-
1
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ
І
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ ФАКУЛЬТЕТ БІОТЕХНОЛОГІЇ
Кафедра молекулярної біології, мікробіології та біобезпеки
“ПОГОДЖЕНО”
Директор центру магістерських програм
____________ І.М. Верхогляд
“___” _______________ 2008 р.
“ЗАТВЕРДЖУЮ” Декан факультету біотехнології _______________
Коломієць Ю.В.
“____” ________________ 2011 р.
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС дисципліни
“ІМУНОГЕНЕТИКА”
для підготовки фахівців напряму 0514 - “Біотехнологія” зі
спеціальності 6.051401 – «Біотехнологія»
в аграрних вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів
акредитації
Київ-2011
-
2
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ
І
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ ФАКУЛЬТЕТ БІОТЕХНОЛОГІЇ
Кафедра молекулярної біології, мікробіології та біобезпеки
“ПОГОДЖЕНО”
Директор центру магістерських програм
____________ І.М. Верхогляд
“___” _______________ 2008 р.
“ЗАТВЕРДЖУЮ” Декан факультету біотехнології _______________
Коломієць Ю.В.
“____” ________________ 2011 р.
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА дисципліни
“ІМУНОГЕНЕТИКА” Денна форма навчання
для підготовки фахівців напряму 0514 - “Біотехнологія”
зі спеціальності 6.051401 – «Біотехнологія» в аграрних вищих
навчальних закладах
ІІІ-ІV рівнів акредитації
ОКР «Бакалавр» Семестр - 7 Число тижнів – 18 Число кредитів ECTS
– 2 Лекцій – 18 год. Практичних занять 18 год. Самостійна робота
під керівництвом викладача, год. – 18 год. Самостійна робота – 33
год. Форма контролю: залік – 6 год.
Київ-2011
-
3
Робоча навчальна програма складена професором кафедри
молекулярної біології, мікробіології та біобезпеки д.б.н.,
Стародубом М.Ф. на основі типової навчальної програми.
Робоча навчальна програма обговорена на засіданні кафедри
молекулярної біології, мікробіології та біобезпеки
протокол №___ від _____________2011 р.
Завідувач кафедри ________________________ д.с.г.н., Патика М.В.
Ухвалено методичною комісією факультету біотехнології протокол №
___ від _______________ 2011 р. Голова навчально-методичної ради
Коломієць Ю.В. Секретар навчально-методичної ради Марченко О.А.
Укладач: д.б.н., проф. Стародуб М.Ф.
-
4
АНОТАЦІЯ навчальної дисципліни
«ІМУНОГЕНЕТИКА»
зі спеціальності 6.051401 – «Біотехнологія»
В курсі «Імуногенетика» вивчаються базові поняття та теоретичні
основи
сучасних положень і законів імуногенетики, формування
гуморального і
клітинного імунітету, його ролі в розвитку ряду патологічних
процесів,
методичних прийомів, підходів та прикладних розробок, що
застосовуються у
сучасній практиці, виходячи з використання компонентів імунної
відповіді
організму та зважаючи на специфічність взаємодій антитіл з
різними речовинами,
які мають антигенні детермінанти.
Навчальний курс складається із 2 змістових модулів, які
включають 8
теоретичних тем, 8 практичних, 8 тем завдань для самостійного
опрацювання, що
дозволяє висвітлити основні теоретичні та методичні підходи, що
застосовуються
у світовій лабораторній практиці імунобіологічного спрямування
та надає
можливість студентам їх опанувати і використовувати в ході
подальшої
практичної діяльності.
-
5
1. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
1.1 Місце і роль дисципліни в системі підготовки фахівців
Імуногенетика відноситься до швидко прогресуючої біологічної
науки,
фундаментальні і прикладні напрямки якої, пронизують як
практичні так і
теоретичні аспекти наукового пізнання життєдіяльності
організмів. Як
фундаментальна наука вона розкриває механізми розвитку багатьох
процесів,
включаючи і патологічні стани такі, як запалення, регенерація,
проліферація,
метаплазія і склероз (склерогенез). Прикладна імуногенетика
присвячена
вирішенню питань суто конкретних, які пов’язані з проблемами
трансплантації
органів і тканин, онкології і гематології, первинної і вторинної
імунної
недостатності, патологія вагітних і новонароджених та ряду інших
задач. Роботи,
що розпочалися як імунологічні не тільки за методами, але й за
цілями
забезпечили неоціненну практичну віддачу і зараз є також дуже
перспективними
напрямками сучасної фундаментальної генетики. Їх результати
показали, зокрема,
існування дуже складних, поліморфних імуногенетичних систем,
які
контролюють синтез великого різноманіття структурних і
функціональних
білкових гомологів. Подальше їх дослідження буде сприяти
розвитку уявлень про
організацію геному, тонку будову складних генетичних локусів і
регуляцію
активності генів еукаріот.
1.2 Завдання вивчення дисципліни
Курс спрямовано на опанування студентами базовими поняттями
та
теоретичними основами сучасних положень і законів імуногенетики,
формування
гуморального і клітинного імунітету, його ролі в розвитку ряду
патологічних
процесів, методичних прийомів, підходів та прикладних розробок,
що
застосовуються у сучасній практиці, виходячи з використання
компонентів
імунної відповіді організму та зважаючи на специфічність
взаємодій антитіл з
різними речовинами, які мають антигенні детермінанти. Специфіка
курсу полягає
у висвітленні теоретичних та методичних підходів, що
застосовуються у світовій
-
6
лабораторній практиці імунобіологічного спрямування. Головним
завданням
курсу є дати базові знання щодо генетичних основ формування
імунітету,
основних методів та методичних прийомів, що є типовими і
найбільш широко
використовуються в науково-дослідній практиці як для
аналітичних, так і
препаративних цілей, навчити вмінню оперувати з традиційними та
сучасними
методами типу реакції імунодифузії, аглютинації,
імуно-ферментного, імуно-
флуоресцентного, імуно-хемілюмінесцентного аналізів та інших
підходів.
Спецкурс розрахований на судентів, які вже ознайомлені з такими
базовими
програмами як молекулярна біологія, цитологія та гістологія,
біохімія, біофізика,
імунологія.
