Державний вищий навчальний заклад «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Факультет історії, політології і міжнародних відносин

Світ очима молодих

Orbis terrarum oculis iuvenibus

м. Івано-Франківськ 2016

2

УДК 327 ББК 66.4(0)

С 24 Друкується за ухвалою Вченої Ради

факультету історії, політології і міжнародних відносин Державного вищого навчального закладу «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Cвіт очима молодих / Orbis terrarum oculis iuvenibus: Збірник наукових праць. – Івано-Франківськ: «Лілея-

НВ». – 2016. – Вип. 2. – 128 с.

Збірник вміщує статті студентів та аспірантів з Республіки Польща, Словацької Республіки, Туреччини України, присвячені геополітиці, інтеграційним процесам, двостороннім міждержавним відносинам, актуальним проблем безпеки, міграційним процесам, міжнародному праву тощо. Видання розраховане на науковців, викладачів, аналітиків, аспірантів, студентів, всіх, хто цікавиться сучасними міжнародними відносинами.

The collection of articles contains essays of students and postgraduates from Poland, the Russian Federation, Slovakia and Ukraine. These papers concern the issues of geopolitics, bilateral intergovernmental relations, foreign policy of some countries, modern security problems etc. This edition is aimed at scientists, teachers and lecturers, analysts, postgraduates, students, and all those people, who are interested in modern international relations.

Редакційна колегія

Нагорняк М. М., доктор політичних наук, професор (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника) (головний редактор);

Гаврилишин П. М., кандидат історичних наук (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника) (відповідальний секретар);

Baluk Walenty, dr hab. prof. (Uniwersytet Marii Curie-Skłodowskiej w Lublinie), (Республіка Польща); Bzdilová Renáta, PhD., (Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach), (Словацька Республіка); Богінська І. В., кандидат історичних наук, доцент (Донецький національний університет); Гурак І. Ф., кандидат історичних наук, доцент (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника); Дерев’янко С. М., доктор політичних наук, професор (Прикарпатський національний університет імені

Василя Стефаника); Дорошко М. С., доктор історичних наук, професор (Київський національний університет імені Тараса Шевченка); Климончук В. Й., доктор політичних наук, професор (Прикарпатський національний університет імені Василя

Стефаника); Кучик О. С., кандидат історичних наук, доцент (Львівський національний університет імені Івана Франка); Луцишин Г. І., доктор політичних наук, професор (Національний університет “Львівська політехніка”); Макар В. Ю., кандидат політичних наук, доцент (Чернівецький національний університет імені Юрія

Федьковича); Марчук В. В., доктор історичних наук, професор (Прикарпатський національний університет імені Василя

Стефаника); Михальський І. С., доктор історичних наук, професор (Луганський національний університет імені Тараса

Шевченка); Перепелиця Г. М., доктор політичних наук, професор (Дипломатична академія при Міністерстві закордонних

справ України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка); Сергєєв В. С., доктор політичних наук, професор (Дніпропетровський національний університет імені Олеся

Гончара); Ткачівська М. Р., кандидат філологічних наук, доцент (Прикарпатський національний університет імені

Василя Стефаника); Тодоров І. Я. доктор історичних наук, професор (Ужгородський національний університет); Кирчанов М. В., доктор исторических наук, доцент (Воронежский государственный университет), (Російська

Федерація); Tumis Stanislav, PhDr., prof. (Univerzita Karlova v Praze), (Чеська Республіка); Цепенда І. Є., доктор політичних наук, професор (Прикарпатський національний університет імені Василя

Стефаника). Пітей Н. А., аспірант (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника); Шатурма В. П., аспірант (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника).

Логотип розроблений на кафедрі дизайну і теорії мистецтва ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника”.

Розробники: кандидат мистецтвознавства, доцент Надія Бабій та Анжела Урда.

Сторінки збірника відкриті для дискусійних матеріалів, а тому його зміст не обов’язково відображає погляди редакційної ради

Адреса редколегії: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 1, Факультет історії, політології і

міжнародних відносин, кафедра міжнародних відносин, (0342) 75-20-27, kmv@pu.if.ua © ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», 2016

3

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

У ПОШУКАХ НОВОЇ ПАРАДИГМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Сучасний світ постає перед нами в усіх своїй протиріччях. Разом із глобалізаційними процесами та інноваційними проривами в науково-технічній сфері дають про себе знати тенденції поверення до практики минулого. Ці тенденції демонструють як політики, так і експертне середовище, яке замість критичної оцінки думок, висловлених лідерами держав, шукають їм наукового обґрунтування. Домінування минулого над дійсністю прослідковується у світовій суспільно-політичній атмосфері в прагненні повернення до колись втраченої величі і «правильних» традицій.

При цьому, говорячи про кризу міжнародних відносин і формування нового світового устрою, забуваємо, що формування нового немислимо без нових ідей. Проте замість їх пошуку нерідко намагаємось «аксесуари» минулого прилаштувати до теперішніх реалій. Так сталося з поняттям «холодна війна», яке повернулося в обіг, хоча, за логікою речей, повернення до минулого неможливе. Тому й на тлі непрогнозованості політики адміністрації Д. Трампа та наступальної політики Москви на всіх міжнародних фронтах, що містять елементи реваншизму, інститути демократії виглядають розгубленими, а західні теорії недієвими, нездатними дати відповідь на назрілі питання багатополюсного світу, що формується.

У такій атмосфері невизначеності аналіз і прогнозування міжнародних відносин часто-густо підміняється відпрацюванням ідеологічного замовлення тих чи інших політичних сил. А це значить, що в оцінці США і Росії, їх ролі в сучасній політиці ідеологія залишається визначальним фактором. Ураховуючи наростання конкуренції між провідними акторами даний фактор може остаточно підірвати довіру між ними і стати на заваді їх співробітництву у вирішенні окремих питань, що виникають.

Для уникнення загострення у відносинах США і Росія повинні визнати новий глобальний розклад сил і зосередитися не на відмінностях у цінностях, а на інтересах. Такий підхід дасть їм можливість виявити і приборкати небезпеки, які притаманні багатополюсному світу. Серед них варто відзначити нездатність національних урядів контролювати, що веде до посилення впливу фізичних і юридичних осіб – від корпорацій і недержавних організацій до терористів і громадських рухів. Неформальні зв’язки між ними є більш тісними, ніж між традиційною бюрократією держав, а тому урядам в умовах формування нового світового порядку необхідно створювати інститути та організації, які сприяли б відведенню спільних загроз і відповідали б на спільні виклики. Проте наявні ресурси влади створюють враження, що як Вашингтон, так Москва чи Пекін можуть наодинці вирішити нові транснаціональні проблеми. Та зважаючи на їх складність і загрози, слід керуватися не філософією минулого, яка зорієнтована на досягнення влади над іншими, а прогнозуванням проблем, які доведеться вирішувати. При виконанні такого завдання головним стає не власний виграш, а врахування інтересів союзників, партнерів і навіть опонентів таким чином, щоб не завдати шкоди їхнім життєво важливим інтересам. Досягти цього можливо лише за умови консенсусу щодо правил взаємної поведінки і застосування сили. Тільки йдучи таким незвичним для минулого шляхом складної дипломатії, відкриється можливість створити тимчасові союзи з новими акторами для вирішення основних міжнародних проблем та забезпечити стабільний розвиток і безпеку. У здатності подолати «зацикленість» на собі, перестати бачити в долі своєї держави щось виключне, або виключно добре, або виключно погане і навчитися дивитися на свої проблеми як одну з багатьох національних модифікацій спільних проблем глобалізованого світу полягають критерії світового лідерства.

4

Перед читачами журнал, що дає нам можливість ознайомитися з рівнем і якістю наукових знань, якими володіє сучасне покоління з різних актуальних аспектів міжнародних відносин. Молоді вчені з різних університетських центрів України та Європи представляють свої наукові школи з їхніми особливостями, але тематично вони перекривають одна одну і мають багато спільного.

Тематика представлених наукових розвідок засвідчує, що в дослідженні міжнародних відносин намітилися два напрями. Представники першого зосередились на систематизації й переосмисленні вже існуючих підходів, у той час як представники другого є більш орієнтованими на вирішення практичних завдань, пов’язаних з аналізом міжнародно-політичної реальності. Відштовхуючись від уже сформованих теоретичних поглядів, вони приділяють більшу увагу виявленню певних закономірностей та аналізу їх прикладного значення для національних інтересів держави, світу.

Михайло Нагорняк

5

THE SEARCH FOR A NEW PARADIGM FOR INTERNATIONAL RELATIONS

The modern world appears to us in all its contradictions. Besides the globalization processes

and innovative breakthroughs in science and technology, the tendencies returning to the past practices are being felt. These trends demonstrate how politicians as well as an expert environment are seeking a scientific justification of the views expressed by leaders instead of their critical assessment. The dominance of the past over reality is evident in the global social and political atmosphere in an effort to return once lost grandeur and "right" traditions.

However, speaking about the crisis of international relations and the formation of a new world order, we forget that the creation of something new is impossible without new ideas. Instead of finding them we often try to attach the "accessories" of the past to the current realities. It happened with the term "Cold War", which has returned, although, logically, a return to the past is impossible. Therefore, the institutions of democracy seem confused and the Western theories ineffective, unable to answer the urgent question of a multipolar world that is forming on the background of Trump administration’s unpredictable policy and Moscow’s aggressive policy on all international fronts, which contains elements of revanchism.

In this atmosphere of uncertainty analysis and forecasting of international relations are often replaced by ideological orders of certain political forces. And it means that ideology is the determining factor in the assessment of the USA and Russia, their roles in modern policy. Considering the growth of competition between the leading actors this factor could completely undermine trust between them and become an obstacle to their cooperation in solving specific issues that arise.

In order to avoid an aggravation in relations the U.S. and Russia should recognize the new global balance of power and focus not only on differences in values but on the interests. Such an approach will enable them to identify and curb the the dangers inherent in a multipolar world. Among them is worth noting the inability of national governments to control, leading to increased influence of individuals and entities - from corporations and NGOs to terrorists and public movements. Informal relations between them are better than the traditional bureaucracy of states is, and that is why in the emerging new world order governments should establish institutions and organizations that could contribute to prevention of common threats and meet common challenges. However, the available power resources give the impression that both Washington and Moscow or Beijing can solve new transnational challenges individually. Moreover, taking into consideration their complexity and threats we should not follow the philosophy of the past which is focused on achieving power over others, but we should definitely concern ourselves with prediction of problems which should be solved. Performing this kind of task, the main aim is not self-interest, but consideration of interests of allies, partners and even opponents so as not to harm their vital interests. We will achieve this purpose only whether there is a consensus on the rules of multilateral behavior and use of force. Only following such an unusual for the past way of complex diplomacy, there will be a possibility to create temporary alliances with new actors with the aim to solve major international issues and ensure stable development and security. Criteria of global leadership lie in ability to overcome the “self-obsession”, stop seeing something exclusive in fate of one’s country, good or bad, and learn to consider one’s problem only as one of many national modifications of common challenges of globalized world.

There is an academic journal giving us the opportunity to be acquainted with level and quality of scientific knowledge of modern generation on various important aspects of international relations. Young scientists from different university centers of Ukraine and Europe represent their scientific schools with their features, but thematically they overlap each other and have much in common.

Area of represented scientific researches show that there are two current tendencies in the observation of international relations. Representatives of the first tendency focus on systematizing and rethinking of existing approaches, while representatives of the other tendency focus on solving practical problems concerning analysis of international political reality. Based on already existing theoretical views, they pay more attention to identify certain patterns and analyze their practical importance for the national interests of the country and the world.

Mykhailo Nagorniak

6

ГЕОПОЛІТИКА ТА ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

İsmail Hakkı Kılıç Gökberk Kuzgunkaya

“ONE BELT, ONE ROAD”: ECONOMIC BENEFITS OR TOOL FOR GLOBAL

POWER

В статті вивчаються основні характеристики Китайського проекту «один пояс, один шлях». Аналізуються його переваги та можливі риски. Визначаються геополітичні цілі, які Китай, перш за всього, ставить запроваджуючи цей проект у Середній Азії.

Ключові слова: Китай, «один пояс, один шлях», новий шовковий шлях, Центральна Азія Introduction In 2013, China announced “One Belt, One Road” project, which immediately was considered as

the greatest project of the century and called as a New Silk Road. When completed, like the ancient Silk Road, it will connect three continents: Asia, Europe, and Africa. The chain of infrastructure projects will create the world’s largest economic corridor, covering a population of 4.4 billion and an economic output of $21 trillion1. This ambitious project promises many benefits to all involved countries. However, at the same time, many politicians and IR experts argue that this project will be able to change the monopolar world’s system towards the multipolar one.

Among the scholars who focus on the analysis of this project first of all we would like focus on Altay Atli. In the paper titled 'China and New Silk Road Project', he reviewed strategic and security aspects of the “One Belt, One Road” project. He argues that China wants to be closer to Europe but there are certain security obstacles.2 Timuçin Kodaman and Isa Burak Gonca discussed the geoeconomic interests of Central Asia in the context of China's “One Belt, One Road”. The authors took an economic perspective of the issue arguing that using this project China seeks to become the world's largest economy3. Omer Kulaklıkaya also discusses the economic aspects pointing out that it will integrate East and West4.

Most of the articles focus on the economic component of the projects leaving the political aspect less developed. Therefore, this article aims to define the political goals China is pursuing in this project. For this purpose, first of all the benefits and risks will be evaluated. Then we will try to understand how this project will influence the balance of power in the regions involved in it.

Silk road in the history The Chinese project has been interpreted as resurgence of old “Silk Road”, a trade road, which

had connected two main continents for thousands of years. This road had provided the trade relations between the Asia, which is a cradle of ancient civilizations, and Europe, which is of the leaders of modern world. Besides the economic relations, it also became an important way to exchange cultures. It made possible the exchange of wealth that helped the world to reach the current level of development. So, we can say that today’s modern civilization has emerged as a common heritage of humanity with contributions of all mankind.

1 New Silk Road Could Change Global Economics Forever Retrieved from: http://time.com/3893977/new-silk-

road-global-economics/ 2 Altay A. Çin ve Yeni İpek yolu projesi./ A. Altay// Asya Pasifik Dergisi.-2014.- n44. s.76-77. Retrieved from:

http://www.altayatli.com/files/Analist44IpekYolu.pdf 3 Kodaman, T. Jeoekonomik Hayaller: Çin’in Yeni İpek Yolu Girişimi’nin Orta Asya’da Algısı / Gonca, İ.B. //

İnsan ve Toplum Bilimleri Araştırmaları Dergisi. n5. s.1251-1261. Retrieved from : http://itobiad.com/article/viewFile/ 5000185327/5000169444

4 Kulaklıkaya, Ö. Modern İpek Yolu. / Ö. Kulaklıkaya // Türkiye Ekonomi Politikaları Araştırma Vakfı.-2013.- s.1-7. Retrieved from: http://www.tepav.org.tr/upload/files/1361895321-7.Modern_Ipek_Yolu_Orta_Asya___nin_Kuresel_ Ekonomiye_Acilan_Kapisi.pdf

7

The communication and interaction between cultures and civilizations were influenced by the Silk Road. It was a crossroads between the East and the West, and a bridge for transportation and for interaction between cultures. As a result, become a ground for global exchange. It became possible to transfer the achievements in the technology, science, philosophy, and culture from the East to the West. However, the Silk Road brought benefits not only for China, but also to many Empires, such as Roman, Byzantine, Ottoman that managed to impose its hegemony by using this road. To understand the world’s cultural history, one has to examine the phenomena of the Silk Road5.

The industrialization brought immense changes in the world’s communication and transportation system. It led to the situation when traditional Silk Road lost its previous importance. Therefore, the “One Belt, One Road” project can be considered as an attempt of China to modernize old Silk Road and use it as an alternative way of transfer of Asian economic achievements to the rest of the world. It means that everyone can benefit from it.

Main characteristics of “One belt, One Road” Chinese projects which is usually referred as “One Belt, One Road” has two main routes, a land

route and a maritime (see Picture 1).

Picture 1. The map of “One Belt, One Road” (Source: http://en.xfafinance.com/)

The former one is called as Silk Road Economic Belt and it is designed to connect China with

Central Asia, Eastern and Western Europe. It will link China with the Mediterranean Sea, the Persian Gulf, the Middle East, South Asia and South-East Asia. It will start in China, goes through Turkey, Central Asia and Iran and finishes in Europe, as far as Rotterdam in the north and Venice in the south . The aim of the land route is twofold: to build a “Eurasian land bridge”, a logistics chain from China’s east coast all the way to Western Europe, and to develop the economic corridors connecting China with Mongolia and Russia, central Asia and South-East Asia. The second route, the 21st-Century Maritime Silk Road, is a sea route that runs west from China’s crossing South China Sea the Indian Ocean, the Red Sea, the Mediterranean and joins land based Silk Road in Venice . The aim of the sea

5 Atasoy, F. Küreselleşme Çağında Yeniden İpek Yolu. /F. Atasoy // Kültür ve Turizm Bakanlığı.-2010- s.1-11.

Retrieved from: http://www.academia.edu/3855353/K%C3%BCreselle%C5%9Fme_%C3%87a%C4%9F%C4% B1nda_Y eniden_%C4%B0pek_Yolu

8

route is to build efficient transport routes between major ports in various countries, including the development of an economic corridor through the Indian Ocean, better connecting China with South Asia, the Middle East, Africa and the Mediterranean.

It is announced by Chinese officials that “One Belt, One Road” project is the initiative that “seeks mutual benefit”6. It was stressed that it “is a way for win-win cooperation that promotes common development and prosperity and a road toward peace and friendship by enhancing mutual understanding and trust, and strengthening all-around exchanges”7. According to the news of Xinhua, the new Silk Road is described as an area of economic cooperation and project that will provide new possibilities and a new future for China and all the countries on the road to be built. It includes railways, highways, air, sea and pipeline transportation.

China’s benefits from the project The main question here is why does China need this project? As a result of the economic

adjustments made by the President of the People's Republic of China, Deng Xiaoping, China has achieved a stable economic growth momentum, and for today it is the most populous country8 and it has the second largest economy in the world by nominal GDP9. But China’s economic growth rate has been declining in the last decade10. However, to continue economic development based on the strong economy it is very important to access cheap and available energy sources. Currently, China’s energy resources are imported using routes through the Pacific and due to American military presence there, China considers it as a potential threat. Connecting China with Central Asia, Middle East, Europe, and Africa, this project promises obvious benefits for China’s economy.

To retain the fall in its economy, China sets the short and long term goals. The short term goal is to stop the slowdown of its economy by increasing the share of foreign trade. This can be achieved if the trade is secured and done without interruption. The long term goal is to develop the relations with Central Asian countries and by this way to increase its influence and dominance in the region.

The Asia Infrastructure Investment Bank (AIIB) and The Shanghai-based New Development Bank (former BRICS Development Bank) have established the 40-billion-dollar New Silk Road infrastructure fund11. The Chinese International Commission on Urban Development Strategies (CIUDSRC) has been assigned by the government to work on the Silk Road project. The foundation aims to establish an expert team that can work with China in the countries along the planned highway and sea route. All APEC countries except Japan, Australia and South Korea joined the bank despite the US opposition and pressure due to the worry that this bank would diminish the effectiveness of the World Bank. For today, there are 57 states, including US allies, such as UK and Germany, which have joined Asian Bank.

There is an opinion that this project is planned not only for trade purposes. However, Chinese officials try to dispel such suspicion. Thus, Foreign Minister Wang Yi stated that this initiative “is a product of inclusive cooperation, not a tool of geopolitics, and must not be viewed with the outdated Cold War mentality.”12 Other Chinese officials also stress that China “does not ask these countries whose allies they are, what religions they believe, what doctrines they follow in their politics, and the nature of their past relationships with China” That is why China “does not wish to take the old road of traditional geopolitical confrontation, breaking through encirclement, and striving for hegemony” 13.

6Action plan on the Belt and Road Initiative Retrieved from: http://english.gov.cn/archive/publications/

2015/03/30/content_281475080249035.htm 7 Action plan on the Belt and Road Initiative Retrieved from: ttp://english.gov.cn/archive/ publications

/2015/03/30/content_281475080249035.htm 8 National Bureau of Statistics of China 2016. Retrieved from: http://data.stats.gov.cn 9 Gross domestic product 2015. Retrieved from: http://databank.worldbank.org/data/download/GDP.pdf 10 China GDP: Economy slows to 6.7% in first quarter.2016. Retrieved from : http://www.bbc.com/news/business-

36051327 11 China to establish $40 billion Silk Road infrastructure fund ttp://www.xinhuanet.com/silkroad/english/index.htm 12 Ministry of Foreign Affairs, the People's Republic of China Retrieved from : http://www.fmprc.

gov.cn/mfa_eng/wjb_663304/wjbz_663308/2461_663310/t1243662.shtml 13 Chinese Views and Commentary on the “One Belt, One Road” Initiative Retrieved from:

http://www.hoover.org/sites/default/files/research/docs/clm47ms.pdf

9

Risks in the project Besides the benefits that can be obtained from this project, there are also a bulk of risks for the

companies that are investing in it. Among them it is important to stress on instability of the political systems, macroeconomic risks, payments problem, human resources, financial risks, taxes policies in different countries, and etc. As we can see from the Picture 2, the possibility of risks is high in the countries where there is a political conflicts or wars. According to the researches carried out by the Chinese companies14, there are some risks for the project especially in the Middle East and Africa. Despite being aware of these risks, China continues working on the implementation of this project.

Picture 2. Credit risks by the country

Since the project was announced, the certain investments has been already done. However, in

some cases there were serious problems invertors faced. For example, after the government changed in Sri-Lanka, the arrangements done with the previous authorities concerning the 1,5 billion investment in Colombo Harbour project was suspended on suspicion of corruption schemes15. Another example concerns 400-million-dollar project of construction a dam by Chinese company Sinohydro Corporation. After civil society organizations have proved the potential damage that the dam may cause for the environment, the project was suspended until 201816. The last example can be given from the Myanmar where China Power Investment company was planning to build Myitsone hydroelectric dam, however due to the changes in Myanmar’s government, the project was also suspended.

Central Asia: an arena of world’s power straggle Even though Chinese officials stress on the pure economic reasons for this project if we analyse

China’s policy in the Central Asia, we can come to the opposite conclusion.

14 Çin İpek Yolu Ekonomik Kemeri Projesi Bilgi Notu II 23 Nisan 2015 Retrieved from: http://www.taysad.org.tr/uploads/dosyalar/05-06-2015-10-02-II-Cin-Ipek-Yolu-Ekonomik-Kemeri-Projesi-Bilgi-Notu.pdf

15 Suspended Chinese-funded Colombo Port City project gets new lease of life.2015. Retrieved from: http://www.atimes.com/article/suspended-chinese-funded-colombo-port-city-project-gets-new-lease-of-life/ access 18 ХII 2016

16 China hopes to resume Myitsone hydro dam.2016 Retrieved from: http://www.mmtimes.com/index.php/business/ 19377-china-hopes-to-resume-myitsone-hydro-dam.html

10

China wants to invest in the development of infrastructure and communications in the Central Asia. This will help China to obtain strong positions in the Xinjana Uygur Autonomous region, and to decrease the security threats for Chinese investments in the Central Asia region. This goals shows that China is trying to take the leader role in this region. As an example of this dominance, Chinese currency “yuan” was spread in Central Asian countries.

Chinese companies have funded and built roads, bridges and tunnels across Central Asia, increasing trade and making China the dominant economic power in the region. In 2013, trade between China and the five Central Asian states (Kazakhstan, Kyrgyzstan, Tajikistan, Turkmenistan and Uzbekistan) in total $50 billion, while the five states’ trade with Russia – previously the region’s top economic player – amounted to only $30 billion.17

The first step of the project which connects China with Kazakhstan was already completed and train services have started. China attaches much importance to role of Kazakhstan in this project, because Kazakhstan is located in the centre of Eurasia.

The growing power of China in Central Asia cannot be ignored by the global powers such as the USA and Russia, which are active in the region. For example, the fact that AIIB, which is established to finance the Chinese project, can would compete with World Bank, is a reason of concern for the USA. Furthermore, it happens in parallel with the fact that the USA has been losing its power in Afghanistan and Central Asia. As we know, it withdrew military bases from Uzbekistan and Kirgizstan.

Lu Feng, a professor of economics at Peking University, asserts that U.S. suspicions and questions regarding the AIIB are “just pretexts to oppose the AIIB and attempts to persuade other developed economies from joining it.” He notes that “the United States is the only major Western power to question the establishment of the AIIB,” and that the fact that many Western countries have now applied to join the bank is indeed “a prelude to the restructuring of the global system18.

Another power which also has interest Central Asia is Russia. Even though China’s power is growing in this region, the positions of Russia is still solid, therefore it is difficult to conduct any policy in the region without taking Russia’s consent. Especially, the Central Asian countries depend on Russia in the sphere of the international trade. Kodaman argues that Russia established Eurasian Economic Union as a respond of China’s increasing power in this region19. According to the Russian geopolitical doctrine, the multipolar World system must include Eurasia with the centre in Russia. Even though Russia has established the Eurasian Economic Union, it seems that it is difficult to compete with China. Also Russian annexation of Crimea, its involvement in Ukrainian and Syrian crisis, EU sanctions and fall of petrol prices has been damaging the Russian economy. Moreover, when the project is finished, it will reduce the dependence of the Central Asian countries from Russia.

Conclusion To conclude, “One Belt, One Road” project, which was called New Silk Road, promises diverse

opportunities to many countries who are involved, but it seems that the greatest benefits will be obtained by its initiator, China. It aims to establish new trade roads and accelerate a global trading.

Even though China’s officials have constantly stress only on the economic reasons for this project, it has obvious geopolitical goals. Furthermore, China’s economic goals linked to its geopolitical ambitions. The realization of this project presupposes large investments in the neighbouring regions. Thus, China has already made serious investments in the Central Asian countries. These investments aim to help to Central Asian countries to become less dependent form Russia. At the same time, it will increase China’s dominance in the region and lead to the clash of interest with global powers.

17 China's Huge 'One Belt, One Road' Initiative Is Sweeping Central Asia. Retrieved From:

http://www.heritage.org/research/commentary/2016/11/chinas-one-belt-one-road-inititative 18 Harbingers of a fairer global financial system. Retrieved From: http://www.nationmultimedia.

com/news/opinion/aec/30258314 19 Kodaman, T. Jeoekonomik Hayaller: Çin’in Yeni İpek Yolu Girişimi’nin Orta Asya’da Algısı / Gonca, İ.B. //

İnsan ve Toplum Bilimleri Araştırmaları Dergisi. n5. s.1251-1261. Retrieved from : http://itobiad.com/article/ viewFile/5000185327/5000169444

11

Despite the certain risks and challenges China faced in this project, it has not receded. Moreover, we can see that Russia and the USA were partly forced out of the region by China’s growing power. Even if China’s does not announce its goal to become a global power, the results of its activity already at the beginning of the project shows opposite. First stages of “One Belt, One Road” have led to change of power balance in the Central Asia in favour of China, proving its intention to compete contemporary leaders. Passing through the important regions of the world, New Silk Road will strengthen China’s positions there and as a result contribute to the increasing of China’s weight in the world politics.

Summary The article examines the main characteristics of the Chinese project “One Belt, One road”.

Benefits and possible risks of the project are analysed. Geopolitical goals that China seeks to attain by implementing this project in Central Asia are discussed.

Keywords: China, “One Belt, One road”, Central Asia, New Silk Road

USED SOURCES 1. “One Belt One Road” – Implications for the European Union Retrieved from:

http://euap.hkbu.edu.hk/main/one-belt-one-road-implications-for-the-european-union/ 2. A role for UK companies in developing China’s new initiative Retrieved from:

http://www.cbbc.org/cbbc/media/cbbc_media/One-Belt-One-Road-main-body.pdf 3. Altay A. Çin ve Yeni İpek yolu projesi./ A. Altay// Asya Pasifik Dergisi.-2014.- n44. s.76-77.

Retrieved from: http://www.altayatli.com/files/Analist44IpekYolu.pdf 4. Atasoy, F. Küreselleşme Çağında Yeniden İpek Yolu. /F. Atasoy // Kültür ve Turizm Bakanlığı.-

2010- s.1-11. Retrieved from: http://www.academia.edu/3855353/K%C3%BCreselle%C5%9 Fme_%C3%87a %C4%9F%C4%B1nda_Yeniden_%C4%B0pek_Yolu

5. China GDP: Economy slows to 6.7% in first quarter. Retrieved from : http://www.bbc.com/news/business-36051327

6. China hopes to resume Myitsone hydro dam.2016 Retrieved from: http: //www.mmtimes.com/index.php/business/19377-china-hopes-to-resume-myitsone-hydro-dam. html

7. China to establish $40 billion Silk Road infrastructure fund http://www.xinhuanet. com/silkroad/english/index.htm

8. China's Huge 'One Belt, One Road' Initiative Is Sweeping Central Asia Retrieved from: http://www.heritage.org/research/commentary/2016/11/chinas-one-belt-one-road-inititative

9. Çin İpek Yolu Ekonomik Kemeri Projesi Bilgi Notu II 23 Nisan 2015 Retrieved from: http://www.taysad.org.tr/uploads/dosyalar/05-06-2015-10-02-II-Cin-Ipek-Yolu-Ekonomik-Kemeri-Projesi-Bilgi-Notu.pdf

10. Gross domestic product 2015. Retrieved from: http://databank. worldbank. org/data/download/GDP.pdf

11. Kara, A. Çin’in İpek yolu Ekonomik kuşağı Projesi ve Kazakistan. /A. Kara // Avrasya Ekonomik İlişkiler Derneği. -2015.-Retrieved from: http://ekoavrasya. net/duyuru. aspx?did=176&Lang=TR

12. Kodaman, T. Jeoekonomik Hayaller: Çin’in Yeni İpek Yolu Girişimi’nin Orta Asya’da Algısı / Gonca, İ.B. // İnsan ve Toplum Bilimleri Araştırmaları Dergisi. n5. s.1251-1261. Retrieved from: http://itobiad.com/ article/viewFile/5000185327/5000169444

13. Kulaklıkaya, Ö. Modern İpek Yolu. / Ö. Kulaklıkaya // Türkiye Ekonomi Politikaları Araştırma Vakfı.-2013.- s.1-7. Retrieved from: http://www.tepav.org.tr/upload/files/1361895321-7.Modern_Ipek_ Yolu_Orta_Asya___nin_Kuresel_Ekonomiye_Acilan_Kapisi.pdf

14. National Bureau of Statistics of China 2016. Retrieved from: http://data.stats.gov.cn 15. New Silk Road Could Change Global Economics Forever Retrieved from:

http://time.com/3893977/new-silk-road-global-economics/ 16. Suspended Chinese-funded Colombo Port City project gets new lease of life.2015. Retrieved from:

http://www.atimes.com/article/suspended-chinese-funded-colombo-port-city-project-gets-new-lease-of-life/ 17. The “One Belt, One Road” Strategy and China’s Energy Policy in the Middle East. Retrieved form:

http://www.mei.edu/content/map/%E2%80%9Cone-belt-one-road%E2%80%9D-strategy-and-china%E2%80%99s-energy-policy-middle-east

12

Віра Шатурма

«СХІДНЕ ПАРТНЕРСТВО» У ВІДНОСИНАХ РОСІЯ та ЄС

У статті аналізується вплив програми «Східне партнерство» на двосторонні відносини Росії та ЄС. Автор акцентує увагу на оцінках цієї ініціативи російськими експертами, політологами та аналітиками, а також розглядає питання у контексті конкуренції Росії та ЄС за сфери впливу.

Ключові слова: Росія, ЄС, «Східне партнерство», «спільне сусідство», сфери впливу, інтеграційний проект, конкуренція.

Європейський Союз та Російська Федерація є ключовими акторами європейського

континенту та одними з головних міжнародних гравців. Обидві сторони претендують на роль регіональних центрів сили та детермінують політичну ситуацію в Європі, розвиваючи конкурентні інтеграційні проекти для країн так званого «спільного сусідства». 2014-й став роком найглибшої кризи у відносинах між Росією і ЄС з кінця холодної війни. Події в Україні показали, що Росія не збирається відмовлятися від розширення своєї сфери впливу за рахунок Східної Європи і активно позиціонує себе як «справжній партнер»20 своїх сусідів з «ближнього зарубіжжя». Для ЄС, в свою чергу, стало проблематичним одночасно реалізовувати програму «Східного партнерства» і розвивати задеклароване стратегічне партнерство з Російською Федерацією. В результаті, сторони, попри свою економічну та енергетичну залежність одна від одної, стали конкурентами в геополітичному протистоянні.

Беручи до уваги вищезазначені особливості сучасного стану відносин Росія – ЄС, все більшої актуальності набуває їх дослідження в тісному зв’язку з проблемою інтеграції держав «спільного сусідства». Україна, як одна із держав учасниць програми «Східне партнерство», однозначно визначилася у своєму зовнішньополітичному курсі на користь євроінтеграції, але, тим не менш, не може уникнути впливу Росії, а також у великій мірі залежить від динаміки двосторонніх взаємодій Росії та ЄС, що обумовлює актуальність обраної теми.

Стан наукової розробки. Дослідженням ЄС в Росії займаються як окремі дослідники (Т. Бордачев21, А. Громико22, С. Караганов23, Ф. Лукьянов24 та ін.), так і групи експертів у рамках дослідницьких центрів, таких як: Інститут Європи РАН, Центр комплексних європейських і міжнародних досліджень факультету Світової економіки і світової політики Національного дослідницького університету «Вища школа економіки», експертно-аналітичний центр Міжнародний дискусійний клуб «Валдай», Російська рада з міжнародних справ, Московський державний інститут міжнародних відносин Міністерства закордонних справ РФ, Рада з зовнішньої та оборонної політики.

Серед українських науковців тематика відносин Росія – ЄС представлена у працях Н. Гордіюк25, І. Грицуник26, Т. Сидорук27, А. Цибуляк28, О. Шаповалова29 та ін.

20 Протиставляючи себе у цьому сенсі ЄС. 21 Бордачёв Т. Новый стратегический союз. Россия и Европа перед вызовами XXI века: возможности

«большой сделки» / Т. Бордачёв. � Москва: Издательство «Европа», 2009. � 304 с. 22 Громыко А. Россия и Евросоюз: динамика отношений / А. Громыко // Белорусский экономический

журнал. – 2013. – №1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://edoc.bseu.by:8080/bitstream/edoc/1009/2/ Gromyko_A_A_Rossiya_i_Evrosoyuz_dinamika_otnosheniy_BEZh_1_13_ocr.pdf

23 Караганов С. Нет простых решений. О перспективах российско-европейских отношений / С. Караганов // Международная жизнь. – 16.09.2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://interaffairs.ru/news /show/13754

24 Лукьянов Ф. Совсем «Восточное партнерство» / Ф. Лукьянов // Россия в глобальной политике. – 22.05.2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru/redcol/Sovsem-Vostochnoe-partnerstvo-17472

25 Гордіюк Н. Політика Європейського Союзу щодо Російської Федерації: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.04 «Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку» / Н. Гордіюк. – К., 2010. � 20 с.

13

Не менш активно моніторять різні аспекти російсько-унійних відносин у своїх роботах такі зарубіжні дослідники як: А. Віттковськи30, П. Журавскі вель Граєвскі31, Р. Лісякєвіч32, М. Менкішак33 та багато інших.

В рамках пропонованої наукової розвідки зроблено спробу проаналізувати вплив програми «Східне партнерство» на двосторонні відносини Росія – ЄС.

Відповідно до поставленої мети вирішуються такі завдання: - розглянути явище конкуренції між ЄС та РФ за вплив на держави учасниці проекту; - проаналізувати російську позицію щодо інтеграційної ініціативи ЄС. Перед найбільшим за історію існування ЄС розширенням 2004 р. розпочався процес

формування Європейська політика сусідства (ЄПС). У 2003 р. було опубліковане комюніке «Розширена Європа – Нові сусіди: Нова система стосунків з нашими східними та південними сусідами», з яким пов’язане виникнення поняття «спільне сусідство»34. В ЄС почалася дискусія про необхідність долучити «нових європейських сусідів»35 до більш тісної співпраці і запобігти утворенню «нових ліній поділу» в Європі36.

Росія у цей час також почала активно цікавитися «спільними сусідами». Через призму російських стратегічних документів простежується тенденція до зростання значення розвитку двосторонньої і багатосторонньої співпраці з країнами «ближнього зарубіжжя». Паралельно з’являються нові економічні інтеграційні об’єднання ініційовані РФ: Євразійське економічне співтовариство у 2000 р.; Єдиний економічний простір у 2003 р.37. Але, разом з тим, в Росії

26 Грицуник І. «Європейський вектор» у зовнішній політиці Росії / І. Грицуник // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т. 122. Вип. 109. Політологія. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. – С. 138-141.

27 Сидорук Т. Передумови появи та процес концептуалізації Європейської політики сусідства / Т.В. Сидорук // Наук. вісн. Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія: Міжнародні відносини. – 2009. – № 3. – С. 17-23.

28 Цибуляк А. Військово-політичний аспект зовнішньополітичної стратегії Російської Федерації в Європі: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.04 «Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку» / Цибуляк А. � К., 2011. � 21 с.

29 Шаповалова О. Східне партнерство: асиметрія очікувань і можливостей / О. Шаповалова // International review. � 2010. � № 3 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.fes.de/pdf-files/bueros/ukraine/ 06780/review-3.2010.pdf

30 Wittkowsky A. Russia, the EU, and the Eastern Partnership: Intentions and Perceptions, сборник докладов международной конференции, под ред. Е. Клицуновой, Б. Кузнецова, Санкт-Петербург, декабрь 2009 г. – СПб.: Издательство Левша, 2010. – C. 8-21.

31 Żurawski vel Grajewski P. Polityka Unii Europejskiej wobec Rosji a interesy Polski 1991-2004 / P. Żurawski vel Grajewski. – Kraków-Warszawa: Ośrodek Myśli Politycznej, Centrum Europejskie Natolin, 2008 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – http://omp.org.pl/artykul.php?artykul=154

32 Lisiakiewicz R. Geostrategiczny wybór Rosji u zarania trzeciego tysiąclecia, Tom III, Unia Europejska jako partner strategiczny Federacji Rosyjskiej na początku XXI wieku, Część I: Aspekt polityczny / R. Lisiakiewicz. – Kraków: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2015. – 277 c.

33 Menkiszak M. Wielka Europa. Putinowska wizja (dez)integracji europejskiej / M. Menkiszak // Prace OSW. � № 46, Warszawa 2013. – 43 c. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – https://www.osw.waw.pl/sites/default/ files/wielka_europa_net.pdf

34 «Спільне сусідство» (англ. Common Neighbourhood; рос. «общее соседство») − сукупність держав, які географічно знаходяться між ЄС та Росією, є колишніми радянськими республіками та в тій чи іншій мірі реалізовують євроінтеграційні плани. Серед дослідників саме цих країн таке поняття є малопоширеним, адже сама його ґенеза зумовлена логікою двостороннього співробітництва між ЄС і Росією, в той час як для дослідження зовнішньої політики ЄС по відношенню до Східної Європи більш звичним є поняття «країни Східного партнерства».

35 Поява такого поняття зумовлена розширенням ЄС і переміщенням кордонів на сході. 36 Communication from the Commission to the Council and the European Parliament «Wider Europe –

Neighbourhood: A New Framework for Relations with our Eastern and Southern Neighbours», 11.3.2003, Brussels [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eeas.europa.eu/enp/pdf/pdf/com03_104_en.pdf.

37 РФ повернулася до політики сфер впливу і визнала стратегічно важливим «близьке зарубіжжя» задовго до розширення ЄС і появи «Східного партнерства». Точкою неповернення став офіційний початок процесу розширення ініційований НАТО в 1996 р. Цього ж року Міністром закордонних справ РФ став Є. Примаков – прихильник концепції «багатополярного світового ладу», яка була презентована також в 1996 р. на 51-й Сесії ООН. Ця концепція стала основою так званої «доктрини Примакова» і передбачала створення вісі Москва – Пекін – Делі. Насправді, метою доктрини стало збереження Росією старої сфери впливу – так званого «близького

14

розуміли, що порівняно з ЄС, інтеграційні проекти Кремля не є привабливими ні в політичному, ні в економічному, ні в цивілізаційному плані для країн колишнього СРСР.

Слід наголосити, що ЄС розглядали можливість участі Росії в ЄПС, проте Москва відмовилася, мотивуючи це прагненням бути рівноправним, а не молодшим партнером Євросоюзу38. Тому, спеціально для Росії в ЄС розробили окрему стратегічну програму формування чотирьох спільних просторів співробітництва (економічний; внутрішньої безпеки та правосуддя; зовнішньої безпеки; науки та освіти, включаючи культурні аспекти). В 2005 р. на самміті Росія – ЄС в Москві було підписано так звані «дорожні карти» для кожного з цих просторів. По своїй суті цей формат особливо не відрізнявся від угод, укладених Євросоюзом в рамках ЄПС з іншими країнами-сусідами.

Вже тоді в РФ набула поширення думка, що запропоновані концепція і механізми програми ЄПС є проявом «м'якої сили» Євросоюзу і діють за принципом «допомога в обмін на реформи», що веде до поширення впливу Євросоюзу на сфери інтересів Росії39.

В період 2004-2005 рр. зіткнення інтересів ЄС та Росії в регіоні СНД почало зростати. Чим більше ЄС нарощував відносини зі згаданими вище державами, тим болісніше на це реагувала Росія. Свою роль відіграли і розширення ЄС, і хвиля революцій, які сколихнули пострадянські держави. Зокрема, вже в 2005 р. після подій Помаранчевої революції, російські експерти заявляли про те, що можливість вступу України до ЄС спричинить появу нової «залізної завіси» між Росією та Заходом40.

Для Євросоюзу створення проекту для реалізації політики на пострадянському просторі не втрачало своєї актуальності. Найбільшу увагу цьому питанню приділяли Німеччина та Польща, тому в ході дискусій щодо переформатування ЄПС та пошуку дієвої східної стратегії виокремилися відповідно два базових підходи – німецький та польський.

Зацікавлення Німеччини було зумовлено її тісними стосунками з Росією та роллю «двигуна» євроінтеграційних процесів. Тому, німецький підхід ґрунтувався на більш широкому охопленні східної політики Євросоюзу, яка мала включати політику щодо Росії як найважливішого партнера в якості центрального компоненту. Виступаючи за поглиблення співпраці з країнами «Східного партнерства» в економічній сфері, Німеччина вважала розвиток відносин в політичній сфері небажаним, оскільки це врешті-решт сприяло би інтеграції цих країн до ЄС, що в свою чергу, спровокувало б відповідну негативну реакцію Росії41.

Польський варіант східного напрямку в зовнішній політиці ЄС, на відміну від німецького, був зорієнтований на наближення країн Східної Європи до Євросоюзу в тій мірі, яка б дозволяла уникнути їхнього повернення до сфери впливу Росії42. Врешті решт, Польща як «головний лобіст» східноєвропейських держав у Євросоюзі, стала ініціатором «Східного партнерства»43.

зарубіжжя». (Див.: Шмитс У. Европа и доктрина Примакова / У. Шмитс // Latvijas Avize. – 10.09.2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://inosmi.ru/world/ 20070910/236508.html).

38 Сидорук Т. Передумови появи та процес концептуалізації Європейської політики сусідства / Т.В. Сидорук // Наук. вісн. Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія : Міжнародні відносини. – 2009. – № 3. – С. 20.

39 Громыко А. Россия и Евросоюз: динамика отношений / А. Громыко // Белорусский экономический журнал. – 2013. – №1. – С. 10. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://edoc.bseu.by:8080/bitstream/edoc /1009/2/Gromyko_A_A_Rossiya_i_Evrosoyuz_dinamika_otnosheniy_BEZh_1_13_ocr.pdf.

40 Trenin D. Russia, the EU and the common neighbourhood [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.cer.org.uk/publications/archive/ essay/ 2005/russia-eu-and-common-neighbourhood.

41 Lisiakiewicz R. Geostrategiczny wybór Rosji u zarania trzeciego tysiąclecia, Tom III, Unia Europejska jako partner strategiczny Federacji Rosyjskiej na początku XXI wieku, Część I: Aspekt polityczny / R. Lisiakiewicz. – Kraków: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2015. – С. 150.

42 Шаповалова О. Східне партнерство: асиметрія очікувань і можливостей / О. Шаповалова // International review. 2010. № 3. – С. 32. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.fes.de/pdf-files/bueros/ ukraine/06780/review-3.20 10.pdf.

43 Брень Ю. «Східне партнерство» � шлях до вступу України в ЄС чи чергова політика добросусідства / Ю. В. Брень // Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій: збірник матеріалів V Міжнародної науково-практичної конференції для студентів, аспірантів, науковців, Суми, 26-28 квітня 2012 р. – Суми., 2012. – С. 103.

15

Після впровадження програми, позиції держав ЄС щодо неї розділилися: держави Західної Європи відносилися до «Східного партнерства» із суттєвими застереженнями і трактували його як засіб співпраці, обміну досвідом, демократизації, а «нові» члени Євросоюзу вважали його можливістю стримати геополітичні амбіції Росії.

В Кремлі програму сприйняли однозначно як спробу витіснення Росії з її сфери впливу, ізоляції від РФ шести держав СНД, з метою їх подальшої інтеграції в ЄС та НАТО. При цьому для росіян додатковим подразником було те, що «Східне партнерство» ‒ це, по великому рахунку, польський проект44. На думку російських аналітиків таку ініціативу Республіки Польща можна було пояснити по-перше, її «генетичним бажанням помститися Росії», а по-друге, бажанням закріпити свої претензії на роль рівної серед провідних держав ЄС шляхом створення власної периферії за зразком Німеччини45.

Також російські експерти висловлювали думку, що для Польщі та Швеції46, держави «спільного сусідства» з Росією – це в першу чергу зона безпеки на випадок повернення Кремля до експансіоністської лінії47.

Від моменту офіційного оголошення Євросоюзом програми «Східне партнерство» зі сторони РФ почали надходити чіткі сигнали про недопущення такого втручання в її сферу інтересів. Так, 21 березня 2009 р. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров висловив застереження, що держави «Східного партнерства» будуть змушені обирати між інтеграцією з ЄС, або з Росією. За словами російського політолога Тимофія Бордачова метою програми є скорочення російського впливу на країни Південного Кавказу, Україну і, потенційно, Білорусь48, а Дмитро Медведєв просто стверджував, що програма створена проти Росії49.

ЄС не звертав уваги на російську реакцію стосовно питання інтеграції пострадянських держав Східної Європи, і в результаті, ввійшов у конфлікт із Росією зовсім непідготовленим, не передбачаючи, що конкуренція з Москвою за держави «Східного партнерства» може закінчитись навіть збройною конфронтацією50.

Кремль називав справжніми пріоритетами ЄС в реалізації «Східного партнерства» енергетику (тобто пошук альтернатив російському газу), а також вже зазначений вище підрив геополітичного впливу Росії і посилення впливу Євросоюзу (свідченням чого, на думку російських експертів, була наприклад підтримка Грузії з боку Брюсселя у війні 2008 р.)51.

Якщо говорити саме про Південний Кавказ в рамках програми «Східне партнерство», то варто зазначити, що Євросоюз не міг ігнорувати негативні явища в регіоні, котрі підтримувала Росія. Це в першу чергу стосується сепаратистських війн в Грузії та Азербайджані, а також посилення проросійських настроїв у Вірменії, яка відіграє роль провідника російських впливів

44 Улахович В. Разночтения «Восточного партнерства», Россия и Восточное партнерство ЕС: вызов или

новая платформа для сотрудничества?, сборник докладов международной конференции, под ред. Е. Клицуновой, Б. Кузнецова, Санкт-Петербург, декабрь 2009 г. – СПб.: Издательство Левша, 2010. – C. 60-61.

45 Караганов С. Европа, Россия и схватка за Украину / С. Караганов // Россия в глобальной политике. – 12.11.2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru/pubcol/Evropa-Rossiya-i-skhvatka-za-Ukrainu-16199.

46 Яка теж активно підтримувала ініціативу «Східного партнерства». 47 Лукьянов Ф. Совсем «Восточное партнерство» / Ф. Лукьянов // Россия в глобальной политике. –

22.05.2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru/redcol/Sovsem-Vostochnoe-partnerstvo-17472.

48 Бордачёв Т. Новый стратегический союз. Россия и Европа перед вызовами XXI века: возможности «большой сделки» / Т. Бордачёв. � Москва: Издательство «Европа», 2009, � 304 с.

49 Wittkowsky A. Russia, the EU, and the Eastern Partnership: Intentions and Perceptions, сборник докладов международной конференции, под ред. Е. Клицуновой, Б. Кузнецова, Санкт-Петербург, декабрь 2009 г. – СПб.: Издательство Левша, 2010. – C. 8.

50 Kwiatkowska-Drożdż A., Popławski K. Niemcy wobec konfliktu rosyjsko-ukrainskiego – szok i niedowierzanie / Komentarze OSW, 3.04.2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.osw.waw.pl/pl/publikacje /komentarze-osw/2014-04-03/niemcy-wobec-konfliktu-rosyjsko-ukrainskiego-szok-i.

51 Сергунин А. «Восточное партнерство» в контексте российско-европейских отношений, сборник докладов международной конференции, под ред. Е. Клицуновой, Б. Кузнецова, Санкт-Петербург, декабрь 2009 г. – СПб.: Издательство Левша, 2010. – C. 35.

16

на Південному Кавказі. Сприяння ЄС у розв’язанні конфліктів привело би до зміцнення позицій об’єднання в країнах регіону і послаблення позицій Росії. На додачу варто зазначити, що південнокавказькі держави мають величезне значення як транзитна територія, і саме енергетичний чинник є однією із основних причин зацікавленості ЄС у регіоні52.

Найбільший тиск серед держав Південного Кавказу, які беруть участь у «Східному партнерстві», Росія чинить на Вірменію, яка незважаючи на це, не хоче відмовлятися від можливості політичного й економічного зближення з Європою. Єреван дуже вразливий, бо Росія підтримує його у Нагірно-Карабахському конфлікті, але разом з тим, зростаюча залежність від Росії загрожує суверенітету Вірменії, яка все більше усвідомлює можливі наслідки приєднання до Євразійського економічного союзу. Тому, основним викликом для Вірменії в рамках «Східного партнерства» впродовж певного часу була здатність Єревану протистояти російському тиску, а ЄС – реалістичніше дивитися на межі партнерства з Вірменією53.

Однак, в кінцевому підсумку Росії все ж вдалося знайти необхідні важелі впливу на Єреван. На початку вересня 2013 р. Вірменія заявила про рішення вступити до Митного союзу, хоча у рейтингу європейської інтеграції учасників «Східного партнерства» за 2013 р. країна досягла істотного прогресу і передбачалося, що у листопаді на саміті у Вільнюсі вона парафує угоду про асоціацію з ЄС54.

Росія намагається не лише маніпулювати державами-учасницями «Східного партнерства», як це показав приклад Вірменії, але і вносити розкол стосовно східної політики в самому ЄС. Так, цікавими є результати опитування, проведеного Інститутом світової політики разом з чеською Асоціацією з міжнародних питань за підтримки Міжнародного Вишеградського фонду. Респонденти з Чехії, Польщі та Словаччини зазначили, що у ключових напрямах проекту «Східного партнерства» було досягнуто певного прогресу, однак угорці продемонстрували скептичну позицію щодо цих досягнень. Зокрема, більшість угорських респондентів вважає, що «Східне партнерство» не посприяло розвитку верховенства права і відповідального урядування у країнах-учасницях програми. Крім того, 53,1% опитаних угорців вважає, що проект партнерства має антиросійський характер55.

Пояснити такі результати можна наступним чином: Росія після введення Євросоюзом санкцій, почала активно розширювати коло «дружньо налаштованих» до неї держав ЄС за рахунок Центральної Європи, так званих «нових членів» ЄС (Угорщина, Словаччина, Чехія), які одразу після вступу в ЄС протидіяли Росії, а зараз на фоні невдоволення політикою Брюсселю і посилення націоналістичних, проросійських та євроскептичних настроїв (які всідяко підігріває Кремль), переналаштувалися в бік більш «теплих» відносин з РФ.

Досягти такого крену Росії вдалося за допомогою енергетичного та економічного важелів. Крім того, використовувалися окремі елементи «м’якої сили»: маніпулювання громадською думкою і безпосередня фінансова підтримка проросійськи, або націоналістично налаштованих сил цих країн. Ця стратегія націлена на розкол єдності серед держав Євросоюзу стосовно питань розширення та продовження санкцій і європейської східної політики.

В геополітичних аналізах російських експертів переважають різко критичні оцінки «Східного партнерства». Проект трактувався як геополітичний виклик, який Євросоюз кинув РФ, а приводом для протистояння мало би бути майбутнє держав учасниць проекту, пов'язане з

52 Меликова З. Геополитические интересы Европейского Союза на Южном Кавказе / З. Меликова // Гілея. – 2012. – № 5. – С. 219-220. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/ Gileya/2012_60/Gileya60/I38_doc.pdf.

53 Giragosian R. The Eastern Partnership: the view from Armenia, The European Council on Foreign Relations / R. Giragosian. – 19th May, 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ecfr.eu/article/commentary armenia3032.

54 ЄС згорнув програму у Вірменії через рішення країни увійти до Митного союзу / Дзеркало тижня. – 6 вересня 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dt.ua/WORLD/yes-zgornuv-programu-u-virmeniyi-cherez-rishennya-krayini-uviyti-do-mitnogo-soyuzu-127935_.html.

55 Достал В. Тренди Східного партнерства / В. Достал // Асоціація з міжнародних питань (АМО). � 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://iwp.org.ua/img/Trends_of_Eastern_Partnership_ukr_new_2.pdf.

17

їх інтеграційним та модернізаційним вибором. Тому, конкуренційний російський проект – Євразійський Союз, був створений як виключно геополітичний, з допомогою якого Москва мала на меті протидіяти подальшому розширенню ЄС на Схід56.

Окрім цього, серед російських політологів набула поширення абревіатура БУМАГА (згідно з першими літерами держав учасниць програми: Білорусь, Україна, Молдова, Азербайджан, Грузія, Вірменія (російською – Армения), що мало свідчити про існування ініціативи суто «на папері», а не на практиці57.

В РФ «Східне партнерство» неодноразово оцінювали як «символічне», висловлюючи глибокі сумніви щодо можливостей ЄС прищепити державам-учасницям програми європейські ідеали та цінності. Також зазначалося, що Євросоюзу було би тяжко знівелювати повністю впливи Росії в цьому регіоні. Наприклад, у випадку з Білоруссю, зважаючи на рівень її економічної та енергетичної залежності від Росії, вона може дозволити собі не більше, ніж просто показові кроки58.

Відповідні твердження знаходили своє практичне втілення. Зокрема, під час візиту єврокомісара з питань європейської політики сусідства та переговорів щодо розширення ЄС Йоганнеса Гана до Білорусі, який відбувся 17 квітня 2015 р., Олександр Лукашенко підтвердив виключно економічну зацікавленість у «Східному партнерстві», заявивши, що в процесі співпраці з ЄС в рамках Партнерства, Республіка Білорусь не здійснюватиме кроків, які можуть викликати роздратування Росії. «І треба всіляко уникати партнерства проти будь-кого», – наголосив тоді білоруський лідер, маючи на увазі Росію та Китай59.

Деякі російські політологи вважають, що Росія і ЄС по відношенню до держав «спільного сусідства» керуються в першу чергу «негативним підходом» – головне, щоб вплив у цих державах не дістався супернику60.

Зокрема, російський політолог Тимофій Бордачов назвав протистояння Росії та Євросоюзу за сфери впливу «грою з нульовою сумою», котра характеризується зростаючою конкуренцією, коли поступка однієї зі сторін неминуче закінчується виграшем для іншої61.

Російські експерти в цілому сходяться на думці, що таке протистояння Росії та Євросоюзу є очевидно безперспективним та нераціональним. Так, російський політичний аналітик Федір Лукьянов назвав його економічно беззмістовним62, а політолог та особистий радник президента РФ Сергій Караганов висловив думку, що отримуючи перемоги, чи зазнаючи символічних поразок, програвали обидві сторони63.

Насправді, варто зазначити, що найбільшої шкоди в ході протистояння РФ – ЄС за сфери впливу, в результаті зазнали саме держави «Східного партнерства», а не Євросоюз чи Росія.

56 Cianciara A. Partnerstwo Wschodnie 2009-2014. Geneza, funkcjonowanie, uwarunkowania / A. Cianciara. –

Warszawa: Wydawnictwo Instytutu Studiów Politycznych Polskiej Akademii Nauk, 2014. � С. 143. 57 Lisiakiewicz R. Geostrategiczny wybór Rosji u zarania trzeciego tysiąclecia, Tom III, Unia Europejska jako

partner strategiczny Federacji Rosyjskiej na początku XXI wieku, Część I: Aspekt polityczny / R. Lisiakiewicz. – Kraków: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2015. – С. 151.

