СПАДОК ДЖЕЙМСА І ТА КОРОЛЕВИ АННИ: ОХОРОНА...

Спадок Джеймса I та королеви Анни:

охорона інтелектуальної власності у часі й просторі

ВІРА ВАЛЛЄ

Київ–2010

Право інтелектуальної власності пройшло шлях від прав, призначених слугувати інтересам монарха, до способу заохочення культурного й технологічного розвитку та інструмента забезпечення комерційних інтересів приватного сектору.

Книга «Спадок Джеймса І та королеви Анни: охорона інтелектуальної власності у часі й просторі» містить нариси з історії інтелектуальної власності. Як виникло та еволюціонувало право інтелектуальної власності? Кому і як воно слугувало на кожному етапі розвитку, в різних куточках світу?

Увазі читача пропонуються екскурс до історії авторського права і патентів, огляд міжнародної системи охорони інтелектуальної власності та роздуми автора щодо впливу сучасної системи охорони на економічний, соціальний і культурний розвиток суспільства.

На обкладинці представлено портрет Жана Мьєло (Jean Miélot) – письменника, перекладача, книжника XV ст. (Невідомий художник другої половини XV ст.,

Королівська бібліотека Бельгії, Брюссель).

УДК 347.77(091)

В 157 Віра Валлє. Спадок Джеймса I та королеви Анни: охорона інтелектуальної власності у часі й просторі. – К.: ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ, 2010. – 216 c.: іл.ISBN 978-966-378-141-9

ISBN 978-966-378-141-9© Валлє В., 2010© ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ, 2010

Видавці: Леонід Фінберг, Костянтин Сігов

Літературний редактор: Валерія БогуславськаВерстка: Світлана Невдащенко

Дизайн обкладинки: Світлана Невдащенко

ЗМІСТ

Передмова ................................................................................................................................ 5

РОЗДІЛ 1. ЕВОЛЮЦІЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА ..................................................... 91. З передісторії виникнення авторського права ............................................ 9

Італія...........................................................................................................................11Німеччина ................................................................................................................13Франція .....................................................................................................................20Англія .........................................................................................................................24Сполучені Штати Америки..................................................................................30

2. Становлення сучасного авторського права: Велика Британія і Сполучені Штати Америки (XVIII – XIX ст.) .................................................33

Інтернаціоналізація охорони авторського права .........................................43Виникнення нових технологій і розширення сфери дії права інтелектуальної власності (на прикладі комп’ютерних програм) .............46

РОЗДІЛ 2. З ІСТОРІЇ ПАТЕНТУ ...................................................................................511. Формування засад патентного права .............................................................51

Італія...........................................................................................................................51Німеччина .................................................................................................................54Франція ....................................................................................................................57Нідерланди ...............................................................................................................60Англія .........................................................................................................................62Сполучені Штати Америки..................................................................................67Японія ........................................................................................................................71

2. Розвиток сучасної патентної системи (XІХ – XX ст.) ...............................72Еволюція концепції патенту в досвіді США ..................................................76Переосмислення значення патенту в другій половині XIX ст. ...............77

РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ .............................................................................81

1. Паризька конвенція про охорону промислової власності ......................862. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів ......903. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків ............................944. Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків .......965. Всесвітня конвенція про авторське право .....................................................986. Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків ................................................................................. 1007. Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція) ... 1028. Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин ........................ 105

Передмова

У 1623 р. за часів правління короля Джеймса І парламент Ан-глії прийняв Статут про монополії, який обмежив владу монарха і проголосив засади патентної системи. В 1709 р. Палата громад в Англії заслухала проект закону «Про заохочення просвітництва», а наступного року парламент ухвалив закон, відомий нині як Статут королеви Анни. Прийнято вважати, що ці дві події знаменували початок сучасного права інтелектуальної власності.

Як і в чиїх інтересах розвивалося право інтелектуальної влас-ності до цього часу і після? Ця книга містить нариси з історії охо-рони інтелектуальної власності. Монографія, що пропонується увазі читача, – «Спадок Джеймса І та королеви Анни: охорона ін-телектуальної власності у часі й просторі», – є втіленням бажання простежити, як виникло та еволюціонувало право інтелектуальної власності, кому і як воно слугувало на кожному етапі розвитку, в різних куточках світу.

Мотивом написання книги стало усвідомлення того, наскільки небезпечними є абсолютизація в Україні потреби в охороні інте-лектуальної власності та неадекватне розуміння ролі прав інтелек-туальної власності для економічного, соціального і культурного розвитку країни. Деякі попередні міркування про охорону інтелек-туальної власності в умовах глобалізації та про її вплив на суспільні інтереси викладені в книзі автора «Інтелектуальна власність».1

Уявлення про те, як розвивалося право інтелектуальної влас-ності, дозволяє краще зрозуміти сучасні тенденції формування її охорони. Від прав, призначених слугувати інтересам монарха, до способу заохочення культурного й технологічного розвитку, ін-струмента забезпечення комерційних інтересів приватного секто-ру – такий шлях пройшло право інтелектуальної власності з часу свого виникнення.

1 Потєхіна В. Інтелектуальна власність. Навч. посібник. Київ: ЦУЛ, 2008. – 413 с.

9. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (Стокгольмська конвенція) ............................. 10810. Договір про патентну кооперацію ................................................................ 11011. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (Женевська конвенція) ........11212. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури .................11413. Договір про закони щодо товарних знаків ..............................................11614. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ)про авторське право. Договір ВОІВ про виконання і фонограми ..........11815. Договір про патентне право ..........................................................................12316. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) ......................................................125

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІТА СУСПІЛЬНИЙ РОЗВИТОК ...................................................................................130

1. Виклики сучасній системі охорони правінтелектуальної власності ....................................................................................1322. Значення охорони інтелектуальної власності для економічного, соціального і культурного розвитку ...................................140

Патенти та охорона здоров’я ............................................................................140Сільське господарство та охорона прав на сорти рослин ................ 144Освіта і культура .................................................................................................147

3. Охорона інтелектуальної власності: права власників або інтереси суспільства .....................................................150

Власники прав проти суспільства: довічна боротьба інтересів ...............150«Піратство» – злочин чи спосіб сприяння технологічному прогресу ...157Про баланс між правами власників та суспільними інтересами .............164

ВИСНОВКИ ........................................................................................................................168ЛІТЕРАТУРА .......................................................................................................................175SUMMARY ...........................................................................................................................181ДОДАТКИ............................................................................................................................190

Додаток 1. Первинні джерела у сфері інтелектуальної власності (1450-1900 рр.) ..........................................................................................190Додаток 2. Міжнародні договори, адміністративні функції яких виконує ВОІВ......................................................................................................205Додаток 3. Статистичні дані з видачі патентів у Франції, Великій Британії, США і Німеччині впродовж 1790-1960 рр. .......................209

Моєму синові,Александру Бернару,

присвячується...

6 7

Ранні привілеї та патентні листи були монополією книговидав-ців і винахідників та цілком залежали від волі монарха. До при-йняття Статуту про монополії 1623 р. патенти були інструментом політичного впливу королівської влади. До ухвалення в 1709 р. За-кону королеви Анни інтереси авторів залишалися незахищеними, авторське право було монополією книговидавців. З 1709 р. концеп-ція авторського права змінилася: автора вперше визнано суб’єктом авторського права, а суспільство одержало доступ до культурної спадщини.

Перехід від терміна «привілей» до терміна «право інтелектуаль-ної власності» означав зміну концепції виникнення в авторів і ви-нахідників певних переваг щодо результатів їхньої інтелектуальної діяльності. На відміну від «привілею», «право» означало обов’язок уповноваженого органу наділити автора (або винахідника) певни-ми перевагами, за умови, що твір (або винахід) відповідає певним, наперед визначеним об’єктивним критеріям.

Друга половина XIX ст. позначилася суперечками в суспільстві та державі з питань патентної системи. Антипатентний рух супрово-джувався розвитком антимонопольного законодавства та судовими рішеннями, які обмежували дію патентів. Патенти засуджувалися як засіб монополізації технологій та гальмування технологічного прогресу. Власне, сама доцільність існування патентної системи ставилася під сумнів. Важливо, що до кінця XIX ст. охорона інте-лектуальної власності була винятково національним питанням.

Ухвалення Паризької конвенції про охорону промислової влас-ності (1883 р.) та Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (1886 р.) позначили початок етапу розбудови між-народної системи охорони інтелектуальної власності.

Врешті, сучасний етап розвитку права інтелектуальної власнос-ті розпочався з прийняттям у 1994 р. Угоди ТРІПС. Він характери-зується розширенням територіальних меж права інтелектуальної власності, домінуванням приватних інтересів над публічними та уніфікацією законодавства на глобальному рівні.

Сучасна система охорони інтелектуальної власності діє в ко-мерційних інтересах приватного сектору розвинутих країн. Вона ігнорує вимоги балансу між правами власників і суспільства та не є

диференційованою залежно від рівня економічного розвитку кра-їн і секторів економіки. З цим пов’язана проблема обмеженого об-міну знаннями, від якої потерпає культурний і технологічний про-грес, утруднюється доступ країн, що розвиваються, до інформації та технологій. Це перешкоджає їхньому населенню користуватися життєво важливими ресурсами (зокрема, у сфері медицини, сіль-ського господарства, освіти).

Ця книга не заперечує важливості охорони інтелектуальної влас-ності. Вона ставить під сумнів підхід, за якого абсолютизуються пра-ва власників і нехтуються потреби суспільства в культурному і тех-нологічному розвитку.

Увазі читача пропонується екскурс до історії авторського права і патентів (розділи 1, 2), огляд міжнародної системи охорони інте-лектуальної власності (розділ 3) і роздуми автора щодо протиріч сучасної системи охорони інтелектуальної власності та її впливу на економічний, соціальний і культурний розвиток суспільства (розділ 4).

Задля написання монографії опрацьована зарубіжна літерату-ра у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, цікаві ідеї є в працях М. Валлерстайна, П. Драхоса, В. Лейндса, Л. Лессіга, Р. Паттерсона, Р. Познера, С. Селл.

До недавнього часу Україна небагато знала про інтелектуальну власність. Праці українських дослідників частково заповнили цю інформаційну прогалину.2 Вони здебільшого присвячені вивченню проблем національного законодавства України у сфері інтелекту-альної власності. Втім, значення і проблеми сучасної системи охо-рони інтелектуальної власності для суспільного розвитку в Украї-ні, яка інтегрується в світ, майже не досліджувалися. Українці мало знають про те, як виникло право інтелектуальної власності, хто і що визначає напрямки розбудови сучасної системи його охорони. Читачі недостатньо інформовані в цих питаннях не лише тому, що вони не розглядалися в Україні, а й через те, що суспільній свідо-мості явище інтелектуальної власності залишається здебільшого 2 Зокрема, вагомий внесок у вивчення теми здійснили Г. О. Андрощук, І. І. Дахно, В. О. Жаров, Ю. М. Капіца, М. В. Паладій, О. А. Підопригора, О. О. Підопригора, О. Д. Святоцький та інші.

8 9

чужим і байдужим. У той час як, наприклад, Велика Британія має багатовіковий досвід охорони інтелектуальної власності, а США, успадкувавши цей досвід, нині самі визначають напрямки форму-вання сучасної системи її охорони, в Радянській Україні взагалі не мали уявлення про інтелектуальну власність.

В Україні важливо знати про витоки тієї сфери, яка нині визна-чає конкурентоспроможність національної економіки. До того часу, доки ми не маємо рівноцінних з розвинутими країнами знань про природу інтелектуальної власності та сучасні проблеми її охорони, неможливо забезпечити національне законодавство ефективними правовими нормами, які дозволять Україні увійти рівноправним учасником до глобального економічного співтовариства.

РОЗДІЛ 1ЕВОЛЮЦІЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

1. З передісторії виникнення авторського праваОдна з найдавніших суперечок з приводу авторського

права, про яку збереглися свідчення, відбулася в VI ст. н. е. між настоятелем монастиря Св. Фінніаном (St. Finnian, або St. Uinniau) з ірландського міста Мовіль – християнським місі-онером, та апостолом Св. Коламбою (St. Columba, або Columba of Iona) – видатним монахом, відомим як запроваджувач хрис-тиянства на території сучасної центральної і північної Шот-ландії (Kingdom of Picts). Cуперечка виникла з приводу того, що апостол Св. Коламба скопіював Псалтир, що належав Св. Фінніану. Суперечка призвела до битви, результатом якої стали численні людські жертви.

Автори та власники творів протягом століть намагалися здій снювати контроль за тим, як розповсюджуються та вико-ристовуються примірники їхніх творів. Наприклад, замовниця творів Моцарта баронеса фон Валдштаттен дозволяла, щоб створені композитором на її за-мовлення твори публічно вико-нувалися. В той самий час відо-мо, що клієнт Генделя Джордж І активно захищав від розголо-шення твір «Водна музика», на-писаний композитором на його замовлення.

Рис. 1.1. Апостол Св. Коламба (St. Columba)3

3 http://en.wikipedia.org/wiki/History_of_copyright_law.

... ОХОРОНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У ЧАСІ Й ПРОСТОРІВіра Валлє

10

ЕВОЛЮЦІЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

11

Розділ 1

У середині XV ст. примірники літературних творів відтво-рювалися «від руки». Через те, що кількість виконаних таким чином примірників була незначною, в той час розповсю-дження творів не викликало занепокоєння авторів. Навіть в часи процвітання торгівлі книгами в епоху Римської імперії, коли не існувало регулювання авторського права, випадки копіювання творів були нечастими.4 Це пов’язано з тим, що примірники книг, як правило, відтворювалися «літератур-ними рабами», яких було дорого купити й утримувати. Від-творення примірника книги вимагало таких самих витрат, як і створення оригіналу професійним видавцем. Торговці книгами в часи Римської імперії іноді сплачували авторам гонорар за право першого доступу до твору і право на його відтворення. При цьому торговці не одержували винятково-го права на твір.

Протягом століть після розпаду Римської імперії європей-ська літературна справа зосередилася в монастирях. Тради-ція Римської імперії, відповідно до якої автори передавали свої твори торговцям, а останні зберігали «комерційний» контроль над придбаною власністю, була повністю забута. 4 Eaton S. D. A Treatise on the Law of Property in Intellectual Productions. – Little, Brown, & Co., 1879.

Значний розвиток автор-ського права відбувся протя-гом XIV-XV ст. Він був пов’я-заний з розвитком тор гівлі в основних європей ських містах і розвитком освіти, які зумо-вили інтерес суспільства до інформації. Крім цього, розви-ток авторського права був зу-мовлений винайденням техні-ки друку німецьким самоуком Й.Гутенбергом, завдяки якому масове відтворення друкова-них творів стало швидшим та значно дешевшим. Рис. 1.3. Друкувальна машина

Й. Гутенберга, винайдена в 1440 р.5

Винайдення друку зумовило розвиток конкуренції на ринку літературних творів і пожвавлення неправомірного копіювання і розповсюдження творів. Звісно, останнє завда-вало збитків авторам оригінальних творів і видавництвам. Видавці першими почали встановлювати обмеження на ви-користання прав на друковані твори.

ІталіяНа ранньому етапі виникнення авторського права твори

охоронялися завдяки одержанню їхніми авторами так зва-них привілеїв. Згідно з Е. Армстронг (якій Бодлеанською бі-бліотекою /Bodleian Library/ було присуджено в 1965 р. приз за есей про привілеї друкарень і авторів у Франції в XVI ст.), перший привілей на книгу надала республіка Венеція (місто-республіка на півночі сучасної Італії, проіснувало з VII до XVIII ст.) письменнику Марку Антоніо Сабелліко (Marc Antonio Sabellico) в 1486 р. Е. Армстронг пише: 5 http://en.wikipedia.org/wiki/History_of_copyright_law.

Рис. 1.2. Копія сторінок Псалтиря, який став об’єктом першої суперечки щодо права авторства на нього


12


13

Розділ 1

Венеція розпочала регулярно на-діляти привілеями книги з 1492 р. 3 січня того року привілей було нада-но Петрусу Францискусу де Равен-на, викладачу права університету Падуї, котрий розробив систему тренування пам’яті, яку він виклав у книзі під назвою «Фенікс».6

Утім, є згадки про те, що пер-ший привілей на друк було ви-дано Венецією навіть раніше, в 1469 р., німецькому видавцю строком на 5 років.

Рис. 1.4. Копія першого привілею,

виданого в 1469 р. у Венеції на друк книг7

У 1503 р. видано привілей Аль ду Мануцію (Aldo Manu сio), видав цю та типографу, вче но му-гуманісту епохи Відрод-ження, засновнику друкарні у Венеції. Його друкарня ві-дома тим, що вперше почала використовувати італізовані шрифти (курсив). Найперший курсивний шрифт був ство-рений на основі почерку переписувачів з Папської канце-лярії. І хоча ці перші італізовані шрифти були досить низь-кої якості, сама ідея Мануція була високо оцінена не тільки його сучасниками. Щоб убезпечити себе від підробок з боку численних конкурентів, Мануцій використовував власну видавничу марку. На ній зображувався якір, навколо якого оповився дельфін. Марка була видрукувана на всіх катало-гах із цінами на продукцію його друкарні.8

6 Armstrong E. Before Copyright: the French book-privilege system 1498-1526. – Cambridge University Press: Cambridge, 1990. – P. 3, 6.7 http://copyright-project.law.cam.ac.uk8 http://uk.wikipedia.org/.

Ранні нормативні акти в галузі літератури спрямовува-лися здебільшого не на охорону інтересів авторів, а на сти-мулювання діяльності видавців. Венеція і Флоренція в різні часи надавали видавцям виняткові привілеї на друк на різ-них умовах (частіше не більше ніж на 14 років). Відомо також, що Римські папи (зокрема, Лев Х – Папа Римський з 1513 по 1521 рр., відомий як противник Мартіна Лютера та протес-тантського руху в Європі) видавали такі привілеї. Привілеї видавалися не стільки для забезпечення видавців доходами, скільки для стимулювання їхньої діяльності з розповсюджен-ня літератури.

В 1516 р. ексклюзивним правом на друк та продаж поеми «Безумний Орландо» («Orlando Furioso») був наділений пись-менник Лодовіко Аріосто (Lodovico Ariosto).

Право на опублікування трьох творів Нікколо Макіавеллі строком 10 років було надано в грудні 1531 р. видавцю Анто-ніо Ґ’юнті (Antonio Giunti). Цей привілей обмежував ексклю-зивні права на друк творів Макіавеллі, надані в серпні того ж року Папою Римським Клементом VII видавцю Антоніо Бла-до (Antonio Blado). Відповідно до привілею Ґ’юнті, останній мав право на друк творів Макіавеллі за умови, що А. Бладо продасть більшу частину надрукованих ним творів, і діяль-ність Г’юнті не зменшить зиску Бладо, а також за умови одер-жання Ґ’юнті дозволу від правонаступників Бладо.

