Center research publications. II International Conference November 16, 2015

ЦЕНТР НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЙ

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЙ

«ВЕЛЕС»

ІІ МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ

«НАУКА ЯК РУШІЙНА АНТИКРИЗОВА СИЛА»

(м. Київ | 16 листопада 2015 р.)

м. Київ – 2015

© Центр наукових публікацій

УДК 082

ББК 94.3

ISSN: 6827-2341

Збірник центру наукових публікацій «Велес» за матеріалами міжнародної

науково-практичної конференції: «Наука як рушійна антикризова сила»,

м. Київ: збірник статей (рівень стандарту, академічний рівень). – К.: Центр

наукових публікацій, 2015. – 148с.

ISSN: 6827-2341

Тираж – 300 экз.

УДК 082

ББК 94.3

ISSN: 6827-2341

Видавництво не несе відповідальності за матеріали опубліковані в

збірнику. Всі матеріали надані а авторській редакції та виражають

персональну позицію учасника конференції.

Контактна інформація організаційного комітету конференції:

Центр наукових публікацій:

Электрона пошта: [email protected]

Офіційний сайт: www.cnp.org.ua

mailto:[email protected]

http://www.cnp.org.ua/

3

Содержание

ФИЗИКО-МАТЕМАТИЧЕСКИЕ НАУКИ Федотов А.И., Лисин С.К.

ИЗМЕРИТЕЛЬНЫЕ АВТОНОМНЫЕ СИСТЕМЫ И ИХ СВОЙСТВА .......................................... 6 БИОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Водка М. В. УЛЬТРАСТРУКТУРНЫЕ ИЗМЕНЕНИЯ ХЛОРОПЛАСТОВ ЛИСТЬЕВ ГОРОХА ПОД

ВЛИЯНИЕМ ТЯЖЕЛЫХ МЕТАЛЛОВ .............................................................................................. 9 Гулай О.В., Гулай В.В., Ворона С.О.

ВПЛИВ АКТИВНОЇ РЕАКЦІЇ СЕРЕДОВИЩА (рН) НА ВИЖИВАННЯ ПАТОГЕННИХ

БАКТЕРІЙ У ЗАМЕРЗЛИХ СУБСТРАТАХ .................................................................................... 10 Маковейчук Т.І., Каменчук О.П.

ВПЛИВ ТРІНЕКСАПАК-ЕТИЛУ НА ВРОЖАЙНІСТЬ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ ЗА ОСІННЬОЇ ТА

ВЕСНЯНОЇ ОБРОБОК ....................................................................................................................... 13 ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ

Рыбаков Ю.Н., Корнев В.А., Волков О.Е., Чириков С.И. ГИБКИЕ ЭЛАСТИЧНЫЕ РУКАВА ДЛЯ ТЕХНИЧЕСКИХ СРЕДСТВ ПЕРЕКАЧИВАНИЯ

НЕФТЕПРОДУКТОВ ......................................................................................................................... 16 Филатов-Бекман С. А.

К ВОПРОСУ О КОМПЬЮТЕРНОМ ИССЛЕДОВАНИИ СПЕКТРАЛЬТНЫХ

ХАРАКТЕРИСТИК ОСОБЕННОСТЕЙ «БЕЛОГО ШУМА» ......................................................... 19 Ходжагали И. Н.

ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ПРОГРАММНОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ НА ОСНОВЕ BIM ПРИ

ПРОЕКТИРОВАНИИ СТАЛЬНЫХ КОНСТРУКЦИИ И СОЗДАНИИ РАБОЧИХ ЧЕРТЕЖЕЙ

(КМ И КМД) ........................................................................................................................................ 23 Чурзін С.О.

СИСТЕМА ПРОГНОЗУВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ ................................................................ 27 СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫЕ НАУКИ

Штейнберг Т.С., Шведова О.Г., Shteinberg T. S., Shvedova O.G. РАЗРАБОТКА МЕТОДА И СРЕДСТВ ИЗМЕРЕНИЯ ЦВЕТА МУКИ ИЗ ТВЕРДОЙ

ПШЕНИЦЫ, НАПРАВЛЕННАЯ НА ИМПОРТОЗАМЩЕНИЕ .................................................... 30 ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ

Лютий О.П. ДО ІСТОРІЇ ОСВОЄННЯ ТИТАНУ І СТВОРЕННЯ ЙОГО СПЛАВІВ ........................................ 35

Солтанова Н.Б. ОСНОВАТЕЛЬ МАРАГИНСКОЙ АКАДЕМИЧЕСКОЙ СИСТЕМЫ – НАСИР АД-ДИН АТ-

ТУСИ В ХРОНОЛОГИИ НАУКИ ..................................................................................................... 38 Хрящевська Л. М.

ВПЛИВ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ЗМІНИ У ДИНАМІЦІ ЧИСЕЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ

УКРАЇНИ У 90-Х РОКАХ ХХ СТ. .................................................................................................... 41 Ярыгин А.А.

БИБЛИОТЕЧНО-ИНФОРМАЦИОННОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ РАЗВИТИЯ НАУКИ В СИСТЕМЕ

ВЫСШЕГО ОБРАЗОВАНИЯ В США .............................................................................................. 44 ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ

Григоренко А. С., Смирнова Т. А. ОСОБЕННОСТИ ПРИМЕНЕНИЯ ПРИНЦИПОВ СИСТЕМЫ «КАНБАН» В

ПРОИЗВОДСТВЕННОЙ СФЕРЕ ...................................................................................................... 48 Данилова В.Є., Смирнова Т.А.

ОСОБЛИВОСТІ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В УМОВАХ РИЗИКУ ................ 50 Звіргзде К. І.

СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ ТОВАРНОЇ СТРУКТУРИ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ

ФРАНЦІЇ .............................................................................................................................................. 51 Смирнова Т.А., Лень А.В.

ПІДВИЩЕННЯ ФУНКЦІЇ МОТИВАЦІЇ З МЕТОЮ ДОСЯГНЕННЯ ВИСОКОГО РІВНЯ

ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ........................................................................... 54

4

Смирнова Т.А., Новицька Н.С. ОПТИМІЗАЦІЯ КОНТРОЛЮ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ В РОЗДРІБНИХ ТОРГІВЕЛЬНИХ

МЕРЕЖАХ ........................................................................................................................................... 55 Смирнова Т.А., Остроумова А.Д.

УПРАВЛЕНИЕ ПРОЕКТАМИ ПО ТЕХНИКЕ SCRUM’A ............................................................. 57 Рибчинська С.В.

СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ ................................................................ 59 Собко О. М.

РИНКОВИЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ У КРЕАЦІЇ ВАРТОСТІ СУЧАСНИХ

ПІДПРИЄМСТВ .................................................................................................................................. 61 Степанова Е.Н.

ОСОБЕННОСТИ ОРГАНИЗАЦИИ ЗАКУПОК В СООТВЕТСТВИИ С ТРЕБОВАНИЯМИ

КОНТРАКТНОЙ СИСТЕМЫ В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ ................................................... 64 Кисленко А. Г., Смирнова Т. А.

СТАН МОТИВАЦІЇ ТА САМОМОТИВАЦІЇ РОБІТНИКІВ НА УКРАЇНСЬКИХ

ВИРОБНИЧИХ ПІДПРИЄМСТВАХ ................................................................................................ 66 Толмачева И.А.

ПРИЕМКА И ЭКСПЕРТИЗА В КОНТРАКТНОЙ СИСТЕМЕ РФ ................................................ 68 Дуйсембаев А.А., Шаимова А.Н., Баймбетова А.Б.

ТУРИЗМ КАК ОДИН ИЗ ОСНОВНЫХ СЕКТОРОВ ЭКОНОМИКИ В РЕСПУБЛИКЕ

КАЗАХСТАН ....................................................................................................................................... 71 Щенявский В. А.

ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ ТУРИСТСКОЙ ИНФРАСТРУКТУРЫ НА СЕЛЬСКИХ

ТЕРРИТОРИЯХ РЕСПУБЛИКИ КОМИ .......................................................................................... 75 Ярова В.В.

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ПРАЦІВНИКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ... 78 ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ

Чаплинский В.Г. СОВРЕМЕННОЕ ЕВАНГЕЛЬСКО-БАПТИСТСКОЕ ДВИЖЕНИЕ НА УКРАИНЕ - КАК

МОДЕЛЬ ФОРМИРОВАНИЯ НАЦИОНАЛЬНОГО ХРИСТИАНСТВА ..................................... 82 ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Коломієць О.М. СУЧАСНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИНОПТИЧНИХ ТЕКСТІВ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО

СТИЛЮ ................................................................................................................................................ 86 Мищенко Т.А., Куркина С.П.

ГАДАНИЯ КАК СИМВОЛИЧЕСКАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ ЛЮБОВНО-БРАЧНОЙ

ТРАДИЦИИ: СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ БРЯНСКО-ГОМЕЛЬСКОГО И КАЛУЖСКО-

ОРЛОВСКОГО ЛОКУСОВ ВОСТОЧНОГО ПОЛЕСЬЯ ................................................................ 89 Бондаренко Е.В., Радович М. А.

АНГЛО-АМЕРИКАНСКИЕ ЗАИМСТВОВАНИЯ В ТЕКСТАХ КОМИКСОВ (НА

МАТЕРИАЛЕ НЕМЕЦКОГО И РУССКОГО ЯЗЫКОВ) ................................................................ 93 Шелихова С.В.

ОШИБКИ АРГУМЕНТАЦИИ КАК СТРАТЕГИЯ УБЕЖДЕНИЯ В ПОЛИТИЧЕСКОМ

ДИСКУРСЕ .......................................................................................................................................... 95 ГЕОГРАФИЧЕСКИЕ НАУКИ

Петроченко О., Тугуз Ф.В., Воронина Л., Тастиева Е. МИГРАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ В РЕСПУБЛИКЕ АДЫГЕЯ...................................................... 98

ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ Саєнко Ю.О.

ПРАВОВЕ РОЗМЕЖУВАННЯ ВИДІВ РОБОЧОГО ЧАСУ ......................................................... 100 Іщенко Н. І.

РОЗВИТОК ПРАВ І ОБОВ'ЯЗКІВ СТОРІН ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ В УМОВАХ

РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ ............................................................................................................... 102 ПЕДАГОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Гарапко В.І. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКИ МІЖ ОСВІТОЮ ТА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯМ ........................................ 105

5

Коренева І.М. ОСВІТА ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ – АКТУАЛЬНА ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ БІОЛОГІЇ ............................................. 106 Спіцин І.М.

ДИТЯЧІ ОЗДОРОВЧІ УСТАНОВИ ТА НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ СЛОВ’ЯНСЬКА,

СВЯТОГІРСЬКА, МИКОЛАЇВКИ У ВИМІРАХ СЬОГОДЕННЯ ДОНБАСУ ........................... 108 Хайруллин Г.Т., Саудабаева Г.Г.

МЕТОДЫ И СРЕДСТВА ЭТНОСОЦИАЛЬНОГО ВОСПИТАНИЯ ........................................... 109 МЕДИЦИНСКИЕ НАУКИ

Баттакова Ж.Е., Мукашева С.Б., Акимбаева А.А., Адаева А.А. ТЕНДЕНЦИИ РАСПРОСТРАНЕННОСТИ ПОТРЕБЛЕНИЯ АЛКОГОЛЬНЫХ НАПИТКОВ

СРЕДИ НАСЕЛЕНИЯ КАЗАХСТАНА ПО ДАННЫМ ШЕСТОГО НАЦИОНАЛЬНОГО

ИССЛЕДОВАНИЯ ............................................................................................................................ 113 Жумалина А.К., Тусупкалиев Б.Т., Есиркепова Ж.М., Базарова А.Ж., Туремуратова М.А.

ИММУНОЛОГИЧЕСКИЕ ПОКАЗАТЕЛИ У НОВОРОЖДЕННЫХ ПРИ ВНУТРИУТРОБНОЙ

ИНФЕКЦИИ ...................................................................................................................................... 118 Пащенко Л.В., Кацавель О.Н., Пищенко Е.Е., Диордиева Л.И.

ПЕРВИЧНЫЙ ВЫХОД НА ИНВАЛИДНОСТЬ БОЛЬНЫХ ПО Г. ТИРАСПОЛЬ И

СЛОБОДЗЕЙСКОМУ РАЙОНУ В 2014 ГОДУ ............................................................................. 121 Перадзе Х.Д., Понятишина М.В., Церцвадзе Л.К.

МНОЖЕСТВЕННЫЕ ПУТИ ЛЕЧЕНИЯ HCV ИНФЕКЦИИ ....................................................... 123 Понятишина М.В., Перадзе Х.Д.

СЛУЧАЙ МИКСТ-ИНФИЦИРОВАНИЯ ВИРУСАМИ ГЕПАТИТА Е И ГЕПАТИТА В ........ 125 Рейзвих О. Э., Шнайдер С. А.

ОПЫТ ВНЕДРЕНИЕ СИСТЕМЫ УПРАВЛЕНИЯ КАЧЕСТВОМ В ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ГУ

«ИНСТИТУТ СТОМАТОЛОГИИ НАЦИОНАЛЬНОЙ АКАДЕМИИ МЕДИЦИНСКИХ НАУК

УКРАИНЫ» ....................................................................................................................................... 126 Богдан Л.О., Старюк Д.О., Шитіков Т.О.

НОВІ МОЖЛИВОСТІ В РЕАБІЛІТАЦІЇ БОЙОВИХ ЧМТ .......................................................... 129 ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Чарити Д.Т. СТРУКТУРА ЭМОЦИОНАЛЬНОСТИ ДЕВОЧЕК-ПОДРОСТКОВ С ДИАГНОЗОМ

«АТОПИЧЕСКИЙ ДЕРМАТИТ» .................................................................................................... 133 ФИЗИЧЕСКОЕ ВОСПИТАНИЕ И СПОРТ

Демченко Л. В. СУЧАСНА ФІЗІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ, ЯКІ ЧАСТО ХВОРІЮТЬ .................................. 136

Ізмайлова Н.І., Королінська С.В., Зелененко Н.О., Лобаньова О.В. ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І СПОРТ ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ ВСЕБІЧНО ТА ГАРМОНІЙНО

РОЗВИНЕНОЇ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА ................................................................................. 138 ГОСУДАРСТВЕННОЕ УПРАВЛЕНИЕ

Алієва П.І. РОЛЬ ДЕРЖАВИ У РОЗВИТКУ МОБІЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ

ЗАКЛАДІВ ......................................................................................................................................... 142 Глуха В. В., Помаза-Пономаренко А. Л.

СУЧАСНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ

РОЗВИТКОМ ..................................................................................................................................... 144 КУЛЬТУРОЛОГИЯ

Деревянко Ю.С., Ніколаєнко Н.В. ВИКОРИСТАННЯ ТРАДИЦІЙ ПИСАНКАРСТВА У СУЧАСНОМУ МИСТЕЦТВІ ............... 147

6

ФИЗИКО-МАТЕМАТИЧЕСКИЕ НАУКИ

Федотов А.И.

профессор, СПб политехнический

университет Петра Великого, Россия

Лисин С.К.

доцент, СПб национальный

минерально-сырьевой университет «Горный», Россия

Теория нелинейных колебаний

ИЗМЕРИТЕЛЬНЫЕ АВТОНОМНЫЕ СИСТЕМЫ И ИХ СВОЙСТВА

К исследованию нелинейной системы относится предварительная оценка

внутренних колебательных свойств в режиме свободных колебаний. Такие свойства,

проявляясь при периодических воздействиях, существенным образом влияют на

характер вынужденных колебаний. Исследование колебательных процессов

автономных систем начнем с рассмотрения схемы одномерного преобразователя [3].

Исследуем процедуру построения модели точного решения уравнения

0)( f методом интегрирования в квадратурах с помощью подстановки V

, ( 0V)0( ). Тогда

d)(fVdV

. (1)

Искомыми величинами в данном случае являются период Т, частота и

составляющие амплитуды свободных колебаний.

В результате интегрирования выражение скорости измерительного наконечника

приобретает вид

2

1

2

0 )Vd)(f2(V0

. (2)

Аналогичным образом устанавливается зависимость для определения

составляющих периода свободных колебаний

d)Vd)(f2( 21

2

0

0 0

. (3)

При этом определение составляющих периода по зависимости осуществляется

поочередно для каждого звена кусочно-линейной характеристики преобразователя. Для

определения отклонений измерительного наконечника от положения равновесия 1 и

2 используются обозначения 0V0 ,

0)0(V , 10

, 2)2T( ,

0)2T(V . При этом принимается во внимание то, что точка излома характеристики

соответствует координате 1

.

Для выявления зависимости )( 12

воспользуемся функциями упругих

характеристик.

На участке 1

:

7

1

1

0d)(f

. (4)

На участке 1

:

2

1

0d)(f

. (5)

Выражения (4), (5) позволяют установить зависимость для определения

максимального отклонения измерительного наконечника от положения равновесия с

учетом параметров системы

1

11

2

0d)(fd)(f

. (6)

Физический смысл выражения (6) заключается в том, что суммарная работа

упругих сил на полупериоде свободных колебаний системы равна нулю при 0V0 .

Из выражения (4)

1

2

1

0d)]1(1[

. (7)

Из уравнения упругих сил на участках12

, 11 следует

212

1

2

12 ])1(12[ . (8)

Определим составляющие 1 и 2 полупериода свободных колебаний

несимметричной системы

d}d)]1(1[2{1 1

1 1

212

1

, (9)

d)d2(

1 1

21

2

2 2 . (10)

Из выражения (8) видно, что при 1 = 1 ( 2 = 1) система является линейной.

Переходу в режим свободных колебаний соответствуют значения 11

.

В (8) устанавливается аналитическая связь 1 и 2 , необходимая для

определения амплитуды и смещения центра колебаний 0 .

При этом выражение частоты свободных колебаний имеет вид

21

. (11)

По известным значениям и строятся скелетные кривые для жесткой )1(

и мягкой )1(

характеристик билинейной системы.

8

Приведенные выше результаты исследования свободных нелинейных колебаний

представляют собой зависимости амплитуды, смещения центра колебаний и частоты от

параметров системы.

Исследования внутренней модели свободных колебаний позволяют обоснованно

прогнозировать свойственные данной системе режимы, которые составляют основу

анализа и синтеза нелинейных процессов не только автономных систем.

Появление нелинейных параметров теоретической модели движения автономной

системы свидетельствует о проявлении упругих свойств характеристики при

соударении с объектом контроля. Такие свойства характеристик присущи системе и в

процессе вынужденных колебаний.

Литература

1. Боголюбов Н.Н., Митропольский Ю.А. Асимптотические методы в теории

нелинейных колебаний. – М.: Наука, 1974. – 504 с.

2. Вибрации в технике. Защита от вибраций и ударов; Т.6: Справочник / Под ред.

К.В. Фролова/. М.: Машиностроение, 1981. - 456 с.

3. Федотов, А.И. Теория измерений /А.И. Федотов, С.К. Лисин, Г.С. Морокина. –

СПб.: Изд-во Политех. ун-та, 2013. – 325 с.

4. Лисин С.К., Федотов А.И. Материалы 10-й международной научно-

практической конференции. Современные научные достижения. Том 4, София, 2014, с.

38 – 44.

5. Victor Wowk. Machinery Vibration: Measurement and Analysis. McGraw – Hill

Professional, 1991, 358 p.

6. Cyril M. Harris. Shock and Vibration Handbook. McGraw – Hill, 1996, 1000 p.

9

БИОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Водка М. В.

аспирантка Института ботаники

им. Н.Г. Холодного НАН Украины

Клеточная биология

УЛЬТРАСТРУКТУРНЫЕ ИЗМЕНЕНИЯ ХЛОРОПЛАСТОВ ЛИСТЬЕВ ГОРОХА

ПОД ВЛИЯНИЕМ ТЯЖЕЛЫХ МЕТАЛЛОВ

Промышленные выбросы являются мощным фактором, который влияет на

развитие растительного покрова. Загрязнение воздуха, воды, почвы аномальными

концентрациями химических веществ оказывает прямое воздействие на

фотосинтетический аппарат растений. Действие избыточных концентраций тяжелых

металлов на растения вызывает анатомические и морфологические изменения,

нарушение физиологических и биохимических процессов. Избыток тяжелых металлов

негативно влияет на органеллы клеток, меняя их структуру и свойства. Существующие

во многих районах Украины загрязнения окружающей среды вызывают усиленный

интерес к изучению тяжелых металлов, как стрессового фактора и определения

механизмов защиты организмов от их токсического действия.

На сегодня остаются еще недостаточно изученными механизмы влияния тяжелых

металлов на структурные компоненты растений, где происходит фотосинтез, а именно

на мембранную систему хлоропластов.

Внутренняя мембрана хлоропласта содержит тилакоиды гран и тилакоиды

стромы. Наряду с другими компонентами мембраны хлоропластов содержат

карбоангидразу (КА) - важный фермент, который катализирует реакцию образования

бикарбоната и обратную реакцию его дегидратации. Среди растительных КА наименее

изученными остаются стромальные и тилакоидные формы фермента, локализованные

на внутренних мембранах хлоропластов клеток мезофилла листа (Rudenko et al., 2007).

Известно, что активность КА подавляется ионами определенных металлов (Lionetto et

al., 2012), в частности Zn2+ и Cu2+. Исходя из этого, можно предположить, что снижение

активности карбоангидразы может быть непосредственной или косвенной причиной

нарушений фотосинтеза.

Целью нашего исследования была оценка влияния тяжелых металлов на

фотосинтетический аппарат листьев проростков гороха.

Срезанные листья гороха погружали в раствор 200 мМ Zn2+ или 80 мМ Cu2+ на 2,5

суток. Для оценки воздействия ионов металлов на тилакоидную систему хлоропластов

использовали метод трансмиссионной электронной микроскопии и статистический

анализ. После обработки хлоропластов ионами Zn2+ наблюдалась неоднородность

упаковки тилакоидов гран, изменение строения гран, которая проявлялась в

расширении на 14% межтилакоидных промежутков, толщина тилакоидов гран также

увеличивалась на 18% по сравнению с контролем. Под действием Cu2+ при сохранении

общей структуры гран и равномерной упаковки тилакоидов в гранах, толщина

тилакоидов гран превышала таковую в контроле на 11%, а толщина межтилакоидных

промежутков - на 10%.

Результаты этой работы позволяют предположить, что изменение кинетических

характеристик фотохимических процессов в хлоропластах в присутствии ионов Zn2+ и

Cu2+, которые мы наблюдали ранее, может быть следствием структурных перестроек их

мембранной системы. Важно отметить, что ультраструктурные показатели тилакоидов

гран могут использоваться как маркерные характеристики для изучения влияния на

растения ионов тяжелых металлов.

10

Литература 1. Lionetto M. G., Caricato R., Giordano M. E., Erroi E., Schettino T. Carbonic

Anhydrase and Heavy Metals // Biochemistry (Ed. D. Ekinc), Сh. 8. – 2012. –P. 205-224.

2. Rudenko N. N., Ignatova L.K., Ivanov B. N. Multiple sources of carbonic

anhydrase activity in pea thylakoids: soluble and membrane-bound forms // Photosynth. Res.

– 2007. – V. 91. – P. 81—89.

Гулай О.В.,

докторант Інституту агроекології

і природокористування НААН України

Гулай В.В.,

старший викладач Кіровоградського державного

педагогічного університету імені Володимира Винниченка

Ворона С.О.

головний експерт науково-дослідного, експертно-криміналістичного

центру при УМВС України в Кіровоградській області

Біологічні науки. Екологія бактерій

ВПЛИВ АКТИВНОЇ РЕАКЦІЇ СЕРЕДОВИЩА (рН) НА ВИЖИВАННЯ

ПАТОГЕННИХ БАКТЕРІЙ У ЗАМЕРЗЛИХ СУБСТРАТАХ

Відомо, що цілий ряд патогенних бактерій здатні тривалий час зберігатись в

об’єктах зовнішнього середовища, становлячи загрозу зараження людей та тварин. При

здійсненні профілактичних заходів та ліквідації спалахів інфекції важливою є

інформація про тривалість зберігання цих патогенних агентів у різноманітних

субстратах (воді, ґрунтах і т.п.).

Патогенні бактерії виду Erysipelothrix rhusiopathiae досить поширені у природі, їх

часто виділяють не тільки з організму широкого кола видів тварин-бактеріоносіїв, але й

з об’єктів зовнішнього середовища. Цей вид мікроорганізмів вирізняється високою

стійкістю до впливу несприятливих факторів середовища [1, 2].

У науковій літературі містяться дані, що демонструють вплив на E. rhusiopathiae

окремих абіотичних факторів [2 – 4]. Однак відомо, що один і той же фактор у

комбінації з іншими здійснює неоднаковий екологічний вплив на живі організми (закон

взаємодії екологічних факторів) [5].

Перебуваючи у складі біоценозів у сапрофітній фазі свого існування бактерії

E. rhusiopathiae безперечно піддаються комплексному впливу екологічних факторів,

зокрема таких як температура та активна реакція середовища (рН). Згідно даних, що

наводить Халла Д.Ю. кількість мікробної маси при одному і тому ж значенні рН, однак

при різних температурах була неоднаковою. Нажаль дослідження проводились лише

при позитивних значень температури +23,0º та +37,0ºС [6]. При цьому залишається

невідомою реакція E. rhusiopathiae на різні значення рН при низьких температурах

середовища, особливо у замерзлих субстратах. Адже в умовах України майже половину

року поверхневі шари водойм і ґрунтів, як середовище існування E. rhusiopathiae,

мають низькі показники температури, часто нижче 0ºС.

У зв’язку з цим нами поставлено мету вивчити вплив рН на строки зберігання

E. rhusiopathiae у замерзлих субстратах.

Згідно даних, що наводяться у науковій літературі в умовах лабораторії у

замороженому стані бактерії E. rhusiopathiae залишаються життєздатними впродовж

декількох місяців [4], а в природі E. rhusiopathiae легко переживають зимовий період

[7, С. 39]. Нажаль нам не вдалось знайти кількісних даних, які б відображали динаміку

чисельності бактерій E. rhusiopathiae при їх зберіганні у заморожених субстратах за

11

різного рівня рН середовища. Для з’ясування цього питання нами був проведений

експеримент, умови якого передбачали заморожування і тривале зберігання культур

E. rhusiopathiae при рівнях рН 6,5; 7,4 та 9,2.

Матеріали і методи. Відомо, що в природних умовах утворенню криги на

водоймах передує тривалий період поступового зниження температури водного

середовища. З метою моделювання відповідних природних процесів, перед

проведенням дослідів, культури E. rhusiopathiae адаптували до низьких позитивних

температур шляхом вирощування в умовах поступового зниження температури з +23,0º

до +4,0ºС впродовж 40 діб з пересівом кожні 5 діб.

При формуванні груп зразків використовувалась одна культура E. rhusiopathiae,

таким чином, початковий вміст бактерій у всіх зразках групи був однаковим. Стерильні

пластикові пробірки, що містили по 5,0 см3 культур E. rhusiopathiae заморожували до

температури -10ºС. Через кожні 30 діб з кожної групи відбиралась проби і проводилось

визначення вмісту клітин E. rhusiopathiae. З цією метою проби об’ємом 0,1 см3 висівали

на поверхню поживного агару (AES Chemunex, Франція) в чашки Петрі за послідовних

розведень 1×10-3, 1×10-4, 1×10- 5, 1×10-6 та культивували впродовж 72 годин за

температури +36,7±0,3ºС. Колонії, що виросли, підраховували, після чого проводили

розрахунок середньої кількості КУО на 1,0 см3.

Результати та їх обговорення.

Результати досліджень показали, що впродовж всього терміну зберігання у

замороженому стані культур E. rhusiopathiae спостерігається поступове зниження

кількості життєздатних клітин (табл.). Так, при рівні рН середовища 7,4 через 90 діб

зберігання вміст КУО E. rhusiopathiae зменшився від початкового у середньому на

5,8%, через 180 діб – 14,2%, 270 діб – 29,4%, 360 діб – 58,1% відповідно. З часом, темпи

відмирання бактерій у зразках лише зростали. Порівняння інтенсивності зниження

кількості E. rhusiopathiae показало, що з 30 по 60 добу досліду вміст бактерій

зменшився на 1,9%; з 60 по 90 – 2,1%; з 90 по 120 – 2,4%; з 120 по 150 – 2,7%; з 150 по

180 – 3,3%; з 180 по 210 – 4,0%; з 210 по 240 – 5,0%; з 240 по 270 – 6,2%; з 270 по 300 –

7,6%; з 300 по 330 – 9,4%; з 330 по 360 – 11,6% відповідно.

Таблиця

Середній вміст бактерій E. rhusiopathiae у замерзлому середовищі (-10,0ºС)

за різних значень рН (КУО, ×106/см3)

Доби рН

6,5 7,4 9,2

0* 16,9 16,9 16,9

30 15,2 16,6 16,5

60 13,1 16,3 16,0

90 9,5 15,9 15,5

120 3,7 15,5 14,8

150 0,0 15,1 14,0

180 0,0 14,5 13,0

210 0,0 13,8 11,8

240 0,0 13,0 10,3

270 0,0 11,9 8,4

300 0,0 10,6 6,2

360 0,0 9,0 3,5 *Примітка: початковий вміст бактерій.

У зразках із рівнем рН середовища 9,2 строки виживання E. rhusiopathiae також

перевищували 360 діб. Проте кількість життєздатних клітин через 90 діб зберігання

зменшилась від початкового у середньому на 8,6%, через 180 діб – 22,9%, 270 діб –

50,0%, 360 діб – 97,5% відповідно. Темпи відмирання бактерій також були помітно

12

вищими: з 30 по 60 добу – 2,8%; з 60 по 90 – 3,1%; з 90 по 120 – 3,6%; з 120 по 150 –

4,6%; з 150 по 180 – 5,8%; з 180 по 210 – 7,2%; з 210 по 240 – 8,9%; з 240 по 270 –

11,0%; з 270 по 300 – 13,3%; з 300 по 330 – 15,8%; з 330 по 360 – 18,4% відповідно.

Максимальний термін зберігання бактерій E. rhusiopathiae при показнику рН

середовища 6,5 становив 120 діб. При цьому з 30 по 60 день досліду вміст бактерій

знизився на 12,9%; з 60 по 90 – 21,1%; з 90 по 120 – 34,0% відповідно.

Одержані результати вказують, що при тривалому перебуванні у замерзлих

субстратах чисельність бактерій у дослідних зразках знижується. Причиною цього є те,

що популяції E. rhusiopathiae не можуть компенсувати втрати від відмирання клітин

оскільки позбавлені можливості розмножуватись. Суттєвий вплив на строки зберігання

бактерій у замороженому стані має показник рН середовища. Зміщення рівня рН

середовища у “кислий” бік різко підвищує темпи відмирання бактерій знижуючи, таким

чином, загальний термін їх зберігання у замерзлих субстратах до 120 діб. Найбільш

сприятливими умовами для виживання E. rhusiopathiae у кризі (з тих, що були

змодельовані в експерименті) є рН середовища 7,4, що знаходиться у зоні оптимуму

для цього виду. Виразна алкотолерантність E. rhusiopathiae проявляється і при їх

існуванні за температури - 10,0ºС, адже суттєве зміщення рН у лужний бік хоча і дещо

знизило вміст бактерій у порівнянні з оптимумом (рН 7,4), однак життєздатні клітини

реєструвались впродовж всього терміну спостережень – 360 діб.

Одержані дані слід враховувати при проведенні заходів з профілактики та

ліквідації спалахів захворювань збудником яких виступає бактерія E. rhusiopathiae.

Висновки:

1. Активна реакція середовища (рН) здійснює суттєвий вплив на строки

виживання патогенних бактерій E. rhusiopathiae у замерзлих субстратах;

2. Найвищі строки зберігання E. rhusiopathiae у замерзлому середовищі

спостерігались при значеннях рН середовища 7,4;

3. В умовах експерименту відхилення рН середовища з кислий бік (6,5)

різко скорочувало термін виживання бактерій;

4. Виразна алкотолерантність E. rhusiopathiae дозволяє їм зберігатись

тривалий час при помітному відхиленні показника середовища у лужний бік (рН 9,2).

5. Водойми із нейтральною та слаболужною реакцією води є сприятливими

для існування та розмноження E. rhusiopathiae.

Література

1. Борисович Ю.Ф. Инфекционные болезни животных: Справочник / Ю.Ф.

Борисович, Л.В. Кириллов; под. ред Д.Ф. Осидзе. – М.: Агропромиздат, 1987. – 288 с.

2. Эпидемиологические аспекты экологии бактерий / [Литвин В.Ю.,

Гинцбург А.Л., Пушкарева В.И. и др.]. – М.: Фармарус–Принт, 1998. –255с.

3. Hubalek Z. Microbial zoonoses and sapronoses / Z. Hubalek, I. Rudolf.–

London – New York: Springer, 2011.– 271 p.

4. Воронин Е.С. Рожа свиней: профилактика и меры борьбы / Е.С. Воронин,

М.В. Романова.– М.: ВНИИТЕИагропром, 1987.– 42с.

5. Чернова Н.М. Общая экология: учебник / Н.М.Чернова, А.М. Былова. –

М.: Дрофа, 2007. – 411с.

6. Халла Д.Ю. Сравнительное изучение морфологических, культуральных и

биологических свойств листерий и эризипелотриксов в зависимости от температуры

инкубирования, рН среды и характера питательных сред: автореф. дис. на соискание

научной степени кандидата биологических наук / Д.Ю. Халла. – Львов, 1965.– 20 с.

7. Вилявин Г.Д. Эризипелоид / Г.Д. Вилявин.– М.: Медгиз, 1955. – 201 с.

13

Маковейчук Т.І.,

кандидат біологічних наук, м.н.с. відділу фізіології живлення рослин

Інституту фізіології рослин і генетики НАН України

Каменчук О.П.

м.н.с. відділу фізіології живлення рослин

Інституту фізіології рослин і генетики НАН України

Фізіологія рослин

ВПЛИВ ТРІНЕКСАПАК-ЕТИЛУ НА ВРОЖАЙНІСТЬ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ ЗА

ОСІННЬОЇ ТА ВЕСНЯНОЇ ОБРОБОК

Сучасні інтенсивні технології вирощування озимої пшениці забезпечують

урожайність зерна на рівні 70-80 ц/га і вище. При вирощуванні озимої пшениці за

інтенсивною технологією застосування ретардантів є обов’язковим для регулювання

висоти та міцності рослин і захисту їх від вилягання. Внаслідок вилягання посівів

порушується нормальний ріст і розвиток рослин, зменшуються розміри

фотосинтезуючої поверхні, уповільнюється засвоєння елементів живлення та води, що

спричинює значні втрати врожаю.

Вилягання зернових культур, в тому числі й пшениці, є одним із основних

факторів, які лімітують отримання високих і стабільних врожаїв. З літературних джерел

відомо, що втрати врожаю пшениці в залежності від строків (раннє вилягання,

погіршуючи умови цвітіння, призводить до неповного зав’язування квітів, внаслідок

чого колоски завжди утворюють менше зерен) і ступеню вилягання складає 10-40 %, а

нерідко до 50 % [1]. Поряд з цим погіршуються технологічні і посівні якості зерна,

посилюється розвиток і поширення грибкових захворювань, уповільнюється

технологічний процес збору врожаю [2].

Отже, важливим елементом інтенсивних технологій вирощування зернових є

запобігання виляганню. Необхідність таких методик обумовлена застосуванням

високих доз азотних добрив для максимального розкриття потенціалу продуктивності

сортів [3], адже за таких умов, у поєднанні з надмірною зволоженістю та низькою

інсоляцією, стебло злаків здатне витягуватися і втрачати механічну міцність. Тому,

однією із сучасних методик технології вирощування зернових є обробка ретардантами -

синтетичними регуляторами росту рослин інгібіторного типу. Дія цих сполук

спрямована на забезпечення міцності стебла рослин, за рахунок пригнічення лінійного

росту рослин шляхом зниження кількості гіберелінів у меристематичних тканинах.

Ретарданти є інгібіторами біосинтезу гібереліну, що призводить до зниження

інтенсивності росту в висоту. Відбувається пригнічення росту клітин розтягом, але

посилюється їх поділ у поперечному напрямку без втрат для інших основних

фізіологічних процесів. За рахунок такого механізму дії на фізіологічні процеси висота

рослини зменшується, в той час коли збільшується величина колоса, що гарантує

підвищення міцності рослини. Також діючі речовини регуляторів росту сприяють

розвитку кореневої системи культури, підвищенню вмісту хлорофілу в листках, завдяки

чому забарвлення в них стає більш насиченим і темним. Все це дозволяє зробити

рослину більш стійкою до впливів несприятливих факторів навколишнього

середовища. Перспективним ретардантом є «Моддус» виробництва компанії

«Syngenta», діюча речовина якого, трінексапак-етил (ТЕ), належить до класу

циклогександіонів [4]. За механізмом дії ТЕ є інгібітором активності ГК-20-оксидази,

що каталізує кінцеві етапи синтезу гіберелінової кислоти [5].

Трінексапак-етил застосовують на посівах озимої пшениці у фази кінець кущіння

- початок виходу в трубку, для вкорочення нижніх і верхніх міжвузлів. Внесення

препарату дає змогу контролювати довжину міжвузлів і товщину стінок соломини. В

14

рослинах після обробки ретардантом відбувається перерозподіл асимілятів, що сприяє

розвитку більш потужної кореневої системи. Також покращується якість зерна за

рахунок накопичення асимілятів.

З метою дослідження впливу трінексапак-етилу на формування продуктивності

було закладено польовий експеримент на базі Дослідного сільськогосподарського

виробництва Інституту фізіології рослин і генетики НАН України в смт. Глеваха

Васильківського району Київської області, та на виробничих експериментальних

посівах озимої пшениці високоінтенсивного типу (Triticum aestivum L.). Ґрунти темно-

сірі опідзолені, піщано-суглинкові за механічним складом. Об’єктом дослідження стали

сорти Смуглянка та Сотниця селекції ІФРГ НАНУ. Дослідні варіанти включали в себе:

одноразова обробка ТЕ в концентрації 0,4 л/га восени, одноразова обробка ТЕ весною в

концентрації 0,4 л/га та 0,6 л/га.

Загальна площа ділянки складала 12,95 м2, облікова – 10 м2. Повторність 4-6

кратна. Визначення структури врожаю проводилося шляхом відбору рослин за тиждень

до збирання врожаю та аналізу снопів. Збір урожаю проводили прямим

комбайнуванням.

Протягом вегетації рослини обробляли фунгіцидами та інсектицидами, зокрема у

фазу кущіння, цвітіння та по прапорцевому листку. Проводили підживлення рослин та

фенологічні спостереження.

У наших дослідженнях трінексапак-етил забезпечував зростання врожайності: у

сорту Смуглянка за умов весняного обробітку в дозах 0,4 і 0,6 л/га – на 4%, у сорту

Сотниця отримані дані не були статистично значущими (Табл. 1).

Таблиця 1.

Вплив трінексапак-етилу на врожайність сортів озимої пшениці, ц/га (2013-2014

рр.)

Маса 1000

зерен, г

Урожайність,

ц/га

Маса 1000

зерен, г

Урожайність,

ц/га

Варіанти Смуглянка Сотниця

Контроль (без

обробки)

49,84 79,2 49,2 77,5

0,4 л/га ТЕ

(осінь)

46,52 80,7 50,33 77,5

0,4 л/га ТЕ

(весна)

47,53 82,3 52,46 75,3

0,6 л/га ТЕ

(весна)

51,34 82,6 48,58 73,8

Істотно збільшувалась маса 1000 зерен у варіантах із застосуванням ТЕ 0,6 л/га за

весняного внесення та перевищувала контроль на 0,5 г у сорту Смуглянка. В усіх

варіантах за обробки ретардантами ми спостерігали підвищення врожайності.

Найбільшим це значення було у сорту Смуглянка за весняної обробки ТЕ у концентрації

0,6 л/га відносно контролю. У варіантах із застосуванням ретарданту одержаний врожай

зерна перевищував контроль від 1,5 до 3,4 ц/га.

Таким чином, ефективність використання трінексапак-етилу на посівах озимої

пшениці у дозах 0,4 і 0,6 л/га за весняної обробки забезпечується за рахунок

підвищення стійкості рослин до вилягання. Відмічається зниження втрат зерна при

збиранні, як за рахунок того, що посіви не вилягали, так і за рахунок щільності

продуктивного стеблостою, маси 1000 зерен та урожайності.

15


1. Мельник И.И., Семенов В.А. Устойчивость к полеганию один из

основных признаков высокопродуктивных сортов ячменя. Пути повышения

урожайности полевых культур. Минск. Урожай, 1980, вып.10. - С. 85-90.

2. Градчанинова О.Д., Руссу М.В., Новикова В.М. и д. Источники высокой

продуктивности озимой пшеницы в условиях Молдавии. Сб.науч.тр.по прикл.бот., ген.

и сел. Л., 1987, т 3. – С. 13-160.

3. Моргун В.В. Физиологические основы формирования высокой

продуктивности зерновых злаков /Моргун В.В, Швартау В.В., Киризий Д.А. //

Физиология и биохимия культ. растений. -2010. – Т.42, №5. – С. 371-393.

4. Fagerness M. J., Bowman D. C., Yelverton F. H., Rufty Th. W. Nitrogen Use in

Tifway Bermudagrass, as Affected by Trinexapac-Ethyl / Crop Science. – 2002. – V. 44, N. 2.

Р. 595-599.

5. Rademacher W. Growth retardants: Effect of gibberellin biosynthesis and other

metabolic pathways // Annu. Rev. Plant Physiol. – Plant Mol. Biol. – 2000. – vol. 51. – P.

501–531.

16

ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ

Рыбаков Ю.Н.,

кандидат технических наук, старший научный сотрудник, начальник

23 отдела, ФАУ «25 ГосНИИ химмотологии Минобороны России»,

г. Москва

Корнев В.А.,

кандидат химических наук, доцент, старший научный сотрудник 23 отдела ФАУ

«25 ГосНИИ химмотологии Минобороны России», г. Москва

Волков О.Е.,

кандидат технических наук, старший научный сотрудник 23 отдела, ФАУ «25

ГосНИИ химмотологии Минобороны России», г. Москва

Чириков С.И.

младший научный сотрудник 23 отдела, ФАУ «25 ГосНИИ химмотологии

Минобороны России», г. Москва

Применение полимерных эластичных

импортозамещающих рукавов

ГИБКИЕ ЭЛАСТИЧНЫЕ РУКАВА ДЛЯ ТЕХНИЧЕСКИХ СРЕДСТВ

ПЕРЕКАЧИВАНИЯ НЕФТЕПРОДУКТОВ

Анализ выпускаемых и перспективных насосных установок [1,2], рукавов

отечественного и зарубежного производства, стойких к воздействию светлых и темных

нефтепродуктов категории всасывающие, напорно-всасывающие, напорные, напорные

– гладкие, а также категории гибкие протяженные трубопроводы показал, что

разрабатываемые средства перекачивания нефтепродуктов должны иметь в своем

составе рукава, обеспечивающие надежность эксплуатации технических средств

нефтепродуктообеспечения (ТСН).

Так, резиновые рукава всасывающие и напорно-всасывающие (гофрированные)

класс Б «Бензин» ГОСТ 5398 [3] с текстильным каркасом и металлической спиралью,

имеющие на краях мягкие манжеты для присоединения к арматуре, предназначены для

всасывания и перекачивания бензина, дизельного топлива, нефти, керосина,

авиационного топлива для реактивных двигателей, мазута и масел на нефтяной основе

(рис. 1).

1 – внутренняя резиновая камера; 2 – текстильный слой; 3 – проволочная

спираль; 4 – промежуточный резиновый слой; 5 – текстильный слой;

6 – наружный резинотекстильный слой

Рисунок 1 – Схема конструкции напорно-всасывающего рукава

17

Согласно данным руководящих документов температурный диапазон

работоспособности рукавов для умеренного климата составляет от -35 °С до + 90 °С,

для холодного климата – от -50 °С до + 90 °С. Рукава выдерживают разрежение до 0,08

МПа (0,8 атм) и давление до 10 атм.

На основании проведенного анализа из перечня рукавов по ГОСТ 5398 [3] (статус

документа – действующий) для комплектации установок ПСГ-С, МНУГ-С, в качестве

всасывающих или напорно-всасывающих рукавов Ду 150 мм длиной 4 м для районов с

умеренным климатом могут быть использованы, прежде всего, напорно-всасывающие

рукава для топлив (класс Б) как более универсальные и отвечающие требованиям

Минобороны России.

Для комплектации насосной установки МНУГ-М в качестве всасывающих или

напорно-всасывающих рукавов, длиной 4 м, 6 м, 10 м для районов с умеренным

климатом могут быть использованы аналогичные рукава с Ду 38 мм.

Также заслуживают внимания напорно-всасывающие антистатические рукава ТУ

38-105373 [4], предназначенные для перекачки дизельного топлива, керосина, бензинов

авиационных и автомобильных, масел на нефтяной основе, мазута, топлива для

реактивных двигателей в интервале рабочих температур от -50 °С до + 90 °С (рис. 2).

Эти рукава не накапливают статическое электричество. Выпускаются гладкими и

гофрированными. Внутренний слой изготавливают из антистатической резины.

Рисунок 2 – Конструкция антистатического напорно-всасывающего рукава

В России рукава напорные с текстильным каркасом выпускаются в соответствии с

ГОСТ 18698 [5] и используются в качестве гибких трубопроводов для транспортировки

под давлением различных газов, сыпучих веществ и жидкостей, в частности продуктов

нефтепереработки (бензин, минеральные масла, керосин и т.п.) – класс «Б».

При выборе напорных гладких рукавов Ду 150 мм для ПСГ-С, МНУГ-С, а также

Ду 25 мм и Ду 38 мм для МНУГ-М важной характеристикой является рабочее давление

в МПа или кгс/см2. Напорные рукава рассчитаны на рабочие давления от 0,16 МПа до

2,0 МПа. В ГОСТ 18698 приведены характеристики рукавов с внутренним диаметром

от 9 мм до 200 мм, что позволяет выбрать рукав с заданным диаметром для ТСН.

Перспективным для полевых складов является плоскосворачиваемый рукав из

многослойного резинотканевого или полиуретанового [6-8] конструкционного

материала (рис. 3).

18

I II

Рисунок 3 – Плоскосворачиваемый резинотканевый рукав (I) и плоский рукав из

полиуретана (II)

Согласно прогнозным оценкам за рубежом фирмами все большее значение

уделяется созданию и производству трубопроводов из полимерных материалов,

предпочтительно из термопластичного полиуретана, в том числе плоскосворачиваемых

рукавов [8].

Трубопроводы на основе плоскосворачиваемых рукавов производства «MILROY»

используются армиями и флотами НАТО для решения задач по наземному

транспортированию топлива и воды, по приёму и передаче топлива и воды между

кораблём и берегом, по заправке военной техники. Они эффективно применяется в

составе имеющихся на вооружении трубопроводов ПМТ из труб на «трудных»

участках (водные преграды, сложный рельеф местности, необорудованное побережье),

что значительно упрощает трудоёмкость и повышает скорость развертывания всего

трубопровода/ Благодаря лёгкому весу и компактности в свернутом состоянии (на

барабанах) такие трубопроводы можно быстро доставлять к месту использования не

только наземным, но и воздушным транспортом.

В рамках разработки новых технических средств перекачки топлива в ФАУ «25

ГосНИИ химмотологии Минобороны России» проводятся исследования и оценочные

испытания напорно-всасывающих и напорных рукавов Российского и зарубежного

производства. Предварительные результаты показывают возможность и

перспективность использования плоскосворачиваемых рукавов в качестве основного

напорного рукава для технических средств нефтепродуктообеспечения (ТСН). В

частности, плоскосворачиваемые напорные рукава нового поколения перспективны для

комплектации перекачивающих станций горючего и насосных установок типа ПСГ-С,

МНУГ-С, МНУГ-М, а также в качестве протяженных гибких трубопроводов.


1. Турчанинов В.Е., Волков О.Е. Подвижные средства для перекачки горючего /

Нефтепереработка и нефтехимия, 2014, № 3, с. 47-48.

2. Турчанинов В.Е., Волков О.Е. Перспективные насосы для перекачки

нефтепродуктов / Нефтепереработка и нефтехимия, 2012, № 9, с. 52-53.

3. ГОСТ 5398-76 Рукава резиновые напорно-всасывающие с текстильным

каркасом неармированные.

4. ТУ 38-105373 Рукава маслобензостойкие напорно-всасывающие

антистатические. Технические условия.

5. ГОСТ 18698-79 Рукава резиновые напорные с текстильным каркасом.

6. Корнев В.А., Рыбаков Ю.Н., Харламова О.Д., Чириков С.И. Перспективы

применения термопластичных полиуретанов в технических средствах

нефтепродуктообеспечения / Наука, техника и образование, 2015, №3 (9), с. 27-32.

7. Корнев В.А., Рыбаков Ю.Н. Композиционные полимерные материалы для

технических средств нефтепродуктообеспечения // European Research, 2015, № 8 (9), с.

28-30.

19

8. Волков О.Е., Корнев В.А., Колесников А.А. Перспективные рукава для

технических средств перекачки горючего // Наука, техника и

образование, 2015, № 7 (13), с. 8 – 13.

Филатов-Бекман С. А.

Доцент кафедры музыкальной звукорежиссуры, акустики и информатики

Российской государственной специализированной академии искусств,

кандидат педагогических наук

Преподаватель Московской государственной консерватории

им. П. И. Чайковского

К ВОПРОСУ О КОМПЬЮТЕРНОМ ИССЛЕДОВАНИИ СПЕКТРАЛЬТНЫХ

ХАРАКТЕРИСТИК ОСОБЕННОСТЕЙ «БЕЛОГО ШУМА»

Белый шум, имеющий немалое значение для численных экспериментов в области

современной музыкальной цифроакустики, а также в области современной

компьютерной композиции. является стационарным случайным процессом,

спектральная плотность мощности которого не зависит от частоты [3]. Это позволяет

рассматривать белый шум (БМ) как некоторый пример развитого сонористического

звучания.

Определенный практический интерес представляет исследование характеристик

белого шума, представленного в виде узких полос частот. Подобная трансформация

«белого шума» может быть осуществлена, например, путем применения процессора

«эквалайзер» в рамках программы – музыкального редактора Sound Forge [6].

Подобное исследование выполнялось нами на основе т. н. параметрического

эквалайзера, допускающего уширение полосы частот до 0.1 октавы (что составляет 120

центов). На основе данного эквалайзера был сформирован «белый шум» с наличием

опорных частот около 20 Гц, 330 Гц и 4186 Гц, что соответствует субконтроктаве,

первой и пятой октавам фортепианной клавиатуры. Частотные полосы около данных

опорных значений составили соответственно около 1 Гц, 24 и 210 Гц.

Исследование полученных эквализированных вариантов БМ было проведено на

основе авторской компьютерной музыкально-статистической модели MQS (версия 4.

1). Модель вычисляет ряд статистических и динамических характеристик

музыкального сигнала, не доступных традиционному слуховому анализу [5].

К данным характеристикам принадлежат энтропия динамической системы и

интеграл корреляции (или количество термодинамических состояний). Обсудим

физический смысл рассматриваемых переменных.

Понятие энтропии, пришедшее в нелинейную динамику из статистической

физики [1], является достаточно многогранным и допускает различные варианты

представления; в данной работе рассматривается энтропия динамической системы

(ЭДС). Данная переменная может быть найдена как логарифм интеграла корреляции

(или числа термодинамических состояний). Как связан интеграл корреляции с

понятием информационного сигнала?

Информационный, в том числе музыкальный сигнал рассматривается, как

правило, в координатных осях «время – амплитуда»; при этом «размер» записанного

сигнала оказывается достаточно значительным. Можно ли исключить зависимость от

размера сигнала при сохранении его основных свойств?

Для этого, очевидно, необходимо перейти к неявной зависимости от времени;

подобный переход помещает исследуемый объект в т. н. фазовое пространство. Иначе

говоря, по обеим линейно независимым осям двумерного представления

откладываются значения одного и того же сигнала; различие состоит в том, что

относительно каждой из осей сигнал получает небольшой сдвиг по времени (или

20

смещение по фазе, выраженное в радианной мере). Количество значений сигнала,

откладываемых по осям координат (или длина выборки), является фиксированным. В

нашем случае длина не превышает 20 тыс., что связано с возможностями

вычислительной техники.

Исследуем особенности фазового отображения. Для этого найдем координаты

точек, из которых оно состоит, и определим расстояния от каждой точки до всех

остальных, после чего сгруппируем полученные расстояния (или значения метрики) по

величинам. Это даст нам распределение метрики. Для любого оцифрованного

музыкального сигнала подобное распределение представляет собой быстро

пульсирующую функцию, обладающую, как правило, исключительно сложной

топологией. Данная топология порождается т. н. шумами квантования, возникающими

в процессе оцифровки сигнала и обладающими в значительной степени случайной

природой.

Перейдем к графическому представлению результатов компьютерных

экспериментов. Помимо энтропии Н2, рассчитываются переменные Dim2 и Plmq, а

также функция автокорреляции Mcorr. Кратко охарактеризуем три последних

величины.

Знание Н2 дает возможность определить т. н. корреляционную (или

фрактальную) размерность фазового отображения Akoeff как тангенс угла наклона

прямой, «сглаживающей» возможные колебания графика Н2, к горизонтальной оси

координат. Таким образом, корреляционная размерность по своему смыслу носит

характер некоторого осреднения. А как обстоит дело, если вместо осредненных

величин попробовать найти мгновенные характеристики? Переменная Dim2 является

именно такой характеристикой. Отметим, что среднее значение Dim2 совпадает с

Akoeff, а сама данная величина характеризуется наличием высокочастотных пульсаций.

Несколько более сложным является смысл переменной Plmq: это – плотность

вероятности пульсаций метрики, рассмотренной выше. По физическому смыслу Plmq –

статистика оцифрованного музыкального сигнала, или статистика квантованных

объектов.

