-
Полтавський юридичний інститут
Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
Координаційний центр з надання правової допомоги
Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової
допомоги у Полтавській області
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна
Дніпропетровський регіональний інститут державного
управління Національної академії державного управління при
Президентові України
Українська асоціація європейських студій
Полтавський обласний центр перепідготовки та підвищення
кваліфікації працівників органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, державних підприємств,
установ і організацій
Програма радників з питань ВПО Міністерства соціальної політики
України
АДАПТАЦІЯ
ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
ДО ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ:
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ
Матеріали II Всеукраїнської
науково-практичної конференції
23 листопада 2017 року
ЧАСТИНА 2
Полтава 2017
-
УДК 340.11 (477) : 341.1
А28
Редакційна колегія: М. І. Лахижа, д. держ. упр., професор;
В.М. Божко, д.ю.н., доцент;
О.М.Лемешко, к.ю.н., доцент
Адаптація правової системи України до права
Європейського Союзу : теоретичні та практичні аспекти :
матеріали II Всеукраїнської науково-практичної конференції (м.
Полтава, 23 листопада 2017 року) : у 2 ч. – Полтава : Россава,
2017. – Ч. 2. – 236 с.
Матеріали II Всеукраїнської науково-практичної
конференції висвітлюють теоретичні та практичні аспекти
проблем адаптації правової системи України до права
Європейського Союзу.
Розрахований на юристів, фахівців державного управління,
працівників органів державної влади та місцевого самоврядування,
науковців, викладачів, слухачів та студентів.
УДК 340.11 (477) : 341.1
Матеріали друкуються мовами оригіналів.
За виклад, зміст і достовірність матеріалів відповідають
автори.
Розповсюдження та тиражування без офіційного дозволу
Полтавського юридичного інституту Національного
юридичного університету імені Ярослава Мудрого заборонено
© Полтавський юридичний інститут
Національного юридичного університету
імені Ярослава Мудрого, 2017
-
3
ЗМІСТ
ЧАСТИНА 2
ПАНЕЛЬ 4.СКЛАДНОЩІ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО
ПУБЛІЧНОГО ПРАВА ДО ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ........... 10
Проф. д-р Николай Арабаджийски ПОЛИТИКИ ЗА ИЗГРАЖДАНЕ НА
АДМИНИСТРАЦИЯТА НА ИЗПЪЛНИТЕЛНАТА ВЛАСТ В РЕПУБЛИКА БЪЛГАРИЯ В
ПРЕДПРИСЪЕДИНИТЕЛНИЯ ПЕРИОД КЪМ ЕВРОПЕЙСКИЯ СЪЮЗ ...... 10
Александрова Єлизавета Юріївна, ПРЕДМЕТ У СКЛАДАХ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ
МЕДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ... 18 Аніщенко Михайло Анатолійович, МІСЦЕ
ПРАВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В СИСТЕМІ ПРАВА ........................ 20
Антонова Ольга Валеріївна, ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В УМОВАХ АДАПТАЦІЇ ДО
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ПРОСТОРУ ЄС: ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН
............. 22 Бєлкін Леонід Михайлович, УГОДИ ПРО ВИЗНАННЯ
ВИНУВАТОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ: АНТИЄВРОПЕЙСЬКА
СУТНІСТЬ У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ УПАКОВЦІ
.......................................................................................................
27 Бобрицький Леонід Володимирович, ОСОБЛИВОСТІ ПРОТИДІЇ ДЕРЖАВИ
КОРУПЦІЙНИМ ПРОЯВАМ .......... 30 Бойко Валентина Вячеславівна,
ОКРЕМІ АСПЕКТИ АДАПТАЦІЇ БЮДЖЕТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ
СТАНДАРТІВ
....................................................................
32 Бруслик Олексій Юрійович, НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ЯК
ЦЕНТРАЛЬНИЙ ЕЛЕМЕНТ ОНОВЛЕНОЇ СИСТЕМИ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
................................................ 35 Воротіна
Наталія Вікторівна, АДАПТАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ У СФЕРІ
ФОРМУВАННЯ БЮДЖЕТІВ ДО СТАНДАРТІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
........................ 37 Галіахметов Ігор Абзалович, ПРАВОВА
ІНФІЛЬТРАЦІЯ ПОЛОЖЕНЬ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА
ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ 2014 РОКУ В СФЕРІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
............................................................... 40
Галас Петро Вікторович, Шамрук Наталія Борисівна, СУТНІСТЬ ТА
ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВІТЧИЗНЯНОЇ АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ
.........................................................................................................
42
-
4
Гордієнко Лариса Юріївна, Cоболева Ірина Володимирівна, МЕХАНІЗМ
АДАПТАЦІЇ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
УКРАЇНИ ДО ПРАВОВИХ НОРМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ...................
45 Гринько Лариса Петрівна, КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
КРАДІЖОК, ПОЄДНАНИХ ІЗ ПРОНИКНЕННЯМ У ПРИМІЩЕННЯ ТА ІНШЕ СХОВИЩЕ
....................... 47 Грицяк Ігор Андрійович, «ДОТОРКАНІСТЬ»
ПУБЛІЧНИХ ДІЯЧІВ У ПРОЦЕСІ АДАПТАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО
ЗАКОНОДАВСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
............................................................................
51 Гулак Олена Василівна, ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІТЧИЗНЯННОГО ІНСТИТУТУ
ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ У КОНТЕКСТІ АДАПТАЦІЇ НОРМАТИВНИХ ТА НАУКОВИХ
ПІДХОДІВ ДО ЄВРОСТАНДАРТІВ
...................................................................................
56 Деревянко Богдан Володимирович, ЩОДО НАБЛИЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО ОПЕРАЦІЇ ІЗ КРИПТОВАЛЮТОЮ УКРАЇНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА ОКРЕМИХ
ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ
............................................................................
59 Довбня Олександр Борисович, РЕАЛІЗАЦІЯ МІСТОБУДІВНОЇ
ДОКУМЕНТАЦІЇ ЯК ЕЛЕМЕНТУ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ МІСТОМ
........................................... 63 Довгенко Анастасія
Олександрівна, ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ АПАРАТУ
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
..........................................................................................................
65 Дякова Олександра Олександрівна, ДОТРИМАННЯ ПРИСЯГИ
ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ВИСОКОГО РІВНЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ
ПОЛІЦЕЙСЬКОГО
...........................................................................................