Першим документом, який регулював відносини автора й видавця, вважається декрет, виданий у Венеції в 1545 р. Іноді його називають першим нормативним актом в Європі, який визнав інститут авторства. Декрет регулював питання торгів-лі друкованими творами і передбачав правила щодо цензу-ри. Він вперше визнавав автора суб’єктом авторського права (до цього часу такими вважалися тільки видавці).

Німеччина На території сучасної Німеччині перший привілей в

1501 р. одержала асоціація «Sodalitas Rhenana Celtica» за опу-


14


15

Розділ 1

блікування збірки творів драматурга та поетеси Гросвіти (Hroswitha) з міста Ґандершайм (Gandersheim) (сучасна Нижня Саксонія). Після цього в 1511 р. привілей одержав німецький композитор Арнольт Шлік (Arnolt Schlick) за опублікування книги «Spiegel der Orgelmacher und Organisten», першої науко-вої праці про виготовлення органів та гру на цих музичних інструментах.

Наступний привілей було надано історіо-графу Джону Штадіусу (John Stadius) у 1512 р. на всі твори, які він плану-вав опублікувати. Це був перший привілей, що на-дававсь одразу на кілька творів, які на той момент іще не були опубліковані. В 1513 р. привілей нада-но лікарю Юхаріусу Рос-сліну (Eucharius Rosslin) (1470-1526) на книгу про пологи «Der Schwangeren Frauen und Hebammen Ro-sengarten» («Трояндовий сад для вагітних жінок та аку-шерки»), яка стала медич-

ним посібником з приймання пологів у XVI-XVII ст. Перше видання книги вийшло в 1513 р., після чого в 1532 р. було опубліковано переклад книги латиною. Незабаром книга була перекладена на основні європейські мови. Цей приві-лей уперше охороняв твір від перекладу строком на 6 років та встановлював штраф за порушення прав автора. Відповід-но до цього документу заборонявся не лише друк без дозво-лу автора, а також і розповсюдження примірників в інших

країнах. Оригінал привілею не зберігся, але текст цього до-кументу залишився завдяки тому, що був надрукований на початку книги (рис. 1.6).

Ексклюзивне право на продаж книги «Грамати-ка» одержав торговець книгами Ерхард Сампах (Erhard Sampach) унаслі-док видачі йому приві-лею баварським князем Вільгельмом у 1517 р. При вілей наділяв Сам-паха правом на реаліза-цію його книги протягом 6 років.

У 1531 р. ухвалено пер ший на території су-часної Німеччини декрет (відомий як Basel Printers’ Statute), яким забороняв-ся повторний друк книг. Декрет установлював строк охорони триваліс-

тю 3 роки і штраф за неправомірний друк. Цей документ було визнано першим нормативним актом, який регулював відносини друку на муніципальному рівні.9

Згадки про першу судову справу з приводу неправомір-ного опублікування твору сягають 1533 року, коли Йоганн (Ганс) Шотт (Johann /Hans/ Schott) подав до суду позов про відтворення його публікації франкфуртським видавцем Крістіаном Еґенольфом (Christian Egenolph). Позивач звину-вачував відповідача у неправомірному опублікуванні пе-

9 http://copyright-project.law.cam.ac.uk.

Рис. 1.5. Копія привілею, наданого А. Шліку на книгу «Spiegel der Orgelmacherund Organisten» в 1511 р.

Рис. 1.6. Копія привілею виданого 1513 р. Ю. Россліну на книгу «Der Schwangeren Frauen und Hebammen Rosengarten»


16


17

Розділ 1

рекладу німецькою мовою твору «Herbarium vivae eicones ad naturae imitationem» теолога й ботаніка Отто Брюнфельса (Otto Brunfels). На жаль, не збереглися докладні відомості про те, яким було рішення суду в цій справі. Однак є згадки про те, що рішення було на користь позивача.

Відомим джерелом формування авторського права вважа-ється попередження Мартіна Лютера (Martin Luther), адресо-ване видавцям. «Попередження видавцям» складало частину передмови до перекладу 1541 р. М.Лютером Біблії німецькою мовою. У «Попередженні видавцям» практика неправомір-ного друку оцінювалася як «грабіжницька» і наводилися тео-логічні та моральні аргументи щодо її негативних наслідків.

Імператорський наказ 1608 р., виданий Рудольфом ІІ, міс-тив положення про привілеї та цензуру. У зв’язку з тим, що до того часу мали місце випадки друку книг з незрозумілим посиланням на привілеї, яких, як виявлялося, не існувало, наказ вимагав, щоб повний текст привілею був надрукова-ний на початку кожної книги. Наказ 1608 р. видавався кілька разів в одній і тій самій редакції в 1662 і 1685 роках. Редак-ція 1662 р., видана Леопольдом І (1640-1705), була адресована «всім місцевим [малися на увазі винятково жителі Франкфурта] та іноземним видавцям». Наказ 1662 р. містив нечітку заборо-ну повторно друкувати «як привілейовані книги, так і книги ін-ших авторів». Залишається незрозумілим, що малося на увазі під «книгами інших авторів». Відомо, що текст цього наказу не тлумачився як заборона друкувати книги, щодо яких не було видано привілею, а також немає відомостей про те, що існували будь-які скарги про порушення такої заборони.

Центром літературної діяльності в XVI-XVII ст. був Франк-фурт, де відносини у сфері торгівлі й відтворення книг регу-лювалися кількома указами. Зокрема, Указ про франкфурт-ських видавців 1660 р. до 1866 р. регулював питання повтор-ного друку книг, конкуренції, цензури і передбачав меха-нізм розв’язання спорів між видавцями (зокрема, процедуру

арбітражного врегулювання через спеціально створений орган). Відповідно до Указу 1660 р., видавець, який першим опублікував книгу, наділявся довічним ексклюзивним пра-вом на друк цієї книги. Це право розповсюджувалося також і на твори, до яких були внесені зміни. Повторний друк твору іншим видавцем дозволявся тільки у разі, якщо первинний видавець протягом 2 років не публікував нове видання кни-ги, таким чином не задовольняючи попит читачів.

У 1765 р. для боротьби з неправомірним передруком творів засновано Асоціацію німецьких видавців і ухвалено її статут. Ініціатором створення Асоціації був лейпцизький видавець Філіп Еразмус Райх (Philipp Erasmus Reich). Створення Асоціа-ції було одним із досягнень Райха в боротьбі з неправомірним передруком творів, яка з часом мала наслідком ухвалення Саксонського Статуту 1773 р. Статут Асоціації було підписа-но у травні 1765 р. Підписуючи його, сторони зобов’язувалися «припинити будь-які справи з недобросовісними видавцями».

У 1785 р. вийшла стаття І. Канта «Про неправомірність пе-редруку творів», у якій геніальний філософ зайняв незвичну на той час позицію, яку можна вважати джерелом ідеї «гро-мадського блага». Як і інші відомі автори, Кант зіткнувся з проблемою неправомірного передруку його творів і був осо-бисто зацікавлений у припиненні цієї практики. Однак, на відміну від більшості його сучасників, які боролися з непра-вомірним передруком, Кант не поділяв концепцію інтелекту-альної власності та ідею про те, що результат інтелектуальної діяльності матеріалізується у книзі. На думку Канта, книга є носієм, простим засобом вираження думок автора, а тому відтворення книги без дозволу не є зазіханням на власність автора або видавця.

У 1790 р. в журналі «Journal von und für Deutschland» опублі-кована стаття Й.Ф.Ґанца (Johann Friedrich Ferdinand Ganz), чле-на ради Рейхстагу, про шкоду неправомірного передруку. Це була одна з перших публікацій, якою проголошувалися


18


19

Розділ 1

наміри запровадити загальну заборону на передрук творів. У статті йшлося про негативні наслідки передруку й наво-дився текст проекту нормативного акту, що встановлював таку заборону.

Важливе значення для становлення авторського права мав договір, укладений між Фрідріхом Шиллером (Friedrich Schiller) та видавцем його творів Йоганном Фрідріхом Котта (Johann Friedrich Cotta) в 1794 р. про авторське право на їхні внески до журналу «Die Horen», який редагувався Шиллером з 1795 по 1797 роки. До речі, «Die Horen» вважається одним із найвидатніших видань німецького Просвітництва. Окрім Шиллера, вагомий внесок до цього періодичного видання здійснили Ґете, Фіхте і Вільгельм фон Гумбольдт (Wilhelm von Humboldt). Договір містить положення про виплату роялті, право автора вносити зміни до твору, заборону публікувати статті в інших виданнях, аж доки промине 4 роки після роз-міщення публікації в журналі «Die Horen», і навіть положен-ня про те, що мовою сучасного авторського права називають особистими немайновими правами.

У 1794 р. ухвалено Прусську Книгу статутів, яка стала першим на території Німеччини правовим документом, що проголосив загальну заборону на передрук творів без до-зволу власника. Авторське право базувалося на положеннях договору, які надавали право видавцю звертатися за відшко-дуванням збитків у випадку порушення його прав. Для опу-блікування повторного видання книги, право на друкування якої автор за договором уже надав іншому видавцеві, заці-кавлені видавці були зобов’язані звернутися за дозволом до автора. Незважаючи на те, що положення Книги статутів за-знали значних змін у Прусському Законі про авторське пра-во 1837 р., Книга статутів залишалася чинною до прийняття Цивільного кодексу 1900 р.

Важливе значення для історії авторського права мали по-ложення про передрук творів, що увійшли до Книги статутів Великого Герцогства Бадену (існувало у південно-західній

Німеччині протягом 1806-1918 рр.). Книга статутів була опу-блікована в 1809 р., набрала чинності в 1810 р. і залишалася такою аж до ухвалення Цивільного кодексу. Книга статутів Бадену базувалася на положеннях Цивільного кодексу На-полеона 1804 р. Втім, Цивільний кодекс Наполеона не містив положень про авторське право, оскільки право інтелекту-альної власності у Франції регулювалося окремим законо-давством. У Книзі статутів Бадену положення про авторське право були включені до розділу про власність. Книга стату-тів Бадену вперше обчислювала строк охорони авторського права за формулою «життя автора».

Регулювання відносин у сфері авторського права на на-ціональному і міжнародному рівні здійснювалося відповідно до угод, укладених протягом XIX ст. між німецькими видав-цями музичних творів. У 1830 р. видавці з Саксонії, Австрії та інших німецьких земель підписали угоду, якою створювала-ся Спілка видавців музичних творів (угода відома як Статут Спілки видавців проти піратства). Угодою визнавалася кон-цепція права власності видавця на мелодію. В 1831 р. ця кон-цепція була включена до Саксонського статуту. В сучасному законодавстві Німеччини про авторське право вона відома як «беззастережна охорона мелодій» («starrer Melodienschutz»). Уго-дою встановлювалося пріоритетне право німецьких видавців на примірники відтворених іноземних (здебільшого фран-цузьких) музичних творів. Для обліку власників авторсько-го права запроваджувався реєстр опублікованих музичних творів та книг музичного спрямування (теорія музики, біо-графія композиторів тощо). Реєстр музичних творів існував з 1831 по 1903 роки.

В 1840 р. укладено перший міжнародний договір між Ав-стрією та Сардинією.

В 1865 р. прийнято Закон Баварії про авторське право, відо-мий як найдосконаліший на той час правовий документ про охорону авторського права. Він був розроблений на основі проекту закону, над яким протягом 1863–1864 рр. працювала


20


21

Розділ 1

група експертів під керівництвом австрійського урядовця і композитора Йогана Путтлінґена (Johann Vesque von Püttlingen) (1803-1883). Планувалося, що цей проект буде ухвалено як за-кон, який запровадить єдиний режим охорони авторського права на території всіх німецьких земель. Проте на час, коли проект закону було подано на розгляд Федеральної асамблеї в 1864 р., загострилася боротьба між Пруссією та Австрією, а тому проект було відхилено.

Важливим джерелом авторського права в період між Прус-ським законом 1837 р. і Законом про авторське право 1901 р. був Закон 1870 р. про права автора на літературні, музичні й драматичні твори. Дія Закону 1870 р. розповсюджувалася на літературні, музичні, драматичні твори, друковані зобра-ження. Права авторів обмежувалися правом заборони на ви-користання їхніх творів без дозволу. Питання охорони тво-рів мистецтва і фотографій залишалося неврегульованим до прийняття в 1876 р. Закону про права на твори образотвор-чого мистецтва.

ФранціяПерший привілей на літе-

ратурний твір у Франції було надано в 1507 р. французько-му композитору, співаку, хор-мейстеру та поету епохи Від-родження Елою д’Амервалю (Eloy d'Amerval) (1455-1508). При вілей наділяв охороною поему Е.Д’Амерваля «Le livre de la deablerie».

Рис. 1.7. Копія першого привілею, виданого у Франції Е. д’Амервалю на поему«Le livre de la deablerie»

На ранньому етапі виникнення авторського права у Франції відносини друку й торгівлі книгами регулювалися тільки в м. Парижі, який був літературним центром Фран-ції. В 1547 р. королем Франції видано Указ про контроль за цензурою книг, а в 1618 р. – патентний лист, який регулював діяльність торговців книгами та видавців у Парижі.

З 1660 р. почалося активне формування правового поля у сфері видавництва книг та торгівлі ними. Так, у 1660 р. Ра-дою короля видано Декрет про гравюри, в 1665 р. – Декрет і положення про привілеї на друк «старих» і нових книг, у 1676 р. – Декрет про заборону копіювання творів скульптури. У 1686 р. в Парижі ухвалено Статут про друк книг і торгівлю ними. В 1701 р. король видав Декрет про торгівлю книгами.

Декрет про образотворче мистецтво 1714 р. встановлював привілей Королівської академії живопису та скульптури на опублікування творів членів академії. Декрет містив забо-рону будь-кому іншому здійснювати друк та відтворювати твори членів Королівської академії живопису та скульптури і продавати відтворені примірники. За порушення цієї забо-рони Декрет передбачав штраф та конфіскацію всіх непра-вомірно створених копій та обладнання, використаного для їхнього створення.

У 1723 р. Рада короля видала звіт про положення, які регу-лювали діяльність книготорговців і видавців, відомий як Ко-декс про торгівлю книгами. Кодекс набув чинності в березні 1744 р. і діяв на всій території Франції.

Після прийняття Кодексу про торгівлю книгами торговці й видавці з різних міст Франції активізували протести про-ти монополії паризьких торговців і видавців. У 1720-х рр. юрист Луї д’Ерікур (Louis d'Héricourt) вирішив заступитися за паризьких книготорговців, які були занепокоєні зростанням протестів їхніх колег з інших міст. Останні виступали також проти монополії короля Луї XIV і політики регулювання дру-ку й торгівлі книгами, запровадженої Статутами і декретами про видавців і книготорговців Парижа 1686 р., Декретом про


22


23

Розділ 1

регулювання торгівлі книгами 1701 р. і закріпленої Кодек-сом про торгівлю книгами 1723 р. У зверненні Луї д’Ерікура 1725 р. до Хранителя печаток (Міністра юстиції) йшлося про те, що визнання творів об’єктами власності означає необхід-ність наділення їх привілеями на торгівлю та визнання пра-ва королівської влади наділяти ці твори такими привілеями. Того ж року Меморандум про зловживання книготорговців і видавців Парижа, автором якого вважається абат П’єр-Жак Блондель (Pierre-Jacques Blondel), гостро звинувачував паризь-ких торговців у позбавленні ними їхніх колег з провінцій можливості одержувати доходи від опублікування найпри-бутковіших творів.

У 1749 р. розглядалася справа про порушення прав на твір авто-ра М.де Кребійо (M. de Cré billon). Ця справа відома рішенням Ради короля про те, що «продукти ро-зуму належать до зовсім іншої ка-тегорії, ніж матеріальні об’єкти». Було постановлено, що результат літературної діяльності є немате-ріальним. Це правило стало пер-шим кроком до визнання певного зв’язку між автором і його твором, а також відправною точкою до наділення автора правовою охоро-ною його економічних інтересів.

Велике історичне значення має укладений в 1759 р. до-говір між автором Жаном Батистом д’Анвілем (Jean Baptiste d’Anville) (1697-1782) та трьома книговидавцями. Відповідно до договору, д’Анвіль надавав трьом видавцям рукопис свого твору «Notice de la Gaule», а останні зобов’язувалися надруку-вати його протягом одного року, відлік якого починався із зазначеної в договорі дати, та сплатити автору роялті у роз-

мірі та в порядку, передбаченому в договорі, а також надати автору 50 примірників твору.

Відомим в історії авторського права Франції документом є лист Дені́ Дідрó (Denis Diderot) (французький філософ та енциклопедист епохи Просвітництва) до Директора адміні-страції з питань торгівлі книгами про авторське право. При-пускають, що лист датується 1763 роком. У листі Дідро під-тримав ідею Л.д’Ерікура, викладену останнім у зверненні в 1725 р. Д. Дідро навів юридичну аргументацію щодо міцно-го зв’язку автора та його твору і розглянув твір з точки зору права власності на нього.

Боротьба між видавцями Парижа та інших міст Франції мала продовження в меморандумі французького юриста Готьє (Gaultier) про привілеї на торгівлю книгами та про-довження їхнього терміну, опублікованому в 1776 р. Мемо-рандум захищав інтереси книготорговців з французьких провінцій, таких як Ліон, Рона, Марсель і Тулуза. Меморан-дум був відповіддю на аргументи паризьких торговців, які захищали (підтримуючи погляди Луї д’Ерікура) довічне право власності на літературний твір. У меморандумі Готьє детально описав стан торгівлі книгами та способи лобіюван-ня паризьких компаній, а також виклав традиційне бачення привілеїв на торгівлю як єдиного джерела ексклюзивності опублікованого твору.10

У 1777 р. прийнято Декрет Ради короля про строк чин-ності привілеїв на торгівлю книгами, який мав особливе значення для розвитку концепції літературної власності. Цим Декретом король наділив автора абсолютним правом власності на твір і постановив, що це право виникає з мо-менту створення твору. Декрет мав значний вплив на торгів-лю книгами: він обмежив монополію на літературні твори, що сприяло розвитку літератури. Такі ж тенденції в цей час мали місце і в Англії. В 1777 р. король Франції прийняв Де-кларацію про скульптуру й живопис. 10 http://copyright-project.law.cam.ac.uk.

Рис. 1.8. Копія рішення у справі М. де Кребійо


24


25

Розділ 1

Прийняття правових документів 1777 р. спровокувало у Франції (як це сталося і в Англії у зв’язку зі справою Donaldson v. Becket) ряд протестів з боку паризьких книготорговців. Ві-домий юрист Ляге (Linguet), захищаючи концепцію довічно-го авторського права, був одним із найактивніших борців з нещодавно прийнятим законодавством про торгівлю книга-ми. У своєму меморандумі про привілеї 1777 р. Ляге підда-вав критиці неоднозначність і нечіткість поняття «привілею короля» та несумісність таких привілеїв із визнанням права власності автора на твір.