Функция автокорреляции определяется численно как интеграл по временному

отрезку от произведения значения сигнала и того же значения сигнала, имеющего

смещение по фазе; полученные значения интеграла отнесены к величине временного

отрезка.

Кратко обсудим результаты численных экспериментов. На рис. 1 представлены

Н2, Akoeff. Dim2, Plmq и Мcorr для опорной частоты 20 Гц (нота «ля»,

субконтроктава), являющейся центром полосы шириной в 1 Гц:

21

Рис. 1. H2, Dim2, Plmq, Mcorr для опорной частоты 20 Гц

Из данного рисунка следует, что Н2 – практически линейная функция

(горизонтальная ось – логарифм масштаба расстояний, или метрики). Вертикальный

участок связан с особенностями компьютерной реализации и не несет смысловой

нагрузки. График Н2 и «сглаживающая» наклонная, построенная по методу

наименьших квадратов, достаточно близки; однако следует отметить, что эти прямые

не сливаются. Более того, вначале сглаживающая наклонная расположена ниже Н2, а

затем – выше; следовательно, данные прямые имеют точку пересечения.

Корреляционная размерность близка к 1. 133.

График Dim2 имеет характерный излом, т. е. функция не является монотонной.

Наличие максимума свидетельствует о существенной неоднородности сигнала на

различным масштабах метрики; причина излома – в пересечении графиков Н2 и

наклонной. До точки пересечения график Dim2 возрастает, после – начинает убывать.

Особенности Plmq свидетельствуют о том, что для белого шума,

представленного только низкочастотной частью спектра, преобладают микропульсации

метрики; последнее указывает на преобладание минимальных значений метрики, что

подтверждается нашими экспериментами.

На рис. 2 представлены аналогичные переменные для опорной частоты 330 Гц

(нота «ми», первая октава), являющейся центром полосы 318-342 Гц:

22

Рис. 2. H2, Dim2, Plmq, Mcorr для опорной частоты 330 Гц

Н2 – также практически линейная функция, пересекающаяся с наклонной.

Корреляционная размерность близка к 1. 135. Излом графика Dim2 выражен более

ярко. Plmq, в отличие от рис. 1, стремится к равномерному распределению, масштаб

Plmq несколько меньше. Характер поведения переменных для опорной частоты 4186 Гц

(нота «до», пятая октава), являющейся центром полосы 4081- 4291 Гц близок к рис 2.

Отметим, что функция автокорреляции не имеет каких-либо качественных

особенностей в зависимости от значений опорной частоты.

Сделаем выводы из проведенного анализа.

1) Энтропия Н2 мало зависит от выбранной опорной частоты, являясь во всех

трех случаях практических линейной функцией.

2) Быстро пульсирующая переменная Dim2 проявляет слабую зависимость от

частоты. Это выражается в различном характере «излома» графика: на рис. 2 и 3

данный излом выражен более заметно. Наличие максимума функции связано с

неоднородностью сигнала на различных масштабах метрики, что проявляется в

пересечении графиков Н2 и «сглаживающей» наклонной.

3) Плотность вероятности Plmq проявляет наибольшую зависимость от

частотного диапазона. Для низкочастотной области характерно преобладание

микропульсаций, для средних и высоких частот все возможные пульсации практически

равновероятны.

Таким образом, проведенные эксперименты свидетельствуют о том, что белый

шум сохраняет свои основные свойства в том числе и при узкополосной реализации;

отметим, что для особо низких частот характерно некоторое «вырождение» БМ,

проявляющееся в превалировании минимальных значений метрики.


1. Ландау Л. Д. и Е. М. Лифшиц. Теоретическая физика. Статистическая физика.

Том V. Издание 2-е, переработанное. М., Издательство «Наука», 1964. – 568 стр. с илл.

2. Малинецкий Г. Г., Потапов А. Б. Современные проблемы нелинейной

динамики.

3. Сергиенко А. Б. Цифровая обработка сигналов: Учебник для вузов. 2-е изд. –

СПб.: Питер, 2007. – 451 с.: ил.

23

4. Стрелков С. П. Введение в теорию колебаний. Учебник. 3-е изд., испр. – СПб.:

Издательство «Лань», 2005. – 440 с. – (Учебник для вузов. Специальная литература).

5. Филатов-Бекман С. А. Компьютерно-музыкальное моделирование: Учебное

пособие для выьшей школы. – М.: ООО «Сам полиграфист», 2015. – 160 с.: ил., нот.

6. Цоллер С. А. Создание музыки на ПК: от простого к сложному. – СПб.: БХВ-

Петербург, 2005.– 320 с.: ил.

Ходжагали И. Н.

магистр строительства, ассистент профессора факультета общего

строительства КазГАСА

Технические науки

ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ПРОГРАММНОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ НА ОСНОВЕ BIM

ПРИ ПРОЕКТИРОВАНИИ СТАЛЬНЫХ КОНСТРУКЦИИ И СОЗДАНИИ

РАБОЧИХ ЧЕРТЕЖЕЙ (КМ И КМД)

Аннотация

В статье рассматриваются современные системы автоматизированного

проектирования металлоконструкций с помощью программного обеспечения GRAITEC

Advance Steel на основе BIM, опыт ее успешного внедрения и применения при решении

реальных проектных задач.

Abstract

The paper is dedicated to modern computer-aided design of steel structures with

software GRAITEC Advance Steel based on BIM, the experience of its successful

implementation and use in solving of real design problems.

Advance Steel предназначен для проектирования металлоконструкций и является

специализированным приложением к AutoCAD для 3D строительного моделирования,

подготовки чертежей и изготовления деталей, реконструкция и ремонт металлических

конструкций и ЛСТК любой сложности для объектов гражданского и промышленного

назначения во многих областях экономики.

Программный комплекс Advance Steel на протяжении девяти лет успешно

применяется проектными институтами и производственными организациями в РФ и

странах СНГ с целью ускорения проектных работ, экономии металла, сокращения

числа ошибок, повышения качества рабочей документации и имеет более 30 000

пользователей по всему миру.

24

Рис.1. Комплекс для сушки и транспортировки песка, Чешская Республика [2]

Рис.2. Стадион Гренобль, Франция [1]

25

Рис. 3. Крыша Zlote Tarasy Atrium (Golden Terraces) в Польше, победитель

European Award for Steel Construction 2007 [1]

При информационном моделировании (BIM – Building Information Modeling) в

объект закладывается не только его геометрия, но и все остальные параметры, которые

относятся к реальной конструкции, такие как материал, покрытие, стандарт, номер

позиции и отправочной марки, название марки КМ и КМД, информация о том, с

какими объектами произведено соединение, тип этого соединения и прочее. Все эти

данные обрабатываются компьютером и в автоматическом режиме отражаются на

чертежах, ведомостях. Конструктор избавляется от рутинной работы и может

сосредоточиться на главном – на конструкции, на принятии технических решений,

оперируя удобным визуальным представлением будущего сооружения.

Рис. 4. Павильон Mitsubishi, выставочный зал и офис (Voglous, Франция) [2]

26

Помимо автоматизации самого процесса конструирования очень важным

моментом является возможность проверки модели на коллизии, то есть на пересечения

трехмерных тел, что обеспечивает стопроцентную собираемость как всей конструкции

в целом, так и каждого отправочного элемента в отдельности.

Автоматическое построение типовых узлов, лестниц, ограждений заметно

увеличивает скорость работы. Это относится и к подготовке рабочей документации.

Advance Steel позволяет получать чертежи как марок КМ, так и КМД. Монтажные

схемы, разрезы, чертежи отправочных марок и отдельных деталей, формируются

автоматически с размерами и маркировкой, заданными в параметрах.

Рис. 5. Информационная модель конструкции, созданной в Advance Steel [3]

Рис. 6. Пример рабочей документации, получаемой автоматически в Advance Steel [3]

27

Рис. 7. Менеджер узлов [3]

Данное программное обеспечение предлагает комплекс решений для

строительного проектирования и инженерного анализа:

• 100% ориентация на строительное проектирование и анализ;

• автоматическое создание и обновление чертежей видов и элементов;

• конечно-элементный анализ и оптимизация структуры;

• многопользовательская среда и интегрированное управление документами;

• исключение дублирования на основе двунаправленной синхронизации.


1. Advance Steel. BIM software for structural steel engineering, detailing and

fabrication, 2012.

2. Advance Steel. Профессиональное моделирование металлоконструкций и

автоматизированное создание рабочих чертежей, 2012.

3. Rational Enterprise Management, #5/2011, 64-67c.

Чурзін С.О.

Студент кафедри інформаційних систем та мереж

Національного Університету «Львівська Політехніка»

СИСТЕМА ПРОГНОЗУВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

Система прогнозування розвитку регіону на основі аналізу розрізнених даних Створення електронної системи прогнозування розвитку регіону випливає з

останніх тенденцій соціального розвитку в Україні. Нові чиновницькі апарати

підкоряються бажанню народу контролювати їх дії, перевіряти раціональність їх

рішень та правильність розподілення ресурсів. Розуміння поставлених цілей залежить

від методу їх представлення.

Проблематикою на шляху вирішення такого класу задач, як правило, стає велика

кількість форматів постачання даних, похибки у даних, та великі обсяги вхідної

інформації [4]. Вирішення цих проблем вимагає залучення експертів та окреслення

алгоритмів аналізу даних із урахуванням необхідності їх масштабування, тобто

визначення значущості окремих даних та вилучення з інформаційного ряду менш

значущих. Ключові параметри економіки дозволять побудувати графік та визначити

характер розвитку ситуації у межах досліджуваного регіону [7].

28

Об`єктом дослідження виступає львівський регіон, що використовується для

отримання статистичних даних і розробки системи прогнозування. В цей час

предметом дослідження виступає сама система прогнозування та вже існуючі аналоги

таких систем.

Окремий регіон - це інтегрована, комплексна система, що може бути розглянута у

багатьох розрізах [1,2]. Ситуацію у регіоні можна оцінювати на базі потужності

промисловості, комфорту населення, екологічної безпеки, економічної ситуації у

регіоні, доступності інвестиційних джерел, грошового обігу та інше.

При виборі основних критеріїв слід пам`ятати про те, що усі вибрані фактори

діють не кожен окремо, а всі в комплексі [6]. Так, наприклад, погіршення екологічної

ситуації веде до зменшення здоров`я населення і до погіршення комфортності

проживання у регіоні. Інвестиції у промисловість зменшать приріст розвитку культури,

а погіршення політичної ситуації та втрата її стабільності порушує злагодженість

роботи підприємств. Саме через це регіон можна вважати комплексною системою, що

піддається дискретизації лише частково. Оскільки регіон розглядається як система, то

при дослідженні доцільно працювати з його моделями (розрізами), а не з реально

існуючим станом системи[3]. Це зумовлює втрату точності прогнозу, адже у реальному

світі може відбутись щось, що ніяк не може бути передбачене. Таким чином,

складаючи прогноз розвитку регіону, ми можемо говорити лише про довірчу

ймовірність, про такий розвиток, який відбудеться лише у випадку відсутності

неврахованих факторів.

Практична реалізація даного проекту полягає у створенні програмного

забезпечення, яке зможе провести аналіз усіх наявних джерел даних по вказаному

регіону, опрацювати їх та визначити основні тенденції та принципи їх розвитку.

Комплексний підхід до такої задачі та визначення єдиного прогнозу по усіх галузях є

неефективним та критично неточним [5]. Тому від одного комплексного прогнозу слід

перейти до декомпонованої задачі з визначення та формування певної кількості

прогнозів окремо по кожній з ключових галузей та аспектів життя регіону.

Основою програми є два етапи опрацювання даних: отримання даних з різних

джерел та форматів, опрацювання згідно вибраного алгоритму прогнозування.

Основними формами зберігання інформації виступають бази даних (формат SQL),

файли Microsoft Office Excel(.xls,.xlsx) та текстові дані (.txt). більшість інших форматів

може бути зведена до вказаних.

Програма включає в себе принципи розробки прогнозів економічного,

соціального, промислового, екологічного, розвитку регіону. Ввід та вивід даних буде

здійснюватись безпосередньо у програмі шляхом підключення зовнішніх файлів та

ручного вводу. Вибір аналітичних методів також буде покладений на користувача,

якому слід вибрати, прогноз якого характеру він хоче отримати (відповідно – що за дані

подаються на вхід). У випадку переповнення програмної пам`яті даними, процес

перенесення даних призупиняється і виконується їх масштабування. Суть процесу

масштабування даних у даній програмі полягає у виділенні з характеристичної вибірки

певних значень, та звільнення слотів для даних, що будуть надходити надалі.

Електронна система прогнозування розвитку демонструє результати роботи в

певному напрямку економіки регіону наочно та в режимі реального часу. Це дає змогу

звіряти очікувані результати із заявленими та реалізовувати громадський контроль

витрат регіону.


1. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: С. В. Мочерний

та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 864 с.

2. Регіональна економіка: підручник / за ред. Є. П. Качана. – Тернопіль:

ТНЕУ, 2008. – 800 с.

29

3. Горбатенко В. П. Політичне прогнозування: Навч. посібник./

В. П. Горбатенко, І. О. Бутовська - К.: МАУП, 2005. -152 с.

4. Єріна А. М. Статистичне моделювання та прогнозування : Навч. посіб. /

А. М. Єріна; Київ. нац. екон. ун-т. - К., 2001. - 170 c.

5. Єріна А. М. Статистика : Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисциплін

/ А. М. Єріна, Р. М. Моторин, А. В. Головач, - Київ. нац. екон. ун-т. - К., 2002. - 457 c.

6. . Кузик Б.Н. Прогнозування, стратегічне планування та національне

програмування: Підручник./ Б.Н. Кузик, В.І. Кушлин, Ю.В. Яковець; Москва:

Економіка. - 604 с., 2011

7. Пашута М.Т. Прогнозування та макроекономічне планування: Навч.

посібник./ М. Т. Пашута, А. В. Калина — К.: МАУП, 1998.—192 с.—Бібліогр.: с. 182—

183.

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=REF&P21DBN=REF&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%84%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%B0%20%D0%90$

30

СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫЕ НАУКИ

Штейнберг Т.С.,

канд. техн. наук,

Федеральное Государственное бюджетное научное учреждение Всероссийский

научно-исследовательский институт зерна и продуктов его переработки

ФГБНУ «ВНИИЗ», г. Москва

Шведова О.Г.,

ст. науч. сотр.,

Федеральное Государственное бюджетное научное учреждение Всероссийский

научно-исследовательский институт зерна и продуктов его переработки

ФГБНУ «ВНИИЗ», г. Москва

Shteinberg T. S.,

cand. tech. sci.,

Federal State Budgetary Scientific Institution «All-Russian Scientific of Research

Institute for Grain and Products of its Processing» (FSBSI «VNIIZ»), Moscow

Shvedova O.G.

Federal State Budgetary Scientific Institution «All-Russian Scientific of Research

Institute for Grain and Products of its Processing» (FSBSI «VNIIZ»), Moscow

РАЗРАБОТКА МЕТОДА И СРЕДСТВ ИЗМЕРЕНИЯ ЦВЕТА МУКИ ИЗ

ТВЕРДОЙ ПШЕНИЦЫ, НАПРАВЛЕННАЯ НА ИМПОРТОЗАМЩЕНИЕ

Задача импортозамещения достаточно давно стояла перед Россией, однако

санкции со стороны западных партнеров в 2014-2015 годах явились толчком к

проведению разработок, направленных на стимулирование экономического роста в

стране за счет создания отечественной продукции. Перед нами стояла задача – не

создание аналога зарубежного прибора, используемого в нашей стране для определения

цвета муки из твердой пшеницы для макаронных изделий, а создание отечественного

конкурентоспособного прибора с более широкими возможностями.

В настоящее время макаронные изделия пользуются устойчивым спросом на всех

континентах. При этом в экономически развитых странах макаронные изделия,

благодаря использованию высококачественного сырья (муки, полученной из твердой

пшеницы) для их производства перешли в категорию деликатесов и продуктов для

здорового и диетического питания.

Одно из главных условий успешного производства макаронных изделий в

системе жесткой конкуренции – высокое качество продукции, – для обеспечения

которого необходимо уделять большое внимание контролю качества – сырья – муки и

технологического процесса производства муки.

Цвет макаронных изделий, характеризующий товарный вид продукции, зависит

от цвета муки из твердой пшеницы, который в силу экспрессности определения, может

быть использован для оперативного прогнозирования качества макаронных изделий с

целью получения высококачественной и конкурентоспособной продукции [1, 2]. Цвет

муки из твердой пшеницы для макаронных изделий зависит от цвета эндосперма

пшеницы, размера частиц эндосперма, содержания неэндоспермных частиц

(вкраплений), подсчет количества которых на 1 дм2 проводят вручную.

Неэндоспермные частицы ухудшают внешний вид муки и макарон, сокращают срок

хранения муки, увеличивают в муке содержание ферментов, катализирующих

нежелательный процесс потемнения макаронных изделий при сушке.

Цвет муки из твердой пшеницы (ГОСТ 31463-2012), обуславливающий цвет

макаронных изделий, определяют визуально по ГОСТ 27558-87, т.к. для муки из

твердой пшеницы для макаронных изделий в России отсутствуют стандартизованные

31

инструментальные методы контроля качества муки по цвету. Органолептическая

оценка субъективна. В настоящее время в отдельных странах и у нас в России на ряде

предприятий – производители муки из твердой пшеницы для макаронных изделий –

для оценки цвета муки используют колориметр Konica Minolta (Япония) (не

стандартизовано в России).

На основе исследований Н.К. Казенновой и Д.В.Шнейдер (ООО»Макарон-

Сервис») [3, 4] с 01.07.2014 г. введен ГОСТ 32197-2013 на методы определения цвета и

потемнения для изделий макаронных с использованием трехкоординатного

колориметра в системе цветовых координат L,a,b [5].

Введение инструментального метода определения цвета макаронных изделий

диктует необходимость и подчеркивает актуальность проведения работ по созданию

метода для оперативного контроля качества муки из твердой пшеницы по показателю

«цвет» взамен показателя «зольность».

Современный уровень развития оптико-электронных методов оценки

изображения исследуемого материала с диффузно отражающей поверхностью

(макаронная мука), развития цветоизмерительной аппаратуры, применение со-

временных матричных фотоприемников в оптико-электронных фотометрических

приборах, специализированных программ с использованием компьютеров, т.е.

технический прогресс, дает возможность найти новый подход к оценке цвета муки во

всем видимом участке спектра и поточечный анализ соотношения белых и черных

точек.

Исследования проведены на пробах макаронной муки, выработанной по ГОСТ Р

52668-2006 [6], полученных с предприятий России от основных крупных на

сегодняшний день производителей муки из твердой пшеницы.

Для изучения оптических характеристик анатомических частей (эндосперма,

отрубянистых частиц) и цельносмолотого зерна, полученных по специальным

методикам, использованы пробы зерна пшеницы II типа.

Разработка инструментального метода и средств измерения цвета муки из

твердой пшеницы проведена на основе анализа данных оптических характеристик

муки, полученных с использованием разрабатываемого аппаратно-программного

измерительного комплекса (АПИК) спектрофотометрического анализа

порошкообразных объектов, фильтрофотометра фирмы Opton, портативного

колориметра CR-410 фирмы Konica Minolta.

Влияние неэдоспермных включений на оптические свойства макаронной муки

из твердой пшеницы при длине волн -457 нм, 520 нм, 620 нм представлено на рисунке

1. Изучены 23 искусственные смеси эндосперма с различным содержанием

неэндоспермных (вкраплений) «чернушек». В кювету на уплотненно-сглаженную

поверхность эндосперма вручную пинцетом помещали от 1 до 25 штук «чернушек» –

25 шт. максимально допустимое количество в отдельных странах. Неэндоспермные

частицы выбирали вручную из сходов ситовеечной машины в процессе обогащения

макаронной крупки при лабораторных помолах твердой пшеницы.

Максимально допустимое содержание неэндоспермных частиц (вкраплений) - 25

шт. вызывает изменение отражательной способности во всех трех участках видимого

спектра, а в зеленом наибольшее – на 2,5% коэффициента отражения, что влечет за

собой изменение цвета муки.

Примечание: Лидер в разработке и производстве высокоточного измерительного

оборудования для определения и контроля цвета.

32

Рисунок 1. Изменение отражательной способности эндосперма зерна пшеницы II

типа (дурум) от количества неэндоспермных частиц

Спектральные кривые отражения анатомических частей твердой пшеницы,

полученных по специальным методикам, представлены на рисунке 2.

Рисунок 2. Спектральные кривые отражения продуктов размола зерна пшеницы II

типа (дурум) на фильтрофотометре фирмы Opton

Анализ полученных кривых показал, что различия в отражательной способности

эндосперма и отрубянистого слоя (совокупность всех слоев оболочек зерновки вместе с

алейроновыми клетками), составили от 20% до 30% коэффициента отражения в разных

участках спектра в диапазоне длин волн 400-700нм. Спектральные кривые отражения

отрубянистого слоя и цельносмолотого зерна практически эквидистантны. В связи с

этим различия в отражательной способности этих 2-х сравниваемых объектов

аналогичны характеру различий между эндспермом и отрубянистым слоем, но

несколько меньше и составили 15,0%, 16,5% и 11,0% соответственно в синем, зеленом

и красном участках видимого спектра. Найденные различия (эндосперм – отруби,

цельносмолотое зерно - отруби) явились исходными данными для разработки

специального программного обеспечения для аппаратно-программного измерительного

комплекса (АПИК) и легли в основу пиксельного анализа содержания неэндоспермных

частиц (вкраплений) в муке из твердой пшеницы [7]. Пиксельным изображением

называется массив пикселей (точек) – одинаковых по размеру и форме плоских

геометрических фигур (квадратов, кругов), различных цветов. Для муки из твердой

33

пшеницы при измерении ее на аппаратно - программном измерительном комплексе за

массив пикселей приняты размер (крупность, регламентируемая ГОСТ Р 52668-2006),

форма и цвет макаронной крупки в системе RGB, а также размер и цвет

неэндоспермных частиц (вкраплений).

Для решения поставленной задачи по импортозамещению зарубежных приборов

на разрабатываемые отечественные проведены сравнительные испытания

отечественного АПИК с зарубежным колориметром Konica Minolta Sensing (Япония).

На основе взаимосвязей, характеризуемых высокими коэффициентами корреляции

(таблица 1), между результатами измерения показателей цвета муки и макаронных

изделий на АПИК с колориметром Minolta CR-410, установлено, что использованная в

разрабатываемом приборе АПИК система описания цвета в цветовом пространстве

RGB в диапазоне от 0 до 256 относительных единиц дает результаты, сравнимые с

результатами, полученными на зарубежном колориметре в системе цветовых

координат L,a,b.

Таблица 1 Коэффициенты корреляции, характеризующие взаимосвязи между

результатами измерения цвета муки и макарон на различных приборах

АПИК в

цветовом

пространстве

RGB

Коэффициенты корреляции

Колориметр Minolta CR-410 Белизномер СКИБ-Л

(лабораторный)

мука макароны мука макароны

Зеленый (G) 0,951 0,918 0,943 0,890

Синий (B) 0,845 0,738 0,879 0,766

Красный (R) 0,940 0,957 0,973 0,969

По специальной компьютерной программе Adobe Photoshop – по данным

измерения цвета макаронной муки на колориметре CR-410 (Konica Minolta) в системе

Lab и на АПИК в системе RGB на дисплее компьютера вывели (получили) желтый цвет

муки высшего сорта (крупки) из твердой пшеницы. Цвета совершенно одинаковы – т.е.

вызывает абсолютно одинаковое ощущение глаза.

Убедительным преимуществом АПИК является возможность автоматического

подсчета неэндоспермных включений и, безусловно, доступная цена (в 6-7 раз ниже

стоимости зарубежных).

Большой интерес в связи с прогнозируемым увеличением (уменьшением -

всевозможные санкции) экспорта и импорта макаронных изделий вызывают

полученные нами результаты по сравнению оптических характеристик (цвета)

макаронных изделий, произведенных в России, с цветом макарон производства Италии,

За счет разницы в цене макаронных изделий из муки, полученной из твердой

пшеницы, и приборов зарубежного и отечественного производства ожидаемый

экономический эффект значителен.

Обеспечение надежного оперативного контроля качества муки из твердой

пшеницы для макаронных изделий с использованием разработанных аппаратно-

программного измерительного комплекса (АПИК) и метода оценки цвета муки с

пиксельным подсчетом неэндоспермных «вкраплений» [7] на этапах производства муки

и производства макаронных изделий из муки, выработанной из твердой пшеницы,

позволяет своевременно принять меры по улучшению качества муки и изделий из нее

за счет:

изменения режимов подготовки зерна к помолу, дополнительной очистки зерна

от примесей, испорченных зерен, обогащения крупок при помоле;

направленного улучшения качества и внешнего вида макаронных изделий с

использованием технологических приемов (например, дополнительное просеивание),

34

либо использование различных ингредиентов: томат-паста, шпинат, чернила

каракатицы, изменяющих цвет изделий.


1. Разработать и внедрить фотометрические приборы для контроля качества

хлебопродуктов и хлеба: Отчет о НИР ВНИИЗ; Руководитель Штейнберг Т.С. – М.,

1990. – 96 с.

2. Провести исследование по совершенствованию методов определения

показателей качества макаронной муки из твердых и мягких сортов пшениц: Отчет о

НИР ВНИИХП; Руководитель Калинина М.А. – IV ГР 01.86.0 – 093628. – М., 1986. –

137 с.

3. Шнейдер Т.И. Разработка национального стандарта на муку для

макаронных изделий. [Текст]/ Т.И. Шнейдер, Н.К Казеннова, Д.В. Шнейдер //

Хлебопродукты, 2007 №4. – С 48-49

4. Казеннова Н. К. Методологические и технологические аспекты

регулирования качества макаронных изделий // Автореферат диссертации на соискание

ученой степени доктора технических наук,/ Москва 2009

5. ГОСТ 32197 – 2013 «Изделия макаронные. Методы определения цвета и

потемнения на трехкоординатном колориметре»

6. ГОСТ Р 52668-2006 «Мука из твердой пшеницы для макаронных изделий.

Технические условия».

7. Штейнберг, Т.С. О разработке инструментального метода оценки цвета

муки, выработанной из твердой пшеницы для макаронных изделий / Т.С. Штейнберг,

Л.И. Семикина, О.Г. Шведова, О.В. Морозова // Хлебопродукты. – 2014. – № 1. – С.56–

60.

35

ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ

Лютий О.П.

Заступник Технічного директора-Директор з енергетики та ремонтів,

кандидат технічних наук ,

ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім.А.М.Кузьміна»

ДО ІСТОРІЇ ОСВОЄННЯ ТИТАНУ І СТВОРЕННЯ ЙОГО СПЛАВІВ

У другій половині минулого століття різко зросли режими роботи техніки нового

покоління. Ракети, атомні електростанції, потужні турбіни, нові класи кораблів і багато

іншого працювали при надвисоких тисках і ударах, високих або, навпаки, дуже низьких

(кріогенних) температурах, і при інших екстремальних навантаженнях. Металознавці і

металурги створювали нові спеціальні типи сталей. Наприклад, для підвищення

жароміцності додали в сплав вольфрам, ванадій, молібден. Але сталь від цього ставала

ще важче. А питома маса багатьох машин і апаратів повинна бути якомога менше. Були

потрібні сплави, міцніше сталі, жаростійкі і кріогенностійкі, нержавіючі і таки, що не

розчиняються в агресивних середовищах.

Максимально відповідав цим вимогам титан і його сплави. Однак необхідно було

розробити їх промислове виробництво. У 1791 році англієць У. Грегор, досліджуючи

склад магнітного залозистого піску з Корнуольского пляжу, виділив оксид невідомого

металу. А через чотири роки, незалежно від нього, німець М.Г. Клапрот відкрив у

мінералі рутил новий елемент і назвав його титаном. У металевому стані титан в

природі не зустрічається, але зате знаходиться на 10-му місці за поширеністю: в рутил,

ільменіт, перовськиті та інших мінералах і в морських глинистих опадах [].

Перший зразок металевого титану вдалося виділити з оксиду в 1825 році хіміку

Каролінгського університету (Швеція) Й.Я. Берцеліусу. Однак його спосіб був

настільки складним, а сам титан виявився настільки хімічно активним, що ніхто не

побачив перспективи в його застосуванні. Тільки через 100 років голландці А. Ван

Аркел та І. Де Бур в 1925 році, застосувавши технологію термічного розкладання парів

йодиду титану (TiI4), нарешті отримали чистий титан. Цей дорогий спосіб в даний час

застосовують для отримання невеликих кількостей титану дуже високої чистоти (до

99,99. Було встановлено, що титан - легкий міцний метал сріблясто-білого кольору.

Температура його плавлення 16600С, точка кипіння 32600C. Метал існує у двох

модифікаціях: α-Ti і β-Ti, щільність яких відповідно дорівнює 4,505 і 4,32 г/см3. Ряд

фізико-хімічних властивостей титану, насамперед висока питома міцність (відношення

міцності до питомої ваги), велика корозійна стійкістю в багатьох агресивних

середовищах, хороша оброблюваність тиском та інші цінні технологічні властивостями

робили його незамінним ніяким іншим сплавом. І довелося, не рахуючись з витратами,

шукати способи промислового виробництва найважливішого для нової техніки

матеріалу. Концентрат титанової руди почали плавити в суміші з деревним вугіллям

або антрацитом в електродугової печі і отримали шлак з окису титану і різних домішок.

Але «відібрати» кисень у титану не просто, тому на другому етапі вирішили

використовувати більш активний елемент - хлор. У спеціальну піч, у нижній частині

якої нагрівається вугільна пластина при пропущенні через неї електричного струму,

завантажують титановий шлак, а через фурми задувають хлор. І при температурі 800 ...

12500С утворюються пари чотирихлористого титану, а також хлориди інших домішок.

Пари охолоджують в конденсаторах, і отримують рідкий вироб. Титан відновлюється

магнієм з реакції TiCl4 + 2Mg = Ti + 2MgCl2 з виділенням великої кількості тепла. Цю

магнієтермію виконують в реакторах (ретортах) з нержавіючої сталі, встановлених в

електричних печах опору. Реторту заповнюють інертним газом аргоном, заливають

туди розплавлений магній і рідкий чотирихлористий титан. Необхідна за технологією

36

температура 800 ... 900°С підтримується в реакторі дозованою подачею TiCl4. (Замість

магнію іноді застосовують і натрій і цей спосіб відновлення називають

натрієтермічним.) Виходить не щільний злиток, а пориста титанова губка (до 60% Ti) з

домішками. Тепер необхідно було розробити технології виробництва з губчатого

титану щільних, без пор і включень металевих заготовок для прокату або виливків [1].

Рішенням завдань переплаву і зварювання в принципі і стосовно до конкретного

виробництва займалися десятки інститутів і лабораторій в СРСР, США,

Великобританії, Франції та ще в деяких країнах. Результати робіт засекречували -

основними замовниками були військово-оборонні міністерства. Дослідження і розробка

металургійних і зварювальних процесів стосовно до титану, зокрема, були розпочаті в

Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона (ІЕЗ) НАН України наприкінці 1950-х

років під загальним керівництвом академіка Б.Є. Патона. І незабаром в Києві вперше в

світі були розроблені найефективніші технології отримання злитків титану і його

сплавів з первинної шихти і з вторинних відходів. Для вирішення проблеми

знадобилися знання, накопичені в процесі створення нових зварювальних технологій і

електрошлакового переплаву. Співробітники ІЕЗ ім. Є.О. Патона застосували енергію

електронних променів, дугової плазми, індукційний і електрошлаковий нагрів. Кожен з

процесів має свої переваги і використовується для виробництва металу з урахуванням

умов експлуатації відповідальних конструкцій [2].

Потужний електронний промінь плавить заготовки у вакуумі 0,1 ... 0,01 Па.

Технологічні процеси забезпечують видалення сторонніх домішок і розчинений газ,

дозволяють отримувати зливки титану і його сплавів з однорідною бездефектної

структурою. Для їх впровадження було створено сімейство багатоцільових

промислових плавильних електронно-променевих установок [3]. У плазмово-дугових

електропечах заготовки виплавляють одним або декількома дугами, стислими потоками

аргону в плазмотронах. Плазмово-дугова піч дозволяє виплавляти титанові зливки

безпосередньо з кускової шихти (губчастого титану), минаючи операцію пресування

заготовок.

Одним з найбільш універсальних незалежних джерел нагріву є високочастотне

магнітне поле, створюване електричним струмом в індукторі. Особливості

індукційного нагріву, у тому числі, інтенсивне перемішування рідкого металу гарантує

вирівнювання хімічного складу, можливість витримувати метал у рідкому стані

необмежений час у вакуумі та інші забезпечують високу якість виливків [4].

Альтернативою переплавлення у вакуумних умовах є електрошлаковий переплав.

Для нього не потрібно такого складного обладнання, суворо витримування режиму

плавки як при вакуумних процесах, і при досить високій якості собівартість робіт

найнижча. Найкращої якості вдається досягти в печах камерного типу. У ІЕЗ була

розроблена технологія магнітокерованою електрошлакової плавки для виробництва

сплавів титану з будь-яким великою кількістю компонентів. Найбільш істотними

перевагами цієї технології є рафінування низькосортної дешевої сировини від

шкідливих домішок, висока щільність литва, менші витрати технологічної

електроенергії і дешевше устаткування [5].

І чим дешевше ставало виробництво титану і сплавів з якостями, необхідними для

відповідальних виробів, тим більше була в них потреба. Тільки в СРСР за короткий час

виробництво титанової продукції було налагоджено на двох десятках заводів. У ІЕЗ ім.

Є.О. Патона відкрито цех «Титан», який може випускати до 1500т титанових злитків на

рік для прокату високоякісних напівфабрикатів. У 2009 році була створена технологія

електронно-променевої плавки великогабаритних злитків жароміцних сплавів на основі

титану. Вперше у світі отриманий злиток діаметром 1100 мм, довжиною до 4000 мм,

масою 16 тонн, спроектована, виготовлена і запущена в експлуатацію електронно-

37

променева установка для отримання титанових злитків недроблених блоків губчастого

титану.

Для економії дорогого металу в тих конструкціях, де була потрібна стійкість до

агресивних середовищ, але не важливої була вага виробу, були розроблені способи

виготовляти біметал. У 1980-х роках було освоєно виробництво біметалевих листів

шляхом гарячої прокатки заготовок. І найкращим конструкційним матеріалом є

композиція сталь + титан, тобто сталь, плакована (покрита) титаном [6].

Усе більше застосування у цивільних галузях промисловості знаходять як

традиційні титанові сплави, так і нові титанові сплави з унікальними фізико-хімічними

характеристиками. Титан є одним з найбільш поширених гетерних матеріалів,

використовуваних у високовакуумних насосах. Для виготовлення ендопротезів,

медичного інструменту і потреб стоматології в ІЕЗ ім. Є.О. Патона розроблені

спеціальні титанові сплави системи Ti-Al-Nb-Zr. Титанові сплави мають найбільш

високу питому міцність серед усіх металевих матеріалів Титан використовують для

легування сталей і створення спецсплавів. Розроблено безліч сплавів титану з різними

металами. Серед них: нітинол (нікель-титан) - сплав, що володіє пам'яттю форми, що

застосовується в медицині і техніці; алюмініди титану, що є дуже стійкими до

окислення і жароміцними. Карбід, диборид, карбонитрида титану - важливі компоненти

надтвердих матеріалів для обробки металів. Титанові сплави застосовані в спортивних

товарах, мобільних телефонах, годинниках та ін. У сучасних суспільних і

міждержавних відносинах виникла велика потреба в бронежилетах, для них

розробляються спеціальні титанові сплави. Двоокис титану TiO2 використовують для

виробництва титанових білил, емалей і в якості харчового барвника E171. У Фізико-

технічному інституті НАН України (Харків) розроблена і широко застосовується

технологія напилення нітридом титану під колір золота для покриття інструментів,

зубних коронок, посуду, куполів церков і при виробництві біжутерії то що.

Одним з найважливіших споживачів титанових сплавів в Україні є аерокосмічний

комплекс. З титанових сплавів виготовляють трубопроводи, теплообмінники,

компенсатори, підкоси і циліндри шасі, кронштейни системи управління, деталі

механізмів крила, протипожежні перегородки та інші вузли літаків. У конструкціях

літаків маса деталей з титанових сплавів становить до 9% маси планера. Зі сплавів

товщиною 200 ... 250 мм на Феодосійському суднобудівному заводі «Море»

виготовляли крильові пристрої для морських суден. Для виготовлення атомних і

хімічних реакторів ІЕЗ ім. Є.О. Патона налагоджено виробництво порожнистих зливків,

з яких розкочують титанові кільця діаметром 2000 мм. Вперше у світі були виготовлені

безшовні титанові труби довжиною до 9000 мм із трубної заготовки. Із сплавів титану

роблять реактори, трубопроводи, насоси, трубопровідну арматуру, опріснювальні

установки та ін. А найбільшим у світі зварними конструкціями з титанових сплавів є

малошумні важкі ракетні підводні крейсера стратегічного призначення, що побудовані

за технологіями ІЕЗ ім. Є.О. Патона на «Севморзаводі» (Северодвинськ, Р.Ф.).

водотоннажністю 28500 т, довжиною 172,8м, шириною 23,3м.

Незважаючи на явні успіхи в металургії титану, вчені продовжують

удосконалювати його виробництво, а конструктори та інженери створювати нову

техніку. На 2012 рік світове виробництво титану становило біля 6 млн. т. на рік. При

нинішніх темпах видобутку світових розвіданих запасів титану вистачить більш, ніж на

150 років [7].


1. Беккерт М. Мир Металла /М. Беккерт /М.: Изд-во МИР, 1980. – 147с.

2. Патон Б.Е. Специальная электрометаллургия: полвека в действии. Что дальше?

/ Б.Е. Патон, В.И. Лакомский, Г.М. Григоренко, Л.Б.Медовар // Соврем,

электрометаллургия. — 2003. — № 4. - С. 3-7.*

38

3. Патон Б.Е. Электронно-лучевой переплав — ресурсосберегающий процесс

вакуумной металлургии / Б.Е. Патон, А.Л. Тихоновский, Н.П. Тригуб // Пробл. спец.

электрометаллургии. — 1988. — № 1. - С. 44-49.*

4. Патон Б.Е. Индукционный переплав в секционном охлаждаемом

кристаллизаторе (ИПСК) / Б.Е. Патон, Г.М. Григоренко, Ю.В. Латаш и др. // Спец.

электрометаллургия. - 1980. - Вып. 43. - С. 110-119.

5. Патон Б.И. Электрошлаковая технология / Б.Е. Патон, Б.И. Медовар, Г.А.

Бойко/ Электрошлаковая технология ./ Киев: О-во «Знание» УССР, 1976. – 96с.

6. Патон Б.Е. Плазменно-дуговой переплав металлов и сплавов / Б.Е. Патон, В.И.

Лакомский, Д.А. Дудко и др. // Автомат, сварка. — 1966. — № 4. — С. 1-5.*

7. Патон Б.Е. Некоторые тенденции развития металлургического передела титана

/ Б.Е. Патон, Н.П. Тригуб, С.В. Ахонин и др. // Соврем. электрометаллургия. - 1996. - №

1. - С. 25-31.

Солтанова Н.Б.

доцент Института физики

Национальной Академии Наук Азербайджана

Наука в средневековом Азербайджане

ОСНОВАТЕЛЬ МАРАГИНСКОЙ АКАДЕМИЧЕСКОЙ СИСТЕМЫ – НАСИР

АД-ДИН АТ-ТУСИ В ХРОНОЛОГИИ НАУКИ

Наука – это великое достояние всего Человечества. Все открытия, изобретения,

малые и большие идеи, текущие со всего мира, стремятся в одну цель – науку. Она не

принадлежит какой-либо личности, нации, государству… Наука – движущая сила

цивилизации.

Всегда говорили, что если хочешь разузнать государство, познакомься с

развитием науки там. Это важный элемент, указывающий на «качество» государства.

Творцы науки – максимальная часть мировой интеллигенции.

В ячейке развития мировой цивилизации ярко светится средневековая наука

Востока. Марагинская школа оставила свой чудесный след.

Основатель Марагинской Академической Системы – Ходжа Насираддин,

Мовлана, как обращались тогда к нему, – глубокоуважаемый Насир ад-Дин Туси. Имя

Насир ад-Дина ат-Туси (Абу Джафар Мухаммад ибн Мухаммад Насир ад-Дин ат-Туси

(1201-1274)) в числе корифеев мировой науки.

Он – ученый-энциклопедист, который является автором сочинений по

философии, теологии, экономике и праву, одновременно, по математике, астрономии,

физике, минералогии, теории музыки и другим естественно- научным дисциплинам.

Хотя тогда узкая специальность не выделялась. Ученый должен был разбираться во

всех областях науки. Но достаточно внедряться в эти ветви науки умел не каждый.

При Хулагу-хане, в 1259-60 гг., под руководством Насир ад-Дина ат-Туси,

недалеко от Мараги была построена астрономическая обсерватория. Марагинская

обсерватория была крупнейшей для своего времени. Она состояла из ряда зданий,

занимающих площадь 150 м в ширину и 350 м в длину. Была большая библиотека из

400.000 книг, собранных из Персии, Сирии, Месопотамии. Был свой университет, где

обучались более ста студентов.

Создание обсерватории было одним из решающих моментов как в творческой

жизни Туси, так и в истории науки.

Туси стремился создать при обсерватории трудоспособный научный коллектив и

чудесно справился с поставленной задачей. Тогда он уже был известным ученым.

Слава выдающегося ученого ему помогала во многом. Насир ад-Дин ат-Туси до

39

строительства обсерватории был лично знаком со многими астрономами своего

времени и мог выбрать будущих сотрудников. Кроме своих астрономов в Марагу были

приглашены ученые, инженеры из других городов и стран. Это видные знатоки;

Муайяд ад-Дин аль-Урди из Дамаска, Фахр ад-Дин аль-Мараги из Мосука, Фахр ад-

Дин аль-Ихлати из Тифлиса, Наджи ад-Дин аль-Дебирании из Казвина, Фао Мун-чи из

Китая, Шамс ад-Дин ас-Самарканди из Самарканда и др.

Среди астрономических инструментов Марагинской обсерватории были

инструменты совершенно новой конструкции. Особенно следует выделить

вращающийся квадрант, который давал возможность вести внемеридианные

наблюдения светил и значительно увеличить число наблюдений и их точность.

Вращающийся квадрант, изобретенный и установленный в Марагинской обсерватории,

в дальнейшем своем развитии и усовершенствовании превратился в универсальный

инструмент. Таким образом, вращающийся квадрант является прообразом

универсального инструмента. Среди них особо следует отметить Тебризскую (ХIII),

Пекинскую (ХIII), Самаркандскую (ХIV) обсерватории, обсерваторию Тихо Браге

(ХVI) и др.

Заслуги Туси определили европейский Ренессанс на столетия. Известно 150

научных трудов Шаха науки. Он тогда им считался.

Физика основана на эмпирической и математической физике. В мировой науке

ярко выделяется «Марагинская революция», которая математику связывает с реальным

миром. «Марагинская революция» характеризуется переходом от философских основ

аристотелевской космологии и астрономии Птолемея к эмпирическим наблюдениям и

математизации астрономии и природы в целом.

Важным аспектом «Марагинской революции», как основание, являлось

следующее: астрономия должна быть направлена на описание поведения физических

тел на математическом языке и математическая гипотеза не должна оставаться без ее

реальных действий.

«Проблемы экванта» в системе Птолемея получили внимание астрономов

Марагинской обсерватории в ХIII в. Нужно было создать нептолемееву

математическую модель, с учетом физических свойств небесных сфер,

соответствующую наблюдаемым небесным движениям.

Астрономы Мараги пытались решить проблемы экванта и производить

альтернативные конфигурации модели Птолемея. Этот вопрос был решен Урди и Туси,

выдвинув «Пару Туси» и Лемму Урди. Под руководством Туси марагинские астрономы

были более успешными и точными в численном прогнозировании положения планет,

которые лучше согласуются с эмпирическими наблюдениями. Они утверждают, что

космическое движение – круговое. Первые эмпирические наблюдения,

свидетельствующие вращению Земли вокруг своей оси, разъяснены Туси.

Нептолемеева модель, которая математически идентична гелиоцентрической модели

Коперника – одна из чудесных достижений школы Туси.

О действительной сущности Млечного пути Туси пишет: «Млечный путь –

галактика, состоит из очень большого числа мелких, плотно расположенных звезд,

которые по причине их концентрации и малости, кажутся облаком в молочном цвете».

Три века спустя, в 1610 г. об этом повторно сказал Галилео Галилей, используя

телескоп.

Критика Туси Птолемея о физическом характере Земли была похожа на

аргументы, позже используемые Коперником в 1543 г., чтобы защитить вращение

Земли.

Туси разработал специальную геометрическую конструкцию в связи с V

постулатом Евклида, которая была использована в Англии Джоном Уоллисом (1703) в

40

своих исследованиях. Впоследствии этот метод был использован Саккери (1733), но

оба они не назвали Туси.

После выхода в свет в 1594 году в Риме на арабском¸ затем на латинском

языках его книга «Тахрири-оглидис» (прототип «Начал» Эвклида) Туси стано-

вится популярным в Европе и его исследования получили широкое распространение.

Своими научными исследованиями и произведениями он сыграл роль в развитии

геометрии и тригонометрии не только на Востоке, но и в Европе.

Научные находки Туси дали толчок развитию геометрии, повлияли на работы

французского математика А.Лежандра, английского математика Дж. Валлиса и

итальянского ученого Дж. Саккери. В этом произведении, а также в «Основах

геометрии» он высказал свою теорию по 5-му постулату Евклида, нашел общую связь

между внутренними углами треугольника, развил теорию соотношений, указанную в

произведениях Архимеда «Шар и цилиндр» и «Квадратура круга» Это книга,

оставившая далеко позади все, что было опубликовано по геометрии до 18 века, в 1657

году была переведена на латинский язык и опубликована в Лондоне, а Джон Валлис

(1616-1703) читал по ней лекции в Оксфордском университете. Насреддин Туси, готовя

свое произведение, заново проработал геометрические расчеты Евклида и, не меняя

содержание, сделал добавления к ним. Он в этой книге также дал 48 вариантов

доказательств теоремы Пифагора.

Трактат Туси «О полном четырёхстороннике», состоящий из пяти книг, сыграл

большую роль в развитии тригонометрии в Европе. Впервые в истории мировой науки

в этом произведении тригонометрия преподносится как самостоятельная наука.

Данный трактат, переведенный на английский, французский и русский языки, стал

незаменимым источником для специалистов. Понятие чисел, высказанная Туси,

соответствует современным понятиям. Тем самым ученый опередил европейских

ученых на 400 лет. В произведении «Шаклул-Гита» («О полном четырёхстороннике»),

повествующем о плоскостной и сферической тригонометрии, даются теоремы Менелая,

современные тригонометрические формулы и теоремы, определены стороны в

отношении сферического треугольника, приводится диалектическое определение

понятиям дискретного и несечёного количества. Благодаря этому произведению

плоскостная и сферическая тригонометрия стала самостоятельной наукой.

Трактат был издан в 1891 г. на арабском и французском языках.

Насир ад-Дин Туси, являющийся автором больших исследований и трудов в

области математики, формулой Бинома и методом извлечения корней всех степеней,

внес свое имя в историю этой науки. Он был признан гением. Однако, несмотря на это,

сегодня первооткрывателем закона Бинома считается Исаак Ньютон.

В произведении «Тахрир аль-Маджасти», которое является обработанным

вариантом «Альмагеста» Птолемея, корректируется теория движения планет.

Туси совершил революцию в понятии числа. Он впервые объясняет единицу в

качестве числа и дает определение: «Число - это количество, полученное из

совокупности единиц. Число - это нечто, стоящее в численном раду. Я утверждаю, что

единица также является числом».

Насир ад-Дину Туси принадлежит великая заслуга решения V постулата Евклида

о том, что две параллельные линии пересекаются в пространстве. Он доказал, что это

чисто космологическая постановка научной задачи, которую впервые сформулировал

Евклид, но решил Туси, показав, что ввиду кривизны пространства две параллельные

линии, начертанные на сфере, где-то пересекаются. Над этой важной проблемой

продолжали работать такие великие умы как Коши, Гаусс, Больями, Лобачевский. В

итоге появился знаменитый труд последнего о неевклидовых геометриях.

В трактате «Эхлаги-Насири» Туси затрагивает закон сохранения материи. Он

пишет: «…Ни одно тело не уничтожается полностью. Оно лишь меняет свою форму,

41

состояние, состав, цвет и другие качества и превращается в сложное или элементарное

вещество».

Известным трудом школы Туси является астрономический каталог «Зидж

Ильхани», состоящий из 4-х книг. Здесь приводятся математические, астрономические

и географические данные (таблицы синуса, косинуса, координаты 256 пунктов, длина

Земной окружности, основные элементы геоцентрических орбит планет их скорость

среднего вращения вокруг своей оси и Солнца). Эти данные опережают исследования

западных ученых XVII века на целых 400 лет.

Еще одним опережающим достижением Туси является то, что он задолго до

Колумба вычислил координаты материка, позже известного как Америка.


1. Ахмад Даллал, «Наука, медицина и технологии» в The Oxford История

ислама, под ред. Джона Эспозито (Оксфорд: Оксфорд Руководство университета, 1999),

cт. 161.

2. Джеймс Э. Моррисон, «История Астролябии», 6 янв. 2006,

http://astrolabcs.org/history.htm (3/12/06).

3. Фонд науки, технологии и цивилизации, «мусульманские

Обсерватории»,2002, http://muslirnheritage.com/topics/default.cfm?ArticleID=235

(6/12/06).

4. Kennedy E.S. Late Medieval planetary theory //Isis. – 1966, – Vol.57. – p. 365

– 378.

5. Saliba G. The Astronomical Tradition of Maragha: A Historical Survey and

Prospects for Future Research, Arabic Sciences and Philosophy. – 1991, – Vol. – 1. – p. 67 –

99.

Хрящевська Л. М.

к. іст. н., доцент

Миколаївський національний університет

імені В.О. Сухомлинського

м. Миколаїв, Україна

ВПЛИВ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ЗМІНИ У ДИНАМІЦІ ЧИСЕЛЬНОСТІ

НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ У 90-Х РОКАХ ХХ СТ.

У статті автор розглянула зміни у географії зовнішньої міграції населення

України. З’ясувала основну причину скорочення чисельності сільського населення,

потоки мігрантів з колишніх союзних республік, характер внутрішньої міграції.

Ключові слова: міграція, населення, чисельність, динаміка, тенденція,

переселення, прибуття, кількість, процеси.

In the article author considered changes in geography of external migration of

population of Ukraine. Found out principal reason of reduction of quantity of rural

population, streams of мігрантів from the former allied republics, character of internal

migration.

Key words: migration, population, quantity, dynamics, tendency, migration, arrival,

amount, processes.

Зміни у динаміці чисельності населення України пов’язані з міграційними

процесами.

Міграція являє собою переміщення людей, етносів, їх частин або окремих

представників, пов'язане зі зміною постійного місця проживання або з поверненням до

нього. Розрізняють міграцію зовнішню (міжконтинентальну і

внутрішньоконтинентальну), пов'язану з виїздом за кордон, і внутрішню - переміщення

http://astrolabcs.org/history.htm

http://muslirnheritage.com/topics/default.cfm?ArticleID=235

42

в межах однієї країни. Міграція буває постійною, безповоротною, тимчасовою,

сезонною і маятниковою. Всі ці види міграції притаманні для сучасної України.

Спричиняючи перерозподіл населення, пов'язаний з розміщенням виробничих сил в

різних економічних районах і населених пунктах різних типів, міграція веде до зміни

соціально-професійного складу жителів цих територій.

В процесі розбудови Української держави міграційні процеси стають важливим

об'єктом державного регулювання. В Декларації про державний суверенітет заявлено,

що Україна регулює міграційні процеси [1, c. 595-598]. До числа найбільш важливих

законодавчих актів, що стосуються зовнішніх міграційних питань, відноситься Закон

«Про громадянство України» (жовтень 1991 рік). Саме він відповідно до так званого

«нульового» варіанту надав право на отримання українського громадянства всім, хто на

момент його прийняття проживав в Україні. Законом також передбачено можливість

отримання громадянства особами, які є вихідцями з України і повертаються на постійне

проживання, але за умови, що вони не мають громадянства іншої держави. Доля

переміщених осіб знайшла відображення у відповідному розділі Закону «Про

реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Відповідно до статті 4 цього

Закону особам, які зазнали репресій, були вислані або депортовані тоталітарним

режимом, а також їх нащадкам, серед інших громадянських прав гарантоване

поновлення права на проживання в місцях, де вони проживали до переслідувань.

На початку 1990-х років значно змінилася географія зовнішньої міграції

населення з України. До цього абсолютна більшість мігрантів виїжджала до Ізраїлю

(причому, не тільки єврейське населення), Німеччини (представники різних етносів -

українці, німці, євреї). Сполучених Штатів Америки, Канади, Австралії. Після

проголошення незалежності України міграція у вказані країни не припинилася. Однак,

зросла кількість осіб, які не прийнявши громадянства України, виїхали на постійне

проживання до країн СНД. Треба зазначити, що серед емігрантів значну кількість

становили українці. У 1991-1992 роках з країни виїхало 10 тисяч українців, що

становило 20 відсотків усіх емігрантів, а у 1993 році українці серед них становили вже

30,6 відсотка [2, с. 57].

Протягом 1991-1993 років з України вибуло 704545 чоловік, в тому числі до Росії

- 56390 чоловік, Білорусі - 40035, Молдови - 35308, Казахстану - 21850, Узбекистану –

12759 [3, с. 100-105]. У вказані роки відбувався і приплив населення в Україну, в

основному з Азербайджану, Вірменії, Грузії, Таджикистану та Російської Федерації. Це

зумовлювалось війнами у Нагорному Карабасі, Абхазії, Чечні. Переважну більшість

біженців становили члени змішаних сімей, громадяни, які пов'язані з Україною

родинними зв'язками [4, c. 79].