68 Завгородня Владислава Миколаївна, Полянська Єлизавета Андріївна,
ПОНЯТТЯ ЕКОЛОГІЧНИХ БІЖЕНЦІВ: ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ У ПРАВІ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ І ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ ............ 71 Загиней
Зоя Аполлінаріївна, ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО СУТТЄВІ ЗМІНИ У МАЙНОВОМУ
СТАНІ СУБ’ЄКТА ДЕКЛАРУВАННЯ: ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ... 73
Ільченко Сергій Юрійович, ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО МЕДИЧНУ
РЕФОРМУ: ПРОБЛЕМА УСПАДКУВАННЯ ДИСКРИМІНАЦІЙНИХ ТРАДИЦІЙ
.............................. 76 Казанчук Ірина Дмитрівна,
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ НОРМ ПРАВА
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В УКРАЇНІ В СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО
ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ................................... 79
-
5
Калінічев Андрій Андрійович, ТУРИСТИЧНИЙ ЗБІР ЯК ІНВЕСТИЦІЙНИЙ
ПОДАТКОВИЙ ПЛАТІЖ ..... 83 Кернякевич-Танасійчук Юлія
Володимирівна, ПРОБАЦІЯ ЯК ОДИН З ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ВИПРАВЛЕННЯ ТА
РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ
..................................................................
85 Кононенко Віталій Вікторович, ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ
СПОРТУ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ... 88 Криницький Ігор Євгенович, ПРО
ЮРИДИКО-ТЕХНІЧНІ ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДО ACQUIS
COMMUNAUTAIRE (НА ПРИКЛАДІ ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ)
......................................................... 90
Кульчій Інна Олексіївна, ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ
ВЛАДИ УКРАЇНИ: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
............................................................................
93 Купрій Віталій Миколайович, ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНОГО
РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ОСНОВНОГО ЗАКОНУ ДЕРЖАВИ В
ОКРЕМИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВАХ
.......................................................................
95 Купченя Лідія Іванівна, Антоненко Артем Андрійович, ГАРМОНІЗАЦІЯ
УКРАЇНСЬКОГО АГРАРНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО ВИМОГ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
.............................................................. 98
Кураташвили Анзор Альфредович, ИННОВАЦИОННЫЙ КРИТЕРИЙ ЗАЩИТЫ ПРАВ И
СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКИХ ИНТЕРЕСОВ ЧЕЛОВЕКА – ОПРЕДЕЛЯЮЩЕЕ
НАПРАВЛЕНИЕ СОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ НАЦИОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА И ЕГО
АДАПТАЦИИ С ПРАВОМ ЕВРОПЕЙСКОГО СОЮЗА
...........................................................................................................
101 Лемешко Олександр Миколайович, ЧОГО ОЧІКУЄ СУСПІЛЬСТВО ВІД
СУДОВОЇ РЕФОРМИ? ....................... 103 Леоненко Ігор
Володимирович, ЛЮДИНА ЯК ДЖЕРЕЛО ІНФОРМАЦІЇ: МОЖЛИВОСТІ ТА МЕЖІ
ЗАКОННОГО ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАТОРІВ (КОНФІДЕНТІВ) У ПРИВАТНІЙ
ДЕТЕКТИВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
................................................. 105 Лифарь Анна
Олександрівна, ДО ПИТАННЯ КОДИФІКАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
....... 108 Лученцов Григорій Васильович, ПРАВО ПУБЛІЧНИХ
СЛУЖБОВЦІВ НА ПРИВАТНІСТЬ ПРИ ОПРИЛЮДНЕННІ ДЕКЛАРАЦІЙ ПРО МАЙНО,
ДОХОДИ І ВИДАТКИ .. 110 Маєв Андрій Петрович, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО
РОЗВИТКУ ВЕЛИКИХ МІСТ НА ПРИКЛАДІ ПАРИЗЬКОЇ
АГЛОМЕРАЦІЇ..........................................................................
113
-
6
Мазур Світлана Михайлівна, НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА, ЯКА
ЗАКРІПЛЮЄ СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ЗАХИСТУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТА
УЧАСНИКІВ АТО. 116 Мамонова Валентина Василівна, Кожуріна Віра
Миколаївна, ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЗЕМЛІ В УКРАЇНІ
ТА КРАЇНАХ ЄС: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ
.............................................. 119 Менська Олена
Анатоліївна, РЕСТИТУЦІЯ ЯК СПОСІБ ЗАХИСТУ Й ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНИХ
ЦІННОСТЕЙ
...................................................................................................
121 Мизнікова Валерія Вікторівна, СТАТУТ ООН ТА ЙОГО ВПЛИВ НА
СТАНОВЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ
........................................................................................................
124 Морозова Стелла Євгенівна, ПЕРСПЕКТИВИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ
КОЛЕКТИВНИХ ПОЗОВІВ В УКРАЇНІ
.....................................................................................
127 Муза Олег Валентинович, ПУБЛІЧНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ
ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА
УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ
.....................................................................................................
129 Набок Віталій Олексійович, ОБ'ЄДНАНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА ЯК
ВИЯВ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ
......................................................... 132
Надієнко Олена Іванівна, СТАНОВЛЕННЯ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В
УКРАЇНІ ЯК ДЕРЖАВНОГО ІНСТИТУТУ
.........................................................................
136 Осипенко Наталія Михайлівна, Дорошенко Лариса Володимирівна,
НОВІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ ПРАВОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ПУБЛІЧНИХ
СЛУЖБОВЦІВ
.........................................................................
139 Осінцева Анастасія Михайлівна, ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ КОРУПЦІЙНИХ
РИЗИКІВ У СФЕРІ ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ
..................................................................................................
141 Пузиревський Максим Вячеславович, Карелін Владислав
Володимирович, ВПЛИВ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС НА
РЕФОРМУВАННЯ АНТИКОРУПЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У ВІДПОВІДНОСТІ ДО
AQUIS ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ........................ 144 Расулова
Лала Амір кизи, ЗАПРОВАДЖЕННЯ «НОВОГО ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ» (NPM)
В
УКРАЇНІ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОНОДАВЧО ЗАКРІПЛЕНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН
....................................................................................................
146
-
7
Резанов Сергій Анатолійович, АДМІНІСТРАТИВНИЙ РОЗСУД В
ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА ШЛЯХИ
ВПРОВАДЖЕННЯ....................... 148 Романенко Євген
Олександрович, КІБЕРБЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ
...........................................................................