У 1780 р. Радою короля Франції прийнято Декрет про дра-матичні твори. В 1793 р. видано Декрет про право власності авторів на літературні і художні твори. Декрет визнав автор-ське право на літературні, художні й музичні твори. Незва-жаючи на те, що цей документ складався всього з 7 статей, він став основним нормативним актом, який регулював охорону авторського права у Франції протягом XIX ст.

Починаючи з середини XIX ст. Франція розпочала уклада-ти двосторонні договори з іншими країнами. У 1851 р. Фран-ція і Велика Британія підписали Конвенцію про авторське право. В 1882 р. Францією і Швейцарією укладено двосто-ронній договір про авторське право.

АнгліяПерший привілей на друк в Англії був наданий в 1518 р.

Річарду Пинсону (Richard Pynson) одному з перших видавців та наступнику Вільяма Какстона (William Caxton), який в се-редині XV ст. започаткував друк книг в Англії. Цей привілей наділив Р. Пинсона монополією на друк строком на 2 роки.

В 1538 р. король Генріх VIII видав декларацію, якою забо-ронявся друк і продаж церковної літератури та інших творів без ліцензії. Декларація переслідувала ідею запровадження цензури на твори і не мала на меті забезпечення економіч-них інтересів авторів і видавців. Можна вважати, що цей до-кумент започаткував цензуру книг в Англії, що панувала там протягом наступних 150 років.

Як зазначено вище, в цей самий час на території сучас-ної Італії цензура запроваджувалася Венеціанським декре-том 1545 р. Декларація Генріха VIII 1538 р. і Венеціанський декрет позначили початок періоду цензури і започаткували практику прийняття іншими країнами нормативних актів про цензуру друку. В 1547 р. указ про запровадження конт-ролю за цензурою книг видано у Франції, а в 1549 р. прийня-то Саксонський закон про друк і цензуру.

У 1553 р. видано патент лондонському видавцю Річарду Тотелу (Richard Totell) на друк книг про звичаєве право. Це був перший привілей, що надавав право на друк книг пев-ного спрямування.

Найдавнішою угодою між автором на видавцем, про яку збереглися згадки, є договір, укладений в Англії в 1667 р. між поетом Дж. Мілтоном (John Milton) і видавцем С. Сіммонсом (S. Simmons) про опублікування твору «Paradise Lost» («Утра-чений рай»). Незважаючи на те, що текст договору не дозволяє дізнатися, як автори в середині XVII ст. розуміли свої права на рукопис, утім, договір має важливе історичне значення.

Організація книговидавців (1403-1709)Організація книговидавців (Worshipful Company of Stationers

and Newspaper Makers), відома як Stationers’ Company, заснова-на в 1403 р., утримувала монополію на друк книг в Англії та була офіційно відповідальною за прийняття та забезпечення виконання положень про авторське право аж до ухвалення Закону королеви Анни 1709 р. (Act of Queen Anne, Statute of Anne або Copyright Act).

Під час монополії Організації книговидавців остання ку-пувала в авторів рукописи їхніх творів, після чого наділялася довічною монополією на друк. Автори не могли стати члена-ми Організації, а тому не мали права друкувати власні твори і не одержували роялті за продані книги. Діяльність Орга-нізації книговидавців характеризувалася двома особливостя-ми: по-перше, авторське право виникало з акту, встановлено-


26


27

Розділ 1

го державою, а не як природне право автора; по-друге, воно супроводжувалося створенням монополії, суть якої полягала в тому, що книговидавці могли вільно встановлювати ціни на книги без урахування рівня цін на ринку.

У 1557 р. королева Марія Тюдор схвалила Хартію Органі-зації книговидавців, відповідно до якої тільки члени Органі-зації мали право на друк книг. Друкуватися могли лише ті твори, дозвіл щодо яких був наданий Короною. Організація була уповноважена конфісковувати несанкціоновані при-мірники. Створилася монополія видавця на друк та розпо-всюдження творів. Так у XVI ст. автор визнавався носієм ав-торського права тільки de facto, а авторське право належало винятково видавцям.

З 1557 по 1641 рр. англійська корона утримувала під контролем друк книг в Англії та діяльність Організації кни-говидавців через суд (Star Chamber), створений при Вестмін-стерському палаці. Після ліквідації суду в 1641 р., протягом 1643-1692 рр. монополію на друк утримувала Організація книговидавців. У ці часи Організація розробила систему розв’язання суперечок між її членами (відому також під на-звою «Авторське право книговидавців» – Stationer’s Copyright). Відповідно до цієї системи, визнавалися лише права членів Організації книговидавців. Автори були позбавлені будь-яких прав. З метою ведення обліку авторське право на твори реєструвалося в спеціальній книзі. Крім цього, Ліцензійним законом 1662 р. вимагалося депонування примірника кож-ного твору до Гільдії, що мало запобігти внесенню змін до творів після того, як ці твори пройшли перевірку цензури. Дещо з системи охорони авторського права Організації кни-говидавців пізніше було запроваджено в сучасні закони про авторське право.

У середині XVI ст. королева Єлизавета була занепокоєна припливом католицької літератури з континентальної Єв-ропи. Для протидії ввезенню такої літератури, що вважалася антидержавною за змістом, до Англії в 1566 р. було прийнято

декрет, яким заборонялося опублікування книг, котрі супе-речили інтересам монархії та порушували патентні листи, а також імпорт літератури з інших країн. Цим декретом були вперше поєднані ідеологічні погляди монархії щодо конт-ролю за друком та комерційні інтереси Організації книгови-давців. Посилання декрету на патентні листи свідчило про формальне визнання королівською владою останніх як ви-няткового привілею на друк.

У часи правління Єлизавети набули значного поширення монополії, що були одними з найранніших привілеїв у сфе-рі авторського права. Монополії (government-granted monopoly або de jure monopoly) видавалися королівською владою та озна-чали виняткове право (привілей) приватної особи або компа-нії надавати певні послуги або продавати товари11. Королева часто наділяла ними товари широкого вжитку, такі як сіль, шкіра, вугілля, мило, пиво, вино тощо. Практика видачі мо-нополій тривала до сходження на престол короля Джеймса (1566-1625) і прийняття в 1624 р. Статуту монополій (Statute of Monopolies).

На початку свого правління Джеймс одержував численні скарги з приводу видачі монополій королевою Єлизаветою. У відповідь Джеймсом було видано декларацію, якою король визнав, що, надаючи монополії, королева Єлизавета «значно перевищувала» свою владу. Джеймс припинив дію всіх приві-леїв і монополій на час їхньої перевірки королівською Радою. В 1624 р. було прийнято Статут монополій, який поклав край монополіям і наділив винятковими правами на твір (вина-хід) первинного автора (винахідника) строком на 14 років за умови, що його твір (винахід) не суперечить закону, не спри-чиняє підвищення цін на товари широкого вжитку і не впли-ває негативно на торгівлю.

У 1637 р. видано декрет, що регулював питання друку лі-тературних творів. Декрет іще раз підкреслив значення «ав-торського права Організації книговидавців» та встановив ви-11 http://en.wikipedia.org/wiki/History_of_copyright_law.


28


29

Розділ 1

могу, що для опублікування твору необхідно зареєструвати його в Організації. Декрет проголошував, що на творах зазна-чатимуться імена як видавця, так і автора. Порівняно з декре-тами 1566 і 1586 років, декрет 1637 року забезпечував більш досконалу систему ліцензування як церковної, так і світської літератури, а також встановлював правила друку літератури й торгівлі нею.

У 1662 р. прийнято закон, що забороняв опублікування творів без ліцензії. Ліцензійний закон установив положення про ліцензування друку та регулювання торгівлі книгами. Крім того, він визнавав права на друк власників привілеїв, виданих королівською владою, та тих, хто зареєстрував тво-ри в Організації книговидавців. Закон був чинним протягом 1662-1679 і 1685-1695 років.

Після 137-річного існування монополії Організації книго-видавців король Карл II запропонував здійснювати цензуру в судах шляхом створення посади інспектора з питань пре-си, який призначатиметься королівською владою. Незабаром після призначення інспектор здійснив серію перевірок бу-динків книговидавців та наказав знищити залишки літерату-ри антимонархічного спрямування. Дія Ліцензійного закону була припинена в 1694 р. З цього часу починає формуватися видавничий ринок та по-новому постає питання отримання авторами матеріальної винагороди. На практиці ситуація змінилася в 1709 р. з прийняттям Закону королеви Анни, який регулював питання продажу й друку книг в Англії.

До XVIII ст. королівська влада зберігала контроль над дру-ком і продажем книжок. На першому етапі розвитку автор-ського права ані права автора, ані прибутковість, ані інтереси культурного розвитку не були визначальними чинниками охорони прав авторів і видавців.

Закон королеви Анни 1709 р.Закон королеви Анни (Act of Queen Anne, Statute of Anne,

або Copyright Act) 1709 р. вважається першим сучасним зако-

ном про авторське право. Закон Анни припинив монополію Організації книговидавців і вперше в Англії визнав інститут авторства.

Закон Анни обмежив авторське право певним строком. Було встановлено два рівні охорони авторського права. Пер-ший розповсюджувався на твори, опубліковані після набран-ня чинності Законом, та встановлював строк авторського права впродовж 14 років, а також наділяв авторів правом на поновлення цього строку на додаткові 14 років, якщо автор живий на час закінчення першого строку охорони. Другий рівень охорони наділяв видавців ексклюзивними правами на твори, опубліковані до набрання чинності Законом, на строк 21 року без права його поновлення. Закон запобігав моно-полії на продаж книг та встановлював інститут суспільного надбання шляхом обмеження строку дії авторського права та позбавлення власника ав-торського права можливості забороняти використання свого твору після того, як цей твір куплено. Винаго-рода автору, однак, залиша-лася мінімальною. Рукопис не мав ринкової ціни доти, доки автор не передав свої права видавцеві. Отже, для отримання гонорару за твір автор повинен був передати право на опублікування тво-ру видавцю.

Рис. 1.9. Копія першої сторінки Закону королеви Анни 1709 р.,

запозичена з Британської бібліотеки (British Library)12

12 http://www.copyrighthistory.com/anne.html


30


31

Розділ 1

Відповідно до Закону королеви Анни, для наділення твору охороною видавці мали надати 9 примірників твору до Організації книговидавців для розміщення їх у Королів-ській бібліотеці (Royal Library), бібліотеках Оксфордського та Кембриджського університетів, а також деяких інших університетів.

Очевидно, що Закон Анни був ретельно продуманою спробою приборкання монополій, які поступово набирали загрозливого характеру в Англії. Закон перемістив акцент охорони з прав видавця на права автора. Так автор став центральною фігурою у відносинах авторського права. Без сумніву, це був значний крок на шляху до становлення су-часної концепції охорони авторського права. Найбільшим досягненням Закону було не стільки визнання прав автора, скільки запровадження інституту суспільного надбання. До цього часу визнавалися лише інтереси видавців та королів-ської влади. Отже, значення Закону королеви Анни полягало в радикальному зміщенні фокусу концепції авторського пра-ва із зазначених груп на автора та суспільство.

Закон значно розширив доступ суспільства до літератур-них творів. Якщо особа вважала, що продаж книги здійсню-ється за занадто високою ціною, вона мала право подати скаргу на ім’я громадського представника з проханням про зниження ціни. Запровадження цього положення є свідчен-ням того, що розробники проекту Закону дійсно пересліду-вали мету забезпечення інтересів суспільства.

Сполучені Штати АмерикиУ Північній Америці перший ексклюзивний привілей на

друк було видано в 1672 р. судом штату Массачусетс книго-торговцю Джону Ушеру (John Usher). У 1781 р. штатом Кон-нектикут музиканту Ендрю Ло (Andrew Law) було надано привілей на ексклюзивний друк його збірки мелодій. Вва-жається, що цими документами вперше в США автори були наділені авторським правом на твори.

У 1672 р. Массачусетс першим серед англійських колоній у Північній Америці ухвалив закон про авторське право. Хоча американські книговидавці могли захищати свої права за до-помогою англійських законів, законодавче регулювання їхніх прав на місцевому рівні надавало ширші можливості. Однак закон Массачусетсу не встановлював юридичного статусу ав-торів як суб’єктів права інтелектуальної власності, а наділяв такими правами тільки видавців. Система ліцензій не задо-вольняла американських книговидавців. Першим опротесту-вав ліцензійну систему Вільям Натхед, який у 1680 р. створив маленьку друкарню в м. Джеймстаун (Вірджинія), невдовзі закриту урядом колонії.

Першим нормативним актом про авторське право у Сполучених Штатах був Закон штату Коннектикут 1783 р. про заохочення розвитку літератури й таланту (Act for the Encouragement of Literature and Genius). Закони про авторське право, що запровадили загальний режим охорони авторсько-го права, були прийняті в 12-ти з 13-ти штатів протягом 1783-1786 років. Їхнє ухвалення відобразило зростання інтере су до охорони авторського права після проголошення незалеж-ності США.

Закон про авторське право США 1790 р. (Copyright Act)Звільнившись від обмежень британської королівської

влади та колоніальних губернаторів, американські видав-ці активно друкували «піратські» примірники творів, через це американські автори були мало зацікавлені в написан-ні нових творів. У 1790 р. Конгрес США затвердив охорону інтересів авторів та видавців у Законі про авторське право (Copyright Act), історія якого бере початок зі спроб Н. Вебсте-ра (Noah Webster) запровадити в усіх штатах закон про автор-ське право, який би охороняв і автора, і видавця.

Прихильником ідеї про необхідність прийняття першого національного закону про авторське право був також Дже-ремі Белкнеп (Jeremy Belknap), засновник Історичної спілки


32


33

Розділ 1

штату Массачусетс, автор новели «Лісники» («The Foresters») (першого американського твору, авторське право на який охоронялося на федеральному рівні в 1792 р.). Розробником закону був знаменитий Томас Пейн (Thomas Paine), револю-ційно налаштований памфлетист, який проніс ненависть до цензури крізь усе своє життя і творчість. Н. Вебстер, чий ен-циклопедичний словник був найпопулярнішим виданням у США, виступив як найбільш впливовий лобіст закону. Почи-наючи з 1782 р., Н. Вебстер працював над розробкою законо-давства окремих штатів. Після поразки в штатах Нью-Йорк та Нью-Джерсі Вебстеру врешті вдалося переконати зако-нодавчу владу штату Коннектикут прийняти в січні 1783 р. перший американський закон про авторське право – Закон про заохочення розвитку літератури й таланту. Відповідно до нього кожен автор, який мав місце проживання у США, мав право здійснювати контроль за друком, опублікуванням та продажем свого твору протягом 14 років та наділявся пра-вом поновлювати такий строк на додаткові 14 років. Закон містив вимогу про обов'язок автора «забезпечувати суспіль-ство необхідною кількістю примірників твору».

Так було запроваджено принцип балансу інтересів сус-пільства та особистих матеріальних інтересів автора, який став фундаментом доктрини «добросовісного» використан-ня твору. Закон штату Коннектикут змодельовано у першо-му національному законі 1790 р. Незабаром після перемоги в Коннектикуті Вебстер переконав законодавців штатів Мас-сачусетс, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Нью-Гемпшир, Вірджинія, Делавер, Пенсільванія та Меріленд ухвалити власні закони. Вебстер, Медісон та інші розробники законодавства усві-домлювали, що авторське право є однією з галузей, регулю-вання якої має здійснюватися на федеральному (загально-державному) рівні.13

13 Tebbel J. A history of book publishing in the United States. – Vol. 1. – New York: R.R.Bowker, 1972. – P. 138-141.

Після прийняття першого федерального закону про ав-торське право (1790 р.) Н. Вебстер надалі опрацьовував та вдосконалював його, і в 1802 р. йому вдалося внести зміни, спрямовані на розширення переліку об'єктів, на які розпо-всюджується охорона (плани, гравюри тощо). В 1831 р. зу-силлями Вебстера було розширено строк авторського пра-ва, який на той час становив 14 р. з правом поновлення на додаткові 14 років, до 28 років з можливістю поновлення на 14-річний строк. Вебстер прагнув установлення довічної охорони авторського права, незважаючи на положення Кон-ституції, яке містило обмеження зазначеного строку. Термін авторського права був збільшений у 1831 р., а після цього – знов у 1976 р.14

До Закону неодноразово вносилися зміни – в 1856 р. (вве-дено поняття публічного виконання драматичних творів), 1865 р. (до переліку об’єктів авторського права включені фотографії), 1870 р. (повноваження щодо адміністрування питань авторського права передані до бібліотеки Конгресу), 1891р. (вперше запроваджена охорона авторського права на твори іноземних авторів) і 1897р. (запроваджено право на пу-блічне виконання музичних творів).

2. Становлення сучасного авторського права: Велика Британія і Сполучені Штати Америки(XVIII – XIX ст.)

Першим сучасним законом про авторське право вважа-ють Закон королеви Анни, який дав поштовх виникненню питань щодо призначення авторського права та строку його охорони. Розпочалися судові провадження у справах, які сформували відправні положення сучасного авторського права. У XVIII ст. перед судами Англії постали фундамен-тальні питання значення авторського права: кому воно по-14 Webster N. Origin of the copy-right laws. //A Collection of Papers on Political, Literary and Moral Subjects. – New York: Webster & Clark, 1843.


34


35

Розділ 1

винно слугувати – авторові, видавцю, королівській владі або ж народу?

У 1721 р. Суд лорда-канцлера розглянув першу в Англії після прийняття Закону Анни справу Burnet v. Chetwood. У цій справі суд розглядав питання правомірності опублікування твору, який підлягав охороні згідно з Законом Анни. Рішен-ням суду було встановлено, що поширення творів у перекла-ді не суперечило Закону 1709 р. Історичне значення цього рішення полягало у виникненні категорії похідних творів.

У 1735 р. прийнято Закон про авторське право на гравюри (повна назва мовою оригіналу – «Act for the encouragement of the arts of designing, engraving, and etching historical and other prints»), який наділяв осіб, котрі створюють гравюри, ексклюзивни-ми правами на строк 14 років. Цим законом охорона впер-ше розповсюджувалася на інші, окрім літературних творів, об’єкти. Закон став результатом цілеспрямованих зусиль гру-пи художників та граверів під керівництвом Вільяма Хоґарта (William Hogarth). Історичне значення цього документу поля-гає в тому, що на відміну від Закону Анни, який регулював відносини, пов’язані зі створенням матеріальних примірни-ків книг, Закон про гравюри вперше почав розрізняти нема-теріальний об’єкт охорони авторського права – зображення.