1.3 Вимоги щодо знань і вмінь, набутих внаслідок вивчення
дисципліни
Студент повинен знати:
сучасні уявлення про історію імуногенетики; її місце в розрізі
дисциплін, що вивчають сутність живого. Види імунної відповіді, їх
особливості;
типи імуноглобулінів, особливості їх будови; що таке антигени,
імуногени, гаптени і кон»югати, а також, як розрізнити: афінність і
авідність антитіл;
скільки генів кодує імуноглобулініи, як відбувається їх
реоранжировка в процесі імунної відповіді;
теорії походження різнобарвності антитіл; що таке головний
комплекс гістосумісності, як відбувається генетичний контроль
імунної відповіді;
що таке фактори неспецифічного імунного захисту; що таке система
комплементу, яка її роль в імунологічному захисту
організму; які є еритроцитарні антигени? Що таке система АВО та
резус(Rh-Hr)
(їх структуру, генетику, фізіологічну роль та основні методи
визначення;
що таке полі- та моноклональні антитіла, їх отримання і
практичного використання;
основні варіанти класичного імунного аналізу, особливості їх
постановки та області використання;
особливості гомогенного та гетерогенного сучасного імунного
аналізу, їх різновиди та особливості постановки;
специфіку постановки хемілюмінесцентного та флуоресцентного
імунного аналізу, їх різновиди та особливості постановки;
-
7
особливості виконання аналізу способом імунодот та імуноблот; як
здійснюється імунний скринінг експресії генів в чужорідній
системі.
Студент повинен уміти:
розрізняти значення теорії і практики в пізнанні імунологічного
статусу
живого здійснювати інтерпретацію експериментальних імунологічних
даних, їх
представлення та оцінку для практичних висновків; провести
виконання аналізу методом імунодифузії при виявлення
антигенів взагалі; виконати постановку реакції імунодифузії при
виявленні специфічних
антитіл до антигенів ретровірусу лейкозу великої рогатої худоби;
здійснити постановку твердо фазного імуноферментного аналізу та
оцінити результати, отримані за його допомогою; провести імунний
аналіз способом дот та вміти інтерпретувати
отримані результати. Згідно з навчальним планом підготовки
бакалаврів з напряму "Біотехнологія"
на вивчення дисципліни відведено 84 години, з яких: лекційних –
17 годин, практичних (лабораторних) занять – 17 годин, на
самостійну роботу студента – 50 годин.
Контроль знань та умінь студентів здійснюється шляхом
зарахування рефератів, практичних робіт, вирішення тестових завдань
для перевірки знань. Підсумкова форма контролю – залік.
1.4 Перелік дисциплін, засвоєння яких необхідне для вивчення
дисципліни
1. Молекулярна та клітинна біологія; 2. Імуногенетика; 3.
Органічна не неорганічна хімія; 4. Біобезпека; 5. Загальна та
молекулярна генетика.
-
8
2. СТУКТУРА ПРОГРАМИ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ІМУНОГЕНЕТИКА”
Курс:
підготовка бакалаврів
Форма навчання: (очна (денна), заочна)
Напрям, спеціальність,
освітньо-кваліфікаційний рівень
Характеристика навчальної дисципліни
Кількість кредитів, відповідних ЕСТS:
кількість кредитів - 2 (1 кредит = 30 год.)
Модулів: кількість модулів + (навчальний проект: ІНДЗ, реферат,
есе, курсова робота тощо)1 Змістових модулів:
кількість модулів - 2
Загальна кількість годин: кількість годин - 60
Тижневих годин:
кількість годин - 2
Напрям 0514
“Біотехнологія”
Спеціальність 6.051401 – «Біотехнологія»
Освітньо-кваліфікаційний рівень
бакалавр
Обов’язкова Рік підготовки: 4. Семестр: 1. Лекційні заняття
(теоретична підготовка):
кількість годин - 18 Практичні: • лабораторні заняття:
кількість годин - 18 Самостійна робота:
кількість годин - 18 Вид контролю:
залік
Примітка. Співвідношення кількості годин аудиторних занять та
індивідуальної і самостійної роботи може становити 50% до 50%, 60%
до 40% або 40% до 60% залежно від змісту навчальної дисципліни
(курсу). Час, відведений для самостійної роботи студента, повинен
становити близько ¼ частини академічного кредиту і в навчальній та
індивідуальній роботі викладача не обліковується.
1 Примітка До залікового кредиту можуть включатися окремі або
всі модулі навчальної діяльності студента.
-
9
3. ОРІЄНТОВНА СТРУКТУРА ЗАЛІКОВОГО КУРСУ
№ п/п
Назва теми Лекційні заняття
Практичні (семінарські, лабораторні)
заняття
Самост. робота
студентів
Індивід. робота
Змістовий модуль І. Основні положення імунної відповіді
Назва теми к-сть год.
к-сть год. к-сть год.
1 Історія розвитку імуногенетики та її місце в розрізі
дисциплін, що вивчають сутність живого. Види імунної відповіді, їх
особливості.
2 2 2
2 Типи імуноглобулінів, особливості їх будови. Антигени,
імуногени, гаптени і кон’югати. Афінність і авідність антитіл.
2 2 2
3 Гени імуноглобулінів, їх реоранжировка в процесі імунної
відповіді. Теорії походження різнобарвності антитіл.
2 2 2
4 Головний комплекс гістосумісності. Генетичний контроль імунної
відповіді. Загальна характеристика.
3 3 3
Змістовий модуль ІІ. Традиційний та сучасний імуноаналіз
5 Фактори неспецифічного імунного захисту. Система комплементу
її роль в імунологічному захисту організму. Загальна характеристика
системи еритроцитарних антигенів людини. Система АВО та
резус(Rh-Hr) (структура, генетика, фізіологічна роль). Методи
визначення.
2 2 2
6 Полі- та моноклональні антитіла, їх отримання і використання.
Основні варіанти. класичного імунного аналізу, особливості їх
постановки.
2 2 2
7 Гомогенний та гетерогенний сучасний імунний аналіз, їх
різновиди та особливості постановки.
2 2 2
8 Хемілюмінесцентний та флуоресцентний імунний аналіз, їх
різновиди та особливості
3 3 3
-
10
постановки.Імунодот та імуноблот, імунний скринінг експресії
генів в чужорідній системі.
Разом: 54 18 18 18
-
11
3. МОДУЛЬНА СТРУКТУРА ДИСЦИПЛІНИ „ІМУНОГЕНЕТИКА”
Модульна структура дисципліни Форма
контролю Т.1. Історія розвитку імуногенетики та її
місце в розрізі дисциплін, що вивчають сутність живого. Види
імунної відповіді, їх особливості.
Т.2. Типи імуноглобулінів, особливості їх будови. Антигени,
імуногени, гаптени і кон’югати. Афінність і авідність антитіл.
Т.3. Гени імуноглобулінів, їх реоранжировка в процесі імунної
відповіді. Теорії походження різнобарвності антитіл.
Змістовий модуль І. Основні положення
імунної відповіді
Т.4. Головний комплекс гістосумісності. Генетичний контроль
імунної відповіді. Загальна характеристика.