151 Романюк Павло Віталійович, ВИБОРНІСТЬ СУДДІВ: PRO ET CONTRA
.................................................... 153 Савенко
Ганна Вікторівна, АДАПТАЦІЯ ВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО
ЄВРОПЕЙСЬКИХ НОРМ І СТАНДАРТІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ
............................................................................................
156 Сарибаєва Ганна Миколаївна, ПІДХОДИ КРАЇН-ЧЛЕНІВ ЄС ДО
СИСТЕМАТИЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
.............................................. 158 Сіренко Дмитро
Олександрович, ПРАВОВІДНОСИНИ У ПРИВАТНІЙ ДЕТЕКТИВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ В
МЕЖАХ ЗАПОБІГАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ, ПОВ’ЯЗАНИМ З
КОРУПЦІЄЮ
.....................................................................
161 Січкар Альбіна Олегівна, ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЧИННОГО ЗАКОНУ
УКРАЇНИ «ПРО ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ» З ПРОЕКТОМ ВИБОРЧОГО
КОДЕКСУ УКРАЇНИ
.........................................................................................................................
163 Скоробагатько Андрій Васильович, ПЕНСІЙНА РЕФОРМА ЧИ
ПАРАМЕТРИЧНІ ЗМІНИ В СОЛІДАРНІЙ ПЕНСІЙНІЙ СИСТЕМІ?
.................................................................................
165 Solovei Alona Anatolievna, SOCIAL JUSTICE FOR THE EUROPEAN
UNION AND THE INTERNATIONAL LABOUR ORGANIZATION
............................................. 168 Троцька Марина
Василівна, АДАПТАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДО
ЗАКОНОДАВСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
........................................ 170 Удовиченко Вікторія
Валеріївна, ПРАВОВИЙ СТАТУС ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ: УКРАЇНСЬКІ
РЕАЛІЇ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД
............................................................... 173
Усенко Анатолій Анатолійович, ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ
СИСТЕМИ HAZARD ANALYSIS AND CRITICAL CONTROL POINTS (НАССР) В
КОНТЕКСТІ НАБЛИЖЕННЯ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕЧНІСТЮ ТА ЯКІСТЮ
ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ УКРАЇНИ ДО СТАНДАРТІВ ЄС
........................ 175
-
8
Хамзін Тимур Рафаїлович, АДАПТАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ У СФЕРІ
МИТНОГО КОНТРОЛЮ ЗА ДОТРИМАННЯМ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ
ВЛАСНОСТІ
...................................................................................................
178 Хащевацька Юлія Олегівна, Дмитренко Емілія Станіславівна,
АДАПТАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ ДО
ВИМОГ АКТІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
................................................ 181 Цувіна Тетяна
Андріївна, ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО СУДУ У КОНТЕКСТІ ПРИНЦИПУ
ПРОПОРЦІЙНОСТІ
........................................................................................
183 Чулінда Людмила Іванівна, ПРОБЛЕМА ВІДПОВІДНОСТІ
ТЕКСТУ-ОРИГІНАЛУ І ТЕКСТУ-ПЕРЕКЛАДУ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО ДОКУМЕНТА
...................... 186 Шевченко Наталія Павлівна, ОСНОВНІ
ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО
СТАНДАРТІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ.......... 188 Шеховцова Ольга
Ігорівна, Пашко Єлізавета Олександрівна, ПРИЧИНИ ЗЛОЧИННОСТІ ОСІБ З
РОЗЛАДАМИ ПСИХІКИ ТА ПОВЕДІНКИ
...................................................................................................
191 Шимко Артем Романович, ПРОМИСЛОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ТА ВИМОГИ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
...........................................................................................................
193 Юринець Юлія Леонідівна, ПРОБЛЕМИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО
ПУБЛІЧНОГО ПРАВА ДО ACQUIS ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
........................................................... 195
Яковенко Віра Сергіївна, ІНСТИТУТ ОМБУДСМАНА В УКРАЇНІ – КЛЮЧОВИЙ
ФАКТОР СТВОРЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНОГО
СУСПІЛЬСТВА................................... 198
ПАНЕЛЬ 5. ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ ПРИВЕДЕННЯ У ВІДПОВІДНІСТЬ
ВІТЧИЗНЯНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА ДО ПРАВА
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
.......................................................................
202
Драгомирецька Наталія Михайлівна, ПРАВОВІ ТРАДИЦІЇ РІЗНИХ ДЕРЖАВ
ЩОДО ПАРТНЕРСТВА ............... 202 Андрушко Юлія Анатоліівна
ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ ДО ТРУДОПРАВОВИХ
НОРМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ............................ 204 Бугайчук
Микола Петрович, Шамрук Наталія Борисівна, ОСОБЛИВОСТІ
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ІНШИХ ОБ’ЄКТІВ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ
ВЛАСНОСТІ ..................................................
206
-
9
Гoлoднa Aнaстaсiя Сергiївнa, УЗAКOНЕННЯ ТA ВИЗНAННЯ OДНOСТAТЕВИХ
ШЛЮБIВ В УКРAЇНI: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ
......................................................................
208 Гнедик Є.С., МЕДИЧНИЙ ТУРИЗМ В СИСТЕМІ ПРАВА ЄС
........................................... 211 Грекова Марина
Миколаївна, Греков Євген Анатолійович, ЗАСТОСУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ
ТРУДОВИХ СТАНДАРТІВ У ПРАКТИЦІ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
................................... 214 Єгоричева Світлана
Борисівна, ВТІЛЕННЯ НОРМ ПРАВА ЄС У ЗАКОНІ УКРАЇНИ «ПРО СПОЖИВЧЕ
КРЕДИТУВАННЯ»
.........................................................................................
218 Зуб Олексій Юрійович, ОГЛЯД ТРАНСКОРДОННИХ СПРОЩЕНИХ ПОРЯДКІВ
РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
...................................... 221 Рассохіна Аліна
Миколаївна, ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ У ЦИФРОВУ
ЕПОХУ................................. 223 Садикова Яна Михайлівна,
ПРИНЦИП ПРОПОРЦІЙНОСТІ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ......................
226
ПАНЕЛЬ 6. ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАКТИКИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ВНУТРІШНЬОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ 229
Курилко Вікторія Олексіївна, ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВНУТРІШНЬОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ
НАСЕЛЕННЯ
..................................................................................................
229 Шляхтіна Анастасія Сергіївна, МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ВИРІШЕННЯ
ПРОБЛЕМ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ ТА ЙОГО ВПРОВАДЖЕННЯ В
ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
........................................................................................................