Справа 1737 р. Baller v. Watson була першим випадком, коли автор відстоював своє авторське право перед судом і коли суд наклав постійну заборону на неправомірне копіювання твору. Накладення постійної судової заборони означало, що Лорд канцлер вважав авторське право довічним, незважаючи на положення Закону Анни.

Під час розгляду справи Gyles v. Wilcox 1741 р. була запрова-джена концепція «справедливого обмеження», яка вважаєть-ся передвісником доктрини «добросовісного використання» («fair use»), що виникла в XIX ст. Хоча вважається, що рішення у цій справі було винесено на користь інтересів суспільства, воно також розширило права власника авторського права порівняно з тим, що передбачалося законодавством.

Рішення у справі 1741 р. Pope v. Curl відоме тим, що впер-ше було розрізнено право власності на лист як матеріальний носій і право дозволу на опублікування цього листа – право, що належить тій самій особі, яка є власником матеріального об’єкта, листа. Це рішення має особливе значення для розви-тку концепції нематеріальної власності, якою у разі справи Pope v. Curl був лист автора – Папи Римського Олександра.

У справі Tonson v. Collins 1762 р. книговидавці виступили з аргументом про те, що автор повинен мати довічне право здійснювати контроль за друком свого твору. Група видав-ців за змовою ініціювали справу, в якій відповідач, торговець книгами Коллінз опублікував твір, а позивач Тонсон вимагав визнання довічного авторського права на цей твір. Сторони домовилися про те, що не допустять апеляції, адже остаточ-ною інстанцією, яка б мала розглядати справу в апеляційно-му порядку, була би Палата лордів, яка вже втілила свої пе-реконання в Законі королеви Анни. Рішенням суду, однак, було встановлено, що справа була ініційована за змовою, а тому справу Tonson v. Collins було припинено. Ця спроба впливу на законодавство виявилася невдалою.

Наступна справа Millar v. Taylor стала першим прецеден-том у сфері авторського права. В 1769 р. поет Томсон продав видавцю Ендрю Міллару права на поему «Пори року» («The Seasons»). Міллар опублікував поему в 1729 р. та набув, від-повідно до Закону Анни, авторське право на строк 28 років. Після закінчення строку, коли твір став суспільним надбан-ням, інший видавець – Роберт Тейлор знов опублікував по-ему. Міллар подав позов і виграв. Суд вирішив, що факт на-писання твору породжує право власності на цей твір, яким Міллар володів довічно внаслідок передачі йому цього права автором. Таким чином, суддя Лорд Мансфілд своїм рішен-ням започаткував доктрину «літературної власності» та про-голосив правило:

Оскільки справедливим є отримання автором матеріальної ви-нагороди за його винахід та працю, справедливим є те, що інша особа


36


37

Розділ 1

не може використовувати його ім'я без дозволу автора. Саме автор повинен вирішувати, коли публікувати твір та, взагалі, чи слід його публікувати. Він також має право не просто обирати час опу-блікування, а й визначати спосіб опублікування твору, обсяг тощо.

Справа Donaldson v. Beckett 1774 р. спричинила суперечки щодо строку охорони авторського права. В результаті розгля-ду справи було винесено рішення, відповідно до якого парла-мент мав встановити обмежений строк охорони. Англійські лорди, які ухвалили це рішення, були переконані, що дові-чна охорона авторського права видавців означає здійснення довічного контролю над книгами та зумовлює підвищення видавцями цін на книги. Крім цього, довічна охорона тво-рів обмежувала доступ певних категорій громадян до куль-турного та історичного спадку народу. Рішенням у справі Donaldson v. Beckett було постановлено, що твори, строк охо-рони яких закінчився, переходять у суспільне надбання.

У 1777 р. композитори Йоганн Себастьян Бах і Карл Фрі-дріх Абель звернулися до суду із запитом про те, чи підлягає надрукований музичний твір охороні відповідно до Закону Анни. У справі Bach v. Longman було прийнято рішення, що опублікований музичний твір захищається так само як літе-ратурний твір.

У справі Beckford v. Hood 1798 р. суд постановив, що позивач має право на відшкодування збитків, спричинених порушен-ням авторського права на його твір, незважаючи на те, що цей твір не був зареєстрований в Організації книговидавців, відповідно до вимог Закону Анни 1709 р. У цій справі впер-ше суд переглянув свою позицію, висловлену в рішенні щодо справи Donaldson v. Becket 1774 р.

Першим нормативним актом в Англії, який наділив охо-роною інші (окрім друкованих творів) об’єкти, був Закон про заохочення розвитку мистецтва створення нових моделей та зліпків бюстів 1798 р. (повна назва мовою оригіналу – Act for Encouraging the Art of Making New Models and Casts of Busts, and other things therein mentioned). Відповідно до Закону, особи, які

створили нові моделі або зліпки фігур людей чи тварин, на-ділялися ексклюзивними правами терміном на 14 років.

Закон про авторське право 1801 р. поширив чинність За-кону Анни 1709 р. на територію Ірландії.

Закон про авторське право 1814 р. замінив Закон Анни 1709 р. і вніс зміни до нормативних актів, які регулювали пи-тання авторського права. Законом 1814 р. було встановлено, що строк чинності авторського права дорівнює 28 рокам і обчислюється з моменту опублікування твору та може бути подовжений у разі, якщо автор живий на момент закінчен-ня цього 28-річного строку. У 1842 р. змінами до Закону про авторське право 1814 р. встановлено, що строк охорони ав-торського права становить життя автора і 7 років після його смерті або 42 роки з моменту першої публікації твору (залеж-но від того, який з цих строків триватиме довше).

У 1828 р. була опублікована праця, яка стала першим юри-дичним трактатом, присвяченим безпосередньо темі охоро-ни авторського права. Праця була написана відомим адвока-том Р. Меуґгемом (R. Maugham) і одержала назву «Трактат про закони літературної власності» («Treatise on the Laws of Literary Property»). Меуґгем дбав про необхідність розширення стро-ку авторського права (до довічної охорони) та скасування ви-мог щодо депонування примірників творів до бібліотек (від-стоюючи думку, що автори мають надавати лише один при-мірник твору до Британського музею). Закликаючи до змін у режимі охорони авторського права, він часто порівнював положення законодавства Англії з іншими країнами (зокре-ма, Францією та Німеччиною).

У 1833 р. прийнято Закон про право власності на драма-тичні твори (Dramatic Literary Property Act), який визнав екс-клюзивні права на публічне виконання драматичних творів. Уперше в історії авторського права законодавець наділив ав-тора двома економічними правами: правом на перевидання твору, що було проголошено раніше Законом про авторське право 1814 р., та правом на публічне виконання твору.


38


39

Розділ 1

У 1834 р. Верховний суд США виніс рішення у спра-ві Wheaton v. Peters. Справа виникла із суперечки між двома репортерами Верховного Суду США. Генрі Вітон протягом багатьох років вів записи судових справ. Його наступник Рі-чард Пітерс вирішив додати до своїх записів про справи зві-ти, опубліковані Вітоном раніше. Вітон звернувся до Верхо-вного Суду з позовом про визнання свого авторського права. Суд виніс таке рішення: автор має авторське право на твір та може вимагати усунення порушення цього права та отрима-ти компенсацію за таке порушення, однак, таке право є від-мінним від безстрокового й невід'ємного права на публікацію твору після того, як цей твір було опубліковано. Це рішення було закріплене в Конституції США наступним чином:

Для патентів та творів притаманні ексклюзивні права обмеже-ної тривалості, що покликане слугувати інтересам суспільства.15

Між тим, у 30-х рр. XIX ст. в Англії припинилися супер-ечки між авторами та видавцями. Автор тепер перебував у більш привілейованому становищі. Автори та видавці ді-йшли згоди про те, що надійна система охорони авторського права відповідає інтересам обох сторін.

Усні твори вперше були наділені охороною в 1835 р., згід-но з Законом про лекції (Lectures Act), який встановив охорону ексклюзивного права на друк і публікацію лекцій. Так, усні твори стали об’єктом охорони авторського права нарівні з ін-шими визнаними на той час творами.

Важливе значення для розвитку сучасної концепції охоро-ни авторського права мав Закон про міжнародне авторське право (International Copyright Act), прийнятий у Великій Бри-танії в 1838 р. Відповідно до Закону, британський монарх міг наділити охороною на території Великої Британії літератур-ні твори, опубліковані в іншій країні. Зазначалося, що строк охорони таких творів не може перевищувати строку, вста-новленого для національних творів. Закон про міжнародне авторське право став першим нормативним документом, 15 Wheaton v. Peters, 33 U.S. (8 Peters), p. 591. January, 1834.

який розповсюджував охорону авторського права на твори іноземних авторів. Прийняття цього документу було законо-мірним з огляду на зростаючий інтерес до питання міжна-родної охорони інтелектуальної власності у Великій Брита-нії та Сполучених Штатах.

Закон про міжнародне авторське право був доповнений у 1844 і 1852 роках. У 1844 р. до нього внесені зміни, якими роз-ширювався перелік прав іноземних авторів. Після внесення змін у 1844 р. Велика Британія уклала ряд двосторонніх до-говорів про авторське право. Першим у 1846 р. був договір Великої Британії з Пруссією. В 1851 р. урядами Великої Бри-танії і Франції була ухвалена Конвенція про авторське пра-во. Підписання конвенції зумовило необхідність повторного внесення змін до Закону про міжнародне авторське право. В 1852 р. Закон був доповнений положенням про те, що іно-земні автори наділяються правом забороняти неправомірне відтворення та виконання їхніх творів у перекладі.

Варто зазначити, що уряд Великої Британії надавав вели-кого значення міжнародній охороні інтелектуальної влас-ності і був переконаний, що міжнародна охорона є необхід-ною для розвитку імпорту та забезпечення дотримання прав британських авторів в інших країнах.

У 1847 р. уряд Великої Британії прийняв закон («Foreign Reprints Act»), який дозволив британським колоніям здійсню-вати імпорт неправомірно створених примірників творів за умови сплати ввізного мита, яке збиралося на користь бри-танських видавців.

У 1853 р. у США Окружний суд заслухав справу Stowe v. Thomas, ініційовану Г. Б. Стоу (Harriet Beecher Stowe) проти Ф. Томаса (F. Thomas), видавця німецькомовного періодич-ного видання «Die Freie Presse», який опублікував переклад книги «Хатина дядька Тома» («Uncle Tom's Cabin») німецькою мовою та здійснив продаж перекладу на території США без дозволу автора. Апеляційний суд Третього округу пояснив у рішенні, що, публікуючи твір, автор «передає думки, відчут-


40


41

Розділ 1

тя, знання та відкриття світові», чим позбавляється ексклю-зивного права на володіння ними. Стосовно перекладу суд зазначив:

Концепція, викладена іншою мовою, не може складати компози-ції, з якої вона була запозичена, так само, як не може бути названа «копією» тієї книги.

Суддя Роберт Грієр висловив думку, яку сорока рока-ми раніше оприлюднив один із батьків-засновників США Т. Джефферсон:

Ідея автора стала спільною власністю читачів, які не можуть бути позбавлені права на її використання… Право на літератур-ну власність, таким чином, після публікації не може втілюватися в ідеях, концепціях чи плодах уяви поета чи романіста, запози-чених з мови, ідіом, стилю твору, його зовнішнього вигляду або з показу… Я читав літературний переклад поем Бернса у прозу французькою мовою; однак назвати їх копіями оригіналу було б так само неправильно, як і власне перекладом.16

Таким чином Грієр сформулював досить жорстке визна-чення ідеї на 27 років раніше винесення рішення у справі Baker v. Selden, в якій Верховний суд США зазначив:

Розв’язуючи питання про порушення авторського права, слід вирішити питання не про те, чи використав відповідач думки, ідеї, інформацію або відкриття, запозичені з оригіналу, а про те, чи може його твір вважатися новим твором, утілення якого вима-гало запозичення винаходу, вчення чи рішення, або використання транскрипту частини оригіналу або оригіналу в повному обсязі, з внесенням простих змін.17

Відповідно до Закону про авторське право на твори об-разотворчого мистецтва (Fine Art Copyright Act) 1862 р., охо-роною наділялися малюнки, креслення і фотографії. Щодо 16 Stowe v. Th omas, 23 Federal Cases 201 (No. 13,514). 2 American Law Register 210. Circuit Court of the United States, for the Eastern District of Pennsylvania, October 1853.17 Baker v. Selden, 101 U.S. 99. Circuit Court of the United States, for the Southern District of Ohio, October, 1879.

цих об’єктів авторського права встановлювалася охорона протягом життя автора та 7 років після його смерті. Новелою законодавства про авторське право Великої Британії стали положення Закону про обчислення строку авторського пра-ва з моменту опублікування твору, наділення авторів особис-тими немайновими правами та запровадження вимоги щодо оригінальності твору.

Важливе значення для розвитку сучасної концепції автор-ського права мало рішення суду у справі Bleistein v. Donaldson Lithographing Co. 1903 р., яким було проголошено, що оригі-нальність не є умовою наділення твору охороною авторсько-го права. Рішення у цій справі стало кульмінацією послідов-ного процесу розвитку і становлення авторського права, що тривав протягом XIX ст.

Закон про міжнародне авторське право США 1891 р. (International Copyright Act)

З 30-их до 80-их років XIX ст. британські автори й політич-ні лідери відстоювали необхідність прийняття закону про ав-торське право, який би обмежив «піратство». В січні 1837 р. 55 британських письменників і поетів подали до Конгресу США петицію з вимогою про прийняття закону про міжнародне авторське право. Сенатор Генрі Клей вносив законопроект п’ять разів упродовж 1837-1842 рр. Однак усі п’ять спроб роз-гляду проекту були невдалими, оскільки зустрічали серйоз-ний опір книготорговців і типографій. Серед прихильників думки про необхідність прийняття закону були видатні аме-риканські автори та політичні лідери, такі як Вашингтон Ір-вінг (Washington Irving), Едвард Еверетт (Edward Everett) і шос-тий президент США Джон Квінсі Адамс (John Quincy Adams), а також видавництва «Appleton» і «Putnam».

У 1842 р. улюблений письменник американського читача англієць Чарльз Діккенс здійснив подорож у Сполучені Шта-ти, де переконував публіку у важливості прийняття закону про міжнародну охорону авторського права. Однак читацька


42


43

Розділ 1

аудиторія не була зацікавлена в підвищенні рівня охорони авторського права, оскільки за умов «піратства» мала можли-вість купувати твори Ч. Діккенса за низькими цінами. При-гнічений збереженням рабства у США та несприятливою ситуацією, що склалася у сфері охорони авторського права у Сполучених Штатах, Ч. Діккенс повернувся в Англію та опублікував у 1843 р. свої критичні враження про подорож у творі «Американські записки» («American Notes for General Circulation»). Результат був досить цікавий: нелегальні при-мірники цього твору були розпродані у США у кількості 50 тис. за три дні.

Шлях до прийняття закону про міжнародну охорону ав-торського права у США був тривалим. Проекти закону пода-валися на розгляд Конґресу США в 1854, 1858 і 1860 рр. Однак жодного разу закон не був схвалений. Тим часом поширення «піратства» призводило до переповнення ринку дешевою літературою. Ще до громадянської війни 1861-64 рр. великі американські видавництва, як правило, розташовані в Нью-Йорку або Бостоні, домовилися штучно утримувати ціни на «піратські» примірники європейських творів відповідно до так званого «принципу етикету». Згідно з цим принципом, якщо основне видавництво оголошує про намір випустити у світ твір іноземного автора, воно повинно проставити ціну на творі або повідомити її листом, адресованим іншим видав-цям. Принцип був запроваджений видавцем Генрі Хольтом у виступі перед Сенатом. «Принцип етикету» поклав початок «джентльменському» встановленню цін та запровадженню партнерських відносин між видавцями.

Останньою спробою переконати уряд прийняти закон про міжнародну охорону авторського права було створення спі-лок видавців у найбільших містах сходу Америки. В 1888 р. Спілка типографій ухвалила резолюцію про необхідність прийняття закону. Переговори про прийняття закону трива-ли із зими 1890-91 рр. Остаточно закон було прийнято обома палатами Конгресу і підписано Президентом Бенджаміном

Гаррісоном (Benjamin Harrison) у березні 1891 р. Законом про міжнародне авторське право визнавалася охорона творів іно-земних авторів на території Сполучених Штатів.

Інтернаціоналізація охорони авторського праваПершим міжнародним договором про авторське право

вважається двосторонній договір між Австрією та Сардині-єю, укладений у 1840 р. Дія договору розповсюджувалася не тільки на Австрію, а також і на сучасну північно-східну тери-торію Італії, яка перебувала у складі Австрії протягом 1804-1861 рр. (Ломбардія) та 1804-1866 рр. (Венеція). Після Віден-ського Конгресу 1814 р. територія королівства Сардинії під правлінням Віктора Еммануїла І була розширена за рахунок території республіки Генуї. У результаті під правлінням ко-роля Сардинії опинилася частина північно-західної терито-рії Італії (включаючи П’ємонт та міста Аннєсі, Ніцца, Турин та Генуя). Невдовзі до договору приєдналися інші італійські держави (зокрема, Ватикан, Парма, Модена).

Договір 1840 р. містив положення про врегулювання супере чок між видавцями щодо неправомірного передруку творів, а також установлював заборону на імпорт неліцен-зованих примірників до Ломбардії. Положення договору розповсюджувалися на такі об’єкти авторського права як драматичні твори, гравюри, літографічні твори, ордени та скульптури. Переклади іноземних творів охоронялися як оригінальні твори на території країн-учасниць договору. Цей договір мав значний вплив на формування законодав-ства про авторське право як Австрії, так і Італії. Зокрема, він заклав основу Закону Австрії про авторське право 1846 р.

Невдовзі після укладення договору між Австрією і Сар-динією інші країни почали активно вступати у двосторон-ні угоди про взаємне визнання авторського права. У 1846 р. такий договір підписано Пруссією та Великою Британією. У 1851 р. ухвалено Конвенцію про авторське право між Фран-цією та Великою Британією. У 1882 р. укладено двосторонній


44


45

Розділ 1

договір між Францією та Швейцарією. У 1892 р. – договір між Німецькою імперією та Сполученими Штатами Америки.

Бернська конвенція 1886 р. (відома як Бернська конвен-ція про охорону літературних та художніх творів – Berne Convention for the Protection of Literary and Artistic Works) була прийнята у Берні, Швейцарія. Конвенція вперше визнала охорону авторського права для кількох суверенних держав. Бернська конвенція була розроблена за ініціативи велико-го письменника В. Гюго під впливом французької концеп-ції «права автора» (фр. – droit d’auteur), що відрізнялася від концепції англосаксонського авторського права, яке було пов’язане лише з економічними інтересами.