Тест
Т.1. Фактори неспецифічного імунного захисту. Система
комплементу її роль в імунологічному захисту організму. Загальна
характеристика системи еритроцитарних антигенів людини. Система АВО
та резус(Rh-Hr) (структура, генетика, фізіологічна роль). Методи
визначення.
Т.2. Полі- та моноклональні антитіла, їх отримання і
використання. Основні варіанти. класичного імунного аналізу,
особливості їх постановки.
Т.3. Гомогенний та гетерогенний сучасний імунний аналіз, їх
різновиди та особливості постановки.
МО
ДУ
ЛЬ
Змістовий модуль ІІ. Традиційний та
сучасний імуноаналіз
Т.4. Хемілюмінесцентний та флуоресцентний імунний аналіз, їх
різновиди та особливості постановки.Імунодот та імуноблот, імунний
скринінг експресії генів в чужорідній системі.
Тест
Підсумковий контроль знань Підсумковий тест Залік за
рейтингом
-
12
4. ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ „ІМУНОГЕНЕТИКА”
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАНЯТТЯ
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ІМУННОЇ ВІДПОВІДІ
Тема 1. Історія розвитку імуногенетики та її місце в розрізі
дисциплін, що
вивчають сутність живого. Види імунної відповіді, їх
особливості.
Перші кроки імуногенетики були присвячені вивченню
еритроцитарних генетичних систем крові людини. В подальшому головна
увага була спрямована на вивчення генетичних особливостей імунної
системи з використанням системного підходу, методів системного
аналізу, системотехніки, математичного і кібернетичного
моделювання. Ці узагальнення базуються на великій кількості фактів.
Внутрішньовидова мінливість макромолекулярних біохімічних ознак
чітко спадково детермінована та імунологічно виявляється у вигляді
генетичних систем антигенів. Майже кожний успіх імуногенетики як у
фундаментальному, так і у практичному плані в кінцевому рахунку
можливий тільки в результаті виявлення нових систем антигенів –
предмета та інструмента імуногенетичних досліджень. У процесі
виявлення аналізу таких систем розкривається базисна імуногенетична
феноменологія, яка у подальшому використовується для всього
різноманіття інтерпретацій і додатків, подібно до того як це
відбулося після відкриття поліморфізму головних комплексів
гістосумісності імуноглобулінів. На сучасному етапі становлення
імуногенетики виникла необхідність розробки єдиної міжнародної
номенклатури антигенів HLA на основі порівняння антигенів, які були
відкриті в різних лабораторіях світу. На сьогодні втілення нових
молекулярно-біологічних технологій значно розширило можливості
імуногенетичних досліджень, зокрема ідентифікація специфічності
алелей і окремих генів здійснюється на рівні геномної ДНК, що
вимагало розробки нової номенклатури для алельних генів і підходів
до співставлення серотипів і генотипів HLA Молекулярно-генетичне
гістотипування дозволило підняти на новий рівень диференційну
діагностику захворювань, які певним чином пов’язані з генетичною
схильністю саме до патологічного процесу, або з генетичною
схильністю до розладів в імунопоезі, який є патогенетичними
субстратом формування конкретних захворювань. Не менш важливим є
новий рівень ідентифікації генотипу донора-реципієнта при селекції
сумісних пар для алогенної трансплантації стовбурових гемопоетичних
клітин крові. Нові біотехнології також сприяють відкриттю нових
генів комплексу гістосумісності та визначенню місця, яке вони
займають в механізмах генетичної детермінації імунного гомеостазу
людини. Таким чином, імуногенетика як наука на сьогодні складає
динамічний аспект розвитку імунології і генетики, як суттєво щільно
пов’язаних наукових дисциплін.
Детально розглядається формування та функціонування гуморального
та клітинного імунітету. Значна частина приділена клітинній
кооперації при формуванні імунної відповіді.
Тема 2. Типи імуноглобулінів, особливості їх будови. Антигени,
імуногени,
гаптени і кон»югати. Афінність і авідність антитіл.
Різноманітність молекул антитіл (Ab) на рівні цілого організму
поєднується з їх суворою індивідуальністю, які синтезуються в межах
конкретного клону лімфоїдних клітин. Вибір генетичних елементів,
які «утворюють» функціонуючі гени імуноглобулінів в певній
лімфоїдній клітині є, напевне, випадковим. Більш того - далеко не
всі поєднання генетичних
-
13
елементів приводять до утворення функціонально активних генів
імуноглобулінів. Але молекулярно-генетична «машина» працює таким
чином, що в решті-решт реалізуються всі закладені в неї можливості
і організм забезпечується певним набором Аb.
Тема 3. Гени імуноглобулінів, їх реоранжировка в процесі імунної
відповіді.
Теорії походження різнобарвності антитіл Принципова відмінність
генів імуноглобулінів від всіх інших генів еукаріотів полягає у
тому, що функціонуючи ген імуноглобуліну “збирається по
цеглинах” з окремих ділянок ДНК. У процесі диференціації лімфоїдних
клітин даний V-сегмент якимось чином фізично відокремлюється від
того району ДНК, де він знаходився раніше (тобто в ембріональній
ДНК), та опиняється у зовсім новому для себе оточенні (поруч з
J-сегментом у випадку L-ланцюгів імуноглобулінів або D-сегментом у
випадку H-ланцюгів. Природно, що цей процес перебігає не механічно,
а за допомогою ферментативної системи. Ферменти, що “займаються”
перенесенням генних сегментів поки не виділені, але відомі ті
послідовності ДНК, які можна розглядати як сигнальні. Саме ці
сигнальні послідовності ДНК, які є універсальними для V, D і J
сегментів генів H і L ланцюгів, вносять певний порядок у складний
процес перебудови генних сегментів. У випадку V-сегментів сигнальні
послідовності йдуть безпосередньо (або через одну-дві основи) за
останнім кодоном перед структурною частиною J-ДНК.
Інша ситуація виявлена для D-сегментів: структурна частина
D-сегменту має сигнальні послідовності з обох сторін.
Генні сегменти розташовані на одній і тій же хромосомі і мають
потенційну здатність до поєднання. Мають різну довжину між
сигнальними послідовностями. Відстань у 12 пар основ приблизно
відповідає одному оберту подвійної спіралі ДНК, а віддаль у 23 пари
– двом виткам. Звідси виникло припущення, що існують два різні
ферменти (або дві субодиниці одного ферменту), один із яких впізнає
сигнальні послідовності, що розташовані на відстані одного оберту
один від іншого, а другий фермент (або субодиниці) – на відстані
двох витків. Можна вважати, що один фермент (або ферменти) вилучає
V-сегмент з місця, яке йому властиве, а інший фермент ( або
ферменти) сам (або за допомогою першого ферменту) проводять
об’єднання двох раніше різних генних сегментів в єдиний V-ген. При
цьому сигнальні послідовності видаляються з ДНК і 3’ кінцева
ділянка V-сегмента стикається з 5’ кінцевою ділянкою
J-сегмента.
