Мага Віра є власністю10. «Yet wherefore hast thou stolen my gods?»(Genesis, 31,...

“Мага Віра” є власністю

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Родинні Дати

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Лев Силенко, “Мага Віра”. Lev Sylenko, “Maha Vira”.

Видання Об’єднання Синів і Дочок України

Рідної Української Національної Віри

10979 рік Дажбожий

Велика Британія – США – Канада – Австралія – Західня Німеччина

МАГА ВІРА

Рідна Українська Національна Віра (РУНВіра)

ВЕЛИКЕ СВІТЛО ВОЛІ

СПІВВІДНОШЕННЯ ВІРИ, НАУКИ, ФІЛОСОФІЇ, ІСТОРІЇ

PUBLISHED BY

THE SOCIETY OF THE UKRAINIAN NATIVE FAITH (RUNVira) Inc

All rights reserved

1979

Oriana, P. O. Box 306, Spring Glen, N. Y., 12483, USA

Great Britain – United States of America – Canada – Australia – West Germany

MAHA VIRA

Ukrainian Native Faith (RUNVira)

THE GREAT LIGHT OF LIBERTY

Correlation Of

Religion, Science, Philosophy, History

“Протилежності в розуміннях Бога звеличують духовне життя Людства”,

(“Мага Віра”, 51, 41)

“The Differences in the Conceptions of God enriches the Spiritual Life of Mankind” (“Maha Vira”, 51, 41)

ЛЕВ СИЛЕНКО. МАГА ВІРА.

9 © Лев Силенко, 10979 рік Дажбожий

ЗМІСТ

День Стор. Розділи 1. Спасибі Вам, Мамо і Тато, спасибі за любов! 17 1-17 2. Діти і Родичі 25 1-36 3. Світ і Його Таїна 41 1-27 4. Людина і Безмежність 48 1-35 5. Людина і її Свідомість 57 1-43 6. Совість Історичної Науки, 1 77 1-33 7. Совість Історичної Науки, 2 87 34-78 8. Совість Історичної Науки, 3 98 79-121 9. Діяманти з Храму Світової Історії 111 1-54 10. «Пощо украв єси боги мої?» (1 кн. Мойсея, 31, 30) 126 1-50 11. «Дай мені ще два місяці пожити» (Кн. Суддів, 11,37) 140 1-47 12. Від Дніпра до Медиї. Заратустра, Бог і Біблія, 1 153 1-49 13. Заратустра, Бог і Біблія, 2 167 50-118 14. Заратустра, Бог і Біблія, 3 188 119-180 15. Від Дніпра до Ґангесу. Будда, Бог і Євангелії, 1 205 1-97 16. Будда, Бог і Євангелії, 2 233 98-248 17. Рим і Візантія — Вони хреститимуть Україну (Русь)? 278 1-154 18. Перед хрещенням України (Руси), 1 319 1-95 19. Перед хрещенням України (Руси), 2 347 96-170 20. Перед хрещенням України (Руси), 3 371 171-242 21. «Поруйнуйте жертовники їхні», 1 (5 кн. Мойсея, 12,3) 394 1-71 22. «Поруйнуйте жертовники їхні», 2 (5 кн. Мойсея, 12,3) 418 72-168 23. Після хрещення України (Руси), 1 454 1-105 24. Після хрещення України (Руси), 2 502 106-276 25. Україна (Русь), архиєреї грецької ортодоксії

і Татаро-Монгольська орда, 1 583 1-114 26. Україна (Русь), архиєреї грецької ортодоксії

і Татаро-Монгольська орда, 2 639 115-722 27. Українська Духовна Революція, 1 925 1-44 28 Українська Духовна Революція, 2 940 45-98 29 Українська Духовна Революція, 3 955 99-152 30. Ми РУНВірою озброєні 974 1-26 31. ОСІДУ - Сила Українська 984 1-29 32. Мудрість Оріянської Волі 994 1-51 33. Чому потрібний культ провідника? Що вище розуму? 1011 1-40



34. Різдво Світла Дажбожого 1028 1-54 35. Як виникли рідні й чужі назви, імена, прізвища?, 1 1051 1-17 36. Як виникли рідні й чужі назви, імена, прізвища?, 2 1064 18-32 37. Як виникли рідні й чужі назви, імена, прізвища?, 3 1077 33-51 38. Де ти, наша рідна знать? 1089 1-30 39. Титули і їхня історія, 1 1101 1-33 40. Титули і їхня історія, 2 1114 34-74 41. Про обряди поховання 1127 1-47 42. Питання і Відповіді, 1 1143 1-15 43. Великдень Світла Дажбожого 1152 1-64 44. Питання і Відповіді, 2 1172 1-20 45. Рунвісти, самовдосконалюйте своє єство 1188 а, 1-18 1193 в, 1-15 46. Питання і Відповіді, 3 1199 1-17 47. Питання і Відповіді, 4 1213 1-14 48. Сім Законів Правильного Життя: 1225 1-21

o Правильне Мислення має Волю, Мету, Відвагу. o Правильне Хотіння має Любов, Справедливість, Послідовність. o Правильне Виконання має Відповідальність, Точність, Дисципліну. o Правильне Ставлення до Себе й Оточення властиве повноцінному «Я»: повноцінне «Я» Незалежне,

Небайдуже, Узгоджене. o Правильне Харчування має якісну Поживу, національне Вариво, Обрядність. o Правильна Любов має Ненависть і Ощадність, Співпереживання і Жертовність, Душевну Красу і

Вірність. o Правильна Віра має Природне Народження, Блаженне Розуміння і Правильне Призначення

49. Питання і Відповіді, 5 1294 1-63 50. Як Двоєвір'я пригноблює духовні сили народу?... 1319 1-62 51. Питання і Відповіді, 6 1349 1-90 52. Молитви 1378 Покажчик 1395



CONTENTS

Day Page Chaps. 1. Thank you, Mother and Father, thank you for your love! 17 1-17 2. Children and Parents 25 1-36 3. The World and its Mysteries 41 1-27 4. Man and Infinity 48 1-35 5. Man and his Consciousness 57 1-43 6. Conscience of the Science of History, 1 77 1-33 7. Conscience of the Science of History, 2 87 34-78 8. Conscience of the Science of History, 3 98 79-121 9. Treasures from the Sanctuary of World History 111 1-54 10. «Yet wherefore hast thou stolen my gods?»(Genesis, 31, 30) 126 1-50 11. «Let me alone two months» (Judges, 11,37) 140 1-47 12. Zarathustra, God and the Bible, 1 153 1-49 13. Zarathustra, God and the Bible, 2 167 50-118 14. Zarathustra, God and the Bible, 3 188 119-180 15. Buddha, God and the Evangelion, 1 205 1-97 16. Buddha, God and the Evangelion, 2 233 98-248 17. Rome and Byzantium – They baptize Ukraine-Rus’? 278 1-154 18. Before the baptism of Ukraine-Rus’, 1 319 1-95 19. Before the baptism of Ukraine-Rus’, 2 347 96-170 20. Before the baptism of Ukraine-Rus’, 3 371 171-242 21. «And ye shall overthrow their altars», 1 (Deuteronomy, 12,3) 394 1-71 22. «And ye shall overthrow their altars», 2 (Deuteronomy, 12,3) 418 72-168 23. After the baptism of Ukraine-Rus’, 1 454 1-105 24. After the baptism of Ukraine-Rus’, 2 502 106-276 25. Ukraine-Rus’, Archbishops of Greek Orthodoxy

and the Tatar-Mongolian horde, 1 583 1-114 26. Ukraine-Rus’, Archbishops of Greek Orthodoxy

and the Tatar-Mongolian horde, 2 639 115-722 27. The Ukrainian Spiritual Revolution, 1 925 1-44 28 The Ukrainian Spiritual Revolution, 2 940 45-98 29 The Ukrainian Spiritual Revolution, 3 955 99-152 30. We are armed with RUNVira 974 1-26 31. OSIDU – The Ukrainian Strength 984 1-29 32. The Wisdom of Orian Liberty 994 1-51 33. Why does one need the Cult of a Leader? What is Higher than Wisdom? 1011 1-40