Відповідно до Бернської конвенції, всупереч англійській традиції, авторське право на твори виникало автоматично. Автор не повинен був реєструвати твір або будь-яким іншим чином звертатися за охороною авторського права на твір. Одразу після «фіксації» твору за будь-яким матеріальним носієм автор автоматично наділявся авторським правом на цей твір і на всі похідні твори. На іноземних авторів із країн-учасниць конвенції розповсюджувався національний режим охорони авторського права.

До прийняття Бернської конвенції національні закони про авторське право, як правило, застосовувалися тільки щодо творів, створених у країні прийняття таких законів. Так, твір, опублікований у Великій Британії британським громадяни-ном, підлягав охороні лише у Великій Британії, але міг бути правомірно відтворений і проданий будь-ким у Франції. Так само і твір, опублікований у Франції французьким підданим, підлягав охороні лише у Франції та міг бути вільно відтворе-ний і проданий у Великій Британії. До Бернської конвенції вносилися численні зміни внаслідок переглядів у Парижі (1896 р.), Берліні (1908 р.), Берні (1914 р.), Римі (1928 р.), Брюс-селі (1948 р.), Стокгольмі (1967 р.) та Парижі (1971 р.) (доклад-ніше про Бернську конвенцію див. розділ 3).

Країни, які ратифікували Бернську конвенцію, утворили Союз для охорони прав авторів на їхні літературні і художні твори, що став впливовою міжнародною структурою з охоро-ни прав авторів. Утім, його не можна назвати всесвітнім.

Одночасно з виникненням Бернської системи охорони прав автора розвивалася американська система міжнарод-ної охорони авторських прав. Основа американської систе-ми була закладена Конвенцією про літературну і художню власність, укладеною в Монтевідео у 1889 р. Крім неї, були укладені також:

Конвенція про охорону літературної і художньої влас-• ності (Мехіко, 1902 р.); Конвенція про охорону патентів на винаходи, промис-•

лових малюнків і зразків, товарних знаків, торговель-них марок і літературної й художньої власності (Ріо-де-Жанейро, 1906 р.);Конвенція про охорону літературної і художньої влас-•

ності (Буенос-Айрес, 1910 р.);Конвенція про охорону літературної і художньої влас-•

ності, переглянута на VI панамериканській конференції (Гавана, 1928 р.);Міжамериканська конвенція про авторське право на лі-•

тературні, наукові і художні твори (Вашингтон, 1946 р.). Спільною рисою всіх цих міжнародно-правових докумен-

тів була відсутність участі в них США. Хоча Сполучені Шта-ти брали активну участь у підготовці Міжамериканської кон-венції про авторське право на літературні, наукові й художні твори, вони так і не ратифікували її. США не бажали вступа-ти до конвенцій про охорону авторського права з огляду на те, що ратифікація конвенції означала для них необхідність внесення змін до національного законодавства (яке вважало-ся ними вищим за міжнародне).

Утім, країни світу усвідомлювали необхідність прийняття єдиної (універсальної) конвенції. Ця ідея прозвучала на Рим-ській конференції 1928 р. і знайшла відображення у рішен-нях IX сесії Ліги Націй, відповідно до яких розпочалася робо-


46


47

Розділ 1

та над розробкою єдиної угоди про міжнародну охорону ав-торського права шляхом порівняння Бернської та американ-ської систем охорони. Проект було створено, однак початок Другої світової війни унеможливив прийняття конвенції.

У 1952 р. була прийнята Всесвітня конвенція про автор-ське право (Universal Copyright Convention), яка сьогодні має тільки історичне значення. Всесвітня конвенція про автор-ське право була розроблена як альтернатива Бернській для тих країн, які не підтримували положення Бернської кон-венції, але бажали бути учасниками багатосторонньої уго-ди про охорону авторського права. Країнами-учасницями Всесвітньої конвенції про авторське право були Радянський Союз та деякі інші країни, які вважали, що високий рівень охорони авторського права, запроваджений Бернською кон-венцією, був вигідним тільки для розвинутих країн Заходу, Сполучених Штатів та деяких країн Латинської Америки, що експортували товари, які містять об’єкти інтелектуальної власності.

Країни-учасниці Бернської конвенції також приєднали-ся до Всесвітньої конвенції про авторське право для визна-ння їхніх прав у країнах, які не стали учасницями Бернської конвенції. У зв’язку з тим, що більшість країн є членами або бажають приєднатися до Світової організації торгівлі, а тому є учасницями Угоди ТРІПС, Всесвітня конвенція про автор-ське право втратила своє значення. Аналіз положень Всесвіт-ньої конвенції про авторське право наведено в розділі 3.

Виникнення нових технологій і розширення сфери дії права інтелектуальної власності (на прикладі комп’ютерних програм)Виникнення нових технологій сприяло розширенню сфе-

ри дії права інтелектуальної власності (зокрема, переліку об’єктів, на які розповсюджується охорона). З цим пов’язана постійна необхідність перегляду законодавства у сфері інте-лектуальної власності.

На першому етапі виникнення комп’ютерних програм у США, у 1950-х рр., програми підлягали охороні поло-женнями ліцензійних договорів про охорону комерційної таємниці. У середині 1960-х рр., з розвитком комп’ютерних технологій постало питання про залучення інших заходів охорони. Виявилося, що охорона комп’ютерних програм нормами законодавства про комерційну таємницю та лі-цензійного договору є недосконалою. Законодавство про авторське право виявилося на той час найбільш придатним для забезпечення комп’ютерних програм охороною. Пере-ваги авторського права для охорони комп’ютерних програм полягали в наступному:

авторське право встановлювало досить тривалий строк • охорони проти несанкціонованого відтворення;порядок реєстрації твору не вимагав значних витрат;• для надання комп’ютерній програмі охорони автор-•

ським правом програма повинна була відповідати міні-мальному рівню творчого характеру.

У 1964 р. Відомство з питань авторського права ухвалило рішення про здійснення реєстрації комп’ютерних програм як об’єктів авторського права. Обов’язковою вимогою реє-страції було депонування повного тексту комп’ютерної про-грами до Відомства, що було обґрунтовано конституційним призначенням авторського права, яке полягає у сприянні розвиткові та розповсюдженні знань. Упродовж 1960-70-х рр. невелика кількість програм була зареєстрована (1200 зареє-строваних програм за період з 1964 до 1978 р.). Деякі компанії були не задоволені вимогою про необхідність депонування повного тексту вихідного коду програми, що означало опри-люднення програми та розкриття комерційної таємниці і позбавляло їх можливості охороняти програми нормами за-конодавства про комерційну таємницю. Інші не покладали надії на реєстрацію як на дієву охорону комп’ютерної про-грами. Однак найважливішою причиною малої кількості за-реєстрованих програм було те, що комп’ютерна програма


48


49

Розділ 1

на той час не була «масовим» продуктом, а тому не вимагала охорони, яку покликане надавати авторське право. Авторське право спрямоване на охорону «масових» продуктів, у той час як проблему охорони «немасового» продукту більш вдало могли вирішити норми права про комерційну таємницю.

Упродовж 1960-70-х рр. намітився значний поступ у сфе-рі комп’ютерних технологій. Важливі зміни 1980-х рр. роз-ширили масштаби комп’ютерної індустрії та вдосконалили систему охорони прав інтелектуальної власності в зазначеній сфері. По-перше, відбулося представлення світові персональ-ного комп’ютера. По-друге, у 1980 р. Закон про авторське право США був доповнений положенням про розширення переліку об’єктів авторського права комп’ютерними програ-мами. Такі зміни в законодавство про авторське право були внесені за рекомендації Національної Комісії з використан-ня нових технологій авторських творів (National Commission on New Technological Uses of Copyrighted Works – CONTU), скли-каної Конгресом США. На думку Комісії, авторське пра-во якнайкраще може «впоратися» з проблемою охорони комп’ютерних програм. Було зазначено, що у разі охорони комп’ютерних програм законодавство про комерційну та-ємницю є безсилим, оскільки з першим продажем програми комерційна таємниця стає загальнодоступною.

Наприкінці 1980-х рр. серед розробників комп’ютерних програм зросло занепокоєння щодо рівня охорони інтелекту-альної власності, необхідного для зберігання та подальшого розвитку інноваційної активності в комп’ютерній індустрії. Усвідомивши, що комп’ютерна індустрія стає вкрай прибут-ковою сферою, ряд комп’ютерних компаній розпочали актив-ну діяльність із розробки комп’ютерних програм. Звісно, ці компанії були зацікавлені у надійній охороні комп’ютерних програм, адже їхнє створення вимагало значних інвестицій. З часом ці компанії утворили табір рішучих прихильників забезпечення комп’ютерних програм охороною як нормами авторського, так і патентного права. До нього увійшли ком-

панії IBM Corporation, Apple Computer Corp., Digital Equipment Corp. Цікаво, що IBM Corp. була поміж розробників програм-ного забезпечення, які на початку 1970-х рр. відстоювали у Верховному суді США неможливість охорони комп’ютерних програм нормами патентного права.

Влітку 1986 р. Апеляційний суд Третього округу підтвер-див рішення суду на користь компанії Whelan Associates, Inc. у справі про авторське право на комп’ютерну програму, ініційо-ваній проти компанії Jaslow Dental Laboratories.18 Комп’ютерна програма відповідача, призначена для впорядкування даних стоматологічної лабораторії, містила схожі дані та структу-ру файлів із програми позивача. Шляхом застосування тесту суд вирішив, що мало місце порушення авторського права. Суть тесту зводилася до дослідження програми щодо того, чи мало місце використання «виразу» ідеї програми. Однак пізніше застосований тест було піддано критиці, оскільки суди дійшли до висновку, що існує кілька способів непра-вомірного відтворення функції комп’ютерної програми, не обов’язково шляхом використання «виразу». Потенційний порушник має можливість здійснити неправомірне викорис-тання програми шляхом відтворення «методу», «системи» або «процесу», які не підлягають охороні авторським правом. Цей прецедент змусив дослідників поставити питання про недосконалість правової охорони комп’ютерних програм нормами авторського права у зв’язку з виключенням певних об’єктів програми з-під авторської охорони.

У випадку комп’ютерної програми норми авторського пра-ва можуть бути застосовані для охорони від загального від-творення програми, а також від копіювання комп’ютерного коду (такі порушення входять до поняття «літературних»). Авторське право також забезпечує охорону комп’ютерних програм від деяких «нелітературних» порушень, таких як відтворення екранних заставок (screen displays). Суттєвий не-18 Whelan Associates, Inc. v. Jaslow Dental Laboratories, Inc. 797 F. 2d 1222 (3d Cir. 1986).


50 51

долік авторської охорони полягає в неможливості запобігти створенню конкуруючої комп’ютерної програми з викорис-танням ідеї існуючої.

Недосконалість охорони комп’ютерних програм норма-ми авторського права змусила дослідників звернутися до ідеї запровадження патентної охорони. Однак запровадже-на на початку 1960-х рр. у США практика видачі патентів на комп’ютерні програми стала приводом для дискусій, що є актуальними й нині.

Вперше на глобальному рівні питання охорони комп’ю-терних програм обговорювала в 1971 р. Консультативна група урядових експертів ВОІВ. У 1978 р. ВОІВ схвалила «Ти-пові положення про охорону програмного забезпечення об-числювальних машин». Становлення національної охорони комп’ютерних програм у багатьох країнах було пов’язане з їхнім приєднанням до Бернської конвенції, згідно з якою комп’ютерні програми належать до категорії об’єктів, які охороняються як літературні твори. Охорона комп’ютерних програм нормами авторського права на міжнародному рів-ні закріплена також у Договорі ВОІВ про авторське право, Директиві ЄС про правову охорону комп’ютерних програм, Угоді ТРІПС.

РОЗДІЛ 2З ІСТОРІЇ ПАТЕНТУ

Формування засад патентного праваІснують історичні згадки про те, що найдавніший патент

було видано в 500 р. до н.е. в Стародавній Греції в місті Си-баріс (Sybaris). Уже тоді існував закон, відповідно до якого за-боронялося відтворювати оригінальні кондитерські страви протягом одного року. Кондитер, який створив цю страву, одержував усі прибутки від її продажу. Розвинуте місто Си-баріс було знищене в 510 р. до н. е.

ІталіяУ Римі в 30-ті рр. н. е. творив видатний ремісник, який

виробляв посуд зі скла, що не бився. Йому було призначено зустріч із Тиберієм Цезарем (14-37 р. н. е.) для демонстрації винаходу імператорові. Ремісник кидав скляний посуд на мармурову підлогу, і вироби не розбилися, що вразило імпе-ратора. Впевнившись, що ніхто більше не володіє секретом виготовлення унікального скла, Тиберій наказав відрубати голову реміснику. Припускають, що імператор не бажав роз-голошення відомостей про винахід, щоб залишитися єдиним власником посуду, що не розбивається.

Перший на території сучасної Італії патент було видано республікою Флоренція в 1421 р. архітектору Ф. Брунелескі, який у 1419 р. розпочав будівництво бані собору у Флоренції. Для цього виникла потреба у доставці каміння з ріки Арно, що у Флоренції. Ф.Брунелескі розробив човен, в якому такий вантаж міг бути легко переправлений через ріку. Він не ба-жав розголошувати інформацію про винахід. У 1421 р. лорди Ради Флоренції надали Ф.Брунелескі ексклюзивний приві-лей строком на 3 роки на виробництво й використання човна

52

... ОХОРОНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У ЧАСІ Й ПРОСТОРІВіра Валлє З ІСТОРІЇ ПАТЕНТУ

53

Розділ 2

у водах Флоренції. До речі, човен Брунелескі затонув під час першого ж перевезення через ріку мармуру, призначеного для будівництва собору. З того часу італійські міста-держави почали видавати винахідникам ексклюзивні привілеї. Хоча привілей Ф.Брунелескі і не називався патентом, утім, він мав важливі ознаки сучасних патентів – ексклюзивність і об-меженість строку охорони. Короткий строк чинності цього першого італійського привілею свідчив про несерйозність ставлення правителів Флоренції до патентів як до способу заохочення винахідників. Натомість для розвитку торгівлі й ремесел Флоренція наділяла своїх громадян землею, грошо-вими винагородами і податковими пільгами.

Місцем виникнення патентної системи в її сучасному ви-гляді вважають Венецію. Комерційно і культурно розвинена Венеція, починаючи з XIII ст., була європейським центром виготовлення виробів зі скла. Венеція розпочала надавати привілеї на винаходи з 1400-х рр. На ранньому етапі видачі привілеїв Венеція намагалася зберігати в таємниці техніку виготовлення скла. Зосереджуючи виробництво скла на ост-рові Мурано, Венеції вдалося зберегти секрет його виготов-лення до 1665 р. За розголошення інформації про технологію виготовлення скла влада Венеції передбачала покарання у вигляді смертної кари ремісника та позбавлення волі членів його сім’ї. Проте, як правило, щодо порушників застосовува-лася довічна експатріація до острова Мурано. Незважаючи на прийняті драконівські заходи, Венеція не змогла надовго зберегти секрети виробництва скла. Розголошення інформа-ції про технологію виготовлення скла призвело до втрати Ве-нецією конкурентної переваги перед іншими європейськи-ми країнами – Англією, Нідерландами, Іспанією і Богемією. Наприкінці XVII ст. Англія випередила Венецію, використо-вуючи свинцевий сурик, винайдений і запатентований Дж. Равенскрофтом (George Ravenscroft), який запозичив свої зна-ння з Венеції, де протягом багатьох років працював у сфері торгівлі виробами зі скла.

Венеція ставилася до патентів як до способу заохочення винахідництва. Перший привілей, що переслідував цю мету, влада Венеції надала в 1416 р., після чого протягом 1444 – 1472 рр. було надано ще кілька патентів. За період з 1474 по 1550 рр. Венеція видала 108 патентів, 55 з яких – на вітряки, 12 – екскаваційні машини, 5 – на прилади добування води.

Збереглися відомості про те, що в 1498 р. Венеція видала патент типографу Оттавіано Петруччі (Ottaviano Petrucci) (1466-1539), який винайшов техніку друку музичних творів. Патент було видано на подвійний процес друку, який перед-бачав друк у два етапи – спочатку друкувалися нотні рядки, потім – ноти.

Вважається, що історія патентів на винаходи бере початок з Декрету Венеції про охорону промислових пристроїв (Ве-неціанського статуту) 1474 р., який часто називають першим загальним законом про патенти в Європі з часів грецького міста Сибаріса, яке наділяло ексклюзивними правами об-меженої тривалості всіх розробників нових кулінарних ре-цептів. Відповідно до Венеціанського статуту, нові винаходи наділялися правовою охороною від потенційних порушень після їхнього першого практичного застосування. Для одер-жання охорони винахідники мали повідомити уряд про за-стосування винаходу на практиці. Строк охорони становив 10 років. У статуті зазначалося:

Серед нас є талановиті люди, здатні створювати винаходи і здійснювати відкриття; і в інтересах величі й могутності на-шого міста, щоб більше таких людей приходило до нас кожного дня з різних місць. Тепер, коли існуватиме положення про те, що твори й винаходи, створені такими людьми, не можуть бути використані тими, хто їх побачить…, більше людей застосову-ватимуть свій талант, здійснюватимуть відкриття та ство-рюватимуть винаходи, що мають важливе значення й користь для нашого добробуту. Отже:

Хай буде так, що волею цієї Ради кожен, хто створить будь-який новий винахід у цьому Місті, не відомий до цього часу в нашій

54


55

Розділ 2

Державі, повинен повідомити про це відомство нашої Генеральної Ради з добробуту [General Welfare Board], коли [такий винахід] буде довершений і здатний бути використаним і застосованим.

Усім іншим особам на будь-якій з наших територій та в містах забороняється створювати винахід, аналогічний або схожий на зга-даний, без дозволу та ліцензії автора, протягом десяти років.

І якщо хто-небудь створить такий винахід, порушуючи за-значене вище, автор або винахідник матиме право викликати по-рушника до суду, і порушник буде змушений заплатити йому сто дукатів; а винахід підлягатиме терміновому знищенню…

До 1650 р. Венеція видавала патенти відповідно до поло-жень Венеціанського статуту. Втім, венеціанські чиновники використовували статут як загальний посібник із видачі при-вілеїв і не діяли в чіткій відповідності до нього. Хоча Венеці-анським статутом передбачалося надання привілеїв строком на 10 років, Венеція часто наділяла винаходи ексклюзивними правами більшої тривалості.

Патентна система, запроваджена Венеціанським статутом, включала положення щодо новизни, реєстрації винаходів, строку чинності ексклюзивного права, порушення патентів та обов’язкових ліцензій. Протягом наступних двох століть система патентних монополій розповсюдилася в Європі. Ан-глія першою перейняла її. Висловлюється думка про те, що патентні листи існували в Англії ще до XV ст., а її система видачі патентних листів виникла незалежно від впливу Вене-ціанської системи.