Потоки мігрантів з більшості колишніх союзних республік формуються за

рахунок мобільної частини досить обмежених контингентів (тих, хто має зв'язки з

Україною - представників депортованих народів та етнічних українців - жертв

політичних репресій і радянської політики перерозподілу населення, демобілізовані

офіцери з російської армії - уродженці України - та члени їх сімей), що свідчить про

вичерпність цих джерел формування притоку населення до країни.

У 1992-2000 роках з Російської Федерації до України прибуло до 2 мільйонів

чоловік. Причому щорічний обсяг прибуття в Україну перевищував чисельність

вибулих до 20 тисяч. Серед прибулих були представники усіх вікових категорій.

Серед переселенців значну кількість становили представники депортованих

народів, так на середину 1993 року повернулося майже 250 тисяч кримських татар [5, с.

3], близько 12 тисяч болгар, вірменів, греків [6, с. 45-51]. В подальшому цей процес

тривав і до 2000 року в Україну повернулося понад 450 тисяч кримських татар.

Абсолютна більшість із них поселилися у сільській місцевості Автономної Республіки

Крим.

43

Своєрідно відбувалася внутрішня міграція. Зміни чисельності сільського

населення у 1980-х - 1990-х роках були безпосередньо пов'язані з природним і

міграційним рухом населення, а також із перетвореннями сільських населених пунктів

у міські. Однак, основною причиною скорочення чисельності сільського населення у

вказаний період був міграційний відплив його у міські поселення як в Україні, так і за її

межі. Доля міграційного відтоку у загальному зменшенні сільського населення за ці

роки становила 82 відсотки або 1,8 мільйона чоловік.

Міграції сприяла важка і ненормована праця у полі та на фермах, слабко

розвинута інфраструктура. Питома вага працівників, зайнятих ручною працею у

сільському господарстві у 1980-х роках, становила до 65 відсотків. Дуже важкою і мало

механізованою була жіноча праця. Праця жінок-тваринниць була механізована на 48,9

відсотка, а праця жінок, зайнятих у рослинництві - тільки на 3,1 відсотка. Це призвело

до того. що серед мігрантів у віці 18-29 років понад дві третини становили жінки.

Внаслідок цього виникла диспропорція між віковими категоріями жінок.

В подальшому характер внутрішньої міграції суттєво змінився. У першій

половині 1990-х років ще відбувалося масове переселення сільських жителів у міста.

Однак, змінилася суть причин цього процесу: на селі з'явилося безробіття і чимало

сільських жителів, особливо молоді, сподівались одержати у містах постійну роботу. В

цей же період певна частина сільських жителів змінювали місце проживання в межах

регіону - переїхали на проживання в інші населені пункти, особливо в ті, де була

можливість влаштуватися на постійну роботу. З середини 1990-х років зменшився

відтік сільського населення у міста і почалося не тільки повернення у сільські

місцевості тих, хто в свій час виїхали, а й прибуття сюди на постійне проживання

значної кількості громадян, не пов'язаних з аграрним сектором.

Так, у Луганській області в 1995 році виїхало із міст на постійне проживання у

сільську місцевість близько 11 тисяч чоловік [7, с. 45]. У другій половині 1990-х років

ця тенденція поширилась на центральні та східні регіони. Це стало однією з причин

зменшення чисельності населення у містах. За даними на 1 січня 1999 року питома вага

молоді віком 15-28 років в загальній чисельності сільського населення України

становила 17,1 відсотка (проти 21 відсотків в урбанізованій частині країни), або менше

2,8 мільйона осіб [8, с. 7-18].

В умовах економічних негараздів у містах, зокрема, зростанню безробіття, по суті

припинилась міграція сільського населення. З 1996 року в Україні фактично

сформувалась тенденція притоку міських жителів до сіл над зворотним потоком. В

сучасних умовах відносно небагато молодих людей залишають село назавжди. Серед

від'їжджаючих превалюють дві категорії - це юнаки, які призиваються до армії, та

юнаки і дівчата, котрі вступили до вищих та середніх навчальних закладів, до

профтехучилищ.

Отже, зовнішня і внутрішня міграція населення у 1990-х роках певною мірою

впливала на динаміку змін його чисельності в Україні в цілому і у сільській місцевості

зокрема. Своєрідний характер носила міграція населення, яке було зайняте в аграрній

сфері: до середини 1990-х років вона характеризувалася масовим відтоком людей із

сільської місцевості у міста, промислові регіони. У другій половині 1990-х

спостерігався зворотний процес. Значно зменшився об’єм сільських мігрантів у міста й

промислові райони, а чисельність громадян, які з міст переселялися на постійне

проживання у сільські населені пункти і зайнялися сільськогосподарським

виробництвом відповідно істотно зросла.

Список джерел та літератури 1. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради

УРСР. - 1990. - №31. – 31 липня. – Ст. 429. - С. 595-598.

2. Наулко В. І. Хто і відколи живе в Україні. – К.: Головна спец. ред. літератури

44

мовами націон. меншини України, 1998. – С. 57.

3. Інформаційний бюлетень / Міністерство України у справах національностей,

міграцій та культів. – К., 1995. - № 2. - С. 100-105.

4. Топилин А. В. Межнациональные семьи и миграция: вопросы взаимовлияния //

Социс. - 1995. - № 7. - С. 79.

5. Ємець О. Якою бути нашій міграційній політиці? // Політика і час. - 1994. - № 1.

- С. 3.

6. Малиновська О. Від аналізу до розробки концепції: особливості міграційної

ситуації в Україні // Політика і час. - 1995. - № 10. - С. 45-51.

7. Мельник С. Демографічна криза в Україні // Україна: аспекти праці. - 1997. -

№ 1. - С. 45.

8. Бюлетень Державного Комітету статистики України. - 1999. - № 1. - Січень. - С.

7-18.

Ярыгин А.А.

кандидат исторических наук, доцент

ФГБОУ ВПО «Марийский государственный университет»

БИБЛИОТЕЧНО-ИНФОРМАЦИОННОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ РАЗВИТИЯ НАУКИ

В СИСТЕМЕ ВЫСШЕГО ОБРАЗОВАНИЯ В США

Высшая школа США по праву считается одним из ведущих образовательных

институтов мира, который стал моделью для многих стран мира. За последние полвека

она сложилась как образовательная система, успешно сочетающая задачи как

образования, так фундаментальной и прикладной науки, которая умеет преодолевать

возникающие кризисные состояния. Во многом это определяется возможностями,

которые предоставляются для исследований ученым разных стран в американских

институтах и научно-исследовательских центрах. Не случайно американские

университеты стали местом работы многих выдающихся ученых, в том числе и

нобелевских лауреатов. Согласно данным Нобелевского комитета, в университетах

США, на период с 1901 по 2014 год работало 356 лауреатов этой престижнейшей

премии мира. Безусловно, система высшего образования США, как и все такие

системы, имеет и негативные стороны, которые необходимо изучать и учитывать при

реформировании национальных систем образования, однако позитивные особенности

этой системы являются таковым, что их учет позволит преодолеть отставания и

продвижение вперед отечественной науки [1]. При изучении этого вопроса важное

значение имеет практический опыт организации совместных исследований и обмена

специалистами и студентами между Россией и США, в том числе полученный автором

[2].

Следует отметить, что хотя университетская система США и России начинает

формироваться примерно в одно и тоже время (XVIII–XIX вв.), различие в темпах

исторического развития в России и США определяет и различие в целях создания

университетов. В США, в основном, они возникают преимущественно как частные для

подготовки средних профессиональных кадров, в которых нуждалась бурно

развивающееся американское общество и экономика. В России же они возникают как

государственные структуры и центры подготовки образованного дворянства, а позднее

и чиновничества из других слоёв общества. В основе российской модели

университетского образования лежит франко-немецкая модель высшей школы, в то

время как в период возникновения модели для американских высших учебных

заведений характерна английская, а со второй половины XIX в. – англо-немецкая

модель университетской системы. В истории университетского образования

американские университеты использовали и российский опыт, привнесенный туда

45

российскими эмигрантами (как в 20-х, так и 60-х годах ХХ в.), особенно в области

естественных и технических наук.

Сегодня американские университеты становятся сосредоточением мощных

интеллектуальных ресурсов американского государства и продолжают сохранять свою

специфику.

Известно, что американская система предполагает две ступени, этот опыт сейчас

постепенно принимается и в некоторых странах СНГ. Первая ступень – это колледж

(как правило, четырехлетний) и вторая – собственно университет. При этом сам

университет состоит, как правило, из нескольких колледжей и исследовательских

центров и может присуждать по окончании более высокие степени квалификации. Так,

колледжи своим выпускникам присваивают, в основном, степени бакалавров, а при

наличии специальных программ, и степени магистров. Университеты, кроме выпуска

магистров, обязаны иметь программы трехлетней исследовательской школы, аналога

нашей аспирантуры, и присуждают своим выпускникам степень доктора философии

(PhD). В отличие, например, от российской действительности, где статус выпускника

все ещё не имеет четко выраженных профессиональных требований при устройстве на

работу, статус американских выпускников четко регламентирован. Бакалавры

гуманитарного направления при определённой подготовке могут преподавать в

школах, а обладатели более высокой квалификации – в школах, колледжах и

университетах. Доктора в подавляющем большинстве руководят также и

самостоятельными теоретическими и прикладными исследованиями в университетах и

университетских центрах. Докторская степень дает право носить звание профессора.

Она является самой престижной степенью в системе образования в США.

Руководство вузов помогает преподавателям в их карьерном росте. Университет

предоставляет оплачиваемый годичный отпуск для подготовки монографий или новых

технологий, покрывает затраты на научные командировки, в том числе и молодым

преподавателям, правда не так щедро, как состоявшимся ученым. Высокая степень

доверия в деликатном финансовом вопросе базируется не только на стремлении

администрации освободить ученого от не всегда нужной мелочной регламентации и

дополнительных расходов из личного бюджета, но и на его понимании своей

ответственности перед университетом, академическим сообществом и перед самим

собой за результаты своего труда. В американских университетах приветствуется

участие профессоров и преподавателей в региональных, национальных и

международных исследовательских и научных проектах, а также привлечение

дополнительных финансовых средств за счет грантов многочисленных местных или

национальных фондов. Количество грантодающих организаций в США поражает

воображение. Наиболее крупным является Национальный научный фонд США (USA

National Scientific Foundation). Конечно, получить гранты для преподавателей не

просто: необходимо предоставить проекты, отличающиеся практической значимостью,

оригинальностью подхода и перспективностью, преподаватель должен иметь высокий

научный авторитет в своей профессиональной среде. Кроме того, для оценки труда

ученого, его перспективности и эффективности существует система библиометричных

критериев, таких как число публикаций в рейтинговых журналах, общее число

цитирований (индексы цитирования, например, «индекс Хирша»), импакт-фактор

журнала, где публикуются работы и др. Для оценки используются признанные системы

критериев научных исследований, которые существуют в международных

наукометрических базах данных, прежде всего, Web of Science (далее WoS) –

http://www.isiknoledge.com; в Scopus – http://www.scopus.com, а также некоторых других

базах цитирования. Но, в итоге, деньги, вложенные в науку и образование не только

федеральными властями, но и частными фондами, дают наиболее высокий эффект в

развитие национальной экономики и общества. Отдача, в конечном счете, весьма

46

ощутима – это новые нестандартные подходы в научной и педагогической

деятельности, новые мысли и изобретения, новые книги и технологии.

Эффективность научной деятельности профессорско-преподавательских

коллективов американских высших учебных заведений и профессиональной

подготовки студентов объясняется той особой ролью в процессе обучения, которую

играет библиотечно-информационное обеспечение американских вузов и организация

информационного менеджмента. Библиотеки традиционно являются основой основ

подготовки студентов и «правой рукой» профессиональной деятельности любого

преподавателя. Это поистине центр университетской учебной и научной жизни, объект

первостепенного внимания со стороны руководства вуза и спонсоров университета,

заботящегося как о комфортности работы в библиотеке, так и получении

исчерпывающей информации о составе фондов. Как правило, библиотечное здание

открыто практически круглосуточно для студентов и преподавателей, особенно в

период сессии. Учитываются любые потребности – можно пользоваться как

традиционными карточными, так и электронными каталогами, организован свободный

доступ к интересующей вас литературе, Интернету и современной копировальной

технике, удобные читальные рекреации, свободный абонемент и прекрасное

обслуживание. Организованная по принципу регионального пула библиотека позволяет

пользоваться фондами практически всех крупных библиотечных собраний США, имеет

доступ через сводные базы данных к другим библиотекам, а также архивам.

Принцип научно-информационной свободы в образовании, полноты научной

информации и организации всесторонней консультационной помощи в ее поиске

является секретом высокой производительности труда преподавателей и студентов. В

США уже с 70-х годов ХХ в. приняты сетевые информационные технологии

корпоративной каталогизации библиотечных фондов, основанные на том, что

библиотека, первой получившая экземпляр книги, вводила библиографическую запись

о ней в общую базу данных. Такие технологии, принятые для всех библиотек,

позволяют преподавателю или студенту быстро найти необходимую книгу в любой

университетской или иной библиотеке и быстро получить ее в цифровом (через

интернет) или традиционном (через абонемент) виде. Библиотека, которая первой

получала экземпляр издания, производила его полную обработку и загружала сведения

о документе в базу данных с правом свободного доступа до фондов библиотек-

участников. Такая библиографическая система существует и для научных библиотек

RLIN (Информационная сеть научных библиотек – Research Library Information

Network), основанная Пенсильванским университетом в 1974 г. в результате работы

специальной созданной Группы научных библиотек, представлявшей колледжи и

университеты, прежде всего Колумбийского, Гарвардского и Йельского университетов,

а также Нью-Йоркской публичной библиотеки. В 1998 г. до RLIN был открыт

свободный доступ через Интернет. Американские университеты являются активными

участниками другого международного сводного глобального ресурса «Мировой

каталог» (WorldCat) (www.worldcat.org), участником которого являются 72 тысячи

библиотек 170 стран, созданного под эгидой Онлайн компьютерного библиотечного

центра – OCLC (Оnline Computer Library Center, Inc.). В 2006 г. RLIN влилась в OCLC.

Одновременно существуют и региональные сети университетских библиотек.

Подводя итог следует признать, что США смогли построить успешную систему

высшей школы, которая стала эффективным инструментом развития науки и

подготовки специалистов среднего звена, национальной образовательной научной

элиты, во многом благодаря созданию системы библиотечно-информационного

обеспечения развития науки с органичным объединением ресурсов традиционного и

информационного обществ. Для успешной и плодотворной деятельности

профессиональным кадрам созданы наиболее благоприятные условия как для научного

47

роста, профессиональной деятельности и повышения своей квалификации, творческого

самовыражения. Внедрение такого опыта может существенно повысить и

эффективность отечественной науки.


1. Chickering A. W. and Associates. The Modern American College. San Francisco,

1990; Birnbaum R. How Colleges Work: The Cybernetics of Academic Organization and

Leadership. San Francisco, 1998.

2. Конкретный анализ деятельности американских университетов и статуса

американского преподавателя стал специальным предметом исследования автора

данной статьи, проведенного в период поездок и чтения лекций в различных

университетах США в 1994–2002 годах. См. также: Ярыгин А.А. Первые

академические обмены МарГУ в 1994–1997 годах // Запад-Восток. – № 6. Изд. МарГУ,

Йошкар-Ола, 2013. – С. 62–71; Ярыгин А.А. Американские университеты и статус

профессора в США. // Университетское образование в полиэтничных регионах

Поволжья. (VI) Арсеньтевские чтения). Изд. ЧувГУ. Чебоксары, 2015. – С. 261–271.

48

ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ

Григоренко А. С.,

студентка, Днепропетровский национальный университет

им. Олеся Гончара

Смирнова Т. А.

старший преподаватель кафедры менеджмента и

туристического бизнеса, ФМО ДНУ им. О.Гончара

ОСОБЕННОСТИ ПРИМЕНЕНИЯ ПРИНЦИПОВ СИСТЕМЫ «КАНБАН» В

ПРОИЗВОДСТВЕННОЙ СФЕРЕ

Система КАНБАН разработана группой японских менеджеров. Эта система

использует в основе систему «Точно в срок» - поставка необходимой продукции в

требуемом количестве в требуемый срок – служит для оперативного управления

производством.

Сущность системы КАНБАН заключается в том, что на все производственные

участки предприятия, включая линии конечной сборки, строго по графику поставляется

именно то количество сырья, материалов, которое действительно необходимо для

ритмичного выпуска, точно определенного объема продукции. При внедрении системы

канбан большое значение придается использованию творческого потенциала рабочих

через их групповую деятельность в рамках кружков качества и групп прогресса, а

также через стимулирование рационализаторских предложений и образование

автономных самоуправляемых бригад.[2]

При внедрении системы канбан большое значение придается использованию

творческого потенциала рабочих через их групповую деятельность в рамках кружков

качества и групп прогресса, а также через стимулирование рационализаторских

предложений и образование автономных самоуправляемых бригад. Средством для

передачи приказа о поставке определенного количества конкретных изделий служит

сигнал ярлык в виде специальной карточки в пластиковом конверте. При этом

используются карточки отбора и карточка производственного заказа.

Карточка отбора содержит: вид и количество изделий, которые должны поступить

с предшествующего участка.

Карточка производственного заказа содержит: вид и количество продукции,

которая должна быть изготовлена на предшествующей технологической стадии

Карточка поставщика содержит: инструкции по поставки комплектующих

изделий, карточка поставщика является разновидностью карточкой отбора.

Сигнальная карточка используется для описания партий изделия. Такая карточка

прикрепляется к контейнеру с партией изделий. Они бывают 2 видов: карточка-

требование на отпуск материала и карточка-заказ на изготовление (треугольной

формы).

49

Правила КАНБАН:

1. Последующий технологический этап должен вытягивать необходимые изделия

с предыдущего в необходимом количестве в нужном месте в строго определенное

время:

- любое перемещение без карточек запрещается;

- любой отбор, превышающий количество карточек, запрещается;

- количество карточек должно соответствовать количеству продукции.

2. На участке выпускается такое количество, которое «вытягивается»

последующим участком:

- производство в больших количествах запрещено;

- последовательность изготовления соответствует последовательности

поступления карточек.

3. Бракованная продукция не должна поступать на следующий участок

4. Карточки должны использоваться для приспособления производства к

изменениям спроса.

5. Число карточек КАНБАН должно быть минимальным, так как их число

отражает максимальный запас деталей и узлов.[3]

Влияние системы канбан на эффективность работы предприятий имеет

многоплановый характер. Канбан способствует улучшению качества снижению

непроизводительных затрат, обеспечению более гибкого и быстрого реагирования на

потребности рынка, снижению себестоимости, повышению производительности,

снижению текущих запасов и времени выполнения заказов. Реализация системы канбан

сопровождается ежедневными сводками о состоянии запасов, функционированием ко-

миссионного склада, обеспечением надежной и гарантированной поставки деталей и

комплектующих изделий, калькуляционной интерполяцией, стимулированием

персонала, децентрализацией управления, минимизацией числа поставляемых деталей

в строгом соответствии с потребностями сборки.[1]

Канбан позволяет без использования каких-либо глубоких теоретических

подходов или математических методов контролировать динамику трех сфер

деятельности: закупка — производство — продажа. Короткий интервал оперативного

управления дает возможность осуществлять эффективный контроль за выполнением

месячного плана, соблюдением рациональных пропорций между производством,

поставками и запасами и др. Канбан требует оптимальной коммуникации между всеми

участниками производственного процесса. С этой целью используется специальная

50

мнемотехническая символика, идентифицирующая различные производственные

определения, характеристики и условия .


1. Чеботаев А.А. Логистика и маркетинг. Учеб. пособие / А.А. Чеботаев,

Д.А. Чеботаев. М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2005. - 247 с.

2. Вахрушева В. «Принципы японского управления»., М., 2002г. – 21 с.

3. Старобинский Э. «Менеджмент в Японии. Управление персоналом». 2007

г., №5, - 23 с.

Данилова В.Є.,

Студентка економічного факультету групи ЕО-13-1

Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара

Смирнова Т.А.

Науковий керівник

ОСОБЛИВОСТІ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В УМОВАХ

РИЗИКУ

Ризик - це можлива небезпека втрат, яка витікає з специфіки тих чи інших явищ

природи і видів діяльності людського суспільства. Це історична та економічна

категорія. Таким чином, прийняття рішень в умовах ризику означає вибір варіанта

рішення в умовах, коли кожна дія приводить до одного з безлічі можливих результатів,

причому кожен результат має ймовірність появи.

Як історична категорія ризик являю собою усвідомлену людиною можливу

небезпеку. Як економічна категорія ризик являє собою подію, що може відбутися або

не відбутися. У разі вчинення такої події можливі три економічні результати:

• негативний (програш, збиток);

• нульовий;

• позитивний (виграш, вигода, прибуток) [2].

При прийнятті управлінських рішень потрібно оцінити ступінь ризику і визначити

його величину. Ступінь ризику - це ймовірність настання випадку втрат, а також розмір

можливого збитку від нього.

Ризик підприємця кількісно характеризується величиною максимального і

мінімального доходу (збитку) від даного вкладення капіталу. При цьому, чим більше

діапазон між максимальним і мінімальним доходом (збитком) при рівній імовірності їх

одержання, тим вище ступінь ризику.

Ризик являє собою дію в надії на щасливий результат за принципом «пощастить -

не пощастить». Приймати на себе ризик підприємця змушує насамперед невідомість

умов політичної та економічної ситуації. Чим більше невизначеність ситуації при

ухваленні рішення, тим більше і ступінь ризику [1].

При прийнятті управлінських рішень в умовах невизначеності і ризику необхідно

проводити аналіз ризиків. Аналіз ризиків поділяється на два взаємнодоповнюючих

один одного види: якісний, головне завдання якого полягає у визначенні факторів

ризику та обставин, які призводять до ризикових ситуацій, і кількісний, що дозволяє

обчислити величину окремих ризиків і ризику проекту в цілому.

Після проведення аналізу ризиків у процесі розробки управлінського рішення

використовуються спеціальні прийоми управління ризиком. Питаннями теорії

управління ризиком займається ризик-менеджмент.

Основні прийоми ризик-менеджменту при прийнятті управлінських рішень:

• уникнути ризику - ухилення від заходу, пов'язаного з ризиком;

• утримання ризику - залишення ризику за інвестором (припускаючи покриття

можливих збитків за рахунок резервних коштів інвестора);

51

• передача ризику - передача відповідальності за ризик, наприклад, страхової

компанії;

• зниження ступеня ризику - зменшення ймовірності втрат і скорочення

очікуваного їх обсягу [4].

Таким чином, в процесі розробки та прийняття управлінських рішень в умовах

ризику менеджер стикається з необхідністю проведення аналізу існуючих ризиків, а

також здійснення заходів, пов'язаних з уникненням, утриманням, передачею ризиків

або зниження їх ступеня. Крім того, в умовах ризику менеджеру необхідно

використовувати спеціальні прийоми і методи розробки прийняття рішень.

Виявлення проблеми прийняття рішень в умовах ризику, дозволяє зробити

наступні висновки:

1. Процес прийняття рішень є центральним на всіх рівнях переробки інформації.

У більшості випадків рішення приймаються в умовах ризику.

2. Ситуації ризику - це ситуації, що не мають однозначного рішення.

3. Одне з головних правил управлінської діяльності говорить: не уникати ризику,

а передбачити його, прагнучи знизити до максимально низького рівня [3].

Використана література

1. Макаров В.М.: Менеджмент. - СПб.: Питер, 2011.

2. Веснин В.Р.: Основи менеджмента. - М.: Проспект, 2010.

3. Райченко А.В.: Загальний менеджмент. - М.: ИНФРА-М, 2012.

4. Захаров Н.Л.: Управління соціальним розвитком організації. - М.: Инфра-

М, 2012.

Звіргзде К. І.

Здобувач кафедри європейської інтеграції Київського Національного

Економічного Університету ім. В. Гетьмана

Сучасна економіка Франції

СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ ТОВАРНОЇ СТРУКТУРИ ЕКСПОРТНО-

ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ ФРАНЦІЇ

За умов глобалізації французької економіки підвищилися темпи розширення

фізичних обсягів торгівлі, які на початку 2013 р., майже вдвічі перевищували динаміку

експортно-імпортних операцій у вартісному виразі й утричі випереджали збільшення

ВВП. Як наслідок, зовнішньоторговельна квота (товари й послуги) у ВВП Франції

підвищилась із 48 % в 1980-х рр. до 57 % у 2002–2013 рр. (табл. 1).

Таблиця 1

ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ ФРАНЦІЇ в 1980–2013 рр., млрд дол.

Рік Експорт Імпорт

товари послуги товари послуги

1980 110,9 43,5 134,3 32,1

1990 216,6 66,3 234,3 50,5

2000 327,6 80,3 338,9 59,9

2001 323,4 81,8 328,6 61,8

2012 331,7 85,7 329,2 68,5

2013 386,7 98,9 390,5 83,7

Джерело: статистичні дані INSEE (Національний інститут статистики та

економічних досліджень Франції) [1]

Одночасно зі зростанням обсягів і темпів зовнішньої торгівлі, за останні

десятиліття відбулися істотні зміни в її структурі. Прогресивні зрушення в економіці

Франції обумовили помітне збільшення в експорті частки продукції обробної

http://2dip.ru/%D1%81%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA_%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D1%8B/10929/





52

промисловості — з 73% у 1980 р. до 84% у 2013 р. Основне місце в промисловому

експорті мають машини й устаткування, питома вага яких у загальному обсязі

підвищилася з 37% до 44,5% за 1990–2001 рр. і до 56,2% у 2013р. насамперед у

результаті розширення постачань продукції автомобілебудування й

високотехнологічних виробів широкої гами (продукції ВПК, електронної,

електротехнічної, авіакосмічної промисловості). У цілому обсяги французького

наукомісткого експорту, що включає крім машинно-технічних товарів продукцію

високотехнологічних хімічних виробництв, досягли 113 млрд дол. у 2013 р. (67 млрд

дол. у 2001 р.), або 23% (16%) усього експорту країни.

Сьогодні у світовій ієрархії експортерів машинно-технічних виробів Франція

ділить із Великобританією 5-й рядок, а за деякими напрямках є лідером. Найбільш

потужно й успішно репрезентований в експортній діяльності транспортний комплекс.

Продаж за кордон продукції автомобілебудування досяг у 2013р. 51 млрд дол. і

збільшився проти 1999р. в 1,4 рази, у 2013 р. — 62,3 млрд дол. Близько 60% припадає

на легкові автомобілі (вивезення яких зростало особливо швидко) і майже 30% — на

запчастини й комплектні автомобілів. Експорт авіакосмічної техніки, частин і

компонентів до неї перевищив 19 млрд дол. у 2003р. проти 15 млрд дол. у 1999 р.

(зростання в 1,3 раза), у 2013 р. — 28 млрд дол. На зовнішній ринок у 2003 р. було

поставлено 185 цивільних літаків (166 у 2002 р.), у 2013 р. — 268, а компанія «Ербас

Індустрі» стала світовим лідером у цій галузі, випередивши свого основного

конкурента — американський «Боїнг» [2]. Того ж року вдалося реалізувати вісім

космічних супутників загальною вартістю понад 700 млн дол. Експорт продукції

суднобудування досяг у 2013 рівня 7 млрд дол., що втричі перевершує показник 1999р.

(найбільша експортна угода Франції 2003р. — продаж Великобританії приблизно за

800 млн дол. суперсучасного круїзного лайнера “Queen Маrі 2”). Ще близько 10 млрд

дол. до експортних обсягів транспортного комплексу додає продаж двигунів і моторів.

Найбільшими машинно-технічні експортні позиціями за межами транспортного

комплексу є: схеми електронні інтегральні й мікроскладання; обчислювальні машини,

їхні блоки й частини до них; апаратура для телефонного зв'язку та телебачення;

апаратура електрична для комутації або захисту електричних кіл; насоси повітряні або

вакуумні; апарати телефонні.

Важливу роль в експорті машинно-технічної продукції відіграють постачання

озброєнь і військової техніки, на частку яких в окремі роки припадала значна частина

всього експортного продажу (наприклад, 7 % у 1985 р. і 11,6 % у 2013 р.). У 2013р. на

зовнішніх ринках було реалізовано 37% продукції французького військового

суднобудування, 32% армійського озброєння і 29% військової авіаційної техніки.

Французький експорт зброї в 1997–2012 рр. становив 10 % загальносвітового. Висока

позиція Франції на світовому ринку озброєнь обумовлена, зокрема, її тісною

взаємодією з військово-промисловими комплексами Німеччини, Великобританії та

Італії, об'єднаними в Організацію зі співробітництва в галузі озброєнь, створену з

метою більш успішної конкуренції з американськими експортерами військової техніки.

[3]

Негативним чинником, що стримує диверсифікованість експорту машинно-

технічних товарів, є відставання Франції в стимулюванні та виробництві низки

високотехнологічних видів машин і устаткування, зокрема в інформаційній і

телекомунікаційної галузях. [4] Одна з головних причин такої ситуації — недостатнє

фінансування НДДКР. Статистика свідчить, що Франція витратила в 2012 р. на

фінансування науково-дослідних робіт 36 млрд дол. США, тим часом як Німеччина —

55 млрд дол., Китай — 72 млрд дол., Японія — 104 млрд дол. і США — 277 млрд дол.

(для порівняння: Україна — 0,12 млрд дол.) [4].

Значущою статтею французького промислового експорту є хімічна продукція, що

53

забезпечує 16% загального об’єму. З урахуванням фармацевтичних товарів і

парфюмерно-косметичних засобів у світовій ієрархії експортерів хімічної продукції

Франція посідає третє місце після США і Німеччини. Основна частина експорту

хімічних товарів припадає на продукцію органічного синтезу й тонкої хімічної

технології. У цілому ж французький хімічний експорт має сильно виражену

спрямованість на споживача.

Проваджувана державна стратегія в галузі фармацевтичної промисловості, що

дала змогу залучити масштабні інвестиції й інтенсифікувати НДДКР, забезпечила

Франції з 2005 р. перше місце з виробництва ліків у Європі. Країна стала одним із

провідних світових експортерів медичних препаратів і фармацевтичних засобів,

вартість продажу яких у 2003р. оцінювалась у 18 млрд дол. (у 2013р. — 26 млрд. дол.).

Стійко зростає вивезення парфюмерно-косметичних товарів, в якому Франція є

беззаперечним лідером, постачаючи продукцію на 11 млрд дол. у рік. Сумарний

експорт первинних форм і виробів із пластмас становив близько 11 млрд дол. в 2003р.,

(у 2013р. — 13,4 млрд дол.), пневматичних шин — 3 млрд дол., засобів захисту рослин

— 2 млрд. дол.

Значні обсяги постачань забезпечують металургійний, лісопаперовий і швейно-

текстильний комплекси, хоч їхні відносні позиції в експорті мали тенденцію до

погіршення.

Традиційно Франція виступає найбільшим світовим постачальником продукції

аграрно-промислового комплексу. У 2003 р. країна експортувала продовольства на

загальну суму понад 40 млрд дол. (у 2013р. — 43 млрд дол.), що є другим у світі

показником після США і становить понад 10 % національного експорту. У структурі

постачань продовольства приблизно 30 % припадає на продовольчу сировину й 70% на

перероблене продовольство. Позитивний торговельний баланс за цією статтею

перевищує 7 млрд дол. Основні експортні позиції — алкогольні й безалкогольні напої

на суму більш як 10 млрд дол. у 2003р. (у 2013р. — 13 млрд дол.) — досягнуті

насамперед завдяки продажу виноградних вин, м'ясо-молочних продуктів, особливо

сирів (у 2013р. — 10 млрд дол.), зернових (у 2013 р. — 7 млрд дол.), овочів і фруктів (у

2013р. — 4,5 млрд дол.). [1]

Незважаючи на деяке зниження частки продовольства в експорті Франції, що

обумовлене випереджальним зростанням постачань машинно-технічної продукції й

наукомістких виробів, абсолютні обсяги вивезення продукції АПК останніми роками

стійко збільшуються. Однак за загальною порівняно сприятливою картиною

французького аграрного експорту приховуються певні проблеми, пов'язані зі

зростаючою конкуренцією на традиційних ринках збуту в ЄС, куди спрямовується

понад 70% усіх постачань продовольства (у тому числі конкуренцією з боку нових

членів Євросоюзу), а також з необхідністю поступового скорочення субсидування

сільського господарства, що неминуче призведе до падіння цінової

конкурентоспроможності вітчизняної продукції.[5]

Проведений порівняльний аналіз кількісних і якісних показників сучасної

міжнародної спеціалізації Франції в розрізі основних товарних груп і найважливіших

товарів дав можливість визначити три ключові напрямки такої спеціалізації:

а) транспортне устаткування (насамперед легкові автомобілі й авіатехніка), його

частини й компоненти, мотори і двигуни для транспортних засобів; б) хімічна

продукція; в) перероблене продовольство. Отже, найбільш значущою й успішною є

експортна спеціалізація, яка відображає основний зміст стратегії економічного

розвитку Франції її концептуальну основу (економічну експансію).


1. National Institute of Statistics and Economic Studies – Economic

Outlook/www.insee.fr

http://www.insee.fr/

54

2. Ulrike Mayrhofer. Management of Multinational Companies: A French

Perspective /Ulrike Mayrhofer. Palgrave Macmillan; Reprint edition, December 24, 2012. -

288 p.

3. Michael Pettis. The Great Rebalancing: Trade, Conflict, and the Perilous Road

Ahead for the World Economy/ Michael Pettis. Princeton University Press, January 22, 2013.

- 232 p.

4. Gary Clyde Hufbauer. Globalization at Risk: Challenges to Finance and

Trade /Gary Clyde Hufbauer, Kati Suominen. Yale University Press, October 19, 2010. - 336

p.

5. George A. S. Oliver. French Commercial Practice Connected with the Export

and Import Trade to and from France/James Graham, George A. S. Oliver. Ulan Press,

August 31, 2012. - 256 p.


старший викладач,

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Лень А.В.

студентка економічного факультету


Способи мотивації працівників

ПІДВИЩЕННЯ ФУНКЦІЇ МОТИВАЦІЇ З МЕТОЮ ДОСЯГНЕННЯ ВИСОКОГО

РІВНЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ

Соціально-економічною основою поведінки та активізації зусиль персоналу

підприємства організації, що спрямовані на підвищення результативності їхньої

діяльності, завжди є мотивація праці. Стало очевидним, що вона зайняла важливе місце

серед завдань, що в сучасних умовах постали перед керівниками різного рівня.

Сьогодні багато компаній розробляють серйозні комплексні програми мотивації

персоналу. Однак ці програми не завжди працюють ефективно, тому що не враховують

особливості окремих співробітників. Адже, мотивувати людину, що цінує спокій і

стабільність, можливістю вирішувати складні задачі на свій страх і ризик так само

недоцільно, як і мотивувати активну заповзятливу людину надбавкою до зарплати за

вислугу років. Тому, вплив мотивації на поведінку людини залежить від багатьох

факторів, багато в чому індивідуально і може змінюватися під впливом зворотного

зв'язку з боку діяльності людини [1].

Одним із найпоширеніших способів мотивації персоналу є матеріальне

забезпечення. Воно завжди відігравало велике значення в системі мотивації

працівників. В наш час матеріальна винагорода залишаються важливим каталізатором,

здатним суттєво підвищувати трудову активність та сприяти досягненню високих

результатів індивідуальної та колективної діяльності.

Однак, незважаючи на велике значення матеріального забезпечення, є ряд

способів які також стимулюють робітників до поліпшення ефективності праці. Це може

бути удосконалення організації, залучення до процесу управління працівників,

моральне стимулювання, можливість кар’єрного росту та інше.

Визначити, які підходи (цінності) можуть мотивувати людину, можна за

допомогою психологічного тренінгу. Так, головним мотивом для одного фахівця

компанії може бути робота, яка дозволяє йому самостійно приймати рішення,

розробляти власні проекти, для іншого - можливість постійної освіти, а для третього -

лише розмір заробітної плати. І три особи, які виконують одні й ті ж функції,

http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&field-author=Ulrike%20Mayrhofer&search-alias=books&sort=relevancerank

http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&field-author=Ulrike%20Mayrhofer&search-alias=books&sort=relevancerank

http://www.amazon.com/Michael-Pettis/e/B001ITW1FY/ref=ntt_athr_dp_pel_1

http://www.amazon.com/Michael-Pettis/e/B001ITW1FY/ref=ntt_athr_dp_pel_1

http://www.amazon.com/Gary-Clyde-Hufbauer/e/B001HPZSSQ/ref=ntt_athr_dp_pel_1

http://www.amazon.com/Gary-Clyde-Hufbauer/e/B001HPZSSQ/ref=ntt_athr_dp_pel_1

http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_2?_encoding=UTF8&field-author=Kati%20Suominen&search-alias=books&sort=relevancerank

http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_2?_encoding=UTF8&field-author=George%20A.%20S.%20Oliver&search-alias=books&sort=relevancerank

http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&field-author=James%20Graham&search-alias=books&sort=relevancerank

http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_2?_encoding=UTF8&field-author=George%20A.%20S.%20Oliver&search-alias=books&sort=relevancerank

55

«надихаються на працю» абсолютно по-різному. Цю особливість психології людей

обов'язково необхідно враховувати при розробці систем мотивування персоналу.[2]

Так, перспектива кар’єрного росту є досить дієвим стимулом. Працівник розуміє,

що у нього є шанси досягти нових позицій і перспектив в компанії завдяки своїм

зусиллям, а тому ефективність його роботи значно підвищується.

Також, значний вплив має можливість працівника висловити власну думку і бути

почутим. У роботі компанії багато керівників прагнуть залучати до вирішення

глобальних завдань своїх компаній і рядових співробітників. Працівнику важливо

відчувати значущість свого внеску в загальний розвиток компанії. Крім мотивації

співробітників, такий підхід дозволяє отримати досить корисні ідеї та рекомендації від

робітників, адже вони багато в чому краще знають принцип роботи компанії, оскільки

працюють безпосередньо з клієнтами. Такий підхід допомагає виявляти різні

суперечливі, слабкі сторони в роботі компанії.

Багато організацій застосовують таку мотивацію як дошка пошани. Зокрема,

«МакДоналдс» відомий своїми стендами «Кращий працівник місяця», а мережа

«Фітнес-центр 100%» називає кращих працівників по внутрішньому радіо. До того ж,

той, хто став кращим працівником прагне зберегти своє лідерство, а інші будуть

прагнути нав'язати конкуренцію і перевершити переможця [3].

Ефективний керівник повинен завжди дбати про своїх працівників і мотивувати їх

до праці, але не лише нагородами та преміями. Потрібно використовувати і такі

мотивуючі засоби як: прохання, порада, навіювання, примус, психологічне підкорення

групі, покарання, критика, осуд, наказ, вказівка, розпорядження. Проте всі ці засоби

мотивування не діятимуть поки вони не стануть включати в свою сферу інтереси,

потреби, бажання, зацікавленість працівника. Також керівнику необхідно повірити в

своїх працівників, тільки потім можна переходити до розгляду та впровадженню різних

способів мотивації персоналу.

Грамотно організована мотивація персоналу дозволить досягти більш високого

рівня ефективності діяльності працівників. Оскільки, відомо, що мотивація сприяє

кращій і більш ефективній роботі співробітника. Його власне бажання виконувати цю

роботу дозволить досягти кращих результатів, з поліпшенням перспектив для компанії,

зміцненням її позицій і підвищенням обсягу продажу і доходів.

Список використаних ресурсів

1. Віханський О.С., Наумов А.І. «Менеджмент» (підручник), 2004.

2. Системи мотивації персоналу. [Електронний ресурс] — Режим доступу.

— URL: http://besonus.narod.ru/Motivation.htm

3. Котляренко О. Д. Журнал: Управління людським потенціалом, #2, 2006 г.


старший викладач,


Новицька Н.С.

студентка економічного факультету,


Способи контролю працівників

ОПТИМІЗАЦІЯ КОНТРОЛЮ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ В РОЗДРІБНИХ

ТОРГІВЕЛЬНИХ МЕРЕЖАХ

В даний час персонал є одним із важливих ресурсів в організації. Підвищення

результативності праці всіх працівників – важливе стратегічне завдання в торгівельних

http://besonus.narod.ru/Motivation.htm

56

мережах. З цим всі заходи, що здійснені за для цього, можуть дати очікуваний

результат лише при грамотній системі заходів контролю за діяльністю робітників.

Існує декілька підходів до розкриття сутності контролю, яке пояснюється тим, що

його не можна розглядати окремо від планування, організації, мотивації та

психологічних аспектів. Так вчені розуміють контроль як процес забезпечення

досягнень підприємством своїх цілей, а інші приймають єдину функцію контролю як

порівняння нормативів з одержаними результатами.

А. Файоль під контролем розуміє підтвердження того, що все іде згідно

затвердженого плану [1].

В останній період з’явився ще психологічний підхід до визначення сутності

«контролю», згідно якого він постає професійною послугою, яку керівник організації

надає працівнику [2].

Контроль, що проводиться в роздрібних торгівельних мережах і в системі

управління їх персоналом, вирішує наступні завдання:

виявлення у внутрішньому і зовнішньому середовищі організації факторів, що

можуть істотно вплинути на її діяльність;

виявлення в діяльності підприємства різних відхилень, порушень, вад, промахів і

інше;

оцінка діяльності організації в цілому і її окремих підрозділів за певний період.

На практиці сформувалися три види управлінського контролю, який контролює як

діяльність роздрібних торгівельних мереж в цілому та їх окремих підрозділів, так і

діяльність персоналу: вхідний, поточний і вихідний контролі.

Вхідний контроль, тобто передуючий активним діям, передбачає контроль

трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. Так контроль трудових ресурсів

спрямований на визначення освіти, стажу роботи, кваліфікації персоналу. За для цього

здійснюються співбесіди, розробляється план навчання робітників та підвищення їх

кваліфікації. Ці заходи дозволяють підвищити ефективність праці персоналу в

роздрібних торгівельних мережах та скоротити їх термін адаптації.

Поточний контроль проявляється у визначенні відхилень від запланованих

показників та корегуванні фактичних показників. Цей контроль має зворотний зв’язок,

згідно з яким керівництво корегує дії організації при зміні зовнішніх ті внутрішніх

умов праці. Він включає в себе різноманітні способи контролю за діяльністю

персоналу. До них належать такі як бесіда, скритий, випробувальний та епізодичний

контролі.

Під час бесіди перевіряється вірність виконання роботи працівника та виявляється

можливість своєчасно зробити відповідні корективи. Так ліквідується невизначеність,

яка може привести до конфліктів та помилок в праці робітників. Скритий контроль слід

проводити тільки в окремих випадках. Він створює напругу серед працівників, не

мотивує їх на продуктивну працю. Випробувальний контроль нового працівника

мотивує його на доброякісну роботу та творче відношення до неї. Епізодичний

контроль призводить до того, що частина персоналу розслабляється, а інші міркують

над причиною, що викликала проведення такого контролю.

Вихідний контроль має дві функції. Перша функція передбачає планування

майбутніх робіт, а друга – вдосконалення системи контролю. Він включає в себе

елементи SWOT-аналізу.

Враховуючи сучасний підхід до розкриття сутності контролю, виділяють три

етапи в організації контролю: встановлення стандартів і критеріїв, вимірювання

досягнутих результатів та зіставлення їх зі стандартами, прийняття рішень про

коригування дій.

Модель процесу контролю відображає не лише послідовність етапів

контролювання, а і його двофункціональність:

57

усунення відхилень і причин, що їх зумовлюють;

підкріплення досягнутого успіху.

Так контроль постає ефективним інструментом у забезпеченні реалізації вибраної

стратегії. Для його оптимізації починають на окремих підприємствах впроваджувати

автоматизовану систему контролю за використанням ресурсів і оцінкою якості роботи

працівників, використовують на практиці такі форми контролю як журнальну та

картотеку, інші сучасні комп’ютерні засоби щодо контролю за діяльністю персоналу

[3].

Використання таких засобів дає значний соціально-економічний ефект:

знижується кількість невиконаних завдань, кількість запізнень із строками виконання,

зростає виконавча і трудова дисципліна в колективі.

Таким чином контроль – це елемент і чинник управління економічними

суб'єктами, процесом, який полягає у нагляді за ними з метою перевірки відповідності

їх стану законодавчим нормам, стратегіям, цілям тощо. Щоб отримати максимальний

результат від застосування методів контролю за діяльністю персоналу в роздрібних

торгівельних мережах необхідно застосовувати у комплексі види та засоби контролю,

тому що використання лише однієї частини не дасть змогу повністю стимулювати

активність персоналу на досягнення цілей торгівельної мережі.

Список використаних ресурсів

4. Кибанов А.Я. Управление персоналом организации: Учебник. -2-е узд.,

доп. и перераб. –М.: ИНФРА –М, 2004.

5. Лозниця В.С. Психологія менеджменту. Навчальний посібник. К.: 1997.

6. Нечаюк Л.І., Телеш Н.О. Готельно-ресторанний бізнес: менеджмент.

Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 348 с.

Смирнова Т.А,

старший преподаватель,

Днепропетровский национальный университет им. Олеся Гончара

Остроумова А.Д.

студент группы ЕО-13-1,

Днепропетровский национальный университет им. Олеся Гончара

УПРАВЛЕНИЕ ПРОЕКТАМИ ПО ТЕХНИКЕ SCRUM’A

В переводе с английского «scrum» означает «схватка». Это методология

управления проектами, относящаяся к Agile-методам, то есть гибким подходам к

разработке программного обеспечения. О Scrum, как правило, говорят именно в IT-

контексте, хотя применяться он может много где.

В настоящее время, Scrum является одной из наиболее популярных

«методологий». Согласно определению, Scrum — это каркас разработки, с

использованием которого люди могут решать появляющиеся проблемы, при этом

продуктивно и производя продукты высочайшей значимости. Это говорит о том, что в

Scrum невозможно найти ответы на все вопросы и указания к действию во всех

ситуациях. Scrum относится к гибким подходам, поэтому опыт применения этой

методологии чрезвычайно многообразен.[рис.1] В классическом Scrum существует 3

базовых роли:

-Product owner

-Scrum master

-Команда разработки (Development team)

58

Рис.1

Основой Scrum является Sprint, в течении которого выполняется работа над

продуктом. По окончанию Sprint дола быть получена новая рабочая версия продукта.

Sprint всегда ограничен по времени (1-4 недели) и имеет одинаковую

продолжительность на протяжении все жизни продукта. [1]

Перед началом каждого Sprint производится Sprint Planning, на котором производится

оценка содержимого Product Backlog и формирование Sprint Backlog, который

содержит задачи (Story, Bugs, Tasks), которые должны быть выполнены в текущем

спринте. Каждый спринт должен иметь цель, которая является мотивирующим

фактором и достигается с помощью выполнения задач из Sprint Backlog.

Каждый день производится Daily Scrum, на котором каждый член команды

отвечает на вопросы «что я сделал вчера?», «что я планирую сделать сегодня?», «какие

препятствия на своей работе я встретил?». Задача Daily Scrum — определение статуса и

прогресса работы над Sprint, раннее обнаружение возникших препятствий, выработка

решений по изменению стратегии, необходимых для достижения целей Sprint'а.[2]

По окончанию Sprint'а [Рис.2] производятся Sprint Review и Sprint Retrospective, задача

которых оценить эффективность (производительность) команды в прошедшем Sprint'е,

спрогнозировать ожидаемую эффективность (производительность) в следующем

спринте, выявлении имеющихся проблем, оценки вероятности завершения всех

необходимых работ по продукту и другое.

Рис.2

59

Scrum обладает достаточно привлекательными достоинствами. Scrum

ориентирован на клиента, адаптивен. Scrum дает клиенту возможность делать

изменения в требованиях в любой момент времени (но не гарантирует того, что эти

изменения будут выполнены). Возможность изменения требований привлекательна для

многих заказчиков ПО.

Scrum достаточно прост в изучении, позволяет экономить время, за счет

исключения не критичных активностей. Scrum позволяет получить потенциально

рабочий продукт в конце каждого Sprint'а.

Scrum делает упор на самоорганизующуюся, многофункциональную команду,

способную решить необходимые задачи с минимальной координацией. Это особенно

привлекательно для малых компаний и стартапов, так как избавляет от необходимости

от найма или обучения специализированного персонала руководителей.

Конечно, у Scrum есть и важные недостатки. Ввиду простоты и

минималистичности, Scrum задает небольшое количество довольно жестких правил.

Однако это вступает в конфликт с идеей клиентоориентированности в принципе, т. к.

клиенту не важны внутренние правила команды разработки, особено если они

ограничивают клиента. К примеру, в случае необходимости, по решению клиента Sprint

backlog может быть изменен, не смотря на явное противоречие с правилами Scrum.[3]

Слабой особенностью Scrum является упор на самоорганизующуюся,

многофункциональную команду. При кажущемся снижении затрат на координацию

команды, это приводит к повышению затрат на отбор персонала, его мотивацию,

обучение. При определенных условиях рынка труда, формирование полноценной,

эффективной Scrum команды может быть невозможным.

Список использованных источников

1. The Scrum Guide. The definitive Guide to Scrum: The Rules of the Game.

(Ken Schwaber, Jeff Sutherland)

2. Психология управления, учебное пособие. (А. А. Трусь)

3. How a Traditional Project Manager Transforms to Scrum: PMBOK vs. Scrum.

(Jeff Sutherland, Nafis Ahmad)

Рибчинська С.В.

аспірант кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки Київського

національного університету технологій та дизайну

СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

Постановка проблеми

У зв’язку з сучасним економічним станом України особливого значення набула

привабливість інвестиційних проектів, які сприяють вирішенню соціальних та

економічних проблем та підвищують ефективність усієї економіки. Тобто висока

інвестиційна активність являється важливою умовою забезпечення стабільного

розвитку економіки держави.

Підгрунтям економічного зростання країни являється ефективне використання

виробничого, трудового, природного та ресурсного потенціалу, тобто суттєва роль у

створенні високопродуктивної національної економіки належить інвестиційній

діяльності. Ефективність використання реальних інвестицій (капітальних вкладень)

залежить від значної кількості різноманітних чинників, які зумовлюють потребу

обгрунтування кожного інвестиційного проекту.

Формування інвестиційних проектів передбачає реалізацію цілей інвестування,

що забезпечує інвесторів та інших учасників необхідною інформацією для приняття

рішень.

60

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Визначення сутності поняття інвестиційного проекту досліджували багато

зарубіжних та українських вчених, таких як: Г.О. Бардиш, І.А. Бланк, Б.М., В.П.Багров,

Пересада А.А. та інші [1,2,3,4,5,6].

Але, незважаючи на пильну увагу з боку вчених до даних проблем, що стосуються

теоретичних засад та практики інвестиційного забезпечення, сутності інвестиційних

проектів, ці питання не втрачають актуальності.

Постановка завдання

Метою даного дослідження є поглиблене теоретичне обґрунтування та розробка

науково-обґрунтованих рекомендацій, щодо визначення сутності поняття

інвестиційного проекту.

Виклад основного матеріалу дослідження

Трактування поняття інвестиційного проекту вітчизняними та зарубіжними

вченими досить неоднозначне. Сучасна економічна література представляє різні

тлумачення сутності інвестиційного проекту, однак жодне з них не є універсальним.

Для розкриття сутності поняття «інвестиційний проект» розглянемо декілька з

них. Г.О. Бардиш дає визначення поняття інвестиційного проекту, як повного

комплексу організаційно-технічних і фінансово-економічних документів і заходів,

необхідних для досягнення поставленої мети в умовах обмеженості наявних ресурсів з

обовязковим отриманням позитивного соціального або економічного ефекту [2]. Б.М.

Щукін пише: – «інвестиційний проект – це спеціальним способом підготовлена

документація, що містить максимально повний опис і обґрунтування всіх областей

майбутнього інвестування» [6]. І.О. Бланк визначає, що - інвестиційний проект це

сукупність заходів, які передбачають певні капіталовкладення для отримання прибутку

або соціального ефекту в майбутньому [3]. Т.В. Майорова трактує поняття

інвестиційного проекту, як системно обмеженого і закінченого комплексу заходів,

робіт та документів, фінансовим результатом якого є дохід, матеріально-речовим

результатом, або придбання та використання фінансових інструментів чи

нематеріальних активів з подальшим отриманням доходу [4].

Якщо результатами реалізації інвестиційного проекту виступають певні фізичні

об’єкти, то визначення так званого «реального» інвестиційного проету може мати

визначення – реальний інвестиційний проект – це система сформульованих в його

рамках цілей, фізичних об’єктів, що створюютьсяабо модернізуються, технологічних

процесів, технічної та організаційної документації, трудових, фінансових, матеріальних

ресурсів, а також управлінських рішень щодо їх реалізації [5].

За підсумками проведених узагальнень слід пристати до думки, що інвестиційний

проект – це системно-обмежений та закінчений комплекс взаємопов’язаних

розрахункових, організаційно-правових заходів, що забезпечує напрям стратегічного

розвитку підприємства, обгрунтовує необхідність інвестиційних ресурсів, включає

систему відповідних управліняьких рішень для досягнення конкретних результатів за

умови визначених строків та наступним отриманням доходу при встановлених

ресурсних обмеженнях.

Отже, це розуміння поняття сутності інвестиційного проету дозволить зрозуміти і

розробити дієві елементи механізму управління інвестиційними проектами на

підприємстві.

Висновки

За результатами проведеного дослідження можна зробити висновок, що поняття

«інвестиційний проект» – це системно-обмежений і закінчений комплекс заходів,

документів, робіт, спрямована на досягнення виділених цілей, економічних та

фінансових результатів (доходів) протягом певного часу при встановлених ресурсних

обмеженнях

61


1. Багров В. П. Економічний аналіз: Навчальний посібник/ В. П. Багров, І. В.