34. Birth of the life giving Light of Dazhboh 1028 1-54 35. How native and foreign toponymy, names and surnames arose, 1 1051 1-17 36. How native and foreign toponymy, names and surnames arose, 2 1064 18-32 37. How native and foreign toponymy, names and surnames arose, 3 1077 33-51 38. Where are you, our Native Nobility? 1089 1-30 39. Titles and their History, 1 1101 1-33 40. Titles and their History, 2 1114 34-74 41. On the Burial Rituals 1127 1-47 42. Questions and Answers, 1 1143 1-15 43. Easter day of the Light of Dazhboh 1152 1-64 44. Questions and Answers, 2 1172 1-20 45. RUNVists, Self-Perfect your Nature 1188 а, 1-18 1193 в, 1-15 46. Questions and Answers, 3 1199 1-17 47. Questions and Answers, 4 1213 1-14 48. The Seven Laws of Righteous Living 1225 1-21

o Rightful thinking: Freedom, Purpose, Courage. o Rightful Volition: Love, Justice, Consistency. o Rightful Performance: Responsibility, Punctuality, Discipline. o Rightful Attitude towards yourself and your Environment: Independent “Ego”, Responsive “Ego”,

Harmonious “Ego” o Rightful Nourishment: Natural foods, National foods, Ritualism. o Rightful Love: Hatred and Frugality, Co-experience and Devotedness, Spiritual Beauty and Faithfulness. o Rightful Faith: Natural Birth of the Faith, Blissful Understanding of the Faith, Rightful Aim of the Faith

49. Questions and Answers, 5 1294 1-63 50. How Dual-Faith oppresses the Spiritual Strength of a Nation ?... 1319 1-62 51. Questions and Answers, 6 1349 1-90 52. Prayers 1378

Index 1395



ЗМІСТ

День Стор. Розділи 15. Будда, Бог і Євангелії, 1 205 1-97 16. Будда, Бог і Євангелії, 2 233 98-248 43. Великдень Світла Дажбожого 1152 1-64 11. «Дай мені ще два місяці пожити» (Кн. Суддів, 11,37) 140 1-47 38. Де ти, наша рідна знать? 1089 1-30 2. Діти і Родичі 25 1-36 9. Діяманти з Храму Світової Історії 111 1-54 12. Заратустра, Бог і Біблія, 1 153 1-49 13. Заратустра, Бог і Біблія, 2 167 50-118 14. Заратустра, Бог і Біблія, 3 188 119-180 4. Людина і Безмежність 48 1-35 5. Людина і її Свідомість 57 1-43 30. Ми РУНВірою озброєні 974 1-26 52. Молитви 1378 32. Мудрість Оріянської Волі 994 1-51 31. ОСІДУ - Сила Українська 984 1-29 18. Перед хрещенням України (Руси), 1 319 1-95 19. Перед хрещенням України (Руси), 2 347 96-170 20. Перед хрещенням України (Руси), 3 371 171-242 42. Питання і Відповіді, 1 1143 1-15 44. Питання і Відповіді, 2 1172 1-20 46. Питання і Відповіді, 3 1199 1-17 47. Питання і Відповіді, 4 1213 1-14 49. Питання і Відповіді, 5 1294 1-63 51. Питання і Відповіді, 6 1349 1-90 23. Після хрещення України (Руси), 1 454 1-105 24. Після хрещення України (Руси), 2 502 106-276 21. «Поруйнуйте жертовники їхні», 1 (5 кн. Мойсея, 12,3) 394 1-71 22. «Поруйнуйте жертовники їхні», 2 (5 кн. Мойсея, 12,3) 418 72-168 10. «Пощо украв єси боги мої?» (1 кн. Мойсея, 31, 30) 126 1-50 41. Про обряди поховання 1127 1-47 17. Рим і Візантія — Вони хреститимуть Україну (Русь)? 278 1-154 34. Різдво Світла Дажбожого 1028 1-54 45. Рунвісти, самовдосконалюйте своє єство 1188 а, 1-18 1193 в, 1-15



3. Світ і Його Таїна 41 1-27 48. Сім Законів Правильного Життя: 1225 1-21

o Правильне Мислення має Волю, Мету, Відвагу. o Правильне Хотіння має Любов, Справедливість, Послідовність. o Правильне Виконання має Відповідальність, Точність, Дисципліну. o Правильне Ставлення до Себе й Оточення властиве повноцінному «Я»: повноцінне «Я» Незалежне,

Небайдуже, Узгоджене. o Правильне Харчування має якісну Поживу, національне Вариво, Обрядність. o Правильна Любов має Ненависть і Ощадність, Співпереживання і Жертовність, Душевну Красу і

Вірність. o Правильна Віра має Природне Народження, Блаженне Розуміння і Правильне Призначення

6. Совість Історичної Науки, 1 77 1-33 7. Совість Історичної Науки, 2 87 34-78 8. Совість Історичної Науки, 3 98 79-121 1. Спасибі Вам, Мамо і Тато, спасибі за любов! 17 1-17 27. Українська Духовна Революція, 1 925 1-44 28 Українська Духовна Революція, 2 940 45-98 29 Українська Духовна Революція, 3 955 99-152 25. Україна (Русь), архиєреї грецької ортодоксії

і Татаро-Монгольська орда, 1 583 1-114 26. Україна (Русь), архиєреї грецької ортодоксії

і Татаро-Монгольська орда, 2 639 115-722 39. Титули і їхня історія, 1 1101 1-33 40. Титули і їхня історія, 2 1114 34-74 33. Чому потрібний культ провідника? Що вище розуму? 1011 1-40 50. Як Двоєвір'я пригноблює духовні сили народу?... 1319 1-62 35. Як виникли рідні й чужі назви, імена, прізвища?, 1 1051 1-17 36. Як виникли рідні й чужі назви, імена, прізвища?, 2 1064 18-32 37. Як виникли рідні й чужі назви, імена, прізвища?, 3 1077 33-51



Синам і Дочкам України-Руси



ДАЖБОЖЕ, ТИ СВЯТИЙ ДУХ НАРОДУ МОГО

“РУНВіра – самобутнє українське розуміння Єдиного і Вседисущого Бога, і хай світиться ім’я Його Дажбог”. (“Мага Віра”, 29, 151)

ЛEB СИЛЕНКО. МАГА ВІРА. Перший день.