233
-
10
ПАНЕЛЬ 4.СКЛАДНОЩІ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ
ВІТЧИЗНЯНОГО ПУБЛІЧНОГО ПРАВА
ДО ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Проф. д-р Николай Арабаджийски
Ръководител на секция „Публична администрация“
при Нов български университет, Република България
ПОЛИТИКИ ЗА ИЗГРАЖДАНЕ НА АДМИНИСТРАЦИЯТА НА
ИЗПЪЛНИТЕЛНАТА ВЛАСТ В РЕПУБЛИКА БЪЛГАРИЯ
В ПРЕДПРИСЪЕДИНИТЕЛНИЯ ПЕРИОД
КЪМ ЕВРОПЕЙСКИЯ СЪЮЗ
След 10 ноември 1989 г. историческото развитие на България
се
отличава с преходен период към демокрация и пазарна икономика.
В
периода от 1989 г. до 1997 г. в администрацията на
изпълнителната
власт се прилага немския модел на държавна служба. Той се
основава
на Веберовата теория на бюрокрацията, при който се допуска
назначения на „политически лица“ на висше равнище в
администрацията1. Политиките на осем правителства2 в този период
не
водят до съществени промени в структурата на администрацията на
изпълнителната власт. Всички прилагат този модел на държавна
служба.
В предпресиъденителният период на Република България за
пълноправен член на Еворпейския съюз от 1995 г.3 до 2007 г.
по-
голяма част от институциите, съставляващи структурата на
администрацията на изпълнителната власт, се изграждат,
1 Бел.авт. За моделите на държавната служба в страни-членки на
ЕС по-подробно вж.
Арабаджийски, Н. Организация на публичната администрация в
Република България.
Изд. НБУ. С., 2010 г., с.71-73 2 Бел.авт. В периода от 1989 г.
до 1997 г. управляват последователно осем правителства
с министър председатели: Андрей Луканов 1 ( от 8 февруари 1990
г. до 21 септември
1990 г.), Андрей Луканов 2 (от 22 септември 1990 г. до 20
декември 1990 г.), Димитър
Попов (от 20 декември 1990 г. до 8 ноември 1991 г.), Филип
Димитров (от 8 ноември
1991 г. до 30 декември 1992 г.), Любен Беров (от 30 декември
1992 г. до 17 октомври
1994 г.), Ренета Инжова (служебно правителство от 17 октомври
1994 г. до 25 януари
1995 г.), Жан Виденов (от 25 януари 1995 г. до 12 февруари 1997
г.) и Стефан
Софиянски (служебно правителство от 12 февруари 1997 г. до 21
май 1997 г.) 3 Бел.авт. Европейското споразумение за асоцииране на
Република България към ЕС е
подписано на 8 март 1993 г. и влиза в сила на 1 февруари 1995
г.
-
11
функционират и развиват на базата на експертните препоръки и
с
финансирането от Европейската комисия.
След 1997 г. правителството с министър председател Иван
Костов4 формулира политики, които реализира чрез приета
Стратегия
за изграждане на модерна административна система на
Република
България от 1998 г.5 Вследствие на реализация на този
стратегически
документ са приети два основни закона регламентиращи
изграждането
и функционирането на администрацията на изпълнителната власт и
правният режим на държавните служители – Закон за
администрацията6 и Закон за държавния служител7.
С приемането на Закона за администрацията през 1998 г. в
Република България се въвежда френския модел на държавна
служба.
Той се основа върху „политическите кабинети“, които следва
да
подпомагат органите на управление да реализират
правителствените
политики в съчетание със скандинавския модел на държавна
служба,
основаващ се на „политическия неутралитет на държавните
служители“, назначени в администрацията, на които е разрешено
да
участват в политическа дейност.
Законът въвежда унифициран модел за администрацията на
изпълнителната власт. Тя включва централни органи (Министерски
съвет, министър-председател, заместник министър – председатели
и
министри), териорилани органи (областните управители, кметовете
на
общини, кметовете на райони, кметовете на кметства и
кметските
наместници). За органи на изпълнителната власт се считат и
председателите на държавни агенции, държавните комисии,
изпълнителните директори на изпълнителните агенции и
ръководителите на държавни институции, създадени със закон или
с
постановление на Министерския съвет, които имат функции във
връзка с осъществяването на изпълнителната власт.
Централните
органи на изпълнителната власт, както и председателите на
държавни
агенции и областните управители създават на свое пряко
подчинение „политически кабинети“. Всеки орган на изпълнителната
власт се
подпомага от администрация за да осъществява съответни
законоустановени правомощия на управление. Друга основна
функция
на администрацията е и да предоставя съответни публични
услуги.
4 Бел.авт. Правителството на Иван Костов управлява с мандата на
Обединетите
демократични сили /ОДС/ в периода от 21 май 1997 г. до 24 юли
2001 г. 5 Приета с Решение на Министерския съвет № 36 от 09.02.1998
г.(необнародвана) 6 Обн. ДВ. бр.130 от 5 Ноември 1998 г., с посл.
изм. ДВ. бр.98 от 9 Декември 2016 г. 7 Обн. ДВ. бр.67 от 27 Юли
1999 г., с посл. изм. и доп. ДВ. бр.105 от 30 Декември 2016 г.
-
12
Администрацията на изпълнителната власт е централна и
териториална.
Централната администрация включва: администрацията на
Министерския съвет, министерствата, държавните агенции,
администрацията на държавните комиси, изпълнителните агенции
и
административните структури, създадени с нормативен акт,
които
имат функции във връзка с осъществяването на изпълнителната
власт.
Териториалната администрация включва: областните администрации,
общинските администрации и специализираните
териториални администрации, създадени като юридически лица с
нормативен акт.
Системата на централната администрация и на областните
администрации е изградена централизирано и се регламентира
със
Закона за администрацията. Администрацията е организирана в
дирекции. Тези от тях, които имат териториални звена се
наричат
главни дирекции. В дирекциите се създават отдели, а при
необходимост към тях сектори. Администрацията е разделена на
обща
и специализирана. Общата администрация осъществява вътрешно
административни дейности, като подпомага органа на
управление,
като ръководител на администрацията и осигурява дейността на
специализираната администрация, която осъществява външни
административни дейности по предоставянето на публични
услуги.
Административното ръководство на администрацията на
съответен
орган се осъществява от главен секретар. В структурните звена
на
администрациите се назначават държавни служители и лица,
работещи
по трудово правоотношение. Всяка администрация към съответен
орган се изгражда в съответствие с приет от Министерския
съвет
Устройствен правилник.