58 Сергунин А. «Восточное партнерство» в контексте российско-европейских отношений, сборник докладов международной конференции, под ред. Е. Клицуновой, Б. Кузнецова, Санкт-Петербург, декабрь 2009 г. – СПб.: Издательство Левша, 2010. – C. 42.

59 Лукашенко пропонує переформатувати «Східне партнерство» / Європейська правда. – 17 квітня 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/news/2015/04/17/7033013/.

60 Лукьянов Ф. Глобальное королевство кривых зеркал / Ф. Лукьянов // Политком. RU. – 07.12.2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://politcom.ru/19357.html.

61 Бордачёв Т. Новый стратегический союз. Россия и Европа перед вызовами XXI века: возможности «большой сделки» / Т. Бордачёв. � Москва: Издательство «Европа», 2009, � С. 10.

62 Лукьянов Ф. Совсем «Восточное партнерство» / Ф. Лукьянов // Россия в глобальной политике. – 22.05.2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru/redcol/Sovsem-Vostochnoe-partnerstvo-17472.

63 Караганов С. Союз Европы: последний шанс? / С. Караганов // Россия в глобальной политике. – 08.07.2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru/pubcol/Soyuz-Evropy-poslednii-shans-14943.

18

Події в Україні, згідно з російськими оцінками, продемонстрували, що сторони не можуть відмовитись від принципів «гри з нульовою сумою», які стали яскравою ілюстрацією конфронтаційного мислення, і Брюссель не просто не налаштований на спільний з РФ пошук рішення, але навіть не хоче припустити можливість такого рішення64.

Підсумовуючи оцінки «Східного партнерства» російськими експертами, можна зробити висновки, що позитивних серед них було дуже мало. Серед таких – оцінка Ірини Кобринської з Інституту світової економіки та міжнародних відносин РАН, яка назвала метою програми не ізоляцію Росії, а координацію дій ЄС стосовно держав на Сході для побудови стабільного, демократичного сусідства. Держави-учасниці ініціативи, на її думку, надавали «Східному партнерству» більше уваги, ніж сам ЄС і можуть вступити до нього у віддаленій перспективі65.

Згідно з переважною більшістю оцінок російських політологів, увесь сенс «Східного партнерства» полягає в прагненні Євросоюзу «перебити» російські інтеграційні проекти, а до подій в Україні привів «азарт сторін», тобто Росії і ЄС у конкуренції за сфери впливу66. Відповідно, анексію Криму та підтримку сепаратистів на сході України, в Москві пояснюють як «...достатньо законне, але запізніле прагнення навчити західних партнерів поважати життєво важливі інтереси Росії»67.

На нашу думку, такі заяви російських експертів – спроба виправдати власні неправомірні дії по відношенню до України і покласти відповідальність за ситуацію, яка склалася, на Євросоюз. З одного боку, цілком справедливо визнати наявність конкуренції між РФ і ЄС за сфери впливу, а з іншого – варто наголосити на кардинальній різниці методів боротьби, які обрали сторони. Агресія РФ по відношенню до України, сприяння «замороженим конфліктам» на теренах пострадянських держав і грубі порушення міжнародного права дуже тяжко визнати адекватною відповіддю на ініціативи Євросоюзу, які в переважній більшості залишаються у рамках «м᾽якої сили».

24 квітня 2015 р. Українська національна платформа Форуму громадянського суспільства Східного партнерства разом з Урядовим офісом з питань європейської інтеграції спільно організували публічне обговорення: «Оновлення змісту Європейської політики сусідства: очікування України»68. Обговорювалися зокрема і відносини ЄС з Російською Федерацією. Вироблення нового підходу Європейського Союзу до Росії в контексті конфлікту на Сході України було названо одним із ключових чинників реалізації «Східного партнерства»69.

Спроба Росії нав'язати свою волю за допомогою збройної агресії та загроза європейській безпеці загострили актуальність питання повноцінної інтеграції України та інших учасників «Східного партнерства» до Євросоюзу. При тому, що країни-члени ЄС намагалися відкласти обговорення цієї проблеми на невизначений термін, а то й зовсім ігнорувати її.

64 Бордачёв Т., Романова Т. Как сделать Европу надежным тылом / Т. Бордачёв, Т. Романова // Россия в

глобальной политике. – № 6. – 16.12.2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru /number/Kak-sdelat-Evropu-nadezhnym-tylom-16255.

65 Улахович В. Разночтения «Восточного партнерства», Россия и Восточное партнерство ЕС: вызов или новая платформа для сотрудничества?, сборник докладов международной конференции, под ред. Е. Клицуновой, Б. Кузнецова, Санкт-Петербург, декабрь 2009 г. – СПб.: Издательство Левша, 2010. – C. 62-63.

66 Лукьянов Ф. Совсем «Восточное партнерство» / Ф. Лукьянов // Россия в глобальной политике. – 22.05.2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru/redcol/Sovsem-Vostochnoe-partnerstvo-17472.

67 Караганов С. Нет простых решений. О перспективах российско-европейских отношений / С. Караганов // Международная жизнь. – 16.09.2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://interaffairs.ru/news/show/ 13754.

68 Відбулося публічне обговорення: «Оновлення змісту Європейської політики сусідства: очікування України» � Національна платформа Форуму громадянського суспільства «Східного партнерства» � 24 квітня 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eap-csf.org.ua/vidbulosya-publichne-obgovorennya-onovlennya-zmistu-yevropeyskoyi-politiki-susidstva-ochikuvannya-ukrayini/.

69 Публічне обговорення: «Оновлення змісту Європейської політики сусідства (політики Східного Партнерства): очікування України», Мультимедійна платформа іномовлення України УКРІНФОРМ � 24 жовтня 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/rubric-conference/1838839-b11292b6553a095fc3332039a1ce08 8a.html.

19

ЄС не розглядає повноправне членство держав пострадянського простору в найближчій перспективі через труднощі й загрози, з якими доведеться зіткнутися в зв'язку з розширенням на схід. Географічне розташування Грузії, соціальні проблеми Молдови, велика територія України, складні відносини цих трьох держав з Росією та російсько-український конфлікт разом з економічним відставанням перетворюють розширення ЄС на надзвичайно складний виклик, з яким поки що Євросоюз не готовий зіткнутися. Разом з тим, існують побоювання, що без перспективи повноправного європейського майбутнього для держав, котрі підписали Угоди про асоціацію, буде все важче реалізовувати реформи, виконувати вимоги Угоди та протистояти тиску Росії70.

Таким чином, аналіз позиції Росії щодо «Східного партнерства» вказує на її реальне ставлення до ЄС. Всі без вийнятку російські аналітики наголошують на необхідності будування відносин з ЄС на принципі рівноправності. В їх трактуванні це означає, що Європейський Союз повинен поважати інтереси РФ і не втручатися в сфери її впливу.

Реалізація програми «Східне партнерство» довела, що незважаючи на декларації про стратегічне партнерство, Росія та ЄС насправді конкурують між собою за вплив на держави Східної Європи та Південного Кавказу, які мають зробити свій вибір на користь європейської чи російської інтеграційної моделі. Така конкуренція рано чи пізно мала привести або до капітуляції Москви чи Брюсселю, або до конфлікту, як це і сталося в 2014 р.

V. Shaturma Eastern Partnership in the Russia – EU Relations. The article analyzes the impact of the Eastern Partnership program on the Russia – EU

relations. The author focuses on the Russian estimates of the initiative made by experts, political scientists and analysts, as well as considers the issue in the context of Russia – EU competition for spheres of influence.

Key words: Russia, EU, Eastern Partnership, Common Neighborhood, spheres of influence, integration project, competition.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бордачёв Т. Новый стратегический союз. Россия и Европа перед вызовами XXI века: возможности «большой сделки» / Т. Бордачёв. ‒ Москва: Издательство «Европа», 2009. ‒ 304 с.

2. Бордачёв Т., Романова Т. Как сделать Европу надежным тылом / Т. Бордачёв, Т. Романова // Россия в глобальной политике. – № 6. – 16.12.2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru/number/ Kak-sdelat-Evropu-nadezhnym-tylom-16255

3. Брень Ю. «Східне партнерство» ‒ шлях до вступу України в ЄС чи чергова політика добросусідства / Ю. В. Брень // Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій: збірник матеріалів V Міжнародної науково-практичної конференції для студентів, аспірантів, науковців, Суми, 26-28 квітня 2012 р. – Суми., 2012. – С. 100-104.

4. Відбулося публічне обговорення: «Оновлення змісту Європейської політики сусідства: очікування України» ‒ Національна платформа Форуму громадянського суспільства «Східного партнерства» ‒ 24 квітня 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eap-csf.org.ua/vidbulosya-publichne-obgovorennya-onovlennya-zmistu-yevropeyskoyi-politiki-susidstva-ochikuvannya-ukrayini/

5. Гордіюк Н. Політика Європейського Союзу щодо Російської Федерації: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.04 «Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку» / Н. Гордіюк. – К., 2010. ‒ 20 с.

6. Грицуник І. «Європейський вектор» у зовнішній політиці Росії / І. Грицуник // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т. 122. Вип. 109. Політологія. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. – С. 138-141.

7. Громыко А. Россия и Евросоюз: динамика отношений / А. Громыко // Белорусский экономический журнал. – 2013. – №1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://edoc.bseu.by:8080/bitstream/edoc/1009/2/Gromyko_A_A_ Rossiya_i_Evrosoyuz_dinamika_otnosheniy_BEZh_1_13_ocr.pdf

70 Hug A. Trouble in the Neighbourhood? The future of the EU's Eastern Partnership / A. Hug. – The Foreign

Policy Centre, February 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://fpc.org.uk/fsblob/1681.pdf.

20

8. Достал В. Тренди Східного партнерства / В. Достал // Асоціація з міжнародних питань (АМО). ‒ 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://iwp.org.ua/img/Trends_of_Eastern_Partnership_ukr_new_2.pdf

9. ЄС згорнув програму у Вірменії через рішення країни увійти до Митного союзу / Дзеркало тижня. – 6 вересня 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dt.ua/WORLD/yes-zgornuv-programu-u-virmeniyi-cherez-rishennya-krayini-uviyti-do-mitnogo-soyuzu-127935_.html

10. Караганов С. Европа, Россия и схватка за Украину / С. Караганов // Россия в глобальной политике. – 12.11.2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru/pubcol/Evropa-Rossiya-i-skhvatka-za-Ukra inu-16199

11. Караганов С. Нет простых решений. О перспективах российско-европейских отношений / С. Караганов // Международная жизнь. – 16.09.2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://interaffairs.ru/news /show/13754

12. Караганов С. Союз Европы: последний шанс? / С. Караганов // Россия в глобальной политике. – 08.07.2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.globalaffairs.ru/pubcol/Soyuz-Evropy-poslednii-shans-14943 13. Лукашенко пропонує переформатувати «Східне партнерство» / Європейська правда. – 17

квітня 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/news/2015/04/17/7033013/

14. Лукьянов Ф. Глобальное королевство кривых зеркал / Ф. Лукьянов // Политком. RU. – 07.12.2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://politcom.ru/19357.html

15. Лукьянов Ф. Совсем «Восточное партнерство» / Ф. Лукьянов // Россия в глобальной политике. – 22.05.2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru/redcol/Sovsem-Vostochnoe-partnerstvo-17472

16. Меликова З. Геополитические интересы Европейского Союза на Южном Кавказе / З. Меликова // Гілея. – 2012. – № 5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Gileya/2012_60/ Gileya60/I38_doc.pdf

17. Публічне обговорення: «Оновлення змісту Європейської політики сусідства (політики Східного Партнерства): очікування України», Мультимедійна платформа іномовлення України УКРІНФОРМ ‒ 24 жовтня 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/rubric-conference/1838839-b11292b6553a095fc3332039a1ce08 8a.html

18. Сергунин А. «Восточное партнерство» в контексте российско-европейских отношений, сборник докладов международной конференции, под ред. Е. Клицуновой, Б. Кузнецова, Санкт-Петербург, декабрь 2009 г. – СПб.: Издательство Левша, 2010. – C. 22-47.

19. Сидорук Т. Передумови появи та процес концептуалізації Європейської політики сусідства / Т.В. Сидорук // Наук. вісн. Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія: Міжнародні відносини. – 2009. – № 3. – С. 17-23.

20. Улахович В. Разночтения «Восточного партнерства», Россия и Восточное партнерство ЕС: вызов или новая платформа для сотрудничества?, сборник докладов международной конференции, под ред. Е. Клицуновой, Б. Кузнецова, Санкт-Петербург, декабрь 2009 г. – СПб.: Издательство Левша, 2010. – C. 59-64.

21. Цибуляк А. Військово-політичний аспект зовнішньополітичної стратегії Російської Федерації в Європі: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.04 «Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку» / Цибуляк А. ‒ К., 2011. ‒ 21 с.

22. Шаповалова О. Східне партнерство: асиметрія очікувань і можливостей / О. Шаповалова // International review. ‒ 2010. ‒ № 3 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.fes.de/pdf-files/bueros/ukraine/06780/review-3.20 10.pdf

23. Шмитс У. Европа и доктрина Примакова / У. Шмитс // Latvijas Avize. – 10.09.2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://inosmi.ru/world/ 20070910/236508.html

24. Communication from the Commission to the Council and the European Parliament «Wider Europe − Neighbourhood: A New Framework for Relations with our Eastern and Southern Neighbours», 11.3.2003, Brussels [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eeas.europa.eu/enp/pdf/pdf/com03_104_en.pdf

25. Cianciara A. Partnerstwo Wschodnie 2009-2014. Geneza, funkcjonowanie, uwarunkowania / A. Cianciara. – Warszawa: Wydawnictwo Instytutu Studiów Politycznych Polskiej Akademii Nauk, 2014. ‒ 177 c.

21

26. Giragosian R. The Eastern Partnership: the view from Armenia, The European Council on Foreign Relations / R. Giragosian. – 19th May, 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ecfr.eu/article/commentary _armenia3032

27. Hug A. Trouble in the Neighbourhood? The future of the EU's Eastern Partnership / A. Hug. – The Foreign Policy Centre, February 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://fpc.org.uk/fsblob/1681.pdf

28. Kwiatkowska-Drożdż A., Popławski K. Niemcy wobec konfliktu rosyjsko-ukrainskiego – szok i niedowierzanie / Komentarze OSW, 3.04.2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.osw.waw.pl/pl/publikacje /komentarze-osw/2014-04-03/niemcy-wobec-konfliktu-rosyjsko-ukrainskiego-szok-i

29. Lisiakiewicz R. Geostrategiczny wybór Rosji u zarania trzeciego tysiąclecia, Tom III, Unia Europejska jako partner strategiczny Federacji Rosyjskiej na początku XXI wieku, Część I: Aspekt polityczny / R. Lisiakiewicz. – Kraków: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2015. – 277 c.

30. Menkiszak M. Wielka Europa. Putinowska wizja (dez)integracji europejskiej / M. Menkiszak // Prace OSW. ‒ № 46, Warszawa 2013. – 43 c. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – https://www.osw.waw.pl/sites/default/files/wielka _europa_net.pdf

31. Trenin D. Russia, the EU and the common neighbourhood [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.cer.org.uk/publications/archive/ essay/ 2005/russia-eu-and-common-neighbourhood

32. Wittkowsky A. Russia, the EU, and the Eastern Partnership: Intentions and Perceptions, сборник докладов международной конференции, под ред. Е. Клицуновой, Б. Кузнецова, Санкт-Петербург, декабрь 2009 г. – СПб.: Издательство Левша, 2010. – C. 8-21.

33. Żurawski vel Grajewski P. Polityka Unii Europejskiej wobec Rosji a interesy Polski 1991-2004 / P. Żurawski vel Grajewski. – Kraków-Warszawa: Ośrodek Myśli Politycznej, Centrum Europejskie Natolin, 2008 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – http://omp.org.pl/artykul.php?artykul=154

Наталія Пітей

АМЕРИКАНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ ВПРОДОВЖ ДРУГОГО ПРЕЗИДЕНТСЬКОГО ТЕРМІНУ

БАРАКА ОБАМИ: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ В статті досліджено американсько-російські відносини у період другого

президентського терміну Б. Обами. Вивчено роль і місце України в політиці двох держав. Проаналізовано вплив подій в Україні після Революції Гідності на відносини США та РФ.

Ключові слова: США, РФ, Україна, американсько-російські відносини, Барак Обама, військова агресія РФ, анексія Криму, події на Донбасі.

20 січня 2009 р. Б. Обама став президентом США. У спадок від Дж. Буша до Б. Обами

перейшло багато невирішених зовнішньополітичних проблем, серед яких нейтралізація негативних наслідків компаній в Іраку та Афганістані, проблема Ірану, який упритул наблизився до створення ядерної зброї, загроза стабільності в Північній Кореї через смерть її лідера Кім Чин Іра, значна втрата позицій США у Латинській Америці, відсутність підтримки американських зовнішньополітичних ініціатив з боку європейських союзників, напруження у відносинах з РФ [20, c. 408]. Б. Обама ще до того, як був обраний президентом, неодноразово акцентував увагу на важливості міжнародної співпраці щодо врегулювання глобальних викликів і загроз. Тому перед новообраним президентом постало питання впровадження нових зовнішньополітичних завдань для розв’язання викликів, які існували на той момент.

У «Стратегії національної безпеки» від 2010 р. були чітко визначені нові напрямки, які істотно відрізнялися від пріоритетів попереднього президента Дж. Буша. У стратегії Б. Обами підкреслювалося, що у світі зростає кількість нових «центрів впливу», з якими США необхідно

22

взаємодіяти. Серед цих центрів розглядалися Китай, Індонезія, РФ і регіональні «центри впливу» – Бразилія, Південна Африка, Саудівська Аравія, Нігерія, Кенія. Вашингтон переходив від стратегії «єдиної наддержави» в однополярному світі до стратегії забезпечення лідерства в поліцентричній системі міжнародних відносин [1, c.191]. Нову політику Б. Обами почали називати «перезавантаженням» і багато експертів наголошували на тому, що основна відмінність зовнішньополітичної концепції – це перехід від політичного протистояння, активного втручання у світові процеси, превентивних дій до політики пошуку спільного займенника, спільної основи, зближення і взаєморозуміння всіх акторів міжнародних відносин з метою запобігання більш важливих викликів сучасних міжнародних відносин.

Уперше про необхідність «перезавантаження» американсько-російських взаємин сказав у своїй промові на конференції з безпеки в Мюнхені в лютому 2009 р. віце-президент США Дж. Байден. Загалом, у промові віце-президента в Мюнхені йшлося не тільки про «натиснення кнопки перезавантаження», але й містилися ноти застереження в тому сенсі, що «кожна європейська країна має право на участь у союзах, право на вибір свого шляху, зокрема у зв’язку з розширенням НАТО» [4, c. 109]. Таким чином, США прагнули співпрацювати з Росією у сфері контролю за озброєннями, протистояння тероризму та інших спільних питань, але водночас не визнавали офіційно російських сфер впливу в так званому «близькому зарубіжжі» (на пострадянському просторі).

На думку багатьох аналітиків, «перезавантаження» американсько-російських відносин мало надзвичайно суперечливий характер. Головним пунктом розбіжностей у цих відносинах з самого початку роботи демократичної адміністрації були проблема розміщення систем ПРО у Східній Європі та питання Ірану.

В російському експертному середовищі панувало переконання, що запровадження США політики «перезавантаження» пов’язане, насамперед, зі зростанням впливу РФ на світові процеси. На той час геополітичний проект РФ як відродженої світової наддержави, знайшов своє втілення у низці концептуальних нормативно-правових актів: «Концепції зовнішньої політики РФ» 2008 р. [7], «Стратегії національної безпеки Росії до 2020 року» 2009 р. [17] та «Воєнній доктрині РФ» 2010 р. [2]

Важливою подією для розвитку відносин США і РФ на новому етапі став московський саміт – візит Б. Обами в Москву в липні 2009 р. Результатом таких переговорів стало ухвалення меморандуму щодо скорочення і обмеження СНО — до 1,5 тис. боєголовок для кожної зі сторін, рамкового документа з питання про подальші кроки співпраці між Збройними силами РФ і США, а також угоди про транзит американських військових вантажів територією Росії. Таким чином, на думку ряду аналітиків, головним лейтмотивом російсько-американських відносин за даних умов була співпраця при існуючих розбіжностях [9].

Результатом переговорів у сфері контролю за озброєнням став підписаний президентами США і Росії 8 квітня 2010 р. у Празі договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь, тобто в тій єдиній сфері, де зберігається з часів «холодної війни» паритет між двома країнами [4, c. 110].

На відміну від позиції РФ, нова «українська політика» США була досить стриманою і прагматичною.

По відношенню до України у 2009 р. зі сторони США можна було спостерігати дві лінії політики: декларативну і фактичну. Попри те, що США завжди заявляли, що не визнають пострадянський простір, в тому числі і Україну, сферами впливу Росії, фактично ніяких механізмів протидії поширенню російському впливові в регіоні американською адміністрацією передбачено не було. Дану політику «перезавантаження» багато експертів оцінюють як певний взаємообмін. Взамін на російську прихильність і підтримку у нагальних для США зовнішньополітичних проблемах і викликах, США зайняли позицію мовчазної згоди щодо російських прагнень впливати на територію колишнього СРСР. В цій ситуації цілком

23

зрозуміло, що пострадянський простір став приманкою, якою США залучили Росію на свою сторону у вирішенні більш важливих глобальних викликів і загроз.

Аналізуючи досвід політики «перезавантаження» 2009-2011 рр., можна стверджувати, що вона стала тимчасовим форматом взаємодії російської та американської сторін для покращення загальної тональності та вирішення тактичних завдань, важливих насамперед для США [15, c. 154-155].

Так, низка проблемних питань, що становили невід’ємну частину російсько-американського діалогу, а саме особливі інтереси РФ на пострадянському просторі, зокрема у Східній Європі та Центральній Азії, розширення НАТО (особливо щодо членства України та Грузії), розміщення елементів ПРО на території країн Східної Європи, зокрема Польщі та Чехії, фактично зникли з переговорного контексту на користь зближення позицій щодо ситуації на Близькому Сході, в Афганістані, ядерної програми КНДР тощо [15, c. 155-156].

Після 2010 р. здавалося, що США і РФ вдалося знайти прийнятну для двох сторін, а головне функціонуючу формулу в українському питанні. Проте до 2013 р. стало зрозуміло, що справжнього перезавантаження між США та РФ не станеться, відносини залишались напруженими.

У 2013 р. як теми розбіжностей між РФ і США виділяються ситуація в Сирії і КНДР, протиракетна оборона, «Закон Магнітського» [5] і «Закон Діми Яковлєва» [6]. Надання Росією притулку Е. Сноудену (його в США звинуватили в шпигунстві і оголосили в міжнародний розшук) в деяких американських колах було сприйняте як відкрита ворожа акція.

У спеціальній заяві Білого дому про скасування візиту Б. Обами у вересні 2013 р. в Москву на зустріч з В. Путіним зазначалася «відсутність за останні 12 місяців прогресу в таких питаннях, як протиракетна оборона і контроль над озброєннями, торгово-економічні відносини, проблеми глобальної безпеки, права людини і громадянське суспільство» [8].

Слід зауважити, що відчутний вплив на американсько-російські відносини мали події в Україні 2013-2014 рр. Вони заклали основу для згортання зовнішньополітичної стратегії «перезавантаження» і призвели врешті до краху того консенсусу між США та Росією щодо пострадянських територій і російського впливу на них. Слід зауважити, що російська сторона розглядала цей консенсус лише як передумову до більш глобального плану. Російське керівництво ніколи не приховувало своїх імперіалістичних планів і прагнення відновити контроль на пострадянському просторі. Відмова Україною від свого курсу на приєднання до НАТО, що стало реальністю в 2010 р., і майбутнє приєднання до Митного Союзу розглядались РФ як цілковите повернення України під вплив Москви.

Водночас 2013 р. для українців був своєрідним роком очікування підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Тому заяву уряду наприкінці листопада 2013 р. про відкладення підписання Угоди про асоціацію і ЗВТ український народ зустрів протестами, які переросли у Революцію Гідності, яка в кінці-кінців повалила режим В. Януковича

У даному контексті чітко простежується те, що США до початку Революції Гідності, зовсім не цікавилася справами в Україні. Більше того, уже у 2014 р. після початку агресії РФ проти України у формі окупації і анексії Криму, у Вашингтоні неофіційно почали звинувачувати ЄС у тому, що їх занадто активна політика щодо України викликала нову кризу [19].

На думку очільників Кремля активна присутність таких осіб як В. Нуланд у Києві у процесі Революції Гідності, а також перехоплені розмови у січні 2014 р., де американці обговорювали можливий склад уряду національної єдності, означало порушення саме американцями неформального консенсусу часів «перезавантаження». Більше того, антиурядовий переворот, як називають у Кремлі втечу В. Януковича, також розглядався у Москві як спроба США попередити посилення зв’язків між Україною і РФ [19].

Після анексії Криму і спроби реалізації проекту Новоросія як спроби Кремля отримати реальні гарантії попередження європейської і євроатлантичної інтеграції України сприймалися

24

США як порушення РФ неформального консенсусу. Потрібно згадати тут про Будапештський меморандум, який мав би бути гарантом безпеки для України. Саме цим Меморандумом США, РФ, Велика Британія, а також Франція і Китай, як країни ядерного клубу надавали гарантії безпеки для України, яка втратила статус ядерної держави. Потрібно зауважити всю недосконалість ситуації, яка склалась навколо Меморандуму, адже він не був міжнародним договором і не був ратифікований парламентом жодної країни як це б мало бути відповідно до норм міжнародного права. Необхідно також зауважити, що РФ як один з головних гарантів безпеки України неодноразово порушувала норми Меморандуму, неодноразово здійснюючи економічний тиск на Україну. Не можна не згадати газові (2006 і 2009 рр.) та торгівельні (сирна війна 2012 р, експортна блокада України 2013 р., шоколадна війна 2013 р.) війни між Україною та РФ. Всі ці дії здійснювались з метою економічного і політичного тиску на керівництво України. При такій ситуації інші гаранти безпеки не приймали рішучих заходів, аби запобігти таким неправомірним і сумнівним діям Кремля. Не можна не згадати про посягання на о. Тузла восени 2003 р. і про навмисне затягування Росією питання щодо демаркації міждержавних кордонів. Винятком не стала зі сторони РФ агресія щодо України, яка почалась у 2014 р.

Так як заворушення поширилися на сході України навесні 2014 р., відносини між США і РФ погіршилися й надалі. Уряд США вів штрафні санкції за діяльність РФ в Україні. Після оголошених президентом Б. Обамою санкцій в липні 2014 р., спрямованих проти великих енергетичних, фінансових та оборонних підприємств, РФ заявила, що санкції серйозно пошкодять двосторонні зв'язки, змістивши їх до епохи 1980-х рр. холодної війни [21]. Метою санкцій, які підтримали більшість країн світу, було припинення фінансування, озброєння та постачання РФ терористів на схід України.

Президент США Б. Обама у своїх промовах, звернення, інтерв’ю, де б він не був, завжди наголошував на критичності ситуації, яка склалась в Україні і необхідності її врегулювання. Він неодноразово заявляв, що РФ та президент В. Путін несуть пряму відповідальність за дії сепаратистів на сході України та за анексований Крим. Це свідчило про цілковиту підтримку України з боку керівництва США та повне засудження неправомірних дій РФ в Криму та на сході України.

Під кінець 2014 р. в США пройшов Закон «Про підтримку свободи України» [23], спрямованого на позбавлення деяких російських державних фірм західного фінансування і технології, а також надання допомоги у розмірі 350 мільйонів доларів на озброєння і військової техніки Україні і введення розпорядженням президента США ще одного раунду санкцій [24].

За умов, що склались на міжнародній арені, адміністрація Білого дому продовжувала реалізувати свою прагматичну і продуману політику, яка перш за все виходила з національних інтересів США. Основними тактичними завданнями були попередження розростання масштабів конфлікту на сході України, попередження гібридної війни РФ проти країн НАТО і недопущення прямого військового залучення США в російсько-український конфлікт. Попри те, що Вашингтон цілковито був на стороні офіційного Києва, надавав матеріальну допомогу, допомагав проводити навчання для українських військових, керівництво США не надіялось на постреволюційний Київ і не очікувало дива, як це було у випадку Помаранчевої революції і цілковитої її підтримки Дж. Бушем-молодшим. Американська адміністрація на чолі з Б. Обамою чітко розуміли, що керівництво України повинно через реальні реформи підтвердити свої прагнення стати частиною демократичного світу. Попри різнобічну підтримку українського керівництва, керівництво США, на випадок провалу реформ в Україні, почало закладати основи для неформального консенсусу з Росією. Мова іде про Мінськ-2, що більше відповідає інтересам очільників Кремля, через інкорпорацію територій ДНР/ЛНР до складу України при фактичному збереженні контролю Кремля над ними, а, отже, і над усією Україною у питанні її зовнішньополітичної орієнтації. Проте, слід розуміти, що США формально в жоден спосіб не залучені до переговорів ні в мінському, ні в норманському форматі.

25

З однієї сторони, американці як один з головних гарантів безпеки для України відповідно до Будапештського меморандуму, повинні були б надати допомогу у вигляді летальної зброї. Проте зважаючи на недосконалість Меморандуму, який фактично і не є повноцінним міжнародним договором, США таки і не наважились на надання летальної зброї Україні. Проте, з другої сторони, саме США стали мотором санкцій проти РФ надавали найбільшу військову допомогу, а поряд з тим – значну економічну допомогу.

У червні 2015 р. ще більше підвищився градус напруженості між країнами, в зв'язку з планами США розмістити в Східній Європі танки, БТР, реактивну артилерію і інше важке озброєння. У Росії назвали цей крок найагресивнішим кроком з часів холодної війни [18]. 7 листопада 2015 р. міністр оборони США Е. Картер оголосив про заходи щодо стримування «російської агресії». У числі заходів, що плануються міністр назвав модернізацію ядерної зброї, розвиток безпілотної авіації і стратегічних бомбардувальників, розвиток систем лазерної зброї, а також нових систем озброєнь, деталі яких не уточнювалися[25]. У жовтні 2016 р. Директор Національної розвідки США Дж. Клеппер охарактеризував стан відносин між РФ і США як «дуже погані» і зазначив, що між країнами дуже багато розбіжностей – по Сирії і по Україні в першу чергу [3].

Протягом 2016 р. зі сторони президента США лунали лише позитивні сигнали підтримки Україні. Водночас Б. Обама неодноразово наголошував на тому, що у XXI столітті не варто вирішувати проблеми військовим шляхом [13]. Вітаючи Україну з 25-річчям президент США наголосив: «Хочу запевнити Вас, що США залишаються відданими своїм зобов’язанням бути поруч з Україною в той час, коли ви протистоїте російській агресії» [12].

Перед завершенням свого другого президентського терміну Б. Обама на прес-конференції зазначив, що РФ повинна бути учасником всіх рішень на світовій арені, а не частиною проблеми. «Проте поведінка РФ підриває усі міжнародні норми і міжнародні правила. І будь-хто, хто увійде в Білий дім має відчувати те саме. Бо міжнародні норми – це ті цінності, за які ми боремося і які ми захищаємо», – заявив президент США [14].

Виступаючи на Генасамблеї ООН у вересні 2016 р. Б. Обама наголошував, що РФ силою, яку демонструє в Україні та Сирії, намагається повернути собі втрачену славу. Також президент США заперечив будь-які зовнішні впливи на український Євромайдан зі сторони США.

Ще одним негативним моментом у відносинах РФ та США наприкінці перебування Б. Обами на посту президента було вже доведене втручання російською стороною в перебіг президентських виборів у США 2016 р. [11]. Проте росіяни, зрозуміло, не визнають даного втручання і ще й дивуються такій реакції американців. Росіяни глибоко переконані, що їх «демонізують» [16].

Аби ще раз підтвердити свою підтримку Україні, Б. Обама у грудні 2016 р. підписав Бюджет США 2017 р., де безпекова допомога для України збільшена до 350 мільйонів доларів на 2017 р. (порівняно з 2016 р. – 300 мільйонів доларів) [10].

Коментуючи хакерські атаки Росії під час виборів у США, глава держави зазначив, що Кремль також здійснював безпрецедентний тиск на американських дипломатів у Москві. Глава США звернувся до міжнародної спільноти з проханням об'єднати зусилля для протидії порушенню міжнародного законодавства Росією та її впливу на демократичні уряди. Саме такі події спонукали до прийняти рішення президента «Про дії у відповідь на російську навмисну кібер активність і домагання» 29 грудня 2016 р. [22]. А це в свою чергу призвело до закриття дипломатичних житлокомплексів у Меріленді і Нью-Йорку і вислання 35 російських дипломатичних працівників з теориторії США.

Підсумовуючи вищенаписане, слід сказати, що Б. Обама на початку своєї президентської каденції стикнувся з багатьма невіришеними зовнішньополітичними проблемами. Тому, як ми вважаємо, було прийнято рішення змінити зовнішньополітичну стратегію протистояння на стратегію міжнародного співробітництва, кооперації з метою протидії глобальним викликам і

26

загрозам. У цьому випадку США розглядали РФ як одного з ключових партнерів у вирішенні цих питань.

Наша держава у зовнішньополітичній стратегії США завжди розглядалась через призму відносин США-РФ. Досліджуючи американсько-російські відносини та український фактор у них, не слід применшувати роль та значення України для РФ. Адже РФ завжди відносила Україну до своєї сфери впливу. Для США Україна була важливою загалом, але для РФ американська адміністрація завжди відводила важливішу роль в своїй зовнішньополітичній стратегії як потенційному партнеру. Для США завжди були важливіші відносини з РФ з метою реалізації глобальних пріоритетів зовнішньої політики, ніж відносини з Україною. Тому відносини Україна-РФ для Кремля були завжди важливіші, ніж відносини Україна-США для Білого Дому.

Спочатку нова адміністрація Б.Обами не розглядала Україну в якості геополітичної противаги домінуванню РФ на пострадянському просторі. Взамін на російську прихильність і підтримку у нагальних для США зовнішньополітичних проблемах і викликах, США дала так звану мовчазну згоду на російські прагнення щодо посилення впливу на територію колишнього СРСР. Низка проблемних питань, що становили невід’ємну частину російсько-американського діалогу, а саме особливі інтереси РФ на пострадянському просторі, розміщення елементів ПРО на території країн Східної Європи, фактично зникли з переговорного контексту на користь зближення позицій щодо ситуації на Близькому Сході, в Афганістані, ядерної програми КНДР тощо.

Проте, вже до 2013 р. стало зрозуміло, що справжнього «перезавантаження» між США та РФ не відбудеться. А події 2013-2014 рр. в Україні лише підтвердили це і заклали основу для згортання зовнішньополітичної стратегії «перезавантаження». Лише в цей період українське питання ніби «появилось на радарах» Білого дому. Попри різні думки, критику і спекулювання, Вашингтон чітко дав зрозуміти, що США підтримує Україну і не визнає ні анексії Криму, ні того, що на сході України нібито йде громадянська війна. В цій ситуації Б. Обама неодноразово наголошував, що за ситуацію, яка склалась, відповідальність несе РФ і особисто В. Путін.

Існує багато думок експертів щодо ролі США в розв’язанні даного конфлікту. Декотрі вважають, що президент Б. Обама надав достатню підтримку і допомогу Україні, аби впоратись із російською агресією, інші – думають навпаки. Перед тим, як критикувати президента Б. Обаму і звинувачувати його в недостатній рішучості, потрібно чітко зрозуміти, що надання Україні американської летальної зброї посилило б ескалацію конфлікту та служило б для Росії виправданням для більш масштабного та відкритого втручання. Це, на нашу думку, було б нерозважливим рішенням. Адже США лише почала згортати свої воєнні компанії в інших точках світу, а пряме залучення до цього конфлікту повністю суперечило б пріоритетам адміністрації Б. Обами. І, безсумнівно, відкрите воєнне протистояння, плацдармом якого стала б українська територія, не потрібно було ні Україні, ні світовій спільноті.

США надала надзвичайно важливу підтримку на дипломатичному фронті, в реалізації економічних та політичних реформ, проводились спільні навчання воєнних США та України, неодноразово надавалась гуманітарна допомога. Тобто керівництво США надало максимальну підтримку, яка була можлива в даних умовах.

Хотілося б наголосити, що останніми роками можемо говорити про суттєве зростання ролі України для США. При цьому позиція Вашингтона за президентства Б. Обами по відношенню до України все-таки залишалась доволі стриманою, і попри проукраїнські заяви, попередній президент таки не вдався до рішучих кроків військового характеру, які б в РФ могли трактуватись як перехід чергової червоної лінії.

In this article, we investigated the US-Russian relations during the second term of Barack

Obama. We expored the role and place of Ukraine in the politics of both countries. We also analyzed influence of the events in Ukraine after the Revolution of Dignity on the US-Russia relations.

27

Key words: USA, Russia, Ukraine, US-Russian relations, Barack Obama, Russian military aggression, annexation of the Crimea, events in Donbas.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. Годлюк, А. М. Б. Обама: невиправдані надії? / А. М. Годлюк // Актуальні проблеми міжнародних відносин [Текст]: збірник наукових праць. – К., 2011. – Випуск 102, Ч.1. – С.189-194.

2. Военная доктрина Российской Федерации. 5 февраля 2010 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kremlin.ru/supplement/461

3. Глава американской разведки назвал «основной принцип» внешней политики Путина [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vz.ru/news/2016/10/25/840145.html

4. Дорошко М. С. Вплив політики «перезавантаження» відносин США з Російською Федерацією на переструктурування пострадянського геополітичного простору [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/58737/08-Doroshko.pdf?sequence=1

5. Закон Магнитского [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://echo.msk.ru/blog/echomsk/969280-echo/

6. Закон Яковлева [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://rg.ru/2012/12/29/zakon-dok.html

7. Концепция внешней политики Российской Федерации. 15 июля 2008 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://kremlin.ru/acts/news/page/305

8. Лебедев И. Об охлаждении отношений между Россией и США [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.kommersant.ru/doc/2253803

9. Обама в Москві: результати візиту [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.obozrevatel.com/ukr/politics/29876-obama-v-moskvi-rezultati-vizitu.htm

10. Обама підписав оборонний бюджет США: Україні виділили $350 млн допомоги [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/News/181672

11. Обама пообіцяв відповісти Росії через кібератаки під час виборів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/News/181065

12. Обама привітав Україну з Днем незалежності [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://tyzhden.ua/News/172376

13. Обама: В 21 столітті США не вирішує проблеми військовим шляхом [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/News/129499

14. Обама: Поведінка Росії підриває усі міжнародні норми і правила [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/News/176451

15. Орлик В. В. Проблеми російсько-американських відносин після «перезавантаження» [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://sp.niss.gov.ua/content/articles/files/23-1436353927.pdf

16. Рябков С. Российско-американские отношения после выборов: «Мы будем к новому старту готовы...» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://interaffairs.ru/jauthor/material/1714

17. Стратегия национальной безопасности Российской Федерации до 2020 года. 13 мая 2009 года. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.kremlin.ru/supplement/424

18. США перебросят в Европу сотни морпехов на случай российской угрозы [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dw.com/ru/сша-перебросят-в-европу-сотни-морпехов-на-случай-российской-угрозы/a-18523152?maca=rus-yandex_new_politics_mm-9641-xml

19. Україна у зовнішній політиці адміністрації Барака Обами [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mikolabslsskov.wordpress.com/2015/11/06/україна-у-зовнішній-політиці-адмініс/

20. Шамраєва В. М. Основи зовнішньополітичної концепції президента США Б. Обами [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.google.com.ua/url?sa =t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwi75fCL6OTSAhUBWCwKHZc2CQIQFggYMAA&url=http%3A%2F%2Firbis-nbuv.gov.ua%2Fcgi-bin%2Firbis_nbuv%2 Fcgiirbis_64.exe%3FC21COM%3D2%26I21DBN%3DUJRN%26P21DBN%3DUJRN%26IMAGE_FILE_DOWNLOAD%3D1%26Image_file_name%3DPDF%2FTpdu_2012_2_62.pdf&usg=AFQjCNEMHjDIAZNYBuPFyNi_Q9AVXvzsiw&sig2=bj4MpaawM1IiuFBricMi8Q&bvm=bv.149760088,d.bGg

21. Russia warns new US sanctions will return ties to Cold War era [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://web.archive.org/web/20140729213119/http://www.russianews.net/index.php/sid/ 223870415/scat/723971d98160d438/ht/Russia-warns-new-US-sanctions-will-return-ties-to-Cold-War-era

28

22. Statement by the President on actions in response to russian malicious cyber activity and harassment [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://obamawhitehouse.archives.gov/the-press-office/2016/12/29/statement-president-actions-response-russian-malicious-cyber-activity

23. Statement by the President on the Ukraine Freedom Support Act [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://obamawhitehouse.archives.gov/the-press-office/2014/12/18/statement-president-ukraine-freedom-support-act

24. Ukraine crisis: Russia defies fresh Western sanctions [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bbc.com/news/world-europe-30560941

25. US military in new plans to deter Russian aggression [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.yahoo.com/news/us-adapting-operational-posture-deter-russian-aggression-213855606. html?ref=gs

Денис Сергійчук СИРІЙСЬКА КРИЗА В КОНТЕКСТІ НАСЛІДКІВ АРАБСЬКОЇ ВЕСНИ Після падіння режимів Бен Алі в Тунісі і Хосні Мубарака в Єгипті, а також після

ліквідації лівійської Джамахірії разом з її керівником Муамаром Каддафі «арабська весна» зробила крок на схід. Однак, викликавши ще на початку 2011 року соціально-політичні потрясіння в Ємені, Сирії, Іраку, Йорданії, а також в Бахрейні, «вірус» демократизації так і не зміг знищити близькосхідні режими. Причому якщо в останніх трьох державах антиурядові виступи швидко згасли (в Бахрейні, правда, це було забезпечено бронетехнікою Ради співробітництва арабських держав Перської затоки ), то в Сирії і Ємені ситуація як і раніше залишається напруженою.

Ключові слова: сирійська криза, Арабська весна, Ісламська держава, сирійська криза як наслідок Арабської весни.

Постановка проблеми. Ситуація в Сирії на даний час склалася в більшій своїй мірі через

події Арабської весни. Події в навколо Сирії потрібно розглядати в комплексі Стан дослідження. Метою даної роботи є дослідження витоків та еволюції сирійського

питання в контексті міжнародних відносин. Виклад основного матеріалу. Складна обстановка в Сирії, про яку піде мова далі, не в

останню чергу зумовлена найпотужнішою інформаційною кампанією проти керівництва цієї країни, запущеної західними країнами і за масштабами нітрохи не поступається раніше інформаційному тиску на Лівію. Режим Башара аль-Асада, і без того не улюблений монархами Перської затоки, - підтвердженням чому став саміт Ліги арабських держав, який пройшов в березні 2008-го в Дамаску і котрий був бойкотований чи не половиною країн-членів, - зібрав ще більше противників.71 До їхніх лав влилися ісламістські сили, які виграли парламентські вибори в Тунісі і Єгипті, а також лівійська Національна перехідна рада, на якій спільно тиснуть налаштовані проти Сирії місцеві ісламісти і західні спонсори лівійських революціонерів.

Основний акцент противники Аль-Асада роблять на традиційні сирійські проблеми, серйозно посилилися в останні роки. Йдеться про збільшення до 15% курдської меншини за рахунок напливу біженців з Туреччини та Іраку, і про зростаючу ворожості Туреччини, яка намагається замінити іранський вплив в Дамаску власним. Крім того, до початку XXI століття в цій країні заявили про себе і нові глибинні чинники, які також підштовхують сирійське суспільство до кардинальних змін.

71 Ліга арабських держав [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://znaimo.com.ua/http://znaimo.com.ua/

Ліга_Арабських_Держав

29

Залишаючись протягом десятиліть союзником Радянського Союзу, Сирія перейняла радянську модель економічного планування. Накопичення фінансових ресурсів йшло в основному за рахунок зовнішніх факторів: економічне і військове співробітництво з СРСР, підтримка в рамках так званої «арабської солідарності» тільки з 1975-го по 1980 рік забезпечили країні надходження в 4 мільярдів доларів, що відповідним чином стимулювало економічне зростання. Правда, рівень внутрішніх накопичень становив тоді лише 12% (при нормі в 25%)72, а корупція не дозволяла здебільшого «зовнішнім грошам» працювати на сирійську економіку 73.

У ті роки у сирійців сформувалася міцна залежність від іноземного капіталу, що спричинило за собою скорочення фінансової допомоги в рамках «арабської солідарності», і після розпаду СРСР країна виявилася не підготовленою до переформатування на нову економічну модель розвитку . Колишній президент Сирії Хафез аль-Асад постійно шукав нові зовнішні ресурси, здатні забезпечити економічне зростання, але його зусилля були не надто вдалими. З приходом до влади 2000 року молодого президента Башара аль-Асада пошуки нової стратегії стали більш інтенсивними.74 Нова економічна політика передбачала, зокрема, ослаблення державного регулювання економіки, відмова від багатьох соціальних зобов'язань держави. В рамках такого курсу були поступово скасовані державні дотації на хліб, рис, зерно та інші продукти харчування. Соціальна обстановка різко погіршилася після відміни на початку 2000-х дотацій на мазут: його різке подорожчання призвело до падіння промислового виробництва (на 4%) і відчутного зниження рівня життя більшості сирійців. Все більш очевидним ставало невідповідність старої політичної системи нових економічних реалій.

Режим Башара аль-Асада, як і його батька, історично спирався на силові структури. Ця залежність в найвідповідальніший момент не дозволила сирійській еліті зрозуміти, що в періоди гострих фаз соціально-політичної напруженості управління суспільством з позиції сили стає неефективним. До неприємностей треба було готуватися, тим більше що за кілька років до нинішньої кризи провісниками серйозних випробувань для сирійського режиму вже стали невдалий державний переворот, який в 2005 році очолив віце-президент Абд аль-Халім Хадда, і протистояння в серпні 2006-го між Ізраїлем і підтримуваною сирійцями ліванською організацією «Хізбалла».75 Погіршення соціально-економічного становища, які згубно тотальною корупцією, постійно підігрівало напруженість в суспільстві, до початку 2011 року досягла апогею. Для соціального вибуху досить було однієї іскри, і вона прилетіла з Тунісу і Єгипту. У середині березня 2011 року в Сирії почалися масові антиурядові виступи.76

Режим Асада припустився серйозної помилки, занадто рішуче вдавшись до силового придушення заколоту. З антиурядових виступів в арабському світі, а особливо з досвіду Тунісу і Єгипту, сирійський уряд мав би засвоїти важливий урок: несвоєчасне застосування сили здатне виробляти ефект, зворотний очікуваному. Обмеживши силові акції лише через три місяці після початку виступів, влада втратила багато часу і прирекла себе на затяжний вихід з кризи. До того моменту сирійський спецназ вже сприймався людьми як найлютіший ворог мирного населення. Дискредитувавши себе, спеціальні служби Сирії виявилися в уразливому становищі, яким скористалися опозиціонери. За заявою секретаря Національного комітету об'єднання сирійських комуністів Кадрі Джаміля, що представляє внутрішню сирійську опозицію, на боці противників режиму працювали спеціальні команди снайперів, які стріляли

72 Syrian Arab Republic [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://data.worldbank.org/country/syrian-arab-

republic 73 CORRUPTION PERCEPTIONS INDEX 2011 [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.transp

arency.org/cpi2011/results/ 74 History of Syria [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.nationsonline.org/oneworld/

History/Syria-history.htm 75 Предчувствие гражданской войны Syria [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.odnako.org/

magazine/material/predchuvstvie-grazhdanskoy-voyni-1/ 76 Syria conflict: from peaceful protest to civil war [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.bbc.com/

news/world-middle-east-21797661

30

по своїх - по учасниках антиурядових демонстрацій.77 Символічно, що на цей факт звертали увагу не тільки зарубіжні ЗМІ, але навіть деякі сирійські опозиціонери .78

Сполучені Штати Америки, ряд європейських країн, а також заохочувані ними арабські монархії Перської затоки усвідомлюють, що в даний момент повторити в Сирії лівійський сценарій неможливо. Тому вони прагнуть пересварити сунітів, алавітів, шиїтів і християн Сирії, бажаючи ослабити її союзницькі зв'язки з Іраном. При цьому основна ставка робиться на стамбульське крило опозиції в особі Сирійської національної ради. Однак цей орган навряд чи матиме будь-які позитивні перспективи: і опозиційні групи, що діють в самій Сирії, і її правлячий режим відкрито називають його членів «пособниками США, що працюють за американські гроші»79. Політики, які протистоять аль-Асаду, взагалі дуже «різношерсті»: в їх рядах можна знайти зарубіжних лібералів, місцевих комуністів, які потребують автономії курдів і, зрозуміло, ісламістів. Ця строкатість не дозволяє забезпечити єдності опозиції. Крім того, багатьом опозиціонерам, як і більшості сирійців, зовсім не до душі стали недавно відомими плани розділу сирійської території між Туреччиною, Ізраїлем і Саудівською Аравією в разі повалення нинішнього режиму80.

Впливовою групою в сирійській опозиції є ісламісти. Сирійське відгалуження організації «Брати-мусульмани», що утворилося в 1930-і роки, було заборонено після приходу до влади партії «Баас» на початку 1960-х. Організація пішла в підпілля і, незважаючи на спроби влади почати з нею діалог, що виразилися в амністування та повернення із заслання деяких її членів, примирення з керівництвом країни так і не відбулося. До 2010 року до відносно поміркованого крила «Братів-мусульман» з міста Алеппо підключилися радикально налаштовані ісламісти з міста Хама. Виступи 2011 року стали для «Братів-мусульман» приводом для самоствердження на політичній арені: заявивши про свою солідарність з демонстрантами, вони в той же час наполегливо відкидали звинувачення в причетності до підготовки антиурядових протестів 81. Варто відзначити, що активність ісламістів в Сирії була не настільки помітною, як в Тунісі або Єгипті. Це обумовлено не тільки конфесійним різноманітністю країни, але і важкими соціально-економічними проблемами, з якими зіткнулася Сирія: в такій ситуації захоплення влади загрожує підривом авторитету ісламістів через їх невміння впоратися з кризою. Вони це добре розуміють, і тому, незважаючи на той факт, що «Брати-мусульмани» залишаються найбільш консолідованою частиною сирійської опозиції, чи варто очікувати тотальної ісламізації сирійського суспільства і розвитку подій за аналогією з Тунісом чи Єгиптом.

Неоднозначна і ситуація з курдським меншістю, чисельність якої в Сирії, як уже зазначалося, сильно зросла в останні роки. У порівнянні з іншими етнічними і конфесійними групами курди не надто активно беруть участь в народних виступах. Це пояснюється тим, що сирійська опозиція підтримується Туреччиною. Побоюючись кардинальної зміни керівництва країни і встановлення опікувався турками диктатури, сирійські курди вважають за краще миритися з нинішнім станом речей, утримуючись від масштабних проявів невдоволення. За словами лідера сирійсько-курдської партії «Йекіті» (Демократичний союз) Хасана Салеха, в районах компактного проживання курди піддаються меншим гонінням, ніж в арабських областях, проте їх активістів час від часу заарештовують82 . Одним з пояснень цього може

77 Кадри Джамиль – главный связной Дамаска [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://politpuzzle.ru/6

185-kadri-dzhamil-glavnyj-svyaznoj-damaska/ 78 СИРИЯ: ВЗГЛЯД ИЗНУТРИ [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://strf.ru/material.aspx?

CatalogId=222&d_no=44590#.V2FUOLuLTIU 79 Сирийскую оппозицию объединяет только Башар Асад [Електронний ресурс].- Режим доступу :

http://izvestia.ru/news/502725 80 Как закипает Сирия [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://izvestia.ru/news/501630 81 Об эволюции подходов сирийских «Братьев-мусульман» и перспективах их закрепления у власти в свете

антиасадовского протестного движения [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.iimes.ru/r us/stat/2012/18-01-12a.htm

82 Erlich R. In Syria, Kurds Split Over Support for Assad Regime. Pulitzer Center on Crisis Reporting [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://pulitzercenter.org/reporting/syria-kurdish-groups-armed-forces-as.#sthash.7LKgeZxO.dpuf

31

служити той факт, що курди, до приходу хвилі біженців складали близько 8% з майже 23-мільйонного населення Сирії, розселені в основному в північно-східній частині країни, яка стратегічно важлива для сирійського уряду: саме тут локалізовані і без того обмежені запаси нафти.

Національний рух сирійський курдів, представлений дванадцятьма партіями, проігнорував саміт сирійської опозиції, що відбувся в турецькій Анталії в кінці травня 2011 року, аргументувавши це тим, що будь-яка подібна зустріч лише зашкодить курдського населенню Сирії, оскільки Туреччина жорстко і систематично пригнічує будь-які політичні та соціальні устремління курдів. Представник курдської партії лівих Салех Кадо стверджує, що курди, які проживають в Сирії, категорично не довіряють Туреччини і яку вона проводила політику, що і стало причиною бойкоту саміту83. Що ж стосується серпневої зустрічі 2011 року в Стамбулі, завершилася створенням Сирійської національної ради, то в ній взяли участь тільки дві курдські партії.

Важливо підкреслити, що в Сирії існує і внутрішня опозиція - Координаційна рада за демократичні зміни. Але противники режиму, що діють всередині країни, ніяк не можуть знайти точок дотику з закордонними опозиціонерами. Розбіжності стосуються, перш за все, трьох основних питань. По-перше, Сирійська національна рада не заперечує проти можливої іноземної інтервенції, а також введення над Сирією безполітної зони, подібної до тієї, яка була встановлена в небі над Лівією Радою безпеки ООН в березні 2011 року. Координаційна рада за демократичні зміни, зі свого боку, відкидає будь-які форми зовнішнього втручання у внутрішні справи Сирії. На думку керівництва цього органу, лише мирні протести здатні скинути нинішній режим. По-друге, сторони розділяє ставлення до так званої «вільної сирійської армії». У той час, як опозиція за кордоном бачить в ній свого основного партнера в побудові нової державності, внутрішня опозиція не поспішає з визнанням її в такій ролі, побоюючись подальшої узурпації влади. Нарешті, емігранти і місцеві революціонери по-різному бачать пристрій єдиного органу, який представляє всю опозицію як всередині Сирії, так і за кордоном. Сирійське зарубіжжя не підтримує ідеї організаційного об'єднання всіх опозиційних сил, допускаючи лише координацію своїх дій з внутрішніми противниками режиму.

Останнім часом далека від одностайності і позиція спостерігачів Ліги арабських держав. Уже через два тижні після початку їх роботи в Сирії в грудні 2011 року від арабських дипломатів почали надходити суперечливі відомості про стан справ в країні. Більш того, серед спостерігачів по суті стався розкол. У той час, як одні продовжують характеризувати місцеву ситуацію як повноцінну громадянську війну, що вимагає термінового втручання світової спільноти, інші перестали демонізувати сирійський режим, заявляючи про необхідність переговорів із сирійським президентом і покладаючи відповідальність за жертви серед мирного населення і на урядові війська, і на бійців «вільної сирійської армії».

На даний момент лише п'ять арабських урядів продовжують підтримувати Башара аль-Асада: це влади Лівану, Іраку, Палестини, Алжиру та Ємену, причому в кожному випадку подібна позиція має серйозні підстави. Ірак і Ліван, наприклад, хочуть запобігти спалаху громадянської війни у власних кордонів. Особливо актуально це для Лівану, який традиційно відчуває високу ступінь залежності від Сирії. Тим часом, громадянська війна внаслідок падіння сирійського режиму здається цілком імовірною, оскільки сирійське суспільство вкрай різноманітне і роз'єднане . Якщо війна все-таки почнеться, окремі релігійні і етнічні групи будуть прагнути або до незалежності (як курди), або до узурпації влади в країні, і в такому випадку конфлікт обов'язково перекинеться на Ліван, де шиїтська партія «Хізбалла» відразу піддасться атаці з усіх напрямків: з боку Ізраїлю, християн-маронітів, мусульман-сунітів.

Палестина бачить в Асаді послідовного ворога Ізраїлю і борця за незалежність палестинських територій. Дійсно, боротьба за проголошення Палестинської держави завжди залишалася одним з ключових пунктів зовнішньої політики Сирії. Зі свого боку, Алжир і Ємен

83 Shikhani S. Syrian Kurdish Parties Boycott Syrian Antalya Summit // Asharq Alawsat. London. 2011. May 27

[Електронний ресурс].- Режим доступу : www.asharq-e.com/news.asp?section=1&id=25337#sthash.7LKgeZxO.dpuf

32

підтримують Сирію насамперед через те, що їх лідери в особі Абдель Азіза Бутефліки, Алі Абдалли Салеха і Абд Раббо Мансура Хаді з самого початку з підозрою ставилися до революцій в сусідніх країнах, критикуючи деструктивний потенціал «арабської весни». Однак тиск з боку монархій Перської затоки впливає і на їх позиції: кілька разів Ємен і Алжир утримувалися при голосуванні по Сирії в рамках ради Ліги арабських держав.