НімеччинаЗемлі сучасної Німеччини розпочали видавати патенти

пізніше, ніж це сталося у Венеції. Понад 90 патентів було ви-дано з 1531 по 1620 рр. у різноманітних сферах технології. На-зва 15-ти з цих патентів – «метод зберігання деревини» – дає під-стави припустити, що ці патенти стосувалися використання деревини як палива у виробництві. 16 патентів були видані у галузі металургії й гірської промисловості, ще 8 стосували-

ся гідравлічних приладів і насосів. Це були найрозвиненіші на німецьких землях ремесла, для опанування яких англійці приїздили до Німеччини.

Тридцятирічна війна (1618-1648) загальмувала розвиток ранньої патентної системи Німеччини, що позначилося від-ставанням у сфері технологій. Відродження повноцінної па-тентної системи відбулося лише після об’єднання Німеччи-ни в 1871 р.

На території сучасної Німеччині ранні патенти видавали-ся на винаходи в сучасному розумінні цього терміна – тобто на технологічні досягнення. Патенти не встановлювали мо-нополії на товари широкого вжитку, на відміну від більшості англійських патентів, які розпочала видавати королева Єли-завета в XVI ст. і які видавалися протягом XVII-XVIII ст. Пере-важна більшість ранніх патентів у Німеччині була надана ви-нахідникам, які самостійно розробили певний винахід. Але деякі патенти були видані особам, які запозичили винаходи з інших країн.

В. Флін у книзі «Патенти з часів Ренесансу» 19 зазначає, що в XVI-XVII ст. відбувався односторонній відтік технологій до Англії з країн континентальної Європи (здебільшого з Ні-меччини). Майже половина патентів, виданих Єлизаветою в Англії в 1560-ті рр., охороняли німецькі винаходи (в основно-му, у сфері гірничої промисловості). Близько 14 тис. німців, які проживали в той час у Лондоні, забезпечували Англію знаннями й навиками в галузі гірничої промисловості, мета-лургії, броварства, виробництва паперу, годинників.

Патенти, які видавалися німецькими землями, були ближ-чими за своєю природою до сучасних, ніж ті, які видавали-ся тоді в Англії. Німецькі патенти були правом винахідника охороняти свій винахід від використання іншими особами і не залежали від політичної волі монарха та його ставлення до винахідника. Парламент не міг відкликати патент або про-довжити строк його дії, як це відбувалося в Англії. В Англії 19 Flynn W. J. Patents since the Renaissance. – http://www.booklocker.com.

56


57

Розділ 2

патенти були монополією королеви Єлизавети, а пізніше – королів Джеймса і Карла І.

У XVI ст. запроваджена вимога щодо розголошення ін-формації про винахід для одержання патенту. Разом із за-явою про одержання патенту винахідник подавав до Ради привілеїв, створеної при Палаті імператорських радників, письмовий опис патенту, креслення та модель винаходу. Після одержання цієї інформації Рада привілеїв перевіряла винахід щодо його технічного рівня та новизни. Для порів-няння рівня розвитку німецької та англійської патентних систем зазначимо, що Англія не здійснювала експертизи на новизну винаходу до XX ст.

Сучасна патентна система Німеччини сформована під впливом законодавства Сполучених Штатів. Вона вплинула на формування законодавства про патенти Австрії, Арген-тини, Голландії, Данії, Норвегії, Польщі, Росії, Фінляндії та Швеції. Протягом перших 6 років після об’єднання Німеч-чини в 1871 р. німецькі землі упорядковували законодавство про патенти. Ельзас-Лотарингія успадкували французьку патентну систему. Гамбурґ і Бремен узагалі не мали законо-давства про патенти. В 1877 р. Німеччина ухвалила єдиний закон про патенти.

Законом 1877 р. була започаткована централізована про-цедура видачі патентів. Заявки на одержання патенту про-ходили експертизу Відомства з питань патентів. Протягом 8 тижнів до видачі патентів заявки були публічно доступними. Цей строк був призначений для збору заперечень, на підста-ві яких заявникові могло бути відмовлено у видачі патенту. Розмір збору за одержання патенту був досить високим, що сприяло відсіюванню тривіальних винаходів.

Відповідно до закону 1923 р., строк патенту був продо-вжений з 15 до 18 років. Патентна система Німеччини спри-яла розвиткові лише певних галузей економіки. Патенти не вида валися на продукти харчування, фармацевтичні та хімічні про дукти, але процес їх виробництва міг бути об’єктом патенту.

Хоча патентна система Німеччини мала спільні риси з системою Сполучених Штатів, перша відрізнялася більшою строгістю, що виражалася у меншій кількості виданих патен-тів та вищій їх цінності. Процедура експертизи заявки на па-тент передбачала перевірку винаходу щодо наступних умов патентоспроможності: новизна, неочевидність та здатність забезпечення ефективності (корисність). Патент міг бути ска-сований, якщо протягом 3 років запатентований винахід не застосовувався на практиці, власник патенту відмовився на-дати ліцензію на використання винаходу в публічних цілях, або якщо винахід застосовувався в інших країнах на момент видачі патенту в Німеччині. Санкції за умисне порушення патенту передбачали не лише штраф, а й позбавлення волі на певний строк.

З 1891 р. винахідники могли одержувати патенти на ко-рисні моделі, щодо патентоспроможності яких висувалися значно нижчі вимоги. Для реєстрації корисної моделі й ви-дачі патенту на неї достатньо було, щоб корисна модель від-повідала мінімальному рівню «новизни». Строк патентів на корисні моделі становив 3 роки з можливістю одноразового подовження на 6 років. З 1891 р. в Німеччині співіснували дві процедури видачі патентів – експертиза (для винаходів) і ре-єстрація (щодо корисних моделей).

Франція Очевидний вплив на формування ранньої патентної сис-

теми Франції справила Венеція. Перший у Франції патент було видано в 1551 р. італійцю Т. Мутіо (Theses Mutio) на про-цес виробництва й торгівлю скляним посудом. Строк чин-ності патенту становив 10 років. Патент мав важливі харак-теристики, притаманні сучасному патенту (ексклюзивність і обмежений строк). Ексклюзивність патенту Т. Мутіо відріз-няла цей патент від податкових пільг, якими в 1536 р. король Франції наділив Е. Тюрке (Etienne Turquet) для доставки ро-бітників із Генуї та інших країн до Франції для виготовлення

58


59

Розділ 2

шовкових тканин. Звісно, такі пільги аж ніяк не можна вва-жати патентом. До речі, в 1540 р. Е. Тюрке закріпив наданий йому привілей, заснувавши гільдію виробників шовку в Ліо-ні, таким чином установивши контроль над галуззю.

Важливий внесок у розвиток патентного права Франції зробив Армо Жан дю Плессі, герцог де Рішельє (фр.Armand Jean Du Plessis, Cardinal et Duc de Richelieu) (1585 – 1642) – фран-цузький політичний діяч, кардинал, глава королівської ради (перший міністр Франції). Герцог де Рішельє здійснив вне-сок у розвиток патентної системи Франції під час розгляду заяви Ж. Б. Мора (Jean Baptiste Morin), професора математики і астролога, який звернувся за одержанням патенту на при-лад, призначений для виміру географічної довготи.

Вимір географічної довготи на морі мав украй важливе значення для приморських країн. Ж.Б. Мора стверджував, що хоча його прилад і не є новим, але метод визначення гео-графічної довготи з його використанням є цілком новим. У 1634 р. кардинал скликав Раду слідства при Вільній (Паризь-кій) академії та поставив перед її членами наступні питання:

Чи є метод Мора новим? • Чи можна його застосовувати на практиці? • Чи є він удосконаленням методів визначення географіч-•

ної довготи, які існували на той час? Чи здійснив Мора розголошення інформації про свій •

метод? Розглянувши ці питання, Рада вирішила відмовити Ж. Б.

Мору у видачі патенту.У 1640 р. Вільна академія розглядала заяву одного з її чле-

нів Б. Паскаля (Blaise Pascal) про видачу патенту на арифмо-метр. Заява містила детальний опис винаходу. Патент на арифмометр Б. Паскаля було видано в 1649 р., що сталося че-рез 9 років після тривалого тестування арифмометру й ухва-лення рішення парламенту про видачу патенту. Зазначають, що досвід одержання патенту настільки розчарував Паскаля, що незабаром він припинив дослідження у сфері фізики і математики і решту життя присвятив релігії та філософії.

В 1666 р. Вільна академія була перетворена на Королівську академію наук (Academie Royale des Sciences) під головуванням міністра фінансів Ж. Б. Колбера (Jean Baptiste Colbert). Законом 1699 р. Королівська академія наук була наділена повнова-женнями здійснювати експертизи винаходів для надання їм ексклюзивних привілеїв. Академія виконувала цю функцію протягом наступного століття до початку Французької рево-люції у 1789 р. Королівська академія наук започаткувала нау-ково орієнтований підхід до концепції патенту, що повністю відрізнявся від ставлення до патентів в Англії в ті часи.

У 1762 р. у Франції ухвалена Декларація про наділення ви-нахідників привілеями, яка стала першою спробою регулю-вання торгівлі винаходами та охорони винахідників та їхніх правонаступників. Засади сучасної патентної системи Франції були закладені законами 1791 р. (зі змінами в 1800 р.) та 1844 р. Закон про патенти 1844 р. залишався чинним до 1960-х рр.

Заявники зверталися за одержанням патентів без вико-нання будь-яких формальностей (зокрема, вони не мали до-водити «новизну» винаходу). Оскільки заявлені винаходи не проходили експертизи, видані на них патенти могли бути відкликані в будь-який час. Кожний документ, який засвід-чував патент, містив наступний напис:

Уряд, видаючи патент без попереднього проведення експерти-зи, жодним чином не гарантує ані пріоритетності, ані будь-якої переваги винаходу.

Винахідник міг одержати патент строком на 5, 10 або 15 років та продовжити його після закінчення строку. Патенту-ванню підлягали всі методи й способи виробництва, окрім теоретичних та наукових відкриттів, що не мали практично-го застосування. Ставки зборів за одержання патенту були досить високими і залежали від строку дії патенту.

Відповідно до Закону про патенти 1844 р., патент визна-вався недійсним, якщо винахідник одержував патент на та-кий самий винахід в іншій країні. Власники патентів були зобов’язані застосувати запатентований винахід на практиці

60


61

Розділ 2

не пізніше ніж через 2 роки після одержання патенту. В ін-шому разі суд міг ухвалити рішення про анулювання патен-ту, якщо винахідник не доведе, що винахід не був застосова-ний на практиці у зв’язку з непередбачуваними обставина-ми. Звертаючись за одержанням патенту, заявники надавали опис винаходу, який мав бути достатнім для відтворення винаходу особами, що володіли відповідними навиками. Од-нак до 1902 р. описи винаходів не публікувалися, а існували в рукописному вигляді. Доступ до них був обмеженим: бажа-ючі повинні були пояснити причини, з яких вони прагнули ознайомитися з інформацією про винаходи. Доступ інозем-ців дозволявся тільки у супроводі французьких адвокатів. Копіювання рукопису опису винаходу не дозволялося до за-кінчення строку патенту.

Уряд Франції активно заохочував винахідників до здій-снення інноваційної діяльності та винагороджував за неї. Окрім патентів, існували інші способи заохочення. Винахід-ники мали можливість вибору між одержанням патенту на винахід або наданням винаходу суспільству в обмін на гро-шову винагороду, яка виплачувалася з фонду, спеціально створеного для заохочення розвитку промисловості. Деякі організації, такі як Спілка заохочення національної промис-ловості (фр. – Societe d’encouragement pour l’industrie nationale), щорічно нагороджували медалями нові відкриття для стиму-лювання розвитку тих галузей, які вона вважала пріоритет-ними. Крім цього, впродовж XIX ст. винахідники та їхні сім’ї одержували соціальну допомогу.

НідерландиПатентна система Нідерландів бере витоки з Римської ім-

перії та успадкувала деякі положення законодавства Іспанії. В період з 1588 по 1648 рр., коли Іспанія визнала незалежність Нідерландів, уряд країни видав понад 400 патентів. Як пра-вило, винахідник одержував ексклюзивне право на певний строк, який був різним для різних винаходів.

Протягом XVI-XVII ст. Нідерланди мали патентну систе-му, в якій заяви про надання патентів підлягали експертизі щодо новизни заявленого винаходу та оцінці його економіч-ного й соціального значення. Цим патентна система Нідер-ландів була схожою на французьку.

Нідерланди відомі революційними відкриттями у сфері мореплавства. Наприкінці XVI ст. в цій країні було сконстру-йовано перше судно з довгим і тонким корпусом та меншим такелажем, ніж мали англійські судна. Такі човни могли пе-ревозити вантажі з меншими витратами, оскільки були здат-ні розвивати вищу швидкість та супроводжувалися меншим екіпажем. Протягом наступних років Англія відчула себе не-спроможною протистояти комерційній перевазі Нідерландів на морях, особливо Балтійському. Як наслідок, відповідно до Закону Англії про навігацію 1651 р., англійські порти були закриті для суден Нідерландів, що спровокувало три війни між найвпливовішими мореплавними країнами.

АнгліяПрактика наділення винаходів ексклюзивними права-

ми в Англії розпочалася з часів існування середньовічних гільдій. Вважають, що саме в Англії було створено патентну систему, яка функціонувала найдовше порівняно з іншими країнами світу.

В часи існування системи гільдій в Англії панували гру-пові регіональні монополії. Гільдії мали ексклюзивні права на продаж певних товарів на певній території. Особи, що не були членами гільдії, були позбавлені права займатися тор-гівлею на цій території, а члени гільдії конкурували тільки між собою. Держава санкціонувала створення цих монопо-лій, оскільки це сприяло високій якості товарів та встанов-ленню регульованих цін. Гільдії були підконтрольні муніци-пальній владі. Правила здійснення торгівлі, ціни на товари, умови торгівлі визначалися самими гільдіями.

Для стимулювання індивідуальних ремісників (як гро-

62


63

Розділ 2

мадян Англії, так і іноземців) королівська влада наділяла їх привілеями обмеженої тривалості у формі патентних лис-тів. Патентні листи (letters patent) забезпечували винахідни-ка монополією на виробництво товарів та надання послуг. Патентний лист видавався монархом або урядом і наділяв певну особу або компанію правом, монополією, титулом або статусом. Патентні листи, як правило, розпочиналися зі слів «Всім, кого це може стосуватися…» або «Всім і кожному – приві-тання». Патентні листи могли наділяти міста статусом, ого-лошувати створення компаній або навіть присвоювати на-укові й академічні ступені.

В XIV ст. король Едвард ІІІ видавав патентні листи, яки-ми забезпечувалося право іноземців здійснювати торгівлю на території Англії. Наприклад, Джону Кемпу (John Kempe) в 1331 р. було видано патентний лист на торгівлю в Англії. В 1449 р. Генрих VI видав патентний лист чинністю 20 років. Із цього розпочалася історія видачі патентних листів, якими наближені до престолу особи наділялися монополією. Втім, наступний після 1449 року патентний лист було надано тіль-ки через 100 років, в 1552 р. на виробництво нормандського скла. Цей лист було видано Генрі Сміту (Henry Smith) строком на 20 років з умовою, що протягом цього часу він інструкту-ватиме інших про процес виготовлення нормандського скла, а також здійснюватиме його продаж за помірними цінами. У патентному листі зазначалося, що ніхто інший, окрім Генрі Сміта та осіб, уповноважених на це ліцензією або дозволом Сміта, не має права виробляти скло.

Королева Єлизавета в перші роки свого правління видава-ла патентні листи, які стимулювали іноземців запроваджува-ти в Англії нові технології. Така політика, здавалось би, мала приваблювати іноземців. Однак наприкінці правління коро-леви Єлизавети видавалося занадто багато листів на торгівлю добре відомими товарами. Зловживання патентними листа-ми призвело до того, що парламент ухвалив рішення при-пинити надання монополій. Утім королеві вдалося зупинити

його, запевнивши парламент, що вона припинить видавати патентні листи на добре відомі товари.

На початку правління королева Єлизавета намагалася стимулювати національне виробництво товарів, які імпорту-валися з інших країн, вважаючи, що це допоможе збільшити прибутки та підвищити авторитет її влади в інших країнах. Для приваблення передових технологій з інших країн Єли-завета наділяла іноземні винаходи охороною. Сучасна па-тентна система бере витоки саме з практики, започаткованої королевою Єлизаветою.

Деякі історики вважають, що Єлизавета використовувала патентні листи для заохочення відданих їй слуг. Ті, хто одер-жував патентні листи від королеви, часто використовували їх для продажу товарів за занадто високими цінами. Це при-зводило до підвищення цін на товари широкого вжитку. Іс-торик Девід Гьюм (David Hume) зазначає:

Ці монополісти були настільки непомірковані у своїх вимогах, що в деяких місцях вони підвищували ціни на сіль з шістнадцяти пенсів за бушель до чотирнадцяти або п’ятнадцяти шилінгів.

Існують свідчення про те, що за час правління королева Єлизавета видала понад 50 патентних листів.

У справі Darcy v. Allein 1603 р., відомій як «справа про мо-нополії» («Case of Monopolies»), патенти вперше розглядалися як право винахідника, а не прерогатива королівської влади. Позивач Едвард Дарсі (Edward Darcy) одержав від королеви Єлизавети патентний лист на імпорт і продаж гральних карт в Англії. Е. Дарсі подав позов до суду у зв’язку з наміром Т. Алейна виробляти та продавати гральні карти власного ви-готовлення. Суд ухвалив рішення про недійсність наданого Е. Дарсі патентного листа і постановив, що така монополія обмежує торгівлю, спричиняє підвищення цін на товари і не-гативно позначається на якості товару. Суд проголосив, що монополісти зловживають правами на винахід у власних ін-тересах. Уперше у справі Darcy v. Allein суд зазначив, що мо-нополії негативно впливають на конкуренцію. До речі, аргу-

64


65

Розділ 2

менти, сформульовані у цій справі, стали основою сучасного антимонопольного права та законодавства про недобросовіс-ну конкуренцію.

У 1606 р. парламент звернувся до короля з поданням про відкликання наданих патентів. Король Джеймс І обіцяв від-кликати деякі монополії. У відповідь на звернення парла-менту Джеймс І видав декларацію, відому як Книга щедрості (Book of Bounty), в якій зазначалося, що монополії суперечать законам, але королівська влада залишає за собою право на-діляти нові винаходи правами, а також позбавляти їх, якщо внаслідок одержання привілею винахідник підвищить ціни на товар. Це правило було втілено в Статуті про монополії, яким парламент обмежив повноваження короля таким чи-ном, що останній міг видавати патентні листи тільки на нові оригінальні винаходи на певний строк.