Системата на общинските администрации от 1991 г. е изградена
децентрализирано. Структурите и не се изграждат на базата на
унифицирания модел въведен със Закона за администрацята.
Общинските администрации се изграждат в съответствие със Закона
за
местното самоуправление и местната администрация8.
Общинският
съвет одобрява общата численост и структурата на общинската
администрация в общината, района и кметството по предложение
на
кмета на общината. Предложението му следва да е съобразено с
бюджета на съответната община. Кметът на общината утвърждава
Устройствения правилник на общинската администрация и
назначава
8 Обн. ДВ. бр.77 от 17 Септември 1991 г., с посл. доп. ДВ. бр.9
от 26 Януари 2017 г.
-
13
безсрочно секретар на общината, който да отговаря за дейността
на
общинската администрация.
Със Закона за държавния служител приет през 1999 г. се
въвежда
отделен правен режим за държавните служители в администрацията
–
административноправен режим. Съществуващите до този момент
трудовоправни правоотношения, регламентирани с Кодекса на
труда9
за държавните служители се преобразуват в служебни
правотношения.
В периода от 2000 г. до 2006 г. по специалния структурен фонд за
подпомагане на държавите - кандидатки за членство в Европейския
съюз, създаден с Регламент 1267/1999 г. на Съвета на Европа
с
наименованието „Инструмент за структурна политика за
предприсъединяване“ (ИСПА), в Република България започва
реализирането на редица проекти. Някои от тях не са успешни
поради
липсата на административен капацитет на служителите на
администрацията, които ги подготвят.
С Регламент 1268/1999 г. на Съвета на Европа е създаден още
един специален Фонд за подпомагане на предприсъединителните
мерки в селското стопанство и земеделското развитие на
държавите
кандидатки през периода за подготовката за членство
(САПАРД)10.
Много от проектите по него също не са успешни, което се отразява
негативно върху развитието на сектора земеделие и селско
стопанство.
Системата на администрацията на изпълнителната власт в
Република България се усъвършенства чрез политики на
правителството с министър председател Симеон Сакскобурготски11.
То
приема и реализира през 2002 г. Стратегия за модернизиране
на
държавната администрация в Република България от
присъединяване
към интегриране12. Като цяло моделът на държавната служба не
се
изменя. Изграждането на административните звена на централната
и
териториалната администрации на изпълнителна власт е вследствие
на
формулирани политики на базата и на резултати на извършен анализ
за
състоянието на дава фактора – достъпност до администрацията и
обществени очаквания от нейната дейност. През 2002 г. е приета
и
първата Стратегия за електронно правителство.
9 Обн. ДВ. бр.26 от 1 Април 1986 г., с посл. изм. и доп. ДВ.
бр.105 от 30 Декември 2016
г. 10 Вж. Шикова, И. Регионалните и местните власти в процеса на
Европейската
интеграция. С., 2000 г., с. 50-53. 11 Правителството на Симеон
Сакскобурготски е образувано от дейци на Националното
движение „Симеон Втори“ (НДСВ), Движението за права и свободи
(ДПС) и независими
експерти. Управлява в периода от 24 юли 2001 г. до 17 август
2005 г. 12 Приета с Решение на Министерския съвет № 465 от
09.07.2002 г.
-
14
Системата на администрацията на изпълнителната власт в
Република България продължава да се усъвършенства чрез
политики
на правителството с министър председател Сергей Станишев. То
е
образувано от дейци на „Коалиция за България (БСП и
коалиция),
Национално движение „Симеон Втори“(НДСВ) и Движение за права
и
свободи(ДПС). Управлява от 16 август 2005 г. до 27 юли 2009 г.
с
мандата на третата политическа сила ДПС. Правителството е
формирано на базата на коалиционно споразумение. То е наречено
„Правителство на европейската интеграция, икономическия разстеж
и
социалната отговорност“. В публичното пространство е известно,
като
правителство на „Тройната коалиция“.
Правителството приема и започва активно изпълнение на
управленската си програма за четиригодишния си мандат.
Основни
функции за изграждането и усъвършенстването на държавната
администрация се възлагат на министъра на държавната
администрация и административната реформа. Като основна цел,
която трябва да достигне ръководеното от него Министерство
на
държавната администрация и административната реформа е „да
фокусира усилията си върху дълбочината на промените в
администрациите“, като „въвлече обществото във формулиране на
политиките“. За постигането на тази цел министреството следва
да
„оптимизира структурата, общото и оперативното ръководство
на
държавната администрация“ и да „подобри управлението на
човешките ресурси в нея и да укрепи административния капацитет
на
централно, регионално и местно ниво“. То следва да формулира
политики с цел продължаване модернизацията на държавната
администрация в унисон с практикити на държавите-членки на
ЕС13.
През 2006 г. правителството инициира законодателни изменения
в
двата основни закона отнасящи се до изграждането и
функционирането на администрацията на изпълнитлната власт –
Закона за администрацията и Закона за държавния служител. Чрез
тях се осъществява административна реформа по отношение на:
разграничаване на политическото от административното ниво в
администрацията, регламентиране процеса на разработване на
политики, създаване на ефективен вътрешен контрол, ефективно
управление на човешките ресурси в администрацията и
укрепване
статута и повишаване мотивацията на държавните служители. За
определяне рамките на дейноста по управление на човешките
ресурси,
13 Вж. Програма на Правителството на европейската ингерация,
икономическия разстеж
и социалната отговорност 2005-2009 г., стр.30 и 70
-
15
както и за повишаване на администрацивния им капацитет през
същата
година са приети Стратегия за управление на човешките ресурси
в
държавната администрация 2006-2013 г. и План за нейното
изпълнение14, и се актуализира Стратегията за обучение на
служителите в администрацията15.
През 2006 г. е правителството приема нова Стратегия за
децентрализация 2006 -2015 г.16. В нея са заложени важни
стратегически цели за провеждането на националната политика за
усъвършенстване на териториалното управление. Тя е интегрален
документ, който обединява секторните политики и тяхната
координация на различните равнища на териториално
управление.
Акцентът е върху обвързването на модернизацията на
държавната
администрация и изграждането на деконцентрираната
администрация
с процеса на децентрализация. Тя се основава на приоритетите
на
европейските политики за децентрализация, устойчиво и
балансирано
развитие на регионите. Тези приоритети се основават на
принципите
на Лисабонската стратегия в регионалната политика на България и
са
съобразени с Европейската харта за местното
самоуправление17.