Єдності щодо сирійського питання немає і в решті світу. На підтвердження цього можна послатися на повторне вето, накладене Російською Федерацією і Китаєм на марокканський проект резолюції Ради безпеки ООН. Росія вже неодноразово давала зрозуміти, що сирійське питання є для неї принциповим. До речі, вже тоді президент і прем'єр-міністр Росії висловлювали досить різні погляди щодо того, що відбувається в Лівії. Аналогічні суперечки з приводу Сирії, з якою Росію пов'язують набагато більш тісні зв'язки, були б чреваті розколом в лавах російської еліти напередодні виборів. Очевидно, що російське керівництво і надалі буде перешкоджати будь-якому зовнішньому втручання в те, що вона вважає за внутрішніми справами Сирії, особливо після візиту Сергія Лаврова і Михайла Фрадкова в Дамаск 7 лютого 2012 року. Доречно нагадати, що в ході цієї поїздки російським представникам вдалося домовитися з аль-Асадом про розміщення на території Сирії російських радарів, спрямованих проти американської системи протиракетної оборони. Крім того, у Російської Федерації є в Сирії і інші стратегічні інтереси. Зокрема, морський порт Тартус залишився єдиним в Середземномор'ї, куди безперешкодно можуть заходити військові кораблі Росії; більш того, саме на території Сирії розташована єдина російська військова база на Близькому Сході. Інакше кажучи, офіційний Дамаск постає чи не єдиною силою в усьому арабському світі, доброзичливо ставиться до Росії.

Слід також враховувати, що більшість населення країни поки підтримує президента і його партію, особливо після скасування надзвичайного стану і скасування цензури, а також обіцянок відмовитися від керівної ролі партії «Баас» і провести вільні вибори. Однак уряду ще належить зробити ряд кроків, спрямованих на зниження соціально-політичної напруженості в країні: зокрема, звільнити політв'язнів84, притягнути до кримінальної відповідальності всіх, хто був причетний до вбивств військових і цивільних осіб, а також провести кадрову чистку в рядах правлячої партії, вигнавши з неї корупціонерів.

Безумовно, правлячому режиму необхідно йти на жертви заради власного порятунку. Готовність до цього президент Асад продемонстрував, зокрема, прийнявши ряд ключових законів - «Про партіяї», «Про вибори», «Про ЗМІ» - і підтримавши резолюцію Ради безпеки ООН про спостерігачів Ліги арабських держав, розроблену Росією і Китаєм. Однак поки в Сирії зберігається ситуація тривожна : уряд не в змозі придушити опозиційні рухи, а опозиція не може повалити уряд , який продовжує демонструвати великий запас міцності. З початку антиурядових виступів сирійська еліта зберігає монолітність і цілісність. Не знайшлося жодного сирійського дипломата, який зрадив би керівництво країни. В рядах сирійської армії не спостерігалося випадків масового дезертирства. Навіть внутрішня сирійська опозиція продовжує наполягати на вирішенні соціально-політичних протиріч виключно шляхом переговорів і реформ.

Ще одним аргументом на користь того, що уряд Асада не повторить долі режиму Каддафі. Варто нагадати, що Бенгазі і Адждабія були портовими містами, куди безпосередньо могли заходити кораблі союзників, що підтримують лівійських повстанців. Крім того, прикордонний Єгипет, який перебував в стані післяреволюційної плутанини, висловив тоді повну підтримку лівійським опозиціонерам з Кіренаїки. У сирійському ж випадку Ліван і Ірак, з якими межує бунтівна провінція Хомс, на сьогоднішній день підтримують режим аль-Асада, що ускладнює відкриту перекидання озброєнь. А Дераа, маленьке провінційне містечко з населенням в 60 тисяч чоловік, просто не здатне стати центром опору, подібним Бенгазі - «другої столиці» Лівії. Радикально налаштована опозиція, яка перебуває за межами Сирії, переважно в Стамбулі, намагається впливати на ситуацію ззовні, посилаючи в бій своїх

84 За даними Європейського союзу, число політв'язнів в сирійських в'язницях становить 14 тисяч осіб

33

прихильників. Однак шанси розгойдати настільки монолітний режим не надто високі, особливо якщо взяти до уваги міць сирійської армії, яка по праву вважається однією з найсильніших в арабському світі. На відміну від лівійських партизан, які не відчували нестачі в сприянні НАТО в підконтрольних їм прибережних містах, бойовикам, які б'ються на території Сирії, просто нізвідки отримувати допомогу і підкріплення, що робить їх боротьбу неефективною.

В даний час, в умовах триваючого протистояння з терористичними угрупованнями, сирійський уряд розробляє програму відновлення зруйнованих виробничих і цивільних об'єктів. Продовжує функціонувати сирійська система вищої освіти.

Однак основним завданням для сирійського керівництва продовжує залишатися придушення антиурядових екстремістських угруповань, які тероризують місцеве населення. У 2015 році, за даними Міністерства інформації САР, 85% населення Сирії проживало на території, контрольованій урядовою армією. Майже вдвічі збільшилося населення Дамаска за рахунок припливу біженців з районів, захоплених бойовиками ісламізму, вони покинули свої будинки, рятуючись від ісламістського терору і неможливості нормального життя, так як в цих районах відсутня електро- і водопостачання, немає медичного обслуговування і підвезення продовольства.85

З 2014 року активну терористичну експансію здійснює ІДІЛ (Ісламська Держава), яке проголосило на частині території Сирії та Іраку «ісламську державу». ІДІЛ сформувалося в 2006 року в Іраку в період його окупації військами США і їх союзників. У той час це ісламістське угруповання вело боротьбу і з окупаційними силами, і з шиїтською іракської громадою, на представників якої спиралися в той період США в своїй політиці в Іраку.

Однак головною своєю метою ІДІЛ ставило створення в подальшому в Іраку і в сусідніх країнах «ісламської держави». Це гасло проголошено в самій назві угруповання - «Ісламська Держава». Після початку громадянського конфлікту в Сирії в 2011 році ІД прийняла в ньому активну участь на боці радикальних ісламістських угруповань, які воювали проти керівництва Башара Асада.86

У цей період провідні країни НАТО, включно з Туреччиною, а також монархії Перської затоки, підтримували прагнунення повалити президента Асада опозиційні збройні угруповання, в тому числі ІДІЛ. Бойовики ІДІЛ захопили на території Сирії кілька районів віддаленій провінції Ракка, де більшість населення представлено мусульманами-сунітами, оголосили про введення тут законів шаріату і проголосили створення «ісламської держави». Головою був оголошений ісламістський лідер Абу Бакр аль-Багдаді. ІД заявило про намір будувати свої державні інститути і діяльність в «відповідно до шаріату» - органи місцевої влади, суди, школи, систему оподаткування і навіть надрукувати свої паспорти і власну валюту.

Успішне просування бойовиків ІД в Іраку влітку 2014 року багато в чому пояснюється тим, що вони використовували невдоволення частини сунітських племен на півночі Іраку домінуванням шиїтів в керівництві країни і які мали місце утиском прав сунітів. Отримавши підтримку частини сунітських кланів, ІД в ході наступу вглиб Іраку захопило ряд міст, в тому числі друге за величиною іракське місто Мосул. Ісламістськими бойовиками було захоплено велику кількість озброєння американського виробництва. При цьому в ряди ІД , за повідомленнями ряду інформаційних агентств, вступали колишні військовослужбовці армії Саддама Хусейна, які мали досвід застосування цієї зброї.

Лідери ІД погрожували Йорданії і намагалися поширити свій вплив на Ліван. Однак цього успішно протидіяли ліванська армія і виступили в її підтримку збройні формування руху «Хізбалла». Керівництво ІД звернулося із закликом «до всіх мусульман підтримати ісламську державу і встати на її захист». Ймовірно, даний заклик був в якійсь мірі сприйнятий, так як в рядах ІД в даний час воює значна кількість іноземних найманців з арабо-мусульманського

85 Война в Сирии: ужасающие экономические последствия [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.vestifinance.ru/articles/54429

86 What is 'Islamic State'? [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.bbc.com/news/world-middle-east-29052144

34

світу, країн Європейського союзу, США, Російської Федерації, а також мусульман-уйгурів з Китаю.

В кінці вересня 2015 року відповідно до офіційного прохання сирійського уряду російські Повітряно-космічні сили (ВКС) почали наносити ракетно-бомбові удари по позиціях бойовиків «ісламської держави» в Сирії. В результаті були знищені ряд командних пунктів, складів з озброєнням, позицій зосередження бойовиків і військової техніки. Сирійська урядова армія приступила до наступальних операцій зі звільнення від ісламістських бойовиків районів Ідліб, Хомс, Хами, Алеппо. Поставлено мету повного придушення терористичної угруповання ІД.

У той же час необхідно підкреслити, що Російська Федерація захищає в Сирії і свої національно-державні інтереси. Сирія для Росії є переднім краєм оборони проти радикального ісламізму, так як очевидно, що, в разі гіпотетичного приходу до влади в Сирії ісламістів, наступний удар терористичного «джихаду» буде спрямований, в тому числі проти Росії, про що відкрито заявляли лідери ІД, погрожуючи «звільнити» регіони Кавказу і південь Росії. Буде розв'язана війна в сусідніх Росії країнах Середньої Азії та Казахстані.

Що стосується перспектив вирішення сирійського кризи, то його основою могло б стати прийняте наприкінці 2015 року рішення Ради безпеки ООН про початок політичного процесу, яка передбачає протягом півтора років створити перехідний уряд на основі переговорів між керівництвом Сирії та представниками опозиційних сил, виробити нову Конституцію і провести вільні вибори.

Однак політичне рішення сирійського кризи, мабуть, не влаштовує, перш за все, Туреччину, яка здійснює обстріли воюючих з ІД позицій курдських загонів самооборони, перешкоджає участі представників сирійських курдів в міжсирійських переговорах і заявляє про своє право ввести війська на територію Сирії.

Висновки. Враховуючи вищесказане, сирійське питання досі не є вирішено. Конфлікт ,який почався з регіонального перейшов у глобальний. Слід також наголосити на релігійній складовій . Адже відбулося розходження інтересів, а факт релігії (суніти та Шиїти ) став каталізатором цього та привів до загострення ситуації в регіоні.

Syrian crisis in the context of consequences of the Arab spring After fall of the regime of Ben Ali in Tunisia and Hosni Mubarak in Egypt, and also after

liquidation of the Libyan Jamahiriya together with her head Muammar Gaddafi "the Arab spring" has taken a step to the east. However, having caused at the beginning of 2011 socio-political shocks in Yemen, Syria, Iraq, Jordan, and also in Bahrain, "virus" of democratization could not destroy the Middle Eastern modes. And if in the last three states anti-government protests have quickly died away (in Bahrain, however, it has been provided with armored machinery of Council of cooperation of the Arab states of the Persian Gulf), then in Syria and Yemen the situation still remains intense.

Keywords: Syrian crisis, the Arab Spring, the Islamic State, Syrian crisis as a result of the Arab spring.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Ліга арабських держав [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://znaimo.com.ua/http://znaimo.com.ua/Ліга_Арабських_Держав

2. Syrian Arab Republic [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://data.worldbank.org/country/syrian-arab-republic

3. CORRUPTION PERCEPTIONS INDEX 2011 [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.transparency.org/cpi2011/results/

4. History of Syria [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.nationsonline.org/oneworld/History/Syria-history.htm

5. Предчувствие гражданской войны Syria [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.odnako.org/magazine/material/predchuvstvie-grazhdanskoy-voyni-1/

6. Syria conflict: from peaceful protest to civil war [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.bbc.com/news/world-middle-east-21797661

35

7. Кадри Джамиль – главный связной Дамаска [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://politpuzzle.ru/6185-kadri-dzhamil-glavnyj-svyaznoj-damaska/

8. СИРИЯ: ВЗГЛЯД ИЗНУТРИ [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://strf.ru/material.aspx?CatalogId=222&d_no=44590#.V2FUOLuLTIU

9. Сирийскую оппозицию объединяет только Башар Асад [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://izvestia.ru/news/502725

10. Как закипает Сирия [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://izvestia.ru/news/501630

11. Об эволюции подходов сирийских «Братьев-мусульман» и перспективах их закрепления у власти в свете антиасадовского протестного движения [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.iimes.ru/rus/stat/2012/18-01-12a.htm

12. Erlich R. In Syria, Kurds Split Over Support for Assad Regime. Pulitzer Center on Crisis Reporting [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://pulitzercenter.org/reporting/syria-kurdish-groups-armed-forces-as.#sthash.7LKgeZxO.dpuf

13. Shikhani S. Syrian Kurdish Parties Boycott Syrian Antalya Summit // Asharq Alawsat. London. 2011. May 27 [Електронний ресурс].- Режим доступу : www.asharq-e.com/news.asp?section=1&id=25337#sthash.7LKgeZxO.dpuf

14. Война в Сирии: ужасающие экономические последствия [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.vestifinance.ru/articles/54429

15. What is 'Islamic State'? [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.bbc.com/news/world-middle-east-29052144

Іван Корнута ПОЛЕ БОЮ «СИРІЯ»: ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ ЗОВНІШНІХ ГРАВЦІВ Стаття присвячена висвітленню поточної ситуації в Сирії. Проаналізовано глобальні

інтереси, головні цілі та завдання, що стоять перед зовнішніми гравцями, які втягнуті в даний конфлікт.

Ключові слова: ІДІЛ, ВСА, національний інтерес, правлячий режим Асада, громадянська війна, Ахрар-аль-Шям, геополітика.

Учасники: Збройні сили Сирії, Національна коаліція сирійських революційних та опозиційних сил, ВСА (Вільна Сирійська армія), Ахрар-аль-Шям, Сили Сирійського Курдистану (Пешмерга), ІДІЛ, Ісламський фронт, Ахрар-аш-Шам, Фронт-Фатх-аш-Шам, Аль-Каїда, російський та іранський військові контингенти (ВПС, ВМФ, морська піхота та спецназ РФ, загони «Стражів Ісламської революції»), війська Міжнародної коаліції на чолі зі США.

Суть конфлікту Війна в Сирії почалася після жорстокого придушення антиурядових виступів, внаслідок

якого було вбито декілька десятків мирних демонстрантів. Символом та каталізатором до переростання «мирної» революції в громадянську війну стало вбивство 13-річного хлопчика на ім’я Хамза-аль-Хатіб.

Поточна ситуація Зараз в Сирії військові дії ведуть понад 1500 різних воєнізованих угрупувань чисельністю

до 120 000 чоловік. Найбільшими кадровими ресурсами розпоряджається ІДІЛ. Вона ж і займає до 2/3 території Сирії. Конфлікт набув геополітичного значення в результаті включення в нього геополітичних гравців першої величини – США, Росії, Ірану та Туреччини. Кожен з них підтримує різні сторони і має діаметрально протилежні інтереси.

Метаморфоза світового порядку супроводжується поширенням локальних та регіональних конфліктів. Сирійська криза і її подальше перетікання в фазу гострого конфлікту стало ознакою розвитку світової політики, за яким великі держави вирішують свій

36

національний інтерес за рахунок інших учасників міжнародного життя. Звісно, повністю перекладати тягар відповідальності за розпалювання громадянської війни в цій країні на зовнішніх гравців буде не правильно, оскільки враховуючи специфіку близькосхідної політики не менш важливими факторами є релігійні, географічні та етнічні особливості регіону[1].

Сирійський конфлікт – черговий виклик міжнародній безпеці, а його вирішення – одне з важливіших завдань провідних міжнародних акторів. Його вирішення дозволило б говорити про стабільність міжнародної системи і дієвість міжнародних інституцій, які покликані врегульовувати подібні ситуації (мається на увазі передусім ООН). Мотивація кожного з зовнішніх покровителів конфлікту різна. Росія – репрезентує себе, як важливого учасника світового миротворчого процесу, держава без якої важко вирішити ключові проблеми перехідного світоустрою.

Якщо коротко охарактеризувати події в Сирії на даний час, то можна використати термін «війна всіх проти всіх». Початок антиурядових виступів, спрямованих проти президента Башара Асада в липні 2011 року переросли в збройне протистояння. Режим президента підтримується зовнішнім гравцями:

• Ліван (військові загони «Хезболла»); • Іран (Корпус «Вартових Ісламської революції»); • Російська Федерація (ВМС, ВПС та спецпризначенці РФ); • Низка арабських (націоналістичних), ісламських (шиїтських) та курдських воєнізованих

формувань. (Переважна більшість з Катару) • Постачання зброї, фінанси, енергоресурси та дипломатична підтримка – КНДР,

Венесуела. Серед антагоністів режиму слід виокремити дві течії: помірковану та радикальну. До

поміркованої слід віднести бійців ВСА, Ахрар-аль-Шям та «Національну коаліцію сирійських революційних та опозиційних сил» (Обидві структури в даний час виснажені та деморалізовані. Тому особливого впливу на протікання подій не відіграють), Пешмерга (підтримувані США військові формування курдів – найбільш боєздатні загони поміркованої сторони. Фактично є третьою стороною конфлікту, адже переслідують свої власні національні інтереси, співпрацюючи то з опозиційними силами та з про-асадіськими угрупуваннями. Кінцева мета - утворення незалежного Курдистану). До радикальної: ісламські фундаменталістські організації «Ісламський фронт», «Армія завоювання», Фронт-Фатх-аш-Шам (найбільш боєздатна частина радикальної течії, в даний час саме вона утримує стратегічне місто опозиції – Алеппо )

Окремо слід зазначити про найбільш масову силу, яка протистоїть як президенту так і опозиційним військам - ІДІЛ. Стратегічне завдання – встановлення контрою над всією територією Сирії та її приєднання до утвореного в перспективі Світового халіфату.

В деякій мірі можна провести аналогію між ситуаціями в Сирії та Україні: обидві держави стали об’єктом зіткнення стратегічних інтересів найбільших глобальних гравців.

"У нас немає ні постійних ворогів, ні постійних друзів, у нас є тільки постійні інтереси ..." У. Черчілль

Підтримка США та очолюваної нею коаліцією (приблизно 65 держав) направлена до поміркованих опозиційних сил Сирії, які виступають за подальшу демократизацію Сирії і ведуть боротьбу як з режимом Асада, так із Ісламською Державою. Даний підхід відбувається за принципом «подвійного виключення», оскільки для Штатів та їх союзників по НАТО неприйнятним є ні подальше перебування Асада при владі, ні експансія ІДІЛ всередині Сирії.

Інтерес Сполучених Штатів Америки: «Я не бачу американських інтересів для втручання у війну в Сирії. Я бачу Башара Асада,

який підтримує християн протягом десятка років і ісламістських повстанців з іншого боку, що атакують християн "

Рон Паул (сенатор Республіканської партії) • Сирія не займає першочергове місце в списку національних інтересів, але втручання РФ

в конфлікт змушує США реагувати;

37

• Авторитет «світового поліцейського». Під час даного конфлікту, президентом США Бараком Обамою, було декілька разів проведено «червону лінію», переступаючи за яку режим Асада мав би відповісти за свої дії. Але навіть розстріл мирних демонстрантів, а ні використання проти них хімічної зброї, не привели до відповідної реакції Штатів. Сформувалася загроза того, що інші союзники та вороги США не будуть сприймати серйозно її вимоги та поради (ланцюгова реакції вже почалась, брати хоча б до уваги Філіппіни(союзник) та Росії (противник) ). Тому врегулювання даного конфлікту носить скоріше ідеологічний характер і має підкріпити статус США як країни, за якою залишається «останнє слово».

• Протидія тероризму. Наступ ІДІЛ в Сирії та Іраку, дозволяє їм захоплювати об’єкти економічної та військової інфраструктури, які приносять значний прибуток. Відповідно і фінансування терористичних актів на території США та її союзників збільшилось. Тому, більшість авіа ударів Міжнародної коаліції приходиться на нафтовидобувні та нафтопереробні заводи. Приблизно 80% потенційних джерел фінансування ІДІЛ було ліквідовано.

• «Гра в довгу». Сполучені Штати Америки чудово розуміють, що втягнення РФ в довгостроковий конфлікт в регіоні є потенційно вигідним. Перебуваючи під тиском міжнародних санкцій та економічним спадом, Росія додає собі в графу витрат ще й військову операцію (яка обійшлась їй за останній рік в 1млрд. дол. США). Ослаблення Росії розширить Штатам поле для маневру в інших суперечливих ситуаціях;

• Стримування Ірану. Іран є активним учасником конфлікту. Прагнучи посилити свій вплив в Іраку він тим самим перетворюється в гегемона регіону. А якщо брати до уваги його потуги до надбання власного ядерного потенціалу (не будемо брати до уваги останню домовленість щодо іранської ядерної програми, оскільки Іран остаточно не відмовився від ідеї створення власної ядерної зброї) то цілком зрозумілими є намагання США цьому завадити.

Дії, які приймає Вашингтон в Сирії для стабілізації ситуації: • Підготовка так інструктаж бійців поміркованої опозиції (ставка робиться на курдські

формування, як найбільш ефективні та лояльні). • Постачання озброєння (легка стрілецька зброя, протитанкові комплекси, була

інформація про постачання переносних зенітних установок типу “Javelin” але вона не знайшла офіційного підтвердження).

• Обмін розвідувальними даними. • Проведення наземних спецоперацій за допомогою відправленого в Сирію контингенту

спецпризначенців (подібний контингент відправило НАТО). • Військово-повітряна підтримка (удари по об’єктам інфраструктури ІДІЛ: нафто

перероблювальні заводи, склади зі зброєю, казарми, інша військова інфраструктура. Останнім часом було здійснено декілька ударів по об’єктах режиму.

• Дипломатична підтримка (США брали участь в організації мирних переговорів сторін-учасниць конфлікту, які проходили в Швейцарії. Займають активну сторону підтримки повстанців в РБ ООН.

Також свою допомогу в підготовці бійців поміркованої опозиції надають: Туреччина (маючи власні геополітичні інтереси в регіоні, позиція Туреччини не рідко входить в протиріччя зі США), Лівія, ОАЕ. Значну економічну підтримку надає Саудівська Аравія, але ці фінансові потоки не завжди ведуть до поміркованих опозиціонерів. Маючи гострий релігійний конфлікт з режимом Асада та бажання будь-якою ціною не допустити поширення впливу Ірану в регіоні, саудити дотримуються лінії «ворог мого ворога – мій друг». В даний момент існування держави Сирія цілком підтримується зовнішніми силами. Таке от «вільне падіння» відображає некерованість процесів, незважаючи на присутність «мастодонтів» світової політики в регіоні. Тим більше, така ситуація негативно впливає на інші держави регіону: Ірак, Лівію та Ємен (ситуація в останньому викликає значне занепокоєння, сукупність факторів: демографічних (населення в 25 млн. чол.), великий відсоток безробіття - 35%, дисбаланс молоді і старого покоління в сторону першого, популярність ісламського фундаменталізму). Автор цілком погоджується з думкою геополітика Роберта Каплана [2],

38

який вважає, що Ємен може стати наступною «пороховою бочкою» регіону. З вересня 2015 року почалось будівництво інфраструктури авіабази в місті Латакія для прийому важкої військово-транспортної авіації. Відбувається будівництво бази в м. Сафіта. Як ми бачимо РФ серйозно розширила свою присутність в регіоні. Власне кажучи даний хід зумовлений не стільки бажанням контролювати важливі економічні шляхи і розширювати сферу свого політично-військового-економічного впливу, скільки бажанням звернути увагу світу на себе, змусити його визнати РФ великою державою, державою, яка буде вершителем долі інших, менших народів. Тоні Бадран, експерт по Сирії з Фонду захисту демократії, в книзі Майкла Вайса та Хасана Хасана «Ісламська держава: Армія терору» сказав наступне: «Вся справа в тому, як режим представляє свою роль і становище в регіоні. Передбачається, що в ньому повинні бачити серйозну і незамінну силу, і це забезпечить йому довговічність. Тому його зовнішня політика по відношенню до Заходу виглядає так: "Вам необхідно говорити з нами. Просто візьміть телефон і поговоріть з нами; неважливо, що ми будемо обговорювати, ми просто хочемо вас чути "[3]. Для Асада можливість похвалитися тим, що його співрозмовником є Сполучені Штати, - це спосіб продемонструвати свою силу. Автор вважає, що подібну формулу бачення зовнішньої політики можна застосувати і при аналізі дій РФ в Сирії.

Участь Російської Федерації в даному конфлікті є доволі нестандартною та суперечливою. Поблизу узбережжя Сирії із самого початку конфлікту перебуває група військових човнів ВМФ РФ. Також в наявності є пункт матеріально-технічого забезпечення в порту міста Тартус.

Інтереси Російської Федерації в сирійському конфлікті[4]: • Відновлення сфери впливу на Близькому Сході. «Арабська весна» не на жарт налякала

правлячі кола РФ, тому втрата одного з небагатьох союзників в регіоні розцінювалась як геостратегічна катастрофа;

• Страх втрати військових баз. Незважаючи на величезну протяжність власних морських кордонів кількість військово-морських баз Росії в незамерзаючих морях можна порахувати на пальцях однієї руки. Тому втрата бази в Тартусі (до слова єдина військово-морська база РФ в Середземному морі) внесла б значні корективи в баланс сил;

• Створення буферної зони задля блокування проникнення екстремістських елементів на південні (Ічкерія, Інгушетія) регіони Росії;

• «примус до діалогу» - використання сирійського конфлікту, як привід до повернення Росії в «клуб великих держав», де всі будуть прислухатись до побажань і враховувати національні інтереси РФ;

• Економічний інтерес. Починаючи з 2008 року планувався проект «газової артерії» з Катару до Європи. Вона мала проходити через територію Сирії, Туреччини (що робило її важливим гравцем на рівні транзитерів «голубого» палива) до кінцевих споживачів в ЄС. В той час президент Сирії був бажаним гостем в Європейському Союзі, а президент Туреччини в ході візиту Асада до своєї країни навіть називав його своїм «сирійським братом». Але в результаті політичного тиску (не виключено навіть шантажу) РФ та Ірану, Башар Асад відмовився від цього проекту. Через декілька років почалась громадянська війна. Таким чином загроза втратити важливий газовий ринок Європи для РФ нівелювалась військовими діями в регіоні. Велика кількість авіа ударів була направлена саме по території де мав проходити даний газопровід.

• Збереження ринку зброї. Сирія є одним із основних покупців продукції російського ВПК. В останні роки ціна замовлень сягала до 1 млрд. доларів США.

• Можливість використання конфлікту в Сирії для торгу із Заходом щодо українського питання.

Дії, які приймає Російська Федерація задля досягнення власних інтересів: • Постачання зброї в рамках державних замовлень та її ремонтно-технічне

обслуговування;

39

• Направлення контингенту для захисту військових об’єктів (військово-морської бази в Тартусі та військово-повітряної бази в Латакії), а також для проведення наступальних та оборонних операцій разом з урядовими військами;

• Інструктаж сирійської армії; • Удари по території Сирії за допомогою крилатих ракет морського базування «Калібр» з

кораблів Каспійської флотилії; (у даному випадку метою ставилась не стільки потреба в даному ударі, скільки в «грі мускулами» перед США. Тим паче пізніше Штатами було проведено «інформаційний» удар у відповідь – було заявлено, що 4 ракети не долетіли до Сирії і впали на території Ірану);

• Дипломатична підтримка; • Внутрішня повістка Росії: президентські вибори 2017 року. «Путін сподівається, що

тверда позиція перед Заходом покаже, що сам він є справжнім вождем і керівником, необхідним для досягнення відродження Росії як держави. Це може відповідати громадській думці про зміцнення країни, що допоможе йому створити необхідну атмосферу для перемоги»

• Участь в конфлікті російських приватних військових компаній[військові компанії] (наприклад «ПВК Вагнера»)

• Інформаційний аспект конфлікту: акцентування уваги на негативному висвітленні дій опозиції.

Завдання максимум - поразка обох антиурядових сил сирійської опозиції − "Національної коаліції сирійських революційних і опозиційних сил", "Вільної сирійської армії" й ІДІЛ, зберігши при цьому режим Б. Асада, як єдиний легітимний і такий, що влаштовує Кремль.

Завдання мінімум - підтримка та подальше збереження утворення з умовною назвою Алавістан - нинішня територія, підконтрольна режиму Б. Асада.

У цілому інтервенція Росії на Близький Схід змусить країни Перської затоки збільшити підтримку антиурядових сунітських повстанських угруповань у Сирії, що загрожує подальшому розгортанню регіонального конфлікту з ризиком переходу до глобальної війни.

Проведення перемовин між США та РФ 12 вересня 2016 року та досягнення угоди про перемир’я, дало тільки короткостроковий ефект, адже не протрималось і 48 годин. На думку автора подібні двосторонні зустрічі не мають ніякого сенсу, оскільки в Сирії залучено набагато більше зовнішніх акторів зі своїми власними інтересами. Та ж сама Саудівська Аравія має більший вплив на антиурядові сили в Сирії, ніж США, інтереси Ірану також не завжди співпадають із бажаннями Росії. Тому розширення формату перемовин було б хорошим рішенням. З іншої сторони, ефективність таких переговорів викликає значні сумніви[5].

В кінці кінців в результаті загострення відносин між США та РФ, викликаного необдуманими кроками (авіа наліт США та міжнародної коаліції, під час перемир’я, на регулярні військові частини Сирії, і атака російських та сирійських військових на гуманітарний конвой ООН) нівелювало мізерні можливості домовитися шодо мирного врегулювання.

Інтерес Ірану в сирійському конфлікті носить скоріше релігійний характер. Позиціонуючи себе як захисника всіх шиїтів, Іран змушений брати участь в ньому, оскільки приблизно 20 % населення Сирії – шиїти. Довгий час Іран та Сирія були економічними партнерами і остання розглядалась Іраном як коридор для торгівлі із Західною Європою (передусім нафтою та газом). Велику роль тут також відіграє те, що Саудівська Аравія підтримує опозиційні до режиму формування, а Іран є тією самою ідеологічною противагою в регіоні.

Автор вважає, що допомога та зв'язок Ірану та Сирії, є не настільки міцними, щоб останній від них відмовився в обмін на вигідні для себе умови/поступки в перемовинах зі США та Західною Європою.

Інтерес Туреччини в Сирії: в даний час завдання максимум – усунення від влади Башара Асада нездійсненне, тому Туреччина взялась за виконання завдання мінімум – не допустити утворення курдського анклаву в себе на кордоні. Саме заради цього було проведено військову операцію.

40

Військова операція Туреччини символізує початок нової фази в громадянській війні в Сирії. Анкара зіткнулася з двома рівними погрозами: територіальним розширенням Робочої партії Курдистану (РПК) на півночі Сирії і зростанням терористичної активності ІДІЛ (особливо в прикордонних з Туреччиною районах сирійської Курдистану.

Переговори між Туреччиною і силами коаліції про встановлення безпечної зони між сирійськими містами Аазаз і Джераблус площею 85 на 45 км велися протягом декількох років. Однак всі ці спроби не змогли дати відчутних результатів через те, що в регіоні змінився баланс сил (тобто втручання Росії і Ірану, а також неготовність США) і відсутності згоди щодо того, хто буде розміщувати сухопутні війська і стикатися з ризиком політичних наслідків у разі людських жертв.

Турецька армія відома своєю обережністю, і не секрет, що перед спробою військового перевороту 15 липня Анкара відчувала значні сумніви щодо операції в Сирії, яку в світському істеблішменті країни називають «близькосхідним болотом». У Сирії основним завданням цей істеблішмент бачить примирення з урядом Асада і його союзниками, для того щоб запобігти ризику виникнення автономного курдського освіти у своїх кордонів. Такий підхід йшов врозріз з політикою уряду.

Однак на тлі близького співробітництва США та курдських сил (партії «Демократичний союз» (PYD)) в Сирії, а також посилення хвилі антиамериканізму в Туреччині, простір для такого широкомасштабного турецько-американського співробітництва виявився мінімальним, особливо після спроби військового перевороту в Туреччині. Таким чином, Туреччина відчувала, що їй необхідно відновити зв'язки з антизахідними і активними силами, а саме з Росією і Іраном, а також налагодити непрямий контакт з урядом Асада. Примирення Росії і Туреччини, яка відбулася в кінці червня, за яким послідувала зустріч між президентом Росії Володимиром Путіним і главою Туреччини Реджепом Тайіпом Ердоганом 9 серпня, стало значним кроком у спробі Анкари повернути собі активну роль в сирійській кризі.

Після того як цивільна влада повернула собі контроль над країною після путчу 16 липня, Туреччина почала підготовку фундаменту для дипломатичного врегулювання. Таким чином, уряд Анкари не тільки відновив переговори з Іраном, але і став посилати сигнали про співпрацю уряду Асада, можливо, підкреслюючи, що Анкара відмовляється від колишньої позиції, згідно з якою Асада потрібно негайно усунути від влади.

У той же самий час пріоритет сирійської політики Туреччини став полягати в збереженні територіальної цілісності Сирії - що відкривало двері для збереження влади уряду Асада - і знищенні терористичних загроз з боку як терористичного угрупування «Ісламська держава» так і філій РПК в особі PYD і курдських «Загонів народної самооборони» (YPG) в Сирії.

Очолювана Туреччиною операція почалася після захоплення курдами міста Манбідж у бойовиків ІДІЛ, за яким послідував рух PYD в сторону міста Джераблус. Їй також передував теракт у великому прикордонному турецькому місті Газіантеп, в результаті якого загинуло більше 50 мирних жителів. У цьому сенсі операція була представлена в якості самозахисту, а також як прихований сигнал для PYD, які хочуть розширити лінію Афрін - Кобань.

З урахуванням того, що PYD, як повідомляється, почали виводити курдські підрозділу з Манбідж, можна стверджувати, що Туреччина здійснила свої короткострокові цілі в області безпеки на території Сирії, тепер Анкара може працювати на встановлення безпечної зони, яку в дипломатичних колах називають «зоною без ІДІЛ»по лінії Аазаз – Джераблус.

Турецька «дипломатія усмішок» щодо Росії і Ірану, а також приховані сигнали режиму Асада, в яких стверджується, що Асад може залишитися при владі протягом періоду політичної передачі влади, спрямовані на те, щоб скоротити тиск на Туреччину, з точки зору безпеки всередині країни в короткостроковій перспективі ізолювати ширші геополітичні цілі Анкари в Сирії від сьогоднішніх завдань, а також підготувати умови для того, щоб Анкара змогла грати більш значну роль в країні. Це не обов'язково означає, що Туреччина розриває з США з питань Сирії, але демонструє реалістичний поворот, в якому враховується баланс сил в регіоні, що змушує Туреччину шукати союзників серед антизахідного блоку в Сирії.

41

Очолювана Туреччиною операції в Сирії пов'язана з двома значними ризиками при розвитку подій за найгіршим сценарієм.

По-перше, Туреччина здебільшого відмовлялася займати лідируючі позиції в боротьбі проти міжнародного ісламізму, яка поглинала волю і ресурси США протягом останнього десятиліття. Зараз ж Анкара виявляється на передовій не тільки боротьби з терористичним угрупуванням «Ісламська держава», але, можливо, і з філіями «Аль-Каїди», що може вилитися в нескінченну війну з тероризмом.

По-друге, військові дії Туреччини позбавляють PYD і РПК історичної можливості стати легітимним гравцем на сирійсько-іракському театрі військових дій. Саме це і було вирішальним мотивом, що стоїть за операцією «Щит Євфрату», метою якої безпосередньо є виключення все більшої ймовірністі утворення курдського коридору в Сирії.

Обидва ці варіанти натякають на те, що в майбутньому Туреччину чекають досить значні труднощі в галузі безпеки як всередині, так і за межами країни. Імовірність військового зіткнення між збройними силами Туреччини і PYD може привести до того, що уряд Анкари виявиться в «трясовині», що зробить негативний вплив на турецьку політику. У свою чергу, теракти ісламістів можуть ще більше зруйнувати політичний іслам в Туреччині або ж позбавити Партію «справедливість і розвитку громадянської підтримки.

У разі розвитку подій за найкращим сценарієм за операцією послідують дипломатичні зусилля, в ході яких буде зроблена спроба поєднати глобальні і регіональні інтереси в рамках продовження Женевського процесу. В даний момент очолюваний США західний табір, здається, готовий піти на те, щоб уряд Асада залишилося при владі протягом певного періоду за умови створення чітких тимчасових рамок для політичної передачі влади. Росія і Іран можуть піти на такий крок, завдяки чому буде здійснена їх мета: збереження влади Асада без нього на чолі.

Знищення ІГІЛ, особливо в Рацці і Мосулі, може стати спільним знаменником при політичної передачі влади, в рамки якої повинні бути включені сирійська опозиція і курдські сили. Недавні спроби змінити курс зовнішньої політики Туреччини говорять про те, що готується майданчик для досягнення більш широкого консенсусу для запобігання ексцесів і в ідеалі для закінчення громадянської війни в Сирії.

В середині жовтня турецька армія розпочала наступ на м. Дабік – «місто останнього бою між правомірними мусульманами на хрестоносцями».

Взяття даного міста означатиме крах ІДІЛ не стільки в організаційному розумінні, скільки в ідеологічному, адже саме Дабік (до речі, так зветься головний пропагандистський інформаційний ресурс цієї терористичної «держави») є наріжним каменем побудови халіфату. Тому, найближчим часом очікується всплеск мобілізаційного ресурсу ІДІЛ, яка закликатиме всіх мусульман взяти участь в останній битві між «добром та злом».

Отже, у результаті майже п'ятирічного протистояння, Сирія практично припинала своє існування? як політична організація суспільства чи суверенна держава, оскільки її територія перебуває під контролем низки політичних сил і терористичних угруповань різного штибу. Нині ця країна повторює долю Іраку, який після тривалого протистояння політичних і релігійних угруповань de facto зник із політичної мапи світу.

This article attempts to analyze the current situation in Syria, as well as priority goals and

tasks set by the external players involved in this conflict. The foreign players are: the USA, the Russian Federation, Turkey and Iran.

Keywords: civil war, armed conflict, geopolitics, national interest, the regime, the opposition.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Кондратенко О. Сирійський конфлікт і геополітичні інтереси Російської Федерації

[Електронний ресурс] / Олег Кондратенко // UA Foreign Affairs. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://uaforeignaffairs.com/ua/ekspertna-dumka/view/article/siriiskii-konflikt-i-geopolitichni-interesi-rosiisk/.

2. «Муссон: Индии ̆скии ̆ океан и будущее американскои ̆ политики» / Роберт Каплан., 2015. – 416 с. – (Азбука-Аттикус).

42

3. «Исламское государство: Армия террора» / М. Вайс, Х. Хасан., 2016. – 346 с. – (978-5-91671-504-0).

4. «20 целей российской военной операции в Сирии» [Електронний ресурс] // Publico.es. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://inosmi.ru/russia/20151006/230666592.html.

5. Куса І. Сирійська рапсодія: аналіз нової угоди про перемир’я у Сирії [Електронний ресурс] / Ілія Куса // Хвиля. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://hvylya.net/analytics/geopolitics/siriyska-rapsodiya-analiz-novoyi-ugodi-pro-peremir-ya-u-siriyi.html.

Тарас Польовий

ВІДНОСИНИ РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: КУРС НА НОРМАЛІЗАЦІЮ ЧИ “НОВА РОЗРЯДКА”?

У статті розглянуто сучасний етап розвитку двосторонніх відносин Республіки

Білорусь та Європейського Союзу. Виявлено чинники та передумови, які сприяли двосторонньому зближенню. Здійснено спробу піддати аналізу ключові тенденції та характер сучасних білорусько-європейських відносин. Висвітлено вплив зовнішніх і внутрішніх факторів на взаємини Республіки Білорусь та Європейського Союзу.

Ключові слова: зовнішня політика, відміна санкцій, звільнення політв’язнів, двостороннє зближення, Республіка Білорусь, Європейський Союз, білорусько-європейські відносини, українська криза.

Аналіз основних тенденцій та поглядів на процес налагодження діалогу між Республікою

Білорусь та Європейським Союзом дозволяє умовно поділити аналітиків, експертів, політологів, політичних оглядачів на євроскептиків та єврооптимістів. Якщо одні схильні розглядати сучасний етап білорусько-європейських відносин, як якісно новий виток двостороннього співробітництва, другі ж, навпаки, пов’язують покращення взаємин із новою політичною кон’юнктурою, доводячи його тимчасовість і безперспективність. Відтак, різноманітність підходів до проблеми свідчить про значний інтерес та її актуальність і є підставою для наукових розвідок у цьому напрямку.

Передумови зближення Упродовж останніх років, дедалі очевиднішим ставав той факт, що здійснювана зі

сторони європейських структур політика “критичного діалогу”, а також санкції Європейського Союзу введені після президентських виборів 2010 року стосовно Республіки Білорусь, не стали ефективним інструментом налагодження конструктивного діалогу. А так звана “стабільна нестабільність” у двосторонніх взаєминах стала перманентним явищем. Наслідком стало те, що у відносинах сторін періоди “потепління” чергувалися із взаємною конфронтацією і фактичною відсутністю діалогу на найвищому рівні.

Необхідність зміни такого стану речей добре усвідомлювали як європейські чиновники, так і правлячі кола Білорусі. 29 березня 2012 року тодішній комісар ЄС з питань розширення і європейської політики сусідства Ш. Фюле представив програму “Європейський діалог з модернізації Білорусі”. Програма розцінювалася експертами, як шанс для проведення успішних демократичних перетворень. Однак, реальний діалог не передбачав участі в ньому представників білоруської влади, що, очевидно, ускладнювало практичну реалізацію проекту. У березні 2013 року, депутат Європарламенту Ю. Палецкіс, працюючи над спеціальною доповіддю про ситуацію у відносинах Брюсселя і Мінська, зазначав що цим взаєминам необхідний погляду у майбутнє 87.

87 Евродепутат: Отношениям Беларуси и ЕС нужен взгляд в будуще. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dw.de/евродепутат-отношениям-беларуси-и-ес-нужен-взгляд-в-будущее/a-16656890

43

У той же час, позитивні сигнали транслювалися і з білоруської сторони. Зокрема, ще 17 грудня 2014 року, в ході зустрічі із президентом Фонду міжнародного співробітництва Р. Проді, президент О. Лукашенко заявив, що Білорусь вкрай зацікавлена у нормалізації відносин з Європейським Союзом на засадах взаємоповаги та принципів рівноправності88. А уже 30 грудня, представляючи нового голову президентської адміністрації О. Косинця, білоруський президент заявив: “Ми межуємо із Заходом і не хочемо ніяких зіткнень – ні політичних ні дипломатичних … . Якщо Захід простягне нам руку співпраці, то треба цим скористатися… . Якщо вони прагнуть з нами співпрацювати на рівні і подають відповідні сигнали, ми приймемо цей сигнал” 89. Відтак, можемо констатувати, що позитивні тенденції у білорусько-європейських відносинах мали місце з обох сторін, ще до початку кризи в Україні та загострення ситуації у взаєминах між заходом та Російською Федерацією.

Українське питання Зміна геополітичної ситуації в східноєвропейському регіоні стала каталізатором процесу

зближення РБ і ЄС. Позиція нейтралітету, яку зайняло білоруське керівництво у російсько-українському конфлікті, а також посередництво офіційного Мінська в мирному урегулюванні протистояння, позитивно сприйнялися європейською стороною. У контексті цього варто відзначити цілеспрямовану роботу білоруського зовнішньополітичного відомства під керівництвом В. Макея та проведену інформаційну кампанію, яка подавала окреме бачення ситуації в регіоні. У результаті чого за білоруським президентом закріпився імідж посередника та миротворця між сторонами конфлікту. На думку старшого аналітика Білоруського інституту стратегічних досліджень (BISS) Д. Мельянцова у конкретному випадку ключове значення відіграв той факт, що Білорусь щодо української кризи зайняла позицію, котра суттєво відрізняється від російської, наголосивши, тим самим, на наявності власних національних інтересів та зовнішньополітичної лінії 90.

Безумовно важливим є той факт, що Європейський Союз зацікавлений у політичній та економічній стабільній Білорусі. РБ поруч із Україною, як країни-транзитери через які проходять потоки російських енергоносіїв до Європи, є своєрідними мостами, що зв’язують два великі ринки. З огляду на ситуацію в Україні, Білорусь може претендувати на роль основного посередника між Сходом і Заходом. З цього приводу, В. Карбалевич зазначає, що білоруська стабільність стала цінним капіталом не лише для громадян Білорусі, але і для Європи. Із західної точки зору, на тлі подій в Україні, режим О. Лукашенка уже не виглядає таким одіозним 91.

Вдале балансування О. Лукашенка між учасниками конфлікту, з одного боку дало змогу не зіпсувати відносини із Росією, з іншого - білоруська сторона заявивши про підтримку нової української влади, налагодила з нею добросусідські відносини. Паралельно білоруське керівництво намагається ефективно використовувати для себе наслідки української кризи та протистояння між сторонами конфлікту, як так зване “вікно можливостей” для нормалізації відносин із Заходом.

Питання цінностей Ще одним важливим моментом, який вплинув на зміну риторики Європи щодо Білорусі

став ціннісний фактор. Питання дотримання прав людини в Білорусі і наявність у країні політичних в’язнів неодноразово піднімалося європейськими делегаціями.

З огляду на це, вагомою подією в ході “відлиги” у білорусько-європейських відносинах стало амністування О. Лукашенком усіх політичних в’язнів. У тому числі опозиційного

88 Лукашенко: Мы крайне заинтересованы в нормализации отношений с европейскими партнерами. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://news.tut.by/politics/428306.html

89 Президент: Если Запад протянет руку сотрудничества, надо этим воспользоваться. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://news.tut.by/politics/429907.html

90 Белорусский ежегодник 2016. Сборник обзорных и аналитических материалов по развитию ситуации в Республике Беларусь в 2015 году. – Вильнюс: Сайт экспертного сообщества Беларуси “Наше мнение”. Агентство социальной и политической экспертизы, 2016 – С. 82.

91 Как отразился украинский кризис на Беларуси. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ej.by/news/politics/2014/10/14/kak-otrazilsya-ukrainskiy-krizis-na-belarusi.html

44

політичного діяча, кандидата в президенти на виборах 2010 року М. Статкевича, якого міжнародна організація Amnesty International визнала в’язнем сумління. Факт звільнення політв’язнів сприймався європейськими чиновниками як важливий прогресивний крок білоруської влади та став одним із основних приводів для зняття санкцій із Білорусі. Зокрема, верховний представник ЄС із зовнішньої політики і безпеки Ф. Могеріні у ході виступу на сесії Європарламенту в Страсбурзі заявила: “Потрібно скористатися цією нагодою перейти до більш позитивної повістки з одним із ключових партнерів ЄС у цій частині світу”. Тоді ж, єврочиновник вказала на той факт, що Білорусь залишається єдиною країною в Європі де застосовується смертна кара, як і раніше обмежені свобода слова, ЗМІ і організацій 92.

Можна стверджувати, що у випадку із Білоруссю Євросоюз пішов на компромісне рішення, поступившись ціннісними орієнтаціями задля прагматичних інтересів. Ми схильні поділяти думку білоруського політолога В. Карбалевича, який вважає, що в умовах гострого геополітичного конфлікту та української кризи питання цінностей, яке було головною перешкодою для поліпшення відносин Білорусі із Заходом відходять на задній план. У даний момент це питання відходить в сторону і на перший план починає виходити геополітика 93.

Вибори президента Вагомим аргументом на користь нормалізації відносин стала оцінка міжнародними

спостерігачами президентських виборів 11 жовтня 2015 року. У опублікованій наступного дня “Заяві про попередні підсумки і висновки” спостерігачів міжнародної місії зі спостереження за виборами говорилося: “Президентські вибори в черговий раз продемонстрували, що Білорусі належить пройти значний шлях, перш ніж вона зможе виконувати свої зобов’язання в рамках ОБСЄ щодо проведення демократичних виборів. Це підкреслює необхідність політичної волі для проведення комплексних реформ. Відзначені деякі певні поліпшення і доброзичливе ставлення. Серйозні проблеми, зокрема під час підрахунку голосів та зведення результатів, негативно вплинули на ступінь довіри до виборів. Передвиборча кампанія і день голосування пройшли мирно” 94. Вибори у Білорусі традиційно стають своєрідним “лакмусовим папірцем”, тестом білоруської влади на демократію. За словами білоруського політичного аналітика О. Федути Євросоюз визнав, що президентська виборча кампанія була значною мірою лібералізована, однак приводу вважати вибори демократичними, також немає 95.

Втім, 29 жовтня 2015 року “у відповідь на звільнення в’язнів і президентські вибори 11 жовтня 2015 року, проведені в атмосфері вільній від насильства і беручи до уваги загальний стан відносин між ЄС і Білоруссю” 96 Рада Євросоюзу прийняла рішення про призупинення на чотири місяці більшої частини санкцій щодо Білорусі. А уже 15 лютого 2016 року санкції були відмінені стосовно 170 білоруських чиновників, у тому числі і О. Лукашенка 97.

Білоруська сторона, традиційно виступаючи за “незаполітизованість” і домінування у відносинах з ЄС прагматичної складової привітала відповідне рішення Ради ЄС. Зокрема, О. Лукашенко сприйняв такий крок як свідчення готовності до активізації співробітництва з Білоруссю, підкресливши, що “зайва заполітизованість нам абсолютно не потрібна” 98. У свою чергу, прес-секретар МЗС Білорусі Д. Мирончик заявив, що таке рішення “відкриває нові

92 Глава МИД ЕС увидела конструктив в отношениях с Беларусью. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://afn.by/news/i/211056

93 Как отразился украинский кризис на Беларуси. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ej.by/news/politics/2014/10/14/kak-otrazilsya-ukrainskiy-krizis-na-belarusi.html

94 Международная миссия по наблюдению за выборами.Республика Беларусь – выборы Президента, 11 октября 2015 г. Заявление о предварительных заключениях и выводах [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.osce.org/ru/odihr/elections/belarus/192001?download=true

95 Европа хочет использовать Лукашенко в конфликте с Россией. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://apostrophe.ua/article/world/2015-10-29/evropa-hochet-ispolzovat-lukashenko-v-konflikte-s-rossiey/2495

96 Заключения Совета ЕС в отношении Беларуси (16/02/2016). [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eeas.europa.eu/delegations/belarus/press_corner/all_news/news/2016/2016_02_16_1_be.htm

97 Council conclusions on Belarus. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2016/02/15-fac-belarus-conclusions/

98 Беларусь-ЕС: приоритет прагматизма или цинизма? [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://belprauda.org/belarus-es-prioritet-pragmatizma-ili-tsinizma/

45

можливості для розширення різнопланової взаємодії між Білоруссю та ЄС, виведення відносин на якісно інший рівень” 99.

Попри очевидні успіхи у зближенні з ЄС у політичній системі Білорусі за такий короткий період не відбулося і не могло відбутися суттєвих перетворень. На думку Д. Мельянцова, доречно говорити про прагматизацію двосторонніх відносин, в умовах коли сторони знизили взаємні вимоги і прагнуть налагодити діалог 100. Зовнішні прояви лібералізації політичного життя в країні створюють сприятливу повістку для подальшої співпраці між Республікою Білорусь та Європейським Союзом. У контексті, вважаємо за доцільне навести думку російського експерта московського фонду Карнегі М. Саморукова, який вважає що Захід вимушений розглядати в білоруському суспільному житті позитивні зрушення, щоби зробити їх основою для відміни санкцій. У реальності ж, ні в політичній, ні в економічній сферах жодних натяків готовності білоруської сторони до серйозних реформ немає 101.

Фактор Кремля Офіційний Мінськ у своїй зовнішній політиці уже традиційно продовжує

використовувати стратегію балансування між Кремлем і Брюсселем. Ретроспективний огляд білорусько-європейських відносин дозволяє констатувати, що застосування О. Лукашенком тактики маневрування між двома центрами сили стало тенденцією у білоруській зовнішній політиці. Усвідомлення білоруським керівництвом зростаючої залежності від РФ, загрози або погіршення відносин із Москвою означало поступовий курс на зближення з ЄС і навпаки. Такі дії білоруської сторони дають підстави стверджувати про використання Мінськом відносин з ЄС виключно як інструмент для показового дистанціювання від РФ, але не як можливості для реформування і модернізації країни.

Привертає увагу той факт, що схожа ситуація мала місце і у 2008 році. Після чергового погіршення білорусько-російських відносин, внаслідок газового конфлікту 2006-2007 рр., а також невизнання Білоруссю Абхазії та Південної Осетії, справа дійшла до чергового відновлення відносин з ЄС. Офіційний Мінськ також сигналізував про готовність до діалогу. Звільнення політичних в’язнів розцінювалося Заходом, як перший крок до демократизації країни і дотримання прав людини. У свою чергу, ЄС на деякий час призупинив візові обмеження, що стосувалися окремих представників білоруської влади, в тому числі і О. Лукашенка. Такий нетривалий період потепління у відносинах між РБ і ЄС закінчився після президентських виборів 2010 року запровадженням нових санкцій. Натомість, можна стверджувати, що на даному етапі Республіка Білорусь пройшла так зване “випробування виборами”. На відміну від виборів 2010 року, легітимність яких не визнали західні спостерігачі, виборчі кампанії 2015 і 2016 років із численними застереженнями і рекомендаціями щодо їх демократичності, все ж таки були визнані європейською стороною.

Очевидно, що сучасна білоруська економічна модель є неефективною без російської підтримки, а до створення нової влада РБ не готова. За умов, коли основний політичний і економічний партнер не здатний фінансово підтримувати білоруську економіку, керівництво держави вимушене шукати підтримки на Заході. Однак ініціативи білоруської сторони щодо інтенсифікації двостороннього діалогу і переходу на новий рівень не викликають однозначної реакції зі сторони ЄС. Зокрема, це стосується неготовності європейських чиновників підтримати пропозицію білоруських дипломатів щодо початку переговорів про підписання базової угоди з ЄС. За словами єврокомісара К. Крецу, зважаючи на відсутність конкретних і

99 Снятие санкций дает Минску шанс нормализовать отношения с Евросоюзом. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://www.dw.com/ru/снятие-санкций-дает-минску-шанс-нормализовать-отношения-с-евросоюзом/a-19051432

100 Денис Мельянцов: Развитие сотрудничества Беларуси и ЕС вряд ли застопорится, как в прошлый раз. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://thinktanks.by/publication/2016/10/11/denis-melyantsov-evrosoyuz-stal-bolshe-tsenit-stabilnost.html

101 ЕС хотел бы снять санкции с Беларуси, но не может из-за политзаключенных. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://carnegie.ru/2015/06/02/ru-pub-60299

46

структурних змін у ситуації з демократією та правами людини в Білорусі, дане питання залишається середньотерміновою або довготерміновою ціллю 102.

Варто відзначити, що різких кроків у сторону РБ з приводу поступового зближення РБ і ЄС зі сторони Кремля не спостерігалося. Наприклад, коментуючи призупинення санкцій щодо Білорусі, голова міжнародного комітету Державної Думи РФ О. Пушков заявив, що знімаючи санкції з Мінська Брюссель прагне не лише налагодити двосторонні відносини але і налаштувати О. Лукашенка проти Росії і послабити її вплив103. Також, з цього приводу, уже згадуваний нами М. Саморуков вважає, що у Москви немає ніяких причин для хвилювання, оскільки у випадку правителів типу О. Лукашенка зовнішня політика має невелике значення, усе визначається внутрішньою політикою 104, яка не зазнала суттєвих змін. Підтвердженням вищесказаного може служити заява В. Макея в інтерв’ю The Washington Post: “Європа не може замінити нам Росію, у будь-якому випадку, не сьогодні. Ми розуміємо, що у важкі часи ми завжди будемо з Росією ... . Але це не означає, що Росія буде нас у чомусь підозрювати, якщо ми почнемо розвивати нормальні відносини з Європейським Союзом” 105. У такий спосіб білоруська влада намагається здійснювати декларований курс на багатовекторність і підтримання конструктивних відносин із усіма політичними гравцями в регіоні.

Таким чином, говорити про глибокі зміни у білоруській внутрішній та зовнішній політиці нема вагомих підстав. Зовнішньополітичні підходи на практиці залишилися попередніми. Враховуючи зростання напруги у Східній Європі та пов’язані з цим виклики для РБ, білоруське керівництво дещо скоригувало бачення місця і ролі у системі міждержавних відносин у регіоні, що сприяло черговій “розрядці” у відносинах з ЄС. Білоруська влада намагається використати тимчасову вигоду від зближення з ЄС, не покладаючись, натомість, на стратегію і довгострокову перспективу відносин.

Ураховуючи безпековий фактор і конфронтацію Росії із Заходом, для Білорусі і надалі вигідно залишатися свого роду “острівцем” безпеки і стабільності в регіоні. Але беручи до уваги попередній досвід відносин РБ та ЄС можемо припускати, що в умовах одноосібної влади президента, неефективності політичних інститутів зміна політичної ситуації в регіоні або загроза особистій владі О. Лукашенка означатиме згортання курсу на лібералізацію Білорусі і чергове погіршення у відносинах з ЄС.

The article reviews the current stage of bilateral relations evolution of the Republic of Belarus

and the European Union. Discovered factors and suppositions which facilitated bilateral rapprochement. Accomplished attempt to analyse key trends and character of the current belarusian-european relationships. Presented influence of internal and external factors on the Republic of Belarus and the European Union relationships.