17 © Лев Силенко, 10979 рік Дажбожий.

52 дні мислення. Перший день.

СПАСИБІ ВАМ, МАМО І ТАТУ, СПАСИБІ ЗА ЛЮБОВ!

1. — І я, і дружина моя просимо Вас — скажіть щось про свою родину, про своє дитинство? У якому оточенні проходили Ваші перші роки життя? Ми маємо дві дитини і ждемо третьої, хочемо, щоб наші діти були духовно і тілесно здоровими, і жили, щоб жила Україна — славилася Родина Рідної Української Національної Віри.

— Дорогі мої, істинно кажу Вам: здоров’я дитини починається у серці чоловіка і жінки. Мати прикріплює зачатіє дитини своєї до серця свого, до душі своєї. І від того, з якою любов’ю вона це робить, також залежить здоров’я її дитини. Жінка, бачачи, що її чоловік не жаліє її, дитину виношує у смутках і гірких сльозах, і дитина її може на світ народитися кволою.

Побратиме, ждучи дитини, даруй своїй жінці ніжну любов. З любови родиться духовне й тілесне здоров’я.

2. Що ж відповісти на ваші питання? Маючи дванадцять років, я вже знав, що таке гірка чаша життя (голод, холод, притаювання переконань), та я ніколи на життя не нарікав. Я вірив, що і в голоді, і в холоді, і у в’язниці треба жити, бо жити хочеться: жити — значить боротися за життя.

Родичі вчили мене: “Не нарікай на погоду, на сонце, на людей, на світ. Не нарікай на життя, що воно не таке, як ти собі бажаєш, зроби сам, щоб воно було кра-ще, вір у себе, і, прямуючи до мети, перемагай усі труднощі. Не нарікай! Ті, що нарікають на долю свою, на людей, на життя, на маму, на тата, звуться недолітками.

Не дозволяємо тобі плакати, бо хочемо гордитися тобою. Не дозволяємо тобі любити тих, які є ворогами нашими. Не старайся, щоб тебе любили всі, бо будеш всіма зненавиджений. Ти маєш тиху дитячу вдачу — значить будеш або вівцею, або — левом. Не бійся колючої стерні; тим, що вміють по ній ходити, вона м’яка, як подушка.

Не бійся ні води, ні вогню; ті, що вміють цими силами володіти, тим вони не страшні. Ми тебе не б’ємо, і про це люди знають, і нас ти не бий клопотами своїми. Живи, сам думаючи про себе: як постелиш, так і спатимеш.

Знаєш, ми позбавлені “права голосу”, ми викинуті на “смітник життя” — ми названі “ворогами народу”, нас вигнали з хати, з села. З татом люди боялися го-ворити, бо він сказав: “Сталін є господарем у Кремлі, а я на рідній землі”.



3. Люблю радість, і тому розповім Вам про роки мого щасливішого дитин-ства, яке я мав до семи років. Пригадую, мати казали: весь мій рід ждав мене. Коли моя мати носила мене в лоні своєму, вона чулася найщасливішою в світі жінкою. Їй дуже хотілося бути матір’ю, її дитячі роки були заполонені любов’ю до дітей. Стрінувши то там, то там маленьку дитину, вона бігла до неї і ласкала її. Усі знали, що вона любить дітей. Її сестри любили її. Її батьки любили її. Її свекруха була відомою в селі повитухою, знала, які поради давати невістці.

Мій батько любив пісню. Парубкуючи, казав “Хлопці, заспіваємо”. І в селі ті, які хотіли з нього легко покепкувати, казали “хлопці, заспіваємо”. Він не гнівався. Він, стоячи вечором з парубками між вербами біля річки Рать (річка Рать тече долиною села Богоявленське), співав свою улюблену пісню: “Я сьогодні щось дуже сумую, про козацькую долю згадав. І про славу свою не забуду, що колись я, мов сокіл літав. Вдарять дзвони у слушну годину і підемо в останній ми бій! Ти вос-креснеш, моя Україно, в повнім блиску і славі своїй!” З піснею він жив.

І з радости, що скоро буде батьком, він піснями розважав свою любу дружину Світанну (Оленку), яка була тихою спокійною жінкою, залюбленою у вишивки, які вміла сама видумувати: вся її хата була уквітчана вишитими рушниками. У звичайній селянській хаті білій, критій соломою, в якій було багато сонця, веселих кольорів, радости і любови, усі були залюблені в життя.

4. Ранком село Богоявленське розбудили дзвони: піп Афанасій скликає лю-дей до церкви на велике свято християнське, а біля хати Терентія Полікарповича Силенка повно людей, ніхто до церкви не поспішає. І Терентій Полікарпович не йде до церкви відзначати Воздвиження Чесного Хреста. Сьогодні, 27 вересня (ранком, в неділю на Воздвиження Чесного Хреста) він став батьком, воздвигнувся на світ син-первісток. І приятелі принесли дари (квіти, вишнівку, паляниці). І сміх — побратим Оксентій віз на ярмарок дині і кавуни, та, почувши, що в побратима Терентія син народився, завернув з дороги і все, що на возі, передає, як дар, кажучи: “Та щоб ріс син здоровий, як ось ці свіжі, росою вмиті дині та кавуни!”

5. — Учителю, і в селі Богоявленське Ви були охрещені? — Я був освячений за скитським (косацьким) обрядом. Оповідала мати, що

вже було холодно. Вода в мідяному котлі замерзла, лід макогоном потовкли і мене голого занурили з головою в крижану воду. Вихопивши з води, поклали на теплий кожух, весь я від такого освячення ніби пробудився, зарум’янився. Мати казала: “Ти тоді побадьорішав і став дуже рухливим”. І, щоб я міг зігрітися, мене закутали. Гості стояли біля кожуха, на якому я лежав у сповиточку, і кидали гроші, “щоб був багатим”. А дід Трохим (батько моєї мами) стояв переді мною на колінах і, не



звертаючи на людські поговори, молився до Дажбога. Усі знали, що він язичник. І всі терпіли його за його веселу добру вдачу, за його любов до людей і Матері-Землі.

6. І оповідали мати, дід Трохим брав мене на руки і йшов за село. На скитській могилі, де ростуть маки, волошки і чебрець, він учив мене міцно стояти на ногах. І гуторили сусіди, що перед початком цієї науки, дід урочисто скидав шапку, клав її під коліна, піднімав руки до неба, і сам (своєю душею створену молитву) промовляв. Потім святковим тоном обіцянку складав: “Предки, до Вашої землиці святої, з якої Ви вийшли і до якої на вічний спочинок відійшли, і яку Ви пристрасно любили і нам її, як скарб життя передали, сьогодні торкаються п’яти мого нового внука! Озветься хай в його серці Ваш Добрий Дух. Воля хай Ваша і ясновидюща обачність стануть світлом у храмі його світорозуміння і світовідчування! Обіцяю зігріти його серце добром і любов’ю до Вас, о Предки!”