Багрова; Дніпропетровська державна фінансова академія. – К.: Центр навчальної

літератури, 2006. - 156 с.

2. Бардиш Г.О. Проектний аналіз діяльність [Текст]: підручник. – 2-ге вид. Стер. /

-К.: Знання, 2006. – 415 с.

3. Бланк І.А. Інвестиційний менеджмент: Навчальний курс. - К.: Эльга-Н, Ника-

центр, 2001. - 448 с.

4. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність [Текст]: підручник для студ. ВНЗ / Т.В.

Майорова. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 472 с.

5. Пересада А.А. Проектне фінансування [Текст]: підручник / А.А. Пересада, Т.В.

Майорова, О.О. Ляхова. - К: КНЕУ, 2005. - 736 с.

6. Щукін Б.М. Інвестування: Курс лекцій. - К.:МАУП, 2004. - 216 с.

Собко О. М.

кандидат економічних наук, доцент,

докторант кафедри економіки підприємств і корпорацій

Тернопільського національного економічного університету

Економічні науки

РИНКОВИЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ У КРЕАЦІЇ ВАРТОСТІ

СУЧАСНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Успішне функціонування модерних підприємств вимагає розширення

застосування інноваційних моделей розвитку, які дозволяють утримувати високий

рівень інтелектомісткості виробництв. Власне, проблема підвищення

інтелектомісткості виробництва в умовах економіки знань, перетворюється на

ключовий фактор економічного зростання на мікрорівні. В свою чергу, в площині

сучасних тенденцій економічного розвитку усе помітнішими виявляються

інтелектуальні чинники підвищення вартості суб’єктів господарювання. Відтак,

конструктивне вирішення поставлених завдань ґрунтується на розвитку ринкового

капіталу, який має інтелектуальне походження і в сучасних умовах господарювання

перетворився на важливий ресурс креації вартості підприємства.

Поступ досліджень у цій проблематиці дозволяє стверджувати про їх зародження

в межах дотику двох теорій – вартості та інтелектуального капіталу, що передбачає

доцільність виділення їх архітектури та визначення взаємних залежностей.

Ключові напрямки сучасних наукових розвідок, спрямовані на вивчення ринку ( у

т. ч. і виявлення резервів креації вартості), зумовлені дослідженнями у сфері

маркетингу американського економіста українського походження, засновника

маркетингу, зорієнтованого на вартість Ф. Котлєра в яких зазначається підхід до

вартості, як «здійсненої клієнтом оцінки загальної здатності продукту задовольняти

певну потребу», а джерелом вартості для підприємства виступає задоволення потреб

клієнтів [1, c. 7]. Розвитку досліджень впливу ринкового інтелектуального капіталу на

вартість підприємств сприяли праці М. Портера, який шляхом вивчення «ринкових

сигналів» прийшов до визначення місця «вартості покупця» у «ланцюгу вартості» [3, c.

75–87, 113–146].

Водночас, економіка знань трансформує вивчення питань креації вартості

підприємства у сферу функціонування теорії інтелектуального капіталу, який, цілком

слушно, на думку В. Геєця « … об’єктивно підвищує ринкову вартість компанії» [2,

c. 192]. Власне, такого роду вплив доведено в практичних звітностях відомих

консалтингових фірм, де ринкова вартість суб’єктів господарювання помітно

62

перевищує їх балансову вартість, зокрема у «Forbs» згідно рейтингу якого протягом

низки останніх років лідируючі позиції серед вартості брендів утримує «Apple» [21].

Так, такі відомі модерні фірми як «Apple» (вартість бренду у 2015 р. 145,5 млрд. дол.

США та зростання на 17 %; у 2014 р. 98,316 млрд. дол. США та зростання на 28 %),

«Google» (у 2014 р. 93,291 млрд. дол. США, зростання на 34 %), «Coca-Cola» (у 2014 р.

59,546 млрд. дол. США, зростання на 3 %), «IBM» (у 2014 р. 78,808 млрд. дол. США,

зростання на 4 %), «Microsoft» (у 2014 р. 98,316 млрд. дол. США, зростання на 28 %)

продовжують займати панівні місця у списку найдорожчих брендів, наприклад у «Best

Glabal Brands» [21; 22]. Аналітики підтверджують, що найбільше зростання вартості

бренду у 2014 р. забезпечив собі «Twitter» (185 %). Дещо нижчими темпами у 2014 р.

зростала вартість бренди пошукової системи «Baidu» – 161 % та «Facebook» – 146 % в

порівнянні до попереднього року [22]. Наведені факти є додатковим свідченням

важливості впливу інтелектуального капіталу, ринкового походження на креацію

вартості сучасних підприємств.

Привертає увагу той факт, що Т. Стюарт у структуризації інтелектуального

капіталу виділяє елемент споживчого капіталу чи дослідження сукупності

«нематеріальних активів» ринкового походження (назва фірми, ринкова позиція,

канали дистрибуції тощо) «без яких компанія уже не може існувати» Е. Брукінґ

[4, с. 67; 5, с. 12Ошибка! Источник ссылки не найден.].

Ретроспективний погляд на теорію вартості дозволяє стверджувати, що

зародження напрямку креації вартості підприємства відбувається саме на основі

маркетингової концепції інтелектуального капіталу опрацьованої шляхом виділення:

К.-Е. Свейбі «споживчого капіталу», сформованого шляхом використання маркетингу

[6, с. 44–47, 163– 184; 7]; Л. Ліном та П. Деллімором – «капіталу клієнта,

постачальників, стратегічних бізнесових об’єднань та інвестора (знання з маркетингу)

[8, с. 187–190]; О. Бутнік-Сіверського [9, с. 21–23] та Б. Леонтьєва – клієнтського

(ринкового) капіталу, сформованого фірмовими найменуваннями, брендами, діловою

репутацією [10]; С. Ілляшенком – інтерфейсного капіталу, що вміщує зв’язки з

економічними контрагентами, інформація про них, історія взаємин з економічними

контрагентами, торговельна марка (бренд) [11, с. 93]; О. Кендюхова –клієнтського і

марочного капіталів [12] та ін.

Однак, перші спроби визначення креації вартості підприємства на основі

функціонування ринкового інтелектуального капіталу віднотовуємо у працях

С. Джілдіна, Р. Пайка, де серед низки факторів виділено: «креатори вартості» –

рекламу, розвиток продукції, інші елементи маркетингу; «маркетингові активи» –

товарні знаки, фірмові знаки, інформаційні системи; «зображення вартості» – логотип,

репутація; «синтез маркетингових активів» або конкурентна перевага, – обґрунтовують

вплив маркетингу на створення стратегічних конкурентних переваг підприємства

[13, с. 44]. Таким чином, нині маркетингова концепція інтелектуального капіталу

підприємства, скерована на пошук шляхів для кращого задоволення потреб клієнта

перетворюється на ключовий чинник забезпечення функціонування процесів креації

вартості.

Водночас, подальші дослідження креації вартості підприємства виникають в

межах теорії управління вартістю А. Раппапорта [14], «міграції вартості» для різних

моделей бізнесу A. Яблоньскєго [15], А. Які [16] Дж. Мактаггарт, П. Контес і

М. Манкінс [17, c. 2, 69–110], комунікаційних технологій зв’язків зі споживачами

Т. Дуенінга, Р. Літріха, М. Лєхтера [18, c. 73–75]; клієнтського капіталу

Т. Долігальского, Н. Халлєндер та М. Кукко [19] чи лише «знань про клієнта»

Б. Добєґали-Корони [20, c. 341–357, 439–469] тощо.

Отже, процеси креації вартості підприємства нині є важливим напрямом

удосконалення управління вартістю підприємства. У нашому дослідженні пропонуємо

63

дотримуватися погляду на креацію вартості підприємства як постійних в просторі та

часі інноваційно-гармонійних процесів інтелектуалізації праці у виробничій,

комерційній чи соціальній сферах його функціонування, які дозволяють мінімізувати

величину «лакуни вартості».

Умови нової парадигми господарювання характеризуються посиленням впливу на

креацію вартості фактору ринкового інтелектуального капіталу, який охоплює

сформовані підприємством організаційні компетенції у сфері інтелектуального

маркетингу. Фундаментальні постулати побудови авторської методики оцінки ефекту

креації вартості підприємства у частині розвитку ринкового інтелектуального капіталу

базуватимемо на удосконаленій нами структуризації останнього. Так, згідно наших

припущень, функціонування і розвиток ринкового інтелектуального капіталу

відбувається у межах розробки корпоративних брендів, марок товарів, репутації

підприємства тощо. Своє відображення це знаходить у формуванні модуля капіталу

організаційних компетенцій, які мають ринкове походження, що й дозволяє

забезпечувати зміни величини «лакуни вартості», проявляючи резерви забезпечення

зростання ефекту креації вартості підприємства.

Підсумовуючи зауважимо, що представлений вектор наукових розвідок доводить,

що на сучасному етапі розвитку економічних систем, віднотовано найбільший вплив на

креацію вартості підприємства має ринковий інтелектуальний капітал. Для виявлення

резервів креації вартості підприємства, які виникають у сфері функціонування

ринкового інтелектуального капіталу доцільно розбудовувати інструменти та

технології інтелектуального маркетингу. Пропоноване нами дослідження відкриває

горизонти для теоретико-методологічних напрацювань у цій сфері майбутніх наукових

розвідок.


1. Kotler Ph. Marketing. Analiza, planowanie, wdrażanie, kontrola / Philip Kotler ;

[tł. z ang.] . – Warszawa: Gebethner & Ska, 1994. – 743 [1] s. – (XXX).

2. Україна у вимірі економіки знань / [за ред. акад. НАН України В. М. Геєць;

Інститут економіки та прогнозування НАН України]. – К.: «Основа», 2006. – 588 с.

3. Porter M. Competitive Strategy. Techniques for Analyzing Industries and

Competitors: with a New Instruction / Michael Eugeniush Porter. – New-York: The Free

Press, 1998. – 420 p.

4. Steward T. A. Intellectual Capital. The New Wealth of Organizations / Tomas А.

Steward. – New-York: Doudleday&Currency, 1997. – 278 [2] р.

5. Brooking A. Intellectual Capital. Core Asset for the Third Millennium Enterprise /

Annie Brooking. – London: International Thomson Business Press, 1997. – 204 [7] p.

6. Sveiby K. E. The New Organizational Wealth / Karl-Erik Sveiby. – San Francisco,

1997. – 220 [8] p. – (Managing & Measuring Knowledge-Based Assets).

7. Sveiby K.-E. Methods for Measuring Intangibles Assets / Karl –Erik Sveiby

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.sveiby.com/articles/IntangileMetods.htm

8. Lim L. L. K. Intellectual Capital: Management Attitudes in Service Industries /

Lyn L. K . Lim, Peter Dallimore // Journal of Intellectual Capital. – 2004. – Vol. 5. № 1. –

P. 187–190.

9. Бутнік-Сіверський О. Б. Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект //

Інтелектуальний капітал. – 2002. – № 1. – С. 16–27.

10. Леонтьев Б. Б. Цена интеллекта. Интеллектуальный капитал в российском

бизнесе: оценка, ориентиры, моделирование, защита прав / Борис Борисович Леонтьев.

– М.: Издательский центр «Акционер», 2002. – 196 с.

http://www.sveiby.com/articles/IntangileMetods.htm

64

11. Ілляшенко С. М. Актуальні проблеми управління інтелектуальним капіталом

підприємства / Сергій Миколайович Ілляшенко // Механізм регулювання економіки. –

2008. – № 2. – С. 91–101. – (Розділ 2. Інноваційні процеси в економіці).

12. Кендюхов О. В. Ефективне управління інтелектуальним капіталом:

[монографія] / Олександр Володимирович Кендюхов. – Донецьк: НАН України;

Інститут економіки промисловості; ДонУЕП, 2008. – 363 с.

13. Dobija D. Pomiar i sprawozdawczość kapitału intelektualnego przedsiębiorstwa /

Dorota Dobija – Warszawa: Wydawnictwo Wyższej Szkoły Przedsiębiorczości i Zarządzania

im. Leona Koźmińskiego, 2004. – 246 [1] s.

14. Rappaport A. Creating Shareholder Value: A Guide for Managers and Investors /

Alfred Rappaport. – New-York: Free Press, 1998. – 224 p. – (2 Edition).

15. Jabłoński A. Cykl życia wartości przedsiębiorstw wobec kondycji modelu biznesu

/ Adam Jabłoński, Marek Jabłoński. // Kwartalnik Nauk o Przedsiębiorstwie. – 2013. – № 4. –

S. 57–63.

16. Jaki A. Wycena i kształtowanie wartości przedsiębiorstwa / Andzrej Jaki. –

Wydanie IV poszerone. – Kraków: Oficyna a Wolters Kluwer business, 2008 . – 199 s.

17. McTaggart J. The Value Imperative: Managing for Superior Shareholder Returns /

James M. McTaggart, Peter W. Kontes, Michael C. Mankins. – New-York: The Free Press,

1994. – 367 p.

18. Duening N. T. Technology Entrepreneurship: Creating, Capturing, and Protecting

Value / Thomas N. Duening, Robert A. Lisrich, Michael А. Lechter. – Amsterdam: Published

by Elsevier Inc., 2010. – 562 р.

19. Hellander N. A Value-Creating Network Analysis from Software Business / Nina

Hellander, Marianne Kukko. // International Journal of Management and Marketing. – 2009. –

Vol. 2. – № 1. – P. 73–88.

20. Strategia Lizbońska a zarządzanie wartością / [Andrzej Drwiłło, Małgorzata

Wróblewska, Dorota Czykier-Wierzba i in.]; red. Leszek Pawłowicz. – Warszawa: CeDeWu,

2006. – 529 [1]s.

21. Najcenniejsze marki świata 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.forbes.pl/najdrozsze-marki-swiata-2015-apple-

dominuje,artykuly,194417,1,1.html (15.07.2015 р.).

22. 10 najdroższych marek świata [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://biznes.onet.pl/wiadomosci/marketing/apple-i-lego-kroluja-wsrod-swiatowych-

marek/76qf3j (15.07.2015 р.).

Степанова Е.Н.

канд.экон.наук, доцент кафедры логистики и коммерции ФГБОУ ВПО

«Хабаровский государственный университет экономики и права»

Государственные и муниципальные закупки в РФ

ОСОБЕННОСТИ ОРГАНИЗАЦИИ ЗАКУПОК В СООТВЕТСТВИИ С

ТРЕБОВАНИЯМИ КОНТРАКТНОЙ СИСТЕМЫ В РОССИЙСКОЙ

ФЕДЕРАЦИИ

Организационные и кадровые изменения – это одно из направлений

реформирования системы государственных и муниципальных закупок в Российской

Федерации.

С 1 января 2014 года, в соответствии с Федеральным законом от 05.04.2013г. №

44-ФЗ «О контрактной системе в сфере закупок товаров, работ, услуг для обеспечения

государственных и муниципальных нужд», заказчики, совокупный годовой объем

http://www.forbes.pl/najdrozsze-marki-swiata-2015-apple-dominuje,artykuly,194417,1,1.html

http://www.forbes.pl/najdrozsze-marki-swiata-2015-apple-dominuje,artykuly,194417,1,1.html

http://biznes.onet.pl/wiadomosci/marketing/apple-i-lego-kroluja-wsrod-swiatowych-marek/76qf3j

http://biznes.onet.pl/wiadomosci/marketing/apple-i-lego-kroluja-wsrod-swiatowych-marek/76qf3j

65

закупок которых превышает сто миллионов рублей, создают контрактные службы (при

этом создание специального структурного подразделения не является обязательным).

В случае, если совокупный годовой объем закупок заказчика не превышает сто

миллионов рублей и у заказчика отсутствует контрактная служба, заказчик назначает

должностное лицо, ответственное за осуществление закупки или нескольких закупок,

включая исполнение каждого контракта (контрактный управляющий). Однако, в этом

случае, заказчик имеет право создавать контрактную службу.

Контрактная служба действует в соответствии с положением (регламентом),

разработанным и утвержденным на основании типового положения (регламента), в

соответствии с Приказом Минэкономразвития России от 29 октября 2013 №631 «Об

утверждении Типового положения (регламента) о контрактной службе».

Способов создания контрактной службы может быть несколько, в том числе:

1) создание отдельного структурного подразделения;

2) утверждение заказчиком постоянного состава работников заказчика,

выполняющих функции контрактной службы без образования отдельного структурного

подразделения.

Выбор того или иного способа зависит от масштабов деятельности заказчика,

объемов закупок, многообразия и сложности ассортимента закупаемой продукции и

других факторов.

Структура и численность контрактной службы определяется и утверждается

заказчиком. В состав контрактной службы должны входить не менее двух человек –

должностных лиц контрактной службы из числа работников заказчика.

Назначение на должность и освобождение от должности работника контрактной

службы допускается только по решению руководителя заказчика или лица,

исполняющего его обязанности.

Контрактную службу возглавляет руководитель контрактной службы.

Контрактную службу, которая создается как контрактная служба без образования

отдельного подразделения, возглавляет один из заместителей руководителя заказчика.

Цель создания контрактной службы заключается в том, чтобы профессионально и

ответственно обеспечить реализацию всего цикла закупок: от планирования до

получения конкретного результата и оценки эффективности осуществления

государственным или муниципальным заказчиком либо бюджетным учреждением

закупок товаров, работ, услуг для обеспечения государственных или муниципальных

нужд. Вводится персональная ответственность сотрудников контрактной службы за

соблюдение требований, предусмотренных законом, и достижение поставленных задач

в результате исполнения контракта.

Одним из принципов контрактной системы в сфере закупок товаров, работ, услуг

для государственных и муниципальных нужд является принцип профессионализма

заказчиков. Суть его заключается в том, что заказчики ведут закупочную деятельность

на профессиональной основе с привлечением квалифицированных специалистов,

обладающих теоретическими знаниями и навыками в сфере закупок кроме того,

заказчики принимают меры по поддержанию и повышению уровня квалификации и

профессионального образования должностных лиц, занятых в сфере закупок. Так,

частью 6 статьи 38 Федерального закона от 05.04.2013г. № 44-ФЗ установлены

требования к квалификации сотрудников контрактной службы. Все работники

контрактной службы, контрактный управляющий должны иметь высшее образование

или дополнительное профессиональное образование в сфере закупок.

Таким образом, для реализации принципа профессионализма, на заказчиков

возлагается обязанность принимать необходимые меры для поддержания и повышения

квалификации должностных лиц, занятых в сфере закупок, включая профессиональную

переподготовку и дополнительное обучение.

http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_166562/?dst=100010

66


1. Федеральный закон от 5 апреля 2013 г. № 44-ФЗ "О контрактной системе в

сфере закупок товаров, работ, услуг для обеспечения государственных и

муниципальных нужд".

2. Толстокорова Е.Н. Состояние и перспективы развития системы размещения

государственного заказа // Российское предпринимательство 2007, № 5 (выпуск 1). –

С.110 – 114.

3. Степанова Е.Н. К вопросу о создании единой информационной системы в сфере

закупок для государственных и муниципальных нужд.// «Молодёжь Сибири - науке

России». Материалы международной научно-практической конференции. Составитель:

Т.А. Кравченко, Главный редактор: Забуга В.Ф. 2015. – С. 322-324.

4. Степанова Е.Н. Контрактная система: результаты первого этапа // Современные

проблемы экономического развития предприятий, отраслей, комплексов, территорий:

материалы международной научно-практической конференции (Хабаровск, 30 апреля,

2015) / под ред. И.В. Брянцевой, Л.Л. Бияк, И.В. Калашниковой. - Хабаровск: Изд-во

ТОГУ, 2015. – С.368 – 371.

Кисленко А. Г.

студентка, Дніпропетровський національний університет

ім. Олеся Гончара

Смирнова Т. А.

ст. викл. каф. менеджменту та

туристичного бізнесу, ФМЕ ДНУ ім. О.Гончара

СТАН МОТИВАЦІЇ ТА САМОМОТИВАЦІЇ РОБІТНИКІВ НА УКРАЇНСЬКИХ

ВИРОБНИЧИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Всім відомо, що мотивація – це найголовніший важіль у житті людини, який не

тільки здатен управляти людиною, та за допомогою якого людина може досягти таких

цілей, про які тільки мріяла, або вважала недосяжними.

Мотивація - це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення

особистих цілей або цілей підприємства. Вона є одною з основних функцій діяльності

будь-якого менеджера, і саме з її допомогою здійснюється вплив на персонал

підприємства [1, c. 5-6].

Людина, яка приходить на роботу, вже має високу та достатню мотивацію. Але

якщо роботодавець нічого не буде робити для того, щоб підвищувати, або

підтримувати мотивацію своїх нових робітників, то це стане причиною, що його

робітники стануть непродуктивними та будуть лише занижувати рівень підприємства

на ринку. Самомотивація кожного робітника залежить від самого нього, його бажань,

його життєвих переконань та впевненості.

Самомотивація - дуже важлива річ, але вона ніколи не виникає на порожньому

місці. У кожної людини є стимули працювати:

економічні: заробити гроші, щоб було, що є;

творчі: реалізація себе і своїх ідей;

соціальні: чи не бути одному, працювати в команді таких же

компетентних працівників, як і ти сам.

Коли людина приходить на нове робоче місце, вона має надію реалізувати свої

потреби. Тут і з’являється самомотивація. Однак, якщо через деякий час ця людина не

отримає адекватного зворотного зв'язку про свою роботу з боку компанії, ця

самомотивація почне руйнуватися.

http://elibrary.ru/item.asp?id=23813356




67

Тут ми переходимо на приклад діючих на території України підприємств.

Аналізуючи економічний стан країни ми можемо привести широкий перелік причин на

макрорівні, які призвели до неї, серед них є:

війна на Сході;

фінансова криза;

відсутність інвесторів, яких цікавить українське виробництво;

великі боргові зобов’язання перед Європою;

нестабільний політичний стан;

бюрократизація економіки.

Якщо говорити про мікрорівень, то серед причин економічної не

конкурентоспроможності українських підприємств порівняно з європейськими, або

американськими може бути недостатня, або навіть відсутня мотивація робітників на

підприємствах. Особливо, якщо мова йде про промислове виробництво. Робота на

заводі для простого робітника не є приємною або легкою. Наші вітчизняні підприємці

не дуже охоче витрачають свої грошові кошти для того, щоб вмотивувати своїх

робітників на продуктивну працю. Взагалі робочі задіяні у подібних галузях

(машинобудівних, вугільних) працюють для того, щоб у них взагалі була хоч якась

робота. Це й є важливою проблемою, яку буде дуже не просто виправити [2, с. 15].

Гірше ще те, що молоде підростаюче покоління, нові спеціалісти та молоді руки

не проявляють ніякого ентузіазму йти на роботу, де їх мабуть і так невелику

самомотивацію зруйнує не правильно діюча система взаємозв’язків «керівник-

робочий».

Щоб вплинути на мотивацію, яка буде в свою чергу впливати на продуктивність

праці підприємець повинен змінити світогляд своїх найманих робітників. Мотивація

персоналу включає низку складових, а саме: мотивацію трудової діяльності, мотивацію

спільної та продуктивної праці, мотивацію розвитку конкурентоспроможності,

мотивацію володіння засобами виробництва [2, c. 17]. Тобто для цього керівництву

підприємства потрібно розробити повну політику мотивування робітників.

Для цього є багато методів стимулювання ефективності праці, які різняться по

галузях.

Загальноекономічними стимулами підвищення продуктивності праці є:

підвищення заробітної плати;

відтворення робочої сили;

розв’язання соціальних проблем суспільства;

можливість кар’єрного зростання [3, с. 114].

Впроваджування політики стимулювання робітників та мотивації їх до отримання

більшого ефекту від роботи дозволить не тільки підвищити ефективність праці та

збільшити обсяги виробництва та ще й стати конкурентоспроможним підприємством

спочатку в Україні, а потім і на світовому ринку.

Література 1. Шапиро С. А. Мотивація – 2004. – Москва. – с. 150.

2. Колот А. М. Мотивація персоналу – 2002. –К.: КНЕУ. – с. 337.

3. Кібанов А. Я, Баткаєва І. А. Мотивація та стимулювання трудової

діяльності – 2011. – Москва. – с. 530.

68

Толмачева И.А.

Доцент, канд. с.-х.н., доцент кафедры логистики и коммерции

Хабаровского государственного университета экономики и права

Современное состояние контрактной системы в РФ

ПРИЕМКА И ЭКСПЕРТИЗА В КОНТРАКТНОЙ СИСТЕМЕ РФ

Одним из основных нововведений Федерального закона от 05.04.2013 № 44-ФЗ

«О контрактной системе в сфере закупок товаров, работ, услуг для обеспечения

государственных и муниципальных нужд» (далее – Закон № 44-ФЗ) стала возможность,

а также обязанность заказчика воспользоваться услугами экспертов или экспертных

организаций [1]. Частью 3 ст. 94 Закона № 44-ФЗ, установлено, что для проверки

предоставленных поставщиком (подрядчиком, исполнителем) результатов,

предусмотренных контрактом, в части их соответствия условиям контракта, заказчик

обязан провести экспертизу. Данная обязанность вызвана прежде всего

необходимостью исключения нарушений условий контракта – поставки (выполнения,

оказания) закупаемых товаров (работ, услуг) в соответствующем количестве (объеме) и

требуемого качества.

Возможность заказчиком в ряде случаев воспользоваться услугами экспертов или

экспертных организаций определена Законом № 44-ФЗ. При этом заказчик вправе

проводить экспертизу не только на этапе приемки результатов исполненного контракта

(ч. 3 ст. 94 Закона № 44-ФЗ), но и на этапе рассмотрения заявок на участие в конкурсе

(ст. 58 Закона 3 44-ФЗ). Требования, предъявляемые к привлекаемым для проведения

экспертизы организациям и физическим лицам, изложены в ст. 41 Закона о

контрактной системе.

В соответствии со ст. 58 Закона о контрактной системе при проведении конкурса

заказчик вправе привлекать экспертов, экспертные организации в целях обеспечения

экспертной оценки конкурсной документации, заявок на участие в конкурсах,

осуществляемой в ходе проведения предквалификационного отбора участников

конкурса, оценки соответствия участников конкурсов дополнительным требованиям.

Часть 3 ст. 94 Закона № 44-ФЗ устанавливает, что заказчик обязан провести

экспертизу для проверки предоставленных поставщиком (подрядчиком, исполнителем)

результатов, предусмотренных контрактом, в части их соответствия условиям

контракта. Экспертиза результатов, предусмотренных контрактом, может проводиться

заказчиком своими силами или к ее проведению могут привлекаться эксперты,

экспертные организации на основании контрактов, заключенных в соответствии с

Законом о контрактной системе. В соответствии с п. 15 ст. 3 Закона № 44-ФЗ,

экспертом, экспертной организацией, является обладающее специальными познаниями,

опытом, квалификацией в области науки, техники, искусства или ремесла физическое

лицо, в том числе индивидуальный предприниматель, либо юридическое лицо

(работники юридического лица должны обладать специальными познаниями, опытом,

квалификацией в области науки, техники, искусства или ремесла), которые

осуществляют на основе договора деятельность по изучению и оценке предмета

экспертизы, а также по подготовке экспертных заключений по поставленным

заказчиком, участником закупки вопросам в случаях, предусмотренных Законом о

контрактной системе. При этом, необходимо учитывать, что согласно пп. «а» п. 1 ч. 2

ст. 41 Закона № 44-ФЗ к проведению экспертизы в некоторых случаях не могут быть

допущены физические лица, являющиеся либо в течение менее чем двух лет,

предшествующих дате проведения экспертизы, являвшиеся должностными лицами или

работниками заказчика, осуществляющего проведение экспертизы, либо поставщика

(подрядчика, исполнителя).

69

По решению заказчика для приемки поставленного товара, выполненной работы

или оказанной услуги, результатов отдельного этапа исполнения контракта может

создаваться приемочная комиссия, которая состоит не менее чем из пяти человек (ч. 6

ст. 94 Закона № 44-ФЗ).

Приемка результатов отдельного этапа исполнения контракта, а также

поставленного товара, выполненной работы или оказанной услуги осуществляется и

оформляется документом о приемке, который подписывается заказчиком (в случае

создания приемочной комиссии подписывается всеми членами приемочной комиссии и

утверждается заказчиком) в порядке и в сроки, которые установлены контрактом, либо

заказчиком в те же сроки направляется контрагенту в письменной форме

мотивированный отказ от подписания такого документа. В случае привлечения к

экспертизе заказчиком экспертов, экспертных организаций при принятии решения о

приемке или об отказе в приемке результатов отдельного этапа исполнения контракта,

либо поставленного товара, выполненной работы или оказанной услуги приемочная

комиссия должна учитывать отраженные в заключении по результатам указанной

экспертизы предложения экспертов, экспертных организаций, привлеченных для ее

проведения (ч. 7 ст. 94 Закона № 44-ФЗ).

Эксперты, экспертные организации имеют право запрашивать у заказчика и

контрагента дополнительные материалы, относящиеся к условиям исполнения

контракта и отдельным этапам исполнения контракта. Результаты такой экспертизы

оформляются в виде заключения, которое подписывается экспертом, уполномоченным

представителем экспертной организации и должно быть объективным, обоснованным и

соответствовать законодательству Российской Федерации. В случае, если по

результатам такой экспертизы установлены нарушения требований контракта, не

препятствующие приемке поставленного товара, выполненной работы или оказанной

услуги, в заключении могут содержаться предложения об устранении данных

нарушений, в том числе с указанием срока их устранения (ч. 5 ст. 94 Закона № 44-ФЗ).

Заказчик вправе не отказывать в приемке товара, работы, услуги либо результатов

отдельного этапа исполнения контракта, если выявленное несоответствие их условиям

контракта не препятствует приемке этих результатов либо этих товара, работы, услуги

и устранено контрагентом (ч. 8 ст. 94 Закона № 44-ФЗ).

Таким образом, закон № 44-ФЗ выделяет две категории экспертиз:

- обязательная;

- допустимая (возможная).

Обязательная экспертиза также подразделяется на экспертизу, осуществляемую

собственными силами заказчика и экспертизу с привлечением экспертов, экспертных

организаций на основе контракта.

Заказчик обязан провести экспертизу с обязательным привлечением экспертов

(экспертных организаций), если закупка осуществляется у единственного поставщика

(подрядчика, исполнителя), за исключением: случаев, предусмотренных п.п. 1 -

9, 14, 15, 17 - 23,п. 24 (только при осуществлении закупок для обеспечения

федеральных нужд), п.п. 25, 26, 28 - 30,32, 33, 36, 42, 44, 45 ч. 1 ст. 93 Закона № 44-ФЗ;

Случаи, когда привлечение эксперта, экспертной организации допускается

Законом № 44-ФЗ (возможно, но не является обязательным):

1. При проведении конкурсов в целях обеспечения экспертной оценки конкурсной

документации, заявок на участие в конкурсах, осуществляемой в ходе проведения

предквалификационного отбора участников конкурса, оценки соответствия участников

конкурсов дополнительным требованиям (ч. 1 ст. 58 Закона №44-ФЗ);

2. Осуществление экспертизы поставленного товара, выполненной работы,

оказанной услуги с привлечением экспертов, экспертных организаций до принятия

70

решения об одностороннем отказе от исполнения контракта в соответствии с частью 10

статьи 95 Федерального закона № 44-ФЗ.

Необходимо отметить, что нормы Закона № 44-ФЗ не содержат требований о

необходимости принятия какого-либо локального акта заказчика (приказа,

распоряжения), определяющего перечень лиц, ответственных за проведение

экспертизы, осуществляемой собственными силами заказчика. Частью 4 ст. 94 Закона

№ 44-ФЗ предусмотрены случаи, когда привлечение экспертов или экспертных

организаций на основе договора при осуществлении закупки у единственного

поставщика не является обязательным.

К ним относятся осуществление закупки у субъекта естественной монополии,

осуществление закупки на сумму, не превышающую 100 тысяч рублей, осуществление

закупки на оказание услуг по водоснабжению, водоотведению, теплоснабжению,

газоснабжению и т.д.

В то же время, это не освобождает заказчика от обязанности проводить

экспертизу исполнения контракта – но уже своими силами (ч. 3 ст. 94 Закона № 44-ФЗ).

Документально она может быть оформлена в виде заключения о соответствии товаров,

работ или услуг требованиям контракта, составленное и подписанное уполномоченным

работником заказчика.

По смыслу ч. 3 ст. 94 Закона № 44-ФЗ, экспертиза проводится за счет заказчика,

поскольку именно на него возложена эта обязанность. Особенности порядка

заключения контракта с экспертом Законом № 44-ФЗ не установлены, поэтому

контракт с экспертом или экспертной организацией (в случае их привлечения) должен

заключаться в общем порядке, предусмотренном Законом № 44-ФЗ – то есть путем

проведения самостоятельной закупки, не входящей в состав основной. Таким образом,

включение в сумму контракта стоимости экспертизы его исполнения не представляется

возможным. Следовательно, заказчикам следует продумать порядок

проведения экспертизы (своими силами или, например, с привлечением «внешних»

экспертов) и, при необходимости, внести соответствующие закупки в план-график на

год, а также предусмотреть выделение в своем бюджете денежных средств на эти цели.

Привлечение экспертной комиссии или экспертов (экспертных организаций)

осуществляется по решению заказчика на стадии приемки поставленного товара,

выполненной работы, оказанной услуги по контракту, заключенному в соответствии с

Законом № 44-ФЗ.

Эксперты, привлекаемые к экспертизе должны соответствовать критериям,

установленным заказчиком, и обладать специальными знаниями относительно объекта

экспертизы.

В случае, если для проведения экспертизы необходимы осуществление

исследований, испытаний, выполнение работ, оказание услуг и в отношении лиц, их

осуществляющих, в соответствии с законодательством Российской Федерации

установлены обязательные требования (обязательная аккредитация, лицензирование,

членство в саморегулируемых организациях), отбор экспертов, экспертных

организаций для проведения такой экспертизы должен осуществляться из числа лиц,

соответствующих указанным требованиям.

Итак, экспертизу можно рассматривать как часть приемки, так как если

"результаты" экспертизы будут "отрицательными", то и приемка не может быть

осуществлена, так как результаты исполнения контракта (его этапов) не будут

соответствовать условиям контракта. Поэтому формально можно говорить о том,

что экспертиза "первична" по отношению к приемке.

71


1. Федеральный закон от 05.04.2013 № 44-ФЗ «О контрактной системе в

сфере закупок товаров, работ, услуг для обеспечения государственных и

муниципальных нужд»

Дуйсембаев А.А.,

к.э.н. экономического факуьтета ЕНУ им Л.Н. Гумилева

(Казахстан, г.Астана)

Шаимова А.Н.,

магистр туризма экономического факуьтета ЕНУ им Л.Н. Гумилева


Баймбетова А.Б.

к.э.н. экономического факуьтета ЕНУ им Л.Н. Гумилева


Эконмика туризма

ТУРИЗМ КАК ОДИН ИЗ ОСНОВНЫХ СЕКТОРОВ ЭКОНОМИКИ В

РЕСПУБЛИКЕ КАЗАХСТАН

Туризм на сегодняшний день является показателем развития цивилизации,

методом познания окружающей действительности, способом повышения культурного

уровня и восстановления здоровья людей. C экономической точки зрения, туризм имея

большую материально-техническую базу, обеспечивает занятость большого количества

людей. А так же туризм прямо или косвенно взаимодействует и оказывает влияние на

все отраслями экономики, такие как: транспорт и связь, торговля, производство товаров

народного потребления, сельское хозяйство, сфера обслуживания, строительство и

многие другие, выступая катализатором социально-экономического развития.

Казахстан, обладая уникальными природными ресурсами и самобытной

культурой кочевого народа, имеет огромный нереализованный потенциал для развития

туризма на международном и региональном рынках. Туристский потенциал

рекреационных ресурсов и историко-культурного наследия позволяет республике

гармонично интегрироваться в международный рынок туризма и достичь интенсивного

развития туризма в стране. Это обеспечит устойчивый рост занятости и доходов

населения, стимулирование развития смежных с туризмом отраслей и увеличение

притока инвестиций в национальную экономику. Индустрия туризма в Республике

Казахстан на государственном уровне признана одной из приоритетных отраслей

экономики. Так, в реализации положений индустриально-инновационного развития

экономики страны ведущая роль принадлежит системе кластеров, в частности

туристскому кластеру. Современные тенденции в развитии этой отрасли таковы, что

туристы, которые хорошо изучившие известнейшие курорты мира, стремятся в те

страны, где туристический сектор только начинает развиваться. С этой точки зрения

можно сказать, что Казахстан является привлекательным для туристов.[1] «Туристская

отрасль может развиваться быстрее, чем растет ВВП, а одно рабочее место в туризме

обходится в 10 раз дешевле, чем в производстве. Туризм в мировой экономике – один

из ведущих создателей рабочих мест, создает свыше 75 млн рабочих мест в мире.

Каждый 11-12-й человек работает в сфере туризма. Международный туризм

обеспечивает занятость, прежде всего, молодежи и женщин», – отметил в рамках

закрытого заседания правительства по туризму Асет Исекешев, министр индустрии и

новых технологий РК. В последние годы в экономике многих стран наблюдался рост

сферы услуг, тогда как более традиционные сельскохозяйственные и промышленные

сектора переживали спад. Поскольку индустрия туризма базируется на сфере услуг и

72

таким образом причастна к ее росту, значение туризма в мире постоянно возрастает,

что связано с увеличением его влияния на экономику отдельных стран . Так например,

в Казахстане рабочая сила в сфере занятости имеет следующее соотношение :

Диаграмма1 . Рабочая сила в сфере занятости за 2014 год

26%

12%62%

сельское хозяйство: промышленностьсектор услуг

*Агентство РК по статистике

В странах ЕС и других туристско-развитых странах доходы от туризма

составляют примерно 5,5 % от внутреннего валового продукта (ВВП). Казахстан,

обладая туристско-рекреационный потенциал, характеризуется недостаточным уровнем

развития туризма. Доля туризма в валовом внутреннем продукте (подсчитываются

только услуги по проживанию и питанию) составляет около 0,3% [2]

Конечно же, чтобы туризм стал прибыльной отраслью для экономики страны,

прежде всего, необходимо привлекать иностранных туристов. К сожалению, в

настоящее время их в Казахстан приезжает очень мало, и объяснения банальны: за

границей о Казахстане знают мало. Из 750 с лишним туристских фирм республики

лишь около 14,5% занято организацией въездного туризма. Остальные фирмы

работают на выездной туризм, отправляя соотечественников в зарубежные страны, так

как легче отправлять в готовые курорты и гостиницы, чем самим создавать и строить

соответствующую инфраструктуру. На мой взгляд, данный вопрос можно решить

только на государственном уровне.

Таблица 1: «Количество посетителей по въездному и выездному туризму»

2012 год 2013 год 2014 год

Количество посетителей

по выездному туризму,

всего

8 020 400 9 065 579 10 143 710

В том числе:

Страны СНГ 7 031 721 7 834 651 9 037 804

Вне СНГ 988 679 1 230 928 1 105 906

Количество посетителей

по въездному туризму 5 685 132 6 163 204 6 841 085

В том числе

Страны СНГ 5 195 043 5 542 447 6 213 390

Вне СНГ 490 089 620 757 627 695


Таким образом, из таблицы наблюдается положительная тенденция по выездному

и въездному туризму. Нужно отметить тот факт, что 89% казахстанцев предпочитают

отдых в странах СНГ, и 90% всех туристов, пользующихся услугами Казахстана,

являются жители пост советских стран. Однако, количество въезжающих туристов в

73

Казахстан ничтожно мала по сравнению с туристско-развитыми странами. Так

например, по данным ВТО в среднем Франция принимает - 81,9, Испания – 59,2, США

– 56,0, Италия – 43,7, Великобритания – 30,7, Германия – 24,4, Украина – 23,1, Турция

– 22,2, Мексика – 21,4 миллионов туристов в год. Исходя из данных Агентства РК по

статистике (Таблица1), можно сделать вывод, что туристский рынок Казахстана

специализируется на выездном туризме. Принимать иностранных туристов является

выгодным источником валютных поступлений и наиболее выгодной формой

экспортной торговли. Казахстан, отправляя тысячи соотечественников отдыхать за

рубеж и не развивая въездной туризм, не только финансирует инфраструктуру и

создание новых рабочих мест в других государствах, но лишается миллионов долларов,

увеличивая дефицит платежного баланса. По некоторым оценкам, доходы от

международного туризма составляют не более 10% от потенциально возможных

доходов. Данная проблема, как мне кажется, связана с низкой рекламной компанией

Казахстана, так как Казахстан не старается создать имидж для привлечения

иностранных туристов. Рассмотрим далее в таблице 2, по каким целям въезжают в

Казахстан туристы, и по каким целям казахстанцы посещают в другие страны.

Таблица 2 «Количество посетителей по въездному и выездному туризму по

целям»

По выездному туризму

2012 год 2013 год 2014 год

Всего 8 020 400 9 065 579 10 143 710


Служебная 74 039 99 965 1 687 468

Туризм 289 809 373 407 311 152

Частная 7 641 272 8 578 861 8 130 163

Транзит 15 280 13 346 14 927

По въездному туризму

Всего 5 685 132 6 163 204 6 841 085


Служебная 239 350 275 798 1 095 635

Туризм 238 385 91 845 56 617

Частная 4 119 727 4 676 073 4 714 694

Транзит 1 087 670 1 119 488 974 139


Диаграмма 2 «Количество туристов по цели въездного и выездного туризма за

2014год»

17%

3%

80%

0%

Выездной туризм

служебные туризм частная

74

16%1%

69%

14%

Въездной туризм

служебная туризм частная транзит

На диаграмме 2 наглядно видно, что меньше всего в 2014 году приезжали в

Казахстан с туристическими целями. К сожалению, этот показатель имеет

отрицательную динамику, так как показатели 2012-го и 2013 годов показывают, что

чисто туристскими целями посетили 238,4 тыс. человек и 91,8 тыс. человек

соответственно. С другой стороны необходимо отметить резкий рост числа лиц,

посетивших РК со служебными целями, в 2014 году сразу в 4,0 раза с 275,8 тыс.

человек в 2013 году до 1,1 млн человек.

В Казахстане денежные доходы населения всех видов за последние годы

возросли, но и в не меньшей степени возросли денежные расходы населения. При

таком соотношении вряд ли можно говорить о каких-либо возможностях населения,

будь то туристские путешествия или организованный отдых в период трудового

отпуска. Проведенные расчеты по статистическим данным «распределение

работающих по месту проведения отпуска» показали, что вместе с незначительным

ростом числа отдыхающих в домах отдыха, пансионатах в период 1997-2004 гг.

отмечено малозаметное снижение числа тех, кто проводит свой отпуск дома. В целом

же по Казахстану свой трудовой отпуск работающие проводят дома – 91,8 % населения

[3].

Все эти факты, анализ положения на въездном рынке туристских услуг

Казахстана свидетельствует о недостаточном охвате законодательством всех проблем

туризма, о жестком налогообложении, завышенных тарифах, слабой туристской

инфраструктуре, об отсутствии элементарной рекламы и пропаганды туризма,

природных красот Казахстана за рубежом. Анализируя изменение основных

экономических показателей развития туризма, можно сделать вывод, что потенциал

казахстанского туризма не реализуется полностью, так как развитие туристской

отрасли напрямую зависит от создания современного конкурентоспособной туристской

инфраструктуры. Создание туристской инфраструктуры внесет также значительный

вклад в развитие экономики страны за счет налоговых поступлений в бюджет, притока

иностранной валюты, увеличения числа рабочих мест, а также обеспечит контроль за

сохранением и рациональным использованием культурного и природного наследия.


1. Боголюбов В.С., Орловская В.П. Экономика туризма , М.: Академия 2005 -195

с.

2. Концепция развития туристской отрасли Республики Казахстан до 2020 года.

3. Дуйсен Г.М. Основы формирования и развития индустрии туризма в

Казахстане. – Алматы. 2002. – 94 с.

4. http://www.stat.gov.kz/

75

Щенявский В. А.

Старший научный сотрудник Института

социально-экономических и энергетических проблем Севера Коми

научного центра Уральского отделения Российской академии наук

ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ ТУРИСТСКОЙ ИНФРАСТРУКТУРЫ НА

СЕЛЬСКИХ ТЕРРИТОРИЯХ РЕСПУБЛИКИ КОМИ

За последние несколько десятилетий увеличение доли туризма в мировой

экономике, является одной из главных тенденций глобального экономического

развития. По данным Всемирной туристской организации (UNWTO) в 2014 г. вклад

туризма в мировой ВВП составлял 9% или 1,5 трлн. долларов США, а международные

туристские прибытия составили 1133 млн. и увеличились на 4,3% по сравнению с

прошлым годом [1].

Наиболее активно развитие сельского туризма наблюдается и в странах Европы,

по данным EUROGITES в 2014 году на сектор сельского туризма приходилось 15%

койко-мест в Европе (5-6,5 млн.) и доля агро-туризма (фермерские хозяйства) составила

20 % [2].

В России, по данным начальника управления внутреннего туризма и

государственных проектов Федерального агентства по туризму Александра Сирченко,

доля сельского туризма в общем внутреннем туристском потоке составляет 2 % по

итогам 2012 года [3]. Если рассматривать туризм на сельских территориях, то с учетом

мультипликативного эффекта доля его возрастет на несколько процентов.

Усиление роли туризма в развитии сельских территорий обозначилась, в связи со

слабеющей ролью сельского хозяйства, как базовой отрасли на сельских территориях.

Изменение подходов к развитию сельских территории проявилось в Европе (2006 г.),

где акценты развития были смещены с упора на выравнивание экономики сельских

территорий и развития базовых секторов, (прежде всего сельского хозяйства) на

развитие территории, имеющей многоукладную экономику, базирующуюся на местных

ресурсах [4].

Позитивная динамика также наблюдается в развитии туризма в субъекте России -

Республике Коми. По данным Комистата удельный вес туристских услуг в общем

объеме платных услуг, оказанных населению, за 2014 год составил 3,6 %, что на 0,1%

выше по сравнению с прошлым годом составил (1377,4 млн. руб.) [5]. По данным

оперативного мониторинга туристских потоков Республики Коми, проводимого

Агентством Республики Коми по туризму и основанного на анализе первичной

информации субъектов туристской индустрии Республики Коми, за 2014 год

численность граждан, прибывших в Республику Коми с целью туризма, составляет

13512 чел., из них 11175 чел. – жители Республики Коми, 2088 чел. – жители других

регионов России, 249 чел. – иностранные туристы. Основная масса туристского потока

приходятся на сельские территории, прежде всего, ФГБУ «Национальный парк «Югыд

ва» и ФГБУ «Печоро-Илычский государственный природный биосферный заповедник»

их посетило соответственно 6000 чел. и 3247 чел. в 2014 году. Также существует поток

туристов на базы отдыха в окрестностях столицы Республики Коми - г. Сыктывкара

(база отдыха «Шишкин лес», - 3000 чел., ГАУ РК «Финно-угорский этнокультурный

парк» - около 1200 чел.).

Следствием развития туристской деятельности в республике стало активное

формирование туристско-рекреационной инфраструктуры на сельских территориях.

Туристско-рекреационной инфраструктура на сельских территориях представляет

совокупность объектов и субъектов туристской деятельности, обеспечивающих

жизнедеятельность рекреантов и туристов на сельских территориях.

76

Ключевыми показателями, характеризующими туристскую инфраструктуру

сельских территорий муниципальных образований республики, являются коллективные

средства размещения, представленные гостиницами, базами отдыха, туристскими

базами, гостевыми домами, санаториями, ресторанами, кафе и столовыми. Что касается

гостиниц, то на сельских территориях, то они располагаются, как правило, в единичных

экземплярах в районных центрах.

Еще одними показателями, характеризующим состояние туристской

инфраструктуры и активности туристской деятельности, является наличие туристских

организаций (туроператоров, турагентств и фирм, занимающихся внутренним

туризмом) и туров. В показателе «туры», заложены объекты показа, в том числе музеи,

культовые сооружения и т.д., но они работают во взаимоувязке, как туристский

продукт.

Оценка формирования туристской инфраструктуры Республики Коми была

проведена по 684 сельским населенным пунктам, по наличию инфраструктуры и

активности туристской деятельности.

В результате были выделены следующие типы сельских населенных пунктов по

характеру инфраструктуры и активности туризма.

- Сельские населенные пункты с развитой туристской деятельностью и наличием

инфраструктуры гостеприимства (23 пункта). Среди них такие села, как Усть-Цильма,

Ыб, Выльгорт, Ижма, которые являются центрами историко-культурного,

этнографического и событийного туризма, с известными в республике туристскими

аттракторами – «Усть-Цилемская горка», ижемский «Луд», сыктывдинская

«Завалинка», фестивали этно-культурного парка в с. Ыб.

- Сельские населенные пункты с туристской инфраструктурой и рекреационными

услугами (35 пунктов), имеющих туристские базы, базы отдыха и санатории.

Туристские базы, как правило, представляют небольшие бревенчатые дома,

рассчитанные на группу туристов до 15-20 человек, а то и меньше, располагающиеся

вблизи населенного пункта на берегу водоема и обеспечивающие отдых выходного дня

(д. Эжолты).

- Сельские населенные пункты с гостевыми домами (7 населенных пунктов). Она

специфична для сельского туризма, не требует больших вложений в средства

размещения и создает незначительный туристский поток. Представляет родовые

«коми-дома».

- Сельские населенные пункты без туристских услуг с наличием инфраструктуры

гостеприимства. В основном это пункты с придорожной инфраструктурой размещения

и питания, например с. Вогваздино с гостиницей-кафе «Туйвеж»;

- Сельские населенные пункты без туристских услуг с инфраструктурой питания.

В состав подгруппы входит 17 пунктов, в которых есть столовые, кафе и рестораны (п.

Вухтым, д. Диюр).

- Сельские пункты, включенные в туристскую деятельность, но не имеющие

инфраструктуры гостеприимства. В составе группы 15 пунктов, реализующих свои

историко-культурные и природные ресурсы в отсутствии специальных мест

размещения и питания. Туристская роль этой группы пунктов обеспечивается их

транзитным положением на пути к историко-культурным объектам или геологическим

памятникам природы Северного и Приполярного Урала.

К сожалению, только в 128 из 684 сельских населенных пунктов представлена

разного качества инфраструктура гостеприимства и проявляется деятельность

субъектов туристской индустрии. Остальные населенные пункты не вовлечены в эту

сферу. В то же время выделяются территории, где ведется активная туристская

деятельность вне населенных пунктов (Приполярный Урал), охотничье-рыболовные

туры в верховья р. Выми.

77

Таким образом, в результате анализа туристской инфраструктуры на сельских

территориях необходимо выделить следующие особенности формирования

инфраструктуры на сельских территориях:

- развитие «пригородной» инфраструктуры, которая располагается возле крупных

городов на расстоянии до 100 км и является наиболее многообразной по форме

(детские лагеря, санатории, туристские базы), с превалированием баз отдыха и

разнообразием туристских слуг;

- активное формирование инфраструктуры гостевых домов на сельских

территориях, при активной поддержке муниципальных властей и активным

использованием ресурсов крестьянско-фермерских хозяйств (как дополнительный

источник дохода);

- продолжение построения «удаленной» сельской инфраструктуры на

периферийных территориях, обусловленной труднодоступностью объектов, в первую

очередь касающихся охотничье-рыболовного, спортивно-экстремального туризма

(избы охотников, туристские базы);

- активизация создания придорожной инфраструктуры с соответствующими

объектами питания и размещения (мини-гостиницы с питанием), вдоль ключевых

автодорог, в первую очередь Ухта-Сыктывкар-Чебоксары.

Таким образом, в Республике Коми в настоящее время идет процесс

формирования туристкой инфраструктуры на сельских территориях, обусловленной,

возрастающей ролью туристской деятельности в развитии этих пространств.


1. UNWTO Tourism Highlights, 2015 Edition - Madrid: UNWTO, 2015 - P. 16.

[Электронный ресурс] – Режим доступа. – URL: http://mkt.unwto.org/publication/unwto-

tourism-highlights-2015-edition

2. Klaus Ehrlich. Rural Tourism in Europe - state of art// 5th European Congress

on Rural Tourism Alpbach/Tyrol, 6th- 8th October 2014. - [Электронный ресурс] – Режим

доступа. – URL: http://www.europeanrtcongress.org/media/media-praesentationen-

pdfs/Ehrlich_RT-in-Europe-state-of-the-art_Landtou.pdf

3. Сирченко А.А. «Перспективы развития сельского туризма в Российской

Федерации» // Материалы межрегионального совещания и семинара по вопросам

развития сельского туризма (2-4 августа 2013 г.) Белгород. [Электронный ресурс] –

Режим доступа. – URL: http://russiaturforum.com/belgorod_2013_info/

4. The New Rural Paradigm. Policies and Governance. OECD Rural Policy

Reviews. [Электронный ресурс]. – Режим доступа. – URL:

http://www3.unisi.it/cipas/ref/OECD_2006_Rural_Paradigm.pdf

5. Туризм в Республике Коми. Статистический бюллетень / Комистат. –

Сыктывкар, 2015. – 32 с.

http://mkt.unwto.org/publication/unwto-tourism-highlights-2015-edition

http://mkt.unwto.org/publication/unwto-tourism-highlights-2015-edition

http://www.europeanrtcongress.org/media/media-praesentationen-pdfs/Ehrlich_RT-in-Europe-state-of-the-art_Landtou.pdf

http://www.europeanrtcongress.org/media/media-praesentationen-pdfs/Ehrlich_RT-in-Europe-state-of-the-art_Landtou.pdf

http://russiaturforum.com/files/presentations/belgorod/sirchenko_a_a.zip

http://russiaturforum.com/files/presentations/belgorod/sirchenko_a_a.zip

http://www3.unisi.it/cipas/ref/OECD_2006_Rural_Paradigm.pdf

78

Ярова В.В.