Дослідження у галузі генетики імуноглобулінів проводяться, як
правило, на трьох рівнях: 1) вивчається структура генних сегментів
імуноглобулінів у недиференційованому стані, для чого
використовують ДНК сперми або таких тканин як нирка або печінка; 2)
вивчається структура перебудованих генів імуноглобулінів в
диференційованих лімфоїдних клітинах, мієломних, гібридомних або
нормальних B-лімфоцитах, виділених на флуоресцентному сортувальнику
клітин; 3) вивчається структура поліпептидних ланцюгів
імуноглобулінів, синтез яких визначається генами, що
досліджуються.
Структурні дослідження на вказаних трьох рівнях дуже швидко
дозволили зробити висновок: багатоманітність V-генів у
диференційованих клітинах і відповідно багатоманітність
поліпептидних ланцюгів суттєво вища, ніж кількість V-сегментів в
ембріональній ДНК. Певний вклад в цю багатоманітність вносять
соматичні мутації. Але постійно діючим генератором багатоманітності
є процес об’єднання розрізнених ембріональних генних сегментів в
єдиний V-ген, що експресується у диференційованих клітинах.
Гени імуноглобулінів розташовані на трьох парах аутосом, і в
результаті диференціації із 6 хромосом диплоїдної клітини
експресуються гени тільки двох аутосом. Виявилось, що в основі цієї
вибіркової активності лежить той же самий процес складання гена,
який визначає в межах одного комплексу генних сегментів
імуноглобулінів.
-
14
Тема 4. Головний комплекс гістосумісності. Генетичний контроль
імунної відповіді. Загальна характеристика
Головний комплекс гістосумісності – це група генів і кодуємих
ними антигенів клітинної
поверхні, основною біологічною функцією яких є здійснення
генетичного контролю імунної відповіді на рівні розпізнавання
чужерідного по відношенню до тканинних антигенів даної біологічної
системи і підтримання імунного гомеостазу. Дана сукупність генів
ГКГ представлена у всіх хребетних (MHC – Major Histocompatibility
Complex). У людини головний комплекс гістосумісності позначається
як HLA – Human leukocyte Antigens, оскільки антигени вперше були
визначені саме на лейкоцитах. Перший лейкоцитарний антиген було
ідентифіковано Ж.Доссе у 1952 році і подальші дослідження дозволили
вченому висловити припущення відносно того, що саме лейкоцитарні
антигени є фактором, який дозволяє відрізнити особисті тканини від
тканин організму іншої людини. Пізніше перший ідентифікований
антиген даної системи був позначений як HL-A2.
За хімічною структурою антигени HLA являють собою глікопротеїди,
які знаходяться на поверхні клітин і кодовані групою щільно
зчеплених генів 6-й хромосоми. Антигени даної системи не тільки
видіграють важливу роль в регуляції імунної відповіді, але і
являють собою сильні антигени.
На сьогодні визначені і вивчені три класи антигенів
гістосумісності: Антигени (HLA) класу I - необхідні для
розпізнавання трансформованих клітин
цитотоксичними Т-лімфоцитами. Антигени I класу експресовані на
поверхні усіх адровміщуючих клітин і тромбоцитів.
Антигени (HLA) класу II – забезпечують взаємодію між
Т-лімфоцитами і макрофагами. Антигени II класу присутні на поверхні
В-лімфоцитів, активованих Т-лімфоцитів, моноцитів, макрофагів і на
дендритних клітинах.
Комплекс MHC класу III, розміщені в межах групи генів MHC, або
тісно зчеплені з нею, контролюють деякі компоненти комплементу: C4
і C2, а також фактор B, який в більшості представлений у плазмі
крові а не на поверхні клітин.
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.
ТРАДИЦІЙНИЙ ТА СУЧАСНИЙ ІМУНОАНАЛІЗ
Тема 1. Фактори неспецифічного імунного захисту. Система
комплементу її
роль в імунологічному захисту організму. Загальна характеристика
системи еритроцитарних антигенів людини. Система АВО та
резус(Rh-Hr) (структура, генетика, фізіологічна роль). Методи
визначення
Деталізується формування системи комплементу. Характеризуються
компоненти
компліменту. Коротко представляються різнобарвні фактори
неспецифічного захисту організму.
Найбільш численною з популяцій формених елементів крові є
еритроцити і їх антигени, які широко представлені в усіх тканинах,
за виключенням хрусталика, хряща, яєчк. За сучасною номенклатурою
еритроцитарних антигенів розробленою і оприлюдненою Міжнародним
товариством переливання крові в 1998 році (ІSВТ) - відомо понад 250
груп крові, які об'єднані в 25 систем. Найбільш поширеними і
важливими для прикладної імунології визнані еритроцитарні системи
АВО; Rh-Hr; MNSs; Pp;Kell; Daffy;kidd;Lewis, які ще називають
основними ізосерологічними генетичними системами груп крові. Ці
системи мають важливе значення в імунологічному реагуванні
організму тому, що навіть слабкі (мінорні) форми деяких
-
15
антигенів формених елементів крові можуть призводити до
продукції специфічних антитіл, що, в свою чергу, є причиною
посттрансфузійних і пострансплантаційних реакцій та ускладнень
гемолітичного характеру. Ізосерологічна система антигенів груп
крові вміщує антигени, які успадковуються автономно від інших, але
в середині серії успадкування антигенів взаємно пов’язане завдяки
існуванню алелей. Окрім системи антигенів еритроцитів ще існує
поняття колекції і серії антигенів. Колекція – вміщує антигени, які
біохімічно і серологчно пов’язані на рівні специфічності, але не
відповідають вимогам на рівні генів, які кодують їх продукцію.
Серії - вміщують антигени, для яких ще не вивчені гени, які кодують
їх продукцію.
Алелі - альтернативні спадкові варіанти гена, розташовані в
одному і тому ж локусі на гомологічних хромосомах, успадкування їх
кодомінантне, тобто на еритроциті, лейкоциті, тромбоциті
представлені продукти всіх алелів, експресованих на гомологічних
хромосомах.
Незаперечливим є факт відносно того, що велика різноманітність
антигенів еритроцитів забезпечує не тільки індивідуальність кожної
особи, але й приймає активну участь в процесах метаболізму, у
адгезії та транспорті мочевини (системи Лютеран, Кід, Даффі),
рецепції хемокинів (Кромер та Кнопс), як транспортер води у
середину еритроцитів - система Колтон.