Статут про монополії набрав чинності в 1624 р. і протя-гом двох століть був основою патентного права Великої Бри-танії. Він проголосив недійсними всі монополії, за винятком патентних листів, які наділяли «справжнього і першого вина-хідника» ексклюзивними правами на винахід строком до 14 років. При цьому такі винаходи не могли суперечити праву або негативно впливати на інтереси держави шляхом спри-чинення зростання цін на товари широкого вжитку, або чи-нити негативний вплив на торгівлю. Встановлення чинності патенту терміном на 14 років мало сенс з огляду на те, що саме цього часу було достатньо для передачі знань про вина-хід двом учням (строк навчання становив 7 років).

Велике значення для роз витку патентного пра-ва мало рішення у спра-ві Liardet v. Johnson 1778 р., яким було сформульовано правило про те, що розго-лошення опису винаходу є необхідною умовою одер-жання патенту. Власник патенту Ліардет подав по-зов проти Джонсона, зви-нувачуючи останнього в тому, що він порушив ви-даний Ліардету патент на склад цементу. Джонсон за-хищався, зосереджуючи ар-гументи на строку чинності опису винаходу та його новизні. Ліардет одержав патент на склад певного виду цементу в 1773 р. З часом парламент про-довжив дію його патенту на додаткові 18 років. У 1777 р. Лі-ардет звернувся до суду з проханням заборонити Джонсону виробляти цемент, склад якого охоронявся патентом. Джон-сон піддав сумніву новизну винаходу Ліардета і зазначив, що такий цемент вироблявся ще до видачі патенту. Таким чином Джонсон намагався довести, що цей винахід застосовував-ся на практиці до одержання патенту Ліардетом. Джонсон надав суду докази у вигляді статей, опублікованих до видачі патенту, в яких ішлося про такий самий склад цементу, опис якого був наданий Ліардетом для одержання патенту. Джон-сон також зазначив, що винахід не був настільки вдосконале-ним, щоб строк дії патенту було продовжено. Відомо, що ця справа розглядалася двома судами і що в обох випадках було ухвалене рішення на користь Ліардета.

Під час другого судового засідання у справі Liardet v. Johnson суддя Менсфілд (Mansfi eld) закликав присяжних при

Рис. 2.1. Копія першої сторінки Статуту про монополії

1624 р.

Рис. 2.2. Патентний лист(letter patent) королеви Вікторії

66


67

Розділ 2

розгляді подібних справ уникати двох крайнощів: «не по-збавляти винахідника прав на його винахід в інтересах суспіль-ства» та не сприяти встановленню «монополій на те, що вже застосовується на практиці й у торгівлі на той час, коли особа звертається за одержанням патентного листа». Суддя Менс-філд зазначив, що присяжними мають братися до уваги на-ступні три аргументи:

факт використання однією особою того, що, за словами • іншої особи, є її винаходом; новизна винаходу; • опис патенту (має бути таким, щоб на його основі реміс-•

ник міг відтворити винахід). З цього часу опис винаходу став вважатися своєрідним

посібником, за допомогою якого особи, які мають відповідні знання й навички у певній галузі, наділені можливістю від-творити винахід.

Патентна система Великої Британії характеризувалася тим, що одержання патенту було доступним лише обмеже-ному колу осіб у зв’язку з високими ставками зборів за одер-жання патенту. Так, збір за чинний на території Англії па-тент становив 100-120 англійських фунтів стерлінгів, що було еквівалентним 585 доларам США. Розмір збору за чинний ще й на території Шотландії та Ірландії патент становив 350 фунтів стерлінгів (1 680 дол. США). Продовження строку па-тенту коштувало 700 фунтів стерлінгів. Такі розцінки були доступними тільки для політичної та технічної еліти і свідо-мо забезпечували відсутність стимулу створювати винаходи для решти громадян. Патентні збори були важливим джере-лом доходів королівської влади та її чиновників і створили клас адміністраторів, зацікавлених у блокуванні будь-яких реформ патентної системи. 20

Окрім високих матеріальних затрат на одержання патенту, патентна система Великої Британії характеризувалася вкрай 20 Khan B. An Economic History of Patent Institutions. //EH.Net Encyclopedia, edited by R. Whaples. – http://eh.net/encyclopedia/article/khan.patents.

складною процедурою розгляду заявки. Заявка на одержан-ня чинного на території Англії патенту розглядалася в семи інстанціях. Заявка на діючий у Шотландії та Ірландії патент підлягала розгляду ще п’ятьох органів у кожній країні. В умо-вах цієї недосконалої патентної системи винахідники були практично позбавлені можливості здійснювати патентний пошук. Інформація про описи винаходів була доступною для громадян за умови сплати збору, але до 1852 р. вона за-лишалася офіційно неоприлюдненою і неопублікованою.

У 1852 р. парламент ухвалив закон про внесення змін до за-конодавства про патенти, яким було знижено ставки патент-них зборів та спрощено порядок розгляду заявки на патент шляхом створення Відомства уповноважених з питань патен-тів на винаходи (Offi ce of Commissioners of Patents for Inventions). Порядок одержання патенту знову було спрощено у 1883 р. Заявки на патент відтепер могли надсилатися поштою. Роз-мір зборів зменшився. З 1902 р. патентна система Великої Британії запровадила вимогу щодо новизни як критерію па-тентоспроможності винаходу.

Оскільки Велика Британія усвідомлювала загрозу втрати нею технологічного лідерства на користь Сполучених Шта-тів та деяких країн Європи, вона не поспішала здійснювати перегляд законодавства про патенти, а тому протягом XX ст. процес перегляду був повільним і непослідовним.

Сполучені Штати АмерикиПатентна система Сполучених Штатів Америки вважа-

ється однією з найдосконаліших у світі. Понад 6 млн. патен-тів було видано з 1790 р. Економічне лідерство США багато в чому завдячує існуванню цієї ефективної патентної сис-теми.

Під час існування тринадцяти американських колоній (1607-1776 рр.) лише деякі винахідники могли одержувати патенти на винаходи. Нагадаємо, що це були британські колонії у Північній Америці, які повстали проти правління

68


69

Розділ 2

Англії в 1775 р. і проголосили незалежність у 1776 р., утво-ривши США.

У 1646 р. колонія Массачусетської затоки (Province of Massachusetts Bay) наділила винахідника Джозефа Дженкса (Joseph Jenks Sr.) ексклюзивним привілеєм на встановлення механізмів водяних млинів та вітряків строком на 14 років.21

У 1787 р. за ініціативою Джеймса Медісона (James Madison) і Чарльза Коутсворта Пінклі (Charles Cotesworth Pinckney) до Конституції США було запропоновано внести положен-ня про патенти й авторське право, відоме нині як Сopyright and Patent Clause (або Intellectual Property Clause чи Progressive Clause). Відповідно до нього, Конгрес наділений повноважен-ням «сприяти прогресу у сфері науки та корисних ремесел шля-хом забезпечення авторів та винахідників ексклюзивним правом обмеженої тривалості на їхні твори й відкриття». Це положен-ня стало відправним для формування сучасної системи охо-рони інтелектуальної власності США.

Перший патент у США було надано в 1790 р. Самюелю Гопкінсу (Samuel Hopkins) із Філадельфії на метод створення вуглекислого калію, важливого інгредієнта, що використо-вується для виробництва мила, скла та чорного пороху. В ті часи для одержання патенту необхідно було подати заявку разом із робочою моделлю винаходу.

Перший у США Закон про патенти (Patent Act) було ухва-лено в 1790 р. Він складався всього з 7 розділів і діяв протягом трьох років, а в 1793 р. був замінений новим Законом про па-тенти. Закон про патенти 1790 р. наділяв охороною винаходи «будь-якої особи, яка створила винахід або здійснила відкриття будь-якого корисного ремесла, процесу виробництва, обладнання, машини або приладу чи будь-якого їхнього вдосконалення, яке ра-ніше було невідомим і не використовувалося…». Відповідно до закону, державний секретар, міністр оборони і генеральний прокурор були уповноважені видавати патенти строком 21 http://www.myoutbox.net/popch02.htm

14 років на «достатньо корисні й важливі» винаходи. Для одер-жання патенту заявник повинен був подати державному се-кретареві опис винаходу (і модель, якщо це можливо).

У 1793 р. Закон про патенти США 1790 р. був скасований у зв’язку з ухваленням нового закону. Розробником Закону про патенти 1793 р. вважають Т.Джефферсона, який на той час був державним секретарем (міністром закордонних справ). Закон визначив умови патентоспроможності винаходу, які майже не змінилися і сьогодні: «будь-який новий і корисний ви-нахід, машина, механізм або їх поєднання, а також будь-яке нове і корисне вдосконалення будь-якого ремесла, машини, механізму або їхнього поєднання».

Відповідно до Закону 1793 р., для одержання патенту на винахід необхідно було подати письмовий опис, модель ви-находу та збір у розмірі 30 доларів США (для порівняння – в 2006 р. сплата за видачу патенту становила 1000 дол. США). Крім цього, комісар Відомства з питань патентів та торгових марок (U. S. Patent and Trademark Offi ce) мав право попроси-ти надати додаткову інформацію, креслення або діаграми, якщо опис винаходу був недостатньо зрозумілим.

У 1809 р. вперше в США патент було надано жінці Мері Діксон Кіз (Mary Dixon Kies).

Рішеннями у справах Pennock v. Dialogue 1829 р. і Grant v. Raymond 1832 р. суди США визнали вимогу про надання опи-су винаходу для одержання патенту як необхідну умову за-безпечення чесної конкуренції. Так, у справі Grant v. Raymond, що розглядалася Верховним судом США, неподання деталь-ного опису винаходу було використано як основний аргу-мент захисту відповідачем у позові про порушення патенту. Суд постановив:

Для одержання патенту необхідно надати точний опис речі, що становить відкриття. Це необхідно для забезпечення суспіль-ства, після закінчення строку чинності привілею, можливістю за-стосувати те, щодо чого надано такий привілей, та є підставою для видачі патенту.

70


71

Розділ 2

Американські законодавці прагнули забезпечити доступ-ність інформації про запатентовані відкриття. В 1805 р. Кон-грес доручив Державному секретарю опублікування щоріч-ного списку патентів, виданих за попередній рік, а в 1832 р. ухвалив рішення про необхідність розміщення в газетах по-відомлень про закінчення строку патентів.

У 1836 р. у відповідь на скарги про те, що патенти видава-лися на винаходи, яким бракувало новизни, відбувся пере-гляд Закону про патенти 1793 р. В результаті перегляду було засновано Патентне відомство у складі Державного департа-менту. Відтепер заявники повинні були подавати опис вина-ходу до Патентного відомства. В 1849 р. Патентне відомство стало підзвітним Департаменту внутрішніх справ.

Законом 1836 р. передбачалася можливість продовження 14-річного строку патенту на додаткові 7 років. Окрім того, були скасовані будь-які обмеження щодо громадянства осіб, наділених правом звертатися за одержанням патентів у США. Втім, розмір збору за одержання патенту залишався дискри-мінаційним щодо заявників-нерезидентів США. Так, якщо розмір збору для громадян США або резидентів США, що мали намір одержати американське громадянство, становив 30 дол. США, то для громадян Великої Британії – 500 дол., для громадян інших країн – 300 дол. США. Наступні зміни до Закону про патенти були внесені в 1839 і 1861 рр.

Важливим кроком у формуванні концепції патентоспро-можності винаходу стало судове рішення у справі Hotchkiss v. Greenwood 1850 р. про те, що винахід повинен бути не тільки новим і корисним, а ще й неочевидним.

У 1866 р. рішенням Верховного суду у справі Suffolk Mfg. Co. v. Hayden закладена основа сучасної доктрини «подвійного патентування», відповідно до якої у випадку, якщо один і той самий винахідник має два патенти на один і той самий вина-хід, патент, виданий пізніше, визнається недійсним.

У 1870 р. законодавство США про патенти було консолідо-вано шляхом ухвалення єдиного закону про патенти.

ЯпоніяПочинаючи з періоду Мейдзі (період в історії Японії з

1868 по 1912 рр., що тривав від початку реставрації Мейдзі до вступу на трон імператора Тайсьо), Японія розпочала мо-дернізацію й вестернізацію, метою яких було прагнення на-здогнати за рівнем економічного і технологічного розвитку найрозвинутіші країни світу. В 1886 р. Такахаші Корекійо відвідав країни Європи і США для ознайомлення з їхніми патентними системами. Дипломатичний представник Япо-нії не був надто вражений патентними системами країн Єв-ропи. Втім, він зазначив:

… Ми озиралися навколо нас, щоб з’ясувати, яка країна є най-могутнішою, щоб ми могли стати такою ж країною, як вона; … і ми запитали: «Що робить Сполучені Штати такою могутньою країною?» Ми провели дослідження і зрозуміли, що це патенти, і ми будемо мати патенти.

Перший в Японії закон про патенти було ухвалено в 1888 р. Він перейняв основні риси американської системи (включа-ючи порядок проведення експертизи заявки на одержання патенту), але містив і певні відмінності. Наприклад, патенти не надавалися іноземцям. Не застосовані на практиці протя-гом 3 років патенти підлягали анулюванню. За порушення патенту передбачалися серйозні санкції.

Після приєднання Японії до Паризької конвенції в 1899 р. було ухвалено новий закон, який привів законодавство Япо-нії про патенти у відповідність до Паризької конвенції і по-ширив патентну охорону на іноземців.

У наступних реформах законодавства Японії про патенти в 1909 і 1921 рр. помітним був вплив патентної системи Німеч-чини. Відповідно до закону 1921 р., уряд міг ухвалити рішен-ня про анулювання патенту та виплату компенсації власнику патенту, якщо використання патенту необхідне в інтересах суспільства. Медичні препарати, харчові й хімічні продукти не могли бути об’єктами патентної охорони, але процеси їх-нього виробництва вважалися патентоспроможними.

72


73

Розділ 2

Сучасна патентна система Японії є цікавим поєднанням рис основних патентних систем світу. Порядок видачі патен-ту передбачає 7-річний термін з дня подачі заявки на патент, протягом якого заявник може звернутися за проведенням експертизи. Патенти видаються також на корисні моделі та «інкрементальні» винаходи, які вимагають нижчого рівня новизни і неочевидності та можуть бути швидше комерціа-лізовані. Про патентну систему Японії іноді зазначають, що вона сприяє привабленню неповноцінних патентів, оскіль-ки не встановлює високих вимог щодо патентоспроможнос-ті корисних моделей та «інкрементальних» винаходів. Інші стверджують, що корисні моделі сприяють розповсюдженню інформації й інноваційному розвитку.

2. Розвиток сучасної патентної системи (XІХ – XX ст.)

Еволюція концепції патенту в досвіді СШАНаприкінці XIX – початку XX ст. роль патенту значно

зросла. З прийняттям рішення у справі Henry v. A. B. Dick Co в 1912 р. Верховний Суд США надав патенту ще більшої сили. Компанія A. B. Dick Co. володіла патентом на мімеографічну машину, яку було продано разом із ліцензією. Мімеографіч-на машина є друкувальною машиною, що використовува-лася до 1970-х рр. і відзначалася дешевизною друку одного примірника. Відповідно до ліцензії, покупці мімеографіч-ної машини зобов'язувалися купувати чорнила компанії A. B. Dick Co., хоча дія патенту не розповсюджувалася на чор-нила. Така практика відома як нав'язування додаткових зобов'язань при наданні ліцензій на патент. Верховний Суд погодився з такою практикою, ухваливши, що власник па-тенту «може встановлювати будь-яку ціну або інші умови, які він вважатиме необхідними, як плату за надання ліцензії на патент, включаючи вимогу щодо купівлі незапатентованої продукції для її

застосування у поєднанні з запатентованим механізмом».22 Од-нак уже в 1917 р. виникла концепція зловживання патентом, що була втілена в Розділі 3 Закону Клейтона 1914 р. (Clayton Act), відповідно до якого заборонялося застосування додат-кових зобов'язань під час видачі патенту. В 1917 р. Верховний Суд змінив рішення у справі Henry v. A. B. Dick Co. та у справі Motion Picture Patents Co. v. Universal Film Mfg. і заборонив за-стосування додаткових вимог до ліцензії щодо купівлі кіно-плівки до запатентованого кінопроектора. Згідно з судовим рішенням, застосовуючи таку схему, власник патенту ство-рює монополію на незапатентовану продукцію, поширю-ючи дію патенту на об'єкти, що не є патентоспроможними. Починаючи з цього часу, суди й надалі провадили політику заохочення вільної конкуренції. Патентні права відтоді тлу-мачилися як «монопольні» і почали підпорядковуватися ан-тимонопольній політиці. Концепція зловживання патентами набула найповнішого розвитку в 1940-х рр., коли були ухва-лені рішення у справах Mercoid Corp. v. Minneapolis-Honeywell Regulator Co. та Morton Salt Co. v. G.S. Suppiger. Co. На думку де-яких дослідників, однак, такі рішення започаткували ситуа-цію у правовому полі, яка відкривала лазівку для уникнення відповідальності за порушення патентів.

Антипатентний рух, що характеризувався розвитком ан-тимонопольного законодавства та судовими рішеннями, які обмежували дію патентів, призвів до виникнення питання про економічну доцільність існування системи охорони ви-находів. Більшість справ закінчувалися прийняттям рішень про нечинність патентів, а власники патентів усе частіше звинувачувались у встановленні монопольно високих цін на винаходи, які вже становили суспільне надбання. У зв'язку з тенденцією визнання патентів нечинними та застосуванням мінімальних санкцій щодо порушників американські компа-нії почали шукати інші способи захисту від конкуренції, такі 22 Kastriner L. Th e revival of confi dence in the patent system. //Journal of the Patent and Trademark Offi ce Society 73. – 1991. – P. 6.

74


75

Розділ 2

як охорона комерційної таємниці, «добровільні» експортні квоти (в автомобільній індустрії) тощо. Однак альтернативні форми охорони не могли бути застосовані в багатьох галу-зях промисловості. За відсутності ефективного законодав-ства про патенти в 1940–80-х рр. негативного впливу зазнали деякі галузі промисловості, зокрема виробництво побутової електроніки.

Законодавство щодо охорони винаходів у США поча-ло вдосконалюватися тільки в 1980 р., коли Верховний Суд змінив ставлення до патентів. У справі Dawson Chemical Co. Et Al v. Rohm & Haas Co.23 суд зазначив, що «політика вільної конкуренції глибоко вкорінилася в праві... але політика стимулю-вання винахідництва, яка має охоплювати патентну систему, залишається поза увагою»24. В цей час уперше було узгоджено інтереси власників патентів із засадами вільної конкуренції. Закінчилась епоха домінування в судовій системі антимоно-польних поглядів над патентним правом.