Keywords: foreign policy, cancellation of sanctions, releasing of political prisoners, bilateral rapprochement, the Republic of Belarus, the European Union, belarusian-european relations, Ukrainian crisis.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Беларусь-ЕС: приоритет прагматизма или цинизма? [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://belprauda.org/belarus-es-prioritet-pragmatizma-ili-tsinizma/

2. БелАЭС, оппозиция в парламенте, права человека. Как евродепутаты обсуждали ситуацию в Беларуси. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://news.tut.by/politics/517615.html

102 БелАЭС, оппозиция в парламенте, права человека. Как евродепутаты обсуждали ситуацию в Беларуси.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://news.tut.by/politics/517615.html 103 Европа хочет использовать Лукашенко в конфликте с Россией. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://apostrophe.ua/article/world/2015-10-29/evropa-hochet-ispolzovat-lukashenko-v-konflikte-s-rossiey/2495 104 Саморуков М. Почему Москва прощает Лукашенко новую дружбу с Западом. Московский Центр

Карнеги. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://carnegie.ru/commentary/?fa=61581 105 Макей: Мы не собираемся отказываться от дружбы с Россией ради дружбы с Европой. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://eurobelarus.info/news/policy/2015/05/27/makey-my-ne-sobiraemsya-otkazyvat-sya-ot-druzhby-s-rossiey-radi.html

47

3. Белорусский ежегодник 2016. Сборник обзорных и аналитических материалов по развитию ситуации в Республике Беларусь в 2015 году. – Вильнюс: Сайт экспертного сообщества Беларуси “Наше мнение”. Агентство социальной и политической экспертизы, 2016 – С. 82.

4. Глава МИД ЕС увидела конструктив в отношениях с Беларусью. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://afn.by/news/i/211056

5. Денис Мельянцов: Развитие сотрудничества Беларуси и ЕС вряд ли застопорится, как в прошлый раз. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://thinktanks.by/publication/2016/10/11/denis-melyantsov-evrosoyuz-stal-bolshe-tsenit-stabilnost.html

6. Евродепутат: Отношениям Беларуси и ЕС нужен взгляд в будущее. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dw.de/евродепутат-отношениям-беларуси-и-ес-нужен-взгляд-в-будущее/a-16656890

7. Европа хочет использовать Лукашенко в конфликте с Россией. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://apostrophe.ua/article/world/2015-10-29/evropa-hochet-ispolzovat-lukashenko-v-konflikte-s-rossiey/2495

8. ЕС хотел бы снять санкции с Беларуси, но не может из-за политзаключенных. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://carnegie.ru/2015/06/02/ru-pub-60299

9. Заключения Совета ЕС в отношении Беларуси (16/02/2016). [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://eeas.europa.eu/delegations/belarus/press_corner/all_news/news/2016/2016_02_16_1_ be.htm

10. Как отразился украинский кризис на Беларуси. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ej.by/news/politics/2014/10/14/kak-otrazilsya-ukrainskiy-krizis-na-belarusi.html

11. Лукашенко: Мы крайне заинтересованы в нормализации отношений с европейскими партнерами. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://news.tut.by/politics/428306.html

12. Макей: Мы не собираемся отказываться от дружбы с Россией ради дружбы с Европой. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eurobelarus.info/news/policy/2015/05/27/makey-my-ne-sobiraemsya-otkazyvat-sya-ot-druzhby-s-rossiey-radi.html

13. Международная миссия по наблюдению за выборами. Республика Беларусь – выборы Президента, 11 октября 2015 г. Заявление о предварительных заключениях и выводах [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.osce.org/ru/odihr/elections/belarus/192001?download=true

14. Президент: Если Запад протянет руку сотрудничества, надо этим воспользоваться. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://news.tut.by/politics/429907.html

15. Саморуков М. Почему Москва прощает Лукашенко новую дружбу с Западом. Московский Центр Карнеги. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://carnegie.ru/commentary/?fa=61581

16. Снятие санкций дает Минску шанс нормализовать отношения с Евросоюзом. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dw.com/ru/снятие-санкций-дает-минску-шанс-нормализовать-отношения-с-евросоюзом/a-19051432

17. Council conclusions on Belarus. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2016/02/15-fac-belarus-conclusions/

48

БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Gabriel Koscelanský

TERRORISM AS AN EXTREME FORM OF EXTREMISM106

The aim of the article is to point out terrorism as one of the biggest security risks nowadays. Article consists of three basic parts. The first part offers basic characteristics of terrorism with an emphasis on the causes of terrorism and stages in which it progress. The second part is devoted to different types of terrorism and the most famous terrorist organizations. The final section is an attempt to outline ways in which it is possible to fight terrorism.

Key words: Terrorism. Terrorist organization. Terrorist attack. Types of terrorism. Use of terms teror and terrorism has its development and history. Their origins can be seen in

the latin word teror (fear, horor) and terrete (scare, frighten). Teror is a resource of terrorism and it means the use of violence or threat of violence. Generally accepted definition of terrorism doesn´t exist. This socio-pathological phenomenon manifests itself in different forms in certain regions of the world. It is considered the equivalent of war crimes in peacetime.107 It is immoral and inhumane forms of violence. Terrorism is not considered an ideology, but a cluster of violent tactics that are terrorist crimes. The main aim of these terrorist crimes is disruption of legitimate constitutional order. We consider terrorist acts violent crime, kidnappings, hostage-taking, production and use of weapons, explosives or CRBN substances, or destroying infrastructure. The main aim of these intentional crimes is destabilizing or destroying the fundamental political, constitutional, economic or social structures of a country or international organization. Terrorism is a threat for democracy, fundamental human rights and freedoms and for economic and social development in countries, which are based on the principles of democracy and the rule of law.108

The ideology of terrorism varies and it depends primarily on the political and ideological orientation of the extremist movement. For example, the ideology of minority and ethnic groups such as the IRA109, ETA110, Palestine Liberation Organization (PLO)111 etc., is to achieve independence of the territory and the creation of new state. Anarchist groups do not perform any terrorist actions, but they are aimed against the political system of the country. Neo-Nazi and far-right groups (eg. Skinheads movement) stood out sharply against foreigners, immigrants, Roma and other minority groups of citizens. Terrorism is very close to another term, especially organized crime and extremism. These two concepts together form the „spawn“ of terrorism.112 Under the extremism we understand actions, which are based on extreme positions of hostile ideology, which is the enemy of democracy. Terrorism attacking the system of rights and freedoms, which is guaranteed by the Constitution and by various international documents. Its aim is to attempt to limit and suppress the performance of these rights and freedoms for certain groups of population, especially on the basis of their gender, race, nationality, skin color, religion, sexual orientation, social status and so on. Extremists also use physical violence directed against political opponents.113

106 This article is published as a part of a project VEGA 1/0658/16 - Výskum sekundárneho analfabetizmu v

Slovenskej republike (stav - kontexty - perspektívy). 107 KAVICKÝ, V.; JANGL, Š.; GAŠPIERIK, L.: Terorizmus: hrozba doby. Citadella, 2015, p. 27–31. 108 Terorizmus. [online], [cit. 07/11/2016]. Available on the internet: <http://www.minv.sk/?teror>. 109 IRA – Irish Republican Army is a paramilitary organization whose aim is to liberate Ireland from under British

rule and establish the Republic of Ireland. 110 ETA – Basque separatist terrorist organization striving to achieve the independence of the Basque Country. 111 The Palestine Liberation Organization (PLO) – central nationalist organization, whose goal is liberation of

Palestine and the establishment of an independent secular Palestinian state. 112 KAVICKÝ, V.; JANGL, Š.; GAŠPIERIK, L.: Terorizmus: hrozba doby. Citadella, 2015, p. 27 – 28. 113 Extrémizmus a divácke násilie. [online], [cit. 08/11/2016]. Available on the internet:

<http://www.minv.sk/?extremizmus>.

49

With terrorism, it is important to pay attention to why this phenomenon occurs, respectively what terrorists seek to achieve. Terrorists often believe in the correctness of their cause for which they are willing to even die. In studying the causes of terrorism, it is necessary to inspect the case in several respects. Many countries and groups using terrorist activities to achieve their political goals. These activities have often forced the world powers and the communities to action. They were a means to induce a „domino effect“, because they started steps, that led not only to stop certain processes, but also to some changes in the political map of the world.114

A terrorist attack carried out at certain stages, which has chronological course. It is going about a selection of the object, its observation and collection of information, planning attacks, conduct training attacks, attack, escape from the scene and the effective use of the results of the attack. Terrorists choose objects of attack so that their attack raises public interest in the longest time and at the same time also allows effective management of terrorist propaganda.115 In such cases, there is a simple sequence – the bigger damage after the terrorist attacks will remain, the more panic had permeated society, the greater is then the interest of the media and the larger is the success of terrorists. Terrorism is a hidden character action, because the terrorists do not report for their attacks immediately, but only when the consequences of these attacks begin to show. Knowing these stages can be beneficial in the prevention and anticipation of terrorist attacks.

On the basis of various criteria we know some kind of terrorism. By origin, respectively actors of terrorism, we distinguish state and non-state terrorism. State terrorism is open or secret use of terrorist methods by the state power against its domestic and foreign opponents. State terrorism is available to the whole state apparatus and its object are generally ethnic minorities, religious groups, dissidents and so on. Non-state terrorism is characterized as terrorism of extremist organizations, which is sponsored mainly from non-state sources. It has less possibilities of practicing as state terrorism and its dependent on sponsors who may abuse it for their own purposes.116

According to the scope of terrorist activities, terrorism is divided into international and domestic. According to the causes of terrorism, there is an ideological, political, social, criminal, nationalistic, psychopathological and idiosyncratic terrorism. A typical feature of ideological terrorism is a conflict of interests ideologies to obtain or maintain certain influence in the sphere of interest. Political terrorism arises as a result of the political struggle between extremely focused political parties to obtain or maintain power in the state. A frequent cause of social terrorism is bad economic situation and the resulting social tensions. Criminal terrorism concentrates primarily for criminal purposes, such as the gain of money, property, information etc. Nationalist terrorism is usually referred to as ethnic or racist terrorism. It arises due to conflict of interests of different nations, races and ethnicities. The source of psychopathological terrorism is a fanatical religion. Terrorists use mentally ill persons or persons whose psyche has been deliberately disrupted to murder or suicide attacks. The essence of idiosyncratic terrorism is a morbid aversion to certain categories of persons differing in political or ideological orientation, or belong to another nation or race. There is a combination of political, ideological, racial and ethnic reasons.117

According to the use of violent means we distinguish between conventional and unconventional terrorism. Into the category of unconventional terrorism we include also information terrorism as a form of management information warfare. Its essence is illegal infiltration into information systems in order to destroy, exploit, modify or steal the information contained therein. Information terrorism is currently one of the most modern and the most dangerous type of terrorism. Its danger lies in the fact that it operates in a low, almost unnoticed way and can affect individuals more than classic terrorism. Moreover, it deforms social mind of entire nations and states. Among the types of unconventional terrorism we include also psychological terrorism. Its essence lies in the planning and use of propaganda and other psychological resources in time of peace for the purpose of influencing the

114 KAVICKÝ, V.; JANGL, Š.; GAŠPIERIK, L.: Terorizmus: hrozba doby. Citadella, 2015, p. 43. 115 KAVICKÝ, V.; JANGL, Š.; GAŠPIERIK, L.: Terorizmus: hrozba doby. Citadella, 2015, p. 107 - 109. 116 Terorizmus – Destabilizujúci fenomén súčasnosti a boj proti nemu. Bratislava: Ministerstvo obrany SR - Inštitút

obrany a bezpečnosti, 2002, p. 26. 117 KAVICKÝ, V.; JANGL, Š.; GAŠPIERIK, L.: Terorizmus: hrozba doby. Citadella, 2015, p. 37-38.

50

opinions, emotions, attitudes and behavior of individuals or focus groups. The purpose of psychological terrorism is deliberately deform people´s mind and through that to achieve political, ideological, religious and economic objectives.118 A characteristic feature of the information and psychological terrorism is the absence of physical violence against persons.

American professor Samuel Huntington states in his book The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order, that terrorism is the weapon of the weak, that is, those who don´t have conventional military force. Huntington argues that terrorism seeks to lack of policy instruments and conventional forces to compensate for unconventional forces and means. It is based on the strategy and tactics of terrorism, which is reflected in the choice of targets of terrorist activities in any special manner, mode and used violent means. Emphasis is placed on the selection of attractive objects of attack, a suitable place and time of execution of actions to achieve maximum propaganda effect of instilling fear.119 Huntington´s characterization of terrorism, however, applies only to non-state terrorism.

In recent years we have witnessed a large number of terrorist attacks. From the most famous, which was conducted in Europe, we can mention for example Chechen terrorist attack on the Moscow Dubrovka theater in 2002 (129 victims), explosion in the Moscow metro in 2004 (41 victims), explosion in trains in Madrid in 2004 (191 victims), a series of four bomb attacks in central London in 2005 (56 victims), or assault firearm by Norwegian right-wing extremist Anders Breivik in 2011 which killed 77 people.120 In the last two years, the number of terrorist attacks took place in France. A well-known example is attack of two Islamic militants in the building of the satirical weekly Charlie Hebdo in Paris on January 2015 whose victims were 12 people, an attack on seven places in Paris in November 2015 where in one night was killed more than 150 people, or a terrorist attack in Nice from July this year, in which the truck driver killed 80 people. Some of these terrorist attacks were made by „lone wolf“121, to other signed various terrorist organizations that exist in the world large quantities.

Propably the most famous terrorist organization is currently an Islamic state (Daeš, ISIL, ISIS). It is a radical Islamic group operating in Syria and Iraq. On these territories, Islamic state declared, in 2014, the creation of an independent caliphate, which is the state ruled by a political and religious leader under Islamic sharia law. It seeks to religious authority over all Muslims in the world and the control of all the territories inhabited by Muslims. It was originally linked to Al-Qaeda, but lead by Abu Bakr al-Baghdadi it later refused obedience. Islamic state has not yet been internationally recognized by any country. One of the most dangerous terrorist organizations is Al-Qaeda, which is responsible for hundreds of terrorist attacks, in particular against the USA (eg. the attack on the World Trade Center and the Pentagon of September 11, 2001). Its main objective is to create an independent caliphate and expulsion non-Muslims from Muslim countries. Nevertheless, even though the USA has managed dispose of its leader Osama bin Laden, Al-Qaeda is still an extremely strong organization.122 Other terrorist organizations include radical militant Islamist Sunni movement Boko Haram in Nigeria, the militant separatist nationalist organization ETA in Spain, the Palestinian organization Hamas, Shiite radical organization Hezbollah in Lebanon, the Irish Republican Army (IRA), a radical Muslim organization Muslim Brotherhood in Egypt, a nationalist the Palestine Liberation Organization (PLO), the militant Kurdish terrorist organization Kurdistan Worker´s Party (PKK), racist organization Ku Klux Klan in the USA and many others.

Slovakia is not among the risk countries and in our country are not organized network of Islamic terrorists. The only risk can pose lone wolf who don´t belong to any group and who could commit

118 Terorizmus – Destabilizujúci fenomén súčasnosti a boj proti nemu. Bratislava: Ministerstvo obrany SR - Inštitút

obrany a bezpečnosti, 2002, p. 26–29. 119 HUNTINGTON, S. P.: Střet civilizací. Praha: Rybka Publishers, 2001, p. 219–225. 120 Terorizmus v Európe: Najväčšie útoky od roku 2000. [online], [cit. 07/11/2016]. Available on the internet:

<http://www.ta3.com/clanok/1072783/terorizmus-v-europe-najvacsie-utoky-od-roku-2000.html>. 121 Lone wolf are individual acting terrorists who don´t receive any material or other support from terrorist groups.

However, they may be influenced and motivated by ideology and beliefs of some group. 122 KAVICKÝ, V.; JANGL, Š.; GAŠPIERIK, L.: Terorizmus: hrozba doby. Citadella, 2015, p. 61–69.

51

a violent crime on its own initiative.123 Slovakia condemns all forms of terrorism, regardless of the country of origin or its political, ideological, ethnic or religious background. The Slovak government considers the fight against terrorism as one of its main priorities, through various multilateral forums, the activities of international organizations and the consequential recommendations and commitments. Slovakia is a member of all the institutions that fight terrorism (EU, UN, NATO, OSCE, etc.), whereas the risk of a terrorist attack is associated not only with internal, but also with foreign policy.124

Terrorism is one of the main global security risks. As the world globalizes, it also globalizes terrorism. Permeability of borders, mass air transport and the global electronic communication media provide for terrorists new opportunities for their organization, planning and implementation of subsequent attacks. Any country in the world might be a target of terrorist attack. Big role here is played by global media, which inform about terrorist attacks, thereby significantly contributes to the spread of fear and panic. Many of them often do not considered important to what extent are the presented information factually correct. The media thus becomes a kind of tool for terrorist propaganda.

Terrorism is characterized by a specific organizational structure, efforts to achieve exceptional devastating effects and the willingness of terrorists to sacrifice their lives in terrorist attacks. For majority of terrorists the fight for the holy ideals has become the purpose of their life, and the death has become their life mission. The aim of terrorism is to traumatize society by spreading fear, panic, terror, which can ultimately cause distrust among citizens in their government. Terrorism is thus concomitant development of a company that seeks to induce fundamental causes of terrorism to eliminate by various instruments. Mankind must learn to face this threat and access to it pragmatically and rationally.

Respect for public order and security on its territory is primarily the responsibility of the state. When national protection fails, it starts international protection. Successful and effective fight against terrorism requires coordination and cooperation between all branches of power, including the various ministries and NGOs. An increasing number of terrorist attacks further emphasizes the need for cooperation of the entire international community to combat this phenomenon.

The essence of the fight against terrorism is prevention. The foundation is not only taking measures to address the consequences of a terrorist act, but first and foremost the adoption of measures aimed at prevention. This problem must be addressed by identifying the root causes of terrorism and seeking ways to eliminate them. It is also important to strike the right balance between freedom and democracy. On the one hand, we must not benevolently access the freedom, but on the other hand, not try to create a police state, because it would suppress the basic principles of democracy, and it would be a victory for terrorists.

A good procedure to prevent terrorism is also undermining financial and technical base of terrorist groups, and in particular, the protection and facilitate non-violent forms of protest. To achieve this goal is, of course, necessary political will and sufficient resources because terrorism has expanded arsenal of its resources and has become the most current security threat of a global nature.

BIBLIOGRAPHY

1. Experti sa zhodujú: Teroristi nemajú o Slovensko záujem. [online], [cit. 15/11/2016]. Available on the internet:<http://aktualne.atlas.sk/mozu-si-teroristi-vyhliadnut-aj-slovensko-riziko-je-nizke/slovensko/politika/>.

2. Extrémizmus a divácke násilie. [online], [cit. 08/11/2016]. Available on the internet: <http://www.minv.sk/?extremizmus>.

3. HUNTINGTON, S. P.: Střet civilizací. Praha: Rybka Publishers, 2001. 4. KAVICKÝ, V.; JANGL, Š.; GAŠPIERIK, L.: Terorizmus: hrozba doby. Citadella, 2015.

123 Experti sa zhodujú: Teroristi nemajú o Slovensko záujem. [online], [cit. 15/11/2016]. Available on the internet:

<http://aktualne.atlas.sk/mozu-si-teroristi-vyhliadnut-aj-slovensko-riziko-je-nizke/slovensko/politika/>. 124 Slovensko v rámci boja proti terorizmu. [online], [cit. 15/11/2016]. Available on the internet:

<https://www.mzv.sk/zahranicna_politika/bezpecnostna_politika-slovensko_v_ramci_boja_proti_terorizmu>.

52

5. Slovensko v rámci boja proti terorizmu. [online], [cit. 15/11/2016]. Available on the internet: <https://www.mzv.sk/zahranicna_politika/bezpecnostna_politika slovensko_v_ramci_boja_proti_terorizmu>.

6. Terorizmus. [online], [cit. 07/11/2016]. Available on the internet: <http://www.minv.sk/?teror>. 7. Terorizmus – Destabilizujúci fenomén súčasnosti a boj proti nemu. Bratislava: Ministerstvo obrany SR

- Inštitút obrany a bezpečnosti, 2002. 8. Terorizmus v Európe: Najväčšie útoky od roku2000. [online], [cit. 07/11/2016]. Available on the

internet: <http://www.ta3.com/clanok/1072783/terorizmus-v-europe-najvacsie-utoky-od-roku-2000.html>.

Анна Лукасевич

ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СПІВПРАЦІ УКРАЇНИ ТА НАТО У ВІЙСЬКОВІЙ СФЕРІ

Проаналізовано основні етапи, ключові аспекти співпраці та головні нормативно-правові

документи, що стосуються військово-стратегічної сфери співробітництва України та Північноатлантичного Альянсу (НАТО). Наголошено на головних напрямах, у рамках яких можлива інтенсифікація відносин України та НАТО, а саме: нарощування оперативних спроможностей та взаємосумісності Збройних сил України та НАТО, інтенсифікація участі Збройних Сил України у операціях з підтримання миру та безпеки, координація та посилення цивільного контролю за установами безпеки і оборони тощо.

Ключові слова: НАТО, євроатлантична інтеграція, воєнна доктрина, безпека, Україна, співпраця, агресія.

Для кожної держави міжнародна співпраця є фундаментальною основою її процвітання.

Не є винятком й Україна, яка від часу відновлення незалежності активно включилась у міжнародні процеси, продовжила роботу та приєдналась до нових міжнародних організацій, активно бере участь у міжнародних програмах та проектах тощо. Починаючи з 2014 р., із анексією Російською Федерацією Криму та військовими діями на Сході нашої держави, у влади та громадян України склалось чітке розуміння існування військових викликів для національної та міжнародної безпеки. Відтак, на сьогодні співпраця у військово-оборонній галузі є одним із найактуальніших соціально-політичних та безпекових питань для України.

Найголовнішим партнером для України у безпековій сфері загалом та військовій зокрема є Північноатлантичний Альянс (НАТО). Не будучи членом цієї організації, однак заявляючи про необхідність досягнення критеріїв, які б уможливили членство в організації125, наша держава долучається до всіх програм у рамках співпраці з НАТО. Головною мотивацією такого партнерства є передусім гарантування незалежності України, її територіальної цілісності, зміцнення національної безпеки, запобігання виникненню нових загроз стабільності у євроатлантичному геополітичному просторі та посилення й реформування української армії.

Чимало українських науковців досліджували питання взаємовідносин України і НАТО. Зокрема, слід відзначити напрацювання таких вітчизняних науковців, як В. Горбулін, С. Ярош, К. Кулагін, С. Олізаренко, Ю. Мороз, І. Долгов. У цій статті використано праці І. Руснака, І. Фаніна та Я. Малика Можемо спостерігати, що в період до 2010 р. у аналітичних та наукових роботах активно висвітлювалися переваги співпраці України та НАТО. У період 2010-2014 рр. з проголошенням України позаблоковою державою поширеною стала критика НАТО. Лише в останній період, після Революції Гідності, у публікаціях обґрунтовується перспективи та

125 Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України № 2411-VI від 01.07.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2411-17

53

переваги членства в Альянсі126. У світлі вищесказаного ставимо за мету проаналізувати співпрацю України та НАТО в попередні роки, з метою з’ясування проблемних моментів та перспектив такої співпраці, а також звернути увагу на питання підтримки НАТО в реформуванні української армії та підвищенні обороноздатності України.

Зміни останніх двох десятиріч у глобальній геополітичній ситуації змушують Україну як незалежну державу шукати своє місце на політичній карті планети. Окрім того, умови сьогодення спонукають переважну більшість країн, навіть могутніших за Україну, доходити висновку про неможливість самостійно забезпечувати їх національну безпеку. Як свідчить світовий досвід, ані статус нейтральної держави, ані політика балансу між різними стратегічними партнерами на сьогоднішній день не є продуктивною. Саме тому переглядають свою оборонну політику (в бік приєднання до систем колективної безпеки, зокрема до НАТО) такі переконані нейтральні держави, як Швейцарія, Фінляндія та Австрія127.

Враховуючи, що співпраця України та НАТО триває лише 25 років, слід відзначити значні успіхи у цих взаєминах. Україна – єдина країна-партнер НАТО, що бере участь у всіх миротворчих місіях під її проводом. Україна розбудовує відносини з НАТО на основі Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО 1997 р.128, документа Україна-НАТО 2005 р. «Поглиблення співпраці Україна-НАТО: короткотермінові заходи»129, Плану дій Україна-НАТО 2002 р. та ін.130. Ці документи становлять основу інтенсифікованого діалогу щодо прагнень України до набуття членства та майбутніх відповідних реформ. Значення має й співробітництво України у рамках Ради євроатлантичного партнерства, до складу якої входять 28 держав-членів НАТО та 22 країни-партнери131.

На нашу думку, стосунки України та НАТО можна поділити на декілька періодів. Перший період – це початок та інтенсифікація співпраці України та Альянсу, яка в основному зводилась до формування нормативно-правової бази (правління українських президентів Л. Кучми та В. Ющенка). У цей період Україна приєдналась до Північноатлантичної ради співробітництва (з травня 1997 р. – Рада євроатлантичного партнерства). Значною віхою на етапі партнерства стало підписання на Мадридському саміті НАТО в липні 1997 р. Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО. Цим документом було зафіксовано політичні зобов’язання сторін на найвищому рівні, поглиблено діалог між Україною та членами Альянсу з широкого кола питань безпеки, що сприяло заснуванню органу консультацій – Комісії Україна-НАТО132.

З прийняттям Україною Стратегії щодо Організації Північноатлантичного договору відносини з Альянсом вийшли на новий рівень. Варто відзначити, що вперше на державному рівні було проголошено як мету членство в цій організації. Це зафіксовано в значній кількості нормативно-правових актів (Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації

126 Малик Я. Й. До питання про Євроатлантичну інтеграцію України / Я. Й. Малик // Науковий вісник

«Демократичне врядування». – 2014. – №14. – С. 41-49. – С. 41. 127 Фанін І. С. Перспективи розвитку військово-технічного співробітництва України з новими членами

НАТО з числа країн Центральної та Східної Європи на сучасному етапі / І. С. Фанін // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2009. – №44. – С. 620-626. – C. 620.

128 Хартія особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору від 09.07.1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_002

129 Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО» № 233-IV від 21.11.2002 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/233-15

130 План дій Україна — НАТО 2002 р. від 22.11.2002 р [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nato.int/cps/uk/natohq/official_texts_19547.htm

131 Міністерство закордонних справ України. – Особливе партнерство України з НАТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine-nato.mfa.gov.ua/ua/ukraine-nato/relations;

132 Горбулін В. П. Україна-НАТО: стагнація чи повільна інтеграція / В. П. Горбулін // Науково-аналітичний щоквартальний збірник «Стратегічні пріоритети» – 2007. – № 2 (3). – С. 5-14. – С.6.

54

парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО»133, Закон України «Про основи національної безпеки України»134, Воєнна доктрина України135 та ін.). Ухвалені документи поклали край багаторічним ваганням і невизначеності українських еліти та громадян, накреслили складні, але конкретні завдання відповідним органам державної влади.

Перехід взаємовідносин України з НАТО на рівень Інтенсифікованого діалогу відбувся у результаті засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ (Вільнюс, 21 квітня 2005 р.)136. У період 2006-2008 рр. НАТО оголосило політику «відкритих дверей» для України, але влада не використала цю можливість. 3 квітня 2008 р. на Бухарестському саміті на рівні глав держав та урядів держав-членів Північноатлантичної Ради було погоджено Декларацію, у якій Україну та Грузію запевнили, що в найкоротші терміни вони стануть членами Альянсу137. 21 серпня 2009 р. в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі підписана Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору138. У документі зазначається, що відбулися певні зміни у відносинах між Україною і НАТО, які почалися з часу підписання Хартії про особливе партнерство, зокрема, в контексті рішень, прийнятих у 2008 р. про майбутнє членство України в НАТО та у сфері практичної реалізації цих завдань139.

Другий етап відносин між нашою державою та НАТО можна охарактеризувати як стагнаційний. 2 квітня 2010 р. В. Янукович своїм рішенням ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО та національний центр з питань євроатлантичної інтеграції. Попри таке рішення співробітництво між Україною та НАТО продовжувалося. До прикладу, у квітні 2010 р. відбувся робочий візит до України заступника Генерального секретаря НАТО з політичних питань і безпекової політики Д. Бренгельманна, метою якого було з’ясування пріорітетів нового керівництва щодо співпраці України з Альянсом. Візит ознаменував, що обидві сторони готові продовжувати співпрацювати у рамках Комісії Україна-НАТО та зосередитися на практичному аспекті взаємодій. У цей період відбувались часті взаємні візити та зустрічі між представниками обох сторін, оцінювались результати прийнятих програм співробітництва. Відтак, слід висновувати, що незважаючи на те, що політика В. Януковича щодо відносин Україна-НАТО мала стагнаційний характер, однак діалог все ж таки продовжувався і в період 2010-2013 рр.

Під час третього періоду, який продовжується й нині, в питаннях інтеграції в євроатлантичному напрямку сталися значні зрушення. 2 грудня 2014 р. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Україна може стати членом альянсу і якщо буде подано заяву, НАТО її розгляне. 23 грудня 2014 р. Верховна Рада підтримала законопроект Президента України П. Порошенка про відмову від позаблокового статусу. Відповідно, внесені зміни до ст. 6, 8 Закону «Про основи національної безпеки України»140 і ст. 11 Закону України «Про засади

133 Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та

співробітництво України з НАТО» № 233-IV від 21.11.2002 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/233-15

134 Закон України «Про основи національної безпеки України» №964-IV від 19.06.2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/964-15

135 Указ Президента України «Про воєнну доктрину України» №648 від 15.06.2004 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/648/2004

136 Міністерство закордонних справ України. – Особливе партнерство України з НАТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine-nato.mfa.gov.ua/ua/ukraine-nato/relations

137 Декларація Бухарестського саміту / НАТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nato.int/cps/uk/SID-58660728-006ECCE1/natolive/official_texts_8443.htm?selectedLocale=uk

138 Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство / НАТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nato.int/cps/uk/natohq/official_texts_57045.htm

139 Міністерство закордонних справ України. – Особливе партнерство України з НАТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine-nato.mfa.gov.ua/ua/ukraine-nato/relations;

140 Закон України «Про основи національної безпеки України» №964-IV від 19.06.2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/964-15

55

внутрішньої і зовнішньої політики»141, згідно з якими, відновлено курс євроатлантичної інтеграції, а основними напрямами державної політики з питань національної безпеки і основними засадами зовнішньої політики України визначено поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації.

У контексті розвитку відносин України з НАТО на найвищому рівні ухвалені рішення про відмову України від здійснення політики позаблоковості; визначення нової Стратегії національної безпеки України (затверджена Указом Президента України від 5 травня 2015р.)142; проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони України; вдосконалення системи координації співробітництва України з НАТО; підвищення ефективності під час підготовки та реалізації річних національних програм; досягнення Україною максимального рівня взаємосумісності та спільних спроможностей з НАТО; впровадження стандартів НАТО у військовій сфері143.

Восени 2015 р. стало відомо, що Україна продовжить брати участь у програмі НАТО «Процес планування та оцінки сил». Найбільше уваги буде приділено посиленню взаємосумісності збройних сил України і НАТО. Вже з вересня 2015 р. почалася спільні багатонаціональні військово-морські навчання, що ще раз показали всю серйозність співпраці України та НАТО (до прикладу, «Sea Breeze», що проводилися в Одеській і Миколаївській областях, а також у північно-західній частині Чорного моря, спільні навчання ДСНС України і НАТО та ін.), а також, як наголосив колишній прем’єр-міністр України А. Яценюк, можливість українських Збройних сил стати частиною сильної оборонної системи144. Важливе значення має й підписання у 2015 р. Дорожньої карти Україна-НАТО з питань оборонно-технічного співробітництва. У цьому документі визначено основні заходи співробітництва в інтересах розвитку спроможностей України у сфері озброєння та військової техніки, досягнення взаємосумісності із силами НАТО у цій галузі145.

На думку дослідників, конструктивне партнерство України з НАТО визначається низкою чинників. Йдеться про основні фактори, що впливають на розбудову прагматичних відносин з Альянсом, сприяють гарантуванню безпеки нашої держави й дають змогу брати активну участь у європейському та світовому безпекових процесах. Серед вказаних чинників передусім слід згадати реалізацію НАТО політики партнерства. Сьогодні триває трансформація Альянсу, який, як найпотужніша у світі політико-військова організація, реагує на новітні виклики безпеці, зберігаючи як пріоритетні питаннями гарантування свободи та підтримання безпеки країн-членів за допомогою політичних і військових засобів, просуває цінності, які базуються на принципах індивідуальної свободи, демократії, прав людини та верховенства права146.

Іншим важливим чинником партнерства нашої держави та НАТО є те, що ці два міжнародні актори перебувають у спільному геополітичному просторі й, відповідно, змушені реагувати на спільні виклики безпеці (як-от: тероризм, піратство та кіберзлочинність).

Значення має й чинник реалістичності безпекової та оборонної політики Альянсу. Йдеться про те, що при визначенні безпекових пріоритетів та варіантів розвитку до уваги

141 Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України № 2411-VI від 01.07.2010 р. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2411-17; 142 Указ Президента України «Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015

«Про стратегію національної безпеки України» №287 від 26.05.2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/287/2015

143 Міністерство закордонних справ України. – Особливе партнерство України з НАТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine-nato.mfa.gov.ua/ua/ukraine-nato/relations;

144 Яценюк: мета України – вступ до НАТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2015/09/1/7079724/

145 Дорожня карта реформ для Верховної Ради VIII скликання / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rpr.org.ua/wp-content/uploads/2015/11/Dorozhnya-karta-reform-RPR-dlya-Verhovnoji-Rady-Ukrajiny-VIII-sklykannya.pdf

146 Долгов І. О. Конструктивне партнерство Україна-НАТО: оборонні аспекти / І. О. Долгов, В. С. Корендович // Наука і оборона. – 2013. – №4. – С.3-7. – С.3

56

беруться наявні ресурси, враховуються політичні та економічні процеси, які відбуваються у світі. Так, основним завданням НАТО в наступному десятилітті є поступове скорочення сил та засобів з одночасним збереженням здатності адекватно реагувати на глобальні безпекові виклики.

Ще одним чинником, на думку дослідників, є те, що Альянс акумулює та реалізує найкращі світові стандарти та технології. Цей факт особливо важливий для нашої держави, яка активно розбудовує національні збройні сили для адекватного протистояння новітнім викликам та загрозам, у тому числі й через кооперацію з НАТО та його членами.

І останнім, але не менш важливим чинником є свобода вибору. Йдеться про те, що Україна вільна у виборі формату співпраці з Альянсом та може рухатися настільки далеко у співробітництві, наскільки вважає це доцільним для забезпечення власних національних інтересів147.

Сьогодні триває етап глибокої трансформації і військових, і цивільних структур Альянсу, що дає змогу розвивати й удосконалювати спроможності, адекватно протистояти сучасним викликам безпеки та залишатися світовим лідером у безпековій сфері148. Загалом у відносинах України та НАТО виділяють два основні виміри: політичний діалог і практичне співробітництво. Політичний діалог України з Альянсом забезпечується шляхом двосторонніх контактів на всіх рівнях, включно з міжпарламентським виміром. Найважливішу роль у поглибленні цього діалогу відіграє Комісія Україна-НАТО (КУН)149.

Політичний діалог з НАТО не в останню чергу визначається рівнем підтримки населення євроатлантичної інтеграції. Як показує практика, цей показник після 2014 р. починає все більше зростати і відповідно збільшує шанс на швидкий вступ до НАТО. На думку дослідників, низький рівень підтримки євроатлантичної інтеграції був зумовлений такими факторами як: стійке уявлення про ворога; наявність російського фактору, передусім у інформаційному полі; відсутність достатньої інформації про діяльність Альянсу та ін. Ці чинники призвели до формування в суспільстві негативного образу НАТО. Проте на початку 2000-х рр. рівень підтримки був високий. З 2006 р. 32% опитаних були за вступ до НАТО та 33% – проти150. Далі з кожним роком кількість прихильників зменшувалася та досягла наймешної позначки (15%) в період з 2009-2013 рр. 151. Після Революції Гідності ставлення до цієї проблеми починає змінюватися і вже з квітня 2014 р. кількість прихильників НАТО складає 36,7%, а на березень 2015 р. – 43,3%152. За даними Київського міжнародного інституту соціології, станом на травень 2016 р. прихильників вступу до Альянсу було 44%, проти – 38%153.

У практичній сфері на сучасному етапі структури сектору безпеки України використовують всі можливості для зближення з НАТО. Для цього укладаються рамкові угоди і триває робота над відповідними імплементаційними угодами в рамках Трастових фондів на підтримку обороноздатності України. На сьогодні таких фондів налічується п’ять:

• Трастовий фонд НАТО з кібербезпеки;

147 Долгов І. О. Конструктивне партнерство Україна-НАТО: оборонні аспекти / І. О. Долгов, В. С.

Корендович // Наука і оборона. – 2013. – №4. – С.3-7. – С. 3-4. 148 Там само. – С. 4. 149 Міністерство закордонних справ України. – Особливе партнерство України з НАТО [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine-nato.mfa.gov.ua/ua/ukraine-nato/relations; 150 Chaly V. NATO-Ukraine relations in the public focus / V. Chaly, M. Pashkov // Razumkov centre National

security and defence. – 2002. – №8. – P. 50-60. 151 Громадська думка про вступ України до НАТО / Центр Разумкова [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/news.php?news_id=662 152 Соціологічне опитування «Якби наступної неділі відбувався референдум щодо вступу України до НАТО,

як би Ви проголосували? (динаміка, 2002-2015)» / Центр Разумкова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=46

153 Майже 44% українців підтримують вступ до НАТО – опитування / Європейська правда / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/news/2016/06/9/7050545/

57

• Трастовий фонд НАТО з реформування систем логістики і стандартизації ЗС України;

• Трастовий фонд НАТО з фізичної реабілітації (протезування) військовослужбовців, поранених в АТО;

• Трастовий фонд НАТО з модернізації системи управління та зв’язку; • Трастовий фонд НАТО з перепідготовки та соціальної адаптації

військовослужбовців154. Окрім того почав роботу перший в рамках КУН Трастовий фонд з перезахоронення

радіоактивних відходів. Також існують домовленості про створення нового Трастового фонду в підтримку України з розмінування та протидії саморобним вибуховим пристроям, визначені напрями партнерства між Україною та НАТО у сфері стратегічних комунікацій. Підготовлено до підписання Угоду між Урядом України та Організацією Північноатлантичного договору про статус Представництва НАТО в Україні. Таку установу Альянс матиме вперше і саме в Україні155.

Доказом активності та багатоаспектності двосторонньої співпраці може слугувати те, що під егідою КУН створено п’ять спільних робочих груп: з питань воєнної реформи, оборонно-технічного співробітництва, економічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру, зі співробітництва з питань науки і довкілля. Впродовж 2014-2015 рр. Україну відвідало 9 радників в оборонній сфері з метою дорадчої допомоги у підготовці нової Стратегії національної безпеки України, проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони України, досягнення Україною максимального рівня взаємосумісності та спільних спроможностей з НАТО, впровадження стандартів НАТО у військовій сфері156.

Воєнна безпека України як однією з найважливіших складових національної безпеки і підтримується складним комплексом політичних, економічних, військових та інших заходів. Події 2014-2016 рр. привернули увагу української громадськості до питань саме обороноздатності нашої країни. Як виявилося, за всі попередні роки незалежності сталою тенденцією в цій сфері було лише перманентне зниження бойових та оперативних можливостей національного війська. Але це не єдина причина важких втрат, яких зазнала Україна внаслідок зовнішньої агресії. Багато в чому ці втрати пов’язані з недоліками доктринальних засад оборони держави, з неготовністю системи підтримання воєнної безпеки до рішучих ефективних дій в умовах жорстокої воєнно-політичної кризи. Аналізуючи воєнну безпеку нашої держави, доцільно насамперед визначитися з основними джерелами і чинниками воєнної небезпеки для України за сучасних умов і перспективі. Джерела воєнної небезпеки для України за походженням поділяють на зовнішні та внутрішні. До основних зовнішніх джерел належать:

• наявність територіальних претензій до України; • зацікавленість у зміні зовнішнього та внутрішнього політичного курсу України на

свою користь; • прагнення до зменшення політичної, економічної, воєнної ваги України в інтересах

свого домінування в регіоні; • ведення проти нашої держави ворожої пропаганди, підтримка дій сепара-тистських

сил в Україні, сприяння розпалювання міжетнічних та міжконфесійних протиріч; • зацікавленість у встановленні контролю над стратегічними об’єктами та

комунікаціями України;

154 Міністерство закордонних справ України. – Особливе партнерство України з НАТО [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine-nato.mfa.gov.ua/ua/ukraine-nato/relations; 155 Там само. 156 Там само.

58

• наявність поблизу кордонів України значних угрупувань військ157. • Наведені джерела набувають додаткового значення під впливом об’єктивних

чинників, які діють у сусідніх державах. До найголовніших з таких чинників належать:

• внутрішня економічна і соціально-політична нестабільність; • недостатня правова врегульованість міждержавних відносин з Україною; • наявність потужного воєнного потенціалу в поєднанні з перманентним зростанням

воєнних витрат158. На сьогодні найбільша концентрація зовнішніх джерел воєнної небезпеки для України за

сукупністю їхніх проявів існує з боку Російської Федерації. Що стосується внутрішніх джерел воєнної небезпеки для України, то найсерйознішим з них є сепаратизм, прояви якого супроводжуються створенням і застосуванням незаконних збройних формувань. Каталізаторами сепаратистських настроїв є проблеми національних меншин, міжконфесійні протиріччя та економічні й соціально-політичні негаразди в суспільстві159.

Виходячи з цих об’єктивних чинників євроатлантична інтеграція України, головно у військовій сфері на сучасному етапі є нагальною потребою. Цей вектор зовнішньої політики може буде реалізований шляхом поступового впровадження стандартів і практики НАТО та покращення взаємосумісності між збройними силами України і НАТО. Вирішенню цих проблем сприяє стандартизація, яка в межах НАТО визначається як процес прийняття узгоджених концепцій, доктрин, процедур та намірів для досягнення і підтримання найбільшого рівня ефективності, сумісності, взаємодії, взаємозамінності й узагальненості в оперативних, адміністративних та матеріальних сферах160.

На даний час найактуальнішим напрямом взаємодії України та НАТО є співробітництво у реформуванні сектору безпеки та оборони у військовій і військово-технічних сферах. Співробітництво у цих сферах включає чотири основні напрями: підвищення рівня оперативних спроможностей та взаємосумісності Збройних Сил України з НАТО; співробітництво з питань трансформації, оборонних реформ та професіоналізації Збройних Сил України; забезпечення участі підрозділів та особового складу Збройних Сил України у операціях з підтримання миру та безпеки та Силах реагування НАТО; застосування механізмів військової співпраці, консультацій та взаємодії, проведення заходів з інформування громадськості161.

Україна та НАТО активно співпрацюють у плані підтримання безпеки та стабільності на євроатлантичному просторі. Україна долучилася до операцій з підтримання миру під егідою НАТО на Балканах: у Боснії, Герцеговині, та в Косово. Нині вона бере участь у діяльності Сил для Косово, скеровуючи інженерно-саперний взвод із важким обладнанням до складу спільного польсько-українського батальйону у рамках багатонаціональної об’єднаної оперативно-тактичної групи «Схід». Наша держава також підтримує діяльность Міжнародних сил, що сприяють безпеці (МССБ) під проводом НАТО в Афганістані, забезпечуючи дозвіл на проліт над територією і надаючи права на транзит предметів постачання для військ, дислокованих на території Афганістану. Україна також надсилала медичний персонал для роботи у складі Груп з відбудови провінцій (ГВП) в Афганістані й інструкторів до складу Навчальної місії НАТО в Афганістані. Після завершення діяльності МССБ наприкінці 2014 р. Україна долучилася і нині бере участь у місії НАТО, що дістала назву «Рішуча підтримка» і має на меті забезпечити навчання й надання консультативної і практичної допомоги

157 Руснак І. С. Воєнна безпека України у світлі реформування сектора безпеки і оборони / І. С. Руснак //

Наука і оборона. – 2015. – №2. – С. 9-11. – С. 9. 158 Там само. – С. 9-10. 159 Там само. – С. 10. 160 Кулагін К. К. Особливості стандартизації та уніфікації військової техніки в сучасних умовах її розробки і

виробництва / К. К. Кулагін // Системи обробки інформації. – 2009. – №6. – С. 61-66. – С. 61-62. 161 Міністерство закордонних справ України – Співробітництво у військовій сфері [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://ukraine-nato.mfa.gov.ua/ua/ukraine-nato/military-cooperation

59

Афганським силам безпеки. До того ж Україна першою серед країн-партнерів долучилася до Сил реагування НАТО (СРН), виділивши у 2011 р. взвод захисту від ядерної, біологічної і хімічної зброї, а також, того ж року, засоби стратегічних авіаперевезень162.

Для впровадження нового зовнішньополітичного курсу з урахуванням ситуації в сучасному світі в Україні запроваджується новий пакет стратегічних документів у сфері національної безпеки та оборони держави. Для пристосування українського сектора безпеки до сучасних реалій у країні проведено другий Оборонний огляд та відпрацьовано Стратегічний оборонний бюлетень. На основі результатів останнього створено проект Концепції подальшого реформування та розвитку Збройних сил України на період до 2016 р. Варто відмітити, що у відпрацюванні концептуальних і програмних документів щодо подальшого розвитку Збройних сил України використовуються досвід держав-членів Альянсу.

Реалізація військового співробітництва з Альянсом дозволяє нарощувати оперативні спроможності Збройних сил України163. Альянс підтримує реформування структур безпеки і оборони України у рамках діяльності Спільної робочої групи з оборонної реформи (СРГОР) і механізму Процесу планування і огляду сил (ППОС) за програмою «Партнерство заради миру» (ПЗМ). Саме через це Україна має змогу здійснювати модернізацію структури національних збройних сил, механізмів командування і управління, вдосконалювати оборонний потенціал, планування і процедури. Держави-члени НАТО також активно сприяють модернізації оборонних і безпекових установ України.

З огляду на російсько-український конфлікт НАТО збільшила підтримку Україні у галузі утилізації надлишкових арсеналів зброї і боєприпасів. Йдеться про підтримку України у знищенні наявних на її території арсеналів протипіхотних мін, боєприпасів, стрілецької зброї і легкого озброєння у рамках проектів Цільового фонду ПЗМ.

У євроатлантичних структурах безпеки особливе значення надається і цивільному контролю за установами безпеки і оборони. У рамках розширеної співпраці у цій галузі були ухвалені різноманітні практичні ініціативи. Зокрема, слід відзначити Програму професійного розвитку під егідою СРГОР, у якій беруть участь цивільні співробітники безпекових і оборонних установ України; Мережу партнерства для підвищення обізнаності громадянського суспільства, що має на меті ознайомити громадськість з перевагами та перспективами щодо членства в Альянсі; Програму НАТО із розвитку доброчесності в структурах безпеки, у рамках якої основний наголос робиться на подоланні корупції як загрози безпеці; Програму розвитку військової освіти (ПРВО) тощо.

Отже, можна зробити висновок, що інтеграція України в євроатлантичний простір має значні переваги. Наша держава, на жаль, не має настільки сильного військового та економічного потенціалу, щоб самостійно протистояти східному агресору, тому ця співпраця є життєвонеобхідною. Незважаючи на те, що зв’язки між Україною та НАТО впродовж 25-ти років є досить інтенсивними та продуктивними, попри те наша країна і досі не є членом Альянсу. Причиною цього є не лише невизначеність владних структур, а й політична неосвіченість громадян України, незначна підтримка євроатлантичної інтеграції. Також варто взяти до уваги і вплив російської пропаганди, коли Альянс представляють як світового агресора. Події 2014-2016 рр. дали змогу населенню України остаточно визначитись у цій ситуації. Як показують соціологічні опитування, населення все більше підтримує ідею євроатлантичної інтеграції. Іншим підтвердженням правильності обраного курсу може слугувати те, що Альянс активно веде співпрацю з Україною у військово-стратегічний та технічній сферах, приділяючи найбільше уваги політичному діалогу та практичній сфері взаємодій, що є значною перевагою для нас, оскільки готовність НАТО реально допомагати в питаннях посилення обороноздатності та захисту цілісності нашої держави є важливо складовою національної стратегії боротьби з агресором.

162 Відносини з Україною / НАТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nato.int/cps/uk/natohq/topics_37750.htm

163 Міністерство закордонних справ України – Співробітництво у військовій сфері [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine-nato.mfa.gov.ua/ua/ukraine-nato/military-cooperation

60

It is analyzed the main stages, key aspects of cooperation and the major legal documents

relating to the military and strategic sphere of cooperation between Ukraine and the North Atlantic Treaty Organization (NATO). It is emphasized on the main orientation, within which intensification of relations between Ukraine and NATO is possible, namely: the accumulation of operational capabilities and interoperability of the Ukraine Armed Forces of Ukraine and NATO; the intensification of participation of the Armed Forces of Ukraine in peacekeeping operations; the coordination and strengthening of civilian control over security and defense institutions etc.

Keywords: NATO, Euro-Atlantic integration, military doctrine, security, Ukraine, cooperation, aggression.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Відносини з Україною / НАТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nato.int/cps/uk/natohq/topics_37750.htm

2. Горбулін В. П. Україна-НАТО: стагнація чи повільна інтеграція / В. П. Горбулін // Науково-аналітичний щоквартальний збірник «Стратегічні пріоритети» – 2007. – № 2 (3). – С. 5-14.

3. Громадська думка про вступ України до НАТО / Центр Разумкова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/news.php?news_id=662

4. Декларація Бухарестського саміту / НАТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nato.int/cps/uk/SID-58660728-006ECCE1/natolive/official_texts_8443.htm?selectedLocale=uk

5. Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство / НАТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nato.int/cps/uk/natohq/official_texts_57045.htm

6. Долгов І. О. Конструктивне партнерство Україна-НАТО: оборонні аспекти / І. О. Долгов, В. С. Корендович // Наука і оборона. – 2013. – №4. – С.3-7.

7. Дорожня карта реформ для Верховної Ради VIII скликання / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rpr.org.ua/wp-content/uploads/2015/11/Dorozhnya-karta-reform-RPR-dlya-Verhovnoji-Rady-Ukrajiny-VIII-sklykannya.pdf

8. Закон України «Про основи національної безпеки України» №964-IV від 19.06.2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/964-15

9. Кулагін К. К. Особливості стандартизації та уніфікації військової техніки в сучасних умовах її розробки і виробництва / К. К. Кулагін // Системи обробки інформації. – 2009. – №6. – С. 61-66.

10. Майже 44% українців підтримують вступ до НАТО – опитування / Європейська правда / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/news/2016/06/9/7050545/

11. Малик Я. Й. До питання про Євроатлантичну інтеграцію України / Я. Й. Малик // Науковий вісник «Демократичне врядування». – 2014. – №14. – С. 41-49.

12. Міністерство закордонних справ України. – Особливе партнерство України з НАТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine-nato.mfa.gov.ua/ua/ukraine-nato/relations;

13. Міністерство закордонних справ України – Співробітництво у військовій сфері [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine-nato.mfa.gov.ua/ua/ukraine-nato/military-cooperation

14. План дій Україна — НАТО 2002 р. від 22.11.2002 р [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nato.int/cps/uk/natohq/official_texts_19547.htm

15. Поглиблення співпраці Україна-НАТО: короткотермінові заходи від 21.04.2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/950_012

16. Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО» № 233-IV від 21.11.2002 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/233-15

17. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України № 2411-VI від 01.07.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2411-17;

18. Руснак І. С. Воєнна безпека України у світлі реформування сектора безпеки і оборони / І. С. Руснак // Наука і оборона. – 2015. – №2. – С. 9-11.

19. Соціологічне опитування «Якби наступної неділі відбувався референдум щодо вступу України до НАТО, як би Ви проголосували? (динаміка, 2002-2015)» / Центр Разумкова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=46

20. Указ Президента України «Про воєнну доктрину України» №648 від 15.06.2004 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/648/2004

61

21. Указ Президента України «Про затвердження Річної національної програми співробітництва Україна – НАТО на 2012 рік» №273 від 19.04.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/273/2012?test=NOaMfL2dtr58h3a6Zi8FkI.jHI4Mws80msh8Ie6

22. Указ Президента України «Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 «Про стратегію національної безпеки України» №287 від 26.05.2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/287/2015

23. Фанін І. С. Перспективи розвитку військово-технічного співробітництва України з новими членами НАТО з числа країн Центральної та Східної Європи на сучасному етапі / І. С. Фанін // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2009. – №44. – С. 620-626.

24. Хартія особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору від 09.07.1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_002

25. Яценюк: мета України – вступ до НАТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2015/09/1/7079724/

26. Chaly V. NATO-Ukraine relations in the public focus / V. Chaly, M. Pashkov // Razumkov centre National security and defence. – 2002. – №8. – P. 50-60.

Юлія Копей

СИРІЙСЬКИЙ КОНФЛІКТ: ПРОЯВ КРИЗИ ООН ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЇЇ РЕФОРМУВАННЯ

У СВІТЛІ ВИРІШЕННЯ НОВІТНІХ КОНФЛІКТІВ ТА ПОДОЛАННЯ БЕЗПЕКОВИХ ЗАГРОЗ

Проаналізовано, на прикладі вирішення Сирійського конфлікту, причини неефективності

ООН та способи їх подолання. Стверджується, що несправедливість розподілу голосів у Раді Безпеки, право вето, яке «гальмує» прийняття важливих рішень, є тими факторами, що ускладнюють вирішення сучасних конфліктів у рамках універсальних міжнародних структур. Проаналізовано спроби реформування ООН для підвищення ефективності її діяльності. Запропоновано кілька варіатів реформування Організації, які б відповідали реаліям XXI століття.

Ключові слова: Організація Об’єднаних Націй, Рада Безпеки, право вето, Сирійська криза, міжнародні конфлікти.

Сучасні міжнародні відносини – стан постійного протиборства та конфліктів, які

спалахують з усе більшою інтенсивністю у різних частинах планети. Думка Т. Гоббса, що природний стан міжнародних відносин – це анархія, де точиться «війна всіх проти всіх», є простим та логічним поясненням численної кількості конфліктів, які спостерігаємо на сучасному етапі розвитку міжнародної системи. Дослідники зазначають, що за всю історію людства, було лише 100 «мирних» років, коли не відбувались жодні міжнародні конфлікти, не враховуючи локальних воєн та протистоянь. Відтак, сьогодні у світі немає жодної держави, яка коли-небудь, прямо чи опосередковано, не була б залучена до участі в конфліктах. Міжнародні відносини залишаються сферою розбіжностей інтересів, суперництва, непередбачуваності, конфліктів і насильства.

По закінченні Другої світової війни у 1945 р. держави усього світу зрозуміли необхідність встановлення та підтримки миру та спільної безпеки. Представники 51 країни світу, зібравшись на конференцію у Сан Франциско, підписали важливий документ – Статут, який засвідчив створення нової організації – Організації Об’єднаних Націй. Впродовж більше 70-ти років ця інституція виступає гарантом глобального миру і безпеки, відстоює принципи міжнародного права, захисту прав людини та поширення демократії. ООН сприяє світовому розвитку і надає гуманітарну допомогу тим, хто її потребує.

62

Підтримання міжнародного миру і безпеки у всьому світі – одне із головних завдань Організації Об’єднаних Націй. Запобігання конфліктів, миротворча діяльність, посередництво, організація переговорів та ліквідація наслідків конфліктів – це широкий комплекс закодів, який ООН поряд з державами та регіональними організаціями втілює в життя для підтримки міжнародного порядку та забезпечення сталого розвитку. За сприяння ООН було вирішено чимало конфліктів, а міжнародні миротворчі операції ООН тривають до нині у Індії та Пакистані, Кіпрі, ізраїльсько-сірійському регіоні, Лівані, на території Західної Сахари, у Косово, Ліберії, Кот-д’Івуарі, Гаіті, Судані, Тіморі-Лешті, Дарфурі, на території Конго. Отже, станом на сьогоднішній день миротворчі місії ООН присутні у 13-ти країнах і регіонах планети164.

Миротворча діяльність ООН є колосальною, проте аналізуючи сучасний перебіг подій, перед світовою спільнотою постає питання: чи здатна Організації Об’єднаних Націй протистояти викликам XXI століття? Йдеться, у тому числі, про те, чи може ООН протистояти надсучасній військовій техніці, діям терористичних угрупувань та хакерським атакам. До прикладу, сьогодні прийнято вважати, що терористичні угрупування діють куди більш «ефективніше», аніж традиційні актори, і ані держави, ані міжнародна спільнота вже не здатна їм протидіяти. Терористична атака 09/11 в США, терористичні акти в Парижі та Стамбулі – стали яскравим тому свідченням.