На сучасному етапі розвитку імуногенетики досить повно вивчено
антигенний склад формених елементів крові людини і відомо, що кожна
популяція клітин крові, будь-то еритроцити, лейкоцити чи тромбоцити
має багатий набір власних антигенних маркерів. Відносно систем
еритроцитарних антигенів сформульована концепція про значення для
підтримки нормального гомеостазу людини як системи, яка забезпечує
імунологічну стабільність і еволюційну толерантність до оточуючого
середовища
Мозаіка специфічностей антигенних детермінант групових антигенів
знаходиться в безпосередньої залежності від генетики групових
антигенів. Тобто, спектр специфічностей ізольованих антигенів
залежить від алельності системи. Алельність, в свою чергу, системи
обумовлена генетикою групових антигенів, згідно якої гени
еритроцитів можуть зізнавати мутації.
Якщо мутація поодинока – це система двох алельных генів Kell,
Daffy, Kidd; Множинні мутації – ознака системи, яка утворена парою
алельних генів - АВО; Є системи, які утворені декількома алельними
парами MNSs, Rh-Hr. Генотип груп крові є інтерпретацією фенотипу
еритроцитів, оскільки самі еритроцити
генотипувати неможна в зв’язку з тим, що еритроцити не мають
ядра. В зв’язку з чим серологічні тести виявляють наявність саме
антигенів. Відомо, що гомозиготними вважаються індивіди з двома
ідентичними генами, а гетерозиготними є індивіди з двома різними
генами. Дані терміни не використовуються для по відношенню до
еритроцитів, тому, що вони характеризують генетичну ситуацію. При
характеристиці гомо- або гетерозиготності для еритроцитів прийнято
говорити: „еритроцити від осіб, які є А гомозиготами” і неможна
казати – „гомозиготні еритроцити А”. За номенклатурою гени, які
кодують еритроцитарні антигени позначаються тими ж символами, але
курсивом. Наприклад, ген, який кодує антиген D, позначається RHD.
Серед генетичних систем еритроцитів є система Xg, антигени якої на
відміну від усіх інших систем кодуються генами , які розташовані не
на аутосомах а на статевої Х хромосомі, тому ці групові антигени
називають зчепленими з полом.
Система антигенів АВ0(Н), відкрита Карлом Ландштейнером першою,
понад сто років тому, з усіх антигенних систем клітин крові є
найстарішою філогенетичною системою антигенів клітин крові; у
кожної людини представлена двома антигенами в гомозиготному (00)
або гетерозиготному (АВ) стані.
Антигени системи АВ0 експресовані на поверхні багатьох клітин
організму - епітеліальні та ендотеліальні клітини, тромбоцити і
лімфоцити у виділителів з групою крові Sе+ і в біологічних рідинах,
але відсутні на моноцитах та лейкоцитах.
Антиген А маркує групу крові Аβ (II) і має виразну форму А1, яка
є найбільш розповсюджена - до 75%, а також відкриті на сучасному
рівні ще 15 серотипів, найбільш зустрічаємий серед них А2 ( 12%),
проти якого також є природні неповні ізогемаглютинини. Але відносно
даного серотипу говорять у випадках, коли вони перестають
аглютинуватися
-
16
антитілами анти-А, попередньо адсорбованими еритроцитами, які
вміщують даний антиген. В той же час, по відношенню до еритроцитів
А1, ці антитіла зберігають свою активність попередньому титрі.
Сироватки осіб групи В і 0 вміщують, таким чином, антитіла анти –А+
А1. Ці два субтипи антигену А являють собою трансфузійно значимі
антигени. Так, у 1 -2% осіб групи крові А2 в сироватці вміщуються
антитіла анти - А1. Останні зустрічаються у 26% осіб групи крові
А2В. Антигени А3 являє собою ще більш слабкий антиген, навіть дуже
активні сироватки анти-А дають вельми слабку аглютинацію, більшість
еритроцитів в реакції залишаються у вільному стані. Еритроцити А4
не аглютинуються природніми антителами анти-А, отриманими від особи
групи В. Всі ці мінорні субтипи антигену А зустрічаються вкрай
рідко - від 1:10 000 до 1:30 000 в різних популяціях.
Антиген В не має такої багатої серотипової різноманітності як
антиген А і тільки в невеликій кількості визначено антиген В2 серед
декількох сімей японців (Т.Коguга). Речовина Н не являє собою
продукта гену 0, але її кількість, певне, зворотно пропорційне
кількості речовини А і В, тобто сума А+Н є постійною величиною.
Речовина Н виявляється в секретах групи 0. Достатньо значна
кількість її виявляється в слині виделителів групи 0, менше – в
слині групи А2 і зовсім мало у осіб групи А0 і В0; у осіб групи А1В
–вона відсутня. Слід зазначити, що окрім водо- нерозчинної фракції
на поверхні еритроцитів індивідів у 78% осіб присутні антигени в
розчинному вигляді в різних секреторних рідинах організму. Ці особи
відносять до класу виделителів. Осіб, які не мають такої розчинної
фракції в рідких секретах відносять до класу невиделителів.
Здібность трансформувати групові антигени в секрети є спадковою
ознакою, яка контролюється двома генами Se. і se. Se-ген для
виделительства є домінантним, se –рецесивним. Індивіди за генотипом
Se Se, або Se se є виделителями, а особи, які мають гени se se-
невиделителями. Секреторні гени діють шляхом руйнування
ліпід-полісахаридних зв’язків в А і В тканинних антигенах.
Відносно фізіологічної ролі даної системи антигенів, вище ми вже
зазначили, що вона забезпечує індивідуальну тканинну специфічність
індивіду і еволюційну толерантність до оточуючого середовища.
Насьогодні досить глибоко вивчаються механізми цих процесів на
рівні визначення асоціативного зв’язку з певними патологіями.
Наприклад, відомо, що при злоякісних трансформаціях клітин, має
місце зміна експресії антигенів груп крові. Так, при серологічних
дослідженнях деякими авторами відмічений факт соматичної
модифікації - втрата антигенів А і В. Вважається, що при розвитку
пухлинного процесу перше місце за поширенням посідає група крові А,
друге місце - група О, але в окремих випадках (множинна мієлома) за
частотою зустрічальності перше місце посідає група 0. Соматична
модифікація антигенів даної системи на рівні специфічності
спостерігається також при дії шкідливих екзогенних чинників.
З позицій взаємозв’язку тканинних детермінант і патології, такі
зміни на рівні специфічності свідчать про взаємний вплив
патологічного процесу і тканинних структур генетичної схильності.