7. Дід Трохим умів розвивати мою уяву. І я відчував: біля мене присутні ті, що породили мене і сотворили образ народу мого. І в образі народу мого я бачив свій образ. І люди села Богоявленське не знали таїни моєї любови до них: я в їхній усмішці бачив моє щастя. Мене тішило оточення — там хтось будує хату, сусід пасе корову, дівчина Віра сидить на вишні і співає, на високій груші кує зозуля, огудиння вилізло на клуню. І на стрісі виріс великий гарбуз. Вечором у ставку скидаються коропи, на вгороді кумкають жаби, на подвір’ї пахне сіном, тато біля повітки клепає косу, а мама готує вечерю; і все мені подобалося, і я завжди мав усміхнене обличчя.

О незабутні дні дитинства! І хоч до крови колола стерня мої ноги, коли я ніс у глечику воду до матері, яка на рідній не своїй землі збирала колоски, до болю солод-кий був цей перший труд. І хоч задушливий був дим у хаті тоді, коли не хотіли горіти в печі мокрі дрова, але тяжко його забути. Тяжко забути біль, після якого при-ходила радість і висихали сльози. Тяжко забути тата, якого чекісти на ріллі біля плу-га револьверами побили (він не хотів відмовитися від рідної землі) і закривавленого зв’язали на возі. І він, від’їзджаючи, прощально дивився у мою сторону. І усміхався, щоб я не плакав, а я в його усмішці бачив біль, глибоку душевну гіркоту і любов до мене. І сьогодні мені тяжко вирвати з душі перші дитячі вражіння, вболівання, ра-дощі. Здається я ніколи не був дитиною — рано в моїй душі народилася любов до рідного і ненависть до тих, які катували мого родителя.

8. Пам’ятаю, дід Трохим будив мене на світанку. Він над вухом (щоб ні мама, ні світ людський не почув) говорив: “Вже починає благословитися”. Він умивав моє обличчя криничною водою. І краплями освіжав потилицю собі і мені.



І ми, ніби на якусь врочистість, ішли попід житами на могилу Предків. Дід усмі-хався. Він був міцний, як дуб і добрий, як дитина. Ми інколи вдвох так сміялися, що сльози появлялися на очах. І дід говорив: “Буде, буде вже, бо під серцем колотиме”. А сам він сміявся на весь світ, і всім було весело біля нього. Його біла, як сніг, борода виглядала кращою, як у святого Миколи Чудотворця на порепаному образі, що висів на покуті.

Я вірив усім іконам, що рядами висіли у дідовій хаті, обкутані вишитими руш-никами від жертки до мисника, але рідному дідові моя душа вірила більше. Ікони були мовчазні. І люди на них намальовані суворі, чужі, не наші, і всі в убраннях іноземних. Дід же був рідним для мене, і я відчував його теплі руки, і коли він гладив мене по голові, то вони пахнули хлібом і корою сухого дуба.

Коли баба (моя баба Марія) годинами простоювала на колінах перед “чу-дотворними іконами” св. Варвари, св. Ґеорґа, св. Миколая, дід спокійно на свою неписьменну і добру подругу дивився. Вона тішилася богами. Він терпів — шляхетне було в нього терпіння. З почуттям душевного огірчення, сідаючи за стіл обідати, він ложкою показував у сторону святого Ґеорґа і повторяв слова відомого письменника: “Хто не пізнає самих таки греків у цих грецьких богах?”

9. Я з дідом уже на скитській могилі. Сходить вогненне сонце. Небо, ніби на помах магічної палички, починає співати. Святкує храм світу, і я святкую в ньому. І бачу — волошки починають сонцем умиватися, горить мак. І дід притишено говорить, що у могилі вічним сном сплять предки — найславніші богатирі світу. Вони вигоюють рани, біля ран лежать злотом куті мечі. І прийде час — пробудяться богатирі, і тоді на безмежних просторах України нова історія людства почнеться.

І сонце горіло на дідовій бороді, він задумано дивився вдаль, він ніби старався проникнути в душу восходящого сонця, ніби там щось бачив таке, що лише йому дано право бачити, він ніби розглядав якісь величні обрії тієї “нової історії”. Я дивився то на діда, то вдаль — хотів вловити зв’язок, який єднав діда з таємницею майбутнього.

10. Дід сидів непорушно, як орел на скалі. І, не міняючи пози, починав на сопілці грати сумних пісень. Мелодії мабуть черпав із давнозабутих народних джерел, із відгомонілого світу Предків, із соку пшеничних стеблин, бо мені здава-лося, що і зелені хвилі, і небо, і я творили ритм одного дихання, одну пісню життя. І я полюбив мову сопілки. Дід казав: “Слухай, це їдуть чумаки, а це думу думають козаки в неволі турецькій. А це: смуток великий, як Дніпро і широкий, як світ — зайшлаки з перевертнями топлять у Дніпрі святого Дажбога, а Він виринає, і пливе-пливе по ріці рідній перевертнями оганьблений. Він тоне, ой, то не Він тоне, то тоне



душа України, ой, то образ наш тоне, воля наша тоне, слава наша тоне, ой, видибай Боже, видибай Боже, без Тебе життя буде негоже! Ой, чужиною з чужини привезений бог чужий на престол Руси сідає і перевертнів благословляє. Нерідний бог, як нерідна мати, ой, сиротами будемо ми, сиротами світу, чужинцями будемо на рідній землі, і ум наш змаліє, і душі наші збідніють, і чужа воля запанує над нашою волею”.

11. І котилися сльози по глибоких дідових зморшках, перлинами котилися по бороді і падали на могилу Предків, і горювала його добра душа. І я, будучи ще дитиною, не міг зрозуміти його душевного горя, та бачачи його сльози, теж плакав. Дід цілував моє тім’я і говорив: “Сльози умивають душу, і вона робиться чиста, як небо святе. Ти ніколи не забудь, що твій рідний Дажбог утоплений. Не забудеш?” “Ні”. “Отож. Нерозумні втопили рідного Бога. Бога признали Небогом, і втопили. Це так, ніби признали людину, що вона нелюдина, і втопили. Я тобі зробив з дерева козака, ти його втопиш? Отож. Хочеш від діда пам’ятку мати, бережеш. А вони втопили красу душі своєї, образ свій споганили.

Мій покійний прадід був волхвом — він жив більше, як сто літ, він мені казав, що було Дажбоже Явленіє біля Раті, в гаю, і тому й село наше назване БОГОЯВЛЕНСЬКЕ. Я тобі таїну цю кажу, а ти вмри з нею, понеси її до Предків своїх. І нікому не кажи, бо наш народ знетямів, осміє тебе. Мене попи не любили, ішли з кропилом, то хату мою обминали, а тепер нові попи прийшли. І мають вони не хрести, а зірки на головах, і також мене обминають. Вісімдесят мені минуло і роки старі мене рятують від кайданів. Дай мені свою ніжку?” І дід поцілував мою п’яту, і сказав: “Твоя, внуче, п’ята для мене рідніша за всі чужі святощі, які воцарилися на вистражданій душі народу нашого. Твоя п’ята від моєї п’яти по-ходить, значить і хода буде одна!”