докторант, к.е.н., доцент кафедри статистики і економічного аналізу

Харківського національного аграрного університету імені В.В. Докучаєва

Економічні науки

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ПРАЦІВНИКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ

В сучасних умовах трансформації виробничо-господарських відносин у напрямку

побудови ринкової системи суттєво загострилися проблеми соціального захисту

сільського населення. Соціальні відмінності між міським і сільським населенням, що

мають затяжний характер і тенденції до посилення, характеризуються: значно нижчими

розмірами сукупних еквівалентних доходів і витрат домогосподарств сільської

місцевості порівняно з показниками великих і малих міст; перевищенням темпів

падіння зайнятості у сільській місцевості порівняно з міськими поселеннями;

збільшенням розриву у розмірі доходів міських і сільських жителів; надмірною

часткою соціальних трансфертів у структурі доходів сімей у сільській місцевості

незалежно від рівня економічної активності їх одержувачів; зниженням мотиваційних

стимулів до праці, породженням утриманських настроїв серед працездатного

сільського населення; низьким рівнем споживчих можливостей селян; суттєвим

обмеженням можливостей щодо утримання соціальної інфраструктури села;

відмінностями у якості освіти та охорони здоров’я.

Соціальний захист як категорія не має однозначного тлумачення. В науковій

економічній літературі існують різні теоретико-методологічні підходи стосовно

проблем соціального захисту населення та таких понять, як «соціальний захист»,

«система соціального захисту», «соціальна політика».

Соціальний захист сільського населення доцільно розглядати як «активну

політику держави, що активізує та мотивує економічно активне населення до трудової

діяльності, яка стимулюється правом власності на землю та забезпечується реалізацією

можливості реального використання такого права» [1]. Такий підхід до тлумачення

сутності соціального захисту сільського населення може окреслити на майбутні періоди

пріоритетні напрями і розвитку аграрної сфери в цілому, і, зокрема, соціального

захисту сільського населення.

Рівень соціальної захищеності працівників сільськогосподарських підприємств

визначається характером зайнятості та станом виробничої сфери в цілому та сільського

господарства.

У 2014 році кількість найманих працівників підприємств, зайнятих у сільському,

лісовому та рибному господарстві Харківської області, становила 33,1 тис осіб, що у

4,2 рази менше чисельності працівників у 2000 році (137,8 тис осіб). Рівень зайнятості

населення віком 15 – 70 років у звітному році у міських поселеннях становив 60,2%, у

сільській місцевості − 53,7%, рівень безробіття (за методологією МОП), відповідно,

6,9% і 11,9% (у тому числі населення віком 15 – 24 роки − 15,9% у містах і 31,7% у

селах).

У країнах з ринковою економікою левова частка доходів домогосподарств

традиційно формується за рахунок заробітної плати, що свідчить про високу вартість

робочої сили. У табл. 1 наведено порівняльний аналіз рівня заробітної плати

працівників сільського господарства порівняно з іншими галузями економіки у

Харківській області.

79

1. Середньомісячна номінальна заробітна плата по деяких галузях економіки

у Харківській області

Показники 2010 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р.

Середньомісячна номінальна

заробітна плата, грн.:

усього по економіці 2060 2753 2975 3143

- сільське господарство 1484 2199 2391 2597

- промисловість 2183 2938 3197 3386

- фінансова та страхова діяльність 4444 5554 5992 6714

Рівень заробітної плати у сільському

господарстві у % до:

- середнього рівня по економіці 72,0 79,9 80,4 82,6

- промисловості 68,0 74,8 74,8 76,7

- фінансової та страхової діяльності 33,4 39,6 39,9 38,7

Збільшення розриву у розмірі заробітної плати між галуззю сільського

господарства та іншими галузями економіки зумовлене падінням зайнятості в сільській

місцевості, яке відбувається значно швидше, ніж у містах.

Аналіз частки населення із середньодушовими еквівалентними загальними

доходами у місяць, нижчими прожиткового мінімуму показує, що у 2011 році вона

становила у містах 4,5%, у сільській місцевості − 6,4%. За три роки розрив збільшився і

у звітному році вона становила у міських поселеннях 2,3%, у сільській місцевості −

8,8% (більше в 3,8 рази).

Населення сел суттєво поступається міському як за доходами-витратами, так і за

споживчо-майновими характеристиками. Ми проаналізували відмінності у структурі

сукупних ресурсів домогосподарств міських і сільських поселень Харківської області

(табл. 2).

2. Структура сукупних ресурсів домогосподарств Харківської області, %

Показники

Міські

поселення

Сільська

місцевість

Відхилення,

(+,-), %

2000 р. 2013 р. 2000 р. 2013 р. 2000 р. 2013 р.

Оплата праці 42,0 61,3 18,1 48,1 -23,9 -13,2

Доходи від підприємницької

діяльності та самозайнятості 5,3 4,3 0,1 1,0 -5,2 -3,3

Доходи від продажу с.-г.

продукції 0,7 0,2 14,5 4,6 13,8 4,4

Пенсії, стипендії, допомоги

та субсидії, видані готівкою 18,5 26,3 14,8 25,1 -3,7 -1,2

Грошова допомога від

родичів, інших осіб та інші

грошові доходи

7,0 4,1 7,3 6,0 0,3 1,9

Вартість спожитої продукції,

отриманої з особистого

підсобного господарства та

від самозаготівель

11,7 1,1 34,8 9,9 23,1 8,8

Пільги та субсидії

безготівкові на оплату ЖКП,

електроенергії, палива

4,0 0,6 3,4 0,4 -0,6 -0,2

Інші надходження 10,8 2,1 7 4,9 -3,8 2,8

Як бачимо, у структурі сукупних ресурсів домогосподарств і міських поселень і

сільської місцевості найбільшу частку займає оплата праці, але у першому випадку

показник становить 61,3%, у другому − 48,1% (різниця 13,2%). На другому місті −

80

пенсії, стипендії, допомоги та субсидії, видані готівкою (26,3% і 25,1%, відповідно). На

третє місце у структурі сукупних ресурсів домогосподарств сільської місцевості

вийшли «Вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства

та від самозаготівель» − 9,9%, у домогосподарствах міських поселень − «Доходи від

підприємницької діяльності та самозайнятості» − 4,3%.

Низький рівень доходів визначає високий ступінь бідності в сільській місцевості,

як за відносними, так і за абсолютними критеріями. За розрахунками співробітників

ІДСД ім. М.В. Птухи НАН України, у 2013 році рівень бідності населення, визначений

за відносним критерієм 75% медіанного рівня середньодушових еквівалентних

сукупних витрат, у сільській місцевості України становив 34,1%, у великих містах −

15,9%; рівень бідності, визначений за критерієм прожиткового мінімуму, відповідно,

28,9% і 11,8%. Частка бідних за структурним критерієм у сільській місцевості України

становить 43,8%, у великих містах − 29,5%. У 2013 році сукупні доходи населення

сільської місцевості становили 1818,3 грн на місяць, проти 2295,6 грн у великим містах

(більше на 26,2%). Найбільшу проблему становить занепад соціальної інфраструктури

сільської місцевості, що визначає високу деприваційну бідність, яку неможливо

подолати тільки наявністю ресурсів у домогосподарств [3].

Сучасний рівень державних соціальних виплат та заробітної плати змушує селян

до пошуку інших шляхів задоволення своїх потреб шляхом самозайнятості, переважно

до діяльності в особистому селянському господарстві. Альтернативою може стати

зростання частки доходів від підприємницької діяльності, але через ряд перешкод,

зокрема відсутність стартового капіталу, цей процес поки що стримується.

Вивчення досвіду трансформації села у Польщі [2] показало, що поліпшенню

соціального захисту селян сприяли:

1) Звільнення польських селян від податків. Замість загального прибуткового

податку (19% від доходів фізичних осіб) вони є платниками спеціального

сільськогосподарського податку.

2) Створення окремої, вигідної системи пенсійного забезпечення під назвою

KRUS. Місячний пенсійний збір із особи становить приблизно 20–50 злотих, тоді як у

загальній пенсійній системі ZUS — це 20% від місячного доходу.

3) Надання селянам доступу до державної системи охорони здоров’я. Внески до

Державного медичного фонду є символічними, їх вистачає на покриття тільки 5–10%

потреб. За пенсійне, соціальне та медичне забезпечення польських селян доплачує, за

рахунок інших категорій громадян, державний бюджет. Міське населення платить

двічі: за своє пенсійне забезпечення та ще, через податки, за своїх сільських

співгромадян. Найбільшою мірою ці обов'язки покладено на дрібних підприємців, і

саме тому податкове навантаження на дрібний бізнес у Польщі − одне із найвищих у

ЄС [2].

Таким чином, соціальний захист сільського населення включає забезпечення

зайнятості, професійної підготовки, підвищення кваліфікації незайнятого населення

при необхідності та перепідготовки вивільнених працівників, надання матеріальної

допомоги безробітним і членам їх сімей, організацію громадських робіт.

Основою соціального захисту сільського населення мають стати: активна

стимулююча соціально-економічна державна політика щодо формування системи

соціального захисту сільського населення у напрямку блокування соціальних

конфліктів, зменшення соціальних ризиків, підтримки допустимого рівня соціальної

диференціації, забезпечення соціальних гарантій населенню та соціального розвитку

сільських територій; мотивація до економічної діяльності сільського населення;

реалізація можливостей використання права власності на землю як економічного

фактора; створення перспектив для самозабезпечення.

81


1. Атаманюк Р.Ф. Соціально-економічні передумови формування ефективної

системи соціального захисту сільського населення України / Р.Ф.Атаманюк // Збірник

наукових праць Подільського державного аграрно-технічного університету. – 2007. –

Вип. 15. – С.285-289.

2. Логінов Я. Польське село: історія відновлення / Я.Логінов. − [Електронний

ресурс]. − Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/foreign_economics/polske-selo-istoriya-

vidnovlennya-_.html.

3. Когатько Ю.Л. Бідність сільського населення України / Ю.Л.Когатько //

Демографія та соціальна економіка. − 2015. − №1 (23). − С. 32-43.

http://gazeta.dt.ua/foreign_economics/polske-selo-istoriya-vidnovlennya-_.html

http://gazeta.dt.ua/foreign_economics/polske-selo-istoriya-vidnovlennya-_.html

82

ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ

Чаплинский В.Г.

Магистр религиоведения, «Острожская Академия»

Традиционалистские и реформистские

тенденции в богословии

евангельских христиан-баптистов

Украины постсоветского периода

СОВРЕМЕННОЕ ЕВАНГЕЛЬСКО-БАПТИСТСКОЕ ДВИЖЕНИЕ НА УКРАИНЕ

- КАК МОДЕЛЬ ФОРМИРОВАНИЯ НАЦИОНАЛЬНОГО ХРИСТИАНСТВА

Анализ евангельского движения в современном религиоведении выходит на

новый теоретический уровень. Идеалы Реформации находят новые прочтения в

контексте глобальной трансформации общества и национальных культур. Украина

успешно адаптировала немало достижений в Европейской Реформации и имеет

специфическое отображение ее.

В условиях национального, культурного и духовного возрождения Украины

важную роль играет изучение прошлого украинского народа, особенно тех страниц его

истории, которые в течении долгих лет неоправданно умалчивались или исследования

которых находились под влиянием политической конъюнктуры.

Путь к баптизму на юге Украины шел через штундизм, менонитское братство и

первых баптистов среди немцев. Менонитское братство, возникшее на юге Украины на

волне общего евангельского пробуждения имело своим внешним толчком

новопиетичесое направление в штундизме. Для молокан Таврической губернии

подготовительной ступенью было возникновение в их среде новомолокан, так

называемых евангельских христиан – «захаровцев».[2 с. 21]

Основным приобретением украинского евангельско-баптистского движения

явились свобода личного исповедания, доступность и понятность Библии для каждого,

простота в служении, истинное поклонение, равенство перед Богом. В итоге

евангельское движение на Украине стало моделью универсального единого,

вселенского и вместе с тем национального христианства. Оно с одной стороны

самодостаточно, и вместе с тем открыто для приобретения опыта духовного, а так же

опыта развития экономики, защиты гражданских прав, заботой о уровне жизни

населения. Украинское евангельское движение до сих пор находится в стадии

возобновления приобретений Реформации, которое не получили должного развития. В

основе евангельско-баптистское движение консервативно и приобретая опыт западного

богословия сохраняет дистанцию от либеральных позиций и секулярных тенденций. В

Европе человек открыл для себя личную веру, что соответствовало духовным поискам

украинского народа. “Европейский вектор” – это выбор закономерный и исторически

оправданный и национально осознанный. Этот выбор отстаивает свободу веры,

социальные интересы простого народа, право читать Библию на украинском языке.

Евангельское движение содействует социальному и духовному раскрепощению

общества, социальной активности, свободомыслию. На Украине в связи с этим мы

наблюдаем борьбу за свободу совести и борьбу за политическую свободу. Этот путь

имеет свое место в религиозно-культурной и общественно-политической жизни

свободных европейский наций. А это в свою очередь способствует развитию идеалов

европейской цивилизации на украинской почве. Евангельское движение изменило не

только акценты в вероучении и служении, а и предложило новый социальный образ

христианства. [3,22-30]

83

Свобода совести – это принцип, на котором основаны не только права и свободы

человека, а и его общественная безопасность и уважение личности. В настоящее время

украинское общество является поли конфессиональным, поли этничным и поли

культурным и критерием соблюдения религиозных прав. Это есть в конечном счете

свобода и гарантии прав меньшинства. Евангельские христиане и баптисты считают

Библию единственным источником Богопознания и христианской жизни. Отсюда и

необходимость возрождения для каждого члена церкви. Украинское евангельское

движение всегда отличалось строгим соблюдением принципа «только Писание» в

построении своего мировоззрения. Библейский консерватизм и фундаментализм – это

характерная черта всего евангельского движения. Канонические книги Библии

являются основными в богословии, церковном устройстве и практической жизни.

Антропология и сотериология выходят из признания абсолютной греховности человека

и возможность спасения зависит от благодати Божией. Вера является основанием

взаимоотношений Бога и человека. Дисскусионным является вопрос пред избрания.

История мирового евангельского движения отмечает раздение на партикулярных и

общих баптистов. Хотя послевоенное евангельское движение в Советском союзе стало

полностью на арминианские позиции.

Евангельские христиане и баптисты настаивают на перерождении сердца

человека. Для них главным является внутренняя и духовная реформация. Это привело к

новому представлению о природе церкви. [7.с. 17]

Интеграция общин евангельских христиан и баптистов в структуру

Всеукраинского союза способствовало развитию организационного строительства.

Союз помогает местным общинам в решении вопросов, связанных с регистрацией,

обменом проповедников, в случае нарушения их прав местными органами власти.

Определились приоритетные направления деятельности местных общин:

проповедническая, миссионерская, участие в местных и всеукраинских съездах

баптистов, организация подготовки кадров, благотворительная и культурная

деятельность. Общинам присуща форма свободного и открытого молитвенного

собрания с чтением проповедей и пением, организация многолюдного обряда

крещения. Отделение церкви от государства актуализирует миссионерскую

деятельность общин евангельских христиан и баптистов, совершение которой ложилась

на благовестников и проповедников. Благодаря их деятельности организовались новые

общины, духовно укреплялись и развивались новые. Определение тенденций развития

евангельского движения позволяет прогнозировать перспективы этого развития.

Развитие евангельских общин направлена прежде всего, на качественный рост церкви,

а потом на количественный. Это позволяет каждому верующему быть включенным во

внутреннюю жизнь церкви. Большие общины от 300 до 1000 верующих укрепляются за

счет разделения на группы с определенными обязанностями, интересами.

Демографическая и социальная структура евангельских общин в 90-е годы

выявила тенденцию омоложения, повышения образовательного статусного уровня

членов. Остаются классическими внутренняя структура евангельско-баптистской

общины на Украине. Проявили себя жизненно способными такие институты как общие

сборы церкви, группы лидеров и пастора с четко определенными функциями.

Соединение обязанностей духовного лидера и административного руководителя

существенно усилила роль пастора. В целом по Украине в 90-х годах численность

таких служителей, как пастор, увеличилось более чем в 2 раза, уменьшилось

количество священнослужителей преклонного возраста и выросла с высшим

образованием.

90-е годы стали периодом формирования и развития объединений евангельско-

баптистских общин. [6, с. 94] Регламентация отношений центрального руководства с

поместными церквями позволяет характеризовать эти объединения как духовные

84

союзы. Наибольшее протестантское объединение на Украине Всеукраинский Союз

объединений евангельских христиан баптистов (ВСО ЕХБ). В течении 90-х годов он

развил разветвленную структуру. Второе объединение евангельских христиан и

баптистов на территории Украины – Братство независимых церквей и миссий

евангельских христиан и баптистов Украины. Его общины возникли в результате

деятельности в 60-х годах ХХ столетия «инициативной группы» и боролась за не

вмешательство государства во внутреннюю деятельность баптистских общин. В 90-х

годах появилась тенденция к возникновению религиозных объединений. Их структура

предусматривает наличие административного руководителя, а работа направлена на

реализацию религиозно-просветительских целей. В евангельско-баптистском движении

к таким объединениям относятся собор независимых церквей Украины, духовное

управление независимых общин евангельских христиан Украины, религиозное

управление Ассоциации миссионерских церквей евангельских христиан Украины.

Появление служителей с высшим образованием способствовало переосмыслению ими

содержания проповедей, направленных на удовлетворение потребностей нового

поколения верующих. Для объединений нового евангельского движения стало

характерным проведение массовых богослужений. фестивалей, конференций. Развитие

разно векторной деятельности евангельско-баптистского движения поставило вопрос

материального обеспечения. Этому способствует пожертвование верующих в пользу

церкви, а так же финансовая помощь иностранных миссионерских организаций.[4, с.

80-97] В связи с потребностью подготовки священнослужителей появилась

необходимость основания семинарий, колледжей и духовных школ. Для

распространения евангельского учения привлекаются СМИ и новейшие

информационные технологии. Количество газет и журналов, основанных евангельско-

баптистским движением, увеличилась в несколько раз. Распространенными стали

христианские телепередачи разнообразными за своим содержанием. Эффективной

формой влияния на общество стала евангелизация средством общения личного

характера. Особое значение приобрели взаимоотношения с верующими мирового

сообщества. Всеукраинские союзы евангельских христиан и баптистов установили

контакты с единовнерцами 22 стран. [5, с. 8-12].

Евангельские христиане и баптисты не ставят себе задачей создание единой

господствующей церкви. Для них не существует проблем межнациональных и меж

конфессиональных. Они обращают внимание на то, что объединяет, а не на то, что

разъединяет. Баптисты признают право каждого человека на свободу выбора и

отрицают всякие методы принуждения и насилия над личностью в духовно-

воспитательном процессе.

На Украине существует много баптистских церквей, не принадлежащих какому-

либо союзу, то есть в полном смысле независимых. Часть из них, в частности

созданных вследствие деятельности миссионерской ассоциации «Свет Евангелия»,

поддерживает с этой ассоциацией достаточно крепкие связи, не входя в ее состав

организационно. Другие церкви создались под влиянием миссионерского общества

«Свет на востоке», а некоторые – в результате деятельности иностранных миссионеров.

Большая часть этих церквей носит название «евангельских христиан», но здесь нужно

принимать во внимание специфику той или иной церкви, поскольку это название

«евангельские христиане» имеют как независимые баптистские церкви, так и церкви

харизматического направления или вообще методистские, менонитские и прочие

церковные группировки. Таким образом, картина современного баптизма достаточно

разнообразная.[1, с. 146]

Можно отметить, что евангельско-баптистское движение является уникальным.

Оно является синтезом восточной и западной религиозной мысли и представляет собой

своеобразное выражение христианской духовности. В результате мы можем

85

рассматривать его как с позиций мирового протестантского движения, так и

отечественной религиозной мысли. Евангельско-баптистское движение является

частью истории украинского общества и в настоящее время занимает четвертое место

среди религиозных конфессий Украины. Украинское евангельско-баптистское

движение является закономерным этапом развития в мировом масштабе. Данное

движение стало выражением народной крестьянской веры. Евангельско-баптистское

движение как “бедная”, “народная” церковь имеет давнюю историю и представляет

собой результат сложных и продолжительных поисков.


1. Громадка Й. Л. Перелом в протестант ской теологи / Й. Л. Громадка – М.:

издат. Группа «Прогресс», «Культура», 1993 – с. 146

2. История русско-украинского баптизма, узд. «Богомыслие», Одесской

Богословской семинарии, 1995 – с. 21

3. Лукарев Г. П. Социальное назначение религиозных организаций как

основа их правого статуса / Г. П. Лукарев // Государство и право – 1995 - № 11 – с. 22-

30

4. Макбрайт У. Глобализация и межкультурный диалог / У. Макбрайт.

Вопросы философии – 2002 - № 12 – с. 80-97

5. Назаркіна О.І. Соціальне обличчя протестанских громад на межі

тисячоліть//Людина і світ. – 2001 - № 11-12 – с. 8-12

6. Решетніков Ю. Є. Становлення та диференціація євангельського руху в

Україні. К. 2000 - с. 94

7. Ролингс Г. Основы баптистського вероисповедания. Толкование

ключевых библейских доктрин / Гарольд Ролингс – Ровно. ПП ДМ, 2010 – с. 17

86

ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Коломієць О.М.

аспірант кафедри порівняльного

мовознавства та перекладу

Національного педагогічного

Університету ім. М. П. Драгоманова

Методи дослідження текстів

СУЧАСНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИНОПТИЧНИХ ТЕКСТІВ

ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛЮ

Завдяки методам дослідження тексту науковець має змогу отримати точну

інформацію стосовно об’єкта дослідження, оскільки вибір того чи того методу значною

мірою прогнозований метою дослідження, який і формує певний методико-

стилістичний напрям і аспект дослідження. Проте проблема використання методів

дослідження текстів все ще залишається відкритою, оскільки потребує належного

наукового та об’єктивного вивчення.

Перші згадки про існування кількісної техніки аналізу текстів з’явились ще

наприкінці XVIIстоліття в Західній Європі. Наприклад, у Швеції, щоб зробити

висновок про єретичність книги, підраховувалась кількість тем пов’язаних з Христом.

Проте сучасний кількісний аналіз текстів пов’язують з кінцем ХІХ століття. Одним з

перших дослідників, який працював у межах даної проблематики став американській

вчений Дж. Спід. В першій половині ХХ століття американські соціологи та журналісти

розробили спеціальні класифікатори, за якими визначали та аналізували зміст пресових

матеріалів. У 1900 році Д. Уілкокс запропонував газетні повідомлення класифікувати за

формою на: 1) новини; 2) ілюстрації; 3) літературні тексти; 4) думки; 5) листи тощо. У

1926 році Д. Уіллі створює покращену класифікацію газетних повідомлень, які він

поділяє за трьома ознаками: 1) тема повідомлення або сфера реальності; 2) форма

повідомлення; 3) комбінація теми та форми [4, c. 3-4]. Застосування статистичних

методів в українському мовознавстві розглянуто в роботах В. В. Левицького,

М. П. Муравицької та В. І. Перебийніс [2, 3, 6]. Й. Краус наводить базові підходи

квантитативної стилістики з виявленням загальних властивостей кількісних даних

тексту та їх класифікації, вивчення питання квантитативних характеристик

функціональних та індивідуальних стилів [12, c. 32].О. Селіванова розглядаючи

проблему методів лінгвістичного дослідження загалом та дослідження текстів зокрема

зазначає, що особливої ваги в сучасній лінгвістиці набуває нова галузь −

лінгвометодологія, спрямована на встановлення природи мови у співвідношенні зі

свідомістю її носіїв, соціумом, культурою, дійсністю, комунікацією, процесами

пізнання світу [6, c. 17]. Питання диференціації методів все ще залишається

дискусійним та відкритим.

Наше завдання – розкрити найбільш значимі методи дослідження синоптичних

текстів, які дають змогу здійснити аналіз авторської мови синоптичних текстів, а також

розкривають складні механізми текстотворення та текстосприйняття.На думку

Ю.М.Марчука, сучасна технологіяаналізу тексту все більше спирається на семантико-,

а не синтаксикозорієнтований підхід [5, c. 63]. Саме тому все частіше лінгвісти

звертаються до методу контент-аналізу газетного тексту, який дає змогу вивчити текст

об’єктивно, систематично та кількісно. Перші згадки про контент-аналіз з’явились в

1949 році та були описані в працях Б. Берельсона та Г. Ласуелла. Б. Берельсон

об’єктивно проаналізувавши методику контент-аналізу, прийшов до висновку, що

контент-аналіз – це дослідницька техніка об’єктивного, систематичного та кількісного

87

описування явного змісту комунікації [4, с. 4]. Проте, слід зауважити, що контент-

аналіз – це не лише дослідницька техніка, а й процедура, що передбачає кількісне

конструювання, детальне вивчення кількісних характеристик текстів. Найчастіше

контент-аналіз використовується для вивчення масивів однорідних документів, текстів,

повідомлень масової комунікації, котрі містять однакові смислові одиниці та мають

схожу однорідну структуру.

Проте для здійснення якісно нового системного філологічного аналізу тексту О.

Ревуцький обґрунтовує аналіз тексту на підставі шести етапів інтерпретаційного

аналізу художнього тексту, запропонованих у 1976 р. російським дослідником І.

Гальперіним: 1) визначення різновиду тексту за стилем, мовою, жанром,

функціональним типом мовлення (оповідь, опис, міркування); 2) декодування тексту як

повідомлення, розкриття загального змісту, його згортка до двох-трьох речень; 3)

детальний аналіз значень слів і сполук, які вони отримують у мікро- й макроконтексті;

4) аналіз стилістичних прийомів порівняно з нейтральними засобами мовного

вираження; 5) вияв призначення стилістично маркованих фрагментів висловлень, їхньої

ролі у вираження суб’єктивно-оцінного відношення автора до описуваних ним подій у

тексті; 6) узагальнення отриманих результатів [1; 284-289].

Аналізуючи текст з діалогічної точки зору, О. Селіванова виділяє етапи

діалогічної інтерпретації тексту, які ми використовуємо при дослідженні власне

синоптичних текстів, а саме:

Першим етапом методу діалогічної інтерпретації є встановлення діалогічних

відношень аналізованого тексту із системою інших текстів у текстовій синтагматиці й

парадигматиці.Другий етап зумовлений діалогічністю тексту як знака з особистістю

адресанта в соціокультурному контексті породження й передбачає вияв місця тексту у

творчості автора, інтерпретацію авторського задуму й інтенцій. Третім етапом є вияв

діалогічних відношень тексту з особистістю адресата, його свідомістю, установками,

інтерпретантою. Четвертий етап являє собою опис діалогічних відношень тексту й

комунікантів з інтеріоризованим буттям шляхом вияву співвідношення можливого

світу описаних у тексті подій із реальними подіями, фактами біографії адресанта. На

п’ятому етапі здійснюється дослідження діалогічності тексту із семіотичним

універсумом культури на підставі рекурсивно-прокурсивних зв’язків тексту з іншими

текстами та продуктами культури етносу чи цивілізації, а також відстеження

метаобразів тексту, що відображають архетипи як праформи свідомості [7, с. 18].

Шостий етап потребує від дослідників звернення до діалогічності внутрішнього

семіотичного простору тексту з огляду на реконструкцію текстового концепту. Сьомий

етап є обґрунтуванням головних текстових категорій і мовних засобів їхньої

репрезентації. [7, c. 18-19].

Проаналізуємо синоптичний текст по етапам діалогічної інтерпретації (за О.

Селівановою).

Текст № 1. Forecast for today

South and south-east England, the south and east Midlands, East Anglia and

Lincolnshire are expected to stay largely dry this morning but any early brightness will soon

disappear. Thickening clouds will bring rain this afternoon and evening. South-west England,

Wales, the west and north Midlands and all of northern England will start dull and wet, but it

should turn drier and brighter this afternoon with some late sunshine.Scotland and Northern

Ireland will have a brisk, blustery day after the last of the overnight rain has cleared. Most

places will have squally showers and sunny intervals – the best of the sunshine in eastern

Scotland. Tonight, southern England and South wales will have occasional drizzle. Central

and eastern parts of England and south Wales will have occasional drizzle. Central and

eastern parts of England and Scotland should be fine, while north Wales, north-west England,

western Scotland and Northern Ireland will have blustery showers[13, p. 40].

88

Текст № 2. Погода

За інформацією синоптиків, у п’ятницю очікується хмарна погода. Можливий

невеликий дощ. Вночі і вдень на півночі області – 2-3, в центрі – 1-2, на півдні – 3-4

градуси тепла. Вдень на півночі області – 2-4, у центрі – 2-3, на півдні – 2-4 градуси

тепла. Вітер південно-східний, 1-3 метри на секунду. Атмосферний тиск 739 ммрт.ст

[10, c. 8].

1) Враховуючи стиль написання, легко встановити, що текст відноситься до

публіцистичного стилю; притаманна тематична авторська структура, оскільки кожна

наступна фраза пов’язана з попередньою;

2) Запропонований газетний синоптичний текст є авторським текстом, в

ньому переважає особистісна модальність, яка є логічним етапом формування

ставлення до написаного;

3) Виявлено, що в газетних синоптичних текстах модальність проявляється

крізь низку мовних засобів, що використовуються у текстах публіцистичного стилю, а

саме: граматичних, стилістичних, лексичних, фразеологічних. На цьому етапі важливим

є читацьке сприйняття, оскільки знайомлячись з текстом читач формує своє ставлення

до нього, сприймає подану інформацію, в чому реалізується авторська інтенція;

4) Газетні синоптичні тексти найточніше відображають лінійний хід подій,

оскільки часова категорія виражена теперішнім та майбутнім часом;

5) Застосовуючи методику архетипного аналізу до синоптичного тексту,

легко помітити, що таким архетипом є традиції ставлення до погоди, яка мислиться як

важлива складова культури та менталітету;

6) Через специфічну форму організації, газетний синоптичний текст як

різновид тексту публіцистичного стилю, виконує ряд функцій з метою здійснення

візуальної комунікації, серед них: експресивна, естетична, інформаційна. Поєднання

цих функцій забезпечуєаттрактивність газетного синоптичного тексту, підвищує

читацький інтерес до нього, забезпечує атрактивність. Ю. О. Сорокін та Є. В. Тарасов

розуміють під атрактивністю спосіб привернення уваги [9, с. 180];

7) Найважливішим етапом дослідження є сьомий етап, оскільки він

розкриває лексико-стилістичні засоби. Яскравим прикладом є використання метафор у

синоптичних текстах, так напр. Thickening clouds will bring rain this afternoon and

evening характеризується яскравою зоровою домінантою, створюючи відповідний

настрій у читача. Central and eastern parts of England and Scotland should be fine…автор

передає відповідний настрій читачеві через метафору, ототожнюючи частини країни з

живою істотою. Використання дво- та трикомпонентних епітетів таких як squally

showers; abrisk, blustery day надають тексту яскравості та образності тим самим

наближуючи публіцистичний текст до художнього. В польських синоптичних текстах

знаходимо такі метафори: Wówczasje dna kbył to tylko efektowny konieczimy, ajuż

pokilkudniach temperatura w większości naszego kraju przekroczyła 10 stopnina plusie [14].

Метафора Rok później zima urzędowała bardzo długo na wschodzie Polski [14] відносимо

до когнітивних, оскільки в даному випадку сформоване абстрактне поняття, якому

властиві конкретні характеристики. В українських синоптичних повідомлення містять

метафори, в яких відчувається подібне перенесення ознак: Увесь день небо буде ясним

та хмари не будуть затьмарювати його своєю присутністю. Хмари вкриють небо

вже вранці та протримаються увесь день, розсіються ближче до вечора [10, с. 8].

Враховуючи особливості публіцистичного стилю, ми вважаємо що для аналізу

газетних синоптичних текстів найважливішим є шостий етап, оскільки він розкриває

повноту авторського стилю, дає змогу інтерпретувати авторську мову. Так, напр.,

співставлення синоптичних повідомлень англійської, польської та української мов

показав, що англійські синоптичні тексти містять більше засобів стилістичної

виразності, образи є яскравішими, насиченішими, формують відповідне ставлення до

89

поданої інформації та створюють відповідний настрій, а також є більш експресивними,

фігуральними за значенням.


1. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / И.

Гальперин // Изд. 4-е, стереотипное. М: КомКнига, 2006. — 144 с.

2. Левицкий В. В. Статистическое изучение лексической семантики / В.

Левицкий // Уч. пособие – К. : УМК ВО, 1989. – 155 с.

3. Левицький В. В. Лексична полісемія та квантитативні методи її

дослідження / В. В. Левицький // Мовознавство. – 2003. – № 4. – С. 17–25.

4. Личковська О. Р. Контент-аналіз текстів масової комунікації / О.

Личковська. – Одеса: Астропринт, 2002. – 40с.

5. Марчук Ю. Н. Компьютерная лингвистика / Ю. Марчук. – М.: АСТ:

Востк-Запад, 2007. – С. 60-70.

6. МуравицькаМ. Статистичні дослідження лексики та закономірностей її

функціонування // Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг.

ред. І. К. Білодіда. – К. :Наукова думка, 1973. – С. 280–291.

7. Cеліванова О. О. Основи лінгвістичної теорії тексту та комунікації/ О. О.

Селіванова. – К. : ЦУЛ, “Фітосоціоцентр”, 2002. – 336с.

8. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми / О.

Селіванова. − Полтава: Довкілля-К, 2008.

9. Сорокин Ю. А., Тарасов Е. Ф. Креолизованные тексты и их

коммуникативная функция / Ю. А. Сорокин, Е. Ф. Тарасов // Оптимизация речевого

воздействия. — М.: Наука, 1990. — 240 с.

10. Тимощук О. Погода // Подільські Вісті. – 2013, 18 квітня. – с. 8.

11. Шарков Ф. И. Основы теории коммуникации / Ф. И. Шарков //

Теориякоммуникации. – М. : Дашков и К, 2009. – 591с.

12. KrausJ. Funkčnistylistikaočimasovĕtskeautarky / J.Kraus – Slovoaslovestnost.

– Praha, 1972

13. Philip Eden. The weather week // The Sunday Telegraph. – 2003, 9 March. –

p.40

14. Prognozapogody. Wiosna w Europie [Електронний ресурс]:

http://pogoda.wp.pl/?ticaid=11071e#pogoda,20130420,cid,43116

Мищенко Т.А.,

доцент кафедры социально-экономических и гуманитарных дисциплин филиала

Брянского государственного университета имени академика И.Г. Петровского в г.

Новозыбкове

Куркина С.П.

лаборант кафедры социально-экономических и гуманитарных дисциплин филиала

Брянского государственного университета имени академика И.Г. Петровского в г.

Новозыбкове

Фольклористика, этнография

ГАДАНИЯ КАК СИМВОЛИЧЕСКАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ ЛЮБОВНО-

БРАЧНОЙ ТРАДИЦИИ: СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ БРЯНСКО-

ГОМЕЛЬСКОГО И КАЛУЖСКО-ОРЛОВСКОГО ЛОКУСОВ ВОСТОЧНОГО

ПОЛЕСЬЯ

Перспективным направлением изучения материальной и духовной культуры

Восточного Полесья является сравнительный анализ устойчивого бытования и

трансформации обрядов и ритуалов в рамках традиционных форм коммуникации в

http://pogoda.wp.pl/?ticaid=11071e#pogoda,20130420,cid,43116

90

различных историко-этнографических зонах или локусах Восточного Полесья. В

рамках исследовательского проекта «Традиционные и современные практики

социальной регламентации поведения молодежи в сфере любовно-брачных

отношений на территории Восточного Полесья: этнокультурый и

лингвогендерный аспекты» при поддержке гранта РГНФ 15-24-01551 е(м)

необходимо затронуть вопрос о символической составляющей традиционных

представлений о любви и браке, заключенной в гаданиях. Цель представленной в

данной статье части грантового исследования заключается в фиксации и сравнении

распространения основных критериев ритуала гадания в различных локусах

Восточного Полесья: этапов, способов гадания, предметов, выбора места и времени

гадания). Объектом исследования является гадания – ритуалы, направленные на

установление контакта с потусторонними силами с целью получения знаний о

будущем. М.М. Валенцова обращается к корпусу полесских гаданий и характеризует

его «…по отношению к другим славянским территориям …как отличающийся большей

архаичностью, лучшей сохранностью и в первую очередь – набором характерных типов

гаданий» [2, с. 222]. В данной статье М.М. Валенцовой мы встречаем «…попытку

картографировать и выявить инвентарь типов гаданий. Определить численность этих

типов и проанализировать их ареальное распространение» [2, с. 210].

Опираясь на данные М.М. Валенцовой, выделившей распространенные и редкие в

Полесье гадания, было проведено несколько полевых экспедиционных выездов в

отдельные полесские локусы, расположенные по течению рек Ипуть и Беседь, а также в

район Орловско-Калужского Полесья – регион на границе Брянской, Калужской и

Орловской областей.

Опросы проводились в определенной демографической группе: среди женщин

1920-1940-х гг. рождения, коренных жительниц указанных регионов, в селах и малых

городах. В опросный лист были включены вопросы о гаданиях святочного, пасхального

и троицкого циклов календарной обрядности. Следует отметить, что среди основных

тем гадания были названы гадания о судьбе, появлении жениха, характере суженого и

его семье, возможности вступления в брак. Такие темы, как урожай, коллективная

судьба или будущее своей семьи, родственников не были зафиксированы в ходе

опросов.

В локусе Брянско-Гомельского пограничья фиксируется множество вариантов

святочных гаданий, которые были классифицированы по различным основаниям.

По способу гадания: слушание звуков, наблюдение за поведением животных,

закладывание под подушку (под кровать), бросание предметов (через забор, крышу, в

колодец), вытрясание предметов – «палание» из корыта (начовки), загадывание вопроса

перед сном, встреча с незнакомцем или прохожим, ритуальное воровство: «валянки

чераз забор…где сабака загавкая – туда замуж иттить» (Записано от Крупенковой

М.А., 1938 г.р., д. Столбун, Ветковский район, Гомельская обл.).

По наличию «гадательных предметов»: блин, вода, бумага, ключ и замок, колья

забора, дрова, зерно, уголь, одежда и обувь, кукла из тряпок (лялька): «Лялек наделаять

с трапак и в начевку, если хлопцава первая выпадя – твая нявеста родя в девках»

(Записано от Аниськовой У.И., 1940 г.р., д. Столбун, Ветковский район, Гомельская

обл.).

По мере счета, количеству и качеству предметов: парный-непарный, четный-

нечетный, много-мало, сохранение-утрата, длинный-короткий, ровный – кривой:

«Хватали эти вот прясла: скока если парные или нипарная. Если парная, то пара

будит, нипарная – значит адна» (Записано от Зайкиной Е.И., 1943 г.р., с. Колюды,

Красногорский район, Брянская обл.).

По месту совершения: жилище, баня, двор, сарай со скотом, перекресток, берег

реки: «А тады хадиди у сарай – ета корова ляжить… цап-цап-цап. За роги поцапая –

91

ета плохая, а если за зад – это хорошо» (Записано от Давыденко Т.П., 1927 г.р., с.

Медведи, Красногорский район, Брянская обл.).

Заметим, что гадания с зеркалом были известны нашим респонденткам, но

характеризовались, как «страшные», «опасные», так как были связаны с общением с

нечистой силой, видениями, даже физическими травмами. Мы придерживаемся

мнения, что гадания с зеркалом являются не специфическими полесскими, о чем

находим подтверждение у С.М. Толстой [см.: 4, с. 112, 123].

Гадания с зеркалом фиксировались в ходе экспедиционного выезда в Жизринский

район Калужской обл. и Болховский район Орловской обл.: «…Мы ещё были девчонки.

Вот, стоит зеркало, две свечи. И ты сидишь. И вот ждёшь, пока суженый к тебе

придёт… А то сидела, и тут появился кто-то чёрный, и я сразу это зеркало накрыла,

иначе у меня мог срез на лице быть» (Записано от Плотниковой Л.Н., 1931 г.р., г.

Болхов, Орловская обл.).

Из перечисленных выше гаданий, распространенных в Брянско-Гомельском

локусе Восточного Полесья, в Калужско-Орловском локусе повсеместно

фиксировались гадания с бросанием старой или ношеной обуви: «…находили сапог

старый какой-нибудь и бросали… и куда замуж выйдешь, туда попадёт носом или чем

там» (Записано от Захаркиной Л.В., 1948 г.р., с. Яровщина, Жиздринский район,

Калужская обл.); с курицей, петухом, зерном, водой и зеркалом: «[заносили] курицу и

петуха. И насыпали зерно. Если курица начинает зерно клевать, значит, будет в доме

хозяйство. Ну, а если петух начинает в зеркало смотреть, тада в зеркало смотреть,

умываться, это значит, будет такой кавалер, что вот»; выспрашивание у случайного

прохожего имени суженого: «”мужчина, как тебя зовут”? Он отвечает, что по

настоящему, а она засмеётся, и отвечает, что зря» (Записано от Плотниковой Л.Н.,

1931 г.р., г. Болхов, Орловская обл.); загадывание имени и облика суженого перед

сном: «мы писали бумажки, там Коля, Ваня, Гриша, Миша… и на божничку, за иконку.

И потом утром вытаскиваем, кого ж я вытащила, ой, я его не знаю, Васька, аа, у нас

же Васьки есть …нее, нету» (Записано от Кузьминой К.П.,1937 г.р., г. Жиздра,

Калужская обл.); имитация мостика в чаше с водой.

Для локуса Калужско-Орловского Полесья характерными оказались

коллективные гадания на выпадение жребия, совершенно не встречавшиеся в ходе

полевого исследования в Брянско-Гомельском пограничном локусе Восточного

Полесья. Такой тип гаданий описан этнографом А. Терещенко в сер. XIX в., как

характерный для великорусских губерний России [1, с. 225]. Гадание основано на

вынимании из общего сосуда личных вещей, принадлежащих гадающим: «У них [у

«молодых» бабушек] была большая чашка, наливали водой. У каждого, кто приходил –

булавочка там помеченая, колечко (желательно были колечки обручальные). Вот они

кидали в воду всё это, накрывали полотенцем, и вот кто-то там у них был запевалой –

руку туда опускал и – вытаскивает» (Записано от Захаркиной Л.В., 1948 г.р., с.

Яровщина, Жиздринский район, Калужская обл.). Действие происходит обычно под

пение специальных песен, предсказывающих в метафорической форме будущее

владельцу вещи: «А воду приносили и наливали у таз: за столом сижу пятерней

вожу, а туды серьги кидали, а что вулица не минуится той то влюбится… Вот

стоит корыто и с другим покрыта. [И что это за смысл был?] Мужик погиб у ней…

Ещё повожу – ещё посижу. [это кто замуж не вышел, ищё может придётся на

старости лет выйдет] (Записано от Снурницыной М.М., 1937 г.р., с. Борилово,

Болховский район, Орловская обл.). «Сидит женщина: “Идеть котик по лавочке,

ведеть кошку за лапочки, а кому ета загадка достанется, не минуется, скоро

сбудется”. И полезла… “Ой, сбудется, значит женишок появится”… “В стенке

сучок, это чей старичок”? Потом “Венечку пошумельнички еще повисят, еще

92

пошумят” – значить, посидишь еще, не скоро замуж выйдешь» (Записано от

Кузьминой К.П.,1937 г.р., г. Жиздра, Калужская обл.).

В качестве единичного случая приведем описание спиритического сеанса от

респондентки из г.Болхова Орловской обл. Практика спиритизма – вариант

коммуникации с потусторонним миром с помощью душ умерших – проникла в Россию

с Запада еще в 1810-е гг., а в 1870-е гг. распространилась массово. Возможно, эта

традиция укоренилась в купеческой и мещанской среде г. Болхова, а в XX в. стала

осознаваться как народная: «…делали такой круг из бумаги. На кругу 2 стрелки было:

маленькая и большая, и – циферблат, и буквы. И вот ночью вызываешь кого-нибудь

(мы вызывали всегда Пушкина): “Друг, выходи на круг”. И вот два пальца держали над

блюдечком… Ну, и начинает ходить. Потом загадываешь…» (Записано от

Плотниковой Л.Н., 1931 г.р., г. Болхов, Орловская обл.).

К окказиональному типу гаданий (происходит во время другого значимого

события, не предназначенного для гадания) отнесем рассказ респондентки об

«узнаванию» ведьмы на Пасху: «[А как ведьму узнавали?] Это надо всё-всё новое

одеть: с чулка – до носка. Если во всём (новом), значит увидишь ведьму… [А как её

увидишь?] Загорелась (ведьма), видит, что всё на ней горит» (Записано от Зуевой

К.И., 1939 г.р., с. Яровщина, Жиздринский район, Калужская обл.).

При изучении традиций гуляний молодёжи, образования пар, представлений о

должном, поощряемом и запретном, осуждаемом поведении особую роль выполняют

гадания. Время гаданий приурочено к зимнему и летнему солнцеворотам. Однако в

изученных полесских локусах более выражена традиция масленичных гаданий. Место

совершения и время демонстрируют символику «пограничного» пространства и

времени между реальным миром и миром непознанным, невыраженным,

приближающимся к человеку в переломные моменты: кануны праздников, ночи.

Основная часть гаданий связана с толкованием звуков, слов, образов, предметов и их

признаков. Присутствует локальное распространение некоторых гаданий и общие для

Полесья типы; ориентированность на великорусский культурный тип в локусе

Калужско-Орловского Полесья.


1. Быт русского народа. Часть VII / Сост. А.Терещенко. – Санкт-Петербург,

1848. – 350 с.

2. Валенцова М.М. Материалы для картографирования типов полесских

святочных гаданий / М.М. Валенцова // Славянский и балканский фольклор.

Этнолингвистическое изучение Полесья. – Москва: Индрик, 1995. – 400 с.

3. Славянские древности. Этнолингвистический словарь / Под ред. Н.И.

Толстого. – Москва: Международные отношения, 1995. – Т.1 А-Г. – 275 с.

4. Толстая С.М. Зеркало в традиционных славянских верованиях и обрядах /

С.М. Толстая // Славянский и балканский фольклор. Верования, текст, ритуал / Под

ред. Н.И. Толстого. – Москва: Наука, 1994. – 270 с.

93

Бондаренко Е.В.,

Доктор филологических наук, профессор кафедры второго иностранного языка,

Институт межкультурной коммуникации и международных отношений (ИМКиМО),

Белгородский научно-исследовательский университет (БелГУ)

Радович М. А.

аспирант кафедры второго иностранного языка, Институт межкультурной

коммуникации и международных отношений (ИМКиМО), Белгородский научно-

исследовательский университет (БелГУ)

АНГЛО-АМЕРИКАНСКИЕ ЗАИМСТВОВАНИЯ В ТЕКСТАХ КОМИКСОВ

(НА МАТЕРИАЛЕ НЕМЕЦКОГО И РУССКОГО ЯЗЫКОВ)

Статья посвящена проблеме англо-американских заимствований в изданиях

комиксов на русском и немецком языке.

В связи с доминированием американской культуры в мировом сообществе

наблюдается растущая популярность комиксов, герои которых стали известны

благодаря голливудским фильмам-экранизациям комиксов. Если в Америке фильмы

являются продолжением культуры комикса, которая достигла своего пика в 30е-50е

годы, то в Европе американский комикс только зарождается. Говоря об экспансии

американского комикса в европейскую культуру, следует выделить американский

комикс как особый вид визуального искусства, отделяя его от традиционной

европейской графической новеллы с плавной повествовательной линией и более

качественной графикой.

Американский комикс, в свою очередь, характеризуется минимальным текстом с

ярко выраженной разговорной стилистикой на фоне быстро меняющихся сцен,

действий. При интеграции его в европейское литературное пространство встает вопрос

адаптации нового жанра в стиле «экшен» в размеренный менталитет европейца и в

первую очередь, этот вопрос затрагивает языковой аспект. Так, в русском языке

отсутствуют многочисленные звукоподражательные слова, типичные для

американского комикса. Еще Иосиф Бродский, будучи эмигрантом в Америке,

отзывался о русском языке как об «описательном», в то время как английский по его

словам является "точным, внятным»[1].

Проблема «описательности» русского языка остро встает в таком ограниченном

для текстов жанре как комикс. В филактере (словесном «пузыре») должно поместиться

минимальное количество слов с максимальным зарядом экспрессии. Российские

издатели, публикующие американские комиксы, часто прибегают к транслитерации.

Возникают такие междометия как: КРАК, ВРУМ, БЛАМ, ФА-ЧУУМ, ВХА-БООМ,

КЧУКЧУКЧУКЧУК, УНХ, РАТТЛ, УМФ, РРАМПХ, РРЕЕНЧ, ХХМПХ, ГААХХХ и

т.д.

Издательство Bubble, выпускающее оригинальные русскоязычные комиксы,

вводит новые междометия, более близкие российскому читателю: ДУХ, ТУХ, ДОХ,

ФУХ, ВУХ, ШУХ, КТУХ (звуки борьбы); ПУМ, ТУМ, ДУМ, ВРУМ; КЛАК, ШВАК,

ШМАК (глухие звуки, например, звук удара, звук падения); ТЫЩ, ДЫЩ, БДЫЩ

(звуки борьбы); ДРИНЬ, ДЗИНЬ (звонок телефона); ЧИК (ножницы режут бумагу,

снимок на камеру мобильного телефона).

Через сокращение или конверсию возникают звукоподражания как производные

от существующих лексем: ХЛОП, СКРИП, ХВАТЬ.

К такому же приему прибегает и немецкое издательство Egmont Ehapa Verlag

GmbH, которое при переводе серии комиксов Chip’n’Dale Rescue Rangers

кинокомпании Walt Disney стремится минимизировать англо-американские

звукоподражательные слова и междометия путем замещения субстантивированными

глаголами с понятной читателю семантикой:

94

Идеофон Значение Происхождение

BREEMS! Звук резкого торможения Bremsen – тормозить

FLUTSCH! Звук падения на скользком

основании

Flutschen – проскользнуть, выскользнуть

JAPS! Звук прерывистого, тяжелого

дыхания

Japsen – жадно глотать воздухом,

прерывисто дышать

KEUCH Звук прерывистого, тяжелого

дыхания

Keuchen – тяжело дышать, пыхтеть

KLAEFF! Звук, изображающий лай

собаки

Klaeffen – лаять, тявкать

SCHNUEFF Звук собаки, идущей по следу Schnueffeln – нюхать, обнюхивать

KNIRSCH Звук падения самолета Knirschen – хрустеть, скрипеть

KREISCH Звук падения самолета Kreischen – визжать, пронзительно

кричать

PLATSCH! Звук расплескавшейся воды Platschen – бултыхаться, плескаться

В то же время сохраняются прямые заимствования, хотя и в незначительной

степени, например: BONG (звук падения), KRACKS (треск, разлом), Uups (удивление,

досада), WAAH (плач, крик отчаяния), WAU (возглас удивления), WOFF (звук падения

тяжелого на мягкое), WUPPS (возглас при падении).

Таким образом, подводя итоги данного краткого обзора языка комиксов, следует

подчеркнуть, что немецкий язык проявляет большую гибкость в процессе адаптации

английского языка американских комиксов в немецких переводных изданиях.


1. Интервью Бенгта Янгфельдта с Иосифом Бродским //Журнальный зал

[Электронный ресурс]. Режим доступа: http://magazines.russ.ru/zvezda/2010/1/be17.html

2. Интервью с Александром Куниным [Электронный ресурс]. Режим

доступа: http://people-on-plate.ru/1888/

3. Майор Гром. №1, – М, Bubble, 2012. – 37 с.

4. Майор Гром. №2, – М, Bubble, 2012. – 34 с.

5. Сайт издательства «Bubble» [Электронный ресурс]. Режим доступа:

http://bubble.ru/

6. Chip und Chap Ritter des Rechts. Nr.8. – Wuerzburg, Ehapa Verlag GmbH,

1993 – 46 S.

7. Chip’n’Dale Rescue Rangers. V.1. – LA.: Boom! Studios, 2010 – 28 p.

95

Шелихова С.В.

старший преподаватель кафедры технических иностранных языков

Сибирского государственного аэрокосмического университета

Дискурс-анализ

ОШИБКИ АРГУМЕНТАЦИИ КАК СТРАТЕГИЯ УБЕЖДЕНИЯ В

ПОЛИТИЧЕСКОМ ДИСКУРСЕ

Переходя непосредственно к исследованию аргументативных ошибок, мы

рассматриваем, политический дискурс как аргументированную речь, где очень часто

протагонист в действительности не пытается убедить антагониста, а обращается через

его голову к третьей стороне. Так, например, происходит в политических дебатах:

группа, на которую нацелена речь, может состоять из телезрителей, электорат и т.д.

При этом существует фактически два антагониста: официальный антагонист и люди,

являющиеся на самом деле целью убеждения [3, c.51].

Давая оценку и анализ аргументативному дискурсу, а также рассматривая

основные ошибки аргументации, мы выделяем в данной статье те, которые возникают

при столкновении мнений.

Дискуссия возникает, когда кто-то высказывает какую-либо точку зрения, а кто-то

ругой подвергает ее сомнению. Для дальнейшего продвижения в споре необходимо

выявить различия во мнениях. Только тогда, когда становятся очевидными все детали

спора, возможно его последовательное разрешение. Следовательно, в идеальном

варианте детали спора должны быть выяснены на стадии конфронтации, которая

предшествует процессу разрешения критической дискуссии.

Чтобы способствовать разрешению спора, необходимо создать атмосферу, в

которой люди могли бы выдвинуть любую точку зрения, где каждый имеет право

высказать собственную точку зрения по любой проблеме и подвергнуть сомнению

любую точку зрения. Речевые акты, посредством которых выражается точка зрения,

могут представлять собой не только утверждения каких-либо фактов, но и оценочные

суждения. Отсутствие ограничений в отношении людей, которые высказывают точку

зрения или выражают сомнение, означает, что речевые акты, которые должны

производиться с этой целью, не могут подвергаться каким-либо специальным

условиям, связанным со статусом или положением говорящего. Каждый имеет право

утверждать что-либо или высказывать сомнение по поводу любой точки зрения. Запрет

на возможность оппоненту свободно выразить свое мнение, сформулирован в Правиле

1 критической дискуссии [3, c.57]. Нарушено оно может быть двумя путями. Участник

дискуссии может наложить определенные ограничения на точку зрения, которая

выдвинута или подвергнута сомнению, и он может ограничить право другой стороны

выдвигать любую точку зрения или выражать сомнение по поводу любой точки зрения.