Вважають, що така зміна генетичних маркерів груп крові може бути
пов’язана з порушенням активності глікозілтрансферази, ферменту,
який є первинним продуктом відповідного гену і який визначає синтез
групових еритроцитарних антигенів. Оскільки зміни у серологічній
активності антигенів А і В спостерігаються задовго до розгортання
клінічної картини захворювання, цей факт може бути використаний для
розпізнавання передпатологічних станів.
Можливі також випадки, коли основу механізмів асоціативного
зв’язку генетичних АВО-детермінант з окремим захворюванням
складають відмінності в структурних основах А, Н, В і О антигенів в
кДНК.
Групові антигени АВО визначаються вже в ранньому ембріональному
періоді, починаючи з 4-го - 6-го місяців ембрионального развитку
плоду, але досягають повної активності в межах трьох років життя.
Групові ізогемаглютиніни з’являються в більш пізній період
індивідуального розвитку. Специфічність антигенів не змінюється на
протязі всього життя, хоча при деяких патологічних станах можлива
соматична модифікація, зниження серологічної
-
17
активності і зтирання антигенів з наступним відновленням (дивись
вище). Групові антигени визначаються не тільки в еритроцитах, але і
в тканинах печінки, нирки, мозку плода в пізнішему ембріональному
періоді. Антигени О і Н визначаються ще більш пізніше – після
народження і формуються тільки з першого року життя. Визначено, що
за хімічною природою антигени А, В, Н є гліколіпидами і
глікопротеїнами. Три детермінанти мають один і той же хімічний
склад. Відмінності в серологічної специфічності визначаються
термінальними цукрами, які закріплені на основному ланцюзі і є
відмінними у даних трьох антигенів:
L-фукоза; D-галактоза; Nа-цетілглюкозамін;
N-ацетілгалактозамін.
Тема 2. Полі- та моноклональні антитіла, їх отримання і
використання. Основні варіанти класичного імунного аналізу,
особливості їх постановки
Реакції преципітації — реакції, у яких відбувається осадження
комплексу антиген-
антитіло. Антиген у даному випадку повинний бути розчинним. Осад
комплексу антиген-антитіло називається преципітатом. Реакцію
ставлять шляхом нашарування розчину антигену на імунну сироватку.
При оптимальному співвідношенні антиген-антитіло на границі цих
розчинів утвориться непрозоре кільце преципітату. Діаметр кільця
преципітації пропорційний концентрації антигену. Найбільше
поширення одержала реакція преципітації в напіврідкому гелі агару
(подвійна иммуно-иммунодиффузия, іммуноелектрофорез і ін.). Реакцію
використовують для визначення змісту в крові імуноглобулінів різних
класів, компонентів системи комплементу.
Реакція нейтралізації заснована на здатності антитіл імунної
сироватки нейтралізувати дію мікроорганізмів, яких ушкоджує, чи
їхніх токсинів на чуттєві клітки чи тканини. При відсутності ефекту
суміші, яка ушкоджує, антитіл і мікробів чи їхніх токсинів на
культуру кліток говорять про специфічність взаємодії комплексу
антиген-антитіло.
Реакції за участю комплементу: Реакції за участю комплементу
засновані на активації комплементу в результаті
приєднання його до комплексу антиген-антитіл. Якщо комплекс
антиген-антитіло не утвориться, то комплемент приєднується до
комплексу еритроцит-антиеритроцитарне антитіло, викликаючи тим
самим гемоліз (руйнування) еритроцитів (реакція радіального
гемолізу). Застосовується для діагностики інфекційних хвороб,
зокрема, сифілісу.
Реакції аглютинації — це прості реакції склеювання
корпускулярних антигенів за допомогою антитіл. Розрізняють:
— прямі реакції аглютинації, що використовують для виявлення
антитіл у сироватці крові хворого. Додавання суспензії убитих
мікробів до сироватки хворого викликає утворення пластівчастого
осаду (позитивна реакція склеювання мікробів антитілами).
Використовується для визначення черевного тифу, паратифу й ін.
— реакція пасивної, чи непрямий гемагглютинації заснована на
використанні еритроцитів з адсорбованими на їхнє поверхні
антигенами, взаємодія яких з відповідними антитілами сироватки
крові хворих приводить до утворення фестончатого осаду.
Використовується для визначення вагітності, виявлення підвищеної
чутливості хворих до лікарських препаратів і гормонів;
— реакція гальмування гемагглютинації заснована на здатності
антитіл імунної сироватки нейтралізувати віруси, що у результаті
утрачають властивість склеювати еритроцити. Використовується для
діагностики вірусних хвороб;
— реакція коагглютинації — різновид реакції аглютинації, у якій
антигени збудника визначають за допомогою стафілококів, попередньо
оброблених імунною діагностичною сироваткою.
-
18
Тема 3. Гомогенний та гетерогенний імунний аналіз, їх різновиди
та особливості постановки
В залежності від того, чи використовується додаткова фаза для
розділення вихідних
компонентів імунної реакції від її продуктів розрізняють
гомогенний та гетерогенний аналіз. Прикладом гетерогенного, або
твердо фазного аналізу є імуноферментний аналіз (ІФА) або більш
точно ферментний імуносорбентний аналіз (англ. enzyme-linked immuno
sorbent assay, ELISA). Це - імунологічний метод для визначення
наявності певних антигенів, що заснований на ідентифікації
комплексів антиген-антитіло. Широко використовується в лабораторній
діагностиці. Процедура аналізу включає наступні етапи:
1. Підготовка підкладки для фіксації досліджуванного зразка; 2.
Зразок, у якому хочуть виявити специфічну молекулу або
мікроорганізм, фіксують на
твердій підкладці, наприклад на пластиковій мікротитрувальній
плашці, що зазвичай має 96 лунок;
3. До фіксованого зразка додають антитіло, специфічне до
маркерної молекули (перше антитіло), потім промивають лунку, щоб
видалити молекули першого антитіла, які не зв'язалися;
4. Додають друге антитіло, що специфічно зв'язується з першим
антитілом і не взаємодіє з маркерною молекулою. До цього антитіла
приєднаний фермент (наприклад, лужна фосфатаза, пероксидаза або
уреаза), що може каталізувати перетворення незабарвленого субстрату
в забарвлений продукт. Промивають лунку, щоб видалити молекули, які
не зв'язалися;
5. Додають незабарвлений субстрат, що впізнається та
утилізується ферментом; 6. Проводять якісне або кількісне
визначення пофарбованого продукту.
Основний принцип ELISA – специфічне зв'язування першого антитіла
з мішенню. Якщо
молекула-мішень являє собою білок, то його очищений препарат
звичайно використають для одержання антитіл, за допомогою яких
потім і виявляють дану мішень. Раніше використовувались перші
антитіла, що були за своєю природою поліклональними. Розробка і
застосування моноклональних антитіл дало змогу значно покращити
специфічність імуно-ферментного аналізу.