Част от изискванията за институционалното изграждане на
системата на администрацията на изпълнителната власт в Република
България са и тези за провеждането на регионални реформи. Целта е
в
Република България да се изградят региони, способни да се
възползват
от структурните фондове18. С решение на Европейския парламент
(ЕП)
от м. септември 2007 г. в България се утвърждават 6 планови
региона
(NUTS 2), всеки от които обхваща между 4 и 5 области (NUTS 3)
19.
Дискусиите за броя на регионите в Република България
продължават.
14 Планът е приет с Протокол № 29.16 от заседанието на
Министерския съвет на 20 юли
2006 г. 15 Приета с Решение на Министрески съвет № 85 от 14
февруари 2002 г., актуализирана с
Протокол № 11.1 на Министерския съвет от 16 март 2006 г. 16
Приета с Решение на Министерския съвет № 424 от 05.06.2006 г. 17
Бел.авт. Европейската харта за местно самоуправление е приета от
държавите-членки
на Съвета на Европа в Страстбург на 15 октомври 1985 г.
Ратифицирана е със закон,
приет от 37-о Народно събрание на Република България – обн. ДВ,
бр. 28 от 28.03.1995
г. 18 Бел.авт. За регионалната икономическа политика на
Европейския съюз, политиката на
сближаване 2007-2013 г., структурните фондове на Европейския
съюз и
несъответствията на регионалната политика на ЕС по-подробно вж.
Георгиев, Л.
Регионална икономика. Изд. НБУ. С., 2009 г., с. 305-391;
Георгиев, Л. Регионални и
общински несъответствия. Изд. НБУ. 2012 г., с.355-362 и
Гълъбинова, Юл.
Европейските региони – формално изследване на номенклатурата или
използване н
авъзможностите за сближаване. Изд. НБУ. С., 2015 г., с. 59- 91
19 Бел.авт. По-подробно за плановите региони в Република България
вж. Арабаджийски,
Н. Държавно и публично управление. Изд.НБУ. С., 2014 г.,
с.112-114
-
16
Проблемите на децентрализацията на областно и общинско ниво
в
Република България са предмет на множество задълбочени
научни
изследваня проведени в периода от 2006 г. до 2008 г. от различни
бъл-
гарски експерти. Резултатите в изготвените от тях аналитични
доклади
показват, че няма единно обособило се мнение за второто ниво
на
управление. Повечето от експертите считат, че ако
политическото
решение е това ниво да бъде нивото на изградените и
функциониращи
28 области, управлявани от назначаеми областни управители, които
се подпомагат от областни администрации, то в правомощията им
трябва
да се инкорпорират част от деконцентрираните служби. Ако
политическото решение е за създаването на по-малко н аброй но
по-
големи региони (6, 9 или 12), то задължително според
експертите
трябва да се създаде междинно ниво20. Дискусиите в тази насока
също
продължават. Учените се обединяват около тезата, че на този етап
не е
възможно да се вземе предвид един-единствен унифициран модел
за
териториално управление, който да е приложим от всички държави
-
членки на Европейския съюз21. Това предполага формулиране и
реализиране на различни политики за изграждане и функциониране
на
териториалните органи на управление и какви да бъдат структурите
на
администрациите, които да ги подпомагат, и да предоставят
публични услуги на местно ниво.
Вследствие на демографския сриф в Република България, една
голяма част от общините не са с население над 6000 души. В
съответствие с изискванията на Закона за административно-
териториалното устройство на Република България приет през
1995
г.22 това условие е валидно само за новосъздаващите се общини.
Със
Закон за териториалното деление на Столична община и
големите
градове от 1995 г.23 се урежда териториалното деление на
градовете с
население над 300 000 души. Такива са София, Пловдив и Варна. В
тях
са създадени райони и кметства в районите. Дебатът за
количествените
изисквания за броя на населението в тези закони също продължава.
На 21 декември 2006 г. правителството одобрява Национална
стратегическа референтна рамка на България /НСРР/ -
програмен
20 Вж. Аналитичен доклад „Проучване на модели на координация на
деконцентрираните
звена в страните - членки на ЕС, със сходно административно и
териториално
устройство“. С., МРРБ, 2006г. - заключение. 21 Бел.авт.
По-подробно за резултатите от аналитичните доклади вж.Арабаджийски,
Н.
Организация на публичната администрация в Република България.
Изд. НБУ. С., 2010 г.,
с.145-152 22 Обн. ДВ. бр.63 от 14 Юли 1995 г., с посл. изм. ДВ.
бр.58 от 18 Юли 2017 г. – чл.8, ал.1
т.1 23 Обн. ДВ. бр.66 от 25 Юли 1995 г., посл. изм. ДВ. бр.90 от
15 Октомври 1999 г. – чл.1
-
17
период 2007-2013 г.24. Част от нея е утвърдения
стратегически
документ Оперативна програма „Административен капацитет“. С
изпълнението й се цели постигането на общи стандарти и правила
за
реформа в държавната администрация, на всички нива –
централно,
областно и общинско. Започва реализирането и на Оперативната
програма „Техническа помощ“.
На 1 януари 2007 г. Република България е приета за
пълноправен
член на Европейския сюз. Една година по-късно правителството на
Сергей Станишев актуализира управленската си програма за
преиода
2008-2009 г. В нея се предвижда „подобряване капацитета на
администрацията за извършване оценка на въздействието при
разработване и прилагане на политики и законодателство“, както
и
„внедряване на Административния регистър, с оглед постигане на
по-
голяма публичност, прозрачност, яснота, откритост и отчетност
на
администрацията“25.
Моделът на държавна служба, въведен със Закона за
администрацията през 1998 г. не е променен. Промените са
предимно
функционални и засягат структурни звена на централната
администрация (дирекции, отдели, сектори), както и броя на
техните
служители. В териториалната администрация няма промени в броя на
структурите. Оптимизацията се свежда до съкращаване на щатната
численост на служителите. Това е показател за устойчивостта
на
изградената система на администрацията на изпълнителната власт
и
провеждане на планирани политики за оптимизацията й.
Література: 1. Арабаджийски, Н. Организация на публичната
администрация в
Република България. Изд. НБУ. С., 2010 г. 2. Арабаджийски, Н.
Държавно и публично управление. Изд.НБУ.