12. Не було в селі людини, яка б пройшла мимо мого діда, не скинувши шапки, і він, як Захар Беркут, відповідав: “З Дажбогом, ідучи”. І люди хотіли від нього почути це дивне, древнє, незвичне слово, від якого ніби дихало людським довголіттям і тайнами життя. І діди (його ровесники) звали його “віщуном древніх времен”. І це розвивало в душі моїй почуття гордости, пошани і довір’я до діда, який був моїм мудрочолим учителем. І хоч дід усім людям на землі бажав щастя і спокою, сам він не мав щастя умерти в оточенні своєї великої родини.

Весь його рід вивезли з Богоявленського в Сибір. А діда... лишили. Кому він потрібний... Він, одягнувши білу полотняну сорочку, зібрався, як на свято, і пішов на кладовище, щоб біля могили дідів своїх почати умирати. Стривожилася місцева влада, його вночі вивезли, як небажану в селі людину, на станцію Олександрія. Комуніст Сура сказав: “Діду, на кладовищі немає місця для живих, іди геть!”



13. І мій дід поїхав на Кавказ. Довідавшись, що його син Іван (Півняк) заму-чений опричниками Сталіна в станиці Кущівка (на Кубані), він попрощався з не-вісткою Марією і пішов, спираючись на ціпок, у гори... туди, де орел карає Про-метея. Як тільки згадую діда, в думці моїй постають такі слова: “Діду-Учителю мій, Ти навіки лишився у горах Кавказу.

Не можу покласти степових волошок на твою могилу, бо не знаю, де вона є, а може — може твоє серце там орел карає, п’є твою живучу кров?.. За добру твою душу і за світлу твою науку, я в день мого народження (27 вересня) на чужій чужині вшановую ім’я Твоє, і сповіщаю, що Ти живий у моїй душі, зерна Твоєї таємної науки я довго хоронив у душі моїй, та більше таїти не можу! З Твоєю духовною печаттю утверджую і голошу науку Рідної Української Національної Віри.

Ти, пам’ятаю, оповідав, що в молоді роки на коні об’їхав весь Кавказ, бував ти у Греції, в Іраку, ти бачив чужі світи, чужі релігії, чужі обряди і звичаї. І коли ти з довгих мандр повернувся в рідне село, ти перш за все відвідав могилу прадідів, ти поцілував землю, яка прикриває серця їхні, і сказав: “Немає на світі, Предки мої, нічого для мене дорожчого і святішого, як ця святиня, в якій Ви спочиваєте. Ман-друючи, я носив біля грудей у шкіряній торбиночці на мотузочці крихти землі з мо-гили Вашої. І не чувся на чужинах самітнім. У крихтах землі рідної я чув дихання Ваше, Предки мої, я бачив образ Ваш і відчував уболівання і опіку Ваші, і чув я шум степів, і освіжали мене хвилі Дніпра, і пахли ті крихти землі хлібом рідним, і бачив я, як моя русокоса дівчина по росі йде на город огірки полоти. І коли в Стамбулі примусили мене показати, що таємне зашите у торбинці біля серця, я їм показав крихти землиці рідної, і поцілував її, і турки похилили голови, оторопіли, і довго мовчали, потім дали мені смаженої баранини, і старший між ними сказав: “Той, хто так вірно любить рідну землю, не буде оскверняти нашу. Ти будь нашим гостем, і ми тебе покажемо біля мечеті”.

І сьогодні я думаю: чому в моєму народі занедбаний культ предків, культ дідів-патріярхів народних? Чому не має літопису родовідного? Чому внук нічого не знає про свого прадіда? Чому він не цікавиться тими, які його родили, виколихали у колисці своїх чарівних мрій? Чому праправнук соромиться свого походження? Чому праправнук не бачить у тих, які його народили, нічого рідного, дорогого, мудрого, священного, славного? Тому, що в правнука шляхи мислення неправильні, духовість спотворена, родові почуття збідніли.

14. Усі діти (і особливо хлопчики) люблять воювати, навики далеких предків властиві їм. І я пригадую: десять хлопчиків (і всі вони дошкільнята) стають вершни-ками: вони сідають верхи на сухі соняшникові стебла, всі вони мають батоги, вони



летять вулицею села, піднімаючи таку пилюгу, що й вікон не видно. Старі бабусі на них махають кулаками, звуть їх “шибениками”, кажуть, що “предположено війні бути, діти у війну бавляться”. Армія влітає на подвір’я, біжить стежкою між картоп-линням, кукурудзою, і вибігає у степ, прямує до “скитської могили”, яка видніється тут же (за селом). І, незважаючи на те, що я ростом між воїнами майже найменший, мені випадала роль бути командиром, і коли я тепер думаю, чому було так, приходжу до переконання: я був так пристрасно захоплений “війною”, що сліпо летів у найгустіший бур’ян, будяччя, ярки, я знаходив приємність тоді, коли пе-ремагав на дорозі багато перешкод.

Ми ховалися між кущами маслини, які росли на степовій межі (за городом садиби Михайла Карюка), причаювалися у пшениці, густій лободі, обвішавши голови травою, щоб ворог не міг помітити. Ми мали розбити армію колючих будя-ків, яка стояла над дорогою прибита пилом. На мій крик “Вперед, ура!”, армія моя летіла, як ошаліла. Бійці, заплутавшись у бур’яні, падали, дехто сідав і плакав: колючка в ногу залізла. Ніхто на “ранених” не звертав уваги. Летіли ворожі голови будяків, дерев’яні шаблюки шуміли, коні “іржали”, ламаючись під ногами.

15. Після бою всі стомлені, спокійно і з почуттям переможної солодкої втоми, ми йшли до ставка, скидали все, що на собі мали і покоряли “безодню”, яка нам сягала по пупа. Після освячення водою, я запрошував всіх воїнів до мого садка, це частинно тому, що мої родичі до такого “вторгнення” ставилися не вороже. Нічо-го не кажучи мамі, я зі своїм ад’ютантом (Івасем Карпенком) виносив з хати півхлібини, всім воїнам (маючи на увазі ріст кожного) давав обід, відломлюючи хліб через коліно. На наказ “вперед”, всі ми лізли на вишні. Сидячи на вишнях, їли хліб з ягодами і вишневим клеєм. Пташки щедро оспівували нашу “хлібо-вишневу” трапезу. І коли з хати йшла моя мати, фартушиною щось прикриваючи, в сторону садка, мої воїни зніяковіло притихали, дехто думав, що там під фартушиною при-хована качалка. І мати (моя вирозуміла мати) говорила: “Спокійно злазьте, щоб гілля не поламати. Тут сідайте коло “півників”, вареників вам принесла. Тата й досі немає, мабуть, їдучи з базару, до тітки Палажки заїхав, там і обідатиме. Добре жуйте, шлунок зубів не має. Не спішіть”.

16. Згадуючи картини дитинства, я роблю висновок — мої родичі завжди до мене ставилися як до дорослого. І всі мої дитячі забави вважали справою серйозною. Ми одного разу рішили вдосконалити свою “стрільбу”: поставили нову цеберку і по-чали, вибігаючи на копицю сіна, кидати в дно долото: дно було продірявлене. Тато, помітивши це, нічого не сказав, взяв відро і всіх нас запросив помогти напоїти коня.



Він стояв біля коня, ми мали з криниці носити воду, набираємо повне відро, і поки принесемо до коня, вода майже вся витече.