В первом случае накладываются ограничения на содержание, во втором – ущемляется

личная свобода [3, c.71]. И тот, и другой прием используются как стратегия ведения

аргументации.

Ограничения в отношении содержания могут означать, что определенные точки

зрения объявляются неприкосновенными, и в этом случае оппоненту запрещено

подвергать их сомнению или критиковать. Исключение из обсуждения и заявление о

неуязвимости точки зрения являются препятствиями для критической дискуссии.

Ущемление личной свободы оппонента является попыткой устранить серьезного

противника, и, следовательно, применяется одной из сторон для проведения своей

аргументации без каких-либо препятствий. Ярким примером этого может являться

оказание давления на оппонента, с целью помешать ему высказать точку зрения или

мнение и завершить дискуссию уже на начальной стадии [3, c.62]. В соответствии с

96

Правилом 1, подобная попытка погубить дискуссию должна рассматриваться как

ошибка, которая намеренно совершается участником дискуссии, т.к. он выбрал себе

такую стратегию ведения аргументации. Она может быть совершена как антагонистом,

так и протагонистом. Самый эффективный способ оказания давления на оппонента -

устранить оппонента физически. Вполне достаточной может быть сама угроза

применить силу или другие санкции, а также воздействия на чувства оппонента. Цель

этих речевых актов - достичь такого интеракционального эффекта, при котором

оппонент осознает, что ему угрожают, и связывает с этим определенные последствия,

тогда как единственный интеракциональный эффект, который должен быть достигнут в

ходе критической дискуссии, заключается в том, чтобы убедить оппонента в

неправильности его точки зрения или неправильности его сомнения [4, c. 53].

Другой распространенной ошибкой аргументативного дискурса являются нападки

на личность оппонента. Выбирая для себя такую стратегию ведения дискуссии и

изображая оппонента глупым, ненадежным, непоследовательным и т.д. участники

дискуссии стремятся убедить скорее аудиторию, а не друг друга, в том, что слова

оппонента противоречат его действиям, подвергают сомнению ум, компетентность и

честность оппонента [3, c. 82]. Такой вид ошибки характерен политическому дискурсу.

Проиллюстрировать вышесказанное можно на примере следующего

аргументативного дискурса:

Question: Can I ask you Mr. Blair, a lot of people back at home will see you as coming

here partially as an envoy for George Bush to do some of his work for him. Does this cause

you any difficulties and embarrassment when you are here with your colleagues?

President Chirac: Can I maybe just pay tribute to this glorious imagination, the

imagination of that journalist that put the last question? Of course when they prepare press

conferences, and I suppose you have to prepare them, you have to think of all sorts of

questions that might be put to you, and when we prepare those press conferences we think

about difficult questions, and I can tell you that we hadn't thought about that question.

В ходе ответа на вопрос о том, не выступает ли Тони Блэр посланником Дж.

Буша, и не выполняет ли он за него работу, протагонист пытается провести свою

аргументацию, допуская при этом одну из серьёзных ошибок правила ведения

дискуссии – подвергает сомнению ум и компетентность оппонента (нападки на

личность оппонента). Президент Ширак пытается устранить противника в дискуссии,

изображая его глупым и пристрастным. Он говорит, что обычно они продумывают все

сложные вопросы, но мысль о возникновении такого ему даже в голову не приходила.

Оказание давления на оппонента можно продемонстрировать политическим

дискурсом электронного издания Rosbalt о заключении соглашения между Украиной и

НАТО о предоставлении территории для размещения военных баз НАТО:

Russia's legislators have a different view of the matter. In their just adopted resolution -

it was put forward by Konstantin Zatulin - the deputies express profound regret at Kiev's

decision and state that they find it necessary to urge the Russian president and cabinet to seek

immediate consultations with Ukraine. "The State Duma is convinced that further

development of the special, friendly relations of the Russian Federation with Ukraine must

take into account how Ukraine responds to the Russian Federation's concern that arises from

this increased threat to its defense and security," the resolution states.

В данном высказывании от лица Государственной Думы присутствует явная

угроза: в ходе дружественных дальнейших отношений России и Украины, русские

примут во внимание то, как интересы и безопасность России были поставлены под

угрозу. Можно предположить, что большая часть угрозы все же осталась в

импликации, т.к. происходит общение на государственном уровне.

Таким образом, на стадии конфронтации, которая предшествует процессу

разрешения критической дискуссии можно выделить следующие типы ошибок:

97

ущемление личной свободы оппонента (оказание давления на оппонента), нападки на

личность оппонента. В соответствии с выше обозначенными типами ошибок

стратегию, в основе которой они находятся мы можем определить как стратегию

подавления оппонента.

В ходе проведенной нами работы, мы пришли к выводу, что в политическом

дискурсе такие стратегии в аргументации применяются довольно часто, что на наш

взгляд обусловлено тем фактом, что любое осмысленное высказывание имеет своей

целью воздействовать на реципиента [2, c. 19]. Данная цель не всегда осознаваема

субъектом речи, но не в случаях создания политических выступлений т.к. одной из

основных целей публичного текста является направленное воздействие на реципиента в

плане формирования его политических пристрастий [1, c. 63].

Политики, выбирая стратегию сокрытия слабых или сомнительных звеньев

аргументации в ходе ведения дискуссии, основываются на ошибках игнорирования или

полного отказа от словесно невыраженных предпосылок. Восстановить фразу,

оставленную в импликации в политическом дискурсе очень сложно, т.к. политики, как

правило, тщательно продумывают свою речь.


1. Аллен Дж. Ф., Перро Р. Выявление коммуникативного намерения,

содержащегося в высказывании //Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 19. Москва,

1987.

2. Баранов А.Н., Караулов Ю.Н. Русская политическая метафора: Материалы к

словарю. – М., 1991.

3. Еемерен ван Ф., Гроотендорст Р. Аргументация, коммуникация и ошибки.

СПб., 1992.

4. Иссерс О.С. Паша – «Мерседес», или речевая стратегия дискредитации

//Вестник Омского университета. – 1997. № 2(4). – С. 51-54.

98

ГЕОГРАФИЧЕСКИЕ НАУКИ

Петроченко О.,

Тугуз Ф.В.,

Воронина Л.,

Тастиева Е.

факультет естествознания ФГБОУ ВПО

«Адыгейский государственный университет»

Географические науки

МИГРАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ В РЕСПУБЛИКЕ АДЫГЕЯ

Адыгея, с ее благоприятными природно-климатическими условиями и, выгодным

географическим положением является местом притяжения миграционного потока со

всей территории России и стран ближнего зарубежья.

В настоящее время Республика Адыгея входит в число регионов, где миграция

является единственным источником роста численности населения. Основные

демографические проблемы: снижение рождаемости, рост смертности, сокращение

продолжительности жизни. Численность постоянного населения Адыгеи на 1 января

2015 года составила 449,2 тыс. человек. По сравнению с началом предыдущего года,

число жителей республики возросло на 2754 человека, или на 0,6%.

Всего в прошлом году в Адыгее родилось 5692 ребенка, что на 55 детей больше.

Однако число умерших превысило число родившихся на 253 человека и 4,4% (в 2013

году – 3,7%). Поэтому общее увеличение численности населения за год связано с

превышением миграционного прироста над естественной убылью. При этом

миграционный прирост смог компенсировать численные потери населения в 11,9

раза. За 2014 год число мигрантов, прибывших в республику, увеличилось на 1709

человек, или на 10,5%. Миграционный прирост населения Адыгеи увеличился на 755

человек, или на 33,6%, в том числе за счет мигрантов из регионов Российской

Федерации на 1086 человек, или в 2,8 раза.

Внутри республики прослеживаются значительные различия в показателях

механического движения населения. До конца 80-х годов отмечался отток сельского

населения в города. С 1989 по 1999гг. отрицательное сальдо миграции в сельской

местности сменяется на положительное. Переезд сельских жителей в города

республики возобновляется с 1999г.

Основными причинами убыли населения из села в город являются: существенные

различия уровня жизни между городом и селом, более разнообразная сфера

приложения труда, более полное удовлетворение растущих материальных и духовных

потребностей и др. Решающую роль в миграции населения играет недостаточное

развитие на селе сферы обслуживания, все повышающийся образовательный уровень

сельской молодежи.

В настоящее время основу миграционного притока в Адыгею составляют

прибывающие из Средней Азии, Казахстана, Армении, Украины, Абхазии, Грузии,

Чеченской республики. Миграционный обмен со странами дальнего зарубежья

незначителен и существенного влияния на динамику численности населения

республики не оказывает.

Миграционные процессы, протекающие на территории Адыгеи, приводят к

изменению возрастного состава населения. Состав мигрантов по возрасту за 2015г.

характеризуется преобладанием лиц трудоспособного возраста-61%, в возрасте до 16

лет-5%, в пенсионном возрасте-34%.

99

Миграции оказывают заметное влияние на этнические процессы, происходят

изменения национального состава.

По данным переписи 2010 года в общем миграционном приросте преобладают

адыгейцы, русские, украинцы, армяне. За счет миграции ежегодно увеличивается

приток граждан чеченской, курдской национальностей.

Основная часть мигрантов поселяются в местах проживания их родственников и

знакомых, а также в Адыгее присутствуют места проживания граждан одной

(некоренной) национальности (греки, армяне, курды).

В одном Красногвардейском районе численность мигрантов курдской

национальности, впервые появившихся в Адыгее в начале 90-х гг., уже достигла 13% от

всего населения. В населенных пунктах района, где компактно проживают курдские

переселенцы, проявляется помимо усиления напряжения в социально-экономической

сфере, тенденция постепенного вытеснения местного населения. К примеру, в селе

Верхне-Назаравском всего 163 домовладения, 49 (30%) из них принадлежат гражданам

курдской национальности. В селе Садовом- 386 домовладений, 102 (26,4%) из них

принадлежат курдским семьям.

Устойчивое неблагополучие демографической ситуации, при сохраняющемся

миграционном приросте, создает тенденцию к возможному изменению этнического

состава республики, этнопсихологического состояния населения. Естественная убыль и

отток части старожильческого населения на фоне притока представителей других

национальностей приводят к возможной утрате исторически сложившихся традиций

совместного проживания русских и адыгов. Это тем более важно, во-первых, потому,

что толерантное отношение этих народов во многом формируют этнополитическую

ситуацию в республике; во-вторых, вновь прибывшее население легче поддается

политическим манипуляциям и этнической мобилизации.

В настоящее время мигрантов, прибывающих в республику, можно отнести к

следующим категориям: добровольные мигранты, вынужденные переселенцы,

вынужденно покинувшие Чеченскую Республику, репатрианты.

Современные миграционные процессы в Адыгее порождают ряд проблем

связанные с обеспечением жилья, состоянием рынка труда и экономики. В городах

республики усиливается конкуренция за рабочие места.

Анализ состояния образовательного уровня мигрантов выявил, что доля лиц,

имеющих высшее образование среди выбывших, больше на 9 %, чем у прибывших, а

лица со средним профессиональным и средним общим образованием находятся на

одинаковом уровне.

Основными причинами миграции являются семейные обстоятельства, на долю

которых приходится 70 % перемещений, возвращение к прежнему месту жительства -

17 %, в связи с работой – 6 %, в связи с учебой – 2 % и иные причины.

В современных условиях для Республики Адыгея важной задачей является не

только сохранение миграционной привлекательности, но и удержание собственного

человеческого потенциала. Для демократизации общества, основанной на свободе

личного выбора, задача регулирования данных вопросов в немалой степени зависит от

создания условий для населения.


1. Всероссийская перепись населения 2010 года. Официальные итоги с

расширенными перечнями по национальному составу населения и по регионам.

2. Тлехурай, Ф. В., Эволюция расселения на территории Адыгеи в XX веке /

Ф.В. Тлехурай, Д.Н. Лухманов: – Майкоп: Изд-во АГУ, 2007-156c.

3. Тугуз, Ф.В., Структурная эволюция сети поселений на территории Адыгеи//

Вестник АГУ. Серия «Естественно-математические и технические науки». – Майкоп:

изд-во АГУ, 2011. – Вып. 1 (76) 2011.

100

ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ

Саєнко Ю.О.

викладач кафедри цивільно-правових дисциплін, господарського

і трудового права ХНПУ ім. Г.С.Сковороди,

кандидат юридичних наук

Правове регулювання робочого часу

ПРАВОВЕ РОЗМЕЖУВАННЯ ВИДІВ РОБОЧОГО ЧАСУ

Робочий час, як один із центральних інститутів трудового права, становить собою

сукупність правових норм щодо встановлення для працівників міри праці, обмеження

цього часу та права на відпочинок. У силу поєднання економічних, політичних,

соціальних і культурних чинників він відіграє надзвичайно важливу роль на сучасному

етапі розвитку держави.

У зв’язку з активним розвитком в Україні інститутів ринкової економіки, появи

нових форм господарювання й нових соціально-економічних відносин на ринку праці

виникає необхідність в удосконаленні законодавчих основ регулювання інституту

робочого часу. З огляду на це необхідним є детальне вивчення робочого часу,

особливостей його видів та режимів. Не останню роль у цьому завданні, на мій погляд,

може відіграти правове розмежування видів робочого часу.

Законодавство України про працю передбачає такі види робочого часу як

нормований і ненормований.

Нормований, у свою чергу поділяється на робочий час:

1). нормальної тривалості, що не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст.

50 КЗпП [1]). Тобто нормальний робочий час – це вид робочого часу, який встановлює

тривалість робочого тижня (в годинах) при роботі в нормальних умовах праці. Норма

тривалості робочого часу не може бути подовжена за виключенням випадків

передбачених законодавством. При цьому менша норма тривалості робочого часу

встановлюється із врахуванням умов праці, віку і фізіологічних особливостей

працівника, за згодою сторін трудового договору та при укладенні колективного

договору;

2). скорочений, тобто час, протягом якого працівник повинен виконувати

трудові обов’язки, скорочується, при цьому він має право на оплату праці в розмірі

повної тарифної ставки, повного окладу.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для окремих категорій

працівників, зокрема для неповнолітніх. Норми робочого часу диференціюються, в

залежності від віку працівника та пов’язані із охороною здоров’я неповнолітнього. Так,

для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, від 15 до 16 років

(учнів віком від 14 до 15 років, які працюють підчас канікул) – 24 години. Тривалість

робочого часу учнів, які працюють в період навчального року у вільний від навчання

час, не може перевищувати половини тривалості передбаченого в законі для осіб

певного віку.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється законодавством також для

окремих категорій працівників (вчителів, лікарів), а також осіб, зайнятих на роботах зі

шкідливими умовами праці і тих, хто працює у зоні відчуження і зоні безумовного

(обов’язкового) відселення. Так, ст. 77 Закону України «Основи законодавства України

про охорону здоров'я» у якості пільги для медичних і фармацевтичних працівників

передбачає можливість встановлення скороченого робочого дня [2].

http://zakon.rada.gov.ua/go/2801-12

http://zakon.rada.gov.ua/go/2801-12

101

Кодекс законів про працю у ст.51 передбачає можливість встановлення

скороченого робочого часу, за рахунок власних коштів на підприємствах та в

організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Також, час роботи скорочується напередодні святкових і неробочих днів.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не

може перевищувати 5-ти годин. Крім того, скорочення робочого часу

встановлюється при роботі у нічний час. Дане правило не поширюється на працівників

для яких вже передбачено скорочення робочого часу, а також в деяких інших випадках

передбачених законодавством.

3). неповний робочий час має меншу, ніж встановлено нормативними актами,

тривалість робочого часу.

Діючий КЗпП не містить визначення неповного робочого часу. У науковій

літературі критеріями визначення інституту «неповного робочого часу» називають: (а)

зменшення нормальної тривалості робочого часу, (б) згода між працівником і

роботодавцем.[3, с. 16]

На мій погляд, слід додати ще такі важливі ознаки як добровільність згоди

працівника на встановлення неповного робочого часу, і пропорційність оплати праці

залежно від відпрацьованого часу і обсягу виконаних робіт.

Неповний робочий час встановлюється як при прийнятті на роботу, так і з часом,

як правило, за згодою сторін. Такий робочий час може бути встановлений за згодою

між працівником і роботодавцем на певний строк або без зазначення останнього. У той

же час, на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину у віці до чотирнадцяти років

або дитину-інваліда, у тому числі таку, над якою вона здійснює опіку, або здійснює

догляд за хворим членом сім’ї у відповідності до медичного висновку, законодавством

України встановлюється обов’язок роботодавця встановити їй неповний робочий день

або неповний робочий тиждень.

Робота на умовах неповного робочого часу не передбачає правових підстав для

обмеження обсягу трудових прав працівників порівняно із тими, які працюють на

умовах нормального робочого часу. Таким працівникам встановлюється відпустка тієї

ж тривалості, вихідні і святкові дні, час роботи враховується у трудовий стаж. Що ж

стосується оплати праці на умовах неповного робочого часу, то вона здійснюється

пропорційно відпрацьованому робочому часу або залежно від виробітку.

Іншим видом робочого часу є ненормований, який встановлюється для

керівників, спеціалістів, державних службовців, праця яких за характером виконуваних

ними функцій не завжди може бути обмежена нормальною тривалістю робочого дня і

не підлягає точному обліку внаслідок режиму роботи, а також для осіб, робочий час

яких у зв’язку із особливостями організації їх праці розподіляється ними на власний

розсуд.

Кодекс законів про працю України не містить визначення «ненормований

робочий день». Слід зазначити, що серед вчених ненормований робочий день

визначається не як вид робочого часу, а як його режим. Наприклад, В.В.Жернаков

визначає його як особливий режим робочого часу, який встановлюється для окремих

категорій працівників у випадку неможливості нормування трудового процесу [4, с.

166, 167].

З точки зору інших вчених, ненормований робочий день – це особливий режим

робочого часу окремих працівників, визначений специфікою їх праці, при якому

допускається в окремі дні роботи понад встановлену тривалість робочого часу за

пропозицією роботодавця або за ініціативою самого працівника [ див.: 5, с. 164; 6, с.

317,318].

102

До ненормованого робочого часу також відноситься понаднормова робота, тобто

перевищення не тільки встановленої нормальної або скороченої тривалості робочого

часу, а й тривалості щоденної роботи.

Отже, ненормований робочий час можна визначити як особливий його вид, який

встановлюється для окремих категорій працівників у випадку неможливості

нормування часу трудового процесу.

Таким чином, на підставі вищенаведеного, на мій погляд, можна виділити такі

види робочого часу: в залежності від (а) тривалості: нормальний, скорочений і

неповний; (б) характеру нормування: нормований і ненормований.


1. Кодекс законів про працю України: затв. Законом УРСР від 10.12.1971 р., №

322-VIII// Відом. Верхов. Ради УРСР – 1971. – № 50 (Додаток) – Ст. 375.

2. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від

19.11.1992 р., № 2801-XII // Відом. Верхов. Ради України, 1993 – № 4. Ст. 19.

3. Венедиктов В.С. Рабочее время и время отдыха по действующему

законодательству о труде Украины: учеб. пособ. / В.С. Венедиктов, В.М. Венедиктова.

– Харьков : Ун-т внутр.. дел, 1998. – 51 с.

4. Трудовое право в вопросах и ответах / под. ред. В.В. Жернакова, Харьков:

Одиссей, 2000. – 624 с.

5. Трудовое право России / отв. Ред. Р.З. Лившиц и Ю.п. Орловский. – М.:

Инфра-М-Норма, 1998. – 480 с.

6. Трудове право України: Академ курс: підруч./ [А.Ю. Бабаскін., Ю.В. Баранюк,

С.В. Дріжчана та ін.]; за аг. Ред.. Н.М. Хуторян. К.: Вид-во А.С.К., 2004. – 608 с.

Іщенко Н. І.

старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін,

господарського та трудового права

ХНПУ ім.Г.С.Сковороди, кандидат юридичних наук

Сучасний стан інституту трудового договору

РОЗВИТОК ПРАВ І ОБОВ'ЯЗКІВ СТОРІН ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ В

УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Конституція України закріпила за кожним громадянином право на працю. Кодекс

законів про працю України розвиває це положення і закріплює три важливих моменти.

По-перше, поняття права на працю визначається як право на отримання роботи з

оплатою праці не нижче встановленого державного мінімального розміру, включаючи

право на вільний вибір професфї, роду занять та роботи. По-друге, держава забезпечує

гарантії реалізації права на працю. По-третє, трудовий договір визнається основною

формою реалізації права на працю [1].

Таким чином, реалізація права на працю щляхом укладення трудового договору

породжує трудові правовідносини, у зміст яких входять взаємні права і кореспондуючі

обов'язки сторін. Необхідно звернути увагу на таку закономірність, яка проявляється в

тому, що взаємність визначення прав і обов'язків між суб'єктами правовідносин, що

виникли, надає цим правам і обов'язкам суб'єктивного характеру. Під суб'єктивним

правом слід розуміти захищену законом можливість (юридична міра) уповноваженої

особи (одного суб'єкта трудових правовідносин) вимагати від іншого – зобов'язаного

суб'єкта – виконання певних дій. Суб'єктивний юридичний обов'язок учасника

трудових правовідносин є юридичною мірою необхідної поведінки зобов'язаної особи

[2]. Для сторін трудового договору їх права і обов'язки стали суб'єктивними в

результаті взаємної домовленості. Можна сказати, що саме з цього моменту і

починається дія трудового договору як основного способу правового регулювання

103

трудових правовідносин, що виникли на його підставі. Більш того, фактично цей

момент і підтверджує нашу думку щодо подальшої трансформації визначених

сторонами прав і обов'язків у договорі в зміст трудових правовідносин.

Отже, зупинимось лише на декількох правах і обов'язках сторін та на їх

трансформації у зміст трудових правовідносин.

Специфікою трудових правовідносин є те, що всі права і обов'язки в них мають

особистий характер. Це означає, що працівник не може в трудових правовідносинах

замінити себе у виконанні трудової функції кимось іншим без згоди власника. В свою

чергу власник або уповноважений ним орган так само не може без законних на те

підстав замінити працівника іншим. Тобто, як трудовий договір, так і трудові

правовідносини, що виникли на його підставі, завжди є індивідуальними і

двосторонніми.

Виходячи зі змісту трудового договору, одним з основних обов'язків працівника є

добросовісне виконання обумовленої в договорі трудової функції, оскільки вона є

певною ланкою у процесі роботи підприємства, установи, організації, і тому трудове

законодавство закріплює визначеність і постійність трудової функції працівника,

забороняючи власнику чи уповноваженому ним органу вимагати від нього роботи, не

обумовленої у трудовому договорі (ст.31 КЗпП України).

За трудовим договором працівник зобов'язується виконувати роботу за певною

спеціальністю, кваліфікацією чи посадою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому

розпорядку. У загальному вигляді ці обов'язки працівника сформульовані у правовому

приписі ст. 139 КЗпП України, а саме: працівники зобов'язані працювати чесно й

сумлінно, своєчасно и чітко виконувати розпорядження роботодавця, дотримуватися

трудової і технологічної дисциплини, вимог нормативних актів про охорону праці,

дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладений трудовий договір. Щодо

роботодавця, то його обов'язки сформульовані у правовому положенні ст. 141 КЗпП, а

саме: роботодавець повинен правильно організовувати роботу працівників, створювати

умови для росту продуктивності праці, забезпечувати трудову и виробничу дисципліну,

неухильно дотримуватися законодавства про працю і правил охорони праці, уважно

ставитися до вимог працівників, покращувати умови їх праці і побуту.

Досить цікавим є те, що перераховані основні обов'язки суб'єктів трудових

правовідносин за КЗпП 1971 р., у порівнянні з основними обов'язками цих же суб'єктів

у сучасних умовах дають підстави для розуміння й оцінки розвитку законодавства про

працю. Так, Проект трудового кодексу, внесений на розгляд Верховною Радою

народними депутатами України Гройсманом В.Б., Денісовою Л.Л. і Папієвим М.М. до

основних обов'язків працівника відносить ще і такі як: термінове інформування

роботодавця про загрозу життя і здоров'я працівників, збереження їхнього майна,

інформування роботодавця про причини відсутності на роботі, повага честі, гідності та

інших особистих немайнових прав роботодавця, відшкодування шкоди, спричиненої

майну роботодавця винними діями під час виконання трудових обов'язків,

нерозголошення державної чи комерційної таємниці та іншої захищеної законом

информації [3].

Що стосується обов'язків работодавця, то вони сформульовані у ст. 27 Проекту

трудового кодексу. А саме, роботодавець зобов'язаний поважати честь, гідність та інші

особисті права працівника. Відносно оплати праці роботодавець зобов'язаний

своєчасно виплачувти працівникам заробітну плату і робити інші виплати, передбачені

трудовим законодавством, колективними і трудовими договорами, здійснювати

загальнообов'язкове державне соціальне стрхування працівників. Стосовно охорони

праці, то работодавець зобов'язаний забезпечувати працівників відповідно до актів

трудового законодавства, колективних угод, колективних і трудових договорів

засобами колективного та індивідуального захисту. У сфері соціального партнерства

104

роботодавець зобов'язаний сприяти створенню передбачених актами трудового

законодавства, колективними угодами, колективним договором умов для здійснення

своїх повноважень виборним органом первинної профспілкової організвції

(профспілковим представником) чи вільно обраними працівниками представників

(представника). Також роботодавець повинен забезпечувати на вимогу другої сторони

ведення переговорів з метою укладення колективного договору відповідно до закону,

надавати працівникам за їх вимогою повну і точну інформацію відносно їх трудової

діяльності, а також надавати працівникам та їх представникам повну і чітку

інформацію, необхідну для ведення колективних переговорів та здійснення контролю

за виконанням умов колективних угод, колективного договору. Що стосується

персональных даних працівників, то роботодавець зобов'язаний здвйснювати їх захист і

конфіденційність у порядку, встановленому законодавством, а також у будь-який час

на вимогу працівника ознайомлювати його з персональними даними, вносити зміни до

них у випадку їх невідповідності фактичним обставинам.

Відносно теми дослідження, істотне значення має співвідношення кола обов'язків

працівника і роботодавця за трудовим договором і кола обов'язків цих суб'єктів за

трудовими правовідносинами. Дійсно, за трудовим договором, працівник

зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням

внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати

працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання

роботи. Ці умови предбачені законодавством про працю. Вони можуть бути внесені у

колективний договір. Виникає питання, на якій підставі з'являється розширене

порівняно із трудовим договором, коло обов'язків тепер уже суб'єктів трудових

відносин? Коло обов'язків суб'єктів трудових відносин конкретизується і розширюється

правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Таким чином, суб'єктивні права і обов'язки сторін трудового договору в умовах

ринкової економіки отримують свій подальший розвиток. А тому, трудовий договір

слід розглядати не лише як форму реалізації права на працю і підставу виникнення

трудових правовідносин, але і як правову форму, в якій отримують розвиток права і

обов'язки його сторін.

Література 1. Кодекс законів про працю України, затв. Верховною Радою України від

10.12.1971 г. №322-VII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. Додаток до № 50. –

Ст.375.

2. Российское трудовое право / Под. ред. Зайкина. А.Д. М.: Норма,2000г. С.

105.

3. Проект трудового кодексу України: реєстр. №1658 от 27.12.2014 р.

105

ПЕДАГОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Гарапко В.І.

доцент кафедри англійської філології та методики

викладання іноземних мов Мукачіського державного університету

Система освіти та працевлаштування

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКИ МІЖ ОСВІТОЮ ТА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯМ

Важливими навичками сучасної людини є освіченість, соціальна мобільність та

професійна гнучкість. На сучасному етапі, здобуття освіти, в першу чергу, є теоретико-

практичною підготовкою до самореалізації у світі праці та психологічною складовою

становлення власної особистості.

Проте, сучасний стан коли кількість працевлаштованих за фахом студентів значно

спадає, викликає розчарування як у випускників так і в їх сім’ях. Ступенева система

освіти та перекваліфікаційна система у цілому ведуть до загострення конкуренції за

робочі місця. Зокрема, незважаючи на розширені можливості здобуття однієї освіти чи

декількох, реально працевлаштуватись за фахом вдається далеко не всім бажаючим, що

призводить до посилення невідповідності між очікуваннями, які викликало отримання

офіційної освіти, і реальною ситуацією дефіциту робочих місць. Значне число тих, хто

тільки нещодавно отримав офіційну освіту, вже не змогли скористатися перевагами,

які, як очікувалося, дає отримання диплома і як наслідок, працевлаштування і

перспективи кращого майбутнього. У деяких шарах суспільства України і в цілому ряді

інших країн світу наростає відчуття ілюзорності того, що освіта дійсно є реальним

фактором соціальної мобільності та зростання добробуту. Надії, які пов'язувалися з

підвищенням соціальної мобільності, підкріплені масштабним розширенням після 1990

року доступу до освітніх можливостей, сьогодні стали згасати в багатьох країнах.

Молодь починає задаватися питанням щодо «окупності інвестицій» в освіту, яка

традиційно вважалося запорукою «високого статусу» у майбутньому [2] .

Вирішення цієї проблеми охоплює період переходу від теоретико-практичної та

психологічної підготовки до практичної трудової діяльності. Насамперед, слід звернути

увагу на розвиток процесів, які людина проходить у цей період становлення себе як

робітника-фахівця. Однак, не завжди цей період затягується через невідповідність

здобутим навичкам та потребами ринку.

Однією з проблем цього періоду є встановлення взаємозв’язку між офіційною

освітою і підготовкою із сферою праці.

Для вирішення цієї проблеми науковцями ЮНЕСКО запропоновано ряд

конкретних заходів реагування, включаючи перепідготовку працівників, програми

«другого шансу» і зміцнення партнерських зв'язків з виробничою сферою; звернути

більше уваги до розвитку професійних навичок, з урахуванням обраної професії.

Дійсно, прискорення темпів технологічно-наукового прогресу ускладнює можливість

прогнозування виникнення нових професій і пов'язаних з ними навичок. Сучасне

законодавчо-нормативне забезпечення освітніх процесів вказує на зусиллям нашого

уряду до створення більш гнучкої системи освіти та розвитку професійних навичок, яка

характеризувалася б багатопрофільністю й універсальністю, що дозволяє адаптувати

професійні знання до швидко мінливих запитів ринку праці, а саме, мається на увазі,

стійкість працівників до зовнішніх обставин і здатність максимально ефективно

розвивати в собі і застосовувати на практиці професійні якості, необхідні для певної

професії. Серед таких якостей, під різними термінами науковці ЮНЕСКО визначають

такі: «передавані навички», «навички двадцять першого століття» і «некогнітивні

навички», у тому числі комунікативні здібності, цифрова грамотність, здатність

106

знаходити рішення проблеми, вміння працювати в команді та заповзятливість[1].

Однак, як правильно вказують зарубіжні дослідники: «Освіта не може вирішити

проблему безробіття самостійно»[3, c.65]. Рішення цієї глобальної проблеми вимагає

перегляду домінуючою моделі економічного розвитку держав світу, в ході якого слід

знайти можливість переосмислити зв'язок між освітою і світом праці.


1. Education and Skills for Inclusive and Sustainable Development Beyond 2015.

[Електронний ресурс] // Paris, UNESCO.. – 2011. – Режим доступу до ресурсу:

en.unesco.org/post2015/.../post2015/.../UNESCOConceptNotePost2015_...

2. Facer K. Learning Futures: Education, Technology and Social Challenges.

[Електронний ресурс] / Facer // New York, Routledge.. – 2011. – Режим доступу до

ресурсу: www.researchgate.net/.../266851887_Learning_Futures_Education_Techn....

3.Rethinking education: towards a global common good?: [Електронний ресурс] //

UNESCO. – 2015. – Режим доступу до ресурсу:

https://books.google.com.ua/books?isbn=9231000888.

Коренева І.М.

кандидат педагогічних наук, доцент,

докторант Глухівського національного педагогічного університету

імені Олександра Довженка

Теорія і методика професійної освіти

ОСВІТА ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ – АКТУАЛЬНА ПЕДАГОГІЧНА

ПРОБЛЕМА В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ БІОЛОГІЇ

На сьогодні концепція збалансованого (сталого, sustainable development) розвитку

є безальтернативною методологічною стратегією розвитку системи «суспільство-

біосфера» у XXI столітті. Вона відіграє генералізуючу роль, інтегрує в собі основні

положення різних сценаріїв розвитку суспільства, надає їм системності у контексті

визначення цінностей, пріоритетів та стратегії розвитку сучасної цивілізації з

урахуванням можливостей біосфери. При цьому наука і освіта розглядаються як

найважливіші компоненти забезпечення збалансованого розвитку. Екологічна освіта

спрямована на формування наукової картини світу, природовідповідного ставлення

людини до себе та довкілля, цінностей, стилю життя, активної життєвої позиції.

Актуальність переходу суспільства до збалансованого розвитку підтверджена

міжнародними і державними документами, серед яких: Порядок денний на XXI

століття та рішення Всесвітніх самітів зі сталого розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р,

Ріо+10; Ріо+20), програма Декади ООН «Освіта для сталого розвитку» (2005-2014 рр.),

Концепція екологічної освіти України (2002 р.); Закон України «Про вищу освіту»

(2014); Указ Президента України № 5/2015 «Про стратегію сталого розвитку «Україна –

2020»; матеріали і резолюції п’яти Всеукраїнських з’їздів екологів (2006–2015 рр., м.

Вінниця), різноманітних науково-практичних конференцій, присвячених екологічній

освіті і вихованню.

За останні десятиліття удосконаленню змісту, форм, методів і засобів екологічної

освіти, розвитку екологічного мислення, екологічної свідомості і культури школярів та

студентів присвячено праці таких вітчизняних вчених, як Н.О. Александрович,

В.Ф. Бак, Г.А. Білецька, Л.І. Білик, В.М. Боголюбов, Ю.Д. Бойчук, Н.П. Буяльська,

Л.П. Величко, В.В. Вербицький, Т.В. Гардащук, С.У. Гончаренко, Н.Б. Грейда,

М.В. Гриньова, К.Ж. Гуз, Н.П. Єфименко, О.С. Заблоцька, О.М. Задубрівська,

С.Г. Іващенко, К.В. Корсак, І.М. Костицька, О.В. Кофанова, В.С. Крисаченко,

О.М. Лазебна, Л.Б. Лук’янова, С.О. Люленко, Н.Л. Магура, В.Г. Мазурок, Н.Ю. Матяш,

http://www.researchgate.net/.../266851887_Learning_Futures_Education_Techn

107

О.П. Мітрясова, Н.А. Негруца , А.Н. Некос, В.Ю. Некос, Т.С. Нінова, Н.Ю. Олійник,

В.П. Онопрієнко, О.Є. Перова, В.Г. Петрук, Г.П. Пустовіт, С.Д. Рудишин ,

А.П. Самодрин, Ю.О. Саунова, М.М. Сидорович, А.М. Слюта, С.В. Совгіра,

І.О. Солошич, А.В. Степанюк, В.В. Танська, Г.С. Тарасенко, Л.М. Титаренко,

Н.Н. Чайченко, М.С. Швед, І.М. Щербак та ін.

Зазначені вище дослідження свідчать, що в екологічній освіті України

народжуються принципово нові явища, суперечливі тенденції, які не мають аналогів

у минулому :

– соціальне замовлення на компетентних педагогічних фахівців, що здатні

адаптовуватись до умов загальноєвропейського освітнього простору, здійснювати

випереджуюче навчання та науковий і педагогічний супровід освіти на засадах

збалансованого розвитку;

– інтердисциплінарний підхід до викладання екології у ВНЗ; збільшення

обсягів інформації екологічного змісту та обмежені можливості її засвоєння

студентами в разі застосування традиційних методик навчання; стан поширення

педагогічного досвіду в цій галузі незадовільний.

Аналіз наукової і методичної літератури, педагогічна практика свідчать, що існує

необхідність у: розробці й удосконаленні змісту, форм і методів професійної підготовки

майбутніх вчителів біології та екології на засадах збалансованого розвитку;

обґрунтуванні педагогічних умов ефективної екологічної підготовки студентів-біологів

в педагогічному університеті; встановленні чітких критеріїв готовності майбутнього

вчителя біології до наукового і педагогічного супроводу збалансованого розвитку

України.

Спрямованість теорії і методики професійної підготовки майбутніх вчителів

біології на засадах збалансованого розвитку ще не стала предметом наукових

досліджень. Ідеться про необхідність розробки таких теоретико-методичних засад

природничої педагогічної освіти, які сприяють формуванню у суб’єктів навчання

еколого-ціннісних коеволюційних орієнтацій, компетентних природовідповідних дій та

продовідповідної поведінки.

Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015 схвалено Стратегію

сталого розвитку "Україна - 2020", яка передбачає в контексті вектора відповідальності

реформу освіти [1]. Програмою реформування освіти у 2015 році передбачається

переорієнтація освіти на формування необхідних для життя ключових

компетентностей, створення системи виховання відповідальних громадян із

патріотичним і гуманістичним світоглядом в рамках дошкільної, шкільної та

позашкільної освіти, запровадження здоров’язберігаючих технологій в освіті. Тож

метою підготовки майбутніх вчителів має стати формування готовності студентів до

успішної професійної діяльності у закладах освіти на засадах сталого розвитку, уміння

здійснювати його науковий та педагогічний супровід, а також всебічний розвиток

особистості студента, виховання у процесі опанування професійними знаннями

високих моральних якостей, відповідальності та активної життєвої позиції. Чи не

головна роль в цьому має належати вищій педагогічній освіті. В сучасних умовах

переходу до збалансованого розвитку підготовка майбутніх вчителів природничо-

математичних предметів і, зокрема, біології, потребує реформування.

З метою розв’язання зазначених завдань слід з’ясувати теоретичні, методологічні

й методичні засади професійної підготовки майбутніх вчителів біології до наукового та

методичного супроводу сталого розвитку України, зокрема: проаналізувати мету і

завдання професійної підготовки майбутніх вчителів біології на засадах збалансованого

розвитку, розкрити сутність та структуру феномена «науковий та педагогічний

супровід збалансованого розвитку», розкрити можливості його реалізації в освітньому

процесі підготовки вчителів біології педагогічного вищого навчального закладу.

108

Відтак, наукова проблема підготовки майбутнього вчителя біології до наукового і

педагогічного супроводу збалансованого розвитку України є актуальною.


1. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року

[Електронний ресурс]. Режим доступу http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/344/2013,

12.10.2015

Спіцин І.М.

аспірант кафедри педагогіки вищої школи ДВНЗ

Донбаський державний педагогічний університет

Педагогічні науки

ДИТЯЧІ ОЗДОРОВЧІ УСТАНОВИ ТА НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ СЛОВ’ЯНСЬКА,

СВЯТОГІРСЬКА, МИКОЛАЇВКИ У ВИМІРАХ СЬОГОДЕННЯ ДОНБАСУ

За різним оцінюванням на сьогодні в Україні кількість внутрішньо переміщених

осіб (далі - ВПО) складає від 980 тисяч до 1,8 мільйона. Згідно інформації Міністерства

соціальної політики, найбільше ВПО проживає на території Донецької (344117),

Харківської (125362) та Луганської (116799) областей, тобто в безпосередній близькості

до зони АТО, а також у місті Києві (72661), Досить велика кількість переселенців

перебувають на території Дніпропетровської (63932) та Запорізької (70829) областей.

Зокрема, станом на 21.09.2015 року в м. Слов’янську зареєстровано понад 36

тисяч ВПО, серед них 1388 дітей*. У загальноосвітніх навчальних закладах міста

навчається 1048 дітей – переселенців (станом на 01.10. 2015 р.:6 – 10 років – 415 осіб;

11 – 15 років – 506 осіб; 16 – 17 років – 167 осіб). У дошкільних навчальних закладах

перебуває 340 дітей – переселенців.

У Слов’янську, Святогірську, Миколаївці функціонують 25 навчальних закладів:

23 загальноосвітні навчальні заклади та 2 заклади нового типу. У всіх закладах є діти з

тимчасово окупованих територій чи районів проведення АТО, загальна кількість яких

складає 998 осіб. На початку нового 2015-2016 навчального року зусиллями учнів

загальноосвітніх навчальних закладів та їхніх батьків дітям – переселенцям була надана

допомога у вигляді канцелярських виробів. Також міжнародна організація Save the

children у вересні 2015 р. подарувала портфелі як учням що потребують особливої

соціальної уваги та підтримки, так і дітям вимушених переселенців. Найбільша

кількість дітей, переміщені з тимчасово окупованих територій, навчаються в таких

загальноосвітніх навчальних закладах:

1. Святогірська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Слов’янської міської ради -

172 осіб.;

2. Слов’янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 10 Слов’янської міської

ради - 85 осіб.;







На території м. Слов’янська функціонують 4 професійно-технічні навчальні

заклади, до яких 01.09.2015 зараховано 30 осіб ВПО:

1. Слов’янський професійний машинобудівний ліцей – 4 особи;

2. Слов’янський професійний художній ліцей - 16 осіб;

* Наведені статистичні дані отримані з інформаційних джерел Слов’янської міської ради.

109

3. Слов’янський професійний аграрний ліцей - 6 осіб;

4. Слов’янський багатопрофільний регіональний центр професійної освіти

ім. Кривоноса - 4 особи.

Неабияку допомогу переселенцям надають дитячо-оздоровчі заклади

м. Слов’янська та м. Святогірська, у яких перебувають діти ВПО, а саме: дитяча

установа оздоровлення і відпочинку «Супутник» - 27 осіб; дитяча установа

оздоровлення і відпочинку «Вогник» - 3 особи; позаміський заклад оздоровлення і

відпочинку «Срібний горн» - 2 особи; дитяча установа оздоровлення і відпочинку

«Голубок» - 11 осіб; позаміський дитячий заклад оздоровлення і відпочинку

«Яструбок» - 26 осіб; установа охорони здоров’я санаторій «Святі гори» - 72 особи;

СОЦСРДС «Смарагдове місто» - 492 особи; КП «Обласний дитячо-молодіжний

санаторно-оздоровчий комплекс «Перлина Донеччини» - 53 особи.

Улітку 2015 р. у позаміському закладі оздоровлення та відпочинку «Лісова казка»

(власник – Слов’янський міський відділ освіти) відпочило 30 дітей-переселенців. Отже,

освітні заклади мм. Слов’янська, Святогірська та Миколаївки створюють належні

умови для навчання та відпочинку дітей з тимчасово окупованих територій Донецької

та Луганської областей.

Хайруллин Г.Т.

профессор кафедры психологии университета «Туран»,

г.Алматы

Саудабаева Г.Г.

доцент кафедры педагогики Каз НПУ имени Абая,

г.Алматы

Современные проблемы воспитания

МЕТОДЫ И СРЕДСТВА ЭТНОСОЦИАЛЬНОГО ВОСПИТАНИЯ

Воспитание будем называть этносоциальным, если оно направлено на

становление личности со сформированными национальным самосознанием и

личностными качествами толерантности и гражданственности, осознающей

принадлежность к своему народу, уважающей культуру других народов и мировую

культуру в целом, способной организовать жизнедеятельность в собственном

этническом сообществе и в полиэтническом социуме.

Стало быть, этносоциальное воспитание предусматривает укрепление чувства

национального достоинства и одновременно осознания и принятия разнообразия

культур и уважения к ним; предполагает осознанное восприятие взаимосвязи и

взаимовлияния этнических культур, понимание тесной связи социального и

этнического компонентов в менталитете и характеристических проявлениях личности,

а также способность ориентироваться в современном информационном

поликультурном обществе; предусматривает этническую социализацию личности, т.е.

формирование ее национального самосознания, приобщения к этносоциальному опыту

своего этноса при функционировании в полиэтнической среде. Значит, этносоциальное

воспитание в полиэтническом государстве должно быть организовано с учетом

специфики этнических черт, проявляемых в культуре, в бытовой и языковой средах

народа, в национальном самосознании и в состоянии межнациональных отношений.

Этносоциальное воспитание служит средством укрепления духовно-

нравственной безопасности государства. Духовно-нравственная «безопасность

заключается в сохранении сложившейся культурной самобытности всех … этносов,

создании условий, при которых было бы свободное развитие национально-культурного

достояния, а также в устранении всех форм ущемления, тем более разжигания

110

межэтнической вражды и конфликтов, которые способны привести к культурно-

историческому беспамятству, к потере национально- культурной идентификации, к

растворению собственной культуры среди ложных ориентиров псевдокультуры» [3,

с.27]. Духовно-нравственная безопасность любого государства лежит в основе

безопасности всего человечества.

Поэтому этносоциальное воспитание граждан представляет собой важную задачу

в масштабах не только одного отдельно взятого государства, но и приобретает

межгосударственное значение. Многие исследователи, являющиеся экспертами

международных организаций, подчеркивают значение этносоциального воспитания

молодежи и всего населения для будущего всего человечества, для установления

мирных, доброжелательных отношений между людьми. Эту же точку зрения

отстаивают деятели систем образования развитых стран мира. При этом

этносоциальное воспитание представителей всех этносов государства должно служить

препятствием установлению какой бы то ни было этнократии, подобные устремления

часто возникают во многих государствах. Очевидно, четко выраженная и

культивируемая этнократия в многонациональной стране (даже в относительно

демократической стране) чревато межэтническими конфликтами со всеми ее бурными

проявлениями. Стало быть, предупреждение возможных межэтнических конфликтов

требует развития этносоциального воспитания населения и укрепления

демократических начал в государстве. «Демократия (власть народа) ни в коем случае не

может быть этнократией (господство народа с одним языком или культурой). В то же

время, любой демократии неизбежно присущи этнократические черты…

Этнократический характер демократического государства может быть существенно

смягчен, если оно не только признает факт полиэтничности … своего населения, но и

приложит все усилия, чтобы поддержать существующие меньшинства» [5, с.118].

Таким образом, в полиэтническом государстве несомненна та особая роль, которую

играет этносоциальное воспитание, основанное на всестороннем учете специфических

национальных особенностей народов данной страны.

Этносоциальное воспитание в многонациональном государстве должно быть

направлено на формирование умений равноценного межнационального общения на

базе национальных особенностей индивидов. Равноценное межнациональное общение

предусматривает взаимное уважение и высокую нравственность, соблюдение интересов

и национальных потребностей каждого участника, способствует формированию

самосознания личности и навыков выполнения ее национальной роли.

В качестве основных методов этносоциального воспитания можно рассматривать

группы «методов формирования этнического сознания человека, методов организации

его жизнедеятельности, методов мотивации и стимулирования этносоциального

поведения, методов контроля, самоконтроля и самооценки» [2, с.114]. В составе

указанных групп методов исследователи указывают следующие методы:

- методы формирования этнического сознания: методы социального убеждения,

этнического примера, объяснения этносоциальных норм, разъяснения значений

нравственных этнических ценностей, внушения позитивных ориентиров

этносоциальных компетентностей;

-методы организации жизнедеятельности: методы приучения к выполнению

нравственных этнических норм, упражнений в этносоциальной деятельности, методы

привлечения к выполнению общественных этносоциальных поручений, участие в

общественных движениях гражданско-патриотической направленности;

-методы мотивации и стимулировании этносоциального поведения: методы

создания ситуаций нравственной оценки поступков и действий других людей,

литературных героев, общественных деятелей; методы поддержки и поощрения

позитивных нравственных устремлений; методы поощрения за участие в

111

этносоциальной работе; порицание негативных поступков, осуждение социально

дезориентированного поведения;

- методы контроля, самоконтроля и самооценки: методы контроля за

этносоциальной деятельностью, выполнения обязанностей в данной сфере; методы

контроля личностных этнических проявлений характера; методы самооценки

собственного поведения с точки зрения этносоциальных нравственных норм; методы

самооценки собственной этносоциальной деятельности; самоконтроль и саморегуляция

собственного этносоциального поведения.

Средствами этносоциального воспитания являются средства массовой

информации и коммуникации (книги, газеты, журналы телевидение, радио, Интернет),

а также наглядные средства (плакаты, граффити, кино- и документальные фильмы,

видеопродукция). Важную роль играют живое слово межэтнического общения

(концерты, собрания, встречи, дискуссии), соблюдение народных традиций и обычаев,

нравственных предписаний традиционных религий. Особым средством

этносоциального воспитания можно назвать полиэтническую среду.

Полиэтническая среда представляет собой общий пространственно-временной

фактор жизнедеятельности представителей различных народов наций в конкретном

пространстве и времени. Стало быть, жизнедеятельность людей данной среды

протекает в рамках одного и того же пространства и в одних и тех же временных

рамках, т.е. в конкретных исторических и географических условиях.

Жизнедеятельность в составе одной и той же политэтнической среды способствует

формированию чувства общности с другими народами, пониманию культурного

разнообразия мира.

В полиэтнической среде стандарты поведения постоянно приобретают более

общий характер для представителей всех народов в процессе их постоянного

взаимодействия. При общении с другими людьми личность всесторонне закаляется,

убеждается в нужности или ненужности, полезности и бесполезности своих тех или

иных действий, привычек, установок и т.п., Выработка устойчивых норм поведения в

полиэтнической среде происходит под влиянием реальных общественных отношений,

практической деятельности, конкретного опыта общения. В то же время

политэтническая среда не может и не должна служить средством ассимиляции,

«растворения» какого бы то ни было народа. В этих условиях необходимо обращение к

духовному богатству различных культур, национальным традициям, которые, несмотря

на имеющиеся отличия, имеют единую нравственную основу.

Составляющие полиэтническую среду взаимодействующие условия и факторы

позволяют организовать процесс этносоциального воспитания в направлении

формирования таких личностных качеств, как толерантность, гражданственность,

патриотизм, культура межнационального общения. Именно благодаря действию

указанных факторов полиэтническая среда выступает важным средством

этносоциального воспитания подрастающего поколения в непростых современных

условиях.

Выделены следующие объекты полиэтнической среды, рассматриваемой как

средство этносоциального воспитания [2, с.43]:

-Материальные объекты: природа, предметы, которые составляют средства

полиэтнической среды; учреждения, деятельностью которых организуется

полиэтническая среда; субъекты полиэтнической среды, т.е. люди, вступающие во

взаимодействие друг с другом и с материальным миром.

-Нематериальные объекты: идеология, отражающая основные взгляды общества

на проблемы межнационального взаимодействия; национальные традиции и обычаи,

социокультурное взаимодействие; педагогические теории и концепции

этносоциального воспитания, поликультурного образования, этнокультурного

112

развития; методики и технологии этносоциального воспитания личности в

полиэтнической среде.

Таким образом, этносоциальное воспитание граждан в полиэтническом

государстве является одним из факторов, обеспечивающих политическую устойчивость

государства. Этносоциальное воспитание включает в себя этническую социализацию и

формирование личностных качеств, значимых в полиэтнической среде. При этом

следует помнить, что многонациональная палитра государства не является

препятствием для дальнейшего развития государства и для объединения его народа в

рамках общенациональной социализации. «Сохранение многообразия, в том числе и

культурно-языкового, это условие человеческой эволюции. Вопрос в том, какое

значение каждое отдельное общество придаёт этому многообразию и какое

выстраивается к нему отношение, в том числе и со стороны государства» [4, с.10].

В любом полиэтническом государстве одной из важнейших задач становится

установление толерантных межэтнических отношений между его гражданами.

Укрепление подобных отношений предполагает такое взаимодействие людей, которое

предусматривает взаимное уважение личностей, как представителей конкретных

этносов и наций. В документах ЮНЕСКО не случайно подчеркивается, что «политика

в области образования должна способствовать развитию взаимопонимания,

солидарности и терпимости между отдельными людьми и между этническими,

социальными, культурными и религиозными группами» [1, с.4]. Этносоциальное

воспитание выступает важнейшим фактором формирования межэтнической

солидарности и взаимодействия между разными народами.

Этносоциальное воспитание должно находиться в центре внимания организаций

образования и общественных объединений, именно от эффективности этносоциального

воспитания граждан и, особенно, подрастающего поколения в немалой степени зависят

дальнейшие успехи государства в экономической, политической и иных сферах

жизнедеятельности.


1. Декларация 44-сессии Международной конференции по образованию,

принятая Генеральной конференцией ЮНЕСКО. - Париж, 1995.

2. Муналбаева У.Д. Научно-педагогические основы этносоциального воспитания

современных школьников.- Дисс. д-ра пед.наук.- Алматы, 2009.

3. Нысанбаев А.Н. Проблема духовно-нравственной безопасности Казахстана //

Саясат. 1999. -№6. -С.25-29.

4.Тишков В. А. Культурная мозаика и этническая политика в России //

Межкультурный диалог: Лекции. - М., 2004.

5. Ян Э. Государственное и этническое признание нации: противоречия и

сходство // Политические исследования. 2000.- №1. -С.114-123.

113

МЕДИЦИНСКИЕ НАУКИ

Баттакова Ж.Е.,

Директор РГП на ПХВ «Национального центра проблем

формирования здорового образа жизни»

Министерства здравоохранения и социального развития

Республики Казахстан, Алматы

Мукашева С.Б.,

Заместитель директора РГП на ПХВ «Национального центра проблем




Акимбаева А.А.,

Руководитель отдела менеджмента научных исследований

«Национального центра проблем




Адаева А.А.