С., 2014 г. 3. Георгиев, Л. Регионална икономика. Изд. НБУ. С.,
2009 г. 4. Георгиев, Л. Регионални и общински несъответствия. Изд.
НБУ.
2012 г. 5. Гълъбинова, Юл. Европейските региони – формално
изследване
на номенклатурата или използване н авъзможностите за сближаване.
Изд. НБУ. С., 2015 г.
24 Бел.авт. НСРР е изготвена в съответствие с чл.27 и чл.28 от
Регламента на Съвета на
ЕС(№1083/2006 г. от 11 юли 2006 г.). Тя е документ, описващ
ролята на структурните
фондове през периода 2007-2013 г. в подкрепа на глобалната
стратегия за развитие на
България. 25 Вж. Актуализирана програма на Правителството на
европейската интеграция,
икономическия разстеж исоциалната отговорност 2008-2009 г.,
с.21
-
18
Александрова Єлизавета Юріївна,
Полтавський юридичний коледж
Національного юридичного університету імені Ярослава
Мудрого,
студентка ІІІ курсу
ПРЕДМЕТ У СКЛАДАХ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ МЕДИЧНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ
Предмет злочину – це факультативна ознака загального складу
злочину на стороні об’єкта, яким виступають певні речі та
явища
квазіматеріального характеру, на які спрямоване злочинне
посягання
та з певними властивостями яких закон пов’язує наявність в діях
особи
ознак конкретного складу злочину.
Більшість злочинів в сфері медичної діяльності посягають на
особу, її життя та здоров’я. Це у свою чергу викликає складності
у
встановлені предмета цих злочинів [3, с. 38].
Предметом злочину, що передбачений у ст. 141 КК України, є
лікарські засоби. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про
лікарські
засоби» лікарськими засобами є речовини або їх суміші
природного,
синтетичного чи біотехно-логічного походження, які
застосовуються
для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та
лікування
захворювань людей або зміни стану і функцій організму.
Склади злочинів в сфері трансплантації та донорства (ст.
142-143
КК України) характеризуються наявністю таких предметів, як
органи,
тканини людини та кров людини. Предметом злочину, склад
якого
міститься в ст. 142 КК України, є органи та інші анатомічні
матеріали.
Предметом злочинів щодо розголошення лікарської таємниці, а
саме ст. 132 КК України (Розголошення відомостей про проведення
медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту
людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби), ст. 145
(Незаконне розголошення лікарської таємниці) виступає
інформація,
що становить таку таємницю. Питання щодо можливості визнання
лікарської таємниці предметом злочину є дискусійним, оскільки
будь-
яка таємниця – це певна інформація. Тому ряд авторів не
виділяють
предмет як ознаку у складі злочину, передбаченого ст. 145 КК
України
[4, с. 420]. Склад названого злочину характеризується наявністю
такої
ознаки, як предмет, що носить квазіматеріальний характер.
Проте
невірним видається надання інформації лише матеріальної
ознаки,
тобто пов’язувати її з певним документом чи іншим носієм, як
це
зробив М.І. Хавронюк, визначивши лікарську таємницю як «певним
чином задокументовану інформацію про хворобу, медичне
обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони
життя
-
19
громадянина» [6]. Як правильно зазначив Д.С. Азаров, чинне
законодавство не містить вказівки на обов’язкове закріплення
зазначеної інформації у певному документі. Далеко не всі
відомості,
наприклад, про інтимну і сімейну сторони життя особи
документуються, до того ж вербальне передавання інформації
не
передбачає існування матеріальної форми (носія) останньої [1, с.
100].
В.І. Акопов до змісту лікарської таємниці включав факт
звернення
до медичного закладу, інформацію про функціональні і фізичні
недоліки організму, спадкові хвороби, діагноз, ускладнення,
прогноз,
сімейне та інтимне життя, факт усиновлення чи удочеріння,
стан
здоров’я родичів [2, с. 98-99].
М.Н. Малеїна вважає, що крім власне медичної інформації
лікарська таємниця включає також «інформацію про сімейне,
інтимне
життя, стан здоров’я родичів пацієнта. Такі відомості можуть
бути
отримані при огляді та лікуванні, його родичів, з історії
хвороби та
іншої документації, а також від інших медичних працівників
(наприклад, консультантів)» [5, с. 63-64].
Отже, відомості, що становлять лікарську таємницю, можна
розділити на дві групи:
- медична інформація (це відомості про факт звернення до
лікувального закладу, діагноз, характер протікання хвороби та
прогноз
щодо її протікання, наявність інших захворювань, фізичних та
психічних розладів);
- інформація немедичного характеру (відомості про особисте,
сімейне життя хворого та його близьких, їхні звички, схильності,
їхнє
минуле).
Таким чином, підводячи підсумок щодо злочинів в сфері
медичної
діяльності, слід зазначити, що зайва криміналізація медичної
діяльності, введення у кримінальне законодавство нових норм і
складів
злочинів, пов’язаних з медициною, не завжди виправдана.
Доцільно
розглядати питання про кримінальну відповідальність медичних
працівників за злочинні порушення у сфері репродукції,
трансплантації органів та тканин людини, генетики, інших нових
сфер
медицини. Це необхідно з метою недопущення зловживань у цих
сферах надання медичної допомоги, з метою формування
суспільних
відносин у потрібному для всього суспільства напрямі.
Водночас
додаткове поширення кримінально-правових норм на ті відносини,
які
вже є у КК України, потенційно може створити ситуацію, за
якої
професія лікаря розглядатиметься з позиції високого ступеня
ризику
кримінальної відповідальності.
Науковий керівник: к. ю. н. Полтава К.О.
-
20
Література: 1. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за
розголошення
лікарської таємниці: окремі теоретичні та прикладні проблеми /
Д.С.Азаров // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи:
Матер. Наук.-практ. конф. [Харків] 22-23 квітн. 2004 р. / Редкол.:
Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К. – Х.: «Юрінком Інтер», 2004.
– 260 с.
2. Акопов В.І. Медичне право в питаннях і відповідях. – М.:
Видавництво ПРІОР, 2001. – С. 208.
3. Расторопов С.В. Ознаки, що характеризують об’єктивну сторону
злочинів проти здоров’я людини // Закон і право. – 2005. –№ 7. – С.
41.
4. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За
заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн «Видавничий дім
«Інюре», 2003. – С. 1196.
5. Малеїна М. Н. Людина і медицина в сучасному праві. – М.: БЕК,
1995. – С. 262.