Одним з найяскавіших прикладів неефективності діяльності ООН з вирішення конфліктів є тривала Сирійська криза. Військовий конфлікт у Сирії вже давно перестав бути регіональним, а у громадянській війні в цій близькосхідній країні беруть активну участь США, Ізраїль, Туреччина, Катар, Саудівська Аравія, Іран та Росія. Саме участь впливових міжнародних акторів нерідко вирішує перебіг цього конфлікту. Сирія – арабська країна на Близькому Сході, розташована на узбережжі Середземного моря, що межує з Ліваном та Ізраїлем, з Йорданією, Іраком і Туреччиною165. Колись невелика країна у близькосхідному регіоні перетворилась на територію бойових дій багатьох могутніх державних та недержавних акторів. Сирійська криза є найактуальнішою темою обговорення для сучасного світу. Вона широко обговорюється в рамках міжнародних організацій, зокрема ООН та на найвищому рівні – зустрічах глав держав на форумах та конференціях.

Початок сирійського конфлікту повязують із протестами 2011 р., коли натхненні успішними революціями в Тунісі та Єгипті, сирійські протестувальники намагалися позбутися майже п’ятдесят років правління клану Асада і партії «Баас»166. Замість переговорів з опозицією президент країни Башар Асад намагався придушити протести силою. Уряд почав застосовувати проти людей танки та снайперів, а в особливо неспокійних областях було перекрито воду та електроенергію, сили безпеки вдалися до конфіскації борошна та інших продуктів харчування. Сирійська армія взяла в облогу цілі міста і провінції. Жорстоке придушення протестів переросло в повномасштабну війну, і де-факто спричинило поділ країни. З опозиційних до влади сил та військових виникла «Вільна сирійська армія», яка утворила коаліційний фронт з іншими угрупованнями проти Б. Асада. У відповідь на масові репресії проти населення країни Заходу втрутилися у громадянську війну на боці опозиції. За своїм геополітичним положенням Сирія розташована близько до світових запасів нафти і є стратегічною транзитною територією в найціннішому для Заходу регіоні. Отож, враховуючи цей чинник, євроатлантична спільнота не обмежилася «глибоким занепокоєнням» і почала діяти рішучіше.

164 Лисак В. Ф. Миротворчість в сучасних міжнародних відносинах [Електронний ресурс] / В. Ф. Лисак. –

Режим доступу: http://istfakmgu.at.ua/publ/procesi_regionalizaciji_ta_globalizaciji_jak_dominanta_svitovogo_rozvitku/ mirotvorchist_v_suchasnikh_mizhnarodnikh_vidnosinakh/1-1-0-14

165 Press Conference by Secretary-General Ban Ki-moon at United Nations Headquarters [Electronic version] / SECRETARY-GENERAL. – 16.08.2015. – Аvailable at: http://www.un.org/press/en/2015/sgsm17079.doc.htm

166 Майданюк В. М. Для чого Путіну Сирія? [Електронний ресурс] / В. М. Майданюк // Вголос. – 16.09.2015. – Режим доступу: https://daily.rbc.ua/ukr/ show/siriyskaya-pautina-voyuet-blizhnem-vostoke-1453113983.html

63

Отже, у громадянській війні в Сирії одразу проявились інтереси ключових регіональних та світових геополітичних гравців, кожен з яких реалізовує власні експансіоністські амбіції. Де-факто в Сирії воюють між собою п’ять чітко окреслених сторін, які мають підтримку різних зовнішніх сил:

1) урядові війська Б. Асада за підтримки Ірану, «Хізбалли» та Російської Федерації, які контролюють 17% території країни;

2) ІДІЛ, яка контролює більшість території країни, але має гострі суперечності з іншими ісламістами;

3) поміркована опозиція («Вільна сирійська армія», «Національна коаліція сирійських революційних і опозиційних сил» та ін.), які мають підтримку держав Заходу, Ізраїлю та Ліги арабських держав;

4) ісламісти, включно з «Аль-Каїдою» та Ісламським фронтом; 5) курдські регіоналісти, які мають власні цілі, об’єднувались спочатку з опозиційними

військами, а потім з урядовими силами для спільної боротьби проти ІДІЛ167. Як бачимо, підтримка міжнародними акторами різних воюючих сил та постачання

озброєння одній зі сторін збільшує відповідну допомогу для іншої. Отож, війна у «нафтовому серці світу» є далекою від розв’язання. Конфлікт у Сирії інколи сприймають як частину прихованої війни між сунітськими державами, такими як Саудівська Аравія, Туреччина й Катар, які підтримують сунітів під проводом опозиції, та Іраном і «Хізбаллою» в Лівані, які підтримують проурядові сили алавітів168. Інша точка зору – сирійська криза, як і російсько-український конфлікт, є проявом геополітичної конфронтації Росії та Заходу. Так чи інакше, не слід заперечувати участь Російської Федерації у Сирійський війні і підтримку режиму Б. Асада, як головного політичного союзника у близькосхідному регіоні. Серед причин залученості Росії до війни, дослідники виокремлюють:

1) бажання зберегти свій вплив в регіоні. Військово-морська база в сирійському Тартусі надзвичайно важлива для російської присутності в Середземномор’ї;

2) пошук нових союзників. Росії, після анексії Криму, потрібні міжнародні союзники, що пом’якшило б її відносну дипломатичну ізоляцію;

3) протистояння США й Заходу. Для Кремля є важливою підтримка режиму, який здатний дати відсіч головним союзникам США в регіоні, – Ізраїлю та Саудівській Аравії. Посилення альянсу з Тегераном і Дамаском перетворює Москву на центр опору сунітським державам у регіоні;

4) спроба підвищити ціни на нафту. Хоча Сирія – не найбільший виробник нафти, проте військове напруження в цьому регіоні впливатиме на ціну чорного золота на світових ринках, що є вигідним для Російської Федерації, економіка якої критично залежить від ціни нафти;

5) спроба шантажу США в українському питанні. Активізацією свого впливу в Сирії Росія має на меті виторгувати собі свободу дій в Україні: ми вам у Сирії заважати не будемо, якщо забудете про Україну. США, для яких цей регіон є стратегічно важливим, можуть піти на поступки Москві щодо санкцій через анексію Криму і розв’язання конфлікту на Донбасі, якщо Російська Федерація послабить підтримку Асада169.

Конфлікт у Сирії досяг свого апогею – наслідком стали тисячі біженців, які шукають політичного притулку у сусідніх «мирних» країнах та країнах Європи. За даними статистики, кожну хвилину 24 людини залишають свою країну, щоб уникнути війни, переслідувань і терору. У відчайдушній спробі знайти притулок, зростає кількість біженців і мігрантів, які перетинають небезпечні місця, і в результаті їх подорожі втрачають життя тисячі людей. Отже,

167 Майданюк В. М. Для чого Путіну Сирія? [Електронний ресурс] / В. М. Майданюк // Вголос. – 16.09.2015.

– Режим доступу: https://daily.rbc.ua/ukr/ show/siriyskaya-pautina-voyuet-blizhnem-vostoke-1453113983.html 168 Майданюк В. М. Для чого Путіну Сирія? [Електронний ресурс] / В. М. Майданюк // Вголос. – 16.09.2015.

– Режим доступу: https://daily.rbc.ua/ukr/ show/siriyskaya-pautina-voyuet-blizhnem-vostoke-1453113983.html 169 Бузаров A. A.Сирійське павутиння: хто і за що воює на Близькому Сході [Електронний ресурс] /

A. A. Бузаров // Daily. – 18.01.2016. – Режим доступу: https://daily.rbc.ua/ukr/show/siriyskaya-pautina-voyuet-blizhnem-vostoke-1453113983.html

64

перед світовим співтовариством постало завдання мирного вирішення сірийської кризи та ліквідація наслідків кривавого протистояння.

Конфлікт у Сирії досяг свого апогею – наслідком стали тисячі біженців, які шукають політичного притулку у сусідніх «мирних» країнах та країнах Європи. За даними статистики, кожну хвилину 24 людини залишають свою країну, щоб уникнути війни, переслідувань і терору. У відчайдушній спробі знайти притулок, зростає кількість біженців і мігрантів, які перетинають небезпечні місця, і в результаті їх подорожі втрачають життя тисячі людей. Отже, перед світовим співтовариством постало завдання мирного вирішення сірийської кризи та ліквідація наслідків кривавого протистояння.

Вето №1: У жовтні 2011 р. Росія і Китай скористалися правом вето і блокували в Раді Безпеки ООН ухвалення резолюції проти Сирії, що передбачала санкції в разі продовження владою придушення опозиції в цій країні. За резолюцію проголосували 9 країн, чотири країни утримались при голосуванні. Згідно з проектом резолюції європейських країн в РБ ООН, 9-й пункт передбачав можливість ухвалення санкцій проти Сирії, якщо впродовж 30-ти днів вона не виконає вимоги про припинення насильства в країні. Російська сторона виступила проти залякування санкціями керівництво Сирії, вважаючи, що не можна повторювати помилки ситуації навколо Лівії, де з дозволу РБ ООН були розпочаті військові дії, що вийшли за рамки завдань по припиненню насильства та захисту населення170.

Вето №2: 4 лютого 2012 р. Росія і Китай вдруге наклали вето на проект резолюції ООН по Сирії. На підтримку документа, співавторами якого виступили сім країн-членів Ради, висловилися 13 держав, проти – дві. Росія, за підтримки Китаю, завила, що Ліга Арабських Держав і Рада Безпеки не має права нав’язувати Сирії готовий рецепт розв’язання політичної кризи, а будь-який мирний план повинен бути обговорений з сирійським урядом та опозицією171.

Вето №3: У липні 2012 р. Росія і Китай утретє наклали вето на резолюцію в РБ ООН, у якій пропонувалось посилити тиск на режим Б. Асада. 11 країн проголосували на користь резолюції, тоді як Південна Африка і Пакистан утрималися від голосування172.

Вето №4: У травні 2015 р. Росія і Китай наклали вето на проект резолюції РБ ООН про передачу в Міжнародний кримінальний суд (МСК) досьє, що передбачає початок розслідування за фактами можливого скоєння військових злочинів у Сирії. На підтримку цього проекту, який був внесений на розгляд РБ ООН Францією, висловилися 13 країн. Постійний представник РФ в ООН заявив, що передача справи до МКС є контрпродуктивною в нинішній ситуації, а прийняття резолюції може мати негативні наслідки для спільних зусиль по сирійському врегулюванню173.

Вето №5: У жовтні 2016 р. Російська Федерація заблокувала резолюцію Франції щодо запровадження режиму припинення вогню у сирійському Алеппо. 11 членів РБ ООН підтримали резолюцію, 2 утримались, а двоє виступили проти. Це п’яте вето РФ щодо Сирії за останні 5 років. Документ, який підготувала Франція, містить заклик до РФ та США негайно відновити перемир’я в Алеппо, частина населення якого опинилася на межі гуманітарної катастрофи. Росія заявляла про неприйнятність такої резолюції та підготувала для розгляду свій проект резолюції. Останній не містить жодного слова про припинення авіаударів по цивільних кварталах Алеппо, яких завдають сили Б. Асада й авіація РФ, спричиняючи масові жертви серед мирного населення. Резолюція Росії по Сирії теж не набрала необхідної кількості голосів: Україна і ще 8 держав голосували проти, 2 – утрималися, 4 – підтримали. Аргументом

170 Россия и Китай наложили вето на проект резолюции СБ ООН против Сирии [Електронний ресурс] / Риа Новости. – 05.10.2011. – Режим доступу:https://ria.ru/arab_sy/20111005/449474204.html

171 Гайдай Д .М. Росія: сирійський гамбіт [Електронний ресурс] / Д. М. Гайдай // Обозреватель / МИР. – 06.02.2012. – Режим доступу: http://obozrevatel.com/abroad/73412-na-oblomkah-samoleta-kachinskogo-nashli-sledyi-vzryivchatyih-veschestv-smi.htm

172Russia veto Syria resolution at UN Security Council [Electronic version] / RT. – 20.07.2012. – Аvailable at: https://www.rt.com/news/russia-china-unsc-veto-syria-584/

173 Росія і Китай ветували резолюцію РБ ООН щодо Сирії [Електронний ресурс] / УНІАН. – 23.05.2016. – Режим доступу: http://www.unian.ua/world/920901-rosiya-i-kitay-vetuvali-rezolyutsiyu-rb-oon-schodo-siriji.html

65

послужило й те, що російська сторона не провела консультацій з іншими членами Ради, які не змогли внести своїх пропозицій до її проекту174.

Чимало держав висловили невдоволення таким перебігом ситуації в РБ ООН. Постійний представник США при Організації Об’єднаних Націй Саманта Пауер зазначила, що право вето Росії в Раді Безпеки ООН підриває легітимність цієї організації. Сполучені Штати висловили глибоке розчарування тим, як Росія та іноді Китай використовували своє право вето в РБ ООН, щоб стримати міжнародні зусилля, спрямовані на зменшення насильства. Осторонь не залишились і представники України. «Жодні вето не повинні блокувати дії Ради Безпеки ООН, коли вона має відреагувати на ситуації, пов’язані з масовими злочинами», – заявив П. Порошенко, виступаючи на Генасамблеї ООН у Нью-Йорку. Президент запропонував забрати право вето в Раді Безпеки ООН для держав-учасниць конфліктів. При цьому він мав на увазі Росію, яка веде агресивні дії проти України та у Сирії. На фоні цього Верховний комісар ООН з прав людини Зейд Раад аль Хуссейн закликав Раду Безпеки ООН обмежити право вето щодо його постійних членів. За його словами, лише такі радикальні заходи допоможуть вирішити проблему сплеску насильства в Алеппо. На думку комісара, необхідно розробити критерії для стримування членів РБ ООН від використання права вето в тих випадках, коли могли мати місце воєнні злочини, злочини проти людяності або геноцид175.

Дискусія про реформування Ради Безпеки ООН триває із початку існування цієї організації. Це передусім пов’язане з тим, що у 1945 р. домінування п’яти постійних членів (так званої постійної п’ятірки, яка складається з Китаю, Франції, Росії, Сполученого Королівства та Сполучених Штатів) було закріплено у Статуті ООН. Відтак, одна чи декілька найсильніших держав планети, маючи право вето, можуть блокувати будь-які ініціативи всієї міжнародної спільноти. В ООН від початку була закладена нерівність членів світового співтовариства і вибірковість у реалізації принципів міжнародного права. Й. Сталін, беручи участь у створенні ООН, хотів, щоб СРСР, США та Британія відігравали вирішальну роль у світі на тій підставі, що вони винесли на собі основний тягар війни, а роль малих держав зробити декоративною. В. Черчілль тоді навіть доповнив Й. Сталіна: «Нехай орел дозволить малим пташкам співати, але не варто звертати уваги на їхній спів»176. Тоді, на додаток до «постійної п’ятірки», Рада складалася з шести непостійних членів, які обиралися на дворічний термін і не мали права вето. У 1965 р. кількість обраних непостійних місць без права вето було розширено з шести до десяти.

Під час деколонізації знову постало питання для збільшення членства в Організації та подальшого реформування Ради Безпеки з метою кращого регіонального представництва держав. У 1992 р. це призвело до створення «робочої групи відкритого складу з питання про справедливе представництво і розширення членського складу Ради безпеки та інших питань, що стосуються Ради Безпеки». Однак, ця неофіційна робоча група швидко стала неефективною, оскільки її зусилля щодо проведення реформ повинні були базуватися на основі консенсусу. Розбіжності з приводу розширення Ради Безпеки також було відображено в підсумковому документі Всесвітнього саміту ООН 2005 р. З одного боку, там були угрупування членів, таких як Африканська група в ООН і группа чотирьох (G4), що складалася з Бразилії, Німеччини, Індії і Японії, які прагнули до збільшення кількості постійних членів Ради Безпеки. На противагу цьому, інші чотири країни – Аргентина, Італія, Пакистан, Південна Корея виступили за розширення тільки непостійних місць.

Пропозиції щодо реформування ООН в цілому та Ради Безпеки зокрема надходили постійно, проте жодних реальних кроків так і не було зроблено аж до 2008 р., коли держави-члени погодилися вступити в міжурядові переговори під егідою Генеральної Асамблеї. Очолював

174 Росія заблокувала у Радбезі ООН резолюцію щодо Сирії [Електронний ресурс] / Українська Правда. –

08.10.2016. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2016/10/8/7123055/ 175 Комісар ООН з прав людини закликає Раду безпеки обмежити право вето через Сирію [Електронний

ресурс] / Радіо Свобода. – 04.10.2016. – http://www.radiosvoboda.org/a/news/28031539.html 176 Майданюк В. М. ООН: давай, до побачення [Електронний ресурс] / В. М. Майданюк // Вголос. –

28.10.2016. – Режим доступу: http://vgolos.com.ua/articles/oon_davay_do_pobachennya_232861.html?print

66

переговори посол Афганістану в ООН Захір Танін. Загалом було проведено вісім раундів переговорів щодо тексу резолюції про реформування Ради Безпеки, але у травні 2013 р. вони були відкликані, коли розбіжності здавалися занадто нездоланними для продовження дискусії. З. Танін прийшов до висновку, що на той момент, краще «поставити переговори стратегічну паузу». Позиція Захіра Таніна як лідера переговорів виявилась також ослабленою через постійні протиріччя з чинним на той момент Президентом Генеральної Асамблеї Вук Єремічем. Так і до сьогодні жодних пропозицій щодо реформування Ради Безпеки не було імплементовано177.

Питання реформування Ради Безпеки ООН задля виконання цим органом ООН своїх статутних завдань назріло вже давно, проте компромісна концепція такого реформування до сьогодні не знайдена. З огляду на кофліктну ситуацію в нашій державі, бачимо, що реформа Ради Безпеки є наріжним каменем оновлення ООН і водночас – найскладнішим елементом її перебудови. Необхідність розширення складу Ради Безпеки визнається переважною більшістю країн. Проте погляди розходяться з практичних питань: на скільки треба збільшити цей орган і хто має отримати статус постійного члена. Відсутня єдина точка зору і щодо права вето. Західні країни прагнуть збільшення кількості постійних членів (включення до складу РБ Фереративної Республіки Німеччини і Японії, з огляду на їхній високий розвиток та політичну могутність та врахування розміру їх членських внесків) та збереження права вето. Більшість країн, що розвиваються, також висловилися за широке представництво у складі постійних членів усіх регіонів світу і обмеження чи ліквідацію права вето.

Конкретні пропозиції, що опинилися в центрі обговорення, зводяться до такого: • збільшення кількості постійних членів на п’ять (ФРН, Японія і три країни від Азії,

Африки і Латинської Америки); • збільшення складу Ради Безпеки на п’ять постійних і чотири непостійних члени від

регіонів; • введення до складу Ради Безпеки п’яти постійних членів без права вето; • надання статусу постійних членів не окремим країнам, а регіональним організаціям

(ЄС, ОАЄ, ОАД та ін.); • включення до постійних членів країн від Азії, Африки і Латинської Америки на

ротаційній основі; • надання додаткового місця непостійного члена в Раді групі східноєвропейських

країн, оскільки їх кількість збільшилась вдвічі протягом останніх двох десятиліть. Корінна проблема реформування Ради Безпеки полягає в суперечності між правомірним

розширенням членського складу цього органу і загрозою втрати його ефективності. Цілком очевидно, що збільшення кількості постійних членів розширило б можливості застосування права вето і створило б додаткові труднощі на шляху до оперативного ухвалення рішень. Позбавлення ж права вето було б дискримінацією відносно нових постійних членів178.

Пан Гі Мун, Генеральний Секретар Організації Об’єднаних Націй теж говорить про гостру необхідність реформування Ради Безпеки для підвищення ефективності діяльності ООН в цілому. На прес-конференції 16 серпня 2016 р. Секретар заявив “щодо реформи Ради Безпеки, мені здається, я завжди виступав за розширення Ради Безпеки з метою зробити її більш представницьким та демократично прозорим органом. Світ змінився і враховуючи такі величезні, драматичні зміни в міжнародному співтоваристві, Рада Безпеки має також бути здатною адаптуватися до мінливої ситуації»179.

Проте, як і модель ООН піддається нищівній критиці за неефективність її діяльності, так і особу Геренального Секретаря часто звинувачують у нерішучості. Одних декларативних заяв недостатньо, для зміни ситуації, потрібні конкретні дії. 11 жовня 2016 р. Рада Безпеки ООН

177 Lehmann Volker (2013): Reforming the Working Methods of the UN Security Council: The Next ACT, Perspective FES New York, August 2013; Аvailable at: http://library.fes.de/pdf- les/iez/global/10180.pdf.

178Проблеми реформування Ради Безпеки ООН [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kimo.univ.kiev.ua/MOrg/28.htm

179 Press Conference by Secretary-General Ban Ki-moon at United Nations Headquarters [Electronic version] / SECRETARY-GENERAL. – 16.08.2015. – Аvailable at: http://www.un.org/press/en/2015/sgsm17079.doc.htm

67

обрала нового Генерального Секретаря, яким став Антоніо Гутерріш. Новообраний генсек був прем’єр-міністром Португалії і верховним комісаром ООН у справах біженців. Він пропрацював у системі ООН 10 років і добре розуміється як на міжнародних відносинах, так і на функціонуванні організації. Та перед ним стоять вкрай складні завдання. Вітаючи Гутерріша, чинний генсек ООН Пан Гі Мун висловив упевненість, що новообраний лідер зможе ефективно керувати організацією в «такий критичний час». На думку Пан Гі Муна, його наступник має зосередитись на операціях з підтримки миру, сталому розвитку, захисту прав людини, пом’якшенні гуманітарних криз і дотриманні гендерної політики. Фактично Пан Гі Мун позначив ключові невирішені проблеми, які він залишає своєму наступнику180.

Чи вдастся Антоніу Гутеррішу впоратися з цими труднощами та сприяти ефективній роботі ООН покаже час. Проте, перші кроки він намагається зробити вже зараз: «Ми бачимо, яку страшну ціну людство платить за постійні війни, за нездатність вирішити чи попередити конфлікт. Сьогодні світовий мир знаходиться у небезпеці. Гуманітарні організації можуть допомогти у тимчасовому полегшенні становища, але вкрай необхідні політичні рішення. За їх відсутності, і без того тривожна тенденція збільшення кількості конфліктів і масових страждань, буде лише зростати. 51,2 мільйона вимушених переселенців в усьому світі є величезною групою людей, що потребують допомоги, для надання якої використовуються, як кошти з бюджетів країн-донорів, так і спроможність країн, що безпосередньо межують з кризовими регіонами, приймати біженців. Світова громада повинна подолати свої внутрішні розбіжності і знайти шляхи вирішення конфліктів, що на сьогоднішній день відбуваються на території Південного Судану, Сирії, Центральноафриканської республіки і у інших місцях. Подолавши розбіжності у Раді Безпеки, процес реформування ООН не заставить себе чекати. Адаптувавши Організацію до сучасних реалій, світова спільнота зможе зосередити свою увагу не на розвязанні конфліктів та захисті біженців, а на забезпеченні стабільного розвитку та побудові кращого саіту”, – заявив А. Гутерріш181.

Отже, ідей щодо реформування ООН існує безліч, і за спільних дій вони можуть бути реалізовані. Проте реформування ООН є довготривалим процесом, а світова спільнота потребує невідкладної негайної допомоги. Світ очікує від постійних членів Ради Безпеки солідарності та єдності у своїх рішеннях. Могутні держави, які володіють правом вето, повинні керуватися не національними інтересами, а враховувати глобальні виклики сучасності та консолідувати свої зусилля для швидкої реакції на них.

Особливе значення на сучасному етапі має те, що усі країни, передусім Росія і Китай, повинні вийти за рамки національних інтересів і припинити блокування дій Ради Безпеки щодо вирішення конфлікту в Сирії, оскільки потік біженців до Європи та інші безпекові виклики, пов’язані із цим конфліктом, досягають критичного рівня.

By examining the participation of UN in resolving the Syrian conflict, in this articlewas

analyzed the Organization inefficiency in solving conflicts and maintaining peace and ways to overcome it. It was claimed that the injustice of votes in the Security Council, right of veto, which "hinders" adoption of important decisions, are those factors which complicate the resolution of current conflicts in the framework of global international structures. Also there were analyzed some attempts to reform the UN in order to increase its efficiency. The article offers few versions UN reformation that would meet the realities of the XXI century.

Keywords: United Nations, Security Council, right of veto, the Syrian crisis, international conflict.

180 Мартинюк В. Хто він – новий генсек ООН? Очікування України та світу [Електронний ресурс] /

В. Мартинюк // Українська призма. – 10.10.2016. – Режим доступу: http://www.eurointegration. com.ua/articles/2016/10/10/7055617/

181 World Refugee Day: Global forced displacement tops 50 million for first time in post-World War II era [Electronic version] / UNHCR The UN Refugee Agency. – Аvailable at: http://unhcr.org.ua/en/2011-08-26-06-58-56/news-archive/1280-world-refugee-day-global-forced-displacement-tops-50-million-for-first-time-in-post-world-war-ii-era.

68

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Бузаров A. A.Сирійське павутиння: хто і за що воює на Близькому Сході [Електронний

ресурс] / A. A. Бузаров // Daily. – 18.01.2016. – Режим доступу: https://daily.rbc.ua/ukr/show/siriyskaya-pautina-voyuet-blizhnem-vostoke-1453113983.html;

2. Гайдай Д .М. Росія: сирійський гамбіт [Електронний ресурс] / Д. М. Гайдай // Обозреватель / МИР. – 06.02.2012. – Режим доступу: http://obozrevatel.com/abroad/73412-na-oblomkah-samoleta-kachinskogo-nashli-sledyi-vzryivchatyih-veschestv-smi.htm;

3. Генасамблея ООН збирає лідерів з понад 120 країн [Електронний ресурс] / Голос Америки. – 24.09.2012. – Режим домтупу: http://ukrainian.voanews.com/a/unga-preview/1514047.html;

4. Комісар ООН з прав людини закликає Раду безпеки обмежити право вето через Сирію [Електронний ресурс] / Радіо Свобода. – 04.10.2016. – http://www.radiosvoboda.org/a/news/28031539.html;

5. Лисак В. Ф. Миротворчість в сучасних міжнародних відносинах [Електронний ресурс] / В. Ф. Лисак. – Режим доступу:http://istfak-mgu.at.ua/publ/procesi_regionalizaciji_ ta_globalizaciji_ jak_dominanta_svitovogo_rozvitku/mirotvorchist_v_suchasnikh_mizhnarodnikh_vidnosinakh/1-1-0-14;

6. Майданюк В. М. Для чого Путіну Сирія? [Електронний ресурс] / В. М. Майданюк // Вголос. – 16.09.2015. – Режим доступу: https://daily.rbc.ua/ukr/ show/siriyskaya-pautina-voyuet-blizhnem-vostoke-1453113983.html;

7. Майданюк В. М. ООН: давай, до побачення [Електронний ресурс] / В. М. Майданюк // Вголос. – 28.10.2016. – Режим доступу: http://vgolos.com.ua/articles/oon_ davay_do_pobachennya_ 232861.html?print;

8. Мартинюк В. Хто він – новий генсек ООН? Очікування України та світу [Електронний ресурс] / В. Мартинюк // Українська призма. – 10.10.2016. – Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/articles/2016/10/10/7055617/;

9. Проблеми реформування Ради Безпеки ООН [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kimo.univ.kiev.ua/MOrg/28.htm;

10. Росія і Китай ветували резолюцію РБ ООН щодо Сирії [Електронний ресурс] / УНІАН. – 23.05.2016. – Режим доступу: http://www.unian.ua/world/920901-rosiya-i-kitay-vetuvali-rezolyutsiyu-rb-oon-schodo-siriji.html;

11. Росія заблокувала у Радбезі ООН резолюцію щодо Сирії [Електронний ресурс] / Українська Правда. – 08.10.2016. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2016/10/8/7123055/;

12. Россия и Китай наложили вето на проект резолюции СБ ООН против Сирии [Електронний ресурс] / Риа Новости. – 05.10.2011. – Режим доступу:https://ria.ru/arab_sy/20111005/449474204.html;

13. Lehmann Volker (2013): Reforming the Working Methods of the UN Security Council: The Next ACT, Perspective FES New York, August 2013; Аvailable at: http://library.fes.de/pdf- les/iez/global/10180.pdf.

14. Press Conference by Secretary-General Ban Ki-moon at United Nations Headquarters [Electronic version] / SECRETARY-GENERAL. – 16.08.2015. – Аvailable at: http://www.un.org/press/en/ 2015/sgsm17079.doc.htm;

15. Russia veto Syria resolution at UN Security Council [Electronic version] / RT. – 20.07.2012. – Аvailable at: https://www.rt.com/news/russia-china-unsc-veto-syria-584/

16. Syria [Electronic version]. – Аvailable at: https://en.wikipedia.org/wiki/Syria?oldid=747675898; 17. World Refugee Day: Global forced displacement tops 50 million for first time in post-World War

II era [Electronic version] / UNHCR The UN Refugee Agency. – Аvailable at: http://unhcr.org.ua/en/2011-08-26-06-58-56/news-archive/1280-world-refugee-day-global-forced-displacement-tops-50-million-for-first-time-in-post-world-war-ii-era.

69

ОСОБЛИВОСТІ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

Катерина Попович

ПРОБЛЕМИ ВНУТРІШНІХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ

ЯК НАСЛІДОК ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ Анексія Криму та події на Сході України призвели до значного переміщення громадян

усередині нашої держави. Так, згідно з офіційними джерелами, станом на початок 2016 р. узято на облік понад 1 мільйон внутрішньо переміщених осіб. Важко не погодитися, що ця цифра вражає. Водночас непокоїть і той факт, що тенденції до зниження їх кількості не спостерігається, оскільки навіть учорашні прихильники «республік», зневірившись у їхній перспективності та оцінивши реалії життя з непомірно високими цінами, дефіцитом продуктів, безробіттям тощо, покидають проблемні території в пошуках кращого життя.

Основною метою даної статті є проведення аналізу стану проблеми щодо переселенців та проведення паралелі виникнення фактору внутрішньо переміщених осіб у зв’язку із гібридною війною.

За останні два роки Україна зіткнулася з новим явищем - переселенцями з Донбасу і Криму. Багато їх відразу охрестили "біженцями", однак ці поняття слід розмежовувати. Переселенець (або внутрішньо переміщена особа) - це громадянин України, який змушений був покинути своє постійне місце проживання і переїхав жити в межах країни. Біженець - це іноземець, який внаслідок певних обставин покинув свою країну і шукає нове місце проживання.

Крім статусу біженця в Україні надається статус "особи, яка потребує додаткового захисту". Справа в тому, що статус біженця видається безстроково, а статус "додаткового захисту" - тимчасовий і може бути переглянутий. На утриманні в держави – 1 мільйон 200 тисяч вимушено переміщених осіб

В Україні налічують майже 1 мільйон 200 тисяч внутрішньо переміщених осіб, звітують у Мінсоцполітики. Найбільше проблем виникає у побутових питаннях: за які кошти знімати житло, де лікуватись та як дитині скласти ЗНО. Чиновники звітують: держава робить усе можливе, аби забезпечити людей необхідним, навіть за складної економічної ситуації. Утім волонтери припускають, що часто на заваді стають бюрократія та нечітко виписані закони[1].

22 листопада 2014 року набув чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який був ухвалений Верховною Радою 20 жовтня 2014 року[2]. Закон передбачає надання статусу внутрішньо переміщених осіб громадянам України, які були змушені покинути свої домівки у зоні проведення АТО. Закон прийнято з метою захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до покинутого ними місця проживання в Україні та їх реінтеграції. Законом визначено чітко поняття «внутрішньо переміщених осіб», порядок взяття на облік переселенців, реєстрації їх місця проживання, що допоможе у забезпеченні реалізації прав внутрішньо переміщених осіб на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, соціальні послуги, освіту та інших прав, визначених у статтях 7-9 Закону.

Діяльність органів державної влади, попри існуючу критику, залишається головним компонентом у питанні розв’язання проблем переселенців. Зокрема, можна відмітити оперативну діяльність українських парламенту та уряду, які, реагуючи на значний потік переселенців, прийняли ряд нормативних актів, а саме: Постанови Кабінету Міністрів України «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів

70

проведення антитерористичної операції» [3]. та «Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції», а також Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Слід зазначити, що ці документи не є статичними, до них постійно вносяться зміни, що допомагає законодавчо врегульовувати нововиявлені проблеми внутрішньо переміщених осіб[4].

Ось уже багато місяців Україна, крім величезної кількості проблем економічного, військового, політичного і соціального характеру, необхідно приділяти особливу увагу вирішенню проблем вимушених переселенців зі сходу нашої країни - людей, які не по своїй волі покинули свої зруйновані будинки і змушені були виїхати в невідомість.

Хоча у багатьох вимушених переселенців в різних регіонах України є родичі, користуватися їхньою підтримкою до нескінченності просто нереально. Все одно, рано чи пізно, доведеться вирішувати проблеми з працевлаштуванням, житлом, оформленням дітей в дитячий сад або школу тощо. Проблеми, з якими все частіше стикаються вимушені переселенці, пов'язані не тільки з побутовими умовами. Наприклад, не завадило б зайнятися проблемою повернення переселенцями їх депозитів в українських банках.

Дуже проблемним є пенсійне забезпечення. Наприклад, є люди, яким вже потрібно оформляти пенсії, тому що вони досягли пенсійного віку, а він не можуть зібрати необхідний пакет документів. Найчастіше отримання відсутніх документів із зони АТО дуже важко.

Психологи ГСЧС України, які з самого початку переміщення людей зі Сходу України в інші регіони допомагали і зараз допомагають їм адаптуватися на новому місці, називають п'ять проблем переселенців зі сходу України:

1. жителі Сходу України знаходяться в постійному стресі; 2. людей переслідує постійний страх і підвищена тривожність; 3. у всіх жителів Сходу України перебільшене почуття справедливості. Наприклад, будь-

яку затримку соціальних виплат (навіть нетривалу і викликаний цілком об'єктивними причинами) вони сприймають не тільки як порушення своїх прав, але і як особисту образу;

4. конфронтація між місцевими жителями і тимчасово переміщеними особами, що проживають в даний час в регіоні, часто виникає через те, що вони відчувають себе чужими в цій місцевості. До того ж, чужа людина, як правило, налаштований вороже;

5. часто спілкування з жителями східних регіонів переростає в вислуховування скарг на їх нинішнє життя, і про те, як багато вони мали і втратили в зв'язку з ситуацією на Донбасі. А розмова, позбавлений конструктиву, заходить в «глухий кут» [5].

Заслуговує на увагу реалізація проекту ЄС «Центр адаптації переселенців та підприємців із зони АТО та Криму у Вінницькій області», де підприємцям і власникам малих та середніх підприємств із зон конфлікту пропонується ряд можливостей і переваг, які дадуть їм змогу швидко й ефективно організувати чи відновити підприємницьку діяльність на території Вінницької області. Поновлення діяльності бізнес-переселенцями дасть можливість їм зберегти й реалізувати накопичений потенціал і досвід ведення бізнесу, що включає ділові контакти з постачальниками й споживачами, виробниче або торгове обладнання, управлінські технології роботи, інноваційні розробки тощо. Проект сприятиме адаптації та стимулюванню економічної діяльності в регіоні та мирній взаємодії між переселенцями й жителями Вінницької області. Основною метою центру є стимулювання економічної діяльності серед переміщених осіб та у приймаючих громадах Вінницької області шляхом створення умов для ведення підприємницької діяльності й перенесення бізнесу, забезпечення інформаційної та консультаційної підтримки переміщених осіб, створення фінансових стимулів для ведення підприємницької діяльності і працевлаштування[6].

71

Союзники висловили стурбованість гуманітарною ситуацією в зоні конфлікту, а також порушеннями прав людини в Криму. Вони наголосили на важливості повного виконання мінських домовленостей. Союзники підтвердили, що НАТО буде і далі надавати потужну політичну і практичну підтримку Україні в процесі проведення урядом життєво важливих реформ в секторі безпеки і оборони ", - йдеться в повідомленні.

Міністр України з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб В.Черниш надав НАТО інформацію про ситуацію в області безпеки в Україні та розповів про труднощі внутрішньо переміщених громадян країни[6]. В Україні майже третина внутрішніх переселенців змушена економити на продуктах харчування. Про це свідчать результати дослідження Міжнародної організації з міграції. Згідно з результатами дослідження, 29% переселенців змушені економити на продуктах харчування, в той час як 42% опитаних заявили, що можуть собі дозволити купувати тільки їжу. Крім того, повідомляється, що 27% респондентів заявили про можливість забезпечувати тільки базові потреби своїх сімей, а заощадження є у 1% переселенців. Також повідомляється, що в вересні 2016 року 27% переселенців призупинили соціальні виплати. Нагадаємо, раніше повідомлялося, що в Криму 11% жителів незадоволені ситуацією на півострові[7].

Уряд Німеччини пообіцяв виділити 20 млн. євро в 2017 році в якості допомоги біженцям з окупованих районів Донецької та Луганської областей, повідомила прес-служба Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України. Гроші виділять для фінансування проектів будівництва та реконструкції житла для внутрішньо переміщених осіб, вони будуть надаватися у вигляді грантів на підтримку житлових проектів. Раніше повідомлялося, що за даними Міністерства соціальної політики України, на початку вересня 2016 року органами соцзахисту країни було враховано 1 709 083 вимушених переселенця з Луганської та Донецької областей України та Криму, всього 1 384 889 сімей. Найбільше втекли від війни громадян зареєстровано в Донецькій, Луганській, Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській, Київській областях і в Києві, зазначає видання[8].

Безпосередньо пов'язана з війною також нова для України проблема, прямо впливає на рівень злочинності: безпрецедентне зростання кількості вимушених переселенців. Чи всі вони законослухняні? Очевидно, що ні - особливо коли перед більшістю з них кардинально постає питання вирішення елементарних побутових потреб (пошук житла, роботи, навчальних закладів для дітей), що, в свою чергу, вимагає значних фінансових витрат », - писав ?.Троян в статті для« Дзеркала тижні ». Він не навів детальної інформації про всі області, тільки про самих показових. За даними Трояна, в Києві рівень крадіжок зріс на 50%, в Миколаївській області - на 60%, в Одеській - на 61%, в Харківській - на 62%.

Твердження про чільну роль тимчасово переміщених осіб в зростанні рівня злочинності поставили під сумнів правозахисники і волонтери, які допомагають переселенцям. На їхню думку, основною причиною зростання рівня злочинності в країні «є соціально-економічна криза, яка загострюється, в тому числі, в результаті збройного конфлікту на сході України» (і Аваков, і Троян головною причиною також називали війну і фінансову кризу).

В Україні почалася масштабна кампанія "Ти серед своїх", покликана допомогти дітям-переселенцям інтегруватися на новому місці проживання. Про це інформує прес-служба Міністерства справах тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб.

"Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) спільно з медіа-групою StarLightMedia та кінокомпанією FILM.UA Group за підтримки Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб і Агентства ООН у справах біженців (UNHCR) починає в Україні масштабну кампанію" Ти серед своїх " . Її мета - допомогти дітям-переселенцям інтегруватися на новому місці, а сім'ям, які постраждали в результаті конфлікту.

72

Відзначається також, що кампанія складається з мультимедійних елементів, об'єднаних спільною ідеєю - "Ти серед своїх". В рамках кампанії проходять дослідження громадської думки, створюється серія роликів соціальної реклами, документальний фільм, інтерактивна виставка в одному з художніх просторів Києва, он-лайн кампанії і digital-платформи razom.stb.ua, де буде сконцентрована інформація про допомогу, на яку можуть розраховувати сім'ї, змушені покинути свої будинки[10].

Більшість людей в Україні відносяться до вимушеним переселенцям позитивно або нейтрально. Такі результати всеукраїнського опитування були представлені в Києві під час спільної презентації Агентства ООН у справах біженців (UNHCR) і Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб. Дослідження здійснив Київський міжнародний інститут соціології. Згідно з документом, майже всі опитані ставляться до вимушеним переселенцям з Донбасу і Криму позитивно (43% по Україні і 58% в місцях найбільшої концентрації переселенців) або нейтрально (47% і 34%).

Також автори дослідження відзначили, що за два роки з початку конфлікту в Україні ставлення переважної більшості (83%) населення до переселенців залишилося незмінним.

Українці схильні сприймати переселенців як громадян, що мають рівні права з іншими, і які стали заручниками ситуації і потребують підтримки (89% по Україні, 96% в місцях найбільшої концентрації). Учасники дослідження не вважають переселенців винними ситуації, в якій опинилися (77% і 85% відповідно). Поряд з тим, на думку опитаних, такі цивільні обов'язки, як військова, переселенці також повинні нести нарівні з усіма (80% і 75% відповідно) [11]..

"Соціальний захист і економічна інфраструктура деяких приймаючих громад ледь витримує перевантаження, що в свою чергу породжує конфлікт між місцевим населенням та внутрішньо переміщеними особами. Однак за два роки, як показує соціологічне дослідження, громадська думка в більшості випадків позитивне або нейтральне", - заявив міністр з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб В. Черниш.

Присутність переселенців вплинуло на повсякденне життя 30% громад. Це стосується перш за все міст найбільшої концентрації переселенців. Кожен четвертий опитаний чув про існування конкуренції між приймаючої громадою і переселенцями в своєму місті за роботу, житло, місця в школах і дитсадках, час прийому в державних установах та інші ресурси, але на власному досвіді таку конкуренцію довелося відчути лише незначній кількості опитаних[9]. Виникнення самого явища як внутрішньо переміщені особи такого масштабу у країні обумовлене фактором гібридної війни в Україні. Вирішення цього питання є нагальним та прямо пов’язаним із ситуацією на сході країни.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Чи навчилась держава ефективно вирішувати проблеми переселенців? [Електронний ресурс] // Радіо Свобода. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.radiosvoboda.org/a/26936193.html.

2. Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» // ВВРУ. – [Електронний ресурс]. − Режим доступу:// http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1706-18

3. Постанова Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.dt-kt.com/postanova-kabinetu-ministriv-ukrajiny-pro-oblik-osib-yaki-peremischuyutsya-z-tymchasovo-okupovanoji-terytoriji-ukrajiny-ta-rajoniv-provedennya-antyterorystychnoji-operatsiji-vid-01-10-2014-r-5/

4. Постанова Кабінету Міністрів України Про порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:http://sambirrda.gov.ua/127-sozzaxyst/12371-pro-poriadok-oformlennia-i-vydachi-dovidky-pro-

73

vziattia-na-oblik-osoby-iaka-peremishchuietsia-z-tymchasovo-okupovanoi-terytorii-ukrainy-abo-raionu-provedennia-antyterorystychnoi-operatsii.html

5. Проблеми переселенців у законодавчому полі [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Бердичівської районної державної адміністрації – Режим доступу до ресурсу: http://berdichev-rda.gov.ua/2011-10-07-10-16-36/1706-2014-12-11-07-38-27.html.

6. Дем’яненко М. Актуальні проблеми переселенців в Україні [Електронний ресурс] / М. Дем’яненко // Центр дослідження суспільних комунікацій – Режим доступу до ресурсу: http://nbuviap.gov.ua/index.php?Itemid=350&catid=8&id=2006:aktualni-problemi-pereselentsiv-v-ukrajini&option=com_content&view=article.

7. НАТО обещает мощную политическую и практическую поддержку Украине [Електронний ресурс] // Цензор. Нет – Режим доступу до ресурсу: http://censor.net. ua/news/415217/nato_obeschaet_moschnuyu_politicheskuyu_i_prakticheskuyu_podderjku_ukraine.

8. В Украине почти треть переселенцев вынуждена экономить на питании, - исследование [Електронний ресурс] // РБК- Україна – Режим доступу до ресурсу: https://www.rbc.ua/rus/news/ukraine-tret-pereselentsev-vynuzhdena-ekonomit-1477417944.html.

9. Германия выделит 20 миллионов евро на помощь беженцам из Донбасса [Електронний ресурс] // ZN,UA – Режим доступу до ресурсу: http://zn.ua/UKRAINE/germaniya-vydelit-20-millionov-evro-na-pomosch-bezhencam-iz-donbassa-229639_.html.

10. "Ты среди своих": стартовала кампания помощи детям-переселенцам [Електронний ресурс] // News ru.ua – Режим доступу до ресурсу: http://rus.newsru.ua/ukraine/ 03nov2016/pomoschdetiampereselenccam.html.

11. Отношение к переселенцам в Украине больше положительное – социологи [Електронний ресурс] // Украинская правда – Режим доступу до ресурсу: http://www.pravda.com.ua/ rus/news/2016/06/9/7111246/

Мар’яна Шекета

ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ БАСКІВ: ЄВРОПЕЙЦІ ЧИ НІ?

У статті розглядаються теорії походження народу басків та їхній вплив на сепаратистські настрої в середині регіону, проводиться їх конструктивний аналіз.

Ключові слова: етнополітичний конфлікт, Країна Басків, сепаратизм, націоналізм, автономія, самовизначення.

Постановка проблеми. В сучасному світі процесам глобалізації, інтенсивній взаємодії

народів та культур протистоїть бурхливий розвиток націоналізму, який перетворився в одну із найбільш впливових ідеологій. В багатьох країнах активізуються рухи національних меншин, які протестують проти "дискримінації" і прагнуть політичного і культурного самоствердження. Вони виникають як реакція на процеси глобалізації та інтеграції, на страх втратити свою мову і традиції, розчинитися в безликій "світовій" спільноті. Існування баскського конфлікту на території Іспанії лише підтверджує той факт, що питання націоналізму є відкритим і потребує детального аналізу для подальшого врегулювання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теорії походження басків знайшли своє головне висвітлення в працях К. Поліщука [5], В. Ткача [7], М. Кардаша [4] . В них здійснено аналіз теорій та причин походження басків та їх поява в Європі. Проте проблема збільшення націоналістичних настроїв в Іспанії та й в Європі загалом вимагає більш глибокого вивчення та аналізу.

Постановка завдання. На основі аналізу джерел, теоретичних та історичних досліджень вітчизняних та зарубіжних учених нами зроблена спроба розробити розгорнуту концепцію причин виникнення баскського конфлікту та окреслити основні теорії походження басків, їхню появу на європейському континенті.

74

Виклад основного матеріалу дослідження. Баски − народ, що проживає на півночі Іспанії та у південно-західній частині Франції. Вважається, що мова басків («еускара») − єдина мова, що вціліла з доіндоєвропейської епохи в Європі. В Іспанії баски населяють провінції Гіпускоа, Біскайя, Алава, Наварра, у Франції − Нижня Наварра, Суль і Лабур. Населення провінції налічує близько 3 млн мешканців, з яких 90% проживає саме в іспанській частині [7].

До цього часу ніхто достовірно і чітко не може стверджувати про те, хто такі баски. Одні науковці стверджують, що баски − це нащадки змішаного племені кельтів та іберів, інші доводять спорідненість басків з грузинами. Від інших народів, що населяють Іспанію, баски відрізняються характером і звичаями [3, c. 124].

Вважається, що баски − це древній корінний народ, який населяє Піренейський півострів. Згадка про басків зустрічається і в одній із найбільш епічних поем Франції − "Пісні про Роланда", приводом для створення якої послужили події 778 року, коли Карл Великий втрутився в міжусобні чвари мусульманської Іспанії. Баски чинили запеклий опір кельтам, фінікійцям, грекам, римлянам, вестготам, франкам, норманам і навіть маврам (в період арабської експансії Країна Басків зберегла незалежність і стала однією з баз Реконкісти) [2, с. 35].

З часів римського завоювання (кінець ІІІ ст. до н.е. − початок V ст. н.е.), коли племена, які населяли Іспанію, зазнали глибокої романізації, баски, які проживали окремо в гірських районах, зберегли свою самобутню і загадкову мову, еускеру. Саме ця мова стала чи не одним із основних елементів національної самоіндентифікації басків [1, c. 56].

Більшість істориків схиляється до думки, що на еускері говорили ще задовго до приходу в Європу римських легіонерів. Швидше за все, коріння баскської мови сягають часів палеоліту. Це єдина європейська, до римська мова, яка дійшла до нас з 3-2 тисячоліть до н. е. Походження басків оповите завісою таємничості та невідомості [2, с.36].

Історики й філологи різних країн світу вже майже 200 років безуспішно вивчають генеалогію мови басків. Існує багато гіпотез про її походження і про збереження в оригінальному вигляді в Європі, історія цієї мови рясніє прикладами мовної асиміляції. Жодна з теорій, однак, не витримує серйозної наукової критики. На допомогу були покликані герменевтика і семіотика, але і вони не дуже виправдали покладених надій [11].

Мову басків намагалися ідентифікувати Вільгельм фон Гумбольдт, німецький мовознавець Хуго Шухардт, А. Люшер, Е. Бурсьє, що вибудували гіпотезу про те, що баскська мова генетично пов'язана з нині зниклою іберійською мовою і що обидві ці мови побудовані на семіто-хамітській основі [2, с.48].

Ця теорія викликала, однак, ґрунтовні заперечення у Ж. Венсона і В. ван Ейса. Французький вчений, принц Луї-Люсьєн Бонапарт вважав еускеру близькою до угро-фінської мовної сім�ї.

А. Мандєлєєв і А. Кікнадзе (а також К. Уленбек і Н. Я. Марр) висунули гіпотезу про спорідненість баскської і кавказької мов, припустивши, що прабатьківщина басків знаходилася на території сучасної Грузії, яку вони покинули приблизно 3,5 тис. років назад (всього виявлено більше трьохсот прямих лексичних паралелей в еускера і кавказьких мовах) [1, с.205].

Численні теорії пов'язували мову басків із мовами американських індіанців (К. А. Ман, А. Т. Аббадо), етруською мовою (С. Арана Гойра). Були спроби знайти схожість з японською, корейською мовами. Виявлялися віддалені натяки на спорідненість еускери з афро-азіатською мовною сім�єю. Проте всі ці теорії є настільки слабкими, що не знайшли свого практичного обгрунтування. Безперечно одне: згідно загальноприйнятій думці вчених баскська мова − єдина, реліктова до індоєвропейська мова, яка існує в наші дні, і в сучасних генеалогічних класифікаціях еускера фігурує як мова «поза групою»[2, с.45].

Сучасні баскологи зводять літературні діалекти мови басків до двох основних груп: західної, або Біскайської (з центром в Більбао), і центрально-східної, що включає французьку, лабурдинську (з центром в Байонні), нижньонаварську (з центром в Сен-Жан-П'є-де-Пор) і сулетинську (з центром в Молеоні). В основі сучасної літературної мови басків лежить західний (біскайський) діалект, а саме говір міста Більбао.

75

Відповідно до ще однієї теорії походження басків, іберійці Іспанії походять від іберійців Кавказу. Відбулося це десь в 5 ст. до н.е., коли іберійці почали заселяти Піренейський півострів з півдня, де вони заснували державу Альмерія, залишивши для нащадків мегалітичні споруди, схожі на мегаліти Стоунхендж в Британії [8].

Першим висловив подібну думку найдавніший письменник − граматик Варрон (II-I ст. до н.е.). Подібної ж думки дотримувався римський письменник Присциан (V-VI ст. н. е.), який в творі «Граматичне керівництво» відзначав, що іберами («hibеrеs») називається плем'я, яке живе за Вірменією, тобто висловлював думку про кавказьке походження західних іберів [9, с.687].

В одній з поширених в Басконії легенд, розповідається про переселення басків, а саме те, що вони прийшли зі Сходу[3, с.78].

Цікаві міркування з цього приводу містяться в творі Іоанна Маріана «Загальна історія Іспанії». Він пише, що ібери, котрі спочатку мешкали на берегах Чорного моря в Кавказьких горах, прийшовши в Іспанію, розсіялися і прозвали провінцію в якій поселилися Басконією[8] .

Басколог А. Дорінг, розглядаючи питання про походження басків, пов'язує їх самоназва − «еускалдунак» з найменуванням історичних місцевостей Грузії − Діоскур, Іскурілі, Ісгаурой. З цих портів, розташованих в Кавказькій Іберії на Чорноморському узбережжі, частина іберійського племені вирушила на Захід. Ібери, переселившись на Піренейський півострів, привезли з Кавказької Іберії майстерність виготовлення зброї і традицію виготовлення предметів з міді, заліза і сталі. Назва Країни Басків − Еускаді (суфікс географічної локалізації «-аді» перегукується з картвельським суфіксом «-еті») [5].

Професор Р. Гордезіані досліджував важливе питання взаємовідносин іберійської-кавказьких мов і найдавніших мов Середземномор'я. Дослідник відзначає, що на початку нашого століття великою популярністю користувалася теорія про якусь доіндоєвропейську мовну і культурну єдність в усьому Середземноморському басейні, залишками якого в даний час на Кавказі є кавказькі племена, а на заході - баски. Автор відзначає факти наявності в баскській та егейській мовах окремих слів і форм, що мають свої паралелі в різних групах кавказьких мов, і загострює увагу на тих лексичних паралелях, в яких можна встановити певну закономірність. Дані паралелі, на його думку, можна пояснити лише рухом хвилі переселенців з Кавказу на Захід [8].

Іберійці Іспанії та Грузії споріднені, але в рамках цієї теорії, баски (і докельтське населення Британських островів) вважаються народом близьким до північноафриканських берберів (народ європеоїдної раси). Вважається, що в кінці I тис. до н.е. баски були відтіснені в гори кавказькими іберійцями, які прийшли зі Сходу [2, с.45].

Треба відзначити, що версії про те, що баски походять від вірмен чи грузин, зберігають шанси на те, щоб бути правдими, проте більшість вчених сходяться на думці, що це корінні жителі Європи, які безпосередньо пішли від кроманьйонців, що 35 тисяч років тому прийшли на європейські землі з Африки і залишилися там [9, с.667].

Кроманьйонці, ймовірно, не брали участь ні в яких подальших переселеннях народів, оскільки археологи не знайшли жодного свідчення, що дозволяє говорити про зміну населення на цій території протягом усього часу, аж до появи римлян [9, с.661].

З давніх-давен баски були першокласними мореплавцями. За деякими даними, вони побували в Америці до Колумба, проте, у всякому разі, становили ядро його екіпажу: всі капітани каравел експедиції Колумба були басками. Баски зіграли провідну роль не тільки в колонізації Нового Світу. Саме вони є першовідкривачами незліченних рибних багатств всесвітньо відомої «Ньюфаундлендської банки» [1, с.84].

Із початку ХІІІ ст. всім уродженцям баскських провінцій присвоювався благородний статус ідальго. Баски отримували юридично високий статус не за особливі заслуги, а лише по праву народження. З баскських провінцій проганялися всі іновірці-нехристияни (євреї, араби, цигани), а всі переселенці на цю територію мали довести чистоту і благородність своєї крові і походження [3, c.165].

З ХVІ ст. місцеві історики зображували басків як попередників сучасних іспанців на Піренейському півострові [9].

76

У XVIII - XIX ст. збереження власних пільг, привілеїв та обов�язків, які баски називали «фуерос», стало ключовою проблемою у взаєминах між деякими політичними силами Іспанії та баскськими провінціями. Наприклад, іспанські ліберали вважали «особливі» права басків основною перешкодою для створення централізованої держави з єдиним законодавством. Їх негативне ставлення до «фуерос» особливо посилилося внаслідок карлістських війн (1833-1840; 1872-1876 рр.), яку розв�язали претенденти на престол від правлячої династії (названі за іменем першого претендента дона Карлоса). Карлісти, які були прихильниками абсолютної теократичної монархії, залучили в ці війни баскське селянство, використовуючи їх невдоволення умовами існування. Країна Басків стала основним театром воєнних дій. В ході цих війн, які багатьма сприймалися як протиборство між Країною Басків і рештою Іспанії. Саме після цих подій етнічна самосвідомість басків стала набувати переднаціоналістських форм [11] .

У 2015 році генетичні дослідження встановили унікальність розглянутого нами народу. Баски − це люди, у яких в крові найвища серед усіх європейців пропорція негативного резус-фактора (25%) і одна з найбільш високих часткою крові, що відноситься до типу «О» (55%). Існує дуже різка генетична різниця між представниками даного етносу та інших народів, особливо на території Іспанії. Тому навряд чи можна говорити, що баски − це каталонці [10].

Отже, таким чином існує чимало різноманітних теорій щодо походження басків. Ці теорії розвивалися протягом довгого часу і кожна з них в тій чи іншій мірі має право на існування. Багато вчених по-різному бачать те, хто такі баски і як вони опинилися в Європі маючи власну, ні на що не схожу самобутню мову і культуру. Походження басків оповите завісою таємничості і навіть на сучасному етапі це питання непокоїть безліч вчених. Можна зробити висновок, що саме через свою несхожість із європейцями і бажанням залишатися унікальними баски перебувають в центрі одного із найбільш відомих етнополітичних конфліктів сучасності. Звісно, кожний народ має право на самовизначення та на повагу своєї культурної самобутності, але саме баски, як ніхто інший, не просто декларують свої права, а й борються щиросердно за їх реалізацію.

The article deals with the theory of the origin of the Basques and their impact on separatist sentiment in the middle of the region and conducts its constructive analysis.

Keywords: ethnopolitical conflict, the Basque Country, separatism, nationalism, autonomy, self-determination.

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Бароха Х. К. Баски. — М.: Едиториал УРСС, 2004, с.184. 2. Ландабасо А.И., Коновалов А.М. Из истории басков. — М. 2004 р.− С. 35-78 3. Хенкин С. М., Самсонкина Е. С. Баскский конфликт: истоки, характер, метаморфоз :

монография. Моск. гос. ин-т. междунар. отношений (ун-т) МИД России. − М.: МГИМО(У) МИД России, 2011. − 380 с.: 8с. илл. − (Серия "Научная школа МГИМО/У/"). − С.

4. Кардаш П. Федеративний устрій та сепаратизм у Європі: чи існує зв�язок? [Електронний ресурс] / П. Кардаш // Інтернет-журнал. − 2012. − С.1-14. Режим доступу: http://polis.oa.edu.ua/assets/files/kardash/------_-------.pdf

5. Поліщук К.В. Етнонаціональний вимір конфлікту в Країні Басків [Електронний ресурс]. — Львів, 2007 р. Режим доступу: http://disser.com.ua/content/252140.html

6. Тимощук О. О. Історичні традиції місцевого самоврядування в Країні Басків (Іспанія) [Електронний ресурс] / О. О. Тимощук // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского./ Серия "Юридические науки". Том 20 (59) – 2007. – Вип. 2. – С. 269-273. –Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/UZTNU_law/uch_20_2l/41_timoschuk.pdf

7. Ткач В. Націоналістичні та сепаратистські рухи Іспанії. Сучасний стан. [Електронний ресурс] / В. Ткач // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 95 (частина І). − 2011. – С. 54-57. Режим доступу: http://journals.iir.kiev.ua/index.php/apmv/article/viewFile/837/792

8. Шнайдер А. Мифы и легенды о происхождении басков.[Електронный ресурс]. — 2003-2007 рр. Режим доступа: http://www.randevu-zip.narod.ru/caucase/mif.htm

77

9. Kristiina Tambets et. al. (2004) The Western and Eastern Roots of the Saami—the Story of Genetic „Outliers“ Told by Mitochondrial DNA and Y Chromosomes. // The American Journal of Human Genetics, 74(4): 661—682.

10. El Confidencial. Pais Vasco. [Electronic resource]: Cuando el Pais Vasco se unió a Castilla: los hàbiles señores de Vizcaya. ― 2013. ― Access mode: http://blogs.elconfidencial.com/alma-corazon-vida/empecemos-por-los-principios/2013-12-28/cuando-el-pais-vasco-se-unio-a-castilla-los-habiles-senores-de-vizcaya_70686/

11. Kondaira. Historia del Pais Vasco. [Electronic resource]: Los origenes. ― 2012. ― Access mode: http://www.kondaira.net/esp/Historia0001.html

Matúš Béreš

SLOVAKIA IN CONTEXT OF MIGRANT CRISIS IN EUROPE182

Contemporary migrant crisis is one of the hardest challenges for European Union (EU) from its formation. Besides other problems that it brings, there is significant division and misunderstanding among member states of EU. As Slovak Republic is concerned, its government opposes mandatory quota system which is to relocate incoming migrants

Key words: European migration crisis, Government of Slovak Republic, Robert Fico, Miroslav Lajčák, quota system

European migrant crisis is situation of arrival of huge amount migrants mainly from Western

Asia and Northern Africa, but there is significant number of migrants from Western Balkans such as Albania and Kosovo. There are two main routes used by migrants in order to get to the Europe – Balkan route and Central Mediterranean route183. Regarding final destination, majority of migrants plan to reach Germany, states of Benelux or Sweden in order to find better life and economic conditions, while lots of them are going to join their families or relatives already settled down in mentioned states. There is no strict time delimitation of beginning of European migrant crisis, but as our perspective is concerned, crisis started in year 2014, when there were noticed about 278 000 migrants illegally entered EU. This number is two and half times larger than year before184, so in this case we can see extreme increase and this is the reason why we chose year 2014 as the beginning of migrant crisis. Majority of arrived migrants come from Syria (Balkan route) Eritrea (Central Mediterranean route), Afghanistan and Kosovo (Balkan route).185

In year 2015, we can say that migrant crisis reached the highest number of illegal arrivals to the Europe by now. Frontex detected 1 820 000 illegal entries, mainly from Syria, Eritrea, Afghanistan, Nigeria and Iraq. Regarding reason of massive exodus from Syria and Iraq, we should mention civil war in Syria that is still in process from 2011186 and operation of so called Islamic State which crosses borders of Syria and Iraq. According to Human rights watch organization Eritrea is considered to be

182 This article is published as a part of a project VEGA 1/0658/16 - Výskum sekundárneho analfabetizmu v

Slovenskej republike (stav - kontexty - perspektívy). 183 Balkan route is, obviously, used mainly by migrants from Asian states and Western Balkan states while Central

Mediterranean route is used by people that come from Africa. 184 Latest Trends at external borders of the EU. [online], [cite. 02/06/2016]. Available on the Internet:

<http://frontex.europa.eu/news/latest-trends-at-external-borders-of-the-eu-6Z3kpC> 185 Annual Risk Analysis 2015. In: Frontex. 27 April 2015. p. 59. [online], [cite. 29/05/2016]. Available on the Internet: <http://frontex.europa.eu/assets/Publications/Risk_ Analysis/Annual_

Risk_Analysis_2015.pdf#page=21> 186 For further information about human rights violations during armed conflicts see: EŠTOK, G.: Ochrana

ľudských práv a jej obmedzenia v čase ozbrojených konfliktov. In: EŠTOK, G.; GEFFERT, R.; BZDILOVÁ, R. (eds.): Ľudské práva – kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2015, s. 313 – 325.

78

one of the most human rights violative country in the world,187 so there we can find understandable reason for massive exodus from this country. As Afghanistan is concerned, waves of fugitives are caused by still ongoing war on one hand and economic reasons on the other hand, while regarding Kosovo, migrants escape the country mainly because of economic reasons – people are seeking better life conditions, job opportunities etc.188 States of Western and Northern Europa are very attractive destinations – comparing them to the countries of exodus, we can find “hyper consumer character of today’s age, affected by idyllic impression and humanistic perspective.”189 Therefore we consider massive striving to get asylum in mentioned states as understandable, especially when there is adequate background – already settled family members, usable connections, possibility of finding job etc.

Number of migrants that came to the Europe in year 2016 is about 200 000 so far (article written in May/June 2016), while number of daily arrivals is considerably decreased, approximately 50 people per day, mostly landing in Greece.190

Adopting the quota system As we wrote before, most of migrants (refugees) tried to get to the Western or Northern Europe.

In situation of massive crossing of EU borders there were great amount of migrants located in countries of first contact such as Italy or Greece on one hand and also huge amount of migrants heading into states such as Germany on the other hand. In order to make the situation of mentioned states easier and to help their societies with dealing with masses of escapers, various EU institutions made decisions that intended to relocate migrants in EU member states. On 13th May 2015 European Commission adopted „European Agenda of Migration, setting out a comprehensive approach for improving the management of migration in all its aspects.“ According to European Agenda of Migration proposals European Council „agreed to move forward on the proposals made by the European Commission in the European Agenda on Migration, focusing on relocation and resettlement, returns and cooperation with countries of origin and transit.“191 At the end, on 22nd of September 2015 European ministers of interior adopted the quota system that relocates 120 000 migrants in EU member states.192

However, voting was not unanimous because Czech Republic, Slovak Republic, Hungary and Romania rejected system of mandatory quotas. As states of Visegrad group are concerned, Poland voted for quotas. According to mentioned quota system, for instance Slovakia was to accept more than 2 000 migrants, Czech Republic more than 4 000, Hungary less than 1 000, Poland 12 000 and Romania about 6 000 foreigners. Slovak Prime Minister Robert Fico said that mentioned decision “does not help to solve the crisis, but on the contrary it can increase the attractiveness of European Union for illegal migrants and smugglers. This is the green light for smugglers so they can strive even more for delivering the refugees into Union.”193 Within this context, he added, that mandatory quotas

187 Eritrea: Events of 2009. In: Human Rights Watch. [online], [cite 05/06/2016]. Available on the

Internet:<https://www.hrw.org/world-report/2010/country-chapters/Eritrea>. 188 Migration: What Is Driving the Balkan Exodus? [online], [cite 08/06/2016].Available on the Internet:

<http://www.spiegel.de/international/europe/western-balkan-exodus-puts-pressure-on-germany-and-eu-a-1049274.html>. 189 KENDEREŠOVÁ, E. 2016. Aktuálny diskurz o individuálnej spravodlivosti.In: MITAĽ, O.; NOVÁKOVÁ, V.

(eds.): Teória a prax verejnej správy. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2016, s. 211. 190 Refugees/Migrants Emergency Response – Mediterranean. [online], [cite 01/06/2016].

Available on the Internet: <http://data.unhcr.org/mediterranean/country.php?id=502>. 191 European Commission Statement following the decision at the Extraordinary Justice and Home Affairs Council

to relocate 120,000 refugees.[online], [cite 28/05/2016]. Available on the Internet: <http://europa.eu/rapid/press-release_STATEMENT-15-5697_en.htm>.

192 Ministri vnútra EÚ schválili kvóty na prerozdelenie migrantov.[online], [cite 25/05/2016]. Available on the Internet:<http://www.ta3.com/clanok/1069608/ministri-vnutra-eu-schvalili-kvoty-na-prerozdelenie-migrantov.html>.

193 Slovensko nebude rešpektovať rozhodnutie o kvótach, tvrdí Fico.[online], [cite 25/05/2016]. Available on the Internet:<http://www.ta3.com/clanok/1069643/slovensko-nebude-respektovat-rozhodnutie-o-kvotach-tvrdi-fico.html>.

79

are “support of organized crime.”194 In addition, Robert Fico said that system of mandatory quotas is not enforceable: “we should relocate almost 2 000 migrants here, whereas they have to stay here. But we know that they will not stay her not even for a second. We do not agree to be labeled as not showing the solidarity for our different opinion towards mandatory quotas. We provide money and personnel.”195 As we can see, main reason of such attitude of Slovak representation is fact that it is not possible to make somebody to move to the country he does not want to live in196 and fact that implementation of such system can stimulate smugglers in delivering the fugitives into Union. Another reason that Slovak representatives talk about is relatively homogeneous society, especially religiously homogeneous197, without significant experiences with multicultural coexistence. Within this context Slovak Minister of Foreign and European Affairs Miroslav Lajčák said: “You cannot turn into a multi-cultural society overnight.”198 Luxembourg�s Foreign Minister Jean Asselborn thinks that “in Central European countries there is a perception that people with different skin tone, religion and cultures damage societies, and this evolution quickly needs to be turned around.”199 Slovak Prime Minister Robert Fico said that “there is no place for Islam in Slovakia” and he continued, talking about origin of Slovak society and its traditions: “If somebody wants to say that Slovakia wants to be multicultural and everybody here will do what they wants and the traditions will be changed here, such person is against the nature of this country. […] I do not want a compact Muslim community to be formed here. […] The problem is not migrants coming in, but rather in them changing the face of the country.“200 Gabriela Szabariová tells about historical experience with migration that affect attitude towards mass arrivals to the country: “Approach of the state towards migrants is influenced by many factors. The most important is historical experience…”201 We must say that migration policy is very sensitive chapter of each country’s policy and all decisions dealing with migration are observed very carefully by citizens, especially by political opponents of contemporary government since these topics are very easy to be used as ammunition for political competition.

There is possibility of real losses for “rebelling” countries. Rejecting of quotas system may threat possibility of getting EU funds. “German officials have also made pointed comments about the enormous amount of EU funds Central Europe has received since the region joined the bloc in 2004.” Slovak Foreign Minister confirmed mentioned threats: “I’m really disappointed that instead of discussing these issues and these are real issues – we are being labeled as not understanding the

194 Robert Fico: Problém s migrantmi treba riešiť tam, kde vzniká. [online], [cite 28/05/2016]. Available on the

Internet: <http://www.vlada.gov.sk/robert-fico-problem-s-migrantmi-treba-riesit-tam-kde-vznika/>. 195 Fico: Povinné kvóty nefungujú a sú smiešne. [online], [cite 10/06/2016]. Available on the Internet:

<http://www.tvnoviny.sk/domace/1808194_fico-povinne-kvoty-nefunguju-a-su-smiesne>. 196 We wrote about usual destinations of migrants before – Western and Northern Europe. 197 According to the official website of Government of the Slovak Republic, percentage of Christians in Slovakia is

69%, while majority of rest (31%) are atheists. Základné údaje. [online], [cite 10/06/2016]. Available on the Internet: <http://www.vlada.gov.sk/slovensko/>. 198 Slovakia defends its closed doors on migration. [online], [cite 10/06/2016]. Available on the Internet:

<http://www.politico.eu/article/slovakia-closed-doors-migration-refugees-relocation-quota/>. 199 Poland votes in favor of refugee distribution. [online], [cite 10/06/2016]. Available on the Internet: <http://bbj.hu/politics/poland-votes-in-favor-of-refugee-distribution_104535>. 200 Fico v rozhovore: Nechceme meniť tradície, islam tu nemá miesto.[online], [cite 10/06/2016]. Available on the

Internet: <http://spravy.pravda.sk/domace/clanok/394210-fico-v-rozhovore-nechceme-menit-tradicie-islam-tu-nema-miesto/>. Settlement of foreigners, especially as mentioned case is concerned, has significant influence on identity of population, whereas in many European countries we can see strong national identity connected with primordial sentiments. For further information about national dimension of selected European states, see: BZDILOVÁ, R.; TÉGLÁS, P.: My, národ slovenský. In: DOBIAŠ, D.; EŠTOK, G.; BZDILOVÁ, R. (eds.): Voľby 2012. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2013, s. 185 – 197.

201 SZABARIOVÁ, G. 2015. Proces radikalizácie v imigračnej politike Švajčiarska. In: LIĎÁK, J. – SAPÍK, M. – ÖLLÖS, L. (eds.): Aktuální problémy současného světa: politika – ekonomika –

společnost. Kutná Hora: Nezávislé centrum pro studium politiky, ARC – VŠPSV, 2015, s. 268.

80

solidarity — not being European, not deserving of membership in the European Union, and we are being threatened with not getting the future funds.” 202 Miroslav Lajčák said about voting of quotas: “This is new situation – deciding about such a crucial decision by force. […] This is not normal way how EU usually communicates.” Furthermore, he said he is against this way of “twisting arms.”203 As he said, “the political leaders in Slovakia respond to the feelings and expectations of the Slovak citizens. […] And for me as a foreign minister, this is very difficult because I don’t remember any other issue where our national position — which is really built on the feelings of people — has been so much in contrast with what is expected of us from our partners.”204 In our point of view, there is serious threat that Slovakia and other “anti-quotas” countries will be ostracized in the future and our future possibility of getting EU funds will be endangered. To sum up, the main Slovak representatives take into consideration 1. relatively homogeneous Slovak society fearing of foreign elements, 2. fact that accepting of quotas can support smuggling organized crime, 3. unfavorable perspective of receiving EU funds.

State of play In addition, Slovak Republic brought a lawsuit to the European Court of Justice over European

Union’s mandatory mechanism of resettling of asylum seekers on 12th of December 2015. The same did Hungary, led by Prime Minister Viktor Orbán, next day.205 There are no conclusions of the trial so far. Position of Czech Republic and its Prime Minister Bohuslav Sobotka is the same as it was during decision of quota system. Bohuslav Sobotka said that mandatory resettlement is nonsensical and divisive.206 As Poland is concerned, after parliamentary elections in October 2015 Poland changed its approach and today all Visegrad Group countries have the same attitude regarding the topic. After the last Visegrad Group summit in Prague that took place on 8th of June 2016, countries declare that mandatory relocation system “can stimulate next migration, divide member states (and its societies) and it will not be functioning.”207

As Slovakia is concerned, now there are about 500 migrants kept in camp in town of Gabčíkovo208 and less than 200 in migration camp in town of Sečovce. Regarding settled (already having asylum) fugitives, Slovak Republic accepted 25 families of Syrian Christians persecuted by so called Islamic State. All of them are now situated in region of Nitra city. From total number of 149 people more than 20 already came back home, since situation in the region of their origin is appeased.209

202 Slovakia defends its closed doors on migration. [online], [cite 10/06/2016]. Available on the Internet: <http://www.politico.eu/article/slovakia-closed-doors-migration-refugees-relocation-quota/>.

203 Lajčák o schválení kvót: Nemyslím si, že by sa takto mali 'vykrúcať ruky'. [online], [cite 11/06/2016]. Available on the Internet:<http://spravy.pravda.sk/domace/clanok/368479-lajcak-o-kvotach-nemyslim-si-ze-by-sa-takto-mali-vykrucat-ruky/>.

204 Slovakia defends its closed doors on migration. [online], [cite 10/06/2016]. Available on the Internet: <http://www.politico.eu/article/slovakia-closed-doors-migration-refugees-relocation-quota/>.

205 Maďarsko podalo sťažnosť na súd EÚ proti migračným kvótam. [online], [cite 11/06/2016]. Available on the Internet:<http://spravy.pravda.sk/svet/clanok/375794-madarsko-podla-orbana-napadne-na-sude-eu-migracne-kvoty/>.

206 Sobotka: Kvóty rozdělují Evropu a nedávají smysl. [online], [cite 28/05/2016]. Available on the Internet:<https://www.novinky.cz/domaci/402518-sobotka-kvoty-rozdeluji-evropu-a-nedavaji-smysl.html>.

207 Premiéři V4 přijali prohlášení, ve kterém deklarují společný postoj v otázce migrace i britského referenda. [online], [cite 28/05/2016]. Available on the Internet: <http://www.mzv.cz/representation_ brussels/cz/udalosti_a_media/v4_joint_declaration_on_migration_and.html>.

208 Migrants kept in Gabčíkovo camp are not intended to get asylum in Slovakia. Slovakia temporarily housed them in order to help Austria with masses of incoming people.

209 Utekali pred vojnou, teraz sa vracajú do Iraku. Asýrskym kresťanom chýbal domov. [online], [cite 02/06/2016]. Available on the Internet: <http://aktualne.atlas.sk/slovensko/spolocnost/utekali-pred-vojnou-teraz-vracaju-do-iraku-asyrskym-krestanom-chybal-domov.html>.

81

Conclusion Whether we agree with system of relocation of asylum seekers or not, we found very interesting

moment in situation of contemporary migrant crisis in the EU member states’ level: Despite level of development of EU and its functioning and despite of visible worldwide globalization tendency and weakening of national states and countries’ governments, there is still possibility, even for small states, not to agree with proposals of big states, huge international enterprises or great international economic-political unions.210 We can say that today's states in the region of Europe are still able to maintain their own interests and positions and to sum up we say that the idea of sovereign national state still exists and it is still operational.

BIBLIOGRAPHY

1. Annual Risk Analysis 2015. In: Frontex. 27 April 2015. p. 59. [online], [cite 29/05/2016]. Available on the Internet: <http://frontex.europa.eu/assets/Publications/ Risk_Analysis/Annual_Risk_Analysis_2015.pdf#page=21>.

2. BZDILOVÁ, R.; TÉGLÁS, P. 2013. My, národ slovenský. In: DOBIAŠ, D.; EŠTOK, G.; BZDILOVÁ, R. (eds.): Voľby 2012. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2013. ISBN 978-80-8152-030-3

3. Eritrea: Events of 2009. In: Human Rights Watch. [online], [cite 05/06/2016]. Available on the Internet:<https://www.hrw.org/world-report/2010/country-chapters/Eritrea>.

4. EŠTOK, G. 2015. Ochrana ľudských práv a jej obmedzenia v čase ozbrojených konfliktov. In: EŠTOK, G.; GEFFERT, R.; BZDILOVÁ, R. (eds.): Ľudské práva – kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2015.ISBN 978-80-8152-380-9

5. European Commission Statement following the decision at the Extraordinary Justice and Home Affairs Council to relocate 120,000 refugees.[online], [cite 28/05/2016]. Available on the Internet: <http://europa.eu/rapid/press-release_STATEMENT-15-5697_en.htm>.

6. Fico: Povinné kvóty nefungujú a sú smiešne.[online], [cite 10/06/2016]. Available on the Internet: <http://www.tvnoviny.sk/domace/1808194_fico-povinne-kvoty-nefunguju-a-su-smiesne>.

7. Fico v rozhovore: Nechceme meniť tradície, islam tu nemá miesto. [online], [cite 10/06/2016]. Available on the Internet: <http://spravy.pravda.sk/domace/clanok/394210-fico-v-rozhovore-nechceme-menit-tradicie-islam-tu-nema-miesto/>.

8. GBÚROVÁ, M. 2012. K problematike deformít v súčasnej demokracii (slovenský príklad). In: DOBIAŠ, D.; EŠTOK, G.; ONUFRÁK, A.; BZDILOVÁ, R. (eds.): Sloboda – rovnosť – poriadok. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2012. ISBN 978-80-7097-979-2

9. KENDEREŠOVÁ, E. 2016. Aktuálny diskurz o individuálnej spravodlivosti. In: MITAĽ, O.; NOVÁKOVÁ, V. (eds.): Teória a prax verejnej správy. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2016. ISBN 978-80-8152-413-4

10. Lajčák o schválení kvót: Nemyslím si, že by sa takto mali 'vykrúcať ruky'. [online], [cite 11/06/2016]. Available on the Internet: <http://spravy.pravda.sk/domace/clanok/368479-lajcak-o-kvotach-nemyslim-si-ze-by-sa-takto-mali-vykrucat-ruky/>.

11. Latest Trends at external borders of the EU. [online], [cite 02/06/2016]. Available on the Internet: <http://frontex.europa.eu/news/latest-trends-at-external-borders-of-the-eu-6Z3kpC>.

12. Maďarsko podalo sťažnosť na súd EÚ proti migračným kvótam. [online], [cite 11/06/2016]. Available on the Internet: <http://spravy.pravda.sk/svet/clanok/375794-madarsko-podla-orbana-napadne-na-sude-eu-migracne-kvoty/>.

13. Migration: What Is Driving the Balkan Exodus? [online], [cite 08/06/2016]. Available on the Internet: <http://www.spiegel.de/international/europe/western-balkan-exodus-puts-pressure-on-germany-and-eu-a-1049274.html>.

210 „... international political and economic organizations that have great influence on forming of rules and processes of global economy and politics. This influence is strengthen by connections with partners from environment of political elites, intellectual elites and various forms of mediocracy.“ GBÚROVÁ, M.: K problematike deformít v súčasnej demokracii (slovenský príklad). In: DOBIAŠ, D.; EŠTOK, G.; ONUFRÁK, A.; BZDILOVÁ, R. (eds.): Sloboda – rovnosť – poriadok. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2012, s. 8. For further information about international organizations influencing national states, see: GBÚROVÁ, M.: K problematike deformít v súčasnej demokracii (slovenský príklad). In: DOBIAŠ, D.; EŠTOK, G.; ONUFRÁK, A.; BZDILOVÁ, R. (eds.): Sloboda – rovnosť – poriadok. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2012, s. 7 – 23.

82

14. Ministri vnútra EÚ schválili kvóty na prerozdelenie migrantov. [online], [cite 25/05/2016]. Available on the Internet: <http://www.ta3.com/clanok/1069608/ministri-vnutra-eu-schvalili-kvoty-na-prerozdelenie-migrantov.html>.

15. Poland votes in favor of refugee distribution. [online], [cite 10/06/2016]. Available on the Internet:<http://bbj.hu/politics/poland-votes-in-favor-of-refugee-distribution_104535>.

16. Premiéři V4 přijali prohlášení, ve kterém deklarují společný postoj v otázce migrace i britského referenda. [online], [cite 28/05/2016]. Available on the Internet: <http://www.mzv. cz/representation_brussels/cz/udalosti_a_media/v4_joint_declaration_on_migration_and.html>.

17. Refugees/Migrants Emergency Response – Mediterranean. [online], [cite 01/06/2016]. Available on the Internet: <http://data.unhcr.org/mediterranean/country.php?id=502>.

18. Robert Fico: Problém s migrantmi treba riešiť tam, kde vzniká. [online], [cite 28/05/2016]. Available on the Internet: <http://www.vlada.gov.sk/robert-fico-problem-s-migrantmi-treba-riesit-tam-kde-vznika/>.

19. Slovakia defends its closed doors on migration.[online], [cite 10/06/2016]. Available on the Internet: <http://www.politico.eu/article/slovakia-closed-doors-migration-refugees-relocation-quota/>.

20. Slovensko nebude rešpektovať rozhodnutie o kvótach, tvrdí Fico. [online], [cite 25/05/2016]. Available on the Internet: <http://www.ta3.com/clanok/1069643/slovensko-nebude-respektovat-rozhodnutie-o-kvotach-tvrdi-fico.html>.

21. Sobotka: Kvóty rozdělují Evropu a nedávají smysl.[online], [cite 28/05/2016]. Available on the Internet:<https://www.novinky.cz/domaci/402518-sobotka-kvoty-rozdeluji-evropu-a-nedavaji-smysl.html>.

22. SZABARIOVÁ, G. 2015. Proces radikalizácie v imigračnej politike Švajčiarska.In: LIĎÁK, J. – SAPÍK, M. – ÖLLÖS, L. (eds.): Aktuální problémy současného světa: politika – ekonomika – společnost. Kutná Hora: Nezávislé centrum pro studium politiky, ARC – VŠPSV, 2015. ISBN 978-80-86879-44-4

23. Utekali pred vojnou, teraz sa vracajú do Iraku. Asýrskym kresťanom chýbal domov. [online], [cite 02/06/2016]. Available on the Internet:<http://aktualne.atlas.sk/slovensko/spolocnost/utekali-pred-vojnou-teraz-vracaju-do-iraku-asyrskym-krestanom-chybal-domov.html>.

24. Základné údaje. [online], [cite 10/06/2016]. Available on the Internet: <http://www.vlada.gov.sk/slovensko/>.

Gabriela Szabariova

MIGRATION TRENDS IN SWITZERLAND IN CONTEXT OF MIGRATION CRISIS IN EUROPE211

1 Introduction Migration is a phenomenon as old as a mankind itself. In fact, it is also natural phenomenon

which enabled mankind to persist and survive during crucial moments in history. Currently a significant increment in migration rate is observed. One of its main causes appears to be globalization. Generally, a transportation is more available and cheaper thus enabling people to live nearly anywhere on the planet. Division of the states into core, semi-periphery and periphery, based on the economical differences, occurred as one of the consequences of globalisation. After the fall of the so-called Iron curtain the division of the world between East and West was replaced by „the process of division into rich, dynamically developing part of the world, and economically inefficient and poor countries on the other side.“212 In spite of all efforts, there is apparent gap between rich western countries and poor countries of „the third world”. It is the only one, however very important cause of the migration. Other

211 This article is published as a part of a project VEGA 1/0658/16 - Výskum sekundárneho analfabetizmu v

Slovenskej republike (stav - kontexty - perspektívy). 212 LIĎÁK, J.: Dôsledky migrácie obyvateľstva na integračné procesy v Európe. In: GBÚROVÁ, M. (ed): Európa

medzi identitou a integritou. Prešov: Filozofická fakulta PU v Prešove, 2002, p. 239.

83

possible causes of current migration crisis213 in Europe encompass war conflict in Syria, political instability in the Middle East and north Africa, but also poor social conditions and last but not least activities of terrorist and radical religious groups in this region. Mentioned factors seem to yield significant changes in migration trends, as well as in the structure and character of migration in European states. Therefore, the aim of this paper is to characterize changes in migration trends in Swiss confederation thus focusing on nationality of immigrants and number of asylum applications within the framework of migration crisis in Europe.

2 Migration, causes of migration and migration crisis in Europe Since the end of the World War Two immigration in Europe outweighed emigration even

though emigration trends were dominant in certain stages in the European history. Especially economically developed states of the Western Europe are very attractive for immigrants thus these states usually have a long historical experience with immigrants. According to J. Liďák “an increase of the number of foreigners in the countries of old “fifteen”, which increased between years 1950 and 2000 more than four times.”214 Migration increment in Europe is caused by various factors. One of them is creation of relatively closed immigration communities215 of different national, cultural and religious identity, which results in „sharpening of antagonism between home – autochthonous population of the states on one side and immigrants on the other side.“ 216 It is also important to consider high share of immigrants in population. As J. Liďák states, it tends to lead to an „increase of the election preferences of European far-right political parties, whose election program is based on verbal attacks on immigrants and defence of national identities.“217

From the global perspective, migration trends have changed throughout the time. Europe is not an exception: “on a breakthrough of Centuries number of changes occurred in widening Europe in field of international migration flows. New migration patterns include a change of target countries as well as countries of origin. … New migration patterns include also a change of profiles and strategies of migrants. A volume of illegal migration increases too.“218 From this point of view, the greatest problem for Europe is immigration from the North Africa, which was historically present, however its volume has increased in last decades as a result of growing economical differences and was reinforced by so-called Arab spring beginning in 2010., Protests against government and regime in Syria have started in 2011 after pivotal events in states of Maghreb which later led to a war conflict and civil war, thus causing a wave of mass emigration. Activities of so-called Islamic state (ISIL) 219 are another

213 This term refers to a mass immigration to Europe, mainly from the states of Middle East and North Africa. War

conflict in Syria is considered to be its main cause, together with poor social and economic conditions in those states. However, they are natural causes influencing migration of the people, regardless country of origin. From this point of view, we do not consider using of this term completely right in terms of science. On the other hand, it is important to state that mass migration of this volume is causing serious problems, which have to be taken into consideration and solved.

214 LIĎÁK, J.: Demokratické princípy a prisťahovalectvo. In: DOBIAŠ, D. – EŠTOK, G. – ONUFRÁK, A. – BZDILOVÁ, R. (eds.): Sloboda – rovnosť – poriadok. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2012, p. 101.

215 Bližšie pozri: ONUFRÁK, A.: (Ne)sloboda, (ne)rovnosť, chaos. In: DOBIAŠ, D. - EŠTOK, G. – ONUFRÁK, A. – BZDILOVÁ, R. (eds.): Sloboda – rovnosť – poriadok. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2012, p. 305 – 319.

216 LIĎÁK, J.: Demokratické princípy a prisťahovalectvo. In: DOBIAŠ, D. - EŠTOK, G. – ONUFRÁK, A. – BZDILOVÁ, R. (eds.): Sloboda – rovnosť – poriadok. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2012, p. 100.

217 LIĎÁK, J.: Demokratické princípy a prisťahovalectvo. In: DOBIAŠ, D. - EŠTOK, G. – ONUFRÁK, A. – BZDILOVÁ, R. (eds.): Sloboda – rovnosť – poriadok. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2012, p. 101.

218 LIĎÁK, J.: Demokratické princípy a prisťahovalectvo. In: DOBIAŠ, D. - EŠTOK, G. – ONUFRÁK, A. – BZDILOVÁ, R. (eds.): Sloboda – rovnosť – poriadok. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2012, p. 102.

219 Islamic state is a militant terrorist organization operating mainly in Iraq and Syria. Is fact, it cannot be considered as a state, while it has no international subjectivity, it is not legally recognized and it has no permanent boundaries. More on the issue of quasi states see also: BÉREŠ, M.: Podnestersko – pôvod a vznik neuznaného štátu. In:

84

important factor influencing migration. It resulted in increment in number of immigrants, refugees and asylum seekers in southern Europe, what consequently led to a current migration crisis in Europe.

From this point of view, it appears to generate serious problems by influencing all European states, including Switzerland. Therefore, solution of this situation requires cooperation of all states involved based on a multidisciplinary approach.

3 Migration trends in Switzerland Currently, Switzerland is significantly influenced by migration crisis, thus facing serious

problems regarding migration, as results of several referendums indicate. Most of the referendums (about migration related issues) were successful because Switzerland has a long tradition of direct democracy220 and relatively high election turnout.221 Currently, Switzerland has one of the highest share of immigrants in population in Europe (and world)222. However, emigration trends were dominant in Switzerland until 19th century. J. Machyniak, R. Štempák and M. Švikruha state, that „this phenomenon was caused mainly by low employment rate and professional orientation of local population“223, because Swiss economy was agriculturally-oriented. Since 1940´s, the share of foreign population has begun to increase (see Graph 1).

Graph 1: Share of the foreign population in Switzerland in 1900 – 2014 (in per cent)224

RAPČANOVÁ, S. (ed.): Výzvy a trendy politických vied. Zborník z doktorandskej konferencie. Nitra: UKF, 2015, p. 17 – 29.

220 See also: BZDILOVÁ, R.: Námietky voči priamej demokracii. In: Dobiaš, D.; Eštok, G.; Hrehová, M.: Politika v kultúre, kultúra v politike. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2014, p. 207- 220.

221 See also: BARDOVIČ, J.: Politická participácia – príčiny a dôsledky nezapájania sa občanov do riešenia problémov v spoločnosti. In: EŠTOK, G. – GEFFERT, R. – BZDILOVÁ, R. (eds.): Ľudské práva. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2015, p. 69 – 82.

222 See also: LIĎÁK, J.: Migračné toky v Európe na začiatku 21. storočia. In: LIĎÁK, J. – SAPÍK, M. – ÖLLÖS, L. a kol.: Aktuální problémy současného světa. Politika – ekonomika – společnost. Kolín: Nezávislé centrum pro studium politiky ARC – VŠPSV, 2015, p. 11.

223 MACHYNIAK, J. – ŠTEMPÁK, R. – ŠVIKRUHA, M.: Migrácia a migračná politika vo Švajčiarsku. In: ŠTEFANČÍK, R.(eds.): Migračná politika národných štátov. Trnava: Slovenská spoločnosť pre regionálnu politiku, 2011, p. 84.

224 Ausländische Bevölkerung: Staatsangehörigkeit. [online], [cit. 4/6/2016]. Available on internet: <http://www.bfs.admin.ch/bfs/portal/de/index/themen/01/07/blank/key/01/01.html>.

85

The share of immigrant population exceeded 24 per cent, when number of foreign population was nearly 2 billion, from total of 8.2 billion, as statistics from year 2014 show. It is important to note, that majority of the immigrant population in Switzerland is originally from EU and EFTA member states (Table 1). Migration crisis led to serious changes in Switzerland, as well as in Europe. According the statistics of the Federal Office for Migration (Bundesamt für Statistik), the number of immigrants increased in last decade, especially those from Asia and Africa. In 2014 there were more than 128 000 immigrants from Asia, compared to 97 000 in 2005. Even greater difference could be observed in Africa – only around 48 000 migrants came from African states in 2005, while this number nearly doubled to 86 000 in 2014.

Year Number of inhabitans

Number of foreigners

Share of fereigners

EU/EFTA Nationals Africa Asia

2014 8 237 666 1 998 459 24,26 % 1 326 874 86 705 128 799

2010 7 864 012 1 754 358 22,3 % 1 146 994 61 794 100 892

2005 7 459 128 1 541 912 20,67 % 994 244 48 081 94 009

Table 1: Number of immigrants by country of origin225

Considering Africa, the most numerous group in 2014 were immigrants form Eritrea (18 658),

followed by Morocco (7 583). Third most numerous group of immigrants came from Tunisia (7 253). Regarding the number of immigrants from Asia, Turkey was the first with 70 051, followed by Sri Lanka (26 977) and China (15 975). This article focuses on the increase in number of immigrants from mentioned continents, as the main aim of the article declares. Therefore, growth of the number of foreigners from chosen states are shown in Table 2 and 3.

The greatest increase in the number of immigrants from Africa was observed in case of Eritrea, where it increased form 713 in 2005 to 18 658 in 2014. Therefore, the growth was more than 18 thousand during this period. Main reasons of the significant growth were war conflict with Ethiopia, as well as drought that influenced state economy. Second highest increase in the number of foreign population was observed in case of Somalia (+ 5 036 persons). In spite of relatively stable political situation in country, the main reason of emigration is a long-term poor economic situation and activities of different terrorist groups. Significant increase of amount of population could be observed also in Congo (Democratic republic) where number of immigrants increased from 3 556 in 2005 to 5 792 in 2014 as a result of civil war followed by destabilization of political system of the state. A significant increment of number of foreigners could be observer also in Ethiopia (+ 1991 persons). Only a slight increase of 1 735 persons was recorded in Tunisia. Regarding geographic position of the above-mentioned states we can state that emigration from Africa is not limited to states of North Africa, but significant share of emigrants came also from states in East Africa (Eritrea, Ethiopia, Somalia) and Central Africa (Congo). (Table 2)

The highest increase in the number of foreign population from Asia can be observed in case of China - from 7 195 in 2005 to 15 972 in 2014 what makes the increase of more than 8 000 persons. Second highest increment was in Syria. While in 2005, only 765 Syrian nationals have lived in

225 Ausländische Bevölkerung: Staatsangehörigkeit. [online], [cit. 4/6/2016]. Available on internet: <http://www.bfs.admin.ch/bfs/portal/de/index/themen/01/07/blank/key/01/01.html>.

86

Switzerland, in 2010 this number nearly tripled to 2 165 and continued to grow to 6 527 until 2014, thus making a total increment of 5 741 persons. The highest increment was recorded in 2009 – 2010 (from 1 114 to 2 165). Third greatest increment of the number of foreign population was observed in case of India – increment of total 5 361 foreigners between 2005 - 2014. Fourth highest increment was recorded in Afghanistan – where foreign population increased form 1 540 in 2005 to 6 427 in 2014. In Iraq, the increment in foreign population was nearly 4 000, total foreign population was 7 205 in 2014. In case of Iran, population increased from 2 586 to 4 637, creating an increment of more than 2 000 persons. (Table 3).

Table 2: Number of foreign population with residence permit by country of origin -

Africa226

Table 3: Number of foreign population with residence permit by country of origin - Asia227 Increasing number of immigrants does not only prove increasing volume of world (global)

migration, but also indicates an attractiveness of Switzerland for migrants. However, Switzerland is attractive not only for intercontinental migrants, but also for Europeans. It can be proved by a high share of migrants from EU and EFTA member states in total migrant population (see Table 1). Economic prosperity of the state is one of the most significant factors for migrants from the perspective of theory of push and pull factors. Switzerland is considered to be one of the richest and

226 Ständige ausländische Wohnbevölkerung nach Staatsangehörigkeit. [online], [cit. 5/6/2016]. Available on

internet: <http://www.bfs.admin.ch/bfs/portal/de/index/themen/01/07/blank/key/01/01.html>. 227 Ständige ausländische Wohnbevölkerung nach Staatsangehörigkeit. [online], [cit. 5/6/2016]. Available on

internet: <http://www.bfs.admin.ch/bfs/portal/de/index/themen/01/07/blank/key/01/01.html>.

Year STATE

2005 2010 2014 2005 - 2014

Eritrea 713 7 965 18 658 + 17 945 Somalia 1 534 5 863 6 570 + 5 036 Kongo (Kinshasa) 3 556 5 488 5 792 + 2 236

Ethiopia 1 202 2 698 3 193 + 1 991 Tunisia 5 518 6 469 7 253 + 1 735

AFRICA (total) 48 081 71 527 86 705 + 38 624

Year STATE

2005 2010 2014 2005 – 2014

China 7 195 10 268 15 972 + 8 764 Syria 786 2 165 6 527 + 5 741 India 7 507 10 391 12 868 + 5 361 Afghanistan 1 540 3 613 6 427 + 4 887 Iraq 3 257 7 553 7 205 + 3 948 Iran 2 586 4 029 4 637 + 2 051 ASIA (total) 94 009 110 549 128 799 + 34 790

87

most developed states in Europe. Average labour force cost is a suitable means to measure the economic prosperity of the state. Switzerland has one of the highest average labour cost (55,48 €)228 just after Norway (56,4 €), followed by Denmark (39,4 €) and Belgium (38 €) based on a data from Statistical Office of Europe (Eurostat). The lowest average labour cost in Europe cam be observed in Bulgaria (3,4 €), Romania (4,1 €) or Latvia and Lithuania (both 5,9 €), while in nine other states average labour cost is less than 10 €. Therefore, we can state there is a great difference within the states in Europe itself and even greater difference between states in Europe and Asia or Africa. Economic prosperity and stability, high living standard and developed Swiss bank system are significant pull factors for migrants from the perspective of push and pull factor theory. From this point of view, migrants are willing to risk their lives by attempting to reach Europe seeking for better future. Results of a research on motivation of migrants coming to Switzerland show that the most common reason for immigration is employment – in 45,3%.229

However, not only number of immigrants, but also number of asylum seekers increased as a result of events leading to current migration crisis, war conflicts, political turbulences and poor social conditions. Historically, Switzerland is considered to be a country with positive attitude toward migrants, especially refugees, what can be proven by its long humanitarian tradition. Switzerland served as a shelter for number of refugees seeking protection, including refugees from former Czechoslovakia or Hungary as a part of special programs, especially mainly after the World War 2.230 In 2007, Switzerland received 10 387 asylum applications, while in 2008 it was around six thousand more (16 606). Significant increment of the number of asylum applications was recorded in 2011 – it increased to 22,5 thousand. This number even increased to 28,6 thousand in 2012. In following years, the number of asylum applications temporarily decreased (approx. about 7 000 applications). However, number of application increased again, but just slightly – from 21 464 to 23 756 in 2014. Regarding asylum seekers and asylum applications, we would like to mention European perspective of the issue. In 2010, around 265 000 asylum applications were received throughout European states, thus “for the first time since 2006, the number of asylum applications decreased across Europe.” 231

However, „the volume of asylum applications in 2014 reached levels unheard of since the early 1990´s. The situation in 2014 affected also Switzerland, which experienced an increase in the number of asylum applications, particularly from nationals of Eritrea and Syria.“ 232

Switzerland also experienced significant changes in terms of structure of asylum seekers. According statistics of Federal Office for Migration (FOM), in 2007 the highest number of asylum seekers came from Eritrea (1 662), what makes an increment of 38,4 % compared to previous year. Number of asylum applications increased even more in 2011 to more than 3 000 and it even doubled to 6 923 by the end of 2014. Main cause of this increment is war conflict between Eritrea and neighbouring Ethiopia. Unfortunately, „tensions with Ethiopia remain high across a closed and heavily fortified border.“233 Furthermore, “an important reason for the high level of asylum applications from Eritrea is the fact that Switzerland lies on the main migration route for the Eritreans from North Africa via Italy to Western Europe.“234

Significant increase in asylum applications could be identified even in case of Syria. In 2007, applicants form Syria submitted 290 applications, what makes an increment of 80,1 % compared to

228 Swiss labor costs highest in Europe. [online], [cit. 5/6/2016]. Available on internet:

<http://www.swissinfo.ch/eng/swiss-labour-costs-highest-in-europe/40854020>. 229 Migration report 2014. Bern: Federal Office for Migration, 2010, s. 60. 230 Migration report 2007. Bern: Federal Office for Migration, 2007, s. 8 – 9. 231 Migration report 2010. Bern: Federal Office for Migration, 2011, s. 20. 232 Migration report 2014. Bern: Federal Office for Migration, 2015, s. 39. 233 Eritrea country profile. [online], [cit. 8/6/2016]. Available on internet: <http://www.bbc.com/news/world-africa-

13349078>. 234 Migration report 2007. Bern: Federal Office for Migration, 2008, s. 20.

88

previous year (2006).235 Increasing trend continued even later, with most significant growth in 2011 – 2014 (+ 3 000), when the civil war in Syria began. Switzerland reacted to the situation very promptly – it expressed a will to help people in the most dangerous zones. In 2003, „Federal Councillor Simonetta Sommaruga ordered an easing of visa requirements for Syrian nationals who had relatives in Switzerland.“ 236 Furthermore, many projects were developed with aim to help in conflict areas and resettlement of the people. Switzerland has received approximately 7 700 asylum applications since the beginning of a conflict in Syria in March 2011 until the end of 2014. 237

In Sri Lanka, an increase in number of asylum applications was more that 200 %. The highest number of applications were submitted in 2009 (1 415), after that amount of applications decreased significantly, but lately started to increase again. Main cause of the increasing number of asylum applications from Nigeria seems to be a political destabilization of the state after a military coup, but also ethic and religious conflicts and activities of militant islamist organization Boko-Haram. Increase in the number of asylum applications is not only a result of intercontinental migration, but it was also caused by a fact that “Switzerland has been less significantly affected by the economic crisis than other major destination countries (in particular Italy and Spain). As a result, it had become a target of inner-European migration by Nigerians.“238

The greatest increase of applications from Somalia was recorded in 2008. The main cause is considered to be a disintegration of its territory at the beginning of the century. Since 2012, situation is becoming more stable under rule of new government. however, still facing many problems, particularly activities of radical islamist groups. In Tunisia, the highest increase was observed in 2010 and 2011. “The increase was due to the topping of the Tunisian government and corresponding opening of the migration route to Italy. Nearly 30 000 Tunisians used this route, some of whom reached Switzerland and applied for asylum here. The vast majority of these people left Tunisia to escape the bleak socioeconomic situation and had no real chances of obtaining asylum.”239 However, in last two years the number of applications decreased. Very similar development was observed in Morocco – the highest increase was recorded in 2012 and 2013 when the Arab spring broke out in Morocco. The number has decreased in 2014.

Number of asylum seekers from Afghanistan was increasing constantly in reporting period. This trend culminated in 2012 (1 386 applications). The main cause tends to be a long-term political instability in region and conflicts, which led to intervention led by the USA, as well as it led to a presence of NATO troops in the country. Consequently, the number of asylum application started to decrease as political situation started to stabilize. In 2014, NATO has finally ended their mission in Afghanistan. 240

Area of Iraq have often been a place of various conflicts throughout its history. As a result, it weakened the state administration and led to destabilization of the state. In 2003, a serious struggle for power in the state had begun after an intervention led by the USA. Conflict and frequent bomb attacks continued and escalated, thus led to a civil war. The situation created favourable conditions for Islamic radicals, currently operating in the area (Islamic state).

2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2007-

2014

235 Migration report 2007. Bern: Federal Office for Migration, 2008, s. 20. 236 Migration report 2010. Bern: Federal Office for Migration, 2011, s. 39. 237 Migration report 2010. Bern: Federal Office for Migration, 2011, s. 39. 238 Migration report 2010. Bern: Federal Office for Migration, 2011, s. 19. 239 Migration report 2011. Bern: Federal Office for Migration, 2012, s. 19. 240 Afghanistan country profile. [online], [cit. 8/6/2016]. Available on internet: <http://www.bbc.com/news/world-

south-asia-12011352>.

89

Eritrea 1662 2849 1786 1799 3356 4407 2563 6923 +316,5 % Syria 290 n.a. n.a. 469 826 1229 1901 3819 + 1216 % Sri Lanka 621 1262 1415 939 n.a. 494 684 1277 + 105 % Nigeria 310 988 1786 1969 1895 2746 1764 908 + 193 % Somalia 395 2014 753 337 636 808 604 813 + 106 % Afghanistan 307 504 751 670 1052 1386 892 747 + 143 % Tunisia n.a. n.a. n.a. 358 2574 2239 1737 733 n.a. Morocco n.a. n.a. n.a. n.a. 495 941 1068 699 n.a. Iraq 935 1440 935 659 n.a. n.a. n.a. n.a. n.a.

Table 4: Number of asylum applications by country of origin241 Regarding increasing number of asylum applications, it is important to point out also an

increasing number of applications approved. In 2013 and 2014, a number of applications approved nearly doubled, compared to the number in 2008 it tripled (Table 5). Table 5 also presents number of residence permits approved to persons in a case of hardship. According to the table, the number had a decreasing tendency. Very similar development was observed also in case of citizenships approved. The number of naturalisations decreased significantly – from 45 042 to 35 186 between 2007 and 2014.

Trends in migration as described above, indicate inconsistency in migration and integration policies of Swiss confederation. On one hand, Switzerland supports open (however selective) asylum policy. On the other hand, an unwillingness of state authorities (and citizens) to integrate those immigrants and asylum seekers can be observed. This position can be expressed by following quotation: „country’s migration policy always needs to strike a balance between conflicting objectives: adhering to a “humanitarian tradition” while nevertheless avoiding “an excessive influx of foreigners.”242

2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 Number of asylum applications

10 387 16 606 16 005 15 567 22 551 28 631 21 465 23 765

Applications approved 1 561 2 261 2 622 3 499 3 711 2 507 3 167 6 199

Share of approved applications

n.a. 23% 16,30% 17,70% 21% 11,70% 15.4% 25,60%

Number of refugees 22 901 23 276 23 543 25 285 n.a. n.a. n.a. n.a.

Number of residence permits243

3 395 3 132 3 289 3 071 2 731 2 088 2 204 2 287

Number of citizenships granted

45 042 45 305 44 948 40 403 37 854 35 056 34 123 35 186

Table 5: Statistical data regarding migration in Switzerland244

241 Migration report 2007 – 2014. Bern: Federal Office for Migration. [online], [cit. 5/6/2016]. Available on

internet: <https://www.sem.admin.ch/sem/de/home/publiservice/berichte.html >. 242 Migration report 2010. Bern: Federal Office for Migration, 2011, s. 11. 243 Number of residence permits approved for persons in case of hardship.

90

Conclusion In presented paper, we introduced significant changes in a structure of migration in Switzerland

as a result of migration crisis in Europe. We agree that „migration have always been and still is a means of the people to improve their living conditions, regardless their motivation.“245 From this point of view, we consider migration a natural phenomenon. This natural phenomenon is reinforced by many factors, thus causing mass migration flow to Europe, including Switzerland. We consider enormous economic differences between well-developed European states and poor countries in South a main cause of the above-mentioned inflow. Significant changes in a structure of migration in Switzerland occurred as a result of war conflicts, political turbulences and poor social conditions in the countries of origin. Therefore, this paper focused on the analysis of a foreign population of relevant states living in Switzerland in terms of the multiplicity of the foreign population, as well as multiplicity of asylum application submitted. Regarding the number of foreign population from Africa, the greatest increment was observed in case of Eritrea (+ 17 945), followed by Somalia (+ 5 036) and Congo – Democratic Republic (+ 2236). All of the mentioned states suffer from war conflicts or activities of terrorist groups. Moreover, they are one of the poorest countries in the word. Regarding Asia, the highest increase in a number of foreigners was observed in case of China (+ 8 764), Syria (+ 5 741) and India (+ 5 364), followed by Afghanistan, Iraq and Iran. It is important to note that China and India are far more populous than other states mentioned, therefore the increase of population from China and India is not as significant as increase in cases of Afghanistan, Iraq or Iran, thus making higher share in total population.

The greatest increment in the number of asylum applications could have been observed in Syria (+ 1216 %), followed by Eritrea (+ 316 %) and Nigeria (+ 193 %). Regarding total number of applications, the most applications were submitted by nationals of Eritrea (6 923), Syria (3 819) and Sri Lanka (1 277) in Switzerland in 2014.

We can state that significant changes in migration trends occur as a result of migration crisis in Europe. Number of population from Africa and Asia, as well as a number of asylum applications increased. As a result, Switzerland has adopted new regulations and legislative changes. Currently, the Swiss government is trying to stay loyal to humanitarian traditions on one hand, on the other hand the governments is trying to ensure safe environment for their citizens.

BIBLIOGRAPHY

1. Afghanistan country profile. [online], [cit. 8/6/2016]. Available on internet: <http://www.bbc.com/news/world-south-asia-12011352>.

2. Ausländische Bevölkerung: Staatsangehörigkeit. [online], [cit. 4/6/2016]. Available on internet: <http://www.bfs.admin.ch/bfs/portal/de/index/themen/01/07/blank/key/01/01.html>.

3. BARDOVIČ, J.: Politická participácia – príčiny a dôsledky nezapájania sa občanov do riešenia problémov v spoločnosti. In: EŠTOK, G. – GEFFERT, R. – BZDILOVÁ, R. (eds.): Ľudské práva. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2015, p. 69 – 82.

4. BÉREŠ, M.: Podnestersko – pôvod a vznik neuznaného štátu. In: RAPČANOVÁ, S. (ed.): Výzvy a trendy politických vied. Zborník z doktorandskej konferencie. Nitra: UKF, 2015, p. 17 – 29.

5. BZDILOVÁ, R.: Námietky voči priamej demokracii. In: Dobiaš, D.; Eštok, G.; Hrehová, M.: Politika v kultúre, kultúra v politike. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2014, p. 207 - 220.

6. Eritrea country profile. [online], [cit. 8/6/2016]. Dostupné na internete: <http://www.bbc.com/news/world-africa-13349078>.

7. EŠTOK, G.: Migračný tlak zo severnej Afriky do Európskej únie. In: Ekonomické, politické a právne otázky medzinárodných vzťahov 2011. Bratislava: Ekonóm, 2011, s. 124. [online], [cit. 3/6/2016]. Available on internet: <http://kpo.ff.upjs.sk/files/zbornik_z_konferencie_fmv_2011.pdf>.

244 Migration report 2007 – 2014. Bern: Federal Office for Migration. [online], [cit. 5/6/2016]. Available on

internet: <https://www.sem.admin.ch/sem/de/home/publiservice/berichte.html >. 245 EŠTOK, G.: Migračný tlak zo severnej Afriky do Európskej únie. In: Ekonomické, politické a právne otázky

medzinárodných vzťahov 2011. Bratislava: Ekonóm, 2011, s. 124. [online], [cit. 3/6/2016]. Available on internet : <http://kpo.ff.upjs.sk/files/zbornik_z_konferencie_fmv_2011.pdf>.

91

8. LIĎÁK, J.: Demokratické princípy a prisťahovalectvo. In: DOBIAŠ, D. – EŠTOK, G. – ONUFRÁK, A. – BZDILOVÁ, R. (eds.): Sloboda – rovnosť – poriadok. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2012.

9. LIĎÁK, J.: Dôsledky migrácie obyvateľstva na integračné procesy v Európe. In: GBÚROVÁ, M. (ed): Európa medzi identitou a integritou. Prešov: Filozofická fakulta PU v Prešove, 2002.

10. LIĎÁK, J.: Migračné toky v Európe na začiatku 21. storočia. In: LIĎÁK, J. – SAPÍK, M. – ÖLLÖS, L. a kol.: Aktuální problémy současného světa. Politika – ekonomika – společnost. Kolín: Nezávislé centrum pro studium politiky ARC – VŠPSV, 2015.

11. MACHYNIAK, J. – ŠTEMPÁK, R. – ŠVIKRUHA, M.: Migrácia a migračná politika vo Švajčiarsku. In: ŠTEFANČÍK, R.(eds.): Migračná politika národných štátov. Trnava: Slovenská spoločnosť pre regionálnu politiku, 2011.

12. Migration report 2007. Bern: Federal Office for Migration, 2008. 13. Migration report 2008. Bern: Federal Office for Migration, 2009. 14. Migration report 2009. Bern: Federal Office for Migration, 2010. 15. Migration report 2010. Bern: Federal Office for Migration, 2011. 16. Migration report 2011. Bern: Federal Office for Migration, 2012. 17. Migration report 2012. Bern: Federal Office for Migration, 2013. 18. Migration report 2013. Bern: Federal Office for Migration, 2014. 19. Migration report 2014. Bern: Federal Office for Migration, 2015. 20. ONUFRÁK, A.: (Ne)sloboda, (ne)rovnosť, chaos. In: DOBIAŠ, D. - EŠTOK, G. – ONUFRÁK, A. –

BZDILOVÁ, R. (eds.): Sloboda – rovnosť – poriadok. Kam kráčaš demokracia. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2012, p. 305 – 319.

21. Ständige ausländische Wohnbevölkerung nach Staatsangehörigkeit. [online], [cit. 5/6/2016]. Available on internet: <http://www.bfs.admin.ch/bfs/portal/de/index/themen/01/07/blank/key/01/01.html>.

22. Swiss labor costs highest in Europe. [online], [cit. 5/6/2016]. Available on internet: <http://www.swissinfo.ch/eng/swiss-labour-costs-highest-in-europe/40854020>.

92

АКТУАЛЬНІ ПРОЦЕСИ В СВІТЛІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Oktawia Ewa Braniewicz

NATO AS AN INTERNATIONAL MILITARY ORGANISATION. In the 21st century the care about our safety became one of the main priorities, both on the

international and domestic level. In relation to this, we need to focus on the issue of NATO as an international military organisation as well as to examine the mechanisms which condition the functionality of the North Atlantic Treaty Organisation.

The small part of this work is dedicated to the membership of Poland in the NATO structures. Key words: safety, NATO, international organisation, mechanisms In the 21st century the care about our safety became one of the main priorities, both on the

international and domestic level. In relation to this we need to focus on the NATO issue as an international military organisation as well as to examine the mechanisms which condition the functionality of the North Atlantic Treaty Organisation.

In June 1945, just after the end of war in Europe and bombing Hiroshima by the American, fifty countries signed the United Nations Charter in San Francisco. Similarly to the time after the First World War when the Treaty of Versailles was signed and the League of Nations was created, also then people believed that the world society would draw conclusions from the cruelty of war and the United Nations Organisation would become a guarantee of peaceful development of the whole humankind. However after few years it turned out that the United Nations Charter is not able to protect the world, especially Europe, from the new threats246.

The main reason for creating the North Atlantic Treaty Organisation was the sense of satisfaction which for the western countries resulted from the aggressive politics conducted by the USSR after the end of the Second World War. One of the most important elements of this policy was aiming at imposing the communist system on the other countries, especially from the Western and Southern Europe and – in the future – capturing the whole world. What is more, the Soviet Union did not obey the rules set out in the United Nations Charter, fought the democratic movements on the controlled area notoriously breaking the human rights and the democratic freedom and finally intensively developed – despite the end of war – its military potential247.

At the time of concluding an agreement, NATO had three equal functions to fulfil: 1. Maintaining the American military and political presence on the European continent, which

was to prevent the repetition of the situation which had taken place after the end of the First World War when the United States had resigned from the responsibility for the safety of Europe that resulted in the isolationism which lasted over twenty years.

2. Controlling Germany. Defeated in the Second World War, destroyed and weakened it had to stay under the custody of the Western nations remembering well about the past experiences. The assumed process of denazification and democracy of the Germany could take place only under the real military control.

3. The protection of the western countries from the expansion of the Soviet Union and diffusion of the communist ideology248.

The three indicated functions were weakened a bit in the 21st century concerning the geopolitical changes in the world such as the dissolution of the USSR or the unification of Germany. However the main aim of the Treaty stays the same, it is the guarantee of freedom and security to all the member states. The methods and means for this fundamental goal stay in the boundaries of the so-called

246 Por. red. S. Zakrzewski, NATO na początku XXI wieku, Poznań 2008, p. 7 247 Ibidem, p. 12. 248 Por. P. Żurawski vel Grajewski, NATO – powstanie, struktura i zadania [in:] red. P. Żurawsk vel Grajewski,

Liga Narodów, ONZ, NATO, UE, KBWE.OBWE, organizacje pozarządowe, Łódź 2004, p. 98.

93

strategic concepts. The announced in 1999 strategic concept, being mostly the continuation of its predecessor, was to determine the directions of the NATO actions in the 21st century. The threats and mechanisms to prevent them drawn up in it were to face the brutal reality in the near future. Despite the Balkan conflicts and the military response of the Treaty to them, only the events from 11th September 2001 confirmed the reality and showed the significance of the threat to the security and stability in the scale unknown until then249.

Currently, the strategic concept adopted during the Lisbon Summit in 2010 is the one applying. It was titled Active threat, modern defence250. The document consists of seven parts dedicated to main tasks and rules, security environment, defence and deterrence, security through emergency management, promoting the international security through cooperation, reform and transformation and the treaty of the 21st century. According to the indicated act, all activities taken by the Treaty are subjected to one scope – guaranteeing to all the organisation members freedom and security using the available political and military means251. In the part dedicated to promotion of the international security through cooperation we can learn that NATO aims at ensuring its security on the lowest possible level of the armed forces. The control over the armament, disarmament and the prohibition of proliferation result in maintaining peace, security, stability and they should ensure the same security to all the member states252. What’s important, the heads of states and the governments present in Lisbon expressed opinion that expanding NATO had significant impact to the security of the member states. The perspective of the further expansion and the sense of security based on cooperation raised, according to the member states representatives, the stability in Europe in the wider context. The decision-makers supported also the so-called policy of open doors – claiming that the door to NATO stays open for every democratic European state which believes in values of the Treaty and is willing and able to bear responsibility and obligations resulting from the membership in the Treaty and may contribute to the common safety and stability as its member253.

Realizing its mission, NATO implements the basic tasks concerning the security: 1. ensures the base of permanent security in Europe based on the development of democratic

institutions and peaceful resolving of the conflicts. 2. ensures the means of deterrence and defence from any form of attack on the territory of every

member state. 3. develops international security through permanent and active cooperation with all the partner

states being parts of the Partnership for Peace (PfP) program and the Euro-Atlantic Partnership Council.

4. sends its military missions to the countries with military conflicts on their territories in order to resolve those conflicts254.

There is no doubt that the influence, determined by the number and variety of international organisations, on the shape of the international law is noticeable. In many fields, the practice worked out by the international organisations brought the significant effect, many times underrated. It is difficult also not to notice the significant influence of the legal-international norms for the functionality of the organisations themselves255. The realisation of the NATO mission wouldn’t be possible without anchoring the regulations situating the activity of the organisation in the framework

249 Por. T. Korablin, NATO wobec zagrożeń asymetrycznych [in:] red. T. Szczurek, Asymetryczne zagrożenia

bezpieczeństwa narodowego w XXI wieku, Warszawa 2014, p. 246. 250 The strategic concept of defence and security of the members of the North Atlantic Treaty Organisation adopted

by the heads of states and governments in Lisbon on 20th November 2010 www.bbn.gov.pl/ftp/dok/01/kocpecpja_strategiczna_nato_tlumaczenie (access: 25.10.2016) 251 Por. T. Kacała, Pojęcie bezpieczeństwa w dokumentach NATO i grupy wyszehradzkiej [in:] red. A. Bień –

Kacała, J. Jirasek, L. Cibulka, T. Drinóczi, Kategoria bezpieczeństwa w regulacjach konstytucyjnych i praktyce ustrojowej państwa grupy wyszehradzkiej, Toruń 2016, p. 61.

252 Por. W. Jakubczak, R. Jakubczak, Narodowe i międzynarodowe strategie bezpieczeństwa w kontekście globalizacji, Warszawa 2011, p. 14

253 Por. W. Jakubczak, R. Jakubczak, op. cit., p. 15 254 Por. J. Karpowicz, Bezpieczeństwo państwa. Wybrane problemy, Dęblin 2012, p. 234. 255 Por. Malcolm N. Shaw, International Law, Warszawa 2006, p. 753-754.

94

of the international law. The treaties are basic legal acts which refer to the range of authorisations, competences and functionality of NATO – the mechanisms of the realisation of missions and scopes of the described international organisation have its empowerment in the treaty law at the same time.

NATO unifies countries for whom the ideas included in the North Atlantic Treaty are close. The country that wants to become a member of the Treaty must join the treaty of accession and accept obligation resulting from it. At the same time, because of the structure but also the collective character, NATO is classified as an international organisation. What is more, taking into consideration the mission and functions of the North Atlantic Treaty we need to acknowledge it as a military organisation.

In relation to the international stage, the term organisation describes both activities arranging and regulating relations between countries and their effects. The international organisations are usually defined in the subject context, referring to one of the traditional, sociologist conceptualisation of a social organisation as a target market, unity leading to realisation of the planned tasks in an organised way. The international organisation is acknowledged to be an intentional, many-sided association of countries which is not only properly organised but also properly institutionalised. The international organisations are considered to perform three kinds of functions:

1. regulatory – consisting of establishing norms and patterns with a moral, political, legal character, having properly shaped behaviour of the participants of international relations.

2. control – consisting of determining the actual state and controlling it with the norms and patterns in order to being adjusted to the behaviour of the participants of international relations.

3. operative – consisting of the direct provision of services by the organisation, based on its own decisions and with the help of its own resources256.

The legal treaty base for NATO is the North Atlantic Treaty, the resource for which is the article 51 of the United Nations Charter. The fundamental notation in the treaty is the article 5 which constitutes that the Parties agree that an armed attack against one or more of them in Europe or North America shall be considered an attack against them all and consequently they agree that, if such an armed attack occurs, each of them, in exercise of the right of individual or collective self-defence recognized by Article 51 of the Charter of the United Nations, will assist the Party or Parties so attacked by taking forthwith, individually and in concert with the other Parties, such action as it deems necessary, including the use of armed force, to restore and maintain the security of the North Atlantic area257. From this article we can conclude three basic rules applying to all the member states of NATO:

1. the rule of solidarity in case of attack, so the obligation of defending the attacked country together with the other allied countries, independently of its geographical situation,

2. the rule of using the armed forces in the defence of the attacked ally, so the declaration of the explicit and decisive participation in repelling aggression,

3. the rule of the adequacy of reaction, so admission of the applying rule that the response to the aggression should be adequate to its extent258.

The control over the obedience of these fundamental rules is conducted by the appropriate institutions. In the NATO organisational structure we can separate the civil (political) and military institutions. The civil part consists of the collegial decisive advisory bodies of the Treaty, central executive institutions and the auxiliary of the Organisation. In the institutions of the civil structure all the key decisions of the Treaty are worked out and undertaken.

Three collegial bodies of the highest rank function within NATO. These are: 1. North Atlantic Council (NAC) – basic decisive institute of NATO consisting of the

representatives of the member states in the rank of ambassadors. The most important decisions and actions of the Treaty are discussed in Rome. Usually it’s gathered in order to discuss and resolve

256 Por. J. Karpowicz, op. cit., p. 231. 257 See art. 51 of the United Nations Charter (Law Gazette 1947, no 23, pos. 90 with modifications) 258 Por. red. E. Latoszek, M. Proczek, Organizacje międzynarodowe we współczesnym świecie, Warszawa 2006, p.

552.

95

issues important to all the members or those in need of common decision. Between the sessions of the Council, the General Secretariat in Brussels constantly functions.

2. The Defence Planning Group (DPC) – institute making significant decisions in defence planning of the Treaty. It consists of the Permanent Representatives in the rank of ambassadors (it sits with the participation of the ministers of defence of the member states twice a year). It is the longest civil-military management body competent in the military issues.

3. The Nuclear Planning Group (NPG) – institute handling planning the nuclear potential of NATO and the doctrine of its usage259.

However among the institutions of the military structure, the NATO Military Committee and the International Military Staff deserve a special attention. First of the mentioned is a superior military institution of NATO being directly a subject to the Council and Defence Planning Committee. The Military Committee is the highest consultation and advisory body of the North Atlantic Council in the military issues. However the International Military Staff is a central executive institute of the Treaty, next to the General Secretary and the dependent offices (the Executive Secretariat, the Press and Information Office and the NATO Security Offices)260.

NATO is the organisation with the aim of the collective protection of its members as a base of maintaining peace and strengthening the international security. From the legal-international point of view, NATO is an international organisation based on the allied security system. According to the Washington Treaty, each member state commits itself to develop peaceful and friendly international relations261.

During the NATO summit in Prague in November 2002, the Military Concept for defence Against Terrorism was adopted262. The document was prepared by the military authorities of the Treaty, it included the base of the phenomenon of terrorism, its possible development and methods that could be implemented by NATO in order to defend ourselves from terrorism and fight it. The special attention was drawn by the two forms of the possible engagement of the Organisation in the military antiterrorism operations:

1. operation led and conducted by NATO (NATO in the lead), 2. operation supported by NATO (NATO in support). The first one is connected to possessing by the Treaty the resources and possibilities necessary

for the successful conducting the operations. It needed the introduction of certain changes in the command structure and the operational forces, however the second form concerns the possible sharing by NATO its resources and possibilities for the operations conducted by the European Union, other international organisation or a coalition of countries with the participation of the allies263.

For many years NATO defines in its documents and planning works the concept of the unconventional threats for the Organisation and the ways in which the Treaty should participate in preventing them or, if it is necessary, in preventing its results. In regard to the character and the main aim of the Organisation activities in its next strategic concepts, the politological approach is introduced and those threats are, among others,:

1. international terrorism, 2. cyber terrorism, 3. transnational organised crime, 4. threat of proliferation of the weapon of mass destruction, 5. threat for the energetic security264.

259 Por. J. Karpowicz, op. cit., p. 249. 260 Ibidem, p. 250-251. 261 Ibidem, p. 234. 262 Por. Military for Defence against Terrorism, Prague 21 – 22 November 2002 http://www.nato.int/cps/en/natolive/topics_69482.htm?selectedLocale=en (access on 27.10.2016) 263 Por. red. T. Szczurek, Asymetryczne zagrożenia bezpieczeństwa narodowego w XXI wieku, Warszawa 2014, s.

247. 264 Por. T. Korablin, NATO wobec zagrożeń asymetrycznych [in:] red. T. Szczurek, op. cit., p. 228.

96

However in the military concept of the unconventional threats, they are defined as usage by the potential opponent the atypical tactics or means in order to attack the critical elements of the Treaty infrastructure or its member states265.

Regardless the strategic concepts, the strategic aims of the Treaty listed in the Washington Treaty stay unchanged, among them especially:

1. provision of freedom and safety of all the members, 2. contribution to the provision of a permanent peaceful order and stabilisation in Europe, 3. permanent combination of the safety of North America with the safety of Europe. Among the main tasks of the Treaty there are mentioned: safety, consultations, deterrence and

defence, defeating crises and partnership. The first three of those tasks can be regarded as traditional and the last two are introduced in a document of this rank (the New Strategic Concept from 1999) for the first time266.

For the presence and the future of NATO the important influence have the significant political events from the turn of the 20th and 21st century: the NATO intervention in Kosovo (1999), the terrorist attack from 11th September 2001, the American intervention in Iraq in spring 2003267. The military intervention in the Republic of Yugoslavia in March 1999 aroused many controversies concerning the legality of those actions. Most people claimed that from the point of view of the international law, especially the United Nations Charter and even the provisions of the Washington treaty itself, NATO did not have right to undertake the repression operation268. In the modern times, to the mentioned above events we can add the war in Syria (2011), social protests and the armed conflicts in the Arabian countries - called the Arab spring (years 2010 – 2013), conflict in Eastern Ukraine (2014) or the migration crisis. Never in the post-war reality the safety was in the first place in the international relations as often as in the 21st century. The changing world, the transfigurations in the safety of NATO, opening the organisation to the new countries or the new threats, those well known and those which we still cannot foresee force the treaty strategists to look once again at the strategic concepts of the organisation. They must let realise the basic functions of NATO such as the guarantee of safety to its members and strengthening of the peaceful processes in the modern world269.

The question, in which direction NATO will develop with the new strategic concepts and what results this development will have on the world stage, stays unanswered. Of crucial significance are the future relations of the European Union and the United States. Currently, it stays on the scarcely serious economical conflicts between the both sides. The conflicts may be generally called the euro-dollar relation but they also concern other aspects270. It is not true that the weak NATO will let creation of the strong European safety and defence policy. On the other hand, the weakening of the both organisations and the cooperation between them may lead to creation of the strong, effective safety system in Europe and the whole Euro-Atlantic area271. The direction of NATO development in the significant way influences shape and doctrine of the safety and defence sector of the member states, including the Republic of Poland.

The long process of Poland joining NATO began along with the process of the political transformation that we have been dealing with since 1989. The democratic revolution of the Solidarity led to the collapse of the communism in the Central-Eastern Europe. The disestablishment of the Warsaw Pact (1991), collapse of the USSR (1993) and the abandonment of the Polish territory by the soviet army made our country closer to gaining membership in the treaty. Another steps are: joining Partnership for Peace program by Poland (1994), determining the date of admitting new members to

265 Ibidem, p. 228. 266 Por. red. S. Zakrzewski, op. cit., p. 24. 267 Ibidem, p. 28. 268 Por. R. Zięba, Instytucjonalizacja bezpieczeństwa europejskiego, Warszawa 2004, p. 147. 269 Por. Christoph – Benedict Scheffel, Quo vadis NATO? Nowa koncepcja strategiczna [in:] red. S. Zakrzewski,

op. cit., Poznań 2008, p. 30, see also: J. Kaczmarek, Bezpieczny świat – utopia czy realna szansa?, Wrocław 2004, p. 119 – 124.

270 Por. F. Bergsten, America and Europe: Clash or Titans?, Foreign Affaies 1/2000, no 76, p. 53. 271 Por. J. Łebkowska, Relacje Unia Europejska – NATO w sferze europejskiej polityki bezpieczeństwa i obrony

[in:] red. S. Zakrzewski, op. cit., p. 63.

97

the treaty (1996), inviting Poland as well as the Czech Republic and Hungary to the discussions concerning the membership in NATO (1997), the USA Senate’s approval to the expansion of the treaty. Finally, on 12th March 1999 after the ratification of the admission protocols by all the member states of the treaty, Poland was admitted in NATO272.

Gained in 1999 membership in the North Atlantic Treaty Organisation has changed the realisation of the Polish foreign and safety policy. Poland got an important instrument strengthening its stability and sense of belonging to the Western world as well as creating the international environment. The admission process and years of presence in the Treaty greatly influenced also the internal processes serving the safety of the Republic of Poland. It was also strengthened by the deterring force of the collective protective potential of NATO, of which Poland became an integral part. The potential opponent received a clear signal of the inseparability of the safety of the extended North Atlantic area. Taking part in the allied defence planning process influenced the increase of the capacity and efficacy of the appropriate processes in Poland273.

It is worth noticing that on the political level, Poland had an important input in the functioning of the Treaty. Among the twelve sages working on the Strategic Concept from 2010 there was Adam Daniel Rotfeld, the former minister of foreign affairs of the Republic of Poland. In the natural way, the works on this document favoured blurring of different visions of the main tasks of the Treaty in the 21st century. Polish vision found its true reflection in the other two, so the crisis management and the cooperative security. It is not the only initiative in which the Polish diplomacy achieved successes. Poland took and takes active part in the decisive processes and creation of the new abilities of the Treaty and adjusting the organisation to the challenges of the 21st century. Entering the mature age of our membership, the Polish representatives wanted NATO to be an efficient tool of the Polish foreign policy and an efficient protector of the safety of the Republic of Poland274.

The provision of the article 2 of the national security Strategy of the Republic of Poland clearly indicates that Poland joined the North Atlantic Treaty Organisation and the European Union becoming a part of the western community of the free countries. Thanks to that the Polish got back the possibility to decide for themselves and gained chances of the civilised development and full membership in the European and global international society275. The membership of Poland in NATO causes the necessity of the permanent development of the allied interoperability. The part of the army in the Armed Forces is prepared to take part in the defensive operation outside the country, adequately to the allied commitments as part of the provision of the article 5 of the North Atlantic Treaty. The range of preparation in this area includes the appropriate level of the combat trainings and equipment as well as the capacity to act in the multinational operations joined under the command of the Treaty276. Both Polish soldiers and the Treaty itself benefit from it as the common training or combat operation simulations have advantages for all the sides who participate in them.

In this place it is worth noticing the participation of the Polish soldiers in the ANAKONDA 16 trainings. They are the sixth edition of the training, third in the international scale with the participation of the armed forces representatives of 24 allied and partner countries. It is the greatest training undertaking of the Polish Armed Forces in 2016 conducted on 7 - 17 June.

The aim of the training was to organise the national and coalition commands and the subdivisions as part of the conjoined defensive operation in the conditions of the hybrid treats. An additional aspect subjected to verification and examination was the functioning of the system and procedures of task implementation as part of the functions of the host country. The ANAKONDA 16 trainings were connected to the implementation of many national training undertakings and one of the

272 Por. red. S. Zakrzewski, op. cit., p. 8. 273 Por. R. Kupiecki, Akcesja Polski do NATO – okiem historyka i uczestnika [in:] red. Z. Włosowicz,

Bezpieczeństwo narodowe 2014/I, Warszawa 2014, p. 41. 274 Por. B. Winid, Od Bukareszty do Chicago – NATO w obliczu wyzwań i nowych możliwości [in:] red. Z.

Włosowicz, op. cit., p. 79. 275 Por. W. Jakubczak, R. Jakubczak, Narodowe i międzynarodowe strategie bezpieczeństwa w kontekście

globalizacji, Warszawa 2011, p. 60. 276 Por. J. Karpowicz, op. cit., p. 109.

98

most important was the Regional Defensive Training. The complexity of the ANAKONDA 16 trainings is expressed in the implementation of the Air Force, Special Army and the Military Police exercises and the trainings in the emergency response. The influence on the size of the trainings have the training enterprises of the Treaty taking place in this part of Europe. The most important are:

1. SWIFT RESPONSE exercise concerning the intercontinental strategic transfer of the American forces into Poland and

2. SABRE STRIKE including the relocation of the American forces to the Baltic countries and leading the operations on their territory.

ANAKONDA was directly preceded by the BRILIANT JUMP exercise being this year the most important test of the Very High Readiness Joint Task Force – VJTF, the so-called NATO spearhead. The forces of the Spanish NATO unit, being the base of the land component of the NATO spearhead, were relocated in Poland and after the end of the exercises they took part in ANAKONDA as the international forces. Also in the term of ANAKONDA, the NATO Strike Fleet conducted separate trainings of the naval forces BALTROPS in the Baltic Sea277. ANAKONDA 16 is the example where the members of the Treaty actively participate in the common trainings and exercises which are to improve the actions of the joined defence operation in the conditions of the hybrid threat.

Since the time of joining NATO both Poland and the Treaty that we entered have changed. A mistake would be not to notice that. From the delighted with success new member of the community Poland became a mature, credible partner, clearly defining its interests and aims of NATO, determined to implement them successfully. A country with a significant military and political potential ready to invest in collective security and strengthening the transatlantic relations, but also a country which has some expectations for itself and its allies278. Over the years we can see that the Polish voice can be heard in the Treaty structures and it also has an impact on the development of the acts creating a direction of NATO development and the specific strategic concepts.

To sum up, the North Atlantic Treaty Organisation should be considered an international military organisation whose main aim is to maintain international peace and guarantee protection to all the member states. The key factors which let making such classification are: the NATO structure, the collective character of the organisation but also its mission and goals. One of the most important foundations of NATO is the integrity of the specific countries which signed the treaty of admission.

An important influence on the current shape and future of NATO is determined by the political events from the turn of the 20th and 21st century. The modernity is full of changes in the political systems in the countries of North Africa which are the effect of the so-called Arab spring. The internal situation in Syria favours the promotion and spread of the influences of the terrorist group which is a self-appointed Islamic State. Terrorism became a problem not only to the specific countries but also to the commonwealth of the whole nations. At the same time NATO faced new challenges which really influence the shape of the current strategic concepts of the Treaty. The problem that NATO deals with are also challenges for the Republic of Poland. The acts connected to the defence and security of the country are in content convergent with assumptions and strategies of the Treaty.

Membership in NATO has a great significance for the Polish defence. The fact of the active presence of the Republic of Poland in the Treaty structures is one of the fundaments of the security of our country. The Polish soldiers use the possibility of the common trainings and exercises and NATO use knowledge and experiences of our commandos279. It is a linked path with a common benefit for all the parties interested being the members of the Treaty but also countries where the humanitarian missions and peacekeeping operations are conducted.

277 Por. http://anakonda.do.wp.mil.pl/pl/2.html (access: 28.10.2016). 278 Por. B. Winid, Od Bukaresztu do Chicago – NATO w obliczu wyzwań i nowych możliwości [in:] red. Z.

Włosowicz, op. cit., p. 78. 279 An example may be the presence of the Polish commandos in the advisory-training mission Resolute Support.

99

Aleksandra Bogusz

INTERNATIONAL ENVIRONMENTAL LAW – SELECTED PROBLEMS AND CHALLENGES

Międzynarodowe prawo ochrony środowiska jest dynamicznie rozwijającą się dyscypliną wraz

ze wzrostem świadomości wagi problemów ekologicznych oraz dostrzeganiem ich globalnego wymiaru. Powstają liczne konwencje międzynarodowe, które mają przeciwdziałać globalnemu ociepleniu, nieracjonalnej gospodarce surowcami naturalnymi i innym formom degradacji środowiska. Jednakże ze względu na doniosłość, rozmiar oraz specyfikę wyzwań środowiskowych pojawia się wiele przeszkód, które należy ominąć, aby stworzyć w tej dziedzinie spójny i efektywny system. Brak powszechnie uznawanych definicji, niejasne terminu, mnogość zróżnicowanych instrumentów prawnych oraz sprzeczne podejście do prymatu i intensywności ochrony przyrody to tylko niektóre z nich. Ta publikacja ma na celu wskazanie, scharakteryzowanie oraz analizę najpilniejszych i stanowiących największe wyzwanie problemów, które wpływają na faktyczne egzekwowanie postanowień międzynarodowego prawa ochrony środowiska.

Słowa kluczowe: prawo ochrony środowiska, zrównoważony rozwój, wyzwania, prawo międzynarodowe.

1. Introduction The development is fundamental goal of society. Aiming to increase well-being, to improve

technology and to economy growth constitute crucial element of civilisation. Efforts to ameliorate quality of human life are not only broadly accepted but also desired. However, industrial and later technological revolution relies on intensive use of natural resources and provokes constant environmental destruction. Ecologically harmful human activity leads to disruption of existing fragile natural equilibrium280. Air pollution, soils contamination or global warming have negative effects influence fauna and flora as well as humans health (civilisation diseases as allergies or cancer). Although, the serious threat of irrational exploitation of natural resources has not been noticed until late 60s and early 70s of XX century. Several natural disasters and publication of reports indicating environment's degradation had contributed to this acknowledgement. From then it was clear that only integrated global approach to environmental protection can be successful. First institutional and regulatory framework for international environmental policy had been created281.

Nowadays, it is obvious that rational use of natural resources, the protection of fauna and flora and fight against air, water and soils pollution are very important and urgent problems. Numerous international conventions regulate those issues. There are more and more policies, strategies and programmes aiming to preserve environment and improve its quality. In addition, many international organisations (governmental and non-governmental) take diverse ecological actions on different levels (from universal, through regional to national). Moreover, the protection of environment is connected to assuring global security and peace. It strengthen international cooperation in matter of ecological security to ensure safe life for current and future generations. Certainly, the international environmental law develop dynamically since the end of 60s of the last century282.

Nevertheless, it does not mean that all problematic aspects are solved, the good quality of natural environment is guaranteed by effective regulations and there are no tensions in this topic. There are still problems related to absence of precise and universally accepted definitions, to complexity of regulated matter or to level of protection of environment and its primacy over other issues like economic growth and social well-being. Currently, the international environmental law has

280 D. Bergandi, P. Blandin, De la protection de la nature au développement durable: genèse d'un oxymore éthique et politique, Revue d'histoire des sciences 2012, No. 1 pp. 107 – 108.

281 M. Kenig-Witkowska, Międzynarodowe prawo ochrony środowiska, Wolters Kluwer, Warsaw 2011, p. 18 – 21.

282 R. Rosicki, Ogólna charakterystyka międzynarodowego prawa ochrony środowiska, Środkowoeuropejskie Studia Polityczne 2010, No 3 p. 79.

100

to face great amount of various challenges (both procedural and material) challenges, in particular due to its evolution from nature preservation to sustainable development. This new concept, created to adjust to contemporary approach, provokes many doubts and causes a lot of ambiguity.

2. Bipolar Clash In 1969 the Secretary-General of United Nations U'Thant presented report showing relation

between technological development and progressive environmental degradation. He strongly indicated need of global cooperation to solve some essential problems283. It leaded to the United Nations Conference on Human Environment in Stockholm in 1972. In adopted Declaration the economic growth and the protection of environment were described as compatible and reinforcing goals284. However, this approach met with lively criticism from industry. The entrepreneurs feared that new ecological policy would be serious threat for their economic interests. In addition, representatives of developing countries expressed their concerns about too high cost of environmental protection285. During conference in Stockholm bipolar approach to environment protection become evident. The rich countries – so called North – characterise by to big consumption and excessive use of natural resources. At the other side there are poorer states – South – which have to face extreme poverty and which may not afford to slower their development for better protection of environment286.

The very vivid, quite recent example of this North and South differential vision is case of Kyoto Protocol287 to United Nations Framework Convention on Climate Change, which refers to reduction of greenhouse gas emissions. This international agreement was highly controversial, because only developed countries listed in Annex I were obliged to meet binding emission levels. Quickly developing countries such as China, India or Brazil, which produced significant amount of GHG288, had no specific limits in the name of principle of common but differentiated responsibilities289. However, during UNFCCC Conference of Parties in Copenhagen in 2009 there were attempts to establish reduction obligations also for poorer countries. Finally, due to strong opposition of developing countries the Danish Text did no go through. As result of lack of consensus the Kyoto Protocol lost its point, because the biggest emitters refused to accept obligations (USA and China) or decided to not to prolong their commitments (Canada, Japan, Russia and New Zealand)290.

As the international law obligations can exist due to their voluntary acceptance by independent States (see e.g. PCIJ Lotus case291), it is crucial to reconcile seemingly contrary interests of developed and developing countries. The need of solving this essential conflict led to the concept of sustainable development. This idea assumes joining diverse elements – environmental, economic and social – in balanced way. Therefore it recognise the right to development, but does not ignore ecological aspects. However, the sustainable development is still only a theoretical remedy for North-South clash292.

283 Z. Bukowski, Zrównoważony rozwój w systemie prawa, Wydawnictwo „Dom Organizatora”, Toruń

2009, p. 67. 284 U. Beyerlin, T. Marauhn, International Enviromental Law, Hart Publishing Ltd, Oxford 2011, p. 73. 285 M. Burchard-Dziubińska, A. Rzeńca, D. Drzazga, Zrównoważony rozwój - naturalny wybór,

Wydawnictwo Uniwersytetu Łódzkiego, Łódź 2014, p. 13. 286 J. Kielin-Maziarz, Koncepcja zrównoważonego rozwoju w prawie Unii Europejskiej, Wydawnictwo

KUL, Lublin 2013, pp. 89 – 90. 287 The Kyoto Protocol to United Nations Framework Convention on Climate Change, Kyoto, 11th

December 1997, United Nations Treaty Series, Vol. 2303, p. 162. 288 See: Climate Analysis Indicator Tool (CAIT) by World Resources Institute: http://cait2.wri.org/

(available 15th November 2016). 289 The Rio Declaration on Environment and Development, Rio de Janeiro, 14th June 1992, United Nations

Doc. A.CONF151/3/Rev.1(1992). 290 K. Gieop Na, Reasonable Suspicion: Gloomy Future of the Kyoto Protocol, Journal of East Asia &

International Law 2013, Vol. 6 Issue 2, pp. 570 – 573. 291 Judgement of the Permanent Court of International Justice from 7th September 1927 in the Case of the

S.S. Lotus, http://www.icj-cij.org/pcij/serie_A/A_10/30_Lotus_Arret.pdf (available 15th November 2016). 292 K. Prandecki, Człowiek i społeczeństwo w koncepcji zrównoważonego rozwoju [in:] Uwarunkowania

rozwoju zrównoważonej gospodarki opartej na wiedzy, ed. B. Poskrobko,Wyższa Szkoła Ekonomiczna w Białymstoku, Białystok 2011, pp. 180-182.

101

3. Sustainable development The conception of economic growth which respects environment and brings social benefits has

become recently core of current environmental policy. This notion was defined for the first time in the Report of the World Commission on Environment and Development, also known as Brundtland Commission, Our Common Future in 1987. According to this document the sustainable development is development that meets the needs of the present without compromising the ability of future generations to meet their own needs293. Nevertheless, this definition cannot be treated as the only one and universally applicable. It is not complete and fully satisfactory for contemporary approach, but it still form the basis of present understanding of this idea. It is seen as complex concept of strategy of evolution combining natural resources and human capital to achieve long-lasting prosperity294. Therefore, lack of exhaustive and legally binding definition of sustainable development, which consist essence of modern environmental current, presents great challenge for international environmental law.

Despite extreme popularity of this idea, it is still impossible to determinate its clear and unambiguous interpretation. Some authors, like Philippe Sands, instead define this conception, name its components. He enumerates four main principles which create sustainable development. They are: intergenerational equity, sustainable use, intragenerational equity (or equitable use) and integration (of environmental protection and economic growth)295. However, this approach does not fully eliminates definitional difficulties, in particular in reference to international law. Moreover, it even it evokes more ambiguity. For example, intergenerational equity assumes responsibility of present generation towards future one for quality of environment and condition of natural resources296. And there comes question of legal dimension of such obligation or rather the rights of the future generations.

Of course, only existing individual and not future entities can have rights. Even if, the future generation is treated as collectivity and their rights as general public right, there still remains problem of its enforcement. There are no grounds to claim that international law gives such possibility297. The present generation cannot be responsible towards future one, because their needs are unknown, so their interests cannot be protected. Moreover, problem of defining entities entitled to those rights makes impossible to determinate obligations towards them298.

In addition, also legal dimension of the sustainable development as such is questioned. To treat this idea as an environmental law principle it is necessary that it has its origins in sources of law. Certainly, this notion appears in numerous policies, strategies and declarations. Even over 300 international agreements and conventions refers to the sustainable development, but mainly only in its preambles, which do not cause legal effects299. Furthermore, absence of treaty definition of sustainable development, precludes indicating legal models which lead to practical realisation of this conception. However, this idea defines development of international environmental law and is present in numerous policies, strategies and programmes dedicated to environmental protection300. Various interpretations may cause application of divers and sometimes contradictory means in different branches or levels of international environmental law. The sustainable development becomes more

293 Report of the World Commission on Environment and Development: Our Common Future http://www.un-documents.net/our-common-future.pdf (available 15th November 2016).

294 E. Rudawska, S. Renko, Y. Bilan, Sustainable development: concept, interest groups, benefits and global challenges, International Journal of Academic Research Part B 2013, N.o 5, pp. 83 – 84.

295 P. Sands, Principles of International Environmental Law, Cambridge University Press, Cambridge 2004, pp. 252 – 253.

296 E. Brown-Weiss, In Fairness to Future Generations, Environment 1990, No. 3, pp. 7 – 10. 297 P. Birnie, International Environmental Law: Its Adequacy for Present and Future Need, [in:] A. Hurell,

B. Kingsbury, The International Politics of Envirionmental actors, Interests and Institutions, Oxford University Press, Oxford 1992, p. 92.

298 J. Kielin-Maziarz, Koncepcja zrównoważonego rozwoju w prawie Unii Europejskiej, Wydawnictwo KUL, Lublin 2013, pp. 118-120.

299 V. Barral, Sustainable Development in International Law: Nature and Operation of an Evolutive Legal Norm, The European Journal of International Law 2012, Vol. 23 nr 2, pp. 383 – 384.

300 M. Kenig-Witkowska, Międzynarodowe prawo ochrony środowiska, Wolters Kluwer, Warszawa 2011, pp. 61 – 62.

102

and more popular and blurred at the same time. It appears in legal instruments, especially in soft law, related to every aspect of ecological policy (biodiversity, natural resources, climate change, waste management, pollution etc.), but it real influence on behaviour of states and individuals is rather weak301.

4. Specific subject The notion of environment is the essential factor which creates the international environmental

law. Sometimes, opponents of the international environmental law even negate existence of such brunch of the international law due to extreme problems in determining its subject, because none of international law norms do not generally defines this crucial term302. However it may be actually justified by its huge extension. In U'Thant Report Problems of human environment from 1969 the environment is described as physical and biological human surroundings, including both natural environment and effects of human activity303. In Stockholm Declaration from 1972 this notion becomes broader, although this document do not consist definition as such. From this text some components of environment as natural resources (such as air, water, fauna and flora) and conditions of human life which enable development and well-being can be drawn304. Likewise, the Treaty on the Functioning of European Union uses term environment, but do not define it. From its articles 191 (1) and 192 (2) several elements of environment as human beings, natural resources, land use, town and country planning, waste or water can be indicated305. Hence some international legislations characterize this notion for the specific regulation and in consequence divers definition may be supplicated depending the regulated area.

This specific legal definition characteristic results from features of environment itself. It is very complex subject and its components changes quite quickly. Moreover, very often technical and scientific knowledge influences its actual image and deliver important information about possible future changes. Therefore, legislators must put particular emphasis on flexibility and ability of adaptation to present circumstances of legal norms in this matter306. Of course, it may be big challenge, which importance may increase in coming years.

Second significant problem related to the environment as a subject of the international environmental law is great number of its components, which has to be taken into consideration while establishing legal norms. In addition, relations between those elements are also part of environment itself and cannot be omitted in the process of its protection. World Charter for Nature from 1982 underlines that ecosystems and organisms, land and sea and atmospheric resources should be equally protected307. On one hand it means that the legal norms cannot focus only on one environmental aspect and ignore their impact on other components of environment. It requires an internal integration of international environmental law, which guarantees existence of coherent legal instruments in particular area308. On the other hand, there are numerous sectors, which influence the environment. It signifies that environmental means should be comprised in other branches of international law according to principle of integration309. Therefore, regulations related to transport, energy, agriculture, construction or industry should include norms, which assure taking into account environmental aspects. However, it does not mean that protection of environment has priority, because

301 J. Hadden, L. A. Seybert, What's in a Norm? Mapping the Norm Definition Process in the Debate n

Sustainable Development, Global Governance 2016, No. 22, pp. 249 – 250. 302 L. Karski, Znaczenie prawa ochrony środowiska, Studia Ecologiae et Bioethicae UKSW 2011, No. 9, p. 91. 303 Report of Secretary-General Problems of human environment, UN-CES-XLVIII, E/4667. 304 Report of the United Nations Conference on the Human Environment 1972, doc. A/Conf. 48/14/rev.1. 305 Treaty on the Functioning of European Union OJ C 326/1 from 2012. 306 M. Kenig-Witkowska, Międzynarodowe prawo ochrony środowiska, Wolters Kluwer, Warszawa 2011,

pp. 17 – 18. 307 The United Nations World Charter for Nature, 28th October 1982 A/RES/37/7. 308 EU Environmental Legislation Legal Perspectives on Regulatory Strategies, Ed. M. Peeters, E.

Uylenburg, Edward Elgar, Abingdon 2014, pp.91 – 92. 309 V. Nanda, G. Pring, International Environmental Law and Policy for the 21st Century, Martinus Nijhoff,

Leiden boston 2013, pp. 67- 68.

103

as per the sustainable development conception it is only one equivalent element, next to economy and society. And there comes unanswered question which of them should have primacy over other in the situation of conflict.

Next challenge for international law related to environment's characteristics is that effects of its degradation usually trans-frontier. There are border seas, rivers and if one country pollutes it, its neighbours suffers negative consequences. Moreover, even purely internal behaviour of one state may influence areas very distinct from its territory (like it happened with Chernobyl disaster). In addition, there are certain environmental universal problems, e.g. climate change, which affects all the globe. The international community needs to fight against them together, so countermeasures could be effective. However, some countries, in particular those under development, refuse to enforce ecological actions, to introduce reasonable use of natural resources or to punish environment-hostile activities. And then arises problem of environmental liability of such states towards international community310. And maybe bigger issue of creating effective legal instruments which urges them to participate in global environmental protection ant which guarantee enforcement of international environmental obligations.

5. Multiple and heterogenic actors Numerous entities take part in the process of creating and enforcing the international

environmental law. They acts on diverse areas, on different levels and in various matters. This phenomena is linked to increasing awareness of importance of environmental issues and to growing popularity of the sustainable development theory. States are the basic actors of international law, which regulates relations among them311. They conclude agreements, singe declarations and fulfil obligations by implementing them to their national legal systems. They are both creator and guards of international norms. Moreover, the behaviour of states and their opinio iuris are source of customary international law. It is clear that they still have essential an fundamental role in international environmental law. However, while trend of substituting bilateral agreements by multilateral ones is growing, performance of international organisations becomes more important312.

The international intergovernmental organisations facilitate negotiations of many international conventions dedicated to protect environment and later support implementations of their provisions313. It is reasonable process, because IOs dispose of adequate professional and scientific knowledge, as they often specialise in quite narrow domain (e.g. Intergovernmental Panel on Climate Change, International Maritime Organisation or European Forest Institute) and can truly focus on it. In consequence, if states decide to delegate to IOs, they can benefit from their expertise. In addition, it enables better cooperation on multilateral level by eliminating information asymmetries and carefully shaping police to provide more credible and coherent commitments. However, in some cases states may be afraid to bare too high cost of such delegation – to lose their sovereignty in some aspects314. In result, they will not admit to much autonomy to IOs or recognize their real power in creating and enforcing the environmental law.

Finally, there is private factor, which due to globalisation, becomes more visible and more dynamic. Non-governmental organisations as well as individuals have great role in the field of the international environmental law, in particular when it comes to put regulations into action. Global NGOs like International Union for Conservation of Nature, World Wide Found for Nature,

310 R. V. Percival, Liability for Environmental Harm and Emerging Global Environmental Law, Maryland Journal of International Law 2010, Vol. 25, pp. 47 – 49.

311 A. Alkoby, Non-State Actors and the legitimacy of international environmental law, Non-State Actors & International Law 2003, Vol. 3 Issue 1, p. 23.

312 M. Kenig-Witkowska, Międzynarodowe prawo ochrony środowiska, Wolters Kluwer, Warszawa 2011, pp. 80 – 82.

313 G. Loibl, The role of international organisations in international law-making international environmental negotiations – an empirical study, Non-State Actors & International Law 2001, Vol. 1 Issue 1, pp. 44 – 51.

314 J. F. Green, J. Colgan, Protecting Sovereignty, Protecting the Planet: State Delegation to International Organizations and Private Actors in Environmental Politics, Governance: An International Journal of Policy, Administration, and Institutions 2013, Vol. 26, No. 3 pp. 473 – 479.

104

Greenpeace noticeably contribute to environmental governance315. They initiate legal process by publicise urgent environmental problems and influencing behaviour of states. NGOs make society involved into environmental protection and facilitate participation of public during the process of creating regulations. In addition they monitor implementation of conventional provisions and lead various informative actions316.

Multitude of actors influencing shape of the international environmental law may result ambiguity or even contradiction of its instruments. This situation present another important challenge to find remedy for dispersed actions that nowadays may compete. It is clear that integrated global system of environmental governance is strongly needed to prevent conflict of interest inside the international environmental law317. Certainly, settling firm and fully partnership between so many and so different entities with very often quite different approach will be turbulent and arduous process.

6. Conclusion The international environmental law is dynamically developing domain. Due to introduction and

growing popularity of the sustainable development conception, environmental aspects are present in almost every sphere of everyday life. It may result in better environmental protection, but it also consist significant challenge. As the notion of sustainable development remains ambiguous and its legal character is questioned, more doubts related to its application in practice appears. In addition, it does not really solve the clash between developing and developed countries coming from different approach to priority and intensification of environmental protection. And the problem of lack of effective and coherent global instruments in this matter still exists. On the other hand, increasing environmental awareness, development of ecological policy result in multitude of international organisations (governmental and non-governmental), which, along with states, contribute to legislation process. Due to this phenomenon, the need of establishing universal system of environmental governance, which guarantees coordination between various actor, becomes more urgent. However, despite of impressive development of the international environmental law, the question how to achieve it remains unanswered.

The international environmental law develops very dynamically as awareness of importance of

ecological problems as well as of its global character is growing. Numerous international conventions are prepared to fight against global warming, irrational use of natural resources and other forms of environmental degradation. However, due to seriousness, scope and specificity of environmental challenges there are many obstacles to overcome in creating coherent and effective global system in this matter. Absence of universally accepted definitions, ambiguous terms, multitude of different legal instruments and competing approaches to priority and intensity of environmental protection are only some of them. This publication aims to indicate, characterise and analyse the most urgent and challenging problems, which influences actual enforcement of provisions of the international environmental law.

Key words: environmental law, sustainable development, challenges, international law

BIBLIOGRAPHY 1. Alkoby A., Non-State Actors and the legitimacy of international environmental law, Non-State

Actors & International Law 2003, Vol. 3 Issue 1, p. 23-98. 2. Barral V., Sustainable Development in International Law: Nature and Operation of an

Evolutive Legal Norm, The European Journal of International Law 2012, Vol. 23 nr 2, pp. 377 – 400. 3. Bergandi D.,Blandin P., De la protection de la nature au développement durable: genèse d'un

oxymore éthique et politique, Revue d'histoire des sciences 2012, No. 1 pp. 103 – 142.

315 F. Yamin, NGOs and International Environmental Law: A Critical Evaluation of their Roles and Responsibilities, Review of European Community & International Environmental Law 2001, Vol. 10(2). pp 153 – 161.

316 R. Mrljić, D. Lapaš , International Non-governmental Organisations, Soft Law and Protection of Environment, Contemporary Legal & Economic Issues 2013, Issue 4, pp. 35 -39.

317 R. E. Kim, The Nexus between International Law and the Sustainable Development Goals, Review of European Community & International Environmental Law 2016, Vol. 25 (1), p. 15.

105

4. Beyerlin U., Marauhn T., International Enviromental Law, Hart Publishing Ltd, Oxford 2011. 5. Birnie P., International Environmental Law: Its Adequacy for Present and Future Need, [in:]

A. Hurell, B. Kingsbury, The International Politics of Envirionmental actors, Interests and Institutions, Oxford University Press, Oxford 1992.

6. Brown-Weiss E., In Fairness to Future Generations, Environment 1990, No. 3, pp. 6 – 31. 7. Bukowski Z., Zrównoważony rozwój w systemie prawa, Wydawnictwo „Dom Organizatora”,

Toruń 2009. 8. Burchard-Dziubińska M., Rzeńca A., Drzazga D., Zrównoważony rozwój - naturalny wybór,

Wydawnictwo Uniwersytetu Łódzkiego, Łódź 2014. 9. EU Environmental Legislation Legal Perspectives on Regulatory Strategies, Ed. M. Peeters, E.

Uylenburg, Edward Elgar, Abingdon 2014. 10. Gieop Na K., Reasonable Suspicion: Gloomy Future of the Kyoto Protocol, Journal of East

Asia & International Law 2013, Vol. 6 Issue 2, pp. 553 – 574. 11. Green J. F., Colgan J., Protecting Sovereignty, Protecting the Planet: State Delegation to

International Organizations and Private Actors in Environmental Politics, Governance: An International Journal of Policy, Administration, and Institutions 2013, Vol. 26, No. 3 pp. 473 – 497.

12. Hadden J., Seybert L. A., What's in a Norm? Mapping the Norm Definition Process in the Debate n Sustainable Development, Global Governance 2016, No. 22, pp. 249 – 268.

13. Karski L., Znaczenie prawa ochrony środowiska, Studia Ecologiae et Bioethicae UKSW 2011, No. 9, p. 85-97.

14. Kenig-Witkowska M., Międzynarodowe prawo ochrony środowiska, Wolters Kluwer, Warsaw 2011.

15. Kielin-Maziarz J., Koncepcja zrównoważonego rozwoju w prawie Unii Europejskiej, Wydawnictwo KUL, Lublin 2013.

16. Kim R. E., The Nexus between International Law and the Sustainable Development Goals, Review of European Community & International Environmental Law 2016, Vol. 25 (1), p. 15-26.

17. Loibl G., The role of international organisations in international law-making international environmental negotiations – an empirical study, Non-State Actors & International Law 2001, Vol. 1 Issue 1, pp. 41-66.

18. Mrljić R., Lapaš D., International Non-governmental Organisations, Soft Law and Protection of Environment, Contemporary Legal & Economic Issues 2013, Issue 4, pp. 29-52.

19. Nanda V., Pring G., International Environmental Law and Policy for the 21st Century, Martinus Nijhoff, Leiden Boston 2013.

20. Percival R. V., Liability for Environmental Harm and Emerging Global Environmental Law, Maryland Journal of International Law 2010, Vol. 25, pp. 37 – 63.

21. Prandecki K., Człowiek i społeczeństwo w koncepcji zrównoważonego rozwoju [in:] Uwarunkowania rozwoju zrównoważonej gospodarki opartej na wiedzy, ed. B. Poskrobko,Wyższa Szkoła Ekonomiczna w Białymstoku, Białystok 2011.

22. Rosicki R., Ogólna charakterystyka międzynarodowego prawa ochrony środowiska, Środkowoeuropejskie Studia Polityczne 2010, No. 3 p. 79-104.

23. Rudawska E., Renko S., Bilan Y., Sustainable development: concept, interest groups, benefits and global challenges, International Journal of Academic Research Part B 2013, N.o 5, pp. 83 – 86.

24. Sands P., Principles of International Environmental Law, Cambridge University Press, Cambridge 2004.

25. Yamin F., NGOs and International Environmental Law: A Critical Evaluation of their Roles and Responsibilities, Review of European Community & International Environmental Law 2001, Vol. 10(2). pp 149–162.

26. Climate Analysis Indicator Tool (CAIT) by World Resources Institute: http://cait2.wri.org/ (available 15th November 2016).

27. Judgement of the Permanent Court of International Justice from 7th September 1927 in the Case of the S.S. Lotus, http://www.icj-cij.org/pcij/serie_A/A_10/30_Lotus_Arret.pdf (available 15th November 2016).

28. Report of Secretary-General Problems of human environment, UN-CES-XLVIII, E/4667. 29. Report of the United Nations Conference on the Human Environment 1972, doc. A/Conf.

48/14/rev.1. 30. Report of the World Commission on Environment and Development: Our Common Future

http://www.un-documents.net/our-common-future.pdf (available 15th November 2016).

106

31. The Kyoto Protocol to United Nations Framework Convention on Climate Change, Kyoto, 11th December 1997, United Nations Treaty Series, Vol. 2303, p. 162.

32. The Rio Declaration on Environment and Development, Rio de Janeiro, 14th June 1992, United Nations Doc. A.CONF151/3/Rev.1(1992).

33. The United Nations World Charter for Nature, 28th October 1982 A/RES/37/7. 34. Treaty on the Functioning of European Union OJ C 326/1 from 2012.

Mateusz Osiecki “ISIS VS. THE WORLD – THE COMBAT FROM THE PERSPECTIVE OF

INTERNATIONAL LAW” Чи є ІДІЛ звичайною терористичною організацією чи державою? Чи є вона новітнім

викликом міжнародному співтовариству або це елемент гри наддержав? На ці та ряд інших питань автор намагається знайти відповіді у даній статті. При розгляді проблеми автор робить спробу визначити природу Ісламської Держави під кутом зору міжнародного права. Використано глибокий аналіз природи ІДІЛ, бо якщо це держава, то яким чином щодо неї застосовувати принцип невикористання сили або чи може бути застосовано норми міжнародного гуманітарного права під час бойових дій. Стаття є підсумуванням поглядів і коментарів автора щодо сучасного правового статусу воюючої сторони.

Ключові слова: ІДІЛ, використання сили, статус держави, гуманітарне право, Рада безпеки.

1. Introduction If one is asked about the greatest danger for today's world, it is quite probable that they would

reply “a terrorism”, as the 21st century, although still being at its beginnings, has already been marked with many terrorist activities on all inhabited continents. And indeed, states of the world, since the remarkable attack on World Trade Centre in 2001, have been making fight against global terrorism the highest priority of their policy. But even a large part of international community unified may face serious difficulties in struggle with a strong opponent. Such an opponent exists today and calls itself “The Islamic State”318.

The article aims at identifying the true nature of ISIS and discuss the legal aspects of fight against it. The text should familiarise those interested in problematic of international relations with the complex juridical phenomenon linked with ISIS itself, as well as struggles of international community to eliminate it. A method of research is a legal analysis of following order: firstly a brief history of ISIS is presented, along with its characteristics. Subsequently, a definition of its status in international law and then practical study on prohibition of use of force in relation to the Islamic State is conducted. The main body is closed by a short overview of application of humanitarian law in fight against ISIL. Conclusions inclusive of results of research sum up the whole article.

2. Origins of ISIS and its characteristics Though being a relatively young organisation, ISIS already triggers the attention of politicians,

international law experts and historians, as in a quite short period of time has grown into a great hazard for international peace. Richard Barrett, senior vice president of the Soufan Group – a company providing strategic security intelligence services to governments and multinational organizations described ISIS as an ”accident of history, emerging from multiple social, political and economic tensions in the Middle East and beyond”. 319

318 Also referred to “ISIS”, “ISIL”, “Daesh”. 319 R. Barrett, The Islamic State, The Soufan Group, New York 2014, p. 4.

107

Its origins can be traced back to 2000 and associated with Abu Musab Al-Zarqawi, a Jordanian national, who aimed at overthrow of his homeland's government. His efforts failed and that resulted in his fleeing from Jordan.320 After installation in Iraq, Al-Zarqawi had joined Al-Qaida's local branch (known as „Al-Qaida in Iraq”, or „AQI”) and pledged his allegiance to Osama bin Laden. The partnership was fruitful for both, as Al-Zarqawi believed in acquiring more funding and recruits from Al-Qaida, and bin Laden looked forward to expand influence on the territories of Iraq.321 Then, Al-Zarqawi became leader of AQI, but not lasted in this occupation for long, as in 2006 he was killed by US armed forces during an air strike.322 The leadership was succeeded by Abu Hamza al-Muhajir and Abu Omar al-Baghdadi, who transformed AQI into Islamic State of Iraq (or “ISI”).323 Upon their death in 2010, Abu Bakr al-Baghdadi took the whole power in ISI.324

The breakthrough for the organisation came in 2014, when it grown to be self-sustainable and lost support from Al-Qaida, then forming a separate and independent group. Even beforehand, it changed its name into Islamic State of Iraq and al-Sham (or “ISIS”).325 Due to its considerable territorial gains, especially in Syria, it quickly received support from various external groups opposing the government of Bashar al-Assad, the president of Syria and in consequence became a dominant power in the country. On July 29th, 2014 upon the conquer of the city of Mosul, ISIS declared the restoration of caliphate.326 Nowadays, its goal is to cover by Shari'a law regime the whole Arabic world with Abu Bakr al-Baghdadi as the new caliph.327

3. ISIS status in international law The status of ISIS is somewhat incoherent in international law. It rather consists of mixture of

factors related to statehood, terrorist organisation, and even paramilitary group. This chapter aims at shaping an accurate definition of the Islamic State.

Traditionally, in international law, an entity was regarded to be a state, if it possessed simultaneously three traits: (a) a permanent population, (b) a defined territory, (c) a government.328 However such claim still functions as a fundamental for statehood theory, the present times reality requires more precise criteria, as several entities although are characterised by all aforementioned traits still might not be considered as states. Montevideo Convention on Rights and Duties of States (hereinafter “Montevideo Convention”) stipulates in Article 1 also another criterion: capacity to enter into relations with the other states.329 Many experts do not consider even such catalogue of four elements to be exhaustive and add thereto other factors, like sovereignty or legitimacy, but the

320 Ahmed S Hashim, ‘The Islamic State: from Al-Qaeda affiliate to caliphate’, Middle East Policy Council

Journal, Winter 2014, Volume XXI, Number 4, p. 1. Retrieved from: http://www.mepc.org/journal/ middle-east-policy-archives/islamic-state-al-qaeda-affiliate-caliphate, access: 1 XI 2016.

321 R. Barrett, The Islamic State..., p. 11. 322 B. Smith, ISIS and the sectarian conflict in the Middle East, House of Commons Library, London 2015,

p. 7 R. Rabil, 'The ISIS chronicles: A History' The National Interest, July 17, 2014. Retrieved from: http://nationalinterest.org/feature/the-isis-chronicles-history-10895, access: 1 XI 2016.

323 R. Barrett, The Islamic State..., p. 12. 324 R. Rabil, 'The ISIS chronicles...' . 325 Al-Sham is the Levant in Arabic language – a land comprising of territory expanding from southern

Turkey southwards to Israel and Gaza strip on the eastern coast of Mediterranean Sea. Hence “ISIS” is sometimes referred to as “ISIL” (where “L” stands for “the Levant”). Note that according to some experts, decoding abbreviation “ISIS” into “Islamic State of Iraq and Syria” is wrong, as al-Sham/the Levant today consists of lands of the whole Syria, a southern part of Turkey, Jordan, Israel, the Palestinian territories, Lebanon and just a fragment of northern and western Iraq. Therefore the Islamic State of Iraq and Levant would in total encompass both whole al-Sham and the rest of Iraq (not normally covered by al-Sham). See: J. E. Dyer, “Newly declared caliphate: Why it’s ‘ISIS’ (not ISIL) – ‘Iraq and al-Sham’ (not Syria)”, Liberty Unyielding, June 30, 2014. Retrieved from: http://libertyunyielding.com/2014/06/30/newly-declared-caliphate-isis-isil-iraq-al-sham-syria/, access: 1 XI 2016.

326 R. Barrett, The Islamic State..., p. 13. 327 A. Lekas, „ISIS: The Largest Threat to World Peace Trending Now”, Emory International Law Review.

2015, Volume 30, issue 2, p. 319. 328 R. Bierzanek, J. Symonides, Prawo międzynarodowe publiczne, LexisNexis, Warszawa 2005, p. 120. 329 Convention on Rights and Duties of States adopted by the Seventh International Conference of American

States, United Nations Treaty Series, nr 3802, Volume No. 165, art. 1.

108

analysis of position of Daesh shall be mainly based on those “classical” four points mentioned in Montevideo Convention.

First of all, in the context of a permanent population, it is unarguable that under the ISIS regime exist multiple people mostly of either Iraqi, or Syrian nationality. But on the other hand, if by “population” one defines citizens being connected with a particular state by a permanent legal bond along with aliens (people of a foreign citizenship), a thesis that ISIS has its own population is rather unjust. ISIS does not create a bond between itself (as an authority) and people leaving on its lands. A separate “ISIS citizenship” does not exist and so far neither any state nor any international organisation has referred to “ISIS' citizens”. Therefore, it would be even difficult to asses who would be treated as national, or as an alien on the territories controlled by the organisation.

As for the territory criterion, the Islamic State does exercise its powers on a piece of land, located mostly on the northern parts of Syria and Iraq, including governorates of Aleppo, Al-Raqqah and Deir ez-Zor in Syria, Nineveh and Salah Al-Din in Iraq.330 Still, the legitimacy of a governed territory must be reviewed on the basis of form by which it was acquired. International law does entitle state to acquire additional territory by various methods, like occupation of terra nullius, cession, etc. But not all of them are seen as legitimate. If at stake is use of force, generally international law does not recognise an act to be genuine, including acquisition of a territory. Such rule arises from article 2(4) of the United Nations Charter ordering all states to refrain from the threat or use of force against the territorial integrity or political independence of any state. Most authors agree that ISIL takes over the lands of Middle East by conquest.331 The occupation of land upon defeat of an opponent definitely constitutes a usage of force and therefore is not a basis of the title to the land.332 Hence there is no justification for claim that ISIS possesses a territory legitimately.

If it comes to the condition of government, it should be admitted that ISIS is shaped far more sophisticatedly than a mere terrorist organisation and therein function “organs” of a caliphate character, making it close to a state organism. Dr. Jacques Neriah, a special analyst for the Middle East at the Jerusalem Center for Public Affairs, even claims that ISIS is a terrorist state with almost all governing elements.333 In his article, Neriah describes the structure of ISIL; unsurprisingly, the top of the hierarchy is occupied by a caliph accumulating an absolute unshared power. And currently, due to self-declaration this function exercises Abu Bakr al-Baghdadi. Along with him stands the deputy, charged with overseeing the Iraqi provinces. Other crucial bodies are:

1. The Military Council composed by three members planning and supervising military operations on the battlefield,

2. The Shura (Consultative) Council assembling 9-11 people in charge of supervising affairs of ISIS,

3. The Judicial Authority, an organ executing judicial power and transferring official messages across the lands controlled,

4. The Defence, Security and Intelligence Council responsible for safety and protection of the Caliph, as well as implementation of orders and collection of intelligence,

5. The Islamic State Institution for Public Information.334 Besides from organised and coherent governmental structure, Islamic State also effectively

controls conquered territories by implementing violent Islamic law. Notorious acts of punishment consist of beheading, crucifixion, or amputation.335 In addition, under its command is an army of

330 The updated map of ISIS sanctuary on the homepage of Institute for the Study of War. Retrieved from: http://www.understandingwar.org/sites/default/files/20161017%20ISIS%20Sanctuary.pdf, access: 1 XI 2016. Note that due to campaign against ISIS the accurate map of territories under effective control of the Islamic State changes permanently.

331 See: A. Lekas, „ISIS: The Largest Threat..., p. 338, R. Barrett, The Islamic State..., p. 10. 332 M. N. Shaw, International Law, Cambridge University Press, Cambridge 2014, p. 361. 333 J. Neriah, The Structure of the Islamic State, 8 September 2014. Retreived from:

http://jcpa.org/structure-of-the-islamic-state/, access: 1 XI 2016. 334 See: Ibidem. 335 Johan D. van der Vyver , “The ISIS Crisis and the Development of International Humanitarian Law”,

Emory International Law Review. 2016, Vol. 30 Issue 4, p. 535.

109

several thousand foreigners, executing its orders.336 Consequently, even if the criterion of effective government is not fulfilled in total, it is the closest among all analysed to be considered as accomplished by ISIS.

Finally, if one examines the Islamic State's capacity to enter into relations with other states, they would come probably to a negative conclusion. It is due to a fact that international law experts agree upon claim that if a unit aims at entering into relations with another on international scene, it must be independent. In other words, act under no other sovereign entity (either on the legal or factual basis).337 And although, as it was mentioned in a paragraph before, ISIL is generally capable of executing its powers through organised bodies, it lacks proper representation of its interests and it is seriously doubtful if it might develop one. Recognised mostly as a terrorist organisation (see Chapter 4), it is virtually deprived of ability to function as an entity in international relations, e.g.: signing a treaty, establishing an embassy or join an international organisation.

Taking into account all above mentioned arguments, irrational it is to consider Daesh as a state under international law. Lacking a proper population, legally acquired territory or real capacity to enter into international relations with external entities and possessing only a sort of government structures, it might not be treated by states of the world as an entity equal to them. A fact that Abu Bakr declared himself as a caliph and his organisation executes on people under its regime shari'a law is of no concern in the matter.

Natural it is also not to qualify ISIL as an international organisation (GO). Although no substantial definition of a GO exist, it is recognised that in order to call an entity a GO, the one should be established and composed by sovereign states.338 And such condition might not be assigned to the Islamic State.

The discussion on a status of ISIS in the international scene was taken over on the forum of United Nation's Security Council. The organ, highly disturbed by a growing strength of Abu Bakr's organisation, issued several resolutions urging international community to take appropriate steps against ISIS. First of its kind was Resolution 2170 (2014) adopted on 15 August 2014, in which Security Council reaffirmed the independence, sovereignty, unity and territorial integrity of [Iraq and Syria] and expressed concern that territory in parts of Iraq and Syria is under the control of [ISIL].339 From that expression, one may conclude that Security Council still identifies territories acquired by ISIL as legally belonging to Syria and Iraq, and therefore clarifies that it the organisation is deprived of statehood. Furthermore, in the document multiple times Security Council characterised ISIL's acts as “terrorist”. Official condemn of ISIS and notification that it poses a continued threat to international peace and security was also stipulated.340 Thus, it might be concluded that under Security Council statement, the Islamic State, as being condemned and illegally occupying territories of other states, has no right to be treated as a strict subject of international law.

4. Use of force application What should open a discussion on the problem is already mentioned principle of renunciation of

force in international relations arising from article 2(4) of the U.N. Charter. However, there is a catalogue of exemptions to the rule, entitling a state to use force on another one's territory and consists of following cases: (a) Security Council authorises to do so, (b) a state acts in self-defence in response to an armed attack, (c) a state against which force is used gives a consent thereto. But in case of ISIS,

336 J. Neriah, The Structure of the Islamic State... . 337 M. N. Shaw, International Law..., p. 147.R. Bierzanek, J. Symonides, Prawo międzynarodowe..., p. 120. 338 J. Menkes, A. Wasilkowski, Organizacje międzynarodowe. Prawo instytucjonalne, Wolters Kluwer

Polska, Warszawa 2010, s. 81-82. 339 United Nations Security Council, Resolution (hereinafter: U.N. SC Res.) 2170 (2014), adopted on 15

August 2014, Preamble. 340 The statement of Security Council has been revoked in some subsequent resolutions concerning fight

against terrorism; see i.a.: U.N. SC Res. 2199 (2015), adopted on 12 February 2015 U.N. SC Res. 2249 (2015), adopted on 20 November 2015 U.N. SC Res. 2253 (2015), adopted on 17 December

2015

110

that cannot be treated as a state, an engagement therewith requires military actions on territories of states on which it exercises its powers: Iraq and Syria. And thus, the latter ones should give a consent on attack to make it lawful, at least when a terrorist group being a target of attack has no attribution to a territorial state on which physically military actions are conducted (eg. a group is not under control or command of a state.341 Such statement was confirmed several times by International Court of Justice, inter alia, in cases: Military and Paramilitary Activities in and against Nicaragua (1986) or Armed Activities on the Territory Congo (2005).

The above stated rule constitutes a basic problem in question of air strikes performed by the United States on the territory of Syria. USA is one of those countries that officially by unilateral act declared ISIL to be a foreign terrorist organisation (FTO). A list of FTOs is being updated on the basis of the designation by the Secretary of State in accordance with section 219 of the Immigration and Nationality Act.342 Hence the United States' decision to conduct an assault in the Middle East. But the country has faced an obstacle in the achievement – despite Iraq's support for the US' military plans, Syria has never given an official consent for the military actions of any entity other than Russia.343 That also resulted in Security Council paralysis in voting for approval on military attack on ISIS on the territory of Syria, as Russia vetoed the relevant authorisation. And resolutions being in force have never permitted either state to input military actions on Syrian terrains.344 Nevertheless, the United States, in spite of Syria's protests, performed several air strikes on its territories. And by such move, the US would be probably considered by Syria as an aggressor on the basis of United Nations General Assembly Resolution 3314 (XIXX). In the article 3 thereof as an act of aggression qualified are: [t]he invasion or attack by the armed forces of a [s]tate of the territory of another [s]tate […], [a]n attack by the armed forces of a [s]tate on the land, sea or air forces […].345 The wording of the provision leaves little doubt: the actions of the United States have a character of force and in its nature should be treated as unlawful. But the US replied that as Syria exercises no effective control of the territories dominated by ISIS, such lands should be considered as legal no-man's land. And Syria, as a failed state in the opinion of American side, should not oppose the limited use of force on the territories, due to a reason that a failed state by definition has no meaningful control over terrains within its borders.346 Quite probably the United States have based their view of Syria's status as a failed state on Fragile State Index published annually by Fund for Peace organisation. Currently, Syria is ranked as a country with a “Very High Alert”, which places it ex aequo with Somalia, Sudan or Yemen.347 But an important question arises in the matter: providing that a “failed state” should not decide about launch of military acts on its territories, on the basis of its defragmented statehood, the prohibition of use of force is not applied in relation thereto? The sacred principle expressed in article 2(4) of the U.N. Charter clearly prohibits threat or use of force against states. Thus by implying a syllogism, if a failed state's decline of permission for attack on its territory is invalid (as it has no meaningful control over assaulted territory), and renunciation of force works only in relation to states, excluding those “failed”, any failed state's land might be an object of military intervention. Such statement may potentially endanger the territorial integrity of several other entities classified by Fund for Peace as being on “High Alert” or “Very High Alert”. Potentially, by invoking the argument of the United

341 M. Scahrf, “How the War Against ISIS Changed International Law”, Case Western Reserve Journal of International Law. 2016, Vol 48, p. 22.

342 Full list can be viewed on: http://www.state.gov/j/ct/rls/other/des/123085.htm, access: 1 XI 2016. 343 M. Scahrf, “How the War Against ISIS...”, p. 8. Important is to point out that the decisions of Iraq and

Syria are purely political; the former since the fall of Saddam Hussein has been a vital ally of the United States in the Middle East, whereas Syria government's relations with American authorities are rather tense, as the state (also under current regime of Bashar al-Assad) has been a strong supporter and close ally of Russian Federation. See more: E. Aghayev, F. Katman, “Historical Background and the Present State of the Russian-Syrian Relations” European Researcher. 2012, Vol.(35), No 11-3.

344 Johan D. van der Vyver , “The ISIS Crisis...”, p. 533. 345 United Nations General Assembly Resolution No. 3314 (XXIX) of 14 December 1974, art. 3. 346 M. Scahrf, “How the War Against ISIS...”, p. 49. 347 The Fund updates the list on the basis of various criteria, inclusive of state legitimacy, security apparatus,

demographic pressures and other. The higher are the indicators of each criterion, the higher degree of alert is assigned. Entities with the highest are considered to be lacking basic structures of statehood.

111

States, other superpowers would try to legitimise their armed actions on the territories of weaker countries. To place the theory on the ground of ISIS case, it may result in concern that it occupies territories outside meaningful control of any state (as both Syria and Iraq are considered to be failed ones) – which is also contrary to statement of Security Council's Resolution 2170 (2014) in which it expressed that territories under ISIS' control belong to Syria and Iraq.

5. ISIS and humanitarian law The Security Council once urged all member states of the U.N. to cooperate in efforts to find

and bring to justice individuals, groups, undertakings and entities associated with Al-Qaida including ISIL.348 And, as decisions of Security Council must be carried out,349 international community has taken efforts to bring combat against ISIS on the new level - in September 2014, the Global Coalition against Daesh (hereinafter “Coalition”) was formed. Currently, it assembles 67 members, mostly European, Asian and Middle East states, as well as three international organisations: the European Union, Interpol and the Arab League. The Coalition describes itself as committed to degrading and ultimately defeating Daesh.350 One of its strategic goal is to lead a military campaign that would ultimately destroy ISIL. Just like other armed conflicts, also fight against the Islamic State is regulated by international humanitarian law (IHL).

IHL distinguishes two types of armed conflict: international and non-international ones. To define the former type, one should refer to common article 2 of Geneva Conventions of 1949. In accordance thereto, international armed conflict occurs, if hostilities are present between two or more states.351 Non-international armed conflict under common article 3 of Geneva Conventions should be understood as a conflict occurring in the territory of one of the High Contracting Parties.352

To classify combat with ISIS, excluded can be category of international conflict due to illegibility of ISIS to be a state. But in reference to non-international conflict, the issue is more complicated, because the coalition forces engage hostilities on the soil of both Syria and Iraq. And common article 3 of Geneva Conventions stipulates that only a conflict occurring on a single state's territory might be treated as non-international. Should then common article 3 still be enforceable on the conflict conditions? Although the provision sets out that non-international conflict might occur on the single state territory, a generally accepted approach is to consider a conflict as non-international in any situation in which a foreign state conducts military actions on the territory of another, but supports its side, fighting against non-state party. Evidently such is the case of ISIS: Iraq has clearly authorised Coalition to perform attacks on its soil, whereas Syria did not. But still, the Coalition warfare is directed at ISIL and not the governmental side.353 Just is to support the view that on territories of both Syria and Iraq the non-international conflict occurs and in consequence, the provisions of IHL should be applicable.354

What is more, to consider a conflict as non-international, the two parties involved should be state armed forces and non-state armed group with a certain level of organization that would essentially enable it to implement international humanitarian law.355 V. Vasiliauskienė, citing the International Criminal Tribunal for the former Yugoslavia, enumerates key factors serving for

348 U.N. SC Res. 2170 (2014), adopted on 15 August 2014, art. 5. 349 Reparation for Injuries Suffered in the Service of the United Nations [1949] ICJ Rep 174, at 178, see

more: M. D. Öberg, “The Legal Effects of Resolutions of the UN Security Council and General Assembly in the Jurisprudence of the ICJ”, The European Journal of International Law. 2006, Vol. 16 no.5.

350 Retrieved from: http://theglobalcoalition.org/mission/, access: 1 XI 2016. 351 A. Szpak, Międzynarodowe prawo humanitarne, Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Mikołaja

Kopernika, Toruń 2014, p. 37. 352 Geneva Convention for the amelioration of the condition of the wounded, sick and shipwrecked members

of the armed forces at sea, United Nations Treaty Series, Nr 971, Volume No.75, art. 3. 353 V. Vasiliauskienė, The International Humanitarian Law and the Fight against ISIS, Public Security &

Public Order. 2016, Issue 16, p. 266-267. 354 See opinion of V. Vasiliauskienė ibidem, p. 267: The author affirms that the war against ISIS has a

character of non-international conflict, but just taking place on two states concurrently. 355 J. Pejic, „The protective scope of Common Article 3: more than meets the eye”, International Review of

the Red Cross. March 2011, Vol. 93, No. 881, p. 191-192.

112

assessing a level of organisation of a particular group: (a) the existence of a command structure, (b) military (operational) capacity of the armed group, (c) logistical capacity, (d) existence of an internal disciplinary system and the ability to implement IHL, (e) the ability to spoke one voice.356 As it was proved in chapter 3, definitely ISIS is built as a homogeneous unity with a command structures. Reports suggest also that due to large number of recruited soldiers, the group is perfectly capable of conducting warfare.357 Serious doubts are related to the factor (d), as multiple sources affirm that the Islamic State's methods violate basic rules of IHL, which is inter alia proved by Security Council statements. In already mentioned Resolution 2170 stipulated is that the terrorist acts of ISIL and its violent extremist ideology, and its continued gross, systematic and widespread abuses of human rights and violations of international humanitarian law [should be condemned].358 Nevertheless, the ICTY formulated just as a condition of ability to implement IHL and not de facto respect thereof. Taking that into account, upon ISIS conferred might be rights and duties of a combating party resulting from Geneva Conventions.

6. Concluding remarks ISIS as a phenomenon is interesting because of several aspects, like its rapid growth from

merely an Al-Qaida branch into a self-sustainable terrorist group and fact that fight against is multidimensional in international law.

Ius gentium should be praised for shaping the system of norms providing conditions that must be fulfilled in order to name an entity a state. And despite the developed governing structures, ISIS under no circumstances might be declared a state and therefore would not benefit from duties reserved for those subjects of international law. Difficult would be even to imagine that Daesh represented itself on the forum of United Nations or was protected by renunciation of force rule – if it was, elimination thereof would be extremely complicated.

Clearly international community has treated Daesh as a force that cannot be ignored – which illustrates the formation of Coalition and frequent issuance of relevant resolutions by U.N. Security Council. The Coalition itself consists of multiple states, including Middle East powers, which also proves that Arab world does not give consent for ambitions of building a caliphate. However, even if the combat with terrorism is at stake, the states of the world are unable to speak one voice. Glaring example here is the position of Syria and Russia in the conflict – the former one, although interested in destroying ISIS, has not authorised any of Coalition members to perform military actions on its territory, and only Russian Federation has received one. What is more, the latter always vetoed the resolution at Security Council allowing armed forces to strike in Syria. As a permanent member of the Security Council, Russia of course has such right, but evidently its usage in case of fight with Daesh has more political that purely secure character.

Additionally, the military actions on the territories of Syria and Iraq demonstrate lack of respect for basic international law rules. Generally, non-optimistic is claim by the United States that a failed state (like Syria), exercising no meaningful control over its territories may not express genuine declaration concerning permission for military activities by third states on its territory. It nearly gives green light for organisations like ISIL to conquer territories, particularly within „failed states”, which should never be tolerated under international law – states, especially when under menace from terrorism should have their statehood protected, not declined. Further interpretation may also suggest that countries with weakening statehood would not be covered by article 2(4) of the U.N. Charter, which stands in discordance with its wording. Article 2(4) protects “states” en bloc from use of force, regardless of the fact that they are classified as “failed” or not.

Finally, anxious might be categorising ISIL as a combating party in the conflict. Through careful analysis of its composition (based on the criteria referred by ICTY) one may conclude that the organisation would have conferred rights and duties of a combating party, including “ability” to respect IHL rules. But what can rise some doubts is notoriety of ISIS in brutal and violent activities on

356 V. Vasiliauskienė, The International Humanitarian Law..., p. 262. 357 J. Neriah, The Structure of the Islamic State... . 358 U.N. SC Res. 2170 (2014), adopted on 15 August 2014, art. 1.

113

the territories controlled. In fact, to rights predicted by IHL entitled is organisation using tortures, performing crucifixions and raping women in accordance with established regime. Is in the case humanitarian law still “humanitarian”?

Without any doubt, the world has mobilised itself in a goal of eliminating one of the most vile terrorist threats the history has ever known. But combat against Daesh is also a great challenge for international law. And the problem still evolves when the fight continues. How ius gentium will shape the fate of this war? The time shall tell…

ISIS – a regular terrorist organisation or a state? A new target for international community to

eliminate or element of political game of superpowers? For those and other questions the author aims at responding in hereby article. It presents the combat against the Islamic State from the perspective of international law. A wide analysis is applied to precise if ISIS may be considered as a state entity, how does in relation thereto function principle of renunciation of force, or if in combat with it international humanitarian law may be applied. The article is summed up with author’s commentary on present legal status of the fight.

Key words: ISIS, use of force, statehood, humanitarian law, Security Council.

Віталій Мазуренко

ВЗАЄМОДОПОВНЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ І КОЛЕКТИВНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ

Стаття присвячена актуальній проблематиці правотворення в Україні. Автор здійснює

спробу простеження закономірності взаємодії індивідуальних і колективних прав людини в законодавстві України протягом останніх трьох років. Спираючись на європейський досвід автором робиться спроба аналізу ефективності охорони прав людини в Україні у відповідь на нагальні виклики державотворення та рефлексії на правотворення в процесі приведення вітчизняного законодавства у відповідність до європейських стандартів.

Ключові слова: індивідуальні права, колективні права, Конституція України, ЄКПЛ, ЄСПЛ, правовий інтерес.

Вступ. Існування прав людини як індивіда, принаймні з формальної точки зору не викликає жодного сумніву. Натомість існування колективних прав людини часто залишається поза публічною науковою дискусією в Україні. Це завдає помітної школи при утвердженні громадянського суспільства та творення модерної політичної нації, оскільки позбавляє конкретних громадян методологічного апарату для забезпечення своїх індивідуальних прав через колективний інтерес.

Для більшості не правників саме слово «колективний» асоціюватиметься з радянським принципом колективізму і носитиме, відповідно, негативне забарвлення. Натомість колективні права людини, як породження прав індивідуальних є органічною складовою частиною загально ціннісного правового виміру забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Досить влучно ця категорія прав перекладена в польській мові – «солідарні» права, що відображає змістовне навантаження, бо вони походять від індивідуальних прав, а їх формулювання та забезпечення потребує взаємодії індивідів об’єднаних спільною волею та інтересом.

В українських правових та державорозбудовчих реаліях взаємодія індивідуальних та колективних прав людини, з чітким позиціонуванням останніх в системі законодавства сприятиме уникнення двох загроз. Внутрішньої – повторним спробам узурпації влади. Зовнішньої – протиставлення акту військової агресії громадянської єдності, котра, будучи виражена за допомогою юридичних категорій, надасть легальним домаганням народу і держави міцніших позицій на міжнародній арені.

114

Стан досліджень. Проблематика прав людини досить побіжно досліджена в Україні. Здебільшого фундаментальні теорії якими послуговується вітчизняна правова наука запозичені з закордону. Українські науковці переважно займаються рефлексією на актуальні питання практики Європейського суду з прав людини та відповідністю норм вітчизняного законодавства до європейських стандартів захисту прав людини. Оскільки Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зосереджена довкола питань індивідуальних прав, то колективні права залишаються малодослідженою тематикою.

Серед вітчизняних науковців слід виокремити постійну дослідницьку роботу на питаннями прав людини професорів П. Рабіновича, С. Рабіновича, а також дослідження С. Добрянського, А. Коструби, Т. Дудаш, М. Савчина. Серед закордонних авторів хочемо підкреслити роль концепцій німецьких правових шкіл Р. Алексі та Х. Кельзена, а також дослідження польського науковця Р. Анджейчука та суспільно-філософську концепцію М. Кромпца.

Мета статті. У даній статті ми спробуємо здійснити аналіз важливості взаємодії індивідуальних і колективних прав людини в Україні. Даний аналіз спиратиметься на співставленні вітчизняного та європейського контексту та досвіду.

На підставі деяких актуальних нормативно-правових актів розглянемо як дана взаємодія відбувається на практиці і спробуємо оцінити її перспективи та ризики.

Виклад основного матеріалу. Із розвитком міжнародно-правової нормативної бази в галузі прав людини починаючи від Загальної декларації прав людини 1948 року та ЄКПЛ 1950 року права людини стали розглядатися як засадничий елемент правового порядку модерної правової держави. В загальноєвропейській правовій традиції принцип індивідуалізму і людини з її правами, як центральної вихідної точки існування будь-якої людської спільноти став наріжним каменем права. Натомість із середини ХХ століття значний розвиток отримали колективні права людини. Так звані права третього покоління. Досі їх існування або не акцентувалось, або викликало суперечності: «У спільноті держав і в ученні міжнародного права щодо визнання нечітких прав, таких як право на розвиток, є принципові застереження. До неясностей цього і подібних прав належить те, що з приводу змісту, адресата зобов’язань і носія права склалась спірна ситуація.»359. Проте колективні права не ставляться під сумнів коли мова йде про фактичне існування певної групи осіб. Тобто в співвідношенні з реальною загрозою колективному праву воно стає беззаперечним та таким, що реально існує через загрозу групі, як його носію.

Насамперед виразником колективних прав в Україні є народ. Конституція України у статті 5 вводити народ як суб’єкт права надаючи йому виключне право на зміну конституційного ладу. Також Конституція передбачає ряд інших колективних прав, зокрема стаття 36 – право на об’єднання в політичні партії ті громадські організації, стаття 39 – право на мирне зібрання, стаття44 – право на страйк. Відповідно і інші спільноти творені громадянами чи то юридично чи фактично, на підставі об’єднуючої ознаки (приналежність до національної чи сексуальної меншини, приналежність до певної професії тощо) і принципу солідарності, можуть наділятися колективними правами. Як зазначає професор Р. Анджейчук: «Реалізація принципу солідарності має місце в різних суспільних групах, зобов’язує окремих індивідів, а також країни і народи… Полягає вона в подоланні кривди і несправедливості під час реалізації громадського блага у внутрішньодержавній і міжнародно-правовій площинах»360. Таким чином не може бути оборони індивідуальних прав людини без згуртованої оборони колективних прав.

Як згадувалось вище загроза для прав може бути зовнішня і внутрішня. Основною внутрішньою загрозою, яке переживало українське суспільство є загроза узурпації влади в руках обмеженого кола осіб. Закон України Про очищення влади від 16 вересня 2014 року фактично є реакцією законодавчого органу спрямованою на відновлення порушених

359Гердеген М. Міжнародне право/ Пер. з нім. – К.: «К.І.С.», 2011 , с. 373. 360Andrzejczuk R. Prawa człowieka w świetle uwarunkowań kulturowych i prawnych. – Lublin, Towarzystwo

Naukowe KUL, 2011,с. 104

115

колективних та особистих прав. Зокрема дуже яскраво це проявляється в формулюванні: «Судді, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ухвалив рішення про притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII.»361. Тобто при даній конструкції статті були порушені індивідуалі права людини – право на справедливий мирне зібрання, право на справедливий судовий розгляд. Підставою їх порушення був процес узурпації влади і відповідно порушення колективного права на народовладдя. Натомість відповідальною є теж група осіб, так само як і за рештою пунктів. Хоча у Попередньому висновку Венеціанської комісії зазначено: «Тим не менш, для того, щоб поважати права людини, верховенство права і демократії, люстрація повинна встановити справедливий баланс між захистом демократичного суспільства, з одного боку, та захисту індивідуальних прав з іншого»362 та, в подальшому, звернено увагу на неможливість загальної відповідальності невизначеного кола осіб. В свою чергу вважаємо, що пропорційним подібне окреслення в законі, оскільки групова відповідальність при груповому порушенні колективного права видається нам досить логічною складовою порушеного права.

Також забезпечення колективного права зменшить кількість індивідуальних скарг до ЄСПЛ з боку громадян України. Як стверджує Г. Тимченко: «Проблеми, з якими стикається судочинство беруть свій початок, здебільшого, з природи суспільних відносин… З урахуванням стану розвитку суспільних відносин ці проблеми отримують свою «обгортку», набувають певних форм вираження, але не позбуваються сталого джерела. Тому заходи справедливості не обхідні у будь-якій, навіть найрозвинутішій, державі, а практика Європейського суду демонструє наявність проблеми в усіх державах-учасницях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод»363. Натомість у випадку порушення колективного права і ефективного його відновлення держава Україна не буде змушена відповідати за порушення допущене окремою групою осіб.

Щодо зовнішньої загрози. Нині стосовно України здійснено військову агресію, право народу передбачене статтею 5 Конституції стає засадничим, щодо індивідуальних прав людини. Адже без його дотримання право людини на власність, життя та інші передбачені Конституцією та ЄСПЛ – не можуть бути ефективно реалізовані. Враховуючи, що з приводу агресії Росії застосовується термін «гібридна війна», то захист порушеного колективного права народу може передбачати оборону в сфері історичної пам’яті та медіапростору.

Цілком логічним в цьому ключі виглядає прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» від 9 квітня 2015 року. У вступі до цього Закону зазначено, що він прийнятий: «дбаючи про забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина,прагнучи розвивати і зміцнювати незалежну, демократичну, правову державу,…з метою недопущення повторення злочинів комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, будь-якої дискримінації за національною, соціальною, класовою, етнічною, расовою або іншими ознаками у майбутньому, відновлення історичної та соціальної справедливості,

361Закон України Про очищення влади від 16 вересня 2014 року - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1682-18, стаття 3 362Проміжний висновок Венеціанської комісії щодо Закону Про очищення влади від 12-13 грудня 2014

року- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.venice.coe.int/ webforms/documents/ default.aspx? pdffile=CDL-AD(2014)044-ukr, пункт 102

363Тимченко Г. Практика Європейського суду з прав Людини в аспекті реалізації принципу верховенства права, «Право України» 2014, № 5, с. 204

116

усунення загрози незалежності, суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України»364. Таким чином він покликаний забезпечити як індивідуальні права людини, так і колективні права груп осіб, а також право народу. Оскільки тоталітарне залежне минуле нашого народу може використовуватись як метод впливу для подальшого завдання шкоди через агресію в Україні, при тому порушення свободи думки совісті і релігії, а також свободи вираження поглядів в їх формулюванні зазначеному в статтях 9 і 10 ЄКПЛ, не можуть бути захищені державою інакше як через захист колективної пам’яті. Як влучно підкреслює Н. Коноваленко-Монзолевська: «Ніякі ідеологічні догми,економічні системи чи політичні доктрини не повинні домінувати надінтересами розвитку людини. Для цієї ідеї є неприйнятними будь-якіконструкції, в яких інтереси та свободи особистості утискуються на догодуякомусь ідеологічному штампові. Ця ідея складається з поєднання принципурадикального гуманізму та ідеї справедливої суспільної організації»365. Через подолання досвіду порушення прав людини ми станемо спроможними ефективніше долати поточні виклики.

Проте якщо з колективними правами народу все більш-менш однозначно в українському праві, то колективні права інших груп наражаються на досить складний процес рецепції та адаптації на підставі здобутків європейського права. В першу чергу це стосується прав меншин. Варто згадати процес прийняття ЗаконуУкраїни Провнесення зміни до Кодексу законів про працю України щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації з правом Європейського Союзу від 12 листопада 2015 року. Явище дискримінації в європейській правовій традиції може стосуватися як колективних так і індивідуальних прав. А їх захист в наведеному Законі спирався саме на принципі виокремлення порушення прав індивіда і через порушення колективних прав, за груповою ознакою. Натомість критика засадничо стосувалась однієї ознаки, а саме сексуальної орієнтації. Проте, не можна відмовити групі осіб в забезпеченні їх права на працю через негативне суб’єктивне ставлення окремих законодавців до наявності різновидів норми сексуальної поведінки. Як відомо обмеження певних прав може відбуватись з метою захисту колективних прав, за умови порушення суспільного інтересу. Як твердить С. Рабінович: «Якщо спиратися на те, що «в цілому всезагальність права як єдиного і рівного (для того чи іншого кола відносин) масштабу і міри означає заперечення свавілля і привілеїв, то норми які встановлюють привілеї чи обмеження для певного кола спеціальних суб’єктів, є справедливими вже з огляду на саму лише їхню «всезагальність для того чи іншого кола відносин»366. Тобто запобігання порушення індивідуальних прав через захист права за колективною ознакою не порушує підстав суспільного інтересу та не створюватиме окремого привілею. Також доктор Р. Алексі вивів тезу, що «Лише одне вирішення сумісне з правами людини. Цього достатньо, щоб зробити права людини як принцип об’єктивно обґрунтованим»367. Отже розв’язок запропонований в антидискримінаційному законі був легально обґрунтованим творячи ефективний механізм захисту порушеного права.

Висновки. Попри нормативне окреслення колективних і індивідуальних прав людини в праві України й надалі їх співвідношення потребує додаткового окреслення та наголошення в теорії, а також ґрунтовного аналізу взаємодії, котрий може убезпечити від радикального

364Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) режимів в

Україні та заборону пропаганди їх символіки» від 9 квітня 2015 року- [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/317-19

365Коноваленко-Монзолевська Н. Свободи людини і можливості їхнього забезпечення державою:еволюція соціально-філософського дослідження- [Електронний ресурс]. – Режим доступуhttps://www.google.pl/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=4&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwikvIXCzMzQAhVB3SwKHe2GBDIQFggwMAM&url=http%3A%2F%2Fjournals.hnpu.edu.ua%2Fojs%2Fphylos%2Farticle%2Fview%2F1513%2F1537&usg=AFQjCNHJYMF7TUZ1cVg7DWdAe_ZYNE_96Q&bvm=bv.139782543,d.bGg

366Рабінович С. Критерії конституційності обмежень прав людини: можливості уточнення в Основному

законі України, «Право України» 2012, №8, с.140 367Алексі Р., Існування прав людини, «Право України» 2011, № 8 , с.124

117

індивідуалізму та/або колективізму під час розвитку процесу нормативного гарантування прав людини.

Також усвідомлення взаємопов’язаності індивідуальних та колективних прав, попри приклади ефективної взаємодії у вітчизняних нормативно-правових актах, потребуватиме подальшого вдосконалення та новелізації вітчизняного права. Практичний розрив між конституційними нормами і кількістю прикладів взаємодії індивідуальних і колективних прав у поточній нормативній базі є досить суттєві. Як варіант виходу з ситуації що склалася – ми бачимо внесення доповнень до Конституції України з метою формулювання чіткішого і повнішого переліку колективних прав, в ході конституційної реформи.

Окремо слід зазначити, що подальший розвиток процесу євроінтеграції потребуватиме значного переосмисленняправорозуміння та юридичної техніки під час нормативного формулювання та фіксації індивідуальних та колективних прав людини в Україні.

The article is devoted to the issue of lawmaking in Ukraine.The author has attempted to trace the

patterns of interaction between individual and collective rights in the legislation of Ukraine for the past three years.Based on the European experience, the author attempts to analyze the efficiency of protection of human rights in Ukraine in response to immediate challenges of state building and reflection on the law-making process of bringing national legislation into line with European standards.

Keywords: individual rights, collective rights, the Constitution of Ukraine, ,ECHR, ECtHR,legal interest.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексі Р., Існування прав людини, «Право України» 2011, № 8, с. 121 – 130. 2. Гердеген М. Міжнародне право / Пер. з нім. – К.: «К.І.С.», 2011. – 516 с. 3. Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного

(нацистського) режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» від 9 квітня 2015 року - [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/317-19

4. Закон України Про очищення влади від 16 вересня 2014 року - [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1682-18

5. Закон України Провнесення зміни до Кодексу законів про працю України щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації з правом Європейського Союзу від 12 листопада 2015 року - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/785-19/paran5#n5

6. Кельзен Г. Чисте правознавство : З дод.: Пробл. Справедливості / Пер. з нім. О. Мокровольського. – К.: Юніверс, 2004. – 496 с.

7. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї: зб. законод. і нормат. актів: (офіц. текст)/Упоряд. Ю.В. Паливода. – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2014. – 120 с.

8. Коноваленко-Монзолевська Н. Свободи людини і можливості їхнього забезпечення державою: еволюція соціально-філософського дослідження - [Електронний ресурс]. – Режим доступу https://www.google.pl/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=4&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwikvIXCzMzQAhVB3SwKHe2GBDIQFggwMAM&url=http%3A%2F%2Fjournals.hnpu.edu.ua%2Fojs%2Fphylos%2Farticle%2Fview%2F1513%2F1537&usg=AFQjCNHJYMF7TUZ1cVg7DWdAe_ZYNE_96Q&bvm=bv.139782543,d.bGg

9. Конституція України - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon3.rada .gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

10. Проміжний висновок Венеціанської комісії щодо Закону Про очищення влади від 12-13 грудня 2014 року - [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://www.venice.coe.int/webforms/ documents/default.aspx?pdffile=CDL-AD(2014)044-ukr

11. Рабінович С. Критерії конституційності обмежень прав людини: можливості уточнення в Основному законі України, «Право України» 2012, №8, с. 139 – 213.

12. Тимченко Г. Практика Європейського суду з прав Людини в аспекті реалізації принципу верховенства права, «Право України» 2014, № 5, с. 203 – 211.

13. Andrzejczuk R. Prawa człowieka w świetle uwarunkowań kulturowych i prawnych. – Lublin, Towarzystwo Naukowe KUL, 2011. – 202 s.

14. Simmonds N. Law as a Moral Idea. – Oxford University Press, New York, 2010 – 210 p.

118

ІНФОРМАЦІЯ ПРО ПРОВЕДЕНІ КОНФЕРЕНЦІЇ

Renáta BZDILOVÁ Gabriel EŠTOK

5th year of scientific conference with the international participation

Where Are You Going Democracy held on the occasion of Ľudovít ŠTÚR’s 200th birth anniversary

on Nov 26 – Nov 27, 2015 Academic year 2015/2016 at the Department of Political Science, Faculty of Arts, Pavol Jozef

Šafárik University in Košice started simultaneously with the 5th annual event of Košice Political Dialogues comprising of the set of lectures, discussions, workshops or other meetings. The common characteristics of these events are deepening the knowledge level in the field of politics, functioning of the society, discussing contemporary problems as well as finding potential solutions. The central event organized within the platform is the annual scientific conference with international participation subtitled Where Are You Going Democracy, co-organized with the civic association Res Publica. The first year was organized already in 2011 under the title Liberty - Equality - Order: Where Are You Going Democracy. In the year 2012, the year of Slovak parliamentary elections, the title of the conference was Elections 2012: Where Are You Going Democracy. Next two years raised the issue of cultural and political interaction – Politics in Culture, Culture in Politics: Where Are You Going Democracy (2013) and the main topic of the 2014 event were human rights issues - Human Rights: Where Are You Going Democracy.

The latest annual event was organized on the occasion of Ľudovít Štúr’s (Slovak politician and philosopher) 200th birth anniversary under the name: “It is a profound truth that the individual exists only in the universal and through the universal, that the separate can be sustained only through relations; in consequence, the progress of every man is always the result of his interaction with others, every community advances as a result of collaboration with the state and every state or nation advances due to influence of other states or nations.“ (Ľudovít Štúr: Slovanstvo a svet budúcnosti, 1867) with the subtitle Where Are You Going Democracy, which was the subtitle for all previous conferences. Similarly as in the previous years, the conference was held under the patronage of prof. RNDr. Pavol Sovák, CSc. (Rector of Pavol Jozef Šafárik University in Košice), MUDr. Richard Raši, MPH, PhD. (Mayor of Košice City) and JUDr. Zdenko Trebuľa (President of the Košice Self-governing Region). After the opening ceremony and brief addresses of invited representatives of institutions, under whose auspices the conference was carried out, the conference began by prof. PhDr. Marcela Gbúrová´s, CSc. contribution called Štúr’s Modernization Variant of National Democratism. In it, she focused on one of the basic themes of Slovak romantic generation, which Štúr himself designated as the relationship between the "individualism" and "togetherness". As the author explained, Štúr proved this relationship philosophically, politically and professionally, while he tried to put it into practice in a complicated political reality, in the program conflicts and confrontations, and therefore it also had its feasibility limits.

From the remaining contributions we will mention only the most relevant speeches, for instance doc. PhDr. Marta Goňcová, CSc. focused on the state, nation and intercultural dialogue and reflected upon the question of whether an intercultural dialogue leads to a consensus of values and is capable of becoming one of the paths to greater mutual understanding. In her speech she discussed the end of

119

multiculturalism and europocentrism emerging in the context of globalization and deepening migration waves. In this context, she indicated that the terms as state, nation and identity do not mirror contemporary trends and therefore she described them as inadequate. Based on the Bassam Tibi’s ideas she raised the question whether it is possible to reach understanding through intercultural dialogue.

PhDr. Zuzana Poláčková, PhD. tried to clarify the issues of tolerance and multiculturalism in the 21st century Slovakia with regard to Ľudovíť Štúr’s legacy to contemporary Slovak society. Based on the philosophical and political concept of Štúr she highlighted the weaknesses of the civil society in Central Europe, namely the presence of nationalism and ethnic problems that have become an integral part of the political process and fight for power. Theory of Tribalism and Dialectics of the Relationship of Individualism and Togetherness in Political Thought of Štúr was the title of the paper, presented by doc. PhDr. Milan Čáky, CSc. The author commented on Štúr’s view of Slavdom and its tribalism, outlining the role of the state and the nation in European political thought.

From the Department of Journalism, Comenius University in Bratislava, the conference was also attended by doc. PhDr. Jaroslav Buček, PhD. (former successful Slovak presenter), who was traditionally dedicated to the power of the presenter and her/his strategy. In his speech he pointed out that the strategy of obtaining information is only as satisfactory as the questions, which the presenter asks in analyzing the behavior of the respondent in the media dialogue. PhDr. Monika Nová presented her paper, in which she dealt with the aspects, principles and benefits of the community life based on her own experience that she received during her stays in developing countries in Africa.

The contribution Symbolic Dimension of Democracy in Slovakia by prof. PhDr. Silvia Mihalíková (Slovak Academy of Sciences) discussed the role of symbols and their misuse in politics and by the political elite as well as their relationship to the material nature of political power. Doc. PhDr. Vladimír Srb, Ph.D. (ARC - VŠPSV, Kutna Hura) presented the history of Slovak and Czech political elite, especially of the first generation, and their attitude to the category of freedom and democracy. Doc. PhDr. Daniel Dobiaš, PhD. together with PhDr. Soňa Dobiašová, PhD., (FF UPJŠ) focused in their paper titled The Idea of a Modern State in Dialectical Perspective of Search of Freedom (between Hegel and Štúr), on the ideas of freedom and reason in the context of Štúr’s political thought. The authors emphasized the traditional distinction of the theoretical and the practical, which they regard as an immanent part of Hegel’s political philosophy. The paper showed how the idea of freedom and reason was reflected in Štúr’s political opinions and his need for a public act in the interest of the Slovak nation.

After a number of presented contributions and fruitful discussions, the first day of the conference concluded. Learned lessons and open questions that were presented on the first day, could be discussed further in informal conversations during an evening raut. The organizers also offered a city tour called "Political Science Košice" (follow-up of the city tours from previous years). Within this event the space for deepening knowledge of Košice city history with focus on political aspects – city’s role in the political development of Slovakia society and statehood was created.

The second conference day brought a considerable number of interesting contributions, too. Prof. PhDr. Svetozár Krno, CSc. (Constantine the Philosopher University in Nitra) in his paper Are There Only Individuals without Society? based on the Štúr’s idea addressed both – the relationship between freedom and responsibility, and the subjects of individual freedom and belonging to the whole. Prof. PhDr. Ľudmila Maliková, CSc. (Comenius University in Bratislava) opened the issue of self-government, the functioning of its institutions, transparency of decision-making and citizens’ control of these citizen activities and also the problem of participation. The author likewise

120

highlighted the role of the professional community in the decision-making councils. Doc. PhDr. Vladimir Goněc, CSc. (Slovak Academy of Sciences) presented the paper with the title Language in Culture, the Language in Geopolitics, where he asked a number of questions about the role of language in society and in communication between the two. Prof. PhDr. Monika Čambáliková, CSc. (Slovak Academy of Sciences) in the context of her speech Social Partnership and Social Citizenship: Quo vadis? raised the question of why and how the traditional social actors, where she included national governments, employers and workers’ unions, should innovate and simultaneously create new strategies and institutions.

This conference was attended by political scientists from prominent workplaces of Slovakia and the Czech Republic. In the conclusion of the conference Head of the Department of Political Science professor Marcela Gbúrová thanked the participants for their contributions. In addition, she expressed the hope that events of this type will be continued, since this is space for meeting the professional community and the spirit of free, highly professional and friendly discussion. In the final speech she said that the previous years of conferences confirmed the importance of such meetings for the development of professional discussion as well as the importance of linking within professional community.

121

АВТОРИ

Béreš Matúš – докторант Університету Павла Йозефа Шафарика в Кошицях (Словацька Республіка).

Bogusz Aleksandra – докторант Лодзького університету (Республіка Польща).

Braniewicz Oktawia Ewa – докторант Лодзького університету (Республіка Польща).

Bzdilova Renáta – асистент кафедри політології Університету Павла Йозефа Шафарика в Кошицях (Словацька Республіка).

Eštok Gabriel – асистент кафедри політології Університету Павла Йозефа Шафарика в Кошицях (Словацька Республіка).

Koscelanský Gabriel – докторант Університету Павла Йозефа Шафарика в Кошицях (Словацька Республіка).

Osiecki Mateusz – докторант Лодзького університету (Республіка Польща).

Szabariova Gabriela – докторант Університету Павла Йозефа Шафарика в Кошицях (Словацька Республіка).

Килич Ісмаїл Хакки – студент ІІІ курсу Університету Карабук (Туреччина).

Копей Юлія – студентка Національного університету «Львівська Політехніка» (Україна).

Корнута Іван – магістр Ужгородського національного університету (Україна).

Кузгункая Гьокберк – студент ІІІ курсу Університету Карабук (Туреччина).

Лукасевич Анна – студентка Національного університету «Львівська політехніка» (Україна).

Мазуренко Віталій – докторант Католицького Університету Любліна (Республіка Польща).

Пітей Наталія – докторант Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Україна).

Польовий Тарас – асистент кафедри міжнародної інформації Національного університету «Львівська Політехніка».

Попович Катерина – докторант кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету (Україна).

Сергійчук Денис – студент ІV курсу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Україна).

Шатурма Віра – докторант Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Україна).

Шекета Мар’яна – студентка ІV курсу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Україна).

122

ЗМІСТ

ПЕРЕДНЄ СЛОВО …………………………………………………………………. ГЕОПОЛІТИКА ТА ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ Ісмаїл Хакки Килич, Гьокберк Кузгункая «Один пояс – одна дорога»: економічні вигоди чи інструмент глобальної держави ………………………………………………………………………………. Віра Шатурма «Східне партнерство» у відносинах Росії та ЄС …………………………………... Наталія Пітей Американсько-російські політичні відносини впродовж другого президентського терміну Барака Обами: український контекст …………………. Денис Сергійчук Сирійська криза в контексті наслідків Арабської весни ………………………….. Іван Корнута Поле бою «Сирія»: цілі та завдання зовнішніх гравців …………………………… Тарас Польовий Відносини Республіки Білорусь та Європейського Союзу: курс на нормалізацію чи «нова розрядка»? …………………………………………………………………. БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН Габріель Косцелянский Тероризм як крайня форма екстремізму …………………………………………… Анна Лукасевич Виклики та перспективи співпраці України та НАТО у військовій сфері ………. Юлія Копей Сирійський конфлікт: прояв кризи ООН та необхідність її реформування у світлі вирішення новітніх конфліктів та подолання безпекових загроз ………… ОСОБЛИВОСТІ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СУЧАСНОМУ СВІТІ Катерина Попович Проблеми внутрішніх переселенців як наслідок гібридної війни Росії проти України ………………………………………………………………………………. Мар’яна Шекета Теорії походження басків: європейці чи ні? ……………………………………….

3 5 12 21 28 35 42 48 52 61 69 73

123

Матуш Береш Словаччина в контексті міграційної кризи в Європі ……………………………… Габріела Шабаріова Міграційні тенденції в Швейцарії в контексті міграційної кризи в Європі …….. АКТУАЛЬНІ ПРОЦЕСИ В СВІТЛІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА Октавія Ева Бранєвіч НАТО як міжнародна військова організація ………………………………………. Олександра Богуш Міжнародне екологічне право – проблема і виклики ……………………………... Матеуш Осєцкі ІДІЛ проти світу – боротьба з точки зору міжнародного права …………………. Віталій Мазуренко Взаємодоповнення індивідуальних і колективних прав людини в Україні …… ІНФОРМАЦІЯ ПРО ПРОВЕДЕНІ КОНФЕРЕНЦІЇ Рената Бзділова, Габріель Ешток 5-ий рік науково-практичної конференції з міжнародною участю «Куди ти прямуєш, демократіє?» ……………………………………………………………… ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРІВ …………………………………………………..

77 82 92 99 106 113 118 121

124

CONTENT OPENING REMARKS GEOPOLITICS AND THE INTEGRATION PROCESSES İsmail Hakkı Kılıç, Gökberk Kuzgunkaya “One Belt, One Road”: Economic Benefits or Tool for Global Power ………………. Vira Shaturma Eastern Partnership in the Russia – EU Relations ……………………………………. Nataliia Pitei US-Russian political relations during the second term of Barack Obama: Ukrainian context ……………………………………………………………………... Denys Serhiichuk Syrian crisis in the context of the Arab Spring consequences ………………………... Ivan Kornuta. Battlefield "Syria": the goals and objectives of external players ……………………... Taras Polovyi Relations between Belarus and European Union: a course on normalization or "new lessening of tensions"? ……………………………………………………… SECURITY DIMENSION OF INTERNATIONAL RELATIONS Gabriel Koscelanský Terrorism as an extreme form of extremism ………………………………………….. Anna Lukasevych Challenges and prospects of cooperation between Ukraine and NATO in the military sphere …………………………………………………………………. Yuliia Kopei Syrian conflict: manifestation of the UN crisis and the need for its reforming in the light of solution of the latest conflicts and overcome security threats …………. FEATURES OF MIGRATION PROCESSES IN MODERN WORLD Kateryna Popovych The problems of internal displaced persons as a result of a hybrid . war against Ukraine …………………………………………………………………… Mariana Sheketa Theories of Basque origin: Europeans or no? ………………………………………… Matúš Béreš Slovakia in context of migrant crisis in Europe ………………………………………. Gabriela Szabariova Migration trends in Switzerland in context of migration crisis in Europe ……………. CURRENT PROCESSES IN LIGHT OF INTERNATIONAL LAW Oktawia Ewa Braniewicz NATO as an International Military Organisation …………………………………….. Aleksandra Bogusz International Environmental Law – Selected Problem and Challenges ………………. Mateusz Osiecki ISIS vs. the World – the combat from the perspective of international law ………….. Vitalii Mazurenko Complementarity of individual and collective human rights in Ukraine ……………... INFORMATION ABOUT CONDUCTED CONFERENCES Renáta Bzdilová, Gabriel Eštok 5th year of scientific conference with the international participation ‛Where Are You Going Democracy’ …………………………………………………. INFORMATION ABOUT THE AUTHORS ……………………………………….

3 5 12 21 28 35 42 48 52 61 69 73 77 82 92 99 106 113 118 121

125

AUTHORS GUIDELINE

The scientific papers should be noval and may not be under consideration for any other publication at the time of submission, the miscellany takes up edited papers, as well as reviews on new scientific editions, announcements on the significant scientific events.

The article should contain the following necessary elements: - introduction of the study concept, its connection to the important theoretical or empirical

tasks; - analyses of the latest researches and publications, which have signified the resolution of the

mentioned concepts, and which are used by the author; - specification of the unresolved problems in the general concept the papers is dedicated to; - specification of the scientific tasks of the paper; - the main body of the paper and the results of the research; - the scientific conclusion of the paper as well as the perspectives of the further research of the

concept under study. General instructions for preparing your papers: - the paper is due to be done with a text programme, with the Microsoft Office 2003 as the

basic programme; the document format - .doc; - Times New Roman 14 point size; - 1,5 point lines spacing; - all margins (top, bottom, left and right) are due to be 2 cm; - paragraphs should be intended 1,25 cm (paragraphs parameters are to be set automatically,

not with space equivalents); - the text should be typed without words division; - all the references (footnotes) should be performed automatically; - the preferred length of the paper is up to 30 thousand signs. Paper format: - at the top left corner the UDC-code (Universal Decimal Classification) should be placed; - a line after the UDC-code, in the right corner there should be the author's name/-s and

surname/-s; - the name of the paper should be placed a line lower and be centered; - the paper should begin with an abstract (3-6 sentences) and key words (4-8 words) in

Ukrainian (native language); - after a single line space the text of the paper should follow; - the paper should be ended with an abstract and key words in English. Papers of the authors without a scientific degree should be provided with a learned

review or recommendation from a scientific supervisor or a department. An additional document attached to the scientific paper should include the following

information about its author: a surname, a name, a father's name, scientific degree, an affiliation, a position, e-mail, a contact phone number, a post address.

The editorial staff have a right to shorten and edit the material. The unpublished papers, as well as its electronic versions and illustrations are not to be returned.

The papers are to be sent to the address: 76018, Ivano-Frankivsk, vul. Chornovola, 1, the Institute of History, Political Science and International Relations, the Department of International Relations; or to the e-mail address: gavryshp@ukr.net.

The editorial staff carry no responsibility for the content of papers and credibility of their data, quotations, dates etc. The editorial staff publish the provided materials, but they do not necessarily share the views of its authors.

126

Obligatory forms applied in the footnotes: Горун Д. О. Українсько-польські відносини (1991–1997 рр.): автореф. дис. на здобуття

наукового ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.02 “Всесвітня історія” / Д. О. Горун. – Одеса, 1999. – P. 15.

Дрогичинъ 1253. Матеріали Міжнародної наукової конференції з нагоди 755-ї річниці коронації Данила Романовича/ упоряд.: О. С. Жерноклеєв, М. М. Волощук. – Івано-Франківськ: ЛІК, 2008. – P. 25.

Афганістан може потрапити під контроль Китаю. Retrieved from: http://tyzhden.ua/World/61287, access 01 ІХ 2012.

Лизогуб А. Історико-правові передумови інтеграції Польщі з Євросоюзом / А. Лизогуб // Віче. – 2007. – № 21-22. – P. 27–29.

Матіяш І. Б. Діяльність Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині: історія, спогади, арх. док / І. Матяш, Ю. Мушка. – К.: Києво-Могилян. акад., 2005. – P. 79.

Міждержавні відносини України та Республіки Польща: збірник документів / відп. ред. проф. Петро Сардачук. – К., 2011. – P. 234.

Політична історія України ХХ ст. : у 6 т. – К.: Генеза, 2002. – Т. 1 : На зламі століть (кінець ХІХ–1917 р.) / Ю. А. Левенець (кер.), Л. П. Нагорна, М. М. Кармазіна. – 2002. – P. 135.

Сардачук П. Д. Україна в двосторонніх міжнародних відносинах (кінець ХХ – початок ХХІ століть): yавч.-довід. посібник / П. Д. Сардачук, О. П. Сагайдак. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2005. – P. 48.

Яценко Ольга. Нагороду поєднання вручить Папа Римський / Ольга Яценко // Поступ. – 2001. – № 92 (750). – 16–17 червня. Retrieved from: http://postup.brama.com/010616/92_1_3.html

127

ВИМОГИ ДО СТАТЕЙ

До збірника наукових праць приймаються не опубліковані раніше, відредаговані статті, рецензії на нові видання, повідомлення про наукові події й заходи.

Стаття повинна містити такі необхідні елементи: - постановка проблеми у загальному вигляді та зв’язок із важливими науковими чи

практичними завданнями; - аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної

проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;

- формулювання цілей статті (постановка завдання); - виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових

результатів; - висновок з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Вимоги для оформлення тексту. Текстовий редактор – Microsoft Office2003, шрифт –

Times New Roman, кеґль – 14, міжрядковий інтервал – 1,5, формат файлу – .doc., поля 2 см, відступ на абзац – 1,25 см (абзацні відступи форматуються не за допомогою пробілів і табулятора). Текст набирається без переносів слів. Посилання виконуються через команду «Вкласти посилання» в автоматичному режимі (підтекстові посилання).

Обсяг статті – до 30 тис. знаків. Розташування структурних елементів статті. На початку зліва вміщується УДК; нижче

справа – ім’я та прізвище автора/авторів, далі по центру – назва статті, нижче – анотація (3-6 речень) та ключові слова українською мовою (4-8 слів), через інтервал – основний текст доповіді. Після тексту вміщується анотація та ключові слова англійською мовою. В кінці розміщується список використаних джерел. Якщо стаття написана англійською мовою, перед текстом розміщується анотація та ключові слова англійською мовою, після тексту – українською.

До статей авторів, які не мають наукового ступеня, повинна бути додана рекомендація (рецензія) наукового керівника або витяг з засідання кафедри про рекомендацію статті до друку.

У додатковому файлі слід вказати інформацію про автора (авторів): прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, учене звання, місце роботи, посаду, електронну пошту, контактний телефон, адресу для листування.

Редколегія зберігає за собою право скорочувати і редагувати рукописи. Неопубліковані статті, а також електронні носії й ілюстрації авторові не повертаються.

Матеріали слід надсилати поштою на адресу: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 1, Інститут історії, політології і міжнародних відносин, кафедра міжнародних відносин, або на електронну скриньку: gavryshp@ukr.net.

Редакція не несе відповідальності за зміст статті, достовірність наведених у ній фактів, цитат, дат тощо. Редакція публікує матеріали, не завжди поділяючи погляди їх авторів.

Зразок оформлення СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: Горун Д. О. Українсько-польські відносини (1991–1997 рр.) : автореф. дис. на здобуття

наукового ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.02 “Всесвітня історія” / Д. О. Горун. – Одеса, 1999. – 19 с.

Дрогичинъ 1253. Матеріали Міжнародної наукової конференції з нагоди 755-ї річниці коронації Данила Романовича/ упоряд.: О. С. Жерноклеєв, М. М. Волощук. – Івано-Франківськ: ЛІК, 2008. – 188 с.

Афганістан може потрапити під контроль Китаю [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/World/61287, інформація з 01 ІХ 2012 р.

128

Лизогуб А. Історико-правові передумови інтеграції Польщі з Євросоюзом / А. Лизогуб // Віче. – 2007. – № 21-22. – 27–29.

Матіяш І. Б. Діяльність Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині: історія, спогади, арх. док / І. Матяш, Ю. Мушка. – К.: Києво-Могилян. акад., 2005. – 297 с.

Міждержавні відносини України та Республіки Польща: збірник документів / відп. ред. проф. Петро Сардачук. – К., 2011. – 364 с.

Політична історія України ХХ ст. : у 6 т. – К.: Генеза, 2002–. – Т. 1 : На зламі століть (кінець ХІХ–1917 р.) / Ю. А. Левенець (кер.), Л. П. Нагорна, М. М. Кармазіна. – 2002. – 424 с.

Сардачук П. Д. Україна в двосторонніх міжнародних відносинах (кінець ХХ – початок ХХІ століть): yавч.-довід. посібник / П. Д. Сардачук, О. П. Сагайдак. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2005. – 328 с.

Яценко Ольга. Нагороду поєднання вручить Папа Римський / Ольга Яценко // Поступ. – 2001. – № 92 (750). – 16–17 червня [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://postup.brama.com/010616/92_1_3.html