Руководитель отдела научных исследований по НТП и инноваций

«Национального центра проблем




ТЕНДЕНЦИИ РАСПРОСТРАНЕННОСТИ ПОТРЕБЛЕНИЯ АЛКОГОЛЬНЫХ

НАПИТКОВ СРЕДИ НАСЕЛЕНИЯ КАЗАХСТАНА ПО ДАННЫМ ШЕСТОГО

НАЦИОНАЛЬНОГО ИССЛЕДОВАНИЯ

Резюме

В настоящее время в мире отмечается растущая эпидемия неинфекционных

заболеваний, прежде всего, рака, сердечно-сосудистых и хронических легочных

заболеваний, диабета, которые являются причиной более половины всех случаев

смертей в мире. В настоящей статье представлены результаты национального

исследования по оценке распространенности поведенческих факторов риска среди

населения Республики Казахстан, а именно, потребления алкогольных напитков в

зависимости от различных характеристик по полу, проживанию, видам, объему,

количеству и другие, которое влияет на эпидемиологию вышеуказанных

неинфекционных заболеваний.

Ключевые слова: алкоголь, пиво, спиртные напитки, вино, распространенность,

злоупотребление, мониторинг, национальное исследование, потребление,

неинфекционные заболевания

Введение

Ежегодно от неинфекционных заболеваний умирает более 36 миллионов человек

в мире, из них более 9 миллионов людей входят в возрастную группу до 60 лет [1, 2].

Существуют четыре группы болезней, на долю которых приходится около 80%

всех случаев смерти от неинфекционных заболеваний. К ним относятся: сердечно-

сосудистые заболевания, от них ежегодно умирает 17 миллионов человек, далее

следуют онкологические заболевания (7,6 миллиона), респираторные болезни (4,2

миллиона) и диабет (1,3 миллиона). Они имеют четыре общих фактора риска:

114

употребление табака, недостаточная физическая активность, вредное употребление

алкоголя и нездоровое питание [3, 4].

В этой связи, в соответствии с Государственной программой развития

здравоохранения РК на 2011-2015 годы «Саламатты Казахстан», реализуются

комплексные мероприятия по профилактике и усилению контроля над поведенческими

факторами риска с целью снижения социально значимых заболеваний в республике,

что требует дальнейшей реализации действенных и систематических механизмов

наблюдения за распространенностью показателей образа жизни казахстанского

населения [5-7].

Широкомасштабные социологические исследования касательно изучения образа

жизни и поведенческих факторов риска развития неинфекционных заболеваний с

охватом опроса населения всех регионов Республики Казахстан проводились с 1998

года по 2012 год (всего проведено 5 исследований факторов образа жизни населения:

1998г. – опрошено 24734 респондентов, 2001г. – 26000 респондентов, 2004г. – 16000

респондентов, 2007 г. - 7680 респондентов, в 2012 г. – 24000 респондентов).

В данной статье приводятся результаты шестого национального

социологического исследования, проведенного в 2015 году.

Материалы и методы исследования

При проведении шестого национального исследования образа и условий жизни

населения сформирована репрезентативная выборочная совокупность в 24 000

респондентов (по методике ВОЗ), состоящая из восьми возрастных групп: 11-14лет

(дети); 15-17 лет (подростки); 18-19 лет (молодежь); 20-29 лет, 30-39 лет, 40-49 лет, 50-

59 лет (взрослое трудоспособное населения); 60 лет и старше (пенсионеры).

Формирование исследуемой группы проведено гнездовым методом – среди

школьников 6-11 классов (11-17 лет) на базе общеобразовательных школ и взрослого

населения – на терапевтическом участке (18 лет и старше) путем случайной выборки.

Анкетирование проводилось во всех 14 областях республики и городах Астана и

Алматы.

Результаты исследования

По данным социологического опроса распространенность потребления

алкогольных напитков среди респондентов, проживающих в городе составила 30%

(мужчины - 37,3%, женщины - 22,5%), в селе 31,7% (мужчины - 39,4%, женщины -

24,1%).

При этом лица, опрошенные в городской местности и сельской местности в

первую очередь предпочитают пиво соответственно в 54,1% (мужчины - 59,9%,

женщины - 44,6%) и 51,8% (мужчины - 59%, женщины - 40,5%) случаев, затем вино -

24,2% (мужчины - 16,8%, женщины - 36,6%) и 21,4% - вино (мужчины - 12,2%,

женщины - 36%), крепкие алкогольные напитки - 21,6% (мужчины - 23,3%, женщины -

18,8%) и 26,7% (мужчины - 28,8%, женщины - 23,5%).

Анализ ответов респондентов о количестве потребляемого в неделю пива

городскими и сельскими жителями позволил определить следующее распределение.

Так, одну кружку пива или 0,5 литров в неделю выпивают 43,8% населения (мужчины -

37,9%, женщины - 55,8%) города и 54,2% населения (мужчины - 46%, женщины -

67,1%) села; две кружки или 1 литр соответственно - 25,5% (мужчины - 25,9%, женщин

- 24,7%) и 19,8% населения (мужчины - 23%, женщины - 14,9%); 3 - 4 кружки - 17,6%

(мужчины - 21,1%, женщины - 10,6%) и 16,3% населения (мужчины - 19,6%, женщины -

11,2%); от 4 до 8 кружек - 7,8% (мужчины - 9,3%, женщины - 4,8%) и 6,2% населения

(мужчины - 7,9%, женщины - 3,5%); от 8 до 14 кружек - 5,3% (мужчины - 5,9%,

женщины - 4,1%) и 3,4% населения (мужчины - 3,6%, женщины - 3,3%).

Безалкогольное пиво в городе потребляют 29,2% населения (мужчины - 32,8%,

женщины - 25,6%) и в селе - 24% (мужчины - 30,1%, женщины - 18%), доля лиц,

115

выпивающих данный напиток каждый день в городских условиях составила 6,6%

(мужчины - 8,2%, женщины - 5%), в сельских соответственно - 5,1% (мужчины - 6,8%,

женщины - 3,4%).

Потребление вина среди жителей городской местности в 76,6% случаев (мужчины

- 74,6%, женщины - 79,9%) была в объеме до 4-х рюмок в неделю, среди населения

сельской местности - 83% (мужчины - 81%, женщины - 85,3%). Доля опрошенных лиц

в городе, потребляющих вино от 5 до 8 рюмок в неделю составила 11,4% (мужчины -

12,1%, женщины - 10,3%) , в селе - 8,6% (мужчины - 9,8%, женщины - 7,2%). Объем от

8 до 12 рюмок выпивали в городской местности в 12% случаев % (мужчины - 13,3%,

женщины - 9,8%) , в сельской - 8,4% (мужчины - 9,2%, женщины - 7,5%).

Доля лиц, проживающих в городских условиях и потребляющих до 4 стопок была

равна 87,2% (мужчины - 85,2%, женщины - 91,6%), в сельских условиях - 87,8%

(мужчины - 85%, женщины - 92%). Потребление крепких спиртных напитков в объеме

от 8 до 14 стопок среди респондентов города составило 4,1% (мужчины - 4,6%,

женщины - 2,9%), села - 4,1% (мужчины - 4,4%, женщины - 3,7%).

Таким образом, потребление алкогольных напитков на 1,7% больше

зафиксировано в сельской местности, причем среди лиц мужского пола, как в городе

так и в селе больше, чем у женского, что соответственно составило в 1,7 (37,3% против

22,5%) и 1,6 раз (39,4% против 24,1%).

Наиболее часто жители городской и сельской местности потребляли пиво, при

чем в городе на 2,3% (54,1% против 51,8%) больше. Анализ частоты потребления пива

по гендерному признаку показал, что лица мужского пола в городе выпивали чаще, чем

лица женского пола в 1,3 раза (59,9% против 44,6%), тогда как в сельской местности в

1,5 раз (59% против 40,5%).

Принимая во внимание рекомендации ВОЗ «Руководство по психологической

помощи в учреждениях первичной медицинской помощи»

(GuidetoMentalHealthinPrimaryCare) была проведена оценка объемов потребления

алкогольных напитков взрослым населением. Так, было определено, что (i) 91,1%

городских и 93,2% сельских женщин потребляют безопасные дозы пива в неделю (до 4

кружек пива), тогда как соответственно 8,9% и 6,8% выпивают опасные для здоровья

дозы данного напитка; (ii) среди мужчин, проживающих в городских условиях 94,1% и

в сельских - 96,4% опрошенных выпивают безопасные дозы пива (до 7 кружек),

соответственно опасные дозы пива потребляют больше городские респонденты, чем

сельские в 1,6 раз (5,9% против 3,6%); (iii) безалкогольное пиво на 5,2% больше

выпивают лица, проживающие в городе, чем в селе (29,2% против 24), при этом лица

женского пола в городской местности больше в 1,4 раза, чем в сельской (25,6% против

18%); (iv) ежедневно безалкогольное пиво на 1,5% больше выпивают городские

жители, причем мужчины в 1,6 раза больше (8,2% против 5%), а в сельской местности

соответственно в 2 раза (6,8% против 3,4%).

Доля лиц, проживающих в городских условиях и потребляющих вино на 2,8%

была выше, чем в сельских условиях (24,2% против 21,4%), при этом лица мужского

пола в городе выпивали на 4,6% больше, чем мужчины в селе (16,8% против 12,2%), в

то время как представительницы женского пола потребляли данный вид алкогольных

напитков в равном проценте случаев (36,6 и 36%). Рассмотрев потребление вина в

течение недели можно сделать заключение, что основная часть населения как в городе

(88%), так и в селе (91,6%) потребляет не опасные дозы. Обращает на себя внимание,

что городские (на 3,5%) и сельские (на 1,7%) женщины выпивают больше, чем

мужчины, при этом респонденты женского пола, проживающие в сельских условиях на

2,3% больше, чем в городских. Опасные дозы вина потребляют больше жители города в

1,4 раза (13,3% против 9,8%), при этом мужчины городской и сельской местности в 1,2

(9,2% против 7,5%) раза больше, чем женщины.

116

Крепкие алкогольные напитки в 1,2 раза (26,7% против 21,6%) больше

потребляют сельские жители, чем городские. Отмечается преобладание лиц мужского

пола в 1,2 раза в городских условиях (23,3% против 18,8%) и в 1,2 раза - в сельских

(28,8% против 23,5%). Большая численность взрослого населения города и села в

одинаковом проценте случаев (87,2% и 87,8%) выпивают крепкие спиртные напитки в

объеме до 4 стопок в неделю. При этом необходимо отметить, что не зависимо от места

проживания преобладают лица женского пола, так в городе на 6,4% (91,6% против

85,2%) и в селе - 7% (92% против 85%). Потребление опасных доз этанола, т.е от 8 до

14 стопок в городе и в селе было зафиксировано в одинаковом проценте случаев (4,1%)

с превалированием лиц мужского пола над женским соответственно в 1,5(4,6% против

2,9%) и 1,2 (4,4% против 3,7%) раз.

Согласно опроса среди взрослого населения было выявлено, что более половины

респондентов как в городе, так и в селе потребляют сладкие газированные напитки,

причем городские жители на 3,2% больше (59,1% против 55,9%). По гендерному

составу определено, преобладание лиц мужского пола в городской местности в 1,1 раза,

в сельской - 1,2 раза по приему указанного вида напитков. Доля лиц, ежедневно

потребляющих сладкие газированные напитки была больше также в городе на 2,2% и

среди мужчин.

Энергетические напитки потребляют в меньшем проценте случаев, чем сладкие

газированные напитки. При этом доля городских лиц больше на 7,3%, чем сельских

(36,2% против 28,9%) и не зависимо от места проживания мужчины выпивают больше

в городе в 1,2 (40,2% против 32,3%) и в селе - 1,4 раза (34,2% против 23,7%). Процент

респондентов, потребляющих данный напиток каждый день в 1,3 раза выше в гороской

местности и соотвественно составил 9,6% против 7,5%, при этом мужчины в городе

больше в 1,4 раза (11% против 8,2%), в селе - 1,5 раза (9,1% против 5,9%).

Сопоставив данные социологического опроса в 2012 году и 2015 году

относительно потребления алкогольных напитков можно сделать следующие выводы.

Определено снижение распространенности потребления алкогольных напитков в целом

по стране с 33,1% до 30,9%. При этом не зависимого от гендерного признака у

городских жителей в 1,4 раза (с 41,8% до 30%), у сельских - в 1,3 раза ( с 42,1% до

31,7%). В тоже время наблюдается увеличение доли респондентов, как в городе, так и в

селе, предпочитающих потребление пива соответственно в 2 раза (с 27,3% до 54,1%)

(мужчины и) и в 1,7 раза (с 30,2% до 51,8% %) (мужчин и женщин);

При этом в городских и сельских условиях увеличение преимущественно за счет

лиц женского пола, соответственно в 2,7 раза (с 16,9% до 44,6%) и 2 раза (с 19,9% до

40,5%), тогда как у лиц мужского пола увеличение отмечено в городе - в 2 раза (с 37,5%

до 59,9%) и в селе - в 1,5 раза (с 40,1% до 59%).

Также отмечено увеличение доли лиц, потребляющих как вино в городских

условиях на 9,4% (с 14,8% до 24,2%) и сельских - на 1,1% (с 20,3% до 21,4%), так и

крепкие спиртные напитки соответственно на 3,1% (с 18,5% до 21,6%) и на 4,4% (с

22,3% до 26,7%).

Сравнив по половому признаку было отмечено, что потребление вина

увеличилось среди городских мужчин на 3,7% (с 13,1% до16,8%), городских женщин -

на 20,1% (с 16,5 до 36,6%), сельских женщин - на 18,3% (с 17,7 до 36%) и уменьшилось

среди сельских мужчин на 10,6% (с 22,8% до 12,2%). Необходимо отметить снижение

доли лиц мужского пола независимо от места проживания уменьшивших потребление

крепких алкогольных напитков, в городе - с 25,7% до 23,3%, в селе - с 30,0% до 28,8%.

Тогда как среди респонденток, проживающих в городских и сельских условиях

зафиксировано увеличение потребления указанных напитков соответственно с 11,1%

до 18,8% и с 14,3% до 23,5%.

117

Распространенность злоупотребления крепкими спиртными напитками имеет

тенденцию к снижению в сравнении с предыдущим исследованием с 5% до 4,1%.

Впервые в ходе 6-го социологического исследования было определено

потребление сладких газированных и энергетических напитков среди респондентов.

Так, сладкие газированные напитки потребляют 59,1% (мужчины - 61,3%, женщины -

56,9%) городских и 55,9% (мужчины - 61,8%, женщины - 50,2%) - сельских жителей.

При этом каждый день пьют указанные напитки в городе 18,8% (мужчины - 21%,

женщины - 16,6%),в селе - 16,6% (мужчины - 19,7%, женщины - 13,6%). Доля лиц,

проживающих в городских условиях и выпивающих энергетические напитки составила

36,2% (мужчины - 40,2%, женщины - 32,3%) случаев, в сельских - 28,9% (мужчины -

34,2%, женщины - 23,7%). Каждый день потребляют энергетические напитки в первую

очередь лица, опрошенные в городе - 9,6% (мужчины - 11%, женщины - 8,2%) и 7,5% -

в селе (мужчины - 9,1%, женщины - 5,9%).

Заключение

1. Выявлено снижение распространенности потребления алкогольных напитков

в целом по стране с 33,1% до 30,9%, при этом в городе употребляют в 30% случаев, а в

селе в - 31,7%, что больше на 1,7%. Лиц мужского пола, потребляющих алкоголь как в

городе, так и в селе больше, чем женского, что соответственно составило в 1,7 (37,3%

против 22,5%) и 1,6 раз (39,4% против 24,1%).

2. Жители городской и сельской местности преимущественно потребляли пиво,

при чем в городе на 2,3% (54,1% против 51,8%) больше. Мужчины в городе потребляли

чаще, чем лица женского пола в 1,3 раза (59,9% против 44,6%), тогда как в сельской

местности в 1,5 раз (59% против 40,5%). 91,1% городских и 93,2% сельских женщин

потребляют безопасные дозы пива в неделю, тогда как соответственно 8,9% и 6,8%

выпивают опасные для здоровья дозы.

3. Безалкогольное пиво на 5,2% больше потребляют лица, проживающие в

городе, чем в селе (29,2% против 24), при этом лица женского пола в городской

местности больше в 1,4 раза, чем в селськой (25,6% против 18%).

4. Основная часть населения как в городе (88%), так и в селе (91,6%) потребляет

не опасные дозы вина. Обращает на себя внимание, что городские (на 3,5%) и сельские

(на 1,7%) женщины выпивают больше, чем мужчины, при этом респондентки

проживающие в сельских условиях на 2,3% больше, чем в городских. Опасные дозы

вина потребляют больше жители города в 1,4 раза (13,3% против 9,8%), при этом

мужчины городской и сельской местности в 1,2 (9,2% против 7,5%) раза больше, чем

женщины.

5. Крепкие алкогольные напитки в 1,2 раза (26,7% против 21,6%) больше

потребляют сельские жители, чем городские. Лица мужского пола чаще в 1,2 раза в

городских условиях (23,3% против 18,8%) и в 1,2 раза - в сельских (28,8% против

23,5%).

6. Распространенность злоупотребления крепкими спиртными напитками имеет

тенденцию к снижению в сравнении с предыдущим исследованием с 5% до 4,1%.

Потребление опасных доз этанола, т.е от 8 до 14 стопок в городе и в селе было

зафиксировано в одинаковом проценте случаев (4,1%) с превалированием лиц

мужского пола над женским соответственно в 1,5(4,6% против 2,9%) и 1,2 (4,4% против

3,7%) раз.

7. Более 50% респондентов как в городе, так и в селе потребляют сладкие

газированные напитки, причем городские жители на 3,2% больше (59,1% против

55,9%). Определено преобладание лиц мужского пола в городской местности в 1,1 раза,

в сельской - 1,2 раза по приему указанного вида напитков.

118

8. Энергетические напитки потребляют городские лица больше на 7,3%, чем

сельские (36,2% против 28,9%) и не зависимо от места проживания мужчины выпивают

больше в городе в 1,2 (40,2% против 32,3%) и в селе - 1,4 раза (34,2% против 23,7%).


1. Действия общественного здравоохранения в целях улучшения здоровья детей и

всего населения» (Копенгаген, Европейское региональное бюро ВОЗ, 2005г.)

2. Бангкокская декларация по укреплению здоровья в условиях глобализации

(2005)

3. Европейская стратегия профилактики и борьбы с неинфекционными

заболеваниями (2006)

4. Европейская Хартия по борьбе с ожирением (2006)

5. BattakovaZh.E., TokmurziyevaG.Zh, Khaidarova T.S and al. Prevalence of

Behavioral Risk Factors Among Adults of Kazakhstan. EurAsian Journal of BioMedicine.

2014; vol.7:1. at: http://www.biomedj.com (in Japan).

6. Баттакова Ж.Е., Токмурзиева Г.Ж., Акимбаева А.А., Длимбетова Д.О.

Мониторинг распространенности поведенческих факторов риска в Республике

Казахстан // Национальная ассоциация ученых (НАУ). – Екатеринбург, 2015.- С.9-13.

7. Баттакова Ж.Е., Токмурзиева Г.Ж., Слажнева Т.И., Сайдамарова Т.К.

Национальная скрининговая программа – крупный инновационный проект

здравоохранения Казахстана // Национальная ассоциация ученых (НАУ). –

Екатеринбург, 2015.- С.16-21.

Жумалина А.К.,

д.м.н., профессор, рук. кафедры детских болезней №1 с неонатологией Западно-

Казахстанского Государственного Медицинского Университета

имени Марата Оспанова г. Актобе

Тусупкалиев Б.Т.,

д.м.н., профессор, кафедры детских болезней №1 с неонатологией Западно-



Есиркепова Ж.М.,

резидент кафедры детских болезней №1 с неонатологией Западно-



Базарова А.Ж.,


Казахстанского Государственного Медицинского Университета имени Марата

Оспанова г. Актобе

Туремуратова М.А.




Медицинские науки

ИММУНОЛОГИЧЕСКИЕ ПОКАЗАТЕЛИ У НОВОРОЖДЕННЫХ ПРИ

ВНУТРИУТРОБНОЙ ИНФЕКЦИИ

Внутриутробным инфекциям принадлежит центральное место среди проблем

перинатальной медицины. В структуре ВУИ вирусные и/или вирус-ассоциированные

инфекции являются наиболее опасными и трудно диагностируемыми клинически из-за

клинической малосимптомности или асимптомности. По данным многих авторов,

http://www.biomedj.com/

119

распространенность внутриутробной инфекции в человеческой популяции может

достигать от 10 до 22% [1,2,3]. Одним из важных моментов является иммунное

взаимодействие матери, плаценты и плода. Иммунная система новорожденных

находится в состоянии физиологической депрессии и в значительной степени связана с

особенностями течения беременности у их матерей. Функциональная незрелость

лимфоцитов, неполноценность клеточной кооперации в формировании иммунного

ответа, физиологическая иммуносупрессия предопределяет высокую

предрасположенность новорожденного к инфекции, что диктует необходимость

углубленного изучения патологии и разработки тактики лечения и прогноза

течения. Поэтому цель настоящего исследования заключалась в анализе клинико-

иммунологических характеристик у новорожденных при внутриутробных инфекциях.

Материалы и методы исследования. Под нашим наблюдением находилось 48

новорожденных. Новорожденные были разделены на две группы: 1 группа – 33

новорожденных от матерей с внутриутробной инфецией, 2 группа – 15 детей от

здоровых матерей (условно здоровые дети).

Осуществлялся тщательный сбор соматического и акушерско-

гинекологического анамнеза матерей, оценка факторов риска развития осложнений в

раннем периоде адаптации, клиническое наблюдение. Исследования

иммунологического статуса новорожденных проводились в независимой лаборатории

ООО ИНВИТРО г. Москва (система менеджмента качества ООО «ИНВИТРО»

соответствует требованиям нормативных документов ИСО 15189:2007. Материалом

исследования иммунологического статуса служила венозная кровь новорожденного.

Были использованы тест-системы: моноклональные антитела. Использовались

серологические и молекулярно-биологические методы с определением уровня Ig M и

IgG к ВПГ 1, 2 типов, ЦМВ и хламидий методом иммуноферментного анализа (ИФА) и

обнаружение ДНК-вирусов методом полимеразной цепной реакции (ПЦР). Проведена

статистическая обработка результатов исследований с помощью SAS, версия 9.2 (SAS

Institute Inc. USA).

Результаты: Нами был проведен ретроспективный анализ 160 обменных карт

беременных, из них были отобраны 41 беременная женщина, которые считались

угрожаемыми на инфицирование плода и которые имели перинатальные факторы риска

для рождения детей с внутриутробной инфекцией. Результаты проведенных

исследований показали следующее распределение по частоте обнаружения вирусов у

матерей.

Таблица 1 Частота обнаружения вирусов у матерей методом ИФА (IgG)

Вирусы Количество матерей

(абс) %

ЦМВИ 5 10

ВПГ+ЦМВИ 33 81

Токсоплазмоз+ ВПГ+ЦМВИ 2 6

Коревая краснуха+ЦМВИ+ВПГ 1 3

Из таблицы 1 видно, что в структуре внутриутробной инфекции преобладают

ассоциированная вирусная инфекция (ЦМВ + ВПГ) у 33 (81%) из 41 женщин, что

согласуется с данными о высокой степени инфицирования населения этими вирусами.

Из моноинфекции цитомегаловирусная инфекция (ЦМВИ) в 10 %. Хламидиоз не был

диагностирован ни в одном случае. Нами при анализе обменных карт беременных были

выявлены преморбидные факторы: возраст отца до беременности 32-37 лет, у мамы в

среднем 29-39 лет; предыдущие беременности (выкидыши, аборт) - у 13 (19.1%)

матерей. Факторы риска перинатального периода: в раннем неонатальном периоде:

обострение хронических инфекций у матерей (хронический кольпит, хронический

пиелонефрит) - 3(27,27%); острая респираторная инфекция во время беременности –

120

2(18,18%); риск прерывания беременности– 2(18,18%); анемия – 2(18,18%); гестозы

второй половины беременности – 2(18,18%). Заболевания в позднем неонатальном

периоде: обострение хронических инфекций: хронический кольпит 3(6,52%),

хронический пиелонефрит 1(2,17%) - 4 (8,69%); острая респираторная инфекция во

время беременности – 3 (6,52%); риск прерывания беременности – 12 (26,09%); анемия

– 19 (41,30%); молочница - 3(6,52%); гестозы первой половины беременности -

3(6,52%); гестозы второй половины беременности – 2(4,35%). Особенности течения

родов : преждевременное – 12(17,39%); обвитие пуповины – 5(7,24%);

преждевременное излитие околоплодных вод – 14(20,29%); медикаментозная

стимуляция родовой деятельности – 8(11,59%; кесарево сечение – 7(10,14%). Таким

образом, можно предполагать, что диагностирование вирусной и вирус

ассоциированной этиологии внутриутробной инфекции наиболее чаще возможно в

более поздние сроки течения инфекционного процесса, что, скорее всего, связано со

степенью зрелости и развитием иммунной системы. И, наоборот, трудность выявления

в начальные сроки инфекционного процесса, вероятно, связана со свойствами вирусов

(способностью их ускользать от иммунного надзора), незрелостью самой иммунной

системы особенно у недоношенных детей (невозможностью реализовать полноценный

иммунный ответ). Анализ показателей клеточного иммунитета у новорожденных

показал различные нарушения Т клеточного звена иммунитета (таблица 2, 3). Выявлена

активация Т звена иммунитета с выбросом ранних предшественников Т лимфоцитов.

Таблица 2 Сравнительная характеристика показателей иммунитета у

новорожденных детей

Показатели

1 группа

(основная)

(n=33)

2 группа

(контроль)

(n=15)

р

CD 3+, % 73,8 ±6,9 67±8,1 р< 0,05

CD 4+, % 37,1 ±4,2 38,6 ±4,4 р>0,05

CD 8+, % 17,5±4,2 25,7 ±1,6 р< 0,05

CD 19+, % 8,37 ±2,5 16,4 ±0,3 р<0,05

Таблица 3

Перем

U критерий Манна-Уитни

По перем. Группа

Отмеченные критерии значимы на уровне p <0,05000

Сум.ранг

Группа 1

Сум.ранг

Группа 2

U Z p-уров. Z

скорр.

p-уров. №

гр.

1

№

гр. 2

СД3+

902,0000 274,0000 154,0000 2,06858 0,038586 2,07439 0,038044 33 15

СД4+

814,0000 362,0000 242,0000 0,11121 0,911447 0,11236 0,910538 33 15

СД8+

601,5000 574,5000 40,5000 -4,59314 0,000004 -4,62756 0,036004 33 15

СД19+

767,5000 408,5000 206,5000 -0,90083 0,367677 -0,92111 0,035699 33 15

Из таблиц 2,3 видим, что отмечается незначительное повышение содержания

общей популяции Т – лимфоцитов (СД3+) в основной группе до 73,8±6,9, а в контроле

67±8,1 (р<0,05). Уменьшение содержания Т- лимфоцитов, в основном за счет снижения

Т цитотоксических лимфоцитов (СД8+) до 17,5±4,2 в основной группе, по сравнению с

контролем 25,7 ±1,6 (р < 0,05). Количество Т хелперов (СД4+) в основной группе

сравнительно с контролем снижено, соответственно (37,1±4,2 и 38,6±4,4), но

121

статистически незначимо. С высокой степенью достоверности, по сравнению с

контролем, отмечалось снижение относительного содержания В – лимфоцитов (СД19+)

до 8,37 ±2,5, в контроле 16,4 ±0,3 (р< 0,05).

Таким образом, внутриутробное воздействие факторов может проявиться

нарушением формирования иммунокомпетентных структур и сопровождаться

активацией иммунной системы плода и ранним синтезом антител, что может

расцениваться как комплекс защитных реакций или преждевременное перенапряжение.

Заключение

1. Проведенный анализ свидетельствует о достоверно отягощенном

перинатальном анамнезе у детей по инфекционным факторам и факторам

перинатальной гипоксии

2. В структуре ВУИ превалируют ассоциированные вирусные инфекции.

3. У новорожденных при внутриутробных инфекциях наблюдается угнетение

иммунологических показателей (CD4+, CD8+, CD19+).


1. А.К. Жумалина, Б.Т.Тусупкалиев, Ю.А.Замэ, А.Б.Илиясова/ Клинические

аспекты проявлений ЦМВ-инфекции у детей неонатального периода// MODERN

PROBLEMS OF MANAGEMENT: ECONOMICS, HEALTH CARE AND PHARMACY,

23-27 октябрь 2014 г. Ополь, Польша. Стр.162-164.

2. Внутриутробные инфекции и патология новорожденных. /под. ред. К.В.

Орехова. – М.: Медпрактика, 2002, - С.252;

3. Шабалов, Н.П. Неонатология Текст. / Н.П. Шабалов М.: МЕДпресс-информ,

2006. - 650 с. 2 т.

Пащенко Л.В.,

Кацавель О.Н.,

Пищенко Е.Е.,

Диордиева Л.И.

Кафедра терапии №2 медицинского факультета ПГУ им. Т.Г. Шевченко;

Тираспольский филиал РКВЭЖ

Структура и проблемы инвалидизации населения

ПЕРВИЧНЫЙ ВЫХОД НА ИНВАЛИДНОСТЬ БОЛЬНЫХ ПО Г. ТИРАСПОЛЬ

И СЛОБОДЗЕЙСКОМУ РАЙОНУ В 2014 ГОДУ

Инвалидность и инвалидизация населения являются важнейшими показателями

общественного здоровья и имеют не только медицинское, но и социально-

экономическое значение. По данным ВОЗ, каждый пятый человек в мире (19,3%)

становится инвалидом из-за недостаточности питания, около 15% стали инвалидами

вследствие вредных привычек (алкоголизм, токсико и наркомании, злоупотребление

лекарственными средствами), а 15,1% инвалидность получили вследствие травм в

быту, на производстве и в дороге. В среднем инвалиды составляют около 10% от всего

населения мира [1].

Социально-экономический аспект этой проблемы подчеркивается и тем, что ВОЗ

оценивает инвалидность как глобальное бремя болезней для общества, избежать

которого, как и старость, не может ни одно государство [2], а профилактику ее

признают одним из наиболее экономически целесообразных медицинских мероприятий

[3]. Поэтому проблема инвалидности у лиц трудоспособного возраста становится все

более острой и занимает одно из ведущих мест [4].

122

Тираспольский филиал РКВЭЖ г. Тирасполь обслуживает территорию, на

которой проживает 276.743 человека из них 231.667 взрослые и 45.076 дети в возрасте

до 17 лет включительно.

В 2014 году Тираспольским филиалом РКВЭЖ было освидетельствовано 806

больных из них: 733 взрослых и 73 ребенка (в возрасте до 17 лет включительно), из них

были признаны инвалидами 790 человек: 717 – взрослых и 73 ребенка (дети в возрасте

до 17 лет включительно признаны инвалидами детства). Среди взрослого населения I

группа инвалидности определена 151 человеку: из них городских жителей – 106

(трудоспособного возраста – 29, пенсионного возраста – 77 человек), сельских – 45 (из

них лиц трудоспособного возраста – 10). II группа инвалидности определена 359

больным из них: городских жителей – 251 человек (трудоспособного возраста – 173,

пенсионного возраста – 78 человек), сельских жителей – 108 (из них лиц

трудоспособного возраста – 89). III группа инвалидности определена 207 больным из

них: городских жителей – 149 (трудоспособного возраста – 141, пенсионного возраста –

8 человек), сельских – 58 (из них лиц трудоспособного возраста – 57).

Структура первично - инвалидизирующей патологии по наиболее часто

встречающимся нозологическим единицам за 2014 год.

№

п/п

Нозологическая форма Городские жители

n=561

Сельские жители

n=229

n % n %

1 Туберкулез легких 26 4,6% 11 4,8%

2 Злокачественные новообразования 118 21% 53 23,1%

3 Сахарный диабет 15 2,7% 6 2,6%

4 Психические расстройства 36 6,4% 16 7%

5 Болезни нервной системы 67 11,9% 15 6,6%

6 Глазные болезни 21 3,7% 15 6,6%

7 Болезни органов кровообращения,

в том числе:

хронические ревматические

болезни,

гипертоническая болезнь

Ишемическая болезнь сердца

Цереброваскулярные болезни

131

8

1

22

67

23,4%

1,4%

0

3,9%

11,9%

57

4

0

10

27

24,9%

1,8%

0

4,4%

11,8%

8 Болезни органов дыхания 6 1,1% 3 1,3%

9 Болезни костей, суставов

соединительной ткани

62 11,1% 30 13,1%

10 Болезни органов пищеварения,

в том числе

Цирроз печени

19

14

3,4%

2,5%

9

6

3,9%

2,6%

11 Травматические повреждения 41 7,3% 10 4,4%

12 Прочие болезни 19 3,4% 4 1,8%

Как видно из таблицы инвалидизирующая патология по нозологическим формам

распределилась следующим образом:

1 место занимают болезни системы кровообращения. В этой группе преобладает

цереброваскулярная болезнь (ЦВБ), которая составляет 51% (67 человек) от общего

количества лиц с болезнями органов кровообращения. Настораживает тот факт, что

более половины больных (34 человека - 51%), получивших инвалидность по поводу

ЦВБ, составляют лица трудоспособного возраста. Из пациентов, получивших

инвалидность по поводу ЦВБ, 31 человек (46%) являются инвалидами I группы.

123

Распределение больных, получивших инвалидность по поводу ЦВБ, по группам

инвалидности.

Общее

количество

больных

I группа II группа III группа

Пенсионный

возраст

33 26 6 1

Трудоспособный

возраст

34 5 17 12

2 место занимают злокачественные новообразования, преимущественно лица

трудоспособного возраста (40-59 лет).

3 место занимают болезни нервной системы - преобладают дегенеративные

заболевания позвоночника, также преимущественно у лиц трудоспособного возраста.

Большой процент инвалидов с болезнями системы кровообращения, в том числе с

цереброваскулярными заболеваниями и онкопатологией составляют лица

трудоспособного возраста. Сохраняется большое количество инвалидов с

заболеваниями опорно-двигательного аппарата, среди которых преобладают костно-

деструктивные процессы: асептический некроз головок бедренных костей, коксартроз,

гонартроз, быстропрогрессирующий анкилозирующий спондилоартрит, практически

все инвалиды являются людьми трудоспособного возраста.


1. Статистический бюллетень. Федеральная служба Государственной статистики

Российской Федерации. М.: ФСГС РФ, 2008. (ст. 154-158.)

2. Медведовская Н.В. Современное состояние здоровья населения

трудоспособного возраста в Украине // Украина. Здоровье нации. — Киев,

2010. — № 2. — С. 24—33.

3. Князевич В.М., Лозаришинец В.В., Слабкий Г.А., Вороненко Ю.В.

Здравоохранение Украины: состояние, проблемы, перспективы. — Киев,

2009. — 437 с.

4. Кириченко А.Г. Структура первичной инвалидности населения Украины //

Universum: Медицина и фармакология : электрон. научн. журн. 2014. № 1 (2).

Перадзе Х.Д.,

К.М.Н., Доцент кафедры инфекционных болезней взрослых ГБОУ ВПО

«Санкт-Петербургскго государственного

педиатрического медицинского университета»

Минздрава России

Понятишина М.В.,

К.М.Н., Доцент кафедры инфекционных болезней взрослых ГБОУ ВПО

«Санкт-Петербургскго государственного

педиатрического медицинского университета»

Минздрава России

Церцвадзе Л.К.

Ассистент кафедры

госпитальной терапии с курсом ВПТ и профессиональных болезней

МНОЖЕСТВЕННЫЕ ПУТИ ЛЕЧЕНИЯ HCV ИНФЕКЦИИ

Хронический гепатит С (ХГС) является наиболее распространенным

заболеванием печени в мире. Следовательно, этиотропная терапия является не только

актуальной проблемой, но и социально-значимой.

124

Все терапевтические стандарты ХГС до настоящего времени базируются на

использовании препаратов интерферона альфа-2, эффективность которых в

монотерапии – низкая, устойчивый вирусологический ответ наблюдается только в 15%

случаев. Однако, присоединение препаратов рибавирина, синтетического нуклеозида

широкого спектра действия, позволило увеличить эффективность терапии до 45%. В

начале 2001 года было доказано, что приблизительно 50-60% из этих пациентов не

отвечали на терапию или развивали рецидив после ее окончания, особенно с 1a или 1b

генотипами. По данным молекулярно-генетическим исследованиям, для нашей страны

именно генотип 1 ВГС представляет огромную проблему, так как он доминирует среди

остальных.

В настоящее время комбинированная ПВТ прочно вошла в реальную

клиническую практику врачей-инфекционистов в России. Ее ключевым отличием

является эрадикация вируса, а не подавление его репликации как ранее.

К ингибиторам протеаз второго класса препаратов для лечения ХГС относится

Симепревир «Sovriad» (NS3/4A). Препарат используется в комбинации с

пегинтерфероном и рибавирином или другими классами противовирусных препаратов

прямого действия. У 80% пациентов, ранее не получавших терапию, назначение

Симепревира в комбинации приводило к устойчивому вирусологическому ответу.

В настоящее время мы живем в новой «безинтерфероновой» эры в терапии ХГС.

Используются следующие препараты: Даклатасвир (ингибитор NS5A), в комбинации с

Асунапревиром (NS3/4A), Викейра Пак (3D: NS3/4A, NS5A, NS5B). Применение

пероральной комбинации данных препаратов в течение 12 недель обеспечивает

устойчивый вирусологический ответ у 93-97% пациентов с генотипом 1 ВГС. При

компенсированном циррозе в данную схему добавляется рибавирин. Препараты

являются эффективными и безопасными.

Заключение. В настоящее время используются множественные схемы лечения

ХГС с использованием препаратов прямого противовирусного действия, что позволит

снизить заболеваемость, потребность в трансплантации печени и летальность от данной

патологии.


1. Cure S, Diels J, Gavant S. Эффективность телапревира и боцепрвира у

пациентов с 1 генотипом хронического гепатита С, получавших и не получавших ранее

противовирусную терапию: непрямое сравнение с помощью Байесовского сетевого

мета-анализа. J. CMRO.2012;28:(11)1-16.

2. Gregory T. Everson, Karen D. Sims. Эффективноть схемы без интерферона

и рибавирина, включающей даклатасвир, асунапревир и ВMS -791325, у не получавщих

ранее лечения пациентов с инфекцией, вызванной вирусом гепатита С генотипа 1. J.

Clinical Gastroenterology and Hepatology. P.193. 2014.

3. Бурневич Э.З. Симепревир в комбинации с пегилированным

интерфероном-альфа и рибавирином в лечении больных хроническим гепатитом С,

инфицированных HCV 1 генотипа: клиническое досье. Ж. клиническая фармакология и

терапия. 2014 (2).

http://www.hv-info.ru/gepatit-s/virus.html

125

Понятишина М.В.,

к.м.н. доцент кафедры инфекционных болезней взрослых и эпидемиологии Санкт-

Петербургского государственного педиатрического медицинского университета

Перадзе Х.Д.

к.м.н. доцент кафедры инфекционных болезней взрослых и эпидемиологии Санкт-

Петербургского государственного педиатрического медицинского университета

Инфекционные болезни

СЛУЧАЙ МИКСТ-ИНФИЦИРОВАНИЯ ВИРУСАМИ ГЕПАТИТА Е И

ГЕПАТИТА В

Актуальность. Эндемичными для гепатита Е (ГЕ) являются территории в поясах

тропического и субтропического климата, где регистрируются крупные вспышки

заболевания водного характера, высокая заболеваемость и смертность среди

беременных женщин (1). В условиях спорадической заболеваемости на территории

умеренного климата ГЕ чаще рассматривают как «импортируемый» или «гепатит

путешественников», реже как автохтонный (местный) (2,3). Отсутствие

эпидемиологической и клинической настороженности в отношении ГЕ на

неэндемичных территориях определили целесообразность представления клинического

случая микст-инфекции вирусами гепатитов Е и В.

Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ истории болезни

пациентки с диагнозом «Острый вирусный гепатит Е+В», находившейся на лечении в

ГБУЗ «Клиническая Инфекционная Больница им. С.П. Боткина» (г. Санкт-Петербург) в

декабре 2013г.

Результаты. Жительница Санкт-Петербурга И., 22-х лет, поступила в КИБ им.

С.П. Боткина 3 декабря 2013г. в тяжелом состоянии с диагнозом «острый

(неверифицированный) гепатит, острая печеночная недостаточность» на 7-й день

болезни, 2-й день желтухи. Преджелтушный период протекал по смешанному типу

(гриппоподобный и диспепсический варианты). В эпидемиологическом анамнезе

отсутствуют данные о парентеральных вмешательствах. В августе 2013г. выезжала в

Испанию, Финляндию, Ростовскую область, с сентября не покидала пределов Санкт-

Петербурга.

Тяжесть состояния больной была обусловлена симптомами печеночной

энцефалопатии (вялость, сонливость, адинамия) и высокой гиперферментемией (АлАт

3359 Ед/л). Отсутствовали жалобы на кожный зуд, характерный для ГЕ (1,5). Клинико-

лабораторные маркеры экскреторно-билиарного и мезенхимально-воспалительного

синдромов были выражены умеренно: гипербилирубинемия 123 мкмоль/л, носящая

волновой характер, гепатомегалия + 1,0 см ниже реберной дуги; показатели

протеинограммы и ПТИ в пределах нормы. С целью верификации гепатита

проводилось исследование крови на наличие серологических маркеров гепатитов. А, В,

С, Д, Е. Профиль диагностических маркеров на момент постановки окончательного

диагноза (15-й день болезни) представлял собой сочетание anti-HBc total (+), anti-HEV

IgM (+), anti-HBs (+) в нарастающем титре в период ранней реконвалесценции при

отсутствии HbsAg, Hbe-Ag, anti- HbeAg, anti-HBcorIgM, anti-HCV, anti-HAVIgM и

отрицательных результатах ПЦР на вирусы гепатитов В, С, Д. Серологический

профиль ГВ возможен при фульминантной форме острого ГВ, для которой характерны

короткий преджелтушный период, бурное течение с выраженной гиперферментемией и

признаками печеночно-клеточной недостаточности (4). Наличие anti-HEV IgM

свидетельствует об остром ГЕ. Сложность интерпретации диагностических маркеров

была обусловлена получением результатов исследований на разных сроках заболевания

и поздним исследованием на маркеры ГЕ. По тяжести состояния, обусловленной

126

симптомами печеночной энцефалопатии, лечение проводилось на отделении

интенсивной терапии. На фоне патогенетической терапии наблюдалась относительно

быстрая положительная динамика клинико-биохимических показателей. Пациентка

выписана из стационара на 20-й день болезни в удовлетворительном состоянии с

показателями АлАт 109 Ед/л, общего билирубина 39 мкмоль/л.

Выводы

1. Представленный клинический случай демонстрирует трудности диагностики

ГЕ вне эндемичного региона.

2. Тяжесть заболевания в представленном клиническом случае связана с

одномоментным повреждающим действием вирусов гепатита Е и гепатита В, что, в

целом, характерно для микст-инфекций.

3. Поздняя верификация ГЕ обусловлена недостаточной эпидемиологической и

клинической настороженностью врачей в отношении ГЕ на неэндемичной территории.

4. Внедрение в практику скринингового обследования больных вирусным

гепатитом на anti-HEV IgM вне зависимости от данных эпиданамнеза будет

способствовать своевременной диагностике, достоверной регистрации и изучению как

завозных так и автохтонных случаев ГЕ.

Литература 1. Балаян М. С. Вирусный гепатит Е // Росс. журн. гастроэнтерологии., гепатол.,

колопроктол. 1995, т. 5, № 2, с. 32–37.

2. Быстрова Т. Н., Полянина А. В., Княгина О. Н. Характеристика гепатита Е-

инфекции на территории с умеренным климатом // Медицинский альманах. 2010, № 2,

с. 236–239.

3. Ибрагим Ель-Морси. Распространение гепатита Е среди населения

эндемичных и неэндемичных регионов мира: Автореф. дисс. … канд. мед. наук. М.:,

2004. 19 с.

4. Инфекционные болезни: национальное руководство. Под. ред. Н. Д. Ющука,

Ю. Я. Венгерова. М.: ГЭОТАР-Медиа, 2009. 1056 с.

5. Федеральная служба по надзору в сфере защиты прав потребителей и

благополучия человека. Федеральное бюджетное учреждение науки «Нижегородский

научно-исследовательский институт эпидемиологии и микробиологии им. академика И.

Н. Блохиной». Гепатит Е — инфекция: эпидемиология, диагностика, профилактика.

Методические рекомендации. 2011. С. 25.

Рейзвих О. Э.

к. мед. н., Государственное учреждение «Институт стоматологии

Национальной академии медицинских наук Украины»

Шнайдер С. А.

д. мед. н., Государственное учреждение «Институт стоматологии

Национальной академии медицинских наук Украины»

ОПЫТ ВНЕДРЕНИЕ СИСТЕМЫ УПРАВЛЕНИЯ КАЧЕСТВОМ В

ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ГУ «ИНСТИТУТ СТОМАТОЛОГИИ НАЦИОНАЛЬНОЙ

АКАДЕМИИ МЕДИЦИНСКИХ НАУК УКРАИНЫ»

7 января 2014 года вступил в силу приказ МЗ Украины №1116 от 20.12.2013 г. «О

внесении изменений в приказ МЗ Украины № 142 от 14 марта 2011 «О

совершенствовании аккредитации учреждений здравоохранения», зарегистрированный

в Министерстве юстиции Украины 13 января 2014 за №31/24808 [1].

Указанный приказ разработан с целью: совершенствования процесса

аккредитации учреждений здравоохранения всех форм собственности; возможности

эффективного использования результатов аккредитации на пути реализации реформы

127

медицинского обслуживания; создания предпосылок для введения общеобязательного

государственного социального медицинского страхования.

Приказом внесены изменения в критерии аккредитации учреждений

здравоохранения. Впервые в системе здравоохранения установлена норма зависимости

аккредитационной категории присвоенной учреждениям здравоохранения (вторичная и

третичная медицинская помощь) от наличия сертификата соответствия системы

управления качеством, внедренной в учреждении, требованиям национального

стандарта ДСТУ ISO серии 9000.

Целью участия ГУ «ИС НАМНУ» в процессе сертификации было не только

получение высшей категории при аккредитации, но и, что существенно, создание

целостной системы координации действий, системы управления качеством, которая

соответствует европейским стандартам.

Ознакомившись с положениями Вимог системи управління якістю (ISO

9001:2008, IDT) ДСТУ ISO9001:2009 [1] и пройдя соответствующую подготовку, мы

проанализировали весь наш клинический, научный, материально-технический

потенциал, пересмотрели документальное сопровождение нашей деятельности от

секретариата до работы административно-хозяйственной службы, работу отдела

кадров, бухгалтерии, всех клинических подразделений и научно-исследовательских

лабораторий, не упустив из вида работу регистратуры, лаборантов, стерилизационной,

кухни, младшего медицинского персонала. Приятный вывод был сделан, когда

переработав огромное количество материала, мы осознали, что в Институте существует

стройная модель деятельности и нам необходимо было ее упорядочить, особенно с

точки зрения документального сопровождения.

Этапы внедрения и сертификации системы управления качеством (СУК):

- диагностический аудит/анализ соответствия системы качества предоставления

услуг требованиям стандарта ISO 9001/ДСТУ ISO 9001;

- разработка документов по СУК в соответствии с требованиями стандартов ISO

9001/ДСТУ ISO 9001, которые соответствуют требованиям стандартов аккредитации

МЗ Украины;

- внедрение документов в практическую деятельность;

- обучение персонала;

- внутренний аудит, корректировка действий по результатам внутреннего аудита;

- анализ высшего руководства, комплексная программа качества;

- подготовка пакета документов в орган сертификации, который имеет право

проводить сертификацию услуг в сфере здравоохранения и оказания медицинской

помощи;

- сопровождение внешнего аудита органа по сертификации, проведение

корректирующих действий, получение сертификата.

Клиническая и научно-исследовательская деятельность в нашем институте

неразрывно связаны, поэтому мы приняли решение о подаче заявки на проведение

сертификации СУК в соответствии с кодами ДКПП (Державний класифікатор

продукції та послуг ДК 016-2010): 72.11 (послуги щодо наукового досліджування та

експериментального розробляння біотехнологій); 72.19.3 (послуги щодо наукового

досліджування та експериментального розробляння у сфері медичних наук); 86.10

(послуги лікувальних закладів); 86.22 (послуги у сфері спеціалізованої лікарської

практики); 86.23 (послуги стоматологічні); 86.90 (послуги у сфері охорони здоров'я,

інші) [2].

Сертификат выдается на 3 года, после получения в течение двух последующих

лет Институт обязан проходить повторный аудит. Это своеобразный экзамен на

соответствие заявленным стандартам. Сертификат ISO 9001-2009 свидетельствует о

128

том, что система управления качеством эффективно работает на всех уровнях оказания

медицинских услуг и проведения научно-исследовательской деятельности.

Институт должен разработать, задокументировать и поддерживать систему

управления качеством и постоянно улучшать ее результативность в соответствии с

требованиями национального стандарта Украины [3].

Новизной нашей работы по внедрению системы управления качеством является

разработка схемы процессов системы управления качеством (СУК) в ГУ «ИС

НАМНУ».

Нам необходимо было:

- определить процессы, необходимые для СУК, и их использование (применение);

- определить последовательность и взаимодействие этих процессов;

- определить критерии и методы, необходимые для обеспечения результативности

функционирования и контроля качества этих процессов;

- обеспечить наличие ресурсов и информации, необходимых для поддержания

функционирования и мониторинга этих процессов;

- осуществлять мониторинг, измерение и анализ процессов;

- принять меры, необходимые для достижения запланированных результатов и

обеспечения постоянного улучшения этих процессов.

СУК ГУ «ИС НАМНУ» распространяется на все структурные подразделения,

базируется на процессном подходе и охватывает: процессы управления (стратегическое

планирование, планирование оказания медицинской помощи, управление

документооборотом, анализ деятельности и подготовка статистической отчетности,

связь с учреждениями здравоохранения по вопросам определения потребностей

пациентов); процесс контроля, анализирования и улучшения СУК; процесс

предоставления услуг в сфере научно-исследовательской деятельности и

экспериментальных разработок в сфере здравоохранения; процесс предоставления

лечебно-диагностических услуг в сфере здравоохранения; специализированные

(вспомогательные) процессы, осуществляемые параклинической службой; процессы

управления ресурсами (управление персоналом, создание и поддержка

инфраструктуры, закупки, техническое обслуживание оборудования, питание, создание

и поддержание рабочей среды, услуги центрального стерилизационного отделения,

обеспечение безопасности и пожарной охраны, хозяйственная деятельность).

Процессы предоставления услуг отражают совокупность взаимосвязанных и

организованных человеческих и материальных ресурсов, действий и решений, которые

служат для достижения определенного результата на основании определенного запроса

[4].

Особенностью схемы процессов СУК в ГУ «ИС НАМНУ» является

промежуточное звено между наукой и практикой в одном учреждении – ЛПМП.

Важной составной частью ЛПМП нашего Института являются не только

общепринятые диагностические, лечебные и профилактические мероприятия, но и

разрабатываемые на основе собственных научных исследований. Только в стенах

нашего Института мы можем провести комплексное обследование пациентов

стоматологического профиля, с использованием таких методов диагностики как

денситометрия, спектроколориметрическая оценка процессов минерализации в твердых

тканях зубов, оценка минерализующей способности ротовой жидкости, биохимические

исследования ротовой жидкости, оценка зарядового состояния клеток буккального

эпителия и др.; назначить пациентам профилактические комплексы с применением

препаратов и зубных паст, разработанных в стенах нашего Института и многое другое.

Выводы: Преимуществом «процессного подхода» является обеспечиваемый им

непрерывный контроль связей отдельных процессов в рамках системы процессов, а

также их взаимодействий.

129

Стандартизация позволяет существенно упростить внедрение новых услуг, так

как процесс планирования того или иного действия подробно разъясняется во

внутренних требованиях. Есть четкие рекомендации по ресурсам, которые надо

задействовать, чтобы в конечном итоге получить качественное исполнение,

значительно упрощается с административной точки зрения процесс обучения

персонала, и, что важно, работники знают, как правильно взаимодействовать и

конструктивно решать возможные проблемы.

В 2015 году Государственное учреждение «Институт стоматологии Национальной

академии медицинских наук Украины» прошло все этапы сертификационного процесса

и 16.10.2015 г. получило сетрификат на систему управління якістю, который

подтверждает, что система управления качеством (далее СУК) относительно

предоставления услуг в сфере здравоохранения и научно-исследовательской

деятельности, которые выполняет ГУ «ИС НАМНУ» в соответствии с действующим

законодательством и нормативними документами, соответствует требованиям ДСТУ

ISO 9001:2009 (ISO 9001:2008, IDT).

В современных условиях наличие сертифицированной системы управления

качеством является конкурентным преимуществом медицинского учреждения, что

является гарантом качества в глазах потребителей.

Список литературы

1. Про внесення змін до наказу МОЗ України від 14 березня 2011 року № 142

"Про вдосконалення державної акредитації закладів охорони здоров'я" // Електронний

ресурс - http://moz.gov.ua/ua/portal/dn_20131220_1116.html

2. Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016-2010 Режим доступа:

http://dkpp.rv.ua/

3. Національний стандарт України. Настанови щодо поліпшування процесів в

організаціях охорони здоров’я (IWA 1:2005, IDT) ДСТУ IWA 1:2007 – Київ.-

Держстандарт України. – 2008. – Державне підприємство «Український науково-

дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості». – 71 с.

4. Янченко В. М. Управление стоматологическим бизнесом: Система управления

стоматологической организацией / В. М. Янченко, М. К. Касумова, Т. Ш. Мчетлидзе. –

СПб.: ООО «МЕДИ-издательство». - 2007. – 272 с.

Богдан Л.О.

Старюк Д.О.

Шитіков Т.О.