Ферментний імуносорбентний аналіз широко застосовується для
діагностики різноманітних інфекційних захворювань, ракових процесів
(восновному завдяки специфічним білкам і пептидам), визначення
різноманітних низькомолекулярних сполук, такі як токсини, лікарські
засоби і т. п.
Тема 4. Хемілюмінесцентний та флуоресцентний імунний аналіз, їх
різновиди
та особливості постановки. Імуноелектрофорез. Імунодот та
імуноблот, імунний скринінг експресії генів в чужорідній
системі.
В імуно-біо-хемілюмінесцентному аналіз реалізується дві
можливості: 1) використання
біо-, або хемілюмінесцентної мітки для одного з імунних
компонентів, 2) застосування біо—хемілюмінемцентної реакції для
визначення активності фермента мітки.
В імунофлуоресцентному аналізі в якості мітки для одного з
імунокомпонентів використовують речовини, що здатні до
флуоресценції. Різновидом цього аналізу є лантаноїдний
імуноаналіз.
Іммуноэлектрофорез допомагає ідентифікувати антигени за
електрофоретичною рухливостю, особливо у тому випадку, коли у
зразку присутні інші антигени. З допомогою цього методу у клінічній
імунології напівкількісно визначають концентрацію імуноглобулінів і
ідентифікують окремі білки. За підсумками поєднання електрофорезу з
іммуноперципітацією розроблено кілька методів, у з яких переміщення
антигену в електричному полі призводить до
-
19
його контакту з антитілами. Зустрічний іммуноелектрофорез може
застосовуватися визначення антигенів, мігруючих в агарі до
позитивно зарядженого електроду. Він є більш чутливим, ніж подвійна
дифузія по Ухтерлони. Ракетний електрофорез - це кількісний метод,
який передбачає внесення антигену в гель, у якому є антитіла. Лінія
преципітації має форму ракети, довжина визначається концентрацією
антигену. Один з найбільш вдалих варіантів ракетного електрофорезу
- двомірний чи перехресний іммуноелектрофорез Лорелла. У ньому на
першому етапі суміш антигенів електрофоретично поділяють в гелі
агарози. Потім розділені білки знову змушують дифундувати в гелі
під впливом електричного поля в іншому напрямі, перпендикулярному
першому. Отже, вдається кількісно визначити кожен із антигенів
суміші.
Іммуноблоттинг. Після поділу складної суміші білків методом
електрофорезу в поліакриламідному чи агарозному гелі за присутності
додецилсульфату їх можна перенести з гелю на мікропорувату
нітроцеллюлозну мембрану. Далі неспецифічно пов'язані з мембраною
антигени можуть бути ідентифіковані з допомогою мічених антитіл. Це
і є блоттинг.
Імунодот – це проведення імунного аналізу, коли один імунних
компонентів іммобілізования на нітроцелюлозі у вигляді «крапки», а
далі іде його виявлення одним з варіантів імунохімічного
аналізу.
Для ідентифікації продуктів експресії генів в чужорідній системі
використовують варіанти імунохімічного аналізу, що базуються на
принципах імуноелектрофореза, імуноблота та імунодота.
-
20
ТЕМИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ „ІМУНОГЕНЕТИКА”
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.
Класичні імунологічні методи
Практичне заняття № 1. Постановка реакції імунодифузії при
виявлення антигенів
(2 години) План
1. Приготування агарового геля: особливості, детальний протокол.
2. Базовий алгоритм виконання аналізу. 3. Особливості протікання
імунохімічної реакції.
Список рекомендованої літератури
1. OIE Manual of Standards for Diagnostic Tests and Vaccines for
Terrestrial Animals. – Peris. – 2004. – V.2. – Pp. 464-485.
2. «Набір компонентів рідких стабілізованих для серологічної
діагностики лейкозу великої рогатої худоби в реакції імунодифузії
(РІД)», ТУ У 24.4.00497087-648-2002.
3. «Набір компонентів сухих для серологічної діагностики лейкозу
великої рогатої худоби в реакції імунодифузії (РІД)», ТУ У
24.4-00497087-647-2002.
4. «Набір компонентів для серологічної діагностики лейкозу
великої рогатої худоби», ТУ У 46.15.504-2000.
5. «Набір компонентів для серологічної діагностики лейкозу
великої рогатої худоби в РІД», ТУ У 46.15.644-2001.
6. «Набір сироваток крові для стандартизації антигену вірусу
лейкозу великої рогатої худоби в реакції імунодифузії (РІД)», ТУУ
24.4.19024865-722-2004.
Практичне заняття № 2.
Постановка реакції імунодифузії при виявленні специфічних
антитіл до антигенів ретровірусу лейкозу великої рогатої худоби
(2 години)
План 1. Характеристика антигенів ретровірусу лейкозу великої
рогатої худоби. 2. Шляхи та особливості їх отримання. 3. Базовий
алгоритм проведення аналізу та його особливості порівняно з
загальновідомими схемами.
Список рекомендованої літератури 1. Стародуб Н. Ф., Стародуб В.
Н., Инфекционный лейкоз крупного рогатого
скота и его диагностика. Біополімери і клітина, 2003, т. 19, №
4, с. 307-316. 2. Авторское свидетельство СССР № 820015 от 5
декабря 1980г.
-
21
3. Нагаева Л.И., Ковалюшко В.С., Прискока В.А., Адаменко О.П.,
Аранчий С.В., Педора В.Г., Сагло О.С., Илюха А.П. Результаты
исследований вакцины против лейкоза крупного рогатого скота. Мат.
Международн. научн. конф. “Общая эпизоотология: иммунологические,
экологические и методологические проблемы”, 20-22 сентября 1995,
Харьков, 1995, с. 401-403.
4. Нагаева Л.И., Цымбал В.И., Аранчий С.В., Педора В.Г., Сагло
Е.С., Илюха А.П., Добросол Г.И. Научно-производственное внедрение
вакцины против лейкоза крупного рогатого скота в комплексе
мероприятий по оздоровлению от лейкоза крупного рогатого скота. Там
же, с. 404-407.
Практичне заняття № 3. Аналіз результатів постановки реакції
імунодифузії при виявлення антигенів
(2 години) План
1. Базові варіанти виявлення результатів реакції імунодифузії.
2. Шляхи підсилення проявлення результатів реакції
імунодифузії.
Список рекомендованої літератури
1. Нагаєва Л.І., Аранчій С.В., Синицин В.А., та інш. Діагностика
та профілактика лейкозу великої рогатої худоби // Бібліотека
ветеринарної медицини. – К. – 2003. – №9-12. – 64 с.
2. Бессарабов Б.Ф., Вашутин А.А., Воронин Е.С. и др.