І тато спитав: “Молоді люди, чи ви любите коня? Дивіться, якими вірними очима він на вас дивиться, готовий ниву орати, щоб ви хліб мали, і він такий, що всюди вас може повезти, щоб у вас ноги не боліли. Хоче води напитися, а ви його відро подірявили”. Всі воїни похнюпили голови — жаль коня, продірявлене відро, ущемлення совісти. І один воїн всіх нас виручив словами: “Дядько, простіть, ми більше не будемо. Ви не скажете моєму татові?” Тато відповів: “Ні, я також був таким воїном, як всі ви, і знаю, що таке війна. Ідіть!” І всі ми пішли берегом над Раттю аж до греблі, вирішили між корінням верб ловити раки.

17. Оповів дещо з дитинства мого, і в душі чую зворушення: пригадав росяні стежки, перші радощі і клопоти — пригадав себе і рід свій. І сьогодні, де б я не був, у серці моєму, як святеє святости, живе образ Мами і Тата. І в душі я горджуся, що вони навчили мене любити працю, перемагати труднощі. Вони привили в мені почуття самодисципліни і самовідповідальности, почуття борні і замилування до краси чистої, святої, і виростили в душі моїй непідкупну любов до Вітчизни, спасибі Вам, Мамо і Тату, спасибі за любов!

ЛЕВ СИЛЕНКО. МАГА ВІРА. Другий день.


Другий день.

ДІТИ І РОДИЧІ.

Дорогі слова “Родичі” і “Батьки”. Котре з них первісніше, притаманніше, одухотворенніше? Я вважаю, що “родичі”. Воно має “кровне” споріднення із словами “родина”, “рідність”, “рід”, “народження”, “спородила”, “родовід”. Було якесь мовне зубожіння, переслідування тоді, коли слово “батьки” витиснуло слово “родичі”. У клясичному санскриті слово “бата” чи “бату” означає “юнак”, “юний брагман”; в “Магабгараті” воно значить “дорослий муж”. Наші далекі предки (орі-яни) духовних провідників звали “БАТЯ”, “батіші врата” (зіркий, бачачий спостерігач, провідник). У “Рик Ведах” “бат” означає “правдивість”; “б” переходить в “т”, і тому “бата”, “пата” і “тата” (тато) тотожні значенням.

Дядьки, тітки і їхні діти — рідняки. Тато і Мати - РОДИЧІ. Є мати і є тато (батя, батько) і вони “батьки”? І два чоловіки, які мають дітей, звуться “батьками”? “До школи повинні прийти батьки, а матері будуть вдома?” — питає учителя учень. Хто може сказати, що дитина не думає розумно? Немає слів беззастережно подібних значенням, походженням, мелодійною особливістю. Кожне слово обрамовує свій окремий світ емоцій, краси, культури, світ народження і одухотворення.

1. Родичі, ваші діти розумніші, ніж про це Ви думаєте. “Клопіт” в тому, що вони ще не вміють докладно висловити свої розумування і почування; їм не вистачає відповідних слів, і тому вони часто вживають жести і міміку. Їхній розум швидше розвивається як їхня мова. Вони жадібні нових слів. Не турбуйтеся, що діти не розуміють вашої дорослої словесної культури. Вони кожне слово відкладають у пам’яті як необхідний скарб на день завтрашній; вони обвикають з музикою, з духовними чарами слова, з його значеннями, і всі ці знання засвоюють підсвідомо. Подиву гідно збудований мозок людини!

2. Учіть дітей мовної майстерности, і цю шляхетну науку перетворюйте в творчу приємність. Уміння правильно висловити думку — достоїнство аристократів духа. Дитина каже: “Мамо! Іди. Дай. Не хочу”. Її запас слів багатший, але вона не вміє ним користуватися. Думка повинна мати свою архітектоніку, вабну красу, зрілу завершеність, емоційну силу переконливости. Учіть дітей будувати речення таке, яке має виразну цілеспрямованість і емоційну вихованість. Учіть дітей любуватися красою мислення. “Мамо, іди до мене”, “Прошу дати мені хліба”, “Спасибі, не хочу



пити чаю”. Призвичаюйте дитину (це дуже важливе), щоб вона вміла сама прислу-хатися до музики свого слова, вміла радіти красиво збудованим реченням, вміла відчути і виправити його хиби. Родичі будують мілкодумні, неврівноважені і згрубілі речення тоді, коли вони сваряться. Серця їхні збуджені, і тому діти насторожено прислухаються до сварки, дарма, що вдають, що нічого не чують. Вони знати хочуть, хто має слушність — тато чи мама; вони хочуть бути справедливими суддями. Умудряйтеся сваритися так, щоб діти вас не чули і не судили. Там, де свар-ка, розум скутий; там, де сварка, родичам тяжко виховувати дітей.

3. Мова рідна — одухотворені тайни душі, тайни, які єднають інтуїцію дитини з її родичами, з її предками, з духом і природою її народу. Дитина, рідна мова якої принижена, занесена на список другорядних мов, калічиться комплексом меншої вартости, незважаючи на те, що в чужомовній школі її успіхи дуже добрі. Успіх в науці і почуття гідности — два протилежні поняття. Я розмовляв з одним хлопчиком, і довідався, що він старанно вчиться тому, щоб в собі придушити при-низливе усвідомлення, що інші діти кращі, як він, бо мова їхньої мами і мова школи одна. Хлопчик був пригнічений, що цього щастя він не має.

Дитина, яка пригнічена чужим оточенням, хоче вирватися з приниження, і тому цурається рідної мови, і разом з нею, рідної матері, рідного народу. Вона хоче підняти цінність свого “я”, зрікаючись рідного прізвища, зрікаючись думок про Вітчизну родичів своїх. Кожна дитина (така вже природа дитини) має про себе високу думку, любить чути похвалу. Коли їй кажуть, що її рідна мова у школі не визнана, її рідною мовою не говорять визначні люди світу, вона стає пригнічена, в її душі раниться те, що для дитини найпритаманніше: вона не може гордитися рідним словом. Їй хочеться, їй дуже хочеться чимсь похвалитися, їй хочеться довершити подвиг гідний уваги; вона не може погодитися з думкою, що в неї відібране те, що мають інші діти.

Дитина, йдучи по вулиці Києва, чує мову чужу (мову чужої матері); вона переконується, що чужою мовою говорять орденоносні герої, визначні астронавти, вимріяні її подвижники. Дитина приходить до хати і говорить: “Мамо, Київ — столиця України. Я українець, мій тато, моя мама — українці, і ніде в Києві на вулицях я не чую мови української?”

Дитина плачем обороняє гідність свого ніжного дитячого “я”. Мати відповідає, що в Києві такі обставини існують тому, що в Україні здійснена “справедлива ленінська національна політика”. В дитини устійнюється переконання, що не зло, а справедливість не визнає в столиці України мови української. Дитина покоряється справедливості тому, що в неї розвинене почуття любови до справед-ливости.