медичний інститут традиційної та нетрадиційної медицини,

Дніпропетровськ, Україна

НОВІ МОЖЛИВОСТІ В РЕАБІЛІТАЦІЇ БОЙОВИХ ЧМТ

В Україні спостерігається зростання числа черепно-мозкових травм (ЧМТ), в

першу чергу серед захисників від російської агресії — від 25 до 80 % від загальної

кількості травм. Незважаючи на значні досягнення сучасної медицини та численні

наукові дослідження з даної проблематики, бойова ЧМТ є однією з провідних причин

смертності та інвалідизації [1,2]. За даними сучасних дослідників, комбінована ЧМТ

зустрічається до 40% серед причин смертності. Збільшення кількості випадків бойового

та терористичного травматизму, стрімке зростання кількості травм, що

супроводжується збільшенням числа хворих із ЧМТ та її віддаленими наслідками.

Відомо, що 30–90 % осіб, які перенесли ЧМТ легкого та середнього ступеня тяжкості,

страждають від травматичної хвороби головного мозку [4,5]. Наслідки черепно--

мозкової травми надзвичайно різноманітні, виникають у 30–96 % випадків ЧМТ та

залежать як від тяжкості первинного пошкодження, так і від вторинних пошкоджень, а

http://moz.gov.ua/ua/portal/dn_20131220_1116.html

130

також від перебігу відновлення [10,12]. До них належить неврологічна патологія, що

виявляється через 3–12 місяців та більше після травми, та ті клінічні прояви, що

зберігаються у вигляді окремих залишкових явищ перенесеної травми або

видозмінюються [6]. Особове значення мають наслідки контузіоно- травматичних

пошкоджень під час бойових дій з терористичними формуваннями на сході України [8].

Все більше значення для лікування цих розладів у клініці набувають

альтернативні методи: фітотерапія, гомеопатичні препарати але можливості

лікувальних технік мануальної терапії використовуються недостатньо [1,2].

Метою нашої роботи була оптимізація тактики реабілітації хворих із наслідками

закритої ЧМТ легкого та середнього ступеня тяжкості з використанням мануальних

краніо-сакральних технік (КСТ).

Матеріалом явились спостереження за 35 учасниками АТО віком від 19 до 45

років на базі волонтерського реабілітаційного центру. Термін початку спостереження

після травми складам від 3 до 6 місяців. Нами використовувались методи клінічного

неврологічного огляду, електроенцефалографії (ЕЕГ), бульварної біомікроскопіі,

рентгенографії черепу, пульсоксиметрії (ПО), нейропсихосоціометрії,

кардіоінтервалографії за Баєвським (КІГ). Всім пацієнтами проводились сеанси КСТ 1-

2 рази на тиждень№ 5-6 за методикою остеопатичної школи (Аппледжер Дж., 2005) у

модифікації [3,14].

Нами застосовувались різноманітні сучасні технікиКСТ та мануальної терапії:

акупресура, шкіряно-міофасциальний реліз за О.Г. Сафонічєвой [7], післяізометрична

релаксація м'язі (ПІР) за А. Лієвим (2003), деторзія твердої мозковой оболонки за

В.Сатерляндом (1948), мобілізация швів черепа за Гіхіним (2006), манипулації на

хребцевих сегментах кранио-вертебрального переходу за К. Левітом (1993).

Реабілітація проводилась всім хворим в кілі ості від 3 до 8 сеансів на курс. Хворі

проходили навчання самостійного виконання прийомів ПІР. Термін спостереження

складав від 10 до30 діб.

Статистична обробка матеріала проводиласьу среді “Statistics for Windows 6,0”.

У результаті обстеження нами виявлено, що хворі скаржилися (95,7 %) на

загальну слабкість головний біль (5,8 балів за ВАШ); погіршення пам’яті, уваги;

зниження зору, слуху; запаморочення. Після реабілітації кількість скарг зменьшилася

на 83,2 % та вони були представлені переважно головним болем 2,1 балів за ВАШ,

сонливістю, загальною слабкістю. До початку реабілітації в неврологічному статусі 100

% хворих мали місце такі синдроми: астенічний когнітивних порушень, цефалгічний та

вегетативної дистонії, рівень яких на фоні проведення КСТ зменшилася (16,4 %).

Виявлені зміни біоелектричної активності головного мозку під час ЕЕГ обстеження

свідчили про дифузне зниження функціональної активності, що корелювало зі

показниками бульбарної біомікроскопії (мал. 1) та ПО тканин голови (88,2± 0,4 % - до

реабілітації та 98,3± 0,3% - після).

Мал. 1. Мікроскопія бульбарної кон’юнктиви у нормі

(1) та при наслідках (2)ЧМТ.

131

Після проведення реабілітації покращились когнітивні функції. Так, після

проведеної реабілітації (на 14 день) продуктивність відтворення 10 слів покращилася та

становила від 4,12 ± 0,4 слова (до початку) до 7,51 ± 0,4 слова. Данні нами представлені

у таблиці 1.

Таблиця 1. Динаміка показників до и після реабілитации.(n=35)

Показники До після

Тривожність за тестом Люшера,бали 7,6 ± 0,2 4,7 ± 0,2

Когнітівні здібності, бали за тестом 10 слів 4,12± 0,4 7,51± 0,4

Головний біль (бали за ВАШ) 5,8 ± 0,2 2,0 ± 0,2

Вегетативна рівновага, КІГ, коеф. 0,15 120,5

Міжполушарна асиметрія на ЕЕг, коеф. > 0,33 ±0,1 0,21 ±0,1

Показники сатурації киснем тканин голови , % 88,2% 98,3%

Артеріо-венулярний коеф. 2,3 0,34

мануальної терапії, отримані позитивні ефекти, які підтверджені клінічно та

інструментально.

Критерієм ефективності ми обрали зниження інтенсивності больового синдрому,

яка визначалася під час лікування та оцінювалася згідно ВАШ. Під час оцінки

ефективності терапії ми враховували не тільки термін початку зменшення та динаміку

інтенсивності больового синдрому, який складав від 2 до 5 діб, а також параметри ПО -

% сатурації киснем тканин голови. Клінічне, неврологічне, ЕЕГ та КІГ спостереження

(мал. 2) за хворими, що знаходилися на лікуванні упродовж всього терміну

спостереження хворих прийоми КСТ переносилися добре та не викликали побічних

реакцій.

Мал.2. Гістограма вегетативної рівноваги при кардіоінтервалографії до (угорі) та

після лікування (знизу).

Виводи. Використання у нейрореабілітації хворих із наслідками ЧМТ середнього

ступеня тяжкості краніо-сакральних мануальних технік поліпшує якість неврологічного

відновлення, вегетативного балансу, церебрального кровообігу та когнітивні функції та

може бути використана як амбулаторно так і в стаціонарних умовах.

132


Бурчинский С.Г. Новые возможности нейропротекции // Международный

неврологический журнал. — 2006. — № 4(8). — С. 188-193.

Дзяк Л.А., Зозуля О.А. Современные представления о патофизиологии

тяжелой черепно-мозговой травмы и роли прогнозирования ее исходов на этапах

лечения // Нейронауки: теоретические и клинические аспекты. — 2005. — Т. 1, № 1. —

С. 24-35.

Донова Н.А..Чеченин А.Г. Способ лечения отдаленных последствий

черепно-мозговой травмы методом краниальной мануальной терапии // IX

Всероссийский съезд неврологов. – Ярославль, 2006. – С. 570.

Григорова И.А., Некрасова Н.А., Григоров С.М. Церебролизин в лечении

больных молодого возраста с черепно-мозговой и краниофациальной травмой //

Международный неврологический журнал. — 2006. — № 6(10). — С. 45-48.

Казимирко Н.К., Мироненко Т.В., Коваленко А.П., Смирнова М.П.,

Мироненко М.О., Никитина Е.В. Черепно-мозговая травма, острый и отдаленный

периоды. Клинико-диагностические алгоритмы: Учебное пособие. — Луганск, 2010. —

118 с.

Мачерет Є.Л., ПарнікозаТ.П, Чуприна Г.М. [та ін.]. Сучасний погляд на

проблему черепно-мозкової травми та її віддалені– К. : Дія, 2005. - 144 с.

Сафоничева О.Г. Визуально-пальпаторнаядиагностика и мануальная

коррекция нарушений// Бюллетень МПОМТ.– 2002. - № 4. – С. 89-92.

Тайцлин В.И. Закрытая черепно-мозговая травма и ее последствия //

Международный медицинский журнал.—2002— № 1–2.— С. 58-62.

Фролов В.А.. Мануальная коррекция посткоммоционного синдрома / В.А.

Фролов, С.С.Купов // Мануальная терапия.–2011.–№43.–С. 81

Шевага В.Н. Ранние и отдаленные последствия черепно-мозговой

травмы: медико-социальные аспекты и возможности нейропротекции // Здоровье

Украины. — 2009. — № 5(1). — С. 45.

Conckey M.I. Psychological changes associated with head injuries // Arch.

Psychol. — 1998. — Vol. 232. — P. 4162.

Maas A.I. Neuroprotective agents in traumatic brain injury // Expert. Opin.

Investig. Drugs. — 2001. — Vol. 10. — P. 753767.

23. Head Injury, pathophysiology and management / P.L. Reilly, R. Bullock

(eds). — 2nd ed., 2005. — 501 p.

Upledger JE, Vredevoogd JD. CraniosacralTherapy. Chicago: EastlandPress; 1983:11–12.

133

ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Чарити Джастин Такйун

аспирантка Харьковского национального университета имени В.Н.Каразина

психологические особенности подростков с атопическим дерматитом

СТРУКТУРА ЭМОЦИОНАЛЬНОСТИ ДЕВОЧЕК-ПОДРОСТКОВ С

ДИАГНОЗОМ «АТОПИЧЕСКИЙ ДЕРМАТИТ»

Атопический дерматит (АД) - одно из наиболее распространенных заболеваний

кожи, которое отличается хроническим рецидивирующим течением с нарастанием

степени тяжести, частота которого неуклонно растет во всех странах мира. На

сегодняшний день увеличивается частота тяжелых форм атопического дерматита, с

увеличением площади поражений кожи, возрастает количество пациентов с

хроническим рецидивирующим течением, торпидных к традиционной терапии,

снижается качество жизни данных больных [1,2,5и др.].

Подростковый возраст рассматривается как самый важный и наиболее трудный

период человеческой жизни, которому свойственно резкое, бурное, кризисное течение,

когда отрочество переживается как второе рождение, в итоге которого возникает новое

«Я». В подростковом возрасте повышается значимость внешнего облика в структуре

ценностей, структурируется представление о собственной внешности, складывается ее

самооценка, приобретая в дальнейшем достаточно устойчивый характер. Осознание

своего физического облика, его эстетического эффекта, является одним из важных

условий, активно участвующих в формировании личности подростка и одним из

регулирующих факторов его поведения. Та или иная оценка своей внешности влечет за

собой изменение самочувствия и может определять характер взаимоотношений между

людьми. В восприятии подростка «быть красивым» означает иметь успешные личные

отношения, внешность повышает статус подростка и гарантирует ему большую

успешность в межличностных взаимодействиях и принятие социальной группой.

Осознание особенностей своей внешности также влияет на формирование у подростка

многих важных качеств личности - уверенность в себе, жизнерадостность, замкнутость,

индивидуализм и др. Оценивая свое тело, подросток, сталкиваясь со своей физической

необычностью, делает вывод о своей социальной неполноценности [3,4 и др.].

Страдание и чувство неполноценности порождаются не самим соматическим дефектом,

а его социальными последствиями – негативным отношением окружающих,

ограничительным поведеним, одиночеством и др.

Таким образом, повышенная значимость внешности в пубертатном возрасте,

широкая распространненость атопического дерматита и сопутствующие ему

косметические дефекты определяют медико-психологическую значимость этой

проблемы.

Была осуществлена факторизация пространства признаков шкалы

дифференциальных эмоций К.Изарда, Торонтской алекситимический шкалы, методики

диагностики школьной тревожности Филлипса. Была получена факторная матрица,

которая объясняет 96,22 % дисперсии.

Фактор 1 (17,07 %) был назван «Фактор вегетативного стыда». Задающим

параметром фактора является эмоция стыда. Эмоция стыда занимает важное место в

человеческих отношениях и осуществляет существенное влияние на общественные

отношения. Переживание социального стресса у девочек с диагнозом «Атопический

дерматит», на фоне которого развиваются их социальные, прежде всего контакты со

сверстниками сопровождаются эмоцией стыда. Согласно П.В. Симонову, стыд -

эмоция, порожденная социальной потребностью соответствовать нормам поведения,

принятым в данном обществе. В физиологическом отношении механизм стыда

134

представляет собой инстинктивную пассивно-оборонительную реакцию организма

человека. Социальный стресс сопровождается низкой физиологической

сопротивляемостью стрессам, что снижает приспособляемость девочек к стрессовым

ситуациям и повышает неадекватное, деструктивное реагирование на тревожный

фактор среды. Таким образом, обнаруженный фактор может рассматриваться и в

качестве психосоматической предрасположенности к развитию атопического

дерматита.

Фактор 2 (16,54 %) назван «Генерализация негативного аффекта». Фактор

демонстрирует генерализацию тревоги, что связано, прежде всего, со страхом

самовыражения, что сопровождается эмоцией стыда. В данном случае ситуации,

которые требуют необходимости самораскрытия, предъявления себя другим,

демонстрации своих возможностей вызывают стыд. Данные ситуации являются для

девочек испытанием, в которых они себя чувствуют объектом насмешек, презрения,

униженными, беспомощными и неадекватными.

Фактор 3 (13,02 %) был назван «Страх несоответствия ожиданиям». Согласно Дж.

Боулби одиночество наиболее глубокая и важная причина страха. Девочки с диагнозом

АД зависимы от мнения значимых других, испытывают горестные переживания ввиду

негативных оценок окружающих. Психологические причины горя берут свое начало в

потребности в аффилитации и аффективной привязанности к кому-либо. В ситуациях

негативных оценок со стороны значимых объектов привязанности девочки утрачивают

шанс на любовь и чувство психологического благополучия, признания. Все это

приводит к отсутствию переживания эмоции радости, так как радость может быть

испытана в ситуации удовлетворения ожиданий окружающих.

Фактор 4 (13,02 %) был назван «Алекситимия». Для лиц с алекситимией

характерно сочетание эмоциональных, личностных и когнитивных проявлений.

Эмоциональная сфера при алекситимии отличается слабой дефференцированностью.

Учитывая переменную низкой физиологической сопротивляемости стрессу, можно

предположить, что фактор отображает психосоматический феномен. Эмоциональность

девочек характеризуется дефицитом рефлексии, невозможностью управлять своими

побуждениями. Алекситимический радикал приводит к снижению переживания эмоции

интереса, эмоциональность становится «серой», лишенной «красок». В основе интереса

лежит познавательное влечение (желание) к той, или иной области действительности,

которое у девочек с АД блокировано психосоматической преддиспозицией.

Фактор 5 (11,21 %) был назван «Моральный страх». Страх ситуации проверки

знаний характеризуется негативным отношением и переживанием тревоги в ситуациях

проверки знаний, возможностей достижений, что сопровождается эмоцией вины.

З.Фрейд рассматривал вину как восприятие «Я» критики «Сверх-Я», как напряжение

между требованиями «Сверх-Я» и достижениями «Я». Механизм супер-эго — источник

чувства вины. Тревога и страх могут непосредственно переходить в чувство вины.

«Сверх-Я» осуждает неготовое «Эго» к проверке знаний, и это приводит к появлению

чувства вины.

Фактор 6 (8,98 %) был назван «Отвращение». Данный фактор демонстрирует, что

симптоматика низкой физиологической сопротивляемости стрессу (дрожь в коленях,

плохое самочувствие, тревожные сны, учащенное сердцебиение) сопровождается

эмоцией отвращения, в данном случае, источником отвращения, которое имеет

выраженную физиологическую составляющую. Объектом отвращения, становится «Я»

девочек с АД, а точнее, их физическое, телесное «Я», которое является «предателем»,

вызывающим отвращение.

Фактор 7 (8,04 %) был назван «Горе». Приматом данного фактора является

эмоция горя, причиной которого является переживание собственной неполноценности

и несоответствия социальным меркам, изолированностью от сверстников,

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%85-%D0%AF

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%85-%D1%8F

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%B0

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%85

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D0%B3%D0%BE

135

недружелюбным отношением со стороны последних. Таким, образом, переживание

горя продиктовано чувством непринятия в среде сверстников, переживанием

одиночества, неудовлетворенностью реализацией в межличностных отношениях.

Недостаток признания со стороны других людей, отклика с их стороны истощает

девочек с АД, оставляет их наедине с собой, вынуждает осуществлять постоянный

самоанализ, сопровождающийся стыдом.

Фактор 8 (7,15 %) был назван «Страх». Данный фактор указывает на общий

негативный эмоциональный фон отношений с учителями девочек с АД,

характеризующийся проявлением страха и вины.

Выводы. В целом структура эмоциональности девочек-подростков с диагнозом

«Атопический дерматит» - астенична и может быть названа структурой стыда-страха-

вины. Перспектива дальнейших исследований связана с изучением структуры

эмоциональности подростков в гендерном аспекте.


1. Булина О.В. Параметры цитокинового звена иммунитета у детей старшего

возраста при атопическом дерматите /О.В. Булина, И.А. Горланов, Н.М. Калинина

//Аллергология. - 2004. - №1. - С.27-30.

2. Варданян К.Л. Факторы риска при атопическом дерматите в подростковом

возрасте /К.Л. Варданян, К.Н. Суворова //Вестник последипломного медицинского

образования. 2004. - №1. - С.28-29.

3. Кле М. Психология подростка / М.Кле.- М.: Педагогика, 1991. 176с.

4. Крайг Г. Психология развития/ Г.Крайг.- СПб.: Питер, 2000. 992 с.

5. Burks A.W. Atopic dermatitis and food hypersensitivity reactions /A.W. Burks, J.M.

James, A. Hiegel et al. //J. Pediatr. - 1998. - Vol.132. рр.-132-136.

136

ФИЗИЧЕСКОЕ ВОСПИТАНИЕ И СПОРТ

Демченко Л. В.

аспірант кафедри теорії і методики фізичної культури

Інституту фізичної культури

Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка

Фізичні реабілітація і здоров’я людини

СУЧАСНА ФІЗІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ, ЯКІ ЧАСТО ХВОРІЮТЬ

Проблема погіршення стану здоров’я дітей в Україні є однією з найгостріших у

соціальному середовищі. За матеріалами Міністерства освіти України близько 60%

дошкільників і школярів мають різні порушення у стані здоров’я [1].

Провідне місце в структурі захворювань дітей, які часто хворіють займають

хвороби дихальної системи 68–82 % (Вавілова В. П., Гаращенко Т.І., Богомильский

М.Р., Мітюряєва І. О., Майданник В. Г.). Близько 85% серед них становлять гострі

респіраторні захворювання (ГРЗ), посідаючи лідируючу позицію (90%) серед

інфекційних патологій у дітей (Самсигіна Г.А., Таточенко В.К.). Найвища

захворюваність на ГРЗ відзначається у дітей дошкільного (при відвідуванні дитячого

колективу) та молодшого шкільного віку (Пінєгін Б.В., Хаітов Р.М., 1996; Самсигіна

Г.А., Коваль Г.С., 2009) [3].

Для того, щоб віднести дитину в групу «часто хворіючих» важливо враховувати

кількісну значимість загальноприйнятого критерію, запропонованим Барановим А. А. і

Альбіцким В. Ю. (1986), який заснований на «допустимій» частоті ГРЗ в залежності від

віку дитини (від 6 і більше разів на рік). Отже, до «часто хворіючих дітей» віднесені

діти, які переносять кількісно більше захворювань, ніж зазначено статистичною

нормою.

В. І. Струков із співав. наголошує, що: «Часто хворіючі діти (ЧХД) – це не

діагноз, а група диспансерного спостереження, до якої віднесені діти з частими

респіраторними інфекціями, які виникають через транзиторні корегуючі відхилення у

захисних системах організму і не мають стійких органічних порушень у них.

Підвищена чутливість до респіраторних інфекцій у ЧХД не пов'язана із стійкими

вродженими та спадковими патологічними станами» [4].

Часто хворіючіх дітей відносять до II групи здоров’я (з обтяженим біологічним

анамнезом, функціональними і морфологічними особливостями, тобто з ризиком

розвитку хронічних захворювань). Основний перелік захворювань таких дітей

складають повторювані гострі вірусні інфекції, які часто ускладнюються розвитком

простого і обструктивного бронхіту, тонзиліту, синуситу, ларинготрахеїту, пневмонії та

ін. [2].

Тому, підвищення ефективності реабілітації дітей з частими респіраторними

захворюваннями являє важливу медико-соціальну проблему. Важливість застосування

методів фізичної реабілітації, які базуються на природних засобах відновлення та

підтримання здоров’я, для дітей даної категорії набуває все більшого значення

(Войтович І. М. із співавт., Толкачова О. В., Бережна М.О. із співавт.).

Фізична реабілітація часто хворіючих дітей на всіх етапах відновлення

(поліклініка, організований колектив, сім'я, санаторій) включає в себе оздоровчі і

профілактичні заходи. Перші спрямовані на ліквідацію (корекцію) виявлених

патологічних відхилень з боку основних систем і органів, другі – на попередження

захворювань і зміцнення здоров'я дітей. Неодмінною умовою для ефективної

реабілітації часто хворіючих дітей є цілеспрямоване цілорічне їх оздоровлення.

137

У наявних програмах фізичної реабілітації щодо різних респіраторних

захворювань дітей приділяється увага застосуванню традиційних методів відновлення

здоров’я. На думку багатьох авторів, суттєву роль у відновленні організму після

тривалого перебігу хвороби відіграє систематичне проведення лікувальної фізичної

культури, основними формами якої є ранкова і лікувальна гімнастика, дозована ходьба,

теренкур, екскурсії, з максимальним проведенням занять на свіжому повітрі.

Лікувальна фізична культура як метод стимулюючої терапії сприяє розвитку

функціональної адаптації організму до нових умов за наявності періодичних

загострень. В результаті застосування регулярних занять у дітей формується навичка

правильного дихання, набувають достатню силу і витривалість м'язи, які беруть участь

в диханні, поліпшується вентиляція легенів, нормалізується кровообіг, підвищується

опірність до інфекцій, підвищується емоційний стан та толерантність до фізичного

навантаження.

Сучасною різновидністю лікувальної фізичної культури стала індійська

гімнастика хатха–йога, оздоровче направлення якої з використанням дихальної

гімнастики направлене на всі системи організму людини, особливо дихальну та

серцево-судинну (Чепурна В. С., Дикий Б. В.).

Неменше важливим компонентом фізичної реабілітації дітей з частими та

тривалими респіраторними захворюваннями є масаж. Він сприяє боротьбі зі спазмами

дихальної мускулатури, підвищенню еластичності легеневої тканини, активізації лімфо

- і кровотоку, відновленню рухливості грудної клітини і діафрагми, прискорює

розсмоктування ексудатів та інфільтратів, що сприяє зменшенню вираженості

гіперреактивності бронхів, підвищенню сили і витривалості дихальної мускулатури. На

сьогодні існує чимало варіантів проведення масажних маніпуляцій для таких дітей:

точковий масаж біологічно активних точок застосовують для стимуляції імунних

процесів організму, масаж банками для зміцнення імунітету вцілому, з метою

загартування призначають кріомасаж підошов, аромомасаж є антибактеріальним та

протизапальним засобом боротьби з хворобою.

Особливе значення у відновленні організму після перенесеного недугу надається

фізіотерапії, її природним і преформуючим факторам.

Наявні рекомендації стосуються використання аромотерапії (Конова О. М. із

співавт, Толкачова О. В.), бальнеотерапії, основними завданнями якої є нормалізація

реактивності, підвищення захисних сил організму дитини, поліпшення і тренування

функціональних можливостей кардіореспіраторної системи (Хан М. А. зі співав.),

спелеотерапії, яка володіє високою ефективністю в оздоровленні дітей, що

характеризується антибактеріальною, протизапальною, гіпосенсибілізуючою і

спазмолітичною дією (Боголюбов В М., Червінская А. В.).

У відновлювальному лікуванні дітей з частими респіраторними захворюваннями

значне місце займає фітотерапія ( Хан М. А., Орєхова Е. М., Міненков А. А.).

Використання фітотерапії у дітей з гострими респіраторними інфекціями є щадним, але

в той же час досить ефективним лікувальним і профілактичним методом, який при

правильному підборі способу впливу може бути застосований в умовах лікувально-

профілактичного, освітнього закладу або в домашніх умовах.

Таким чином, фізична реабілітація, спрямована на зменшення числа нових

загострень, підтримання та подовження періодів ремісії, на профілактику переходу в

хронічний перебіг захворювання, шляхом відновлення функцій бронхолегеневої

системи, нормалізації обмінних процесів та імунологічного захисту, тренування

основних регулюючих систем організму, стає невід’ємною часткою процесу соціальної

інтеграції кожної дитини, суттєвим чинником для подолання багатьох проблем та

перешкод у гармонійному розвитку дитячої особистості.

138

1. Сучасні умови життя зумовлюють істотне погіршення демографічного стану

країни. Дитячий вік не є винятком, дедалі погіршення стану здоров’я дітей стає

причиною для розробки антикризової програми в сфері оздоровлення нації.

2. Фізична реабілітація є дієвим, ефективним інструментом підвищення

адаптаційних можливостей та оздоровлення організму дітей, які часто хворіють, до

сучасних умов життя.

3. Існуючі програми оздоровлення даного контингенту дітей носять переважно

загальний характер, засоби фізичної реабілітації застосовуються не у повному обсязі,

на практиці використовують поодинокі методичні рекомендації, відсутня

систематичність застосування методів фізичної реабілітації.

4. Питання розробки програми фізичної реабілітації дітей, які часто хворіють

направленої на відновлення якості життя, підвищення імунорезистентності організму,

попередження рецидиву захворювання набувають актуальності і потребують

детального розгляду проблеми.


1. Дикий Б. В. Застосування індійської гімнастики хатха-йоги у фізичній

реабілітації та ЛФК: Методичні рекомендації . – Ужгород: ПП «АУТДОР - ШАРК». –

2013. – 89 с.

2. Крамарь Л. В. Часто болеющие дети: проблемы и пути решения / Л. В.

Крамарь, Ю. О. Хлынина // Весник ВолГМУ. – 2010. – № 2 (34). – С. 9-13.

3. Марушко Т. В. Імунопрофілактика гострих респіраторних інфекцій у

дітей / Т.В. Марушко // УКР. МЕД. ЧАСОПИС. –2012. – № 4 (90) – VII/VIII. – С. 51-55.

4. Струков В. И. Актуальные проблемы профилактики и лечения часто

болеющих детей / В. И. Струков, А. Н. Астафьева, Р. Т. Галеева, Г. В. Долгушкина //

Известия высших учебных заведений. Поволжский регион. Медицинские науки. – 2009.

– № 1 (9). – С. 121–135.

Ізмайлова Н.І.,

Старший викладач кафедри фізичного виховання та здоров’я НФаУ

Королінська С.В.,

Доцент кафедри фізичного виховання та здоров’я НФаУ

Зелененко Н.О.,

Старший викладач кафедри фізичного виховання та здоров’я НФаУ

Лобаньова О.В.

Викладач кафедри фізичної реабілітації, спортивної медицини з курсом фізичного

виховання та здоров’я ХНМУ

Сучасний стан фізичного виховання в вищих навчальних закладах

ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І СПОРТ ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ ВСЕБІЧНО ТА

ГАРМОНІЙНО РОЗВИНЕНОЇ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА

Фізична культура і спорт являють собою самостійний вид людської діяльності,

значення якого в розвитку суспільства досить велике. Вони мають значний вплив на

суспільну діяльність, на розвиток суспільних відносин, на формування людини як

особистості.

У наші дні фізична культура і спорт користуються великою популярністю.

Повідомлення про спортивні рекорди в найбільших міжнародних спортивних

змаганнях облітають увесь світ блискавично. На фізичну культуру і спорт звертають

все більше уваги соціологи, медики, історики, педагоги, філософи, фахівці інших наук.

Про спорт пишуть статті, книги, йому присвячуються спектаклі, кінофільми. Усе це не

139

просто данина моді, а відображення того місця в житті сучасного суспільства, яке

зайняли в ньому фізична культура і спорт.

Фізична культура і спорт мають у своєму розпорядженні великі можливості для

виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості. В процесі занять фізичною

культурою і спортом здійснюється моральне, розумове, трудове та естетичне

виховання. При цьому вплив фізичної культури і спорту на особистість специфічний і

не може бути замінений або компенсований будь-якими іншими засобами.

Фізична культура і спорт необхідні для всіх людей, а не тільки для тих, в

професіях яких потрібна особлива фізична сила або особливі розумові зусилля, ще й

тому, що сучасні умови життя (як на виробництві, так і в побуті) призводять до

неухильного зниження рухової активності людини. Знижена рухова активність тягне за

собою зниження тренованості організму, яке призводить до зниження розумової і

фізичної працездатності, зниження опору організму людини до різного роду

захворювань.

Значення спорту у вихованні особистості студента можна визначити з аналізу

психологічних характеристик певної спортивної діяльності, оскільки особистість

набуває різноманітних рис, які формуються в процесі тієї або іншої діяльності.

Усі риси особистості, у тому числі й психологічні, виникають і розвиваються

лише на базі тих відносин, у які вступає людина з іншими членами суспільства в

процесі спільної діяльності. Кожна, у тому числі і спортивна діяльність, впливає на

формування психологічних особливостей особистості як безпосередньо, у процесі

самої діяльності, так і опосередковано, через вплив конкретних, але постійних умов, у

яких протікає ця діяльність.

Аналіз проведених досліджень дозволяє відзначити позитивний вплив занять

фізичними вправами та спортом на розвиток низки психічних процесів і рис, характеру

людей, які займаються. Заняття різними видами спорту сприяють удосконаленню

органів чуттів, особливо м'язово-рухової чутливості і зорових сприйнять. Це

виражається більшою точністю і повнотою сприйняття, підвищеною здатністю

виділяти і помічати різні істотні моменти в навколишньому середовищі, що мають

важливе значення для різних видів діяльності. У зв'язку з цим розвивається, якісно

змінюється і підвищується здатність спостережливості вцілому.

Заняття спортом сприяють розвитку пам'яті спортсмена, особливо зорово-рухової.

Уявлення пам'яті відрізняються особливою яскравістю і точністю, що дозволяє

спортсменові детально відтворити в пам'яті вправу, яку він опанував.

Розвивається увага, розширюється її обсяг та розподіл, здатність зосереджуватися

та вчасно і швидко переключатися на важливі й істотні моменти виконуваної

діяльності. Увага стає більш організованою.

Спортивна діяльність висуває особливі вимоги до мислення людини;

підвищується швидкість розумових процесів, розвивається практичне мислення,

пов'язане безпосередньо з виконуваною діяльністю.

У процесі спортивної діяльності формується здатність до вольових проявів і

насамперед до максимальних вольових зусиль. Усі дії в будь-якому виді спорту є

свідомими, доцільними, і в той же час вони пов'язані з подоланням, як правило,

великих труднощів і перешкод. Уже сама м'язова напруга при свідомому подоланні тієї

або іншої перешкоди вимагає відомого вольового зусилля. Тому велике значення у

вихованні здатності до вольових зусиль мають мотиви спортивної діяльності, які

спонукають до завзятого систематичного тренування, що обумовлюють прагнення до

досягнення найвищих результатів у даному виді спорту, до перемоги в змаганнях.

Систематичні заняття фізичними вправами не тільки зміцнюють м'язи,

підвищують функціональні можливості серцево-судинної і дихальної систем людей, які

займаються спортом, але й розвивають і зміцнюють їхню нервову систему. У процесі

140

занять фізичними вправами людина виховує в себе стійкість, витримку, здатність

«керувати» своїми діями й емоційним станом.

Заняття спортом має велике значення і для розвитку емоційних якостей людини,

особливо почуття життєрадісності, що є постійним супутником активної м'язової

діяльності. Великою силою і глибиною відрізняються емоційні переживання під час

спортивних змагань.

Можна вважати, що систематичні заняття спортом з успіхом можуть бути

використані з метою перебудови типу нервової системи. У період найкращої

спортивної форми емоційний стан характеризується підвищеною бадьорістю,

впевненістю у своїх силах, прагненням до активної діяльності.

Заняття спортом сприяють також розвитку властивостей темпераменту.

Особливості темпераменту мають велике значення в навчальній і тренувальній роботі.

Людині з перевагою, наприклад, флегматичних якостей, важко оволодіти

спринтерським бігом. Швидше і легше це вдається людям сангвінічного і холеричного

темпераментів, яким властива швидкість рухових реакцій. Однак, починаючому

спортсменові з холеричними рисами темпераменту важко брати участь у

відповідальних змаганнях, наприклад, у тому чи іншому виді спортивних ігор: він буде

зайве гарячкувати, може навіть забути про правила гри. Але в процесі спортивних

вправ та тренувань особливості темпераменту поступово змінюються. Дослідження

вітчизняних фахівців показали, що серед спортсменів, які протягом декількох років

регулярно займалися спортом, майже не зустрічаються люди зі слабким типом нервової

системи.

Систематичні і планомірні навчально-тренувальні заняття позитивно впливають

на формування рис характеру спортсмена. Цьому сприяють активні прояви спортсмена

в процесі занять спортом і специфіка самої спортивної діяльності, яка складається із

систематичних тренувальних занять і спортивних змагань. Спорт сприяє формуванню

таких рис характеру, як сміливість, самовладання, рішучість, наполегливість,

впевненість у своїх силах, прагнення до перемоги, стійкість, витримка,

дисциплінованість та ін.

Якщо зосередити увагу на специфічних рисах спортивної діяльності, то можна

виділити ряд особливостей. Займаючись спортом, людина завжди ставить перед

собою мету досягнення видатних результатів. Для цього їй необхідні: високий рівень

загальної фізичної підготовленості; підвищена працездатність; відмінне володіння

спеціальними для даного виду спорту навичками; освоєння тактики даного виду

спорту; вміння виявити в процесі спортивної боротьби максимальні для даної людини

нервово-м'язові напруження.

Значною підтримкою спортивної діяльності є також такі фізичні якості людини,

як сила, швидкість, витривалість і спритність. Тільки займаючись спортом, людина

може виявити ті особливості, які пов'язані з розвитком сили, швидкості, спритності,

витривалості.

Регулярні заняття певними видами спорту і фізичними вправами, правильне

використання їх у режимі навчання, впливають на продуктивність навчання

студентської молоді. Вони сприяють високій творчій активності студентів, підвищенню

розумової працездатності, удосконаленню необхідних їм якостей, а саме: глибини

мислення, комбінаторних здібностей, оперативної, зорової і слухової пам'яті,

сенсомоторних реакцій.

Таким чином, вище викладений матеріал дозволяє зробити висновки про

позитивний вплив систематичних занять фізичними вправами та спортом на

психофізичний стан студентів. Особливого значення набуває подальший спосіб життя,

при якому фізична культура і спорт виступають як фактори формування всебічного і

гармонійного розвитку та інтелектуального потенціалу студенської молоді.

141


1. Бароненко В.А., Здоровье и физическая культура студента : учеб. пособ./

В. А. Бароненко, Л. А. Рапопорт. – М : Альфа-М, 2003. – 352 с.

2. Ильин, Е. П. Психология физического воспитания : учеб. для ин-ов и фак.

физ.-культуры / Е. П. Ильин. 2-е изд., испр. и доп. – СПб. : изд-во РГПУ им. А.И.

Герцена, 2000. – 486 с.

3. Ильинич, В. И. Профессионально-прикладная физическая подготовка

студентов вузов / В. И. Ильинич. – М. : Высшая школа, 1987. – 144 с.

4. Канішевський, С. М. Науково-методичні та організаційні основи

фізичного самовдосконалення студентства : навч. посібник / С. М. Канішевський. – К. :

ІЗМН, 1999. – 270 с.

5. Краснов, В. П. Основи оздоровчого тренування / В.П. Краснов, С. І.

Присяжнюк, Р.Т. Раєвський. – К. : Аграрна освіта, 2005. – 56 с.

6. Ханин, Ю.Л. Психология общения в спорте/ Ю. Л. Ханин. – М. : ФиС,

1990. – 280 с.

142

ГОСУДАРСТВЕННОЕ УПРАВЛЕНИЕ

Алієва П.І.

методист сектора міжнародних зв’язків та підготовки іноземних громадян

Національного університету цивільного захисту України

РОЛЬ ДЕРЖАВИ У РОЗВИТКУ МОБІЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ВИЩИХ

НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Актуальність проблеми. В сучасному світі освіта набуває все більш

вирішального значення для визначення не тільки рівня освіченості й культури

конкретної людини, а й суспільства в цілому. У сучасних умовах модернізації та

глобалізації освіти, коли освіта і знання стають транскордонним та транснаціональним

явищем, особливого значення набуває активна мобільність та міжнародна співпраця у

сфері освіти та науки нашої держави з іншими країнами, що дозволяє створити єдиний

європейський освітній простір.

Міжнародна академічна мобільність є дуже важливою складовою процесу

інтеграції вищих навчальних закладів у міжнародний освітній простір та потребує

підтримки і стимулювання з боку держави. У той час, як у світі академічна мобільність

має системний, організований на рівні державної політики характер, в Україні вона

залишається спонтанним та індивідуальним явищем.

Виклад основного матеріалу. Мобільна активність вищих навчальних закладів у

світовому співвідношені покликано вирішувати низку таких актуальних завдань, як

дотримання рівня вищої освіти до потреб економіки і відповідності змісту, політики,

соціокультурної сфери суспільства; стандартизацію рівня підготовки фахівців у різних

країнах і регіонах; зміцнення міжнародної солідарності й партнерства у сфері вищої

освіти; спільне використання знань і навичок у різних країнах і континентах. Саме тому

академіча активість у сфері освіти є пріоритетним напрямком розвитку освіти України

загалом і кожного окремого навчального закладу зокрема.

Академічна мобільність студента в Україні розглядається як можливість

упродовж періоду навчання провчитись один або більше семестрів в іншому вищому

навчальному закладі, де готують фахівців з цієї ж спеціальності із зарахуванням

дисциплін (кредитів) та періодів навчання; ефективніше розвивати інтелектуальний

потенціал, оскільки студент може самостійно обирати навчальний заклад, курси,

предмети.

Метою дослідження є аналіз та обґрунтування ролі держави у розвитку

міжнародної академічної активності вищих навчальних закладів

Багато науковців досліджували питання щодо перспективи розвитку вищої освіти

України в контексті міжнародної академічної активності та проблем міжнародної

співпраці у сфері вищої освіти, а саме О.Базиль, Ю.Бєляєв, Л.Білий, О.Верхогляд,

І.Козинець, О. Куклін, В.Марцин, Т.Рекша, С.Соколов, Є.Трохан, Р.Шаповал.

Проаналізувавши фахові дослідження у сфері розвитку міжнародної мобільної

активності можна зазначити, що окремі проблемні аспекти розвитку та реалізації

міжнародного співробітництва, академічної мобільності вищих навчальних закладів

залишаються невирішеними. Саме тому аналіз теоретичних засад та методичних

підходів формування системи державного регулювання мобільної активності вищої

освіти України потребують подальшого дослідження.

Важливим кроком розвитку мобільності в нашій країні є побудова системи

національної мобільності, яка дасть можливість здобути високий та якісний освітній і

науковий рівні при поміркованих витратах. Обговорення різноманітних аспектів

розвитку національної мобільності потрібне для напрацювання рекомендацій щодо

формулювання завдань, створення організаційно-правових механізмів та визначення

http://personal.in.ua/article.php?ida=53

143

джерел фінансування розвитку національної мобільності професорсько-викладацького

складу та студентів в Україні, зокрема, напрацювання проектів нормативних

документів із цих питань.

Міжнародна академічна мобільність вищих навчальних закладів в Україні

знаходиться на досить низькому рівні свого розвитку, оскільки стажування викладачів

у провідних європейських університетах ніяк не координується й не фінансується

українськими вищими навчальними закладами або державою. Спільні наукові

програми підготовки фахівців із провідними європейськими університетами мають

поодинокий характер. Укладання міжуніверситетських двосторонніх договорів про

обмін кадрами відбувається епізодично й часто має однобічній характер, оскільки

іноземні університети можуть профінансувати перебування своїх фахівців за кордоном,

а вітчизняні намагаються здійснювати це “за рахунок приймаючої сторони”[1].

Фінансування академічної мобільності Міністерство освіти і науки України

пропонує здійснювати за рахунок коштів вищих навчальних закладів, фондів підтримки

й розвитку вищої освіти, грантів, коштів приймаючої сторони або особистих коштів

учасників академічної мобільності. В умовах, коли держава фінансує лише зарплату

викладачам, стипендію студентам і частину коштів на комунальні витрати, українські

вищі навчальні заклади не в змозі організовувати академічну мобільність на належному

рівні. Отже, розвиток міжнародної академічної мобільності гальмує фінансовий чинник

нашої держави. Закордонне навчання і стажування за рахунок вищого навчального

закладу або держави становить менше 10 %.

Розвиток академічної мобільності в українських ВНЗ на сьогоднішній день

передбачає:

- відкриття в українських ВНЗ філій міжнародного університету для організації

обміну студентами;

- створення інформаційної бази даних про світові, європейські та національні

університети, програми міжнародної мобільності;

- інтернаціоналізація навчальних планів;

- розробка веб-сторінок, які б відображали процеси, що відбуваються у створених

консорціумах;

- створення необхідної системи кураторства, яка б дозволяла практичну

реалізацію потреб студентів щодо мобільності;

- організація служб для адаптації студентів у новому середовищі;

- забезпечення належного рівня підготовки студентів до навчання в іноземному

ВНЗ за допомогою спеціальних курсів, конференцій, спеціалізованих тренінгових

програм;

- створення нової системи підвищення кваліфікації та перепідготовки для

професорсько-викладацького складу, яка б задовольняла реалізацію важливого

загальноєвропейського принципу – “освіта через усе життя”;

- упорядкувати систему наукових ступенів в Україні, яка відповідала б

міжнародним стандартам.

Для України дуже гострою є проблема відпливу висококваліфікованих кадрів,

зменшити чи подолати яку можна із залученням зарубіжного досвіду щодо повернення

емігрантів та протидії небажаної імміграції з одного боку, шляхом формування

національної свідомості та патріотичних переконань молоді; з іншого боку, за

допомогою створення гідних умов освіти та праці, економічного стимулювання

суб’єктів освіти з бок держави.

Висновки. Досягнення ефективної міжнародної академічної мобільності вищих

навчальних закладів реальне лише за умови вагомої ролі держави щодо створення

продуктивної системи національної академічної мобільності, її нормативно-правової

144

бази, організаційно-економічного механізму, визначення джерел фінансування та

готовності до партнерства суб’єктів процесу академічних обмінів.


1. Верхогляд, О. Проблеми міжнародної співпраці у сфері вищої освіти:

контроль за якістю освіти / О. Верхогляд // Вища школа. – 2010. – № 1. – С.15–23

Глуха В. В.,

к.держ.упр., науковий співробітник наукового відділу з проблем управління у

сфері цивільного захисту Національного університету цивільного захисту України

Помаза-Пономаренко А. Л.

к.держ.упр., старший науковий співробітник наукового відділу з проблем

державної безпеки Національного університету цивільного захисту України

СУЧАСНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ

Актуальність проблеми. Регіональна політика кожної держави – це

цілеспрямований розвиток її територій шляхом конструктивного та досконалого

вирішення пріоритетних проблем регіонів. Регіональні проблеми України

багатокомпонентні і формуються під впливом системи факторів суспільно-політичного,

соціального, економічного, природно-кліматичного, природо-ресурсного, культурно-

історичного характеру. За своєю багатомірністю вони не поступаються

загальнодержавним. Більше того, їх кількісні й якісні характеристики є

ситуативнішими, дезагрегованішими, тому на сучасному етапі перед нашою державою

стоїть важливе завдання щодо своєчасного визначення ефективних напрямків

вирішення проблем регіонального розвитку.

Виклад основного матеріалу. Удосконалення державного управління

регіональним розвитком в Україні зумовлюють зростання ролі територій у проведенні

економічних трансформацій і становлення нових форм господарювання. Сьогодні увага

держави, як ніколи, звернута на розширення функцій і завдань регіонів щодо

забезпечення конкурентоспроможності територій, стабільного соціального розвитку та

раціонального використання природних ресурсів, а також розвиток

зовнішньополітичних і економічних зв'язків. Адже від того, наскільки оптимально

поєднуються інтереси держави й окремих регіонів, залежить збалансованість розвитку

теритріальних соціально-економічних систем.

З науково-методичного боку державне управління регіональним розвитком

України характеризується певною сукупністю цілей, завдань, механізмів, які в підсумку

визначають її стратегічні напрямки, що ґрунтується на врахуванні широкого спектра

факторів, які дозволяють ефективно впливати на регіональний розвиток. При

визначенні пріоритетних напрямів державного управління регіональним розвитком слід

брати до уваги демографічні, екологічні, виробничі та інші проблеми.

Регіони України відрізняються одне від одного за розміром території,

національним складом, чисельністю населення, економічними, технологічними і

людськими ресурсами, культурними й історичними традиціями. Цей факт потребує

врахування в період соціально-економічних перетворень.

Проблеми вдосконалення ефективності державного управління регіонів та їх

збалансованого розвитку стали предметом досліджень багатьох науковців, а саме:

І. Алексєєва, Ю. Вавилова, З. Варналія, О. Василика, В. Гейця, І. Дєгтярьової,

М. Долішнього, О. Коротич, М. Крупки, О. Лебединської, В. Мамонової, Н. Нижник,

В. Олуйко та ін. Проаналізувавши фахові розробки у сфері державного управління на

регіональному рівні можемо зазначити, що державна регіональна політика в Україні

спрямована переважно на економічний і просторовий розвиток та не враховує потреб

http://otherreferats.allbest.ru/

145

соціального вирівнювання й гуманітарного розвитку регіонів. Наслідки такої політики

набули загрозливих тенденцій, зважаючи на сучасні умови зростання зовнішніх і

внутрішніх економічних та політичних ризиків і загроз. Тому справедливо зазначити,

що сучасні шляхи вдосконалення державного управління регіональним розвитком

мають бути спрямовані на підвищення якості життя населення, забезпечення духовного

розвитку й збагачення соціального потенціалу кожної окремої людини та суспільства.

Новації у вітчизняному законодавстві щодо принципів, пріоритетів, завдань державної

регіональної політики [1] ураховують ці орієнтири, які у свою чергу актуалізують

необхідність подальшого дослідження. Крім того, проведення таких досліджень

зумовлює таке: останні законодавчі нововведення поки що так і не поставили «крапку»

у процесі становлення статусу та компетенції органів державної влади й органів

місцевого самоврядування, забезпечення прозорості та відкритості механізмів

фінансового забезпечення розвитку регіонів, ефективного державного управління

регіональним розвитком. На наш погляд, на сучасному етапі напрями вдосконалення

державного управління на регіональному рівні мають передбачати частковий

перерозподіл ресурсів між регіонами (див. Закон України «Про засади державної

регіональної політики» [1] і Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про

схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної

організації влади в Україні» [2]). Забезпечити подальше посилення спроможності

територіальних громад покликані положення Закону України «Про співробітництво

територіальних громад» [3].

На наше переконання, головна мета Державної стратегії територіального розвитку

повинна спрямовуватись на стимулювання розвитку регіонів, поліпшення

територіальних пропорцій у країні, зменшення регіональних асиметрій, забезпечення

справедливого розподілу суспільних благ та послуг населенню, запобігання соціальним

конфліктам. Щодо окремо взятих регіонів, то вони можуть мати свої пріоритетні

напрями розвитку, які подекуди можуть не збігатися з державними. При цьому такі

напрями в жодному разі не повинні загрожувати цілісності держави як одній із

найважливіших конституційних норм. Відтак, важливою проблемою, що вирішується

засобами регіонального управління, є формування цільових орієнтирів розвитку

регіонів і механізмів їх реалізації.

Вирішення проблемних питань щодо забезпечення регіонального розвитку в

Україні повинно відбуватися з огляду на принцип рівноваги, стабільного

функціонування економіки та гармонійного співіснування природного середовища

регіонів та кожної людини окремо. Державне управління розвитком регіонів має

забезпечити збалансованість соціальної, економічної та екологічної сфер. Відзначимо,

що територіальні соціально-економічні системи повинні мати еталонну систему

(модель) збалансованого розвитку, компоненти якої взаємоузгоджені, а система цілей

не тільки визначена на загальнотеоретичному рівні, але й доведена до конкретних

завдань і запланованих результатів, що забезпечує дієве державне управління на

регіональному рівні.

Висновки. Державна регіональна політика має враховувати інтереси та

можливості регіонів, передбачаючи регіоналізацію суспільного життя в його основних

аспектах – економічному, соціальному й екологічному. Розвиток країни буде

ефективним тільки при забезпеченні регіонально-деференційованих механізмів

реалізації загальнодержавних цілей з орієнтацією на основні суспільно-територіальні

властивості регіонів.

146


1. Про засади державної регіональної політики [Електронний ресурс]: Закон

України від 05.02.2015 р. № 156-VIII. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/156-19.

2. Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та

територіальної організації влади в Україні [Електронний ресурс] : Розпорядження

Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 р. № 333-р. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-%D1%80.

3. Про співробітництво територіальних громад [Електронний ресурс]: Закон

України від 17.07.2014 р. № 1508-VII. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1508-18.

147

КУЛЬТУРОЛОГИЯ

Деревянко Ю.С.,

студентка Національного Технічного Університету України «КПІ»

Ніколаєнко Н.В. к.ф.н., старший викладач кафедри філософії

Національного Технічного Університету України «КПІ»

Писанкарство у сучасному мистецтві

ВИКОРИСТАННЯ ТРАДИЦІЙ ПИСАНКАРСТВА У СУЧАСНОМУ

МИСТЕЦТВІ

У культурі будь-якого народу важливе місце відіграє декоративно - прикладне

мистецтво, яке художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене

людиною. Сьогодні воно розглядається як важлива художня цінність, що виконує

численні функції - пізнавальну, комунікаційну, естетичну тощо. Одним з видів цього

мистецтва є писанкарство. Писанка, як символ весняного відродження природи, відома

багатьом народам світу. Писанкарство – розписування яєць – вид декоративно-

прикладного мистецтва поширений у слов’ян та інших народів. Збереження цього

звичаю – свідоцтво безперервного розвитку народного мистецтва, його зв’язку з

далеким минулим і сьогоденням [1].

Важливо вивчати історію писанкарства, досліджувати символіку українських

писанок, традицій, пов’язаних з ними.

Українська писанка у світі – це безперечний символ нашого народу. Історія

писанок сягає в далеке минуле. Християни, які перейняли звичай писати писанки,

побачили в них знак воскресіння й вічного життя. Писанка стала символом радості,

всепрощення й великоднього привіту. Її символіка подвійна: одна пов’язана зі

значенням самого яйця, «у якому є живий зародок півня (сонячної птиці)»; друга - зі

значенням написаних на ньому символічних знаків, третя – з кольором [2]. Все, що

зображене на писанці, тісно пов'язане зі старими українськими віруваннями, народним

календарем, який базувався на сонячному циклі. Не дарма говорять: "У світі доти

існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки". Тільки велика любов може

творити такі чудеса гармонії та уяви. Кожна писанка — це окремий маленький світ. Тут

і небо із зорями, й вода з рибами, і древо життя з оленями й птахами, й засіяне поле, і

триверхі церкви — усе це зображене в певному порядку для того, щоб підтримувати

лад та рівновагу і в нашому світі [3].

У сучасному мистецтві України поширене використання писанки та її символів, в

тому числі й у творчості Оксани Мась. Адже одеська художниця зовсім по-новому

показала світові українську писанку. Мистецьким явищем європейського рівня було

Венеційське бієнале – 54-та міжнародна виставка мистецтв, яка відбулася у квітні 2011

року в Італії, де і був показаний незвичний арт-проект . Вона дійсно вразила і підкорила

Італію української писанкою, за допомогою якої відтворила фрагменти Гентського

вівтаря – шедевру епохи раннього Відродження. Незвичний мистецький витвір був

надзвичайно популярним: на дивовижну мозаїку з писанок приходили подивитися

понад дві тисячі людей щодня.

Також писанку та її символи широко використовують у своїй творчості українські

модельєри та всесвітньо відомі зарубіжні дизайнери[4].

Широко використовують елементи та символіку писанки в архітектурі та

оформленні інтер’єру. Адже вона несе прадавні символи світорозуміння і природи,

єднає з традицією минулого.

148

Орнаменти, які зображені на українських писанках, загалом перегукуються з

орнаментом посуду періоду трипільської культури. Адже писанка як символ є

зрозумілою практично в усьому світі, оскільки символічний образ яйця характерний

для всіх культур.

Отже, писанкарство являє собою надзвичайно цікавий вид народного мистецтва.

Тяжко знайти такий вид мистецтва, в якому так унікально відобразилися всі сторони

життя народу – історія, ужитковість, звичаї, вірування, естетичні уявлення, поетичне

бачення, тощо.

Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається. Писанки продаються на

ярмарках, на художніх експозиціях . Оригінальний орнамент писанок, не тільки дивує

своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе давні символи

світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Глибоке вивчення

видів декоративно - прикладного мистецтва, його нових виявів на сучасному етапі

сприяє популяризації цього напряму мистецтва, збереженню народних традицій та

вихованню почуття патріотизму в молодого покоління.


1. Воропай О. Звичаї нашого народу / О. Воропай . - Т.1. - К.: Оберіг, 1991. -

С.355-378

2. Кириченко М. Український народний декоративний розпис. / М. Кириченко –

К., 2006 – С.23

3. Скорик М.М. З джерел писанкового орнаменту / Народна творчість та

етнографія. / М.М. Скорик - 1988. - №4. - С. 76

4. Гентський вівтар. Офіційний сайт. Інтернет-ресурс [http://ghent-

altarpiece.com/ru/gallery.html].

http://ghent-altarpiece.com/ru/gallery.html

http://ghent-altarpiece.com/ru/gallery.html

Date post:	22-Jan-2018
Category:	Science
Upload:	centerresearchpublications
View:	552 times
Download:	4 times