Инфекционные болезни животных / Под ред. А.А. Сидорчука. – М.:
КолосС, 2007. – С. 311-318.
3. Инфекционная патология животных: в 2 т./Под ред. А.Я.
Смуйленко, Б.В. Соловьева, Е.А. Непоклонова, Е.С. Воронина. – М.:
ИКЦ «Академкнига», 2006. – Т.1. – С. 430-447.
Практичне заняття № 4.
Аналіз результатів постановки реакції імунодифузії при виявленні
специфічних антитіл антигенів ретровірусу лейкозу великої рогатої
худоби
(2 години)
План 1. Оцінка результатів постановки реакції імунодифузії при
виявленні
специфічних антитіл антигенів ретровірусу лейкозу великої
рогатої худоби. 2. Крітерії щодо висновків біохімічної діагностики
ретровірусного лейкозу корів
на основі результатів постановки реакції імунодифузії.
Список рекомендованої літератури 1. Державний комітет
ветеринарної медицини україни. НАКАЗ,21.12.2007, N 21. 2.
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0012-08 3.
Білик Руслан Іванович. Ветеринарно-санітарна оцінка молока при
лейкозі
великої рогатої худоби : Дис. канд. наук: 16.00.09 - 2009. 4.
http://www.uapravo.net/data/base60/ukr60231.htm
-
22
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ.
Сучасні імуно-хімічні методи
Практичне заняття № 1. Постановка твердофазного імуноферментного
аналізу
(2 години) План
1. Визначення основних етапів постановки твердофазного
імуноферментного аналізу.
2. Шляхи уникнення неспецифічності при постановці твердофазного
імуноферментного аналізу.
3. Поняття «крайового» ефекту при проведенні твердофазного
імуноферментного аналізу.
Список рекомендованої літератури
1. Иммунологические методы исследования. – М.: 1981, 1983, 1988.
2. Моноклональные антититела./ Под ред. Р.Г. Кеннета.- М.:
Медицина, 1983,
416с. 3. Чард Т. Радиоиммунологические методы. М., Мир, 1981,
246с. 4. Ткачева Г.А., Балаболкин М.И., Ларичева М.П.
Радиоиммунологические
методы исследования. М., Медицина, 1983, 191с. 5. Журнал
Всесоюзн. Хим. Общ. Им. Д.И. Менделеева, том. 27, № 4, 1982 г. 6.
Иммуноферментный анализ. Под ред. Нго Т.Т. и Ленхоффа Г. М., Мир,
1988. 7. Итоги Науки и техники, Биотехнология: Неизотопные методы
иммуноанолиза,
т 3, 1987.
Практичне заняття № 2. Аналіз результатів постановки
твердофазного імуноферментного аналізу
(2 години) План
1. Фермнти, які найбільш ефективно використовуються в
імуноферментному аналізі.
2. Шляхи визначення інтенсивності імунологічної реакції при
постановці імуноферментного аналізу.
3. Основні алгоритми, що повинні бути реалізовані перед
фотометруванням комірок імуноплашок.
4. Прилади для фотометрування імуноплашок: принципова будова,
особливості та переваги окремих зразків.
5. Метрологічні характеристики спектрометрів для імуноплат.
Список рекомендованої літератури 1. Иммунологические методы
исследования. – М.: 1981, 1983, 1988. 2. Журнал Всесоюзн. Хим. Общ.
Им. Д.И. Менделеева, том. 27, № 4, 1982 г.
-
23
3. Иммуноферментный анализ. Под ред. Нго Т.Т. и Ленхоффа Г. М.,
Мир, 1988. Итоги Науки и техники, Биотехнология: Неизотопные методы
иммуноанолиза, т 3, 1987.
4. Кульберг А.Я. Молекулярная иммунология. – М.: Высш. Шк.,
1985, 286 с. 5. Фримель Х., Брок Й. Основы иммунологии. М., Мир,
1986, 253с. 6. Петров З.В. Иммунология. М., Медицина, 1987, 414с.
7. Иммунология. Под ред. У. Пола, т. 1-3, М., Мир, 1987. 8. Ройт А.
Основы иммунологии. М., Мир, 1991, 328с.
Практичне заняття № 3. Постановка імунного аналізу способом
дот
(2 години) План
1. Основні типи твердої фази, що застосовуються для постановки
аналізу способом дот.
2. Алгоритм проведення окремих стадій аналізу способом дот. 3.
Маркування окремих аналізів при постановці аналізу способом
дот.
Список рекомендованої літератури
1. Иммунологические методы исследования. – М.: 1981, 1983, 1988.
2. Журнал Всесоюзн. Хим. Общ. Им. Д.И. Менделеева, том. 27, № 4,
1982 г. 3. Иммуноферментный анализ. Под ред. Нго Т.Т. и Ленхоффа Г.
М., Мир, 1988. 4. Итоги Науки и техники, Биотехнология: Неизотопные
методы иммуноанолиза,
т 3, 1987.
Практичне заняття № 4. Аналіз результатів постановки імунного
аналізу способом дот
(3 години) План
1. Тривалість окремих стадій при постановці аналізу способом
дот. 2. Способи проявлення результатів аналізу способом дот. 3.
Шляхи уникнення неспецифічності при постановці аналізу способом
дот. 4. Особливості постановки кількісного аналізу способом
дот.
Список рекомендованої літератури
1. Глік Б., Пастернак Дж., Молекулярна біотехнологія, Москва,
Мир, 2002. 2. Егоров А.М., Осипов А.П., Дзантиев Б.Б. и др. Теория
и практика
иммуноферментного анализа. – М.: Высшая школа, 1991. – 288 с. 3.
Антитела. Методы. / Под ред. Д.Кэтти. – М.: Мир, 1991. – 384 с. 4.
Кленина Н.В., Антонов В.С., Михайлова С.А. Методические
рекомендациипо
выделению иммуноглобулинов. – Харьков, 1983. –23 с.
-
24
НУБіП України Ф-7.5-2.1.8-05
Національний університет біоресурсів і
природокористування України КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН НАВЧАЛЬНИХ
ЗАНЯТЬ
для підготовки фахівців напряму 0514 „Біотехнологія”
cпеціальність 6.051401 – «Біотехнологія»
З дисципліни «Імуногенетика» Факультет «Біотехнології»
1 семестр 2011-2012 навчальний рік
ЗАТВЕРДЖУЮ: Декан факультету біотехнології доц. Коломієць Ю.В.
/____________________ д.б.н., проф. Стародуб М.Ф.
/____________________ Число тижнів 18 год. Лекцій 18 год.
Практичних занять 18 год. Самостійна робота студентів 18 год.
Всього 54 год.
№
Тиж
день
Лекції