4. Я досліджував мову “Вед” і “Авест” — мову найстародавніших духовних творінь людини. Маю обгрунтовані дані твердити, що мова України — мова аристократів світу, які нині тяжко поневолені, які нині околгоспнилися (охлопилися), і стали “щасливими” рабами, їхня мова знецінилася тому, що нею не говорять ті, які розпоряджаються панцерними арміями, зброєю смерти і насильства, штабами релігійної чи атеїстичної пропаганди, їхня історія немилосердно спотворена; вона написана так, щоб вони чулися щасливими, що над ними панують білі чи червоні окупанти. Хто не знає минулого, той стає рабом сучасного.

Українця творять українцем не лише його антропологічні притаманності, а й його духовна (і обов’язково самобутня) субстанція. Коли ми, українці, втратимо рідну мову, ми самі себе загубимо в джунглях чужих мов. Знаю, що жиди, живучи десятки століть у різних країнах світу, були загубили рідну мову. Їхні обачні вчителі (рабіни) швидко відчули, що жид чужається жида, духовна смерть підкрадається до “стада синів Ізраелевих”.

Жиди на чужині (який могутній гін до самозбереження!?) штучно створили нову рідну мову (їдіш), щоб продовжити своє існування, щоб мати свій засіб самопізнання і самоспілкування. І я з тривогою думаю: коли українці, які живуть в різномовних країнах світу, утратять рідну мову, вони втратять здібність пізнавати самі себе. Українець з Бразилії не розумітиме українця з Канади, українець з Франції не розумітиме українця з Сибіру. Там, де сини народу самі себе не розуміють, між ними виникає роз’єднання, підозріння, взаємне недовір’я; вони духовно і тілесно, як окремішна сила, приречені на тиху загибель.

5. Родичі, які мозолисто працюють, щоб дітям передати фарму, хату, гроші, скарби, але не думають їм передати вільну самобутню мудрість життя (бо й самі не знають, як все це зробити?) повинні пам’ятати, що їхні діти не їхні. Хата повалиться, сад постаріє, гроші розтратяться, і діти опиняться на світовому розпутті без рідного “я”. Вони, ставши досвідченими людьми, збагнуть духовну обмеженість родичів своїх, і соромитимуться признатися до свого походження.

Душа не любить порожнечі. Їм збридиться прив’язаність до речей, їм схочеться чимсь угамувати голод душі, і вони підуть у прийми до чужих святинь правди і сили, і там професійні душехвати заворожать їхні душі дивами і засолодять чарами своїх приманливих гіпнотизуючих понять.

6. Чужина (немає значення, яка чужина — гостинна чи ворожа) хоче за-брати у вас ваш найдорожчий скарб — вона хоче забрати у вас дітей ваших, щоб прискорити вашу духовну і тілесну кончину, вона за ваших улюблених дітей дає вам право в поті чола заробляти на хліб насущний і дає вам право скласти кості під небом своїм. Болюча дійсність! І болями цієї дійсности я говорю: кожну чужину ми



шануємо лише тоді, коли вона не відбирає у нас нашого завтра, тобто, дітей наших — душу душі нашої, серце серця нашого, надію надії нашої. Для чужини ми готові віддати труд, здоров’я, силу, талант, але дітей ми, до болю тривожні сини народу тяжко поневоленого, нікому не дамо! Діти нами народжені для священної справи визволення рідної Вітчизни, воля нашої Вітчизни скріплює волю всіх чужин, на просторах яких ми чесно живемо і чесно працюємо.

Достойні сини чужини повинні зрозуміти, що так, як їм, так і нам властива любов до народу рідного, любов ця роджена душами благородними. Ми, українці, порядні люди, а не інтернаціональні заробітчани, які “не мають вітчизни” (К, Маркс — Ф. Енгельс) і тому ними можна поповнювати різні мафії, піратські зграї, чорні міжнародні комбінації. Ми не зрадники Вітчизни, ми її болі, її священні прагнення!

7. Родичі, учіть дітей не слухати чужинців сліпопокірно, а розуміти їхні мудрощі, турботи, красоти, завоювання. Ви живіть так, щоб ваші діти були вашими не лише тілесно, а й духовно. Збагачуйте допитливий світ дітей наукою рідної духовости, збагачуйте своєрідним багатством вільного ума і окриленої душі, і тоді діти будуть вашими. Вони будуть вами гордитися; не буде сутички між дітьми і родичами тому, що буде одне духовнотворення, буде спільна напруга розумового і тілесного самоутвердження і цілеспрямування. Впливи ворожих духовних сил на формування світогляду дитини вашої ви легко відчуєте по її ставленню до вашого рідного духовного “я”, і, відчувши це, не сваріть дитину, а скорегуйте її так, щоб вона вилікувалася, лікаря не бачивши.

8. Надмірна розкіш шкідливо впливає на формування достойної вдачі. Людина родиться не щоб брати все готове, ні, їй призначена пристрасна

боротьба за життя, за творче змужніння і духовне втвердження. Там, де розкіш розріджує боротьбу, людина хляне. Ви ощасливите дітей, коли дасте їм нагоду вміло відчути, що таке розкіш, драна сорочка, холод, голод, біда, спека, втома, невдачі, перемога.

Кожна дитина хоче відчути невідчуте, щоб збагатитися новими емоціями, щоб придбати многогранність хвилювань. Дитина ніщо в світі так не любить, як подорожування з родичами, з друзями. Вона жадібна на нові враження. Все, що вона бачить під час подорожі, розвиває її уяву, збагачує її почування, поширює і ошляхетиює світ її натхнення, культуру її спостереження і мислення.

Вона, подорожуючи, радо переносить невигоди, їй смакує черствий хліб, і вона в цьому бачить прояви мужности; вона перед ровесниками хвалиться, що на дощі змокла так, що сухого рубця не було, що в полі бачила вовка, чула шум моря, казку таємничого лісу.



9. Родичі, будьте відкривачами талантів. Відкрийте в дитині нахил до музики, малярства, математики, поезії, різьбярства, краси, війська, спорту, мови. В кожній дитині є ті чи інші здібності, але тому, що вони у відповідний час не були відкриті, не були плекані, їхні паростки зів’яли. Творче мистецтво — радість велика. Небезпека чатує там, де безрадісно зріє дитина з порожньою душею, їй світ стає немилий. Виховуйте дітей, щоб вони були творцями своєї творчої радости. Радість, здобута під час мук творчої праці, найблагородніша і найповніша. Вона не випрошена і не куплена. Вона не лише дає приємність, а й вважається найдостойнішим шляхом самовдосконалення і самовтвердження власної гідности.

Учіть дітей, щоб вони самостійно творили ту чи іншу справу. Самотворення дає дитині почуття самопошани і самовідповідальности. Жити, не маючи творчої праці, значить самозанедбуватися, іти позаду життя. Ви знаєте, як виглядає під тином у бур’яні занедбана квітка.

10. Здібності розумові притуплюються тоді, коли дитині все легко дається. Пригадуйте дитині, що все, що легко дається, має малу вартість. Сили множаться там, де вони потрібні, де їх уміло плекають, де необхідна напружена дія і вільна творча уява. Розвиток розуму потребує напруги, потребує постійної боротьби з невдачами, помилками. Хто робить помилку і має здібність її виправити, той має дані бути подвижником життя. Хто бачить помилку і вперто не хоче її виправити, той іде на місці. Безумна впертість — поразка. Мудра впертість — перемога. Помилки там множаться, де немає пляновости, чітко уявленої мети, де відсутня духовна і тілесна рівновага, де грубі емоції панують над розумом.

Кажіть дитині особливо дбайливо: “Дитино, перед тим, як щось робити, думай. Створи у своїй кімнатці хвилини думання. Думання розвиває розум. Думаю-чи, стаєш мудрішою. Коли щось робитимеш не думаючи, тобто, керуючись лише сліпим хотінням, станеш жертвою малих, а потім великих помилок. То мозок мститься за те, що ти не думаєш, не шануєш його богатирської творчої сили”.

Розвивайте в дитини почуття самостійного мислення. Самостійне мислення веде до вміння самостійно діяти і за довершену дію самостійно відповідати. Розвивайте в дитини ініціятивну єдність між словом і дією. Лише ті люди, які володіють єдністю між словом і дією, гідні створити самостійну державу.

11. Не сваріть дитину за те, що вона зробила помилку. Терпеливо і переконливо розкажіть їй, чому сталася помилка, що треба робити, щоб вона часто не повторювалася, розкажіть, що на світі немає непомильних людей. Щоб дитина не починала робити, ви благословіть її питанням: “Дитино, чи ти вмієш працювати ста-ранно?” Призвичайте дитину до старанности. Старанність стане частиною її вдачі;



вона даватиметься легко тому, що непомітно запанує у психіці свідомого і підсвідомого життя. Думаючи про своє дитинство, я приходжу до переконання, що моя мати була тонким знавцем дитячої душі.

12. Родичі, не хваліть дитину за те, що вона Вас слухає, бо дитина стане слухняною не тому, що це їй подобається, не тому, що вона вірить, що мудра слухняність їй корисна, а тому, щоб отримати дарунок і похвалу. В неї розвинеться почуття підлабузництва і лицемір’я. Вона в хаті навчиться піддобрятися родичам, а виросте, піде у світ, то буде піддобрятися навіть ворогам народу свого, щоб здобути похвалу, ордени, дарунки, повагу. Хвала багатьом розслабила голови і багатьох поробила славними рабами.

Не хваліть дитину, коли вона нічого доброго не зробила, бо вона може переконатися, що ви це робите тому, що не знаєте, що таке добре, а що таке зле. І не звіть дитину котиком, песиком, квіткою, думаючи, що це їй потрібно, що це їй мило слухати. Звіть її ім’ям її, розвивайте в неї почуття пошани до імени свого, до гідности свого “я”, до вміння відстояти своє “я”.

Дитина, яка вами обдарована переборщеними пестощами, стає примхливою, химерною, вразливою, лінивою, і ці прикмети знещасливлюють її вдачу. Ліниві люди бояться труднощів, стають угодовцями, вони шукають легких доріг, теплих посад, і пливуть за течією, і в багатьох випадках стають пригніченою жертвою людей дії і слова. Пам'ятаю, мати мені говорила: "Сину, приємність не лише в радощах, а й у терпіннях. Твій тато названий "врагом народу". Ти не плач. Великі люди були тому великими, що перенесли великі терпіння. Твоє велике душевне горе робить тебе між дітьми самітнім. Ніхто не хоче боронити дитину "врага народу". Ти надієшся сам на себе, ти не ждеш ні від кого співчуття, і в цьому, сину мій, твоя свята сила і віра. Я - твоя мати, довіряй мені мрії і сльози свої".

13. Інколи Родичі кажуть, що говорять-говорять до дитини, а вона поводиться, як глуха, на їхні слова не звертає уваги. Коли в цьому немає успадкованих рис вдачі, то таке байдужжя появляється тому, що родичі не виховали в дитини любови до слова, не прищепили уваги до думки. Родичі розкидалися словами легковажно, і дитина перестала на порожні слова звертати увагу; вони в її уяві втратили вартість. "Чужу людину слухає, а нас недочуває".

14. Не гнівайтеся, що Ваш син, маючи шістнадцять літ, забуває про візок, в якому тішився соскою, забуває про груди мамині, які його вигодували; він чується навіть збайдужілим до опіки щирих родичів; він вважає, що все це для нього малозначне. І гніваються родичі: що то з сином діється? Не гнівайтеся. Ваш син хороший. Він мужніє, в нього появляється почуття особистої волі.



Він вже починає самостійно мислити, він шукає відповіді на ряд важливих питань: світова політика, розвиток електроніки, любов, справедливість, релігія, відношення людини до людини. Він утверджується сином роду свого; він хотів би дещо почути про свій родовід, про подвижників-прадідів. Коли він національно свідомий, в нього виникає хотіння (благородне хотіння) бачити своє щастя в щасті народу свого, відчувати історію життя свого в історії народу свого. Родичі обурю-ються, що син, мовляв, рано починає думати "по-дорослому". Їм ще хочеться дитину няньчити, їм хочеться, щоб синок ще був слухняним хлопчиком, який постійно придобрюється родичам за те, що вони його няньчать.

Така запопадлива "опіка" ображає буйну і вразливу уяву гордого і волелюбного юнака. Він стає тривожним, сварливим, або закупорюється сам в собі, щоб уникнути сварки з родичами; він шукає місця поза рідною хатою тому, що там він вільно проявляє оборону свого "я". На мою думку, варто, щоб були створені молодіжні організації Вільного Мислення, куди б юнак ішов не лише, щоб стояти по команді струнко (це також хороша манера), а щоб сказати все, що він думає і почути такі ж думки від своїх гідних ровесників.

15. Інколи дитина притаєно заощаджує гроші. Чому ховає? Вона ховає тому, що хоче мати свій особистий світ плянів, хоче вести розмову з мріями своїми. Найчастіше це трапляється тоді, коли минає дитячий вік і приходить юнацький. Не дуже добре, коли родичі, не питаючись, зазирають у гаманець синочка чи донечки, шукають там чутливих листів. Вони цим виховують в дітей недовір'я до себе.

Молода людина, прощаючись з дитинством, хоче мати щось своє інтимне, омріяне, неколективне. Не відбирайте в неї права мати свою вільну індивідуальність, не вторгайтеся обурливо у вік її ніжного "я"; дайте їй право мати свій, хоч і маленький, хоч і ще наївний, але свій берег захоплень, хвилювань, сподівань. Мене одна шістнадцятилітня дівчина одного разу спитала, чи я осуджую її вчинок? Вона таємно від родичів, обмежуючи свій обід у школі, заощадила чотири доляри, тепер чується щасливою, бо в день народження свого хлопця Славка подарує йому краватку. Я відповів: "Добре серце має той, хто ним ділиться з другом добрим".

16. Родичі. Статевий потяг у дітей, які вже стають дорослими, явище закономірне, і ви їх не піднімайте на грум, не лякайте погрозами. Не втручайтеся в ніжні тайни світу їхніх інтимних почувань, у святиню їх мрій, сподівань, не вторгайтеся бездушно в їхні зворушливі серця. Не насміхай�

Date post:	28-Jun-2020
Category:	Documents
Upload:	others
View:	2 times
Download:	0 times

Мага Віра є власністю10. «Yet wherefore hast thou stolen my gods?»(Genesis, 31,...

Documents