6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від
5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.:
А.С.К., 2002. – С. 1104.
Аніщенко Михайло Анатолійович,
Запорізький державний медичний університет,
кандидат юридичних наук
МІСЦЕ ПРАВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В СИСТЕМІ ПРАВА
Як відомо з теорії права, підставою для виокремлення певної
галузі права є предмет та методи правового регулювання.
Предметом
правового регулювання є суспільні відносини, що регулюються
певною галуззю права. Методом правового регулювання є
сукупність
засобів та способів, за допомогою яких правові норми
регулюють
суспільні відносини. Предметом права охорони здоров’я є
суспільні
відносини в сфері охорони здоров’я.
Оскільки відповідно до чинного Закону України «Основи
законодавства України про охорону», (далі – Основи), охорона
здоров'я – система заходів, що здійснюються органами державної
влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими
особами,
закладами охорони здоров’я, фізичними особами - підприємцями,
які
зареєстровані в установленому законом порядку та одержали
ліцензію
на право провадження господарської діяльності з медичної
практики,
медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими
об’єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення
-
21
фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної
працездатності та
соціальної активності людини при максимальній біологічно
можливій
індивідуальній тривалості її життя [1].
З огляду на дане визначення, до кола правовідносин в сфері в
сфері охорони здоров’я належать наступні правовідносини:
правовідносини, що складаються в процесі здійснення медичної
діяльності; правовідносини, що складаються в процесі
здійснення
фармацевтичної діяльності; правовідносини, що складаються в
процесі здійснення діяльності народних цілителів; правовідносини,
що
складаються в процесі здійснення діяльності громадських
організацій,
метою яких є охорона здоров'я; правовідносини, що складаються
в
процесі здійснення діяльності юридичних осіб (установ,
підприємств,
організацій) з охорони праці; правовідносини, що складаються
в
процесі здійснення управлінської діяльності органами державної
влади
та місцевого самоврядування в сфері охорони здоров'я;
правовідносини, що складаються в процесі діяльності
спеціалістів
немедичного профілю, спрямована на охорону здоров'я;
правовідносини, що складаються в процесі діяльності фізичних
осіб,
що спрямована на збереження власного здоров’я та здоров’я
інших
людей. Методом правового регулювання права охорони здоров’я
є
розумне поєднання імперативного та диспозитивного методів
правового регулювання з метою збереження та покращення життя
та
здоров’я людей. Дане твердження знаходить своє підтвердження
у
правових нормах найвищої юридичної сили та
міжнародно-правових
актах. Наприклад, відповідно до ст. 3 Конституції України,
людина, її
життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і
безпека
визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [2].
Стаття 49 Конституції говорить, що медична допомога в
державних і комунальних закладах охорони здоров’я надається
безоплатно [2]. Виходячи з багатоманіття відносин в сфері
охорони здоров’я,
вони звичайно ж надаються різними галузями права. Тому,
право
охорони здоров’я є комплексною галуззю права.
Право охорони здоров’я має і свою розгалужену структуру.
Наприклад, медичне і фармацевтичне право є його підгалузями,
народне цілительство – окремим галузевим інститутом, охорона
праці – міжгалузевим інститутом.
До речі, у більшості країн Євросоюзу праву охороні здоров’я
приділяється значна увага, в тому числі воно також розглядається
як
окрема галузь. Про це, наприклад, свідчить програма
подвійного
-
22
дипломування Київського національного університету імені
Тараса
Шевченка з університетом ім. Миколаса Ромеріса (м. Вільнюс,
Литва):
"Україно-Європейські правничі студії" за спеціалізацією
«Охороноздоровче право».
Виділення права охорони здоров’я в окрему галузь буде
сприяти
науково-практичній розробці його інститутів відповідно до
стандартів
Європейського союзу.
Отже, право охорони здоров’я – це система правових норм, що є
самостійною комплексною галуззю права, яка регулює відносини у
сфері охорони здоров’я.
Література: 1. Основи законодавства України про охорону
здоров’я: Закон від
19.11.1992 № 2801-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12.
2. Конституція України: Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254 к/96-ВР.
3. Київський національний університет імені Тараса Шевченка:
юридичний факультет [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.univ.kiev.ua/ua/departments/law.
Антонова Ольга Валеріївна,
Дніпропетровський регіональний інститут державного
управління
Національної академії державного управління
при Президентові України,
кандидат наук з державного управління, доцент
ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В УМОВАХ АДАПТАЦІЇ ДО
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ПРОСТОРУ ЄС:
ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН
В умовах глобалізації та євроінтеграційних процесів
дослідницька
увага до компетентного управління збільшується у прогресії
від
управління організацією до управління публічними справами,
що
особливо постає важливим для України в умовах реформування [7].
Проблематика державного управління багаторівневими та складними
соціальними відносинами обумовлена інтеграційними змінами в
політичних та соціально-економічних сферах суспільного
життя.
Рівень інтеграції та поглиблення глобалізації актуалізує
збільшення
плюралізму, полікультурних факторів, міжфункціональних
ролей,
розмивання ієрархії управлінських структур, створення
-
23
горизонтальних мереж самоврядування та управління публічними
справами органами самоорганізації. Дуже важливими в цьому
контексті постає взаємозв’язок «виклики – контекст – дії –
результат».
Тому завдання щодо формування стратегічної компетентності
керівного складу державної служби, як здатності створення
цілісного
управлінського простору, у визначенні пріоритетних завдань
державного управління для реалізації та захисту національних
інтересів – це виправданий крок з боку уряду, особливо в умовах
орієнтації на загальноєвропейські цінності, стандарти та
правові
норми. Серед основних елементів сучасної держави виділяють
такі:
ефективне управління та лідерство, якісні послуги та
механізми
розподілу, стабільні державні інститути влади [6, с. 6]. Всі ці
елементи
пов’язані із персоналом, його професійно-кваліфікаційним рівнем
та
розвитком потенціалу. Отже, фактично мова ведеться про
технології
кадрової роботи – призначення та відбір, показники успішності
роботи
та рівень відповідальності, підхід до організації
професійного
навчання. Розглянемо досвід формування стратегічної
компетентності
державних службовців європейських країн з огляду на
специфіку
адаптаційних процесів до адміністративно-правового поля
Європейського Союзу. По-перше, було визначено необхідність
регулювання та
обмеження реального політичного впливу чиновників,
відповідно
закріплено такі поняття, я�
