Ч. 3 (935), Рік XLV 4 БЕРЕЗНЯ 2012 No. 3 (935), Vol XLV 4 MARCH 2012 ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ДО ВІРНИХ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ «Покайтесь, бо Небесне Царство близько!» Мт. 4, 17 Дорогі у Христі! Цими словами нашого Божественного Спасителя закликає сьогодні Христова Церква кожного з нас розпочати благословенний час Великого посту. Назва цього посту – «Великий» – не випадкова: вона зумовлена тими Божими дарами і плодами для нашого духовного життя, які можемо здобути в цей час, якщо гідно його проживемо. Велич цього часу визначається також глибиною духовної переміни нашої особи і нашого життя, яка буде наслідком зустрічі з милосердним і люблячим Небесним Отцем. Тож як гідно прожити цей період, щоб перемінити і збагатити своє життя? Передусім, дорогі в Христі, потрібно пам’ятати, що дотримуватися посту не означає лише обмежити себе в їжі та розвагах. Постити – це насамперед стримуватися від гріха, від злих звичок і пристрастей. Це також відкинення байдужості, злих помислів та егоїзму. Великий піст – це запрошення, скероване до кожного з нас, зранених гріхами, обтяжених немочами та виснажених щоденними клопотами, кинутися в Господні обійми. Святі отці та духовні вчителі Церкви, закликаючи християн гідно прожити піст, називали його часом духовного пробудження і оновлення людини, порівнювали з духовною весною, під час якої в наших душах пробуджується божественне життя: «…Коли закінчується зима і починаємо зближатися до весняного тепла, тоді мореплавець знову виводить свій човен у море, вояк чистить зброю та тренує свого коня до боротьби, селянин вигострює свій реманент, а подорожній, відчувши приплив сил, підперезується та пускається в дорогу… Подібно і ми в цей час приходу духовної весни налаштуймо свою духовну зброю, як солдати, нагострімо своє знаряддя, як землероби, та, як справжні керманичі, берімо в руки човен свого духу, щоб бути готовими вистояти перед навалами хвиль безглуздих пристрастей, та, як паломники, що прямують до небесної батьківщини, розпочинаймо звершення духовної мандрівки» (св. Іван Золотоустий, Слово до антіохійського люду, 3). Великий піст є особливим часом покаяння та покути. Подібно як в природі звичною ознакою початку весни є пробудження всього створіння до нового життя, так людська душа через покаяння та покуту оживає і, будучи зігрітою теплом Божого
Transcript
Ч. 3 (935), Рік XLV4 БЕРЕЗНЯ 2012
No. 3 (935), Vol XLV4 MARCH 2012
ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ДО ВІРНИХ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ«Покайтесь, бо Небесне Царство близько!»
Мт. 4, 17Дорогі у Христі!
Цими словами нашого Божественного Спасителя закликає сьогодні Христова Церква кожного з нас розпочати благословенний час Великого посту. Назва цього посту – «Великий» – не випадкова: вона зумовлена тими Божими дарами і плодами для нашого духовного життя, які можемо здобути в цей час, якщо гідно його проживемо. Велич цього часу визначається також глибиною духовної переміни нашої особи і нашого життя, яка буде наслідком зустрічі з милосердним і люблячим Небесним Отцем. Тож як гідно прожити цей період, щоб перемінити і збагатити своє життя? Передусім, дорогі в Христі, потрібно пам’ятати, що дотримуватися посту не означає лише обмежити себе в їжі та розвагах. Постити – це насамперед стримуватися від гріха, від злих звичок і пристрастей. Це також відкинення байдужості, злих помислів та егоїзму. Великий піст – це запрошення, скероване до кожного з нас, зранених гріхами, обтяжених немочами та виснажених щоденними клопотами, кинутися в Господні обійми. Святі отці та духовні вчителі Церкви, закликаючи християн гідно прожити піст, називали його часом
духовного пробудження і оновлення людини, порівнювали з духовною весною, під час якої в наших душах пробуджується божественне життя: «…Коли закінчується зима і починаємо зближатися до весняного тепла, тоді мореплавець знову виводить свій човен у море, вояк чистить зброю та тренує свого коня до боротьби, селянин вигострює свій реманент, а подорожній, відчувши приплив сил, підперезується та пускається в дорогу… Подібно і ми в цей час приходу
духовної весни налаштуймо свою духовну зброю, як солдати, нагострімо своє знаряддя, як землероби, та, як справжні керманичі, берімо в руки човен свого духу, щоб бути готовими вистояти перед навалами хвиль безглуздих пристрастей, та, як паломники, що прямують до небесної батьківщини, розпочинаймо звершення духовної мандрівки» (св. Іван Золотоустий, Слово до антіохійського люду, 3). Великий піст є особливим часом покаяння та покути. Подібно як в природі звичною ознакою початку весни є пробудження всього створіння до нового життя, так людська душа через покаяння та покуту оживає і, будучи зігрітою теплом Божого
2012
MARCH
2
ÖÅÐÊÎÂÍÈÉ ÂIÑÍÈÊ - 4 ÁÅÐÅÇÍß 2012
Á Å Ð Å Ç Å Í ÜÓÊÐÀ¡ÍÑÜÊÈÉ ÊÀËÅÍÄÀÐ
Просимо користувати iз парафіального вебсайту:
www.stsvo.org
3
ÖÅÐÊÎÂÍÈÉ ÂIÑÍÈÊ - 4 ÁÅÐÅÇÍß 2012
милосердя та любові, визволяється від змертвілого заціпеніння і видає паростки нового життя у Святому Дусі. Хто щиро визнає свої провини у святому таїнстві Покаяння, той відчує благодатну дію тепла Божої любові, яке оживляє. І подібно як весна перемагає зиму, так і сила Господнього прощення перемагає в нас страх, неміч і зневіру, доводячи, що Божественна любов сильніша за наш гріх і що немає такої сили зла, яка б змогла протистояти спасенному милосердю Небесного Отця. Ось чому в покаянному пориві пророк Давид співає Господеві: «Хай твоє милосердя зійде на мене, і я буду жити, бо закон твій – моя відрада» (Пс. 117, 77). Відроджена покаянням і покутою та поєднана з Господом у Святому Причасті віруюча людина розквітає Божою красою праведного життя та стає носієм надії для свого оточення і для всього суспільства. Бо так як гріх має руйнівний вплив не лише на грішника, а й на все його оточення, – навернення і покаяння приносить зцілення наших відносин із Богом, ближніми і всім створінням. Великий піст – це час інтенсивної молитви. Відмовляючись у цей період від розваг, ми одночасно маємо більше уваги присвячувати спілкуванню з Богом: через участь у великопісних Богослужіннях у храмі, а також через тривалішу та більш ревну молитву в родинному колі й на самоті. Не можна оминути увагою практики, яка нещодавно була запроваджена в усій нашій Церкві – читання Божого Слова. Щодня вірні, чи то на самоті, чи в сім’ї, або ж зібрані в молитовні групи при парафії, читають, роздумують та моляться уривками Священного Писання. Так Боже Слово стає для нас духовною поживою і пригадує нам, що «не самим хлібом живе людина, але кожним Словом, яке виходить з уст Божих» (пор. Мт. 4, 4). Гаряче поручаю продовжувати й поширювати цю побожну практику. А для тих, хто ще не почав цього робити, нехай Великий піст стане нагодою почати пізнавати Боже Слово і щоразу більше ним жити.
Необхідною умовою великопісної духовної мандрівки є також діла милосердя. Господь устами пророка Ісаї скеровує до всіх нас особливий заклик, показуючи, в чому полягає справжній піст: «Ось піст, який я люблю: з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши нагого, вдягнути його, від брата свого не ховатися» (Іс. 58, 7). Подібно як у природі поява навесні свіжих зелених пагонів виявляє, що рослина є живою, так християнська милостиня є ознакою духовного пробудження людини, її відкритості до Бога і ближнього та переконливим свідченням живої віри, «чинної любов’ю» (пор. Гал. 5, 6). До милостині покликані всі християни, незалежно від достатку чи матеріальної спроможності. Святий Папа Лев Великий навчає, що «ніщо не може перешкодити нам у нашій доброчинності, якою сповняємо покликання любити Бога та ближнього… Не лише багаті та заможні можуть творити діла милосердя в стосунку до свого ближнього, а й ті, що є бідними та з обмеженими достатками… Милостиня перетворює нерівність у земних благах на рівність в отриманні дарів небесних» (Слово на Чотиридесятницю, 6, 1-2). Дорогі в Христі! Час Великого посту відкриває нам шлях до неба. Ступімо на нього в дусі покаяння, молитви та милостині. Разом пройдімо його, зростаючи в благодаті Святого Духа. Нагадую вам про обов’язок приступити в цей благословенний час до святих таїнств Сповіді та Причастя. Нехай Великий піст дарує нам оновлення духовного життя, пробудження християнської ревності та любові до Бога й ближнього у наших парафіяльних спільнотах та монаших обителях. Благаю в нашого Отця, який «хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини» (1 Тм. 2, 4), аби пригорнув усіх вас до свого милосердного батьківського серця та, простивши ваші провини, силою Святого Духа вчинив вас причасниками слави воскресіння Його Божеств-енного Сина.
Благословення Господнє на вас!
† СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у Сиропусну суботу, 25 лютого 2012 року Божого
No. 042/2012 O Office of the MetropolitanThis Number Should be Prefixed to Your Reply
ВЕЛИКОПОСНЕ ПОСЛАННЯУКРАЇНСЬКИХ КАТОЛИЦЬКИХ ЄРАРХІВ У США
До всечесного духовенства, преподобного монашества, семінаристів та вірних,
Слава Ісусу Христу!
У двадцять першому столітті, в Америці неможливо позбутися впливу протестантського фундаменталізму, бо дуже багато обдарованих проповідників наповнюють ефір, а крім того, це є моральною основою позиції багатьох політиків. Для них, Біблія є єдиним джерелом одкровення Божого. У цьому вони дуже різняться від вірних католиків та православних, які є свідомі того, що одкровення також виявляється Святим Духом у живій Традиції Церкви. Наприклад, протестанти-фундаменталісти відкидають важливість Великого пісту, бо про це не написано у Святому Письмі. Ми, з іншої сторони, знаємо, що дотримування постних практик під час Великого посту, дають нам особливу нагоду зустрітися з Господом. Для нас, вірних Української Католицької Церкви, дотримування постних практик під час Великого посту, набуває особливого характеру, і навіть відрізняється від досвіду вірних Римо-Католицької Церкви. Відмінності сягають глибше ніж сам факт того, що ми починаємо Великий піст на два дні скоріше, перед Попільною середою, і закінчуємо швидше, як вони, в Лазареву суботу, тобто день перед Квітною неділею. Наш наголос також є відмінним від римо-католиків, які зосереджуються на стражданнях Христа, і це особливо виявляєтья в одній із їхніх найважливіших набожних практик, а саме у служінні Хресної Дороги, що не є притаманним нашій духовності. Наша візантійська духовність намагається радше зосередитися на наверненні. В англійській мові це передається словом «repentance» або покаяння, що незважаючи на переважаючу думку, не конче означає жаль за гріхи, а скоріш покаяння, тобто зміна напрямку – подалі від гріху, і до Бога. Це також передається грецьким словом метанойя (μετάνοια), звідки в українській мові появилося слово метанія, яке означає
METROPOLITAN ARCHEPARCHY OF PHILADELPHIAUkrainian Catholic
827 North Franklin StreetPhiladelphia, Pennsylvania 19123-2097
поклін, який ми робимо кожного разу, коли входимо до храму. Подібно, як наші метанії не обмежуються лишень Великим постом, так само і продовжується наша метанойя, наше покаяння, бо ж щораз то глибше наше навернення на шлях до нашого Господа Ісуса Христа, і є підсумком нашого християнського життя. Великий піст є маленьким всесвітом нашого духовного життя, котрий запрошує усіх нас повністю зосередитися над нашим життям, яке ми повинні провадити протягом усього року. Тема навернення ясно показується у наших літургічних відправах. Протягом кількох неділь, які безпосередньо передують початкові Великого посту, читання із св. Євангелія подають нам приклади навернення за якими потрібно слідувати: завзятість Затхея, покаяння митаря, повернення блудного сина. Ця тема знаходить своє продовження і під час Великого посту, де Церква ставить перед нами приклад драматичного навернення святої матері Марії Єгипетської. Ви, звичайно ж, знайомі з нашими практиками Великого посту, а саме: молитва, піст і милостиня. З цих трьох практик, піст отримав найбільший наголос, що легко можна зауважити у питанні: «У чому Ви собі відмовите в часі Великого посту?» На прикладі тих, які робититмуть додаткові зусилля, щоби прийти до храму, ми бачимо, що піст навіть втручається в літургічну царину: відправа Божественної Літургії є забороненою протягом тижня у Великому пості (окрім суботи та неділі), бо ми постимо від радості «динамічного» євхаристійного святкування, і тому ми мусимо задовільнятися «статичним» євхаристійним спілкуванням, тобто споживання наперед освяченої євхаристійної частички під час славної, але все ж таки, покаянної Божественної Літургії Наперед Освячених Дарів. Часто забувається про милостиню, котра якраз показує, що всі інші практики не є лишень театральними. Пам’ятайте: практики Великого посту не є цільлю самі по собі; вони спрямовані на навернення серця, і це включає у себе зростаюче впізнання «ближнього» якого Бог дав нам, щоби ми могли поділитися нашим благословенням. Підтримуймо один одного протягом цієї святої пори Великого посту, щоби ми, як особистість, і як Церква, справді прийшли до навернення якого для нас бажає Христос.
+Високопреосвященний Стефан СорокаМитрополит Української Католицької Церкви у США
Архиєпископ Філадельфійський для українців
+Преосвященний Річард Семенюк (автор)Єпископ Чіказької єпархії святого Миколая
+Преосвященний Павло Хомницький, ЧСВВ Єпископ Стемфордської єпархії
+Преосвященний Іван БураАпостольський Адміністратор
1. Я шкодую, що у мене не було сміливості, щоб жити життям, правильним саме для мене, а не життям, якого очікували від мене інші.
Саме про це помираючі найбільше шкодують. Коли люди усвідомлюють, що їхнє життя майже закінчене, вони можуть озирнутися назад і легко побачити, які їх мрії залишилися не реалізованими. Більшість людей навряд чи намагалися виконати навіть половину своїх мрій і повинні були померти, знаючи, що це трапилося лише внаслідок вибору, який вони зробили чи не зробили.
Дуже важливо спробувати реалізувати принаймні деякі з ваших основних бажань на своєму життєвому шляху. Коли ви втрачаєте своє здоров’я стає вже занадто пізно щось робити. Здоров’я приносить ту свободу, яку далеко не всі розуміють, поки не втрачають його.
2. Мені шкода, що я так багато працював.
Це почуття було у кожного пацієнта чоловічої статі, про якого я піклувалася. Вони сумували за своєю молодістю і за своїми стосунками. Деякі жінки також висловлювали жаль з цього приводу. Але оскільки більшість їх було старшого покоління, вони, в основному, не займалися зароблянням коштів для сім’ї. Всі чоловіки, з якими я працювала, глибоко шкодували про те, що витратили велику частину свого життя на одноманітну працю для здобування засобів для існування.
Спрощуючи свій спосіб життя, можна скоротити вимоги щодо доходів, які ви думаєте вам потрібні. Створюючи більше простору у вашому житті, ви стаєте щасливішими і відкритішими для нових можливостей.
3. Мені шкода, що у мене не було сміливості висловити свої почуття.
Багато людей придушували свої почуття, щоб зберегти певні взаємовідносини з іншими. У результаті вони погоджувалися на посереднє існування і ніколи не ставали такими, якими б вони хотіли себе бачити. Виникнення багатьох хвороб було пов’язане із почуттям гіркоти і обурення.
Ми не можемо управляти реакціями інших. Хоча спочатку люди можуть реагувати на зміни, які ви вносите у відносини, небажаним для вас чином, проте у кінцевому рахунку це піднімає відносини на новий, здоровіший рівень. Найкраще тим чи іншим способом усувати нездорові відносини з вашого життя.
4. Мені шкода, що я не підтримував стосунки зі своїми друзями.
Часто ці люди дійсно навіть не усвідомлювали всієї користі підтримки контактів зі своїми старими друзями, поки до їх смерті не залишалося кілька тижнів, і вже не завжди була можливість їх розшукати. Багато хто опинився настільки зануреним у своє власне життя, що дозволили їх дружбі багато років проходити повз
П’ЯТЬ РЕЧЕЙ, ПРО ЯКІ ЛЮДИ НАЙБІЛЬШЕШКОДУЮТЬ ПЕРЕД СМЕРТЮ
Одна жінка (у даному випадку її ім’я неважливе) багато років працювала у хоспісі. Її обов’язок – полегшення стану помираючих пацієнтів. Отож, вона буквально проводила з ними останні дні та години їхнього життя. Зі своїх спостережень вона склала своєрідний рейтинг основних речей, про які шкодують люди, що підійшли до самого краю життя.
Отже, 5 найпоширеніших речей, про які шкодують люди перед обличчям смерті:
7
Преосвященний Владико Річарде Стефане!
В імені отців душпастирів, Парафіяльної Ради, прицерковних організацій і установ та всіх парафіян
Собору Святих Володимира й Ольги в Чікаґопересилаємо Вам найкращі побажання і щирі привітання
з нагоди 70-тих уродин.
Ми тішимося Вашою Достойною Особою на єпархіяльному престолі нашої Єпархії св. о. Миколая.
Віримо, що ваша жертвенна праця й надалі приноситиме добрі плоди у Христовому Винограднику.
Нехай Всевишній Господь і Пречиста Богородиця - благословлять Вас довгим життям, міцним здоров’ям, рясними успіхами! Сердечно бажаємо благодатного укріплення духовних і тілесних сил, плідної праці.
З запевненням наших молитов шлемо сердечний привіт. Уклінно просимо Святих Молитов і Вашого
них. Було багато щирого жалю про те, що їхній дружбі не було приділено стільки часу і зусиль, яких ця дружба заслуговувала. Всі сумують за своїм друзям, коли помирають.Будь-якій людині, котра провадить активний спосіб життя, притаманне применшення значення дружніх відносин. Але коли ви стоїте на порозі смерті, матеріальні сторони життя втрачають своє значення. Звичайно, люди хочуть, щоб їхні фінансові справи були в якомога більшому порядку. Але не гроші і не статус зберігають в кінцевому рахунку своє значення. Вони хочуть принести якусь користь тим, кого люблять. Але зазвичай вони вже занадто хворі і втомлені, щоб якось справитися з цим завданням.
5. Мені шкода, що я не дозволив собі бути щасливішим.
Цей вид жалю був напрочуд загальним. Багато людей до кінця не розуміли, що їхнє щастя – це справа вибору. Вони були підпорядковані звичкам і сформованим уявленням. Вони перебували у полоні «комфорту» звичного способу життя. Через страх перед змінами вони прикидалися перед іншими і перед самими собою в тому, що були задоволені своїм життям.
Життя – це вибір. Це ваше життя. Вибирайте свідомо, вибирайте мудро, вибирайте чесно. Виберіть щастя.
В січневому числі Церковного Вісника знаходиться стаття про братський день Братства св. Апостола Андрея Первозванного при Парафії св. Володимира і Ольги. З цієї нагоди насуваються деякі думки з приводу відвідин Блаженнійшого Патріярха Святоcлава Шевчука до Сполучених Штатів Америки. У звідомленнях про ці відвідини довідуємося що Патріярх брав участь у засіданнях Американської Єпископської Конференції, та що у перерві між засіданнями мав можливість зустрітись із головою «Лицарів Колумба» п. Карлом Андерсоном, та що глава УГКЦ запросив «Лицарів Колумба» започаткувати свою діяльність в Україні,та вже на весні цього року запляновано провести установчі збори цієї організації в Києві. Також пояснюється що це громадська організація членами якої є практикуючі чоловіки-католики,та що вона начисляє понад 1 мільйон 800 тисяч членів у США, Канаді, Філіппінах, Мексиці та Польщі, та проводить дуже активне соціяльне служіння та харитативну діяльність. Цікаво що окрім Еспанії та Польщі жадна інакша европейська країна немає «Лицарів Колюмба». Ця організація названа щоби звеличати ім’я Христофора Колюмба, який відкрив Америку. Вони мають різні ступені та відповідно до того різні відзнаки та уніформи з пелєринами і шапками які були натхнені морськими уніформами 19 століття, які для нас українців цілковито чужі та видавалося не мали б в нас місця. В пропам’ятній книзі «Собор Душ» виданій у 1982 році в 10-ліття Парафії св. Володимира і Ольги в Чікаґо, покійний мґр. Євген Іванків у статті «Основні Елементи Традиційної і Обрядової Парафії», згадуючи про прояви латинізації у нашій церкві яку стрінули скитальці приїжджаючи до Америки при кінці сорокових і з початком п’ятдесятих років, між іншим згадує таке; «а вже найбільше вражали нас, як цілковито незгідне з духом нашого східнього обряду, як прояв чисто західнього церковного мілітаризму, організації Лицарів Колюмба». Думаю що це стосується і в нинішніх часах. У нашій історії сліди церковного братства можна знайти вже в пізню княжу добу. Особливо в 13-14 столітті діяли такі гурти парафіян, які плянували переведеня церковних святкувань, празничних обідів і дбали про церковні фінанси, та харитативну і суспільну діяльність. При кінці 16-го і в 17-ому стол. поширилася ця форма церковних організацій по всій Україні як і в Православних так і Греко Католиків. Як взірець таких братств, висувається на передове
місце Львівське Успенське Братство, яке зуміло одержати свій новий устав від Антіохійського Патріярха Йоакима з правами «ставропігії». Слід зазначити що при нашій Парафії св. Володимира і Ольги існують дуже активні братства а особливо Сестрицтво Покрова Пресвятої Богородиці. І тому наводиться думка з якої причини, уминувши усі Європейські країни, запроваджувати чужі Латинські установи при нашій церкві в Україні. Чи некраще було б відновити наші братства та сестрицтва які є питоменними для нашого східнього українського обряду ще з княжих часів. Можна б і створити ці братства під патроном нашого Святого Володимира Великого як лицарі Св. Володимира Великого а не для нас чужого Христофора Колюмба.
Юрій Кузич
ОТЦІ ДУШПАСТИРІІ ПАРАФІЯЛЬНА РАДА
СОБОРУ СВЯТИХ ВОЛОДИМИРА І ОЛЬГИ В ЧІКАҐО
ласкаво запрошують Вас
НА СВЯТКОВЕ ВІДЗНАЧЕННЯ70-ИХ УРОДИН
ВИСОКОПРЕПОДОБНОГО ОТЦЯ АРХИМАНДРИТА
ІВАНА А. КРОТЦЯ
яке відбудеться в неділю18-го березня 2012 Року Божого
БЛАГОДАРСТВЕННА СВЯТАЛІТУРГІЯ
о годині 11:30 по полудні
СВЯТКОВА ГОСТИНАв Українському Культурному Осередку
Парафії св. Володимира і Ольгио годині 1:30 по полудні
$30.00 від особи
Квитки можна набути тільки в передпродажі в Парафіяльній Канцелярії на число телефону
ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ з нагоди 120-літнього ювілею Патріарха Йосифа (Сліпого)
ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви до вірних
з нагоди 120-літнього ювілею Патріарха Йосифа (Сліпого)
Дорогі у Христі!
Кожен ювілей наших слуг Божих та ісповідників віри – це не лише добра нагода соборно згадати їхні імена і всім Божим народом нашої Церкви помолитися за упокій їхніх душ та просити Бога про їхню прославу на землі: ми робимо це постійно. Відзначення ювілеїв – це також і духовний привілей нового спілкування зі світочами нашої церковної історії, що здійснюється через читання їхнього слова та осмислення їхнього чину. Це робить нас причасниками їхньої мудрості та вдячними спадкоємцями їхнього досвіду.
Цього року наша Церква відзначає 120-річчя з дня народження ісповідника віри Патріарха Йосифа (Сліпого). Хоча вказана дата є тризначним числом, це не повинно нас бентежити: Патріарх Йосиф – наш сучасник! У цьому легко переконатися, коли зануритися в обставини його життя чи ознайомитися з його пастирським словом. Своєю візією майбутнього він на кілька десятиліть випередив свою епоху – щоб опинитися поруч із нами в нашому сьогоденні.
Розгляньмо на початку один малопомітний, але знаменний приклад із його біографії. Тисяча дев’ятсот п’ятдесят сьомий рік… Йосиф (Сліпий), вже як Митрополит, перебуває на засланні в с. Маклаково Красноярського краю. Неволя, утиски, заборона священнодіяти. Як багато людей із нинішнім способом мислення мріяли б у його ситуації бодай повернутися до рідного краю і тихенько дожити свого віку, щоб нічим не зачепити страшного карального маховика. А Митрополит Йосиф пише в той час послання з несподіваною, але промовистою назвою: «Великого бажайте!». Чи було це послання скероване до його ровесників? Формально, так. Але чи треба було нагадувати про велич бажань тим його землякам, які тоді масово йшли на великі жертви в ім’я найвищих народних святинь? Чи не є це посланням до нас, людей нинішнього часу, в якому модно бажати «усе і відразу», в якому щоразу менше розрізняють добро і зло, сакральне і брудне, велике і нице?
Як сказано вже, людина росте зі своїми задумами і своїми плянами. Високі пориви її підносять, а низькі і грішні похоті руйнують. Правда, не кожний вродився генієм і не кожному дав Бог довершувати спасенні діла і повертати умовинами часу, немов коловоротом, але кожному дано бажати «великого», молити Бога про те, помагати посильно у великих духових будовах, бо з дрібних цегол виростає гігант. Кожний може чинити добре, а в кожному доброму є і велике. Людина може вчинити проминаюче заслуженим для вічності і в часовому зловити вічне!
Патріарх Йосиф був живим втіленням долі Української Церкви і нашого народу в ХХ столітті – його, як і багатьох інших, було незаконно позбавлено свободи збиратися із одновірцями. Його, як і мільйони українців, прирекли на тортури в катівнях НКВД/КГБ і на мучеництво в ГУЛАГу. Але якщо в ув’язненні він був «німим свідком Церкви» («Заповіт»), то згодом, уже на поселеннях, він став голосом «мовчазної Церкви» та її духовною опорою, ніколи не забуваючи про тих своїх земляків, які й далі каралися в неволі:
10
Лечу думками до всіх моїх братів в Україні… до тих, що страждають на волі, і до тих, що караються у в’язницях, тюрмах, у таборах непідсильної праці… Між ними бачу нових борців, науковців, письменників, мистців, селян, робітників. Бачу між ними іскателів істини й оборонців справедливості. Чую їхній голос в обороні основних прав людини і людської спільноти. З подивом гляджу на них, як вони боронять своє українське слово, збагачують свою українську культуру, як усіма силами свого ума і серця рятують українську душу. І сострадаю з ними всіма, бо їх за те переслідують як злочинців (Заповіт).
Усі ці слова сказані й до нас – до тих, кому доводиться жити в умовах вибіркового правосуддя, дедалі більших обмежень у праві на зібрання й демонстрації, на отримування та поширювання правдивої інформації, у час витіснення національної мови та культури із суспільного життя. В Україні, на жаль, не припиняється лиха традиція зловживання владою і зневажання гідності людини, порушення національних, культурних і релігійних прав, гребування своїм, рідним, що супроводжується погонею за почестями й жадобою влади. Але цьому протистоїть традиція «сострадання» – солідарності з тими, хто в біді та в стражданні. І свідчення Патріарха Йосифа є цьому промовистим прикладом.
Сьогодні, коли брак єдності знову стає нашою національною бідою, коли народ штучно ділять за регіональними, історичними, мовними й культурними ознаками, погляди Патріарха Йосифа на національну єдність знову стають дороговказом. Цього церковного мужа не треба було переконувати в тому, що так важко донести до наших сучасників: «Першоджерело суспільних негараздів – не матеріальна, а духовна убогість» (зі Звернення традиційних Українських Церков від 1 грудня 2011 року). У його розумінні політична й національна єдність виростає з єдності духовної, запорукою якої є єдиний Патріархат Української Церкви:
Патріархат Церкви – це видимий знак зрілості і самобутності помісної Церкви та могутній чинник у церковному і народному житті, рятунок церковної і національної єдності. Підстава для патріархату – в дозрілій свідомості власних церковних і національних скарбів, своїх культурних та історичних надбань і цінностей, свої трудів і жертв.
Нас [греко-католиків і православних] єднає традиція рідного християнства, спільні церковні і народні звичаї, спільна двотисячолітня культура! Нас єднає спільне змагання за самобутність рідної Церкви, за її Повноту, якої видимим знаком буде єдиний Патріархат Української Церкви (Заповіт).
Цей слуга Божий також вказував на визначальну роль Церкви не тільки для духовного і національного відродження в Україні, а й для збереження української ідентичності в глобальному масштабі. Адже з діда-прадіда духовною матір’ю українців була Київська митрополія (пор. Заповіт).
На історичному шляху (її діти) розгубилися в різних країнах, серед різних народів і забули про Матір, яка їх родила. Поможіть їм віднайти цю Матір! » (Заповіт).
Опинившись на поселеннях, Патріарх Йосиф став сполучною ланкою між усіма частинами нашої Церкви, що волею Провидіння опинилися на різних континентах, – між усіма вірними і в Україні переслідуваними, і «в розсіянні сущими». Церква в діаспорі не просто вижила – вона стала світовою Церквою, без якої сьогодні вже важко уявити собі ландшафт Католицької Церкви у світі.
Знаменно до того ж, що нинішній діалог між Українськими Церквами київської традиції щодо відродження об’єднаної Київської Церкви є своєрідним перегуком із цим патріаршим закликом, що входить у нашу сучасність через десятиліття. Цей заклик резонує в серцях українських християн київської традиції, навіть попри конфесійні відмінності.
Провидницьким було розуміння Патріарха Йосифа, що Вселенську Церкву неможливо зводити лише до
однієї культури, нації чи обряду. Для нього єдність була єдністю у різноманітті, місце в якому гарантовано й для особливостей Української Греко-Католицької Церкви. Сьогодні це звична логіка церковного мислення. Тому й нормативними є для нас сьогодні ті два фундаментальних принципи, якими Патріарх Йосиф охарактеризував церковну самобутність нашої Церкви: перший – сопричастя з Єпископом Рима, і другий – вірність східнохристиянській візантійській традиції.
Той довгий «шлях відречення, несення хреста і свідчення Йому [Христові]» Йосифа (Сліпого) – 18 невольницьких років «в’язня Христа ради» – вражає нашу уяву. Проте справді гідною подиву в нинішній час масової зневіри, збайдужіння і паралічу волі є його титанічна праця над відродженням Церкви на поселеннях.
З усіх сил намагався я шукати виходу з цього майже безвихідного становища, щоб підняти Церкву і Нарід з руїни, щоб їх відродити. Треба було знову починати працю відродження в самому корені, від самих основ. А основи я бачив в науці, молитві, праці і християнському праведному житті (Заповіт).
Його віра була непохитною, а енергія – невичерпною. Його штурм твердинь людської байдужості й закостенілості був невідпорним. Його жертовний приклад обеззброював недругів і надихав однодумців. Його діагноз суспільної хвороби був точним, а пропоноване лікування – спасенним.
Як же маємо дякувати сьогодні Богові, що Українська Греко-Католицька Церква, вихована великим Митрополитом Андреєм (Шептицьким), уміла в той буремний час «великого бажати» – і з цього вміння виріс у нашому народі муж великий і сильний, з яким ця Церква гідно пройшла через мучеництво й випробування і дала світові свідчення, євангельським змістом якого ми живемо й донині!
Дорогі у Христі! Відзначаючи 120-річчя народження Патріарха Йосифа, дякуймо всемилостивому Богові за дар його особи та ісповідництва, які є великим скарбом не лише для нашої Церкви і українського народу, а й для всієї Вселенської Церкви. Гаряче заохочуймо вірних нашої Церкви молитися за прославу слуги Божого Йосифа (Сліпого), як рівно ж брати участь у святкових заходах, запланованих Церквою та органами державної влади на цей ювілейний рік. Зокрема, закликаймо до участі у Всеукраїнській прощі до Зарваниці 15 – 16 липня, яка цього року буде присвячена пам’яті Патріарха Йосифа, та до відвідин музею-садиби славного сина нашого народу, що знаходиться поблизу Зарваниці, у селі Заздрість: це стане для кожного з нас нагодою почерпнути духовну силу з джерела віри та геройського служіння цього ісповідника віри нашій Церкві й рідному народу. А найкращий спосіб гідного вшанування слуги Божого Патріарха Йосифа – це зробити своїми його ідеали та, заручившись його заступництвом перед престолом Всевишнього, намагатися ними жити й утверджувати їх у нашому українському народі.
Благословення Господнє на вас!
Від імені Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви
+ СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
9 лютого 2012 року Божого
Доручаємо отцям-душпастирям прочитати це пастирське послання на усіх Божественних Літургіях в неділю 19 лютого 2012 року Божого
12
В неділю, 19 лютого, відбулося урочисте відкриття року Слуги Божого Патріярха Йосифа Сліпого у Парафії Святих Володимира і Ольги в Чікаґо. На заклик Священного Синоду нашої
Церкви, цей рік є присвячений Ісповіднику віри Слузі Божому Патріярху Йосифу Сліпому з нагоди 120-ліття його уродин, яке відзначаємо 17-го лютого. Цей благословенний сонячний день у парафії і громаді був насичений подіями візиту достойного гостя з Риму, колишнього особистого секретаря святої пам’яті Патріярха Йосифа, о. мітрата д-ра Івана Дацька, який вранці у нашому соборі відслужив урочисту Божественну Літургію, проповідував під час всіх трьох Святих Літургій, а після обіду виголосив доповідь на тему «Мої роки з Патріярхом Йосифом». Цю зустріч спільно організували Українська Католицька Освітня
Фундація і Братство св. Андрея Первозванного при нашій парафії. Зранку, о годині 9:30, oтець-мітрат Іван Дацько очолив другу Божественну Літургію у
співслужінні о. настоятеля Олега Кривокульського, о. архимандрита Івана Кротця та о. диякона Романа Артимовича. Під кінець Святої Літургії, був освячений портрет Блаженнішого Патріярха Йосифа, автором якого є відомий і знаний художник п. Володимир Монастирецький і закінчилась Літургія виконанням «Молитви за Патріярха». На всіх Літургіях отець-доктор виголосив палку і зворушливу проповідь про Патріярха Йосифа, поіменно згадав цілу плеяду основоположників парафії, які своїми пожертвами не тільки здвигнули
цей храм св. Володимира і Ольги, але й щедро своїми меценатськими дарами підтримували Патріярха Йосифа у Римі. За життя Патріярха ми вважали, що місяць лютий є місяцем Патріярха Йосифа, бо усі радісні події його життя ставалися у лютому, а саме його народження, та приїзд до Риму після 18 років сибірської каторги та піднесення Блаженнішого Йосифа до кардинальської гідності. Отець Дацько сказав, що Блаженніший Йосиф Сліпий за житя був «номер один» в українському народі, він був не лише нашим Патріярхом, він був «нашим етнархом,
він був речником всієї України» та наголосив парафіянам, що вони завжди були найбільш улюбленими дітьми Патріярха Йосифа. І далі продовжував отець Дацько: «Якщо якась інституція є речником українського Чікаґо, то це є той храм і цей Культурний Осередок, бо саме так має виглядати домашня Церква чи Помісна Церква.» Проповідник наголосив, що тут є «сила пророчої візії та сила благословення Патріярха Йосифа,» бо цей храм Святих Володимира і Ольги відновився новими людьми, новітнім поколінням.
Після першої години пополудні, біля 150 людей зібралися в Українському Культурному Осередку на доповідь, якa відбулaся з ініціативи Української Католицької Освітньої Фундації та Братства святого Андрея парафії святих Володимира і Ольги. Голова братства св. Андрея мґр. Лука Костелина відкрив зустріч і наголосив, що “Патріярх Йосиф належить до унікальних духовних постатей в нашій Церкві, яку він очолював в її найважчі часи у другій половині двадцятого століття.” Відтак, п. Лука Костелина попросив о. настоятеля Олега Кривокульського провести молитву. Достойного гостя і доповідача о. Івана Дацька представила
14
фільм “Патріарх”, спонсором якого була парафія св. Володимира і Ольги, а головними продюсерами - п. Марта Коломиєць і її чоловік др. Данило Яневський. Отець - доктор ще планує відвідати Нью-Йорк, Філадельфію і Торонто, а влітку із подібною презентацією відвідає міста українських поселень Західної Канади. Отець Іван Дацько закликав присутніх до жертвенності на віднову Собору святої Софії в Римі, а також запросив усіх взяти участь у всенародній прощі до Риму, яка відбудеться 12-14 жовтня 2012 року з нагоди благословення відновленого собору Святої Софії та 120-річчя з дня народження Патріярха Йосифа. І накінець, хочеться вірити у щедрість парафіян і прихожан собору св. Володимира і Ольги, всієї української громади Чікаґо та всіх людей доброї волі, що вони засвідчать високий рівень жертвенності. Беззаперечним фактом є те, що цей храм Божої Премудрості Святої Софії у Римі став особливим символом для всіх українців, які опинилися поза рідною землею. Цей величний собор, оздоблений весь мозаїчною іконографією, від 1969 року «собирає всіх українців у розсіянні сущих». Збірка на віднову собору вже є розпочата із приїздом нашого гостя із Риму, вона триває і гроші можна дальше продовжувати складати на цю благородну ціль. Нехай заохотою, підбадьоренням і натхненням для нас будуть слова Заповіту Патріярха Йосифа: “А коли глядітимете на собор Святої Софії і будете паломничати до нього, як до рідної святині, і молитву приноситемете в ньому, пам’ятайте, що цей собор оставляю вам як знак і символ знищених і збезчещених українських храмів Божих, між ними наших найважливіших свідків - соборів, свідків нашого прадіднього християнства, Святої Софії в Києві і Святого Юра у Львові! Нехай же цей отут собор Святої Софії буде для вас знаком відродження й побудови нових храмів на Рідній Землі і заохотою до здвигання нових храмів Божих в місцях вашого перебування! А над усе, нехай собор Святої Софії буде для вас провідним знаком і свідком собору живих українських душ, святим місцем молитви й Літургійної жертви за вмерлих, живих і ненароджених! Благаю Бога, щоб Він охоронив собор прийдешніх українських поколінь.”
громаді п. Марта Коломиєць, Директор програм і комунікацій Української Католицької Освітньої Фундації. Митрофорний протопресвітер отець-доктор Іван Дацько був довголітнім особистим секретарем Слуги Божого Патріярха Йосифа, після легалізації УГКЦ разом з Блаженнішим Мирославом Іваном Любачівським приїхав в Україну, де обіймав посади Протосинкела Львівської Архиєпархії і канцлера Патріяршої курії. О. Іван Дацько захистив докторат у ділянці екуменізму і є Президентом Інституту Екуменічних студій УКУ у Львові, а також Голова релігійного товариства “Свята Софія” в Римі, яке опікується та є охоронцем усіх матеріальних надбань Патріярха Йосифа у Римі. На доповіді, о. Дацько представив презентацію у формі фотослайдів, на базі яких він розказав про свої роки із Патріярхом Йосифом та підкреслив, що тільки троє осіб ще залишилися в живих, які найближче працювали із Патріярхом Йосифом - це Блаженніший Любомир Гузар, о. д-р Іван Музичка і він сам. Патріярх Йосиф мав неабиякий вплив на формування його покликання і він чує свою данину вдячності, за все, що Блаженніший Патріярх Йосиф зробив для нашої Церкви і для всього народу. Отець наголосив, що хоч завданням його приїзду до Америки і є збір коштів на віднову Собору Святої Софії, але основною, більш важливою ціллю є його бажання пригадати українському народові на поселеннях, ким був і ким є для нас Патріярх Йосиф, яку вiн нам залишив спадщину і яке насліддя. І незалежно від того, чи його тоді визнавали чи не визнавали Патріярхом, “він був, є і буде завжди для нас Патріярхом Йосифом.” І коли нам в минулому “забороняли поминати цей титул, а то навіть карали і грозили суспензами і заборонами,” то сьогодні ми чуємо, що вже всі наші владики і все духовенство поминає свого Главу як Патріярха. І тому отець-доктор зазначив, що сьогодні ми вже живемо як Патріярша Церква, маємо патріярше управління і його необхідні структури, але ще бракує нам визнання самого титулу. Наприкінці першої частини відбувся діалог присутніх із доповідачем у формі питань і відповідей про стан нашої Церкви в Україні і на поселеннях. Після перерви, глядачам представили
Отці Душпастирі і Парафіяльна РадаПрицерковні організації і установи, хори та всі вірні
Собору Святих Володимира і Ольги в Чікаґо
Щиро вітають Високопреподобного отця архимандрита Івана А. Кротця з нагоди 70-тих уродин.
Бажають йому багато Божих ласк, наснаги у праці в Божому винограднику яка надалі приноситиме добрі плоди та буде нашим спільним внеском у відродження духовності та утвердження Помісної Української Церкви - мета, вказана нам Слугою Божим Патріярхом Йосифом, засновником нашої Парафії і святителем нашого Собору.
Нехай Всевишній Господь і Пречиста Богородиця - Зарваницька благословлять Вас довгим життям, міцним здоров’ям, рясними успіхами! Сердечно бажаємо благодатного укріплення духовних і тілесних сил, плідної праці на благо Церкви Христової, України та її побожного народу. На Многі і Благі Літа!
ОТЕЦЬ МИХАЙЛО ДРОЗДОВСЬКИЙ
Священик Михайло Дроздовський, син Володимира і Анни, народився 21 травня 1960 року в селі Андріївка Буського району Львівської області в робітничій христянській сім”ї.В дев’ятирічному віці вперше прийняв Тайну Покаяння і Пресвятої Євхаристії. В 1967 році вступив до Андріївської восьмирічної школи, яку закінчив з відзнакою в 1974 році. Цього ж року був зарахований на перший курс Бродівського педучилища і в 1979 році отримав диплом з відзнакою по спеціальності вчитель праці та креслення. Після закінчення, в цьому ж році, вступив у Львівський лісотехнічний інститут, який успішно закінчив у 1984 році. Працював завідуючим навчально-виробничого комплексу Львівської середньої школи № 66.Мрія навчатись у духовній семінарії здійснилася після відродження УГКЦ. В 1991 році розпочав навчання у Львівській духовній семінарії. В 1996 році отримав диплом про завершення студій. В цьому ж році поступив у Львівську Богословську.
Академію на Богословський факультет. Виконав програму студій, склав підсумковий іспит та удостоївся диплому Богословських студій в березні 2000 року в місті Львові.Дияконське і священиче звання отримав від Блаженнішого Мирослава–Івана Лобачівського 15 лютого 1992 року Божого. Скерований в парафії сіл Грабова і Яблунівка Буського району Львівської області і м. Винники – Львів. Був відповідальним за катехитичне навчання і віце-деканом Винниківського деканату .З 2006 р.Б по 2008 р.Б. – сотрудник парафії св. Анни Аустінтауен і Пресвятої Трoйці Явнґстoвна. З 2008 р.Б. – парох парафії Покрова Пресвятої Богородиці УГКЦ, м. Парма. Одружений і має двох дочок.
16
ÖÅÐÊÎÂÍÈÉ ÂIÑÍÈÊ - 4 ÁÅÐÅÇÍß 2012
17
ÖÅÐÊÎÂÍÈÉ ÂIÑÍÈÊ - 4 ÁÅÐÅÇÍß 2012
Його дуже гарно видно з дороги. Він висотою 2,5 метра і чітко вирізняється на тлі дерев та привертає увагу здалеку. Сонце, що заходить, освітлює його і надпис: «Тут спочиває ігуменя Моніка Полянська 1885-1951. Всім упокоєним в цій землі вічна пам’ять». Маленька дань від Батьківщини Великій людині і всім, що знайшли останнє пристановище на цій далекій чужій землі.Ще минулого року від постуляційної комісії УГКЦ в Мордовію їздили пошуковці для встановлення місця поховання ігумені Підмихайлівського монастиря матері Моніки Полянської (ЧСВВ). Із скупих спогадів свідків було відомо, що вона похована на табірному цвинтарі в Зубово-Полянському районі Мордовії.Довідка: Марія Полянська-Теодорович (мати Моніка) (1885-1951). Ігуменя Василіянського монастиря в с. Підмихайлівці на Рогатинщині. Реформаторка монастирських відносин. Видатна релігійна і національна діячка. Арештована 1945 року. Засуджена в 1947 році за «зраду Батьківщини» до 8-ми років таборів. Спочатку утримувалась у Львівській тюрмі на Замарстинові, де стала інвалідом. У 1949 році її відправили в Дубровлаг у Мордовію. Працювала в цеху з пошиття зимового військового одягу, проводила релігійну працю серед в’язнів. У грудні 1951 року по¬мерла, повертаючись з пошти.Після довгих пошуків вдалось зстановити табір та місце тодішнього цвинтаря для в’язнів. Тоді, не знайшовши могили ігумені, встановили невеликий хрест над кістками, що виступали із землі на місці колишнього цвинтаря. Капсула із землею з цього цвинтаря була урочисто захоронена в могилу матері ігумені Моніки в Підмихайлівцях. Цього року знову зібрались ентузіасти, щоб ще раз спробувати віднайти могилу, а також встановити хрест, присвячений тим, що загинули в цій мордовській землі. Метою було і по можливості зібрати відомості про монахинь, що відбували ув’язнення в цих таборах.
Ми веземо з собою розбірний металевий хрест (він акуратно запакований у багажному відділенні нашого авто), а також все необхідне для його встановлення: каміння, цемент і навіть трохи піску (виявиться, що його в Мордовії аж забагато).Виїжджаємо рано-вранці 14 червня 2010 р. і прямуємо в сторону кордону з Росією, через всю Україну. Надвечір ми в Чернігові, тут є невеличкий монастир отців Редемптористів. У них ми заночували. А вранці, відслуживши Св. Літургію у капличці, вирушили в дорогу.На кордоні колона машин хоч невелика, проте просуваємось повільно і чекаємо понад дві години. Найбільше ми боялися, щоб нас не затримали через хрест. Та, довідавшись про мету поїздки, нас пропускають без жодних претензій.Надвечір, проминувши Курськ і Воронеж, в’їжджаємо до Тамбова. Тут нас чекає нічліг в римо-католицькій парафії при костелі Воздвижения Святого Хреста. Отець Ян і сестри домініканки зустрічають нас дуже гостинно. Отець розповідає про життя римо-католиків у Тамбові, про те, як важко було відремонтувати костел, у якому були цехи фабрики. Також просить отця Іринея відслужити Св. Літургію в костелі в неділю на зворотньому шляху. Виявляється, отець Ян обслуговує римо-католиків у тюремній каплиці в с. Леплей у Мордовії. Раз на місяць він їздить за 250 км і тоді до Тамбовських мирян приїздить хтось з інших священиків. А от тепер Господь послав нашого о. Іринея. Отець Іриней радо погодився.Ще темно, як ми виїхали з гостинного Тамбова і вирушили в напрямі Мордовії. По дорозі відспівали Утреню, потім - Ісусова молитва, а згодом і Вервичка. Ми - прочани і час з Богом для нас летить швиденько. Знак при дорозі повідомляє, що ми в’їхали в Мордовську Автономну Республіку. За поворотом починається «Дубравлаг».Довідка: «Дубравлаг» - єдине у своєму роді «Ісправітєльноє учреждение», яке не входить в систему традиційних територіальних органів
ХРЕСТ ВІД УКРАЇНИ В МОРДОВСЬКІ ЗЕМЛІ
18
виконання покарань республіки, країв і областей, зі своєю столицею - селищем Явас, своїми генералами, своїми органами охорони, нагляду, безпеки та оперативними апаратами. Установа бере свій початок від виправно-трудового табору (ДУБРАВЛАГ) НКВС СРСР. Після смерті Сталіна в 1953 році табір став одним з небагатьох місць (а згодом і єдиним), де відбували покарання особи, засуджені за «государственные преступления», тобто політв’язні. В «Дубравлазі» в 1920-1951 роках був 31 табір. Зараз - 18.Шлагбаум. Машину зупиняють. Зібравши паспорти, реєструють наш в’їзд на територію «Дубравлагу». Запитують мету нашого приїзду і знову, почувши, що ми хочемо встановити хрест, нас дружелюбно відпускають. Появляються перші високі паркани, із-за яких видно колючий дріт, а десь там, у глибині табору, - вишки. Фотографувати заборонено. Село, в яке в’їжджаємо, заболочене, брудне. Кілька магазинів і дерев’яна церква. Перед церквою - гарні клумби з квітами. Між ними поважно снують кури.Нам потрібно ще доїхати до селища Парца - це наша кінцева мета. Нас зустрічає старша жінка в оригінальному капелюсі, котра радісно кидається до нас. Це - Софія Іванівна, полковник МВС, колишня вихователька у одній з колоній. Вона перейнялася пошуками, які провадились минулого року. З нею підтримували контакти і Софія Іванівна, довідавшись, що хочуть встановити хрест, добилася у місцевої влади дозволу на його встановлення. (На цій території жодні заходи не відбуваються без згоди
начальника табору, а також вищого керівництва «Дубравлагу». На всі «невигідні» зпитання пропонують звертатися в Москву).Софія Іванівна подбала і про житло для нас. Нам відступила хату своєї мами одна з працівниць табору. Поскладавши речі, їдемо на ко¬лишній табірний цвинтар, туди, де поховали матір Моніку Полянську.«Оце 14 табір, в якому працювала мати Моніка»,
- пояснює по дорозі сестра, «а ось тут, через колію, табір 13, де мешкали в’язні і звідки їх водили на роботу». Обидва табори вже давно не такі, якими вони були в 1951 році, коли тут працювали в’язні: мати Моніка і сестри. Тепер бараки перебудували і вони стали двоповерховими. Вишки і колючий дріт залишились такими ж, як і системи захисту проти втечі в’язнів. Це величезні згортки колючого дроту, а також паркан, котрий закриває все. І ось ми на цвинтарі. Та цвинтаря немає. Це ліс, на піску ростуть сосни. Кілька могил із заржавілими тумбочками, увінчаними хрестиками. «Так, це цвинтар для в’язнів...», - стверджує Софія Іванівна. Вперто йдемо на пошуки. Там, серед сосен, має бути берізка. її посадили на могилі, щоб пізніше можна було розпізнати серед інших могил. А також у труну поставили камінь. Та таких вказівок замало. Сосни... Берізка вже,
мабуть, старенька стала. Через територію цвинтаря проведена ЛЕП і газопровід. Широка просіка знищи¬ла весь ліс.Ходжу, шукаю і молюся. Чую, що і сестри промовляють слова молитви-звернення до матері
Моніки і просять в якийсь спосіб дати знати, де її могила. Між соснами місцями клапті рожево-сірого моху. Найбільш вражають чотирикутники з конвалій. Це породжує містичне відчуття. Тут, напевно, похоронені праведники і Господь в такий спосіб вказує на їх могили. Несподівано видно полянку з суницями. Червоні ягоди, як краплі крові. Враження, що ступаєш по кістках померлих. Боже, скільки їх! Хто вони? Чи хтось молиться за них, тих, що лягли в цю неосвячену землю? На могилі матері-ігумені, кажуть, побував о. Матей Шепітка, котрий також сидів у цих Мордовських таборах. Він запечатав гріб та освятив землю, в якій була похорена мати Моніка.Після кількагодинних пошуків зустрічаємось біля автобуса. Вирі¬шуємо ставити хрест - символ поховання Матері і всіх, тут полеглих. Вибираємо місце для хреста. Дивно, але без жодних суперечок, всі немов відчули, що він має стояти от-тут, на краю ліска, щоб добре було видно зі всіх сторін і від дороги.Отець Іриней і диякон Даниїл вивантажують хрест. Акуратно скручують під керівництвом пана Ярослава Польового. В одному місці у часі пошуків сестри знайшли людські кості, що виступали з піску. Принесли. Отець Іриней освячує могилу біля хреста. Ми співаємо Панахиду за всіх тих, хто лежить у цій землі. Може, це вперше тут, на цьому цвинтарі в поселенні Парца в Мордовії, линуть до Господа молитви за них. Так дивно звучать українські слова... Завтра ми прийдемо ще сюди, щоб переконатись як зроблена робота. А сьогодні нас чекає зустріч із жінкою-старожилом. Раптом вона щось згадає про монахинь з років свого дитинства.Біля тюрми ризикуємо і заїжджаємо, щоб попросити дозволу сфотографувати зсередини місце, де відбувала ув’язнення мати Моніка. Даремно. І хоч начальник дуже гарно віднісся до нас, - це ж він давав дозвіл на встановлення хреста, - але категорично відмовив, щоб ми зайшли на територію табору. Ввечері нам розповідають, що дехто пам’ятає монахинь, котрі були в тюрмі і стареньку матушку. «Она - святой била человек, очень всем по¬могала
і много молілась.» Такі слова додають нам наснаги і ми промовляємо слова молитви в наміренні матері Моніки, будучи впевненими, що вона опікується нашою подорожжю.Ніч серед комарів і диму. Нас залишили отець і диякон, вони поїхали до Симбірська, де ведуться пошуки могили о. Єремії Ломницького. Ми ж залишаємося, щоб закінчити роботу.Сестри домовились про відвідини музею МВС в поселенні Барашево. Знову дорога. Паркани таборів і вишки. Довгі акуратні бараки, значно новіші, ніж в пос. Парца. Гостинно зустрічає екскурсовод. Розпові¬дає про історію «Дубравлагу».Потім їдемо на діючий цвинтар для в’язнів. Тільки в такому місці розумієш тимчасовість нашого життя. Ряди могил з табличками, підписа¬ними фломастером. Піщані насипані могили і трави. Ось табличка вже на землі, а вітер розвіяв могилу-горбик. Надпис ледве прочитується - могила з 2008 року. Ще рік-два і сліду не буде. Збоку - великий дерев’яний хрест, що символізує освячення цієї території під цвинтар, а через кілька кроків - знову сліди від могил, котрі поглинає час.Повертаємось назад у Парцу в пригніченому настрої. Вранці їдемо до нашого хреста. Тут відчуваєш себе якимось захищеним. Тут так мирно і спокійно. Тут крихітка чогось рідного. Співаємо «Зі святими упокій...» і Гімн України. Пан Польовий витягує маленький синьо-жовтий прапор і кладе біля фотографії матері Моніки. Так дивно звучать українські слова.. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу...» Ще хвилину стоїмо мовчки. Це вже прощання. З собою беремо реліквії: прапор і квіти з цього цвинтаря. Ми ще колись повернемося.Прощаємось з поселенням Парца і його жителями, які так гарно нас приймали (принесли нам на вечерю картоплю, цибулю домашню, пропонували свою допомогу), прощаємося з Софією Іванівною, яка обіцяє пильнувати хрест.Дорога назад виявилася значно коротшою, ніж здавалось. Минаємо пропускний пункт, знаю початку Мордовської республіки, і перед нами чудова траса до Тамбова.
Сестри провели нам екскурсію по Тамбову. Оглядаючи місто, бачимо багато храмів. Заходимо в один з них. Зупиняюся біля входу, потім підходжу до найближчої ікони і не можу відірвати від неї погляду. Чергова, котра підходить до мене, на моє запитання, що це за ікона, відповідає, що це ікона «Богоматері віднайдення загиблих». Мороз йде поза шкіру. Ми ж їздили шукати «за-гиблих». Матінко Божа, Ти ж нас супроводжувала на цій дорозі!Знову ранесенько в дорогу. Швидко проминули Воронеж, Курськ - десь з боку, а потім кордон з Росією. Ми вже в рідному краю - і тополі вздовж дороги, і села біленькі. Не заїхати в Батурин було б не простимо. Столиця Мазепи - тепер село. На
площі перед відреставрованим замком скульптури: Наради козаків, Мати прощається з синами.Ідемо мовчазні далі - до Чернігова. Завтра чекає нас дорога до Києва, а там - через Житомир і до рідного Львова. На серці смуток: чи можемо ми бути гідними синами і внуками тих, хто відійшов з чистою совістю, виконавши свій обов’язок?! Обов’язок супроти Бога, своєї Церкви, рідної України. Нашого цвіту по усьому світу. Цвіту чи могил?... Тих могил, котрі вдалося віднайти, і тих, що й сліду від них не лишилося.
Поважна людина виявляє себе в зваженості і обдуманості кожної своєї дії. Заздалегідь вона обмірковує всі „за” і „проти”, передбачає можливі наслідки і співставляє свої сили із поставленою метою. Такий вдумливий підхід заслуговує всебічної пошани. На відміну від людини поважної, легковажна людина позбавлена усякої розважливості. Вона себе поводить „як в голову встрелить”. Імпульсивність і безпосередність лежать в основі поступків. А що врешті з того вийде – ну, там побачимо.Де у статечної особи поміркованість – там у легковажного нерозважливість. Де вдумлива людина зупиниться – там легковажна біжить. Де обережна вмовкає – там легковажна вигукує. Чи слід казати, що через це у легковажного виникають самі лиш неприємності.Однак, життя неможливо пройти не відриваючись від підпори. Безумовно, статечність і вірність засадам особи статечної справляє сильне враження, але... Своєчасно зловити синицю безумовно важливо, однак... якщо замислитися, то кожен, хто
йде, а не стоїть на місці, завжди частково ширяє в повітрі. Опертя, самозрозуміло, необхідне, однак не відірвавши ногу від землі, з місця не зійдеш. Так відбувається при ході, але так само і в житті.Адже нам постійно доводиться здійснювати щось незвичне, чого ми не мали в попередньому досвіді. Дитина встає з рачкування, юнак признається в коханні, майбутній лікар вперше дає заштрик, суддя початківець ламким голосом виголошує присуд – на кожному кроці ми відриваємося від спізнаного, випробуваного, надійного. Хто відважиться опинитися без опори і гарантованого наслідку, якщо нас не підтримає зухвала легковажність? Їй, лиш їй, завдячують люди тим, що не вмирають з нудьги і не залишаються навічно в межах одного і того ж існування, що приречене перетворитись на набридле і вбоге від безконечного повторювання. В страху завмерла б людина перед невідомістю і ненадійністю життя, якби не розвіяла ті страхи легковажність і породжена нею відчайдушна рішучість.
21
ПОЖЕРТВИ
Недільна збірка на 8.I.2012
$ 3,093.00 конвертами $ 1,574.00 без конверт $ 4,667.00 разом
Недільна збірка на 15.I.2012
$ 1,522.00 конвертами $ 818.00 без конверт $ 2,340.00 разом
Недільна збірка на 22.I.2012
$ 1,145.00 конвертами $ 870.00 без конверт $ 2,015.00 разом
Недільна збірка на 29.I.2012
$ 1,642.00 конвертами $ 887.00 без конверт $ 2,529.00 разом
Недільна збірка на 5.II.2012
$ 1,948.00 конвертами $ 920.00 без конверт $ 2,868.00 разом
Недільна збірка на 12.II.2012
$ 1,382.00 конвертами $ 844.00 без конверт $ 2,226.00 разом
На Ремонт Площади перед Собором (збірка в церкві 12.IІ.2012)
Ремонт св. Софії в Римі 100 – Гурмак Л, Кліш І, Кривдик ІМ, Савечко ПТ, Товариство Сеньйорів; 50 – Гідей М, Гринчишин Є, Лехняк АЛ, Фединяк О; 40 – Фіщук ОЛ; 25 – Васько М, Лехнюк ЯН, Музика ОО; 20 – П’ясецька О, Хитрий І; 10 – Горішна Л.
В пам’ять…
На Ремонт та Розбудови Парафії
40 – Олексин О в пам. синів Віталія і Руслана. 40 – Тирян А в пам. чоловіка Адама.
Сироти в Україні 50 – Шеремета Л і А в пам. Ореста Казанівського
Квіти 15 – Троян А в пам. чоловіка Івана.
Ремонт св. Софії в Римі (збірка в церкві 19.II.2012)
250 – о. Кривокульський ОЛ; 100 – Браєн ДА, Верещак ЯХ, Ільчина Качор О, Кичма Р, Кузич ЮТ, Лончина ВР, Смик РМ, Тех Д, Тимуш ЯС, Чиринчоні У; 50 – Дрозд ТМ, Єжевський РЛ, Караван ОІ, Косач М, Куликівський ГТ, Павлюк М і О; 30 – Березецька М, Ващур БМ, Мандрика ВМ; 25 – Боднар БЛ, Бусько С, Винниченко М, Вовк МД, Гончаров ВМ, Ільчина М, Косач С і Х, Скоморох М, Рачкевич ЮД, Цимбала ВО; 20 – Антонюк О, Березюк ЄО, Біланич С, Воскресенський ВО, Ґлубіш ТА, Зарична А й І, Ільків Н, Коваль А і Н, Колодзей АС, Коломиєць Л, Мартинюк ЄЛ, Марчук ОМ, Подьо БІ, Рибак РІ, Скрупський МГ, Скрупський ПЛ, Смаль РО, Тельвак ВО, Троян К, Хомин МХ, Шелемей П, Шургот М; 15 – Вільчинський ЮН; 11 – Модрицький С; 10 – Бродич Б, Грицак М, Гудима ЛС, Данчишин БМ,Дахнівська Р, Драґанчук І, Ільчишин БО, Калакура Н, Кметик В, Кметик Р, Кондришин МВ, Кравчук ВЛ, Кузьменко ЮМ, Куцинда Т, Легкий ВН, Лотоцький ЮН, Ольховий МО, Савка Ю, Сверида МН, Серафим ВМ, Сохань БН, Скоморох ПМ, Скрупський ВМ, Телятинський АЛ, Томчук М, Тхорик Ольга, Федащин Л, Фольварко І, Чорняк М, Ярошевич МД; 7 – Рабинюк ПО; 5 – Бойко ПМ, Бубнів О, Грибович З, Кліщ БС, Коваль НН, Костишак МГ, Лущак ЯГ, Медвідь ІО, Огаренко ІН, Сем’янів Л, Скрупський МН, Собешкевич РГ, Собчук С, Сохань МІ, Томчук І, Федак О, Федус МГ, Хлопась АН, Шепта ЯЗ, Ярмола Б; 28 – меншими пожертвами.
Ольгу, Тараса, Татіяну й Олексу (П) ВІ Тех за бл. пам. Єву, Зенона, Николу, Анну, Катерину і Параскевію (П)
На тиждень від 19 березня до 24 березняПонеділок, 19 березняЛ Стародуб за бл. пам. Анну (12 річн) (П)МВ Кондришин за бл. пам. Стефанію Остапчук (П)Г Кузьмик за бл. пам. Теклю й Ірину (П)Род за бл. пам. Юрія (30 річн) і Орисю (20 річн) Городиловських (П)
Вівторок, 20 березняРод Плесканка за бл. пам. Зофію Попіль (П)Н Асеведо за бл. пам. Марію Стасюк (П)К Кокорудза за бл. пам. Володимира, Павла, Ксеню, Ганю, Марину, Антона, Марину, Василя, Марину і прочих (П)
Середа, 21 березня6:30 веч. Свята Літургія Ранішосвячених Дарів
Четвер, 22 березняС і Х Косач за бл. пам. Марію Гнатиско (8 річн) (П)І Томчук з род за бл. пам. Таню Томчук (П)А Троян за здоров’я Марію, Стефана, Богдана, Лесі, Григорія, Петра й ІванаС Бусько за бл. пам. Анну і Зеновія (П)
П’ятниця, 23 березня8:00 рано Свята Літургія Ранішосвячених Дарів6:30 веч. Парастас і Сорокоусти
Субота, 24 березня8:00 рано І Кліш за бл. пам. Андрія, Вікторію, Богдана і прочих (П) І Кліш за бл. пам. Григорія Івашкова, Івана Перуна, Івана і Параскевію Березів (П) І Кліш за бл. пам. Михайла і Станіславу Андрійчаків і Василя і Катерину Берків (П)9:00 рано Род Петраш за бл. пам. Таню Томчук, Антона і Катерину Студинчук, Василя, Параскевію і Михайла Петрашів, Івана і Михайла Дрогомирецьких та Галину Коваль (П) ВГ Галамбець за бл. пам. Лярису (40 день) (П)
На тиждень від 26 березня до 31 березняПонеділок, 26 березняІП Дудич за бл. пам. Михайла Максимика (40 день) (П)
Вівторок, 27 березня FN Policicchio за бл. пам. Зофію Попіль (П)
Середа, 28 березня6:30 веч. Свята Літургія Ранішосвячених Дарів
Четвер, 29 березняМ Городиська за бл. пам. Романа Костюка (37 річн), Василя, Марію, Олесю, Олену й Анастазію (П)Род Абрамюк за бл. пам. Целіну Абрамюк (П)МД Ярошевич за бл. пам. Марію Білінську-Солтис (40 день) (П)
П’ятниця, 30 березня8:00 рано Свята Літургія Ранішосвячених Дарів6:30 веч. Парастас і Сорокоусти
Субота, 31 березня8:00 рано П Пундій за бл. пам. Орисцеду Вітковську-Пудній (П) ЮМ Кузьменко за бл. пам. Миколу, Ярославу і Стефанію (П)9:00 рано ММ Зеліско за бл. пам. Євдокію (8 річн) і Олексу (23 річн) Бойчуків та Петра (19 річн) і Пелагію Зеліско (П) Род Куцинда за бл. пам. Єву (5 річн) і Стефана (П) П Баран з род за бл. пам. Марію (10 річн) (П)
ДОВГОЛІТНІ ПАРАФІЯНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИКИ
НАШОЇ ПАРАФІЇ.
Родина повідомляє приятелів, знайомих та всю українську громаду, що
в 20-ту річницювідходу у вічність світлої пам’яті
мґр. Ірини Бурко-Городиловської
та 30-ту річницювідходу у вічність світлої пам’яті
дра. Юрія Городиловськогобудуть відправлені заупокійні Святі Літургії:
19 березня 2012 р. в 8-год ранов Соборі св. Володимира і Ольги в Чікаґо Ілл.
21 березня 2012 р. в 6-год вечорав церкві св. Івана Хрестителя в Ірвінґтоні, Н. Дж.
Родина просить прилучитися до молитовза спокій душ покійних.
Дочка Зірка Гордоиловська-Смородськаз мужем Мирославом і родиною
Ó Ïàðàôiÿëüíîìó Óðÿäi ìîæíà ïîëàãîäèòè ñïðàâèðåºñòðàöi¢, âïëàòè íà ðiçíi ïîòðåáè é ií.
ÑÂßÒI ËIÒÓÐÃI¡â íåäiëi: 8:00, 9:30 i 11:30 ðàíêó
ó ñâÿòà: 8:00 i 10:00 ðàíêó òà 6:30 âå÷îðàâ ïîíåäiëîê - ï’ÿòíèöi: 8:00 âðàíöi â ñóáîòó 8 i 9 âðàíöiÂå÷iðíi â ñóáîòó î 4:00 âå÷., à â íàâå÷åð’ÿ ñâÿò î 6:30 âå÷.
ÑÎÁÎÐ ÑÂßÒÈÕ ÂÎËÎÄÈÌÈÐÀ I ÎËÜÃÈ739 N. Oakley Blvd., Chicago, IL 60612Òåëåôîí äî àâäèòîði¢: (773) 276-3990
ÏÀÐÀÔIßËÜÍÈÉ ÎÑÅÐÅÄÎÊ 2247 W. Chicago Ave. Chicago, IL 60622 Òåë. (773) 384-6400
На тиждень від 7 березня до 12 березняПонеділок, 5 березня М Городиська за бл. пам. Галину Сіру (11 річн) (П)МЛ Маґайне за бл. пам. Теклю Кузьмик (П)ЮБ Доміно за здоров’я Юрія, Богданни і прочих
Вівторок, 6 березняМ Городиська за бл. пам. Надію (11 річн) і Йосифа Басарабів (П)ЗА Маринець за бл. пам. Зофію Попіль (П)Д Городиська за бл. пам. Марію (9 д) (П)Л Ривак за бл. пам. Василя (П)
Середа, 7 березня6:30 веч. Свята Літургія Ранішосвячених Дарів
Четвер, 8 березняД Новошицький за бл. пам. Стефана і Марію (П)М Чорняк за бл. пам. Андрія, Марію, Пелагію, Василя, Стефана, Ольгу, Івана і Миколу (П)ВО Кукуруза за бл. пам. Анну, Івана, Василя, Романа, Любу, Марію, Володимира і Катерину (П)О Абрат за бл. пам. Василя, Вікторію і Любу (П)Р Дахнівська за здоров’я Оксани
П’ятниця, 9 березня8:00 рано Свята Літургія Ранішосвячених Дарів6:30 веч. Парастас і Сорокоусти
Субота, 10 березня8:00 рано М Чепіль за бл. пам. Йосифа (П)9:00 рано ЮБ Доміно за бл. пам. Дем’яна (11 річн) (П) Род Верес за бл. пам. Михайлину (11 річн), Карла і Павліну Род за бл. пам. Стефана і Магдалину Бабій (П) ОЖОЧСУ ім. О. Мешко за бл. пам. Стефанію Остапчук (П) М Фішер за бл. пам. Євгена Іванкова (П) Род Браєн і Бозьо за бл. пам. Людвіка (П)
На тиждень від 14 березня до 19 березняПонеділок, 12 березняН Розак за бл. пам. Теклю Кузьмик (П)О Бубнів за бл. пам. Павла Бубнева, Івана й Ядвіґу Романяків (П)
Вівторок, 13 березняВД Діденко за бл. пам. Анну, Сильвестра, Ольгу, Андрія, Наталю,Олександра, Андрія, Володимира, Зинаїду, Миколу, Олену, Нестора, Людмилу, Зиновію й Іванку (П)ЮМ Миськів за бл. пам. Зофію Попіль (П)М Галант за здоров’я Ростислава, Володимира, Анну, Лілю, Петра й ЮріяЮ О Бозьо за бл. пам. Петра Бозьо (П)
Середа, 14 березня 6:30 веч. Свята Літургія Ранішосвячених Дарів
Четвер, 15 березняРод Клиш і Фіняк за бл. пам. Володимира Клиша (П)Род Абрамюк за бл. пам. Василя і Катерину Берків (П)
П’ятниця, 16 березня8:00 рано Свята Літургія Ранішосвячених Дарів6:30 веч. Парастас і Сорокоусти
Субота, 17 березня8:00 рано С Біланич за бл. пам. Дмитра (8 річн) (П) В Лесик в наміренні Михайлини Городиської9:00 рано ПА Слободян за бл. пам. Ярослава, Марію, Івана, Катерину, Анну й Андрія Парафія в наміренні о. архимандрита Івана Кротця Род за бл. пам. Стефана Кучера (40 день) (П) ДА Браєн за бл. пам. Івана Плесканку (1 річн) (П) ЯН Лехнюк за бл. пам. Анастазію, Володимира, Ірину, Ярослава,
![VISNYK ВІСНИК OF THE LVIV ЛЬВІВСЬКОГО UNIVERSITY …law.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2013/10/Вісник-60.pdf · «Наймичка» [4]. Про глибоке](https://static.documents.pub/doc/80x56/5e19b4fdba913946e9258dc6/visnyk-of-the-lviv-university-lawlnueduuawp-contentuploads201310-60pdf.jpg)