Важливим досягненням у становленні ефективної систе-ми патентної охорони було створення в 1982 р. Апеляцій-ного суду Федерального округу США. Виникнення Суду зумовило важливі зміни в політиці США у сфері охорони інтелектуальної власності. Однією з проблем, що зумовила необхідність створення Суду, було неадекватне застосування окружними (федеральними) судами положень патентного права. Деякі суди виносили рішення на користь порушни-ків, інші сприяли інтересам власників патентів. Наприклад, з 1945 по 1957 рр. було зареєстровано в чотири рази більше ви-падків визнання патентів нечинними Судом сьомого округу, ніж Судом другого округу. Порушники покладали зусиль для того, щоб їхні справи розглядалися в окружних судах, чия політика була більш толерантною до них у вирішенні 23 Dawson Chemical Co. Et Al v. Rohm & Haas Co., 448 U.S. 176 (1980) Supreme Court of the United States, June 27, 1980.24 Kastriner L. Th e revival of confi dence in the patent system. //Journal of the Patent and Trademark Offi ce Society 73. – 1991. – P. 6.

патентних суперечок, тоді як власники патентів були заці-кавлені в розгляді справ судами з більш жорсткими щодо по-рушників поглядами (такими вважалися суди п'ятого, шос-того та сьомого округів).

Із виникненням Патентного суду в 1982 р. рішення, що ви-носилися з приводу патентних суперечок, стали послідовни-ми з точки зору застосування юридичних критеріїв визнання правопорушень. Збільшився розмір відшкодування власни-кам патентів, чиї права були порушені. Суд запровадив но-вий спосіб підрахунку втраченого прибутку (шляхом вклю-чення до нього витрат на трудові і фінансові ресурси) та за-провадив практику відшкодування втраченого прибутку.

Важливе значення у становленні патентного законодавства мали рішення, ухвалені Патентним судом у 1983 та 1986 рр. У справі Smith International, Inc. v. Hughes Tool Co. суд зазначив, що, оскільки патентні права є такими, що виключають пра-ва інших, суди мають право встановлювати постійні судові заборони на користь патентів, які були визнані чинними та права на які було порушено. Ця ухвала позначила початок ери домінування прав власників патентів над суспільними інтересами. У справі Polaroid Corp. v. Eastman Kodak Co. компа-нія Polaroid висунула позов до компанії Kodak, в якому зви-нуватила останню в порушенні патенту на фотоапарат. Суд округу Массачусетс у США вирішив, що Kodak дійсно по-рушив патент позивача та, ґрунтуючись на рішенні у справі Smith International, Inc. v. Hughes Tool Co., встановив заборону на вчинення такого порушення в майбутньому. Таким чином, створення Патентного суду сприяло встановленню ефектив-ної охорони прав власників патентів, посприявши монополії на патентні права.

У 1980-х рр. відбулося послаблення антимонопольної полі-тики щодо прав на патенти і було визнано, що права інтелек-туальної власності, включаючи права на патенти, не завжди створюють монополію, та навіть не завжди мають вплив на ринок. Отже, 1980-ті роки позначилися важливими змінами

76


77

Розділ 2

в політиці США у сфері охорони інтелектуальної власності, які ознаменували підвищення значення патентного права після епохи судового скептицизму, який панував більшу час-тину XX століття. З цього часу патенти стали беззаперечно вважатися цінним економічним ресурсом.

Переосмислення значення патенту в другій половині XIX ст. Два століття тому було незвично чути про право власності

на ідею. Неймовірним було припустити, що ідея може ство-рювати майнові права. Як свідчить історія патентного пра-ва, з часу виникнення патентів до XIX ст. патенти вважалися привілеями, якими наділялися винаходи. Тільки наприкінці XIX ст. винахідники почали пов’язувати патенти з майнови-ми правами. Зазначають, що Франція була першою країною, яка визнала матеріальні права на ідею.25

В 1769 р. суддя Єйтс (Yates) відхилив концепцію матеріаль-ного права винахідника, зазначивши:

Проста праця та дослідження винахідника, хоч би якими ін-тенсивними та досконалими вони не були, не можуть створити власності з винаходу і не повинні позбавляти інших можливості створити той самий винахід, якщо винахідником опубліковані ві-домості про нього.

Прибічники «матеріальної» концепції патенту зазначали, що кожен повинен мати право власності на свою ідею і що охорона цього майнового права є моральним обов’язком сус-пільства. Вони вважали, що патенти мають бути ефективним способом охорони права власності винахідника на ідеї та ви-нагородою за його «послуги, надані суспільству».

Ставлення до патентної системи як до інструменту обміну інформацією між винахідниками і суспільством знайшло ві-дображення у звіті Палати депутатів Французької республі-ки, що передував ухваленню Закону про патенти 1844 р.:

25 Devaiah V. A History of Patent Law. – http://www.altlawforum.org.

Кожне корисне відкриття є, за словами Канта, «наданням по-слуги Суспільству». Так, зусилля того, хто надав таку послугу, мають бути винагороджені Суспільством, яке одержало її. Це є справедливий результат, справжній договір або обмін між авто-рами нового відкриття та Суспільством. Перші [автори] поста-чають видатний продукт їхнього розуму, а Суспільство надає їм в обмін на це можливість ексклюзивного використання їхніх від-криттів протягом обмеженого строку. 26

Авраам Лінкольн колись сказав: Патентна система додала пального зацікавленості до вогню

таланту.Рух за майнові права спровокував зустрічний опір проти-

вників патентної системи, які прагнули скасувати патенти як такі, що створюють монополію на винаходи. Друга половина XIX ст. позначилася чи не найбільшим протистоянням па-тентній системі за всю історію патентного права. Економісти, юристи, філософи, політики та торговці Великої Британії ви-ступали за скасування патентної системи. Приблизно в цей час активізувався антипатентний рух і в континентальній Європі. Голландія навіть скасувала в 1869 р. закон про патен-ти. Швейцарія взагалі не мала законодавства про патенти до початку XX ст. Противники патентної системи базували свої аргументи на перевагах вільної торгівлі й конкуренції та вва-жали патенти перешкодою для економічного розвитку.

Німецький економіст Прінс Сміт (Prince Smith) зазначав: Винаходи не належать до категорії інтелектуальної власнос-

ті, оскільки винаходи є еманацією сучасного стану цивілізації, а тому – спільною власністю. Те, що створює митець або поет, за-вжди є досить індивідуальним і не може одночасно бути створене кимсь іншим у точній схожості; у випадку винаходів, проте, це цілком можливо, і досвід свідчить, що один і той самий винахід може бути створено одночасно двома різними особами: винаходи є просто квітами на дереві цивілізації. 26 A brief history of the patent law of the United States. – http://www.ladas.com/Patents/USPatentHistory.html.

78


79

Розділ 2

Французький історик і соціаліст Ж.-Ш.-Л. Сімон де Сіc-монді (Jean-Charles-Leonard Simonde de Sismondi) (1773-1842) та-кож був противником патентної системи. Він вважав:

У результаті одержання привілею винахідник наділяється мо-нопольним положенням на ринку порівняно з іншими національни-ми виробниками. Внаслідок цього споживачі одержують незначну користь від винаходу, винахідники одержують значно більше, інші виробники втрачають свої позиції, а їхні працівники опиняються в бідності.

Сімон де Сіcмонді прагнув, щоб інформація про всі вина-ходи ставала відомою одразу після їхнього створення і щоб такі винаходи могли бути відтворені всіма конкурентами ви-нахідника.

На початку 1850-х рр. в одній із статей лондонського жур-налу «Economist» зазначалося:

Перед тим, як наділяти винахідників майновими правами на винахід, ці винахідники повинні передати всім іншим свої зна-ння та надати допомогу, необхідну для створення їхніх винахо-дів. Це неможливо, і така неможливість доводить, що їхній розум і винаходи складають, по суті, частину великої ментальної діри суспільства, і що вони не мають майнових прав на свої винаходи. Патенти є шкідливими для прогресу у сфері виробництва та для загального добробуту, а тому – неправомірними у світлі принци-пу майнових прав.

У 1863 р. Конгрес німецьких економістів проголосив, що «патенти на винаходи шкодять загальному добробуту».

Аргументи противників патентів вплинули на парламент Великої Британії, який переймався дослідженням патентної системи в 1851-1852, 1861-1865 рр. та знов у 1869-1872 рр. Дея-кі парламентарі навіть пропонували скасувати патентну сис-тему у зв’язку з тим, що, як зазначалося, патенти негативно впливають на інтереси суспільства, а їхнє адміністрування пов’язане зі значними витратами. На основі звіту парламен-ту 1872 р. було розроблено проект закону, яким передбача-лося скорочення строку дії патенту до 7 років, більш жорсткі

вимоги до розгляду заявок на патенти і скасування патентів, що не застосовувалися протягом двох років. Проект закону спочатку був прийнятий Палатою лордів, але пізніше відхи-лений. Врешті решт прибічники патентів перемогли. Цьому сприяла криза 1873 р., яка призвела до серйозної депресії. В останні роки XIX і протягом XX ст. патентна система розви-валася під впливом великих конгломератів. Їм вдалося довес-ти, що патенти є необхідним інструментом розвитку вільної торгівлі.

Перемога прибічників патентної системи наприкінці XIX ст. сприяла зростанню зацікавленості країн гармонізацією охорони інтелектуальної власності. Перша міжнародна кон-венція про патенти була ухвалена в Австрії в 1873 р. Її ініціа-тором виступили США, які були найбільше зацікавлені в на-дійній охороні національних винахідників під час проведен-ня Міжнародної виставки у Відні того року. В наступні роки кількість підписаних міжнародних конвенцій збільшувалась, а їх зміст відображав настрої країн-учасниць. На Диплома-тичній конференції в Парижі в 1883 р. була ухвалена Паризь-ка конвенція про охорону промислової власності, мова про яку піде в розділі 3. У 1884 р. був утворений Міжнародний союз з охорони промислової власності, членами якого стали країни-учасниці Паризької конвенції.

Сполучені Штати виступали ініціатором створення між-народної системи охорони інтелектуальної власності, оскіль-ки американські підприємства розповсюджували свою діяль-ність на зарубіжні ринки. Тому не дивно, що гармонізація законодавства про патенти відбувалася в напрямку набли-ження міжнародної системи охорони інтелектуальної влас-ності до американської моделі патентної системи. Німеччи-на спочатку не поспішала поширювати патентну охорону на іноземців, оскільки відчувала загрозу придушення її націо-нальної економіки американськими патентами. США актив-но відстоювали свої інтереси та не бажали йти на поступки під час підписання міжнародних договорів.

80


81

У XIX ст. інтелектуальну власність почали активно пов’язувати з торгівлею. До Паризької конвенції було вклю-чено положення про імпорт товарів, що охороняються па-тентами. Врешті рух у напрямку формування міжнародної патентної системи сприяв усвідомленню того, що законо-давство про патенти не може існувати ізольовано. Воно тісно пов’язане з законодавством, що регулює інші відносини – зо-крема, міжнародну торгівлю.

Підвищення у XX ст. рівня охорони прав інтелектуальної власності на національному і міжнародному рівнях спри-чинило критичні зауваження щодо впливу цих прав на суспільний розвиток. З 1980-х рр. у літературі про охорону інтелектуальної власності дедалі частіше почали з’являтися аргументи щодо негативного впливу патентів на економіч-ний, соціальний і культурний розвиток країн. Зокрема, за-значають, що патентна охорона обмежує доступ населення країн периферії до фармацевтичних препаратів та позбавляє його можливості займатися традиційною сільськогосподар-ською діяльністю (див. розділ 4). Головна небезпека сучасної патентної системи полягає в тому, що вона охоплює занадто широке коло об’єктів (фармацевтичні препарати, сорти рос-лин тощо) та характеризується постійним зростанням рівня охорони на глобальному рівні. В умовах глобалізації відбува-ється уніфікація національного законодавства країн у сфері патентів, яка загострює проблему світової економічної нерів-ноправності.

РОЗДІЛ 3 МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Необхідність у міжнародній охороні інтелектуальної влас-ності виникла досить давно. Права інтелектуальної власності порушувалися протягом століть. Наприклад, в XVII-XVIII ст. у США поширеною практикою був неправомірний пере-друк творів, що були об’єктом охорони в Англії, оскільки на той час право Англії не визнавалося Сполученими Штатами. У Радянському Союзі повноцінної охорони інтелектуальної власності практично ніколи не існувало, що дозволяло пору-шувати права іноземних власників інтелектуальної власнос-ті, передусім, авторські права.

Правові й організаційні основи міжнародної системи охо-рони інтелектуальної власності були закладені ще у другій половині XIX ст. В 1873 р. в Австро-Угорській імперії відбу-лася перша міжнародна виставка винаходів, від участі в якій відмовилися деякі країни, тому що відчували недостатність правової охорони винаходів. У тому ж році відбувся Віден-ський конгрес із проблем патентної реформи, на якому були ухвалені основні принципи патентування винаходів. Наступ-ним кроком став Міжнародний конгрес з промислової влас-ності, проведений у 1878 р. в Парижі. Він прийняв рішення про скликання Дипломатичної конференції для обговорен-ня проблем міжнародної охорони промислової власності. На Дипломатичній конференції в 1880 р. було узгоджено про-ект міжнародної угоди, яку пізніше було покладено в основу Паризької конвенції про охорону промислової власності.

Становлення міжнародної системи охорони інтелекту-альної власності відбувалося з ініціативи країн центру. Од-нак був і інший «табір впливу», представлений Радянським

82

... ОХОРОНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У ЧАСІ Й ПРОСТОРІВіра Валлє МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

83

Розділ 3

Союзом, правові норми якого застосовувалися В’єтнамом і деякими іншими соціалістичними країнами. Розбудова законодавства про інтелектуальну власність у країнах, що розвиваються, відбувалася під тиском розвинутих країн і часто пов’язувалася з процесами колонізації. В 1856 р. Ін-дія ухвалила закон Великої Британії про охорону прав на патенти. У Малайзії до здобуття нею незалежності також застосовувалося законодавство Великої Британії. Під час перебування Філіппін у складі Іспанської імперії правове регулювання відбувалося за законодавством Іспанії. Філіп-піни почали процес імплементації американських право-вих засад охорони під тиском США в 1898 р. Становлення законодавства Республіки Корея відбувалося під впливом окупації: в 1910 р. Корея запровадила законодавство Японії, а в 1946 р., внаслідок тиску адміністрації США, ухвалила американський закон про патенти.

В цілому колоніалізм справив значний вплив на станов-лення міжнародної системи охорони інтелектуальної влас-ності. У 1887 р. Франція, Німеччина, Іспанія та Велика Бри-танія ратифікували Бернську конвенцію про охорону літера-турних і художніх творів, що означало автоматичний вступ до конвенції і колоній цих країн. Під тиском Франції та Бель-гії відбулося приєднання одинадцяти африканських країн до Бернської конвенції (на той час ці країни Африки були економічно та культурно залежними від Франції та Бельгії). Тільки після Другої світової війни, з набуттям незалежності, колишні колонії почали процес перегляду національного за-конодавства про інтелектуальну власність. Однією з перших почала реформу патентного законодавства Індія. Вона імп-лементувала правові засади охорони патентів Німеччини, зокрема, запровадила вимогу про одержання патентів на ме-тоди (способи) і процеси у сфері фармацевтичної індустрії. Протягом 1970-х рр. Бразилія, Аргентина, Мексика і країни Андського пакту законодавчо закріпили вимогу про патен-тування фармацевтичних препаратів.

Необхідність ефективної міжнародної охорони інтелекту-альної власності зумовила створення міжнародної системи органів (рис. 3.1). Всесвітня організація інтелектуальної влас-ності (ВОІВ) і Світова організація торгівлі (СОТ) стали її голо-вними компонентами.

Рис. 3.1. Міжнародна система органів у сфері охорони інтелектуальної власності

Створення міжнародної системи охорони інтелектуальної власності вимагає гармонізації законодавства. Країни укла-дають двосторонні і багатосторонні договори, приєднуються до міжнародних угод, приводячи національне законодав-ство у відповідність до міжнародних стандартів. Міжнародне

Міжнародна організація з стандартизації (ІСО)

Міжнародні урядові організації з питань

охорони інтелектуальної власності (за конкрет-ними напрямами та окремими об’єктами)

Міжнародне бюро ВОІВ

ЮНЕСКО

Міжнародна організація праці (МОП)

Міжнародні неурядові організації з питань

охорони інтелектуальної власності в окремих

сферах

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

Світова організація

торгівлі (СОТ)

Регіональні інститути захисту інтелектуальної власності (ЄС, Бенілюкс,

СНД та ін.)

Рада ТРІПС (Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної

власності)

Національні системи захисту інтелектуальної власності

Центр з арбітражу і посередництва

84


85

Розділ 3

регулювання у сфері інтелектуальної власності відбуваєть-ся відповідно до угод, ухвалених ВОІВ. Вони встановлюють обов’язкові для всіх країн-учасниць стандарти охорони інте-лектуальної власності.

Міжнародна система охорони авторського права і суміж-них прав визначає уніфіковані стандарти охорони таких об’єктів інтелектуальної власності, як твори літератури, на-уки, мистецтва, хореографічні, фотографічні, аудіовізуальні та інші твори, комп’ютерні програми, виконання, фоногра-ми, програми мовлення.

Міжнародний режим охорони об’єктів авторського права і суміжних прав визначається Бернською конвенцією про охо-рону літературних і художніх творів 1886 р., Всесвітньою кон-венцією про авторське право 1952 р., Римською конвенцією з охорони інтересів виконавців, виробників фонограм та орга-нів мовлення 1961 р., Женевською конвенцією про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення та деякими іншими угодами (див. Додаток 2). Результатом Ди-пломатичної конференції, яка відбулася в грудні 1996 р. під егідою ВОІВ, було ухвалення двох міжнародних договорів – Міжнародного договору про авторське право і Міжнародно-го договору про виконання і фонограми. Зазначені догово-ри розв’язали питання про застосування права на зберігання цифрових творів, обмеження прав користування цифровими технологіями та технологічні заходи з їхнього захисту.

Міжнародна система охорони промислової власності спрямована на формування на світовому рівні єдиних підхо-дів до забезпечення охорони винаходів, корисних моделей, промислових зразків, торговельних марок, сортів рослин, зазначень географічного походження товарів, топографій інтегральних мікросхем, фірмових найменувань, секретів виробництва та недопущення недобросовісної конкурен-ції. Правове регулювання охорони промислової власності на міжнародному рівні відбувається в межах низки міжна-родних угод: Паризької конвенції про охорону промисло-

вої власності 1883 р., Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р., Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків 1957 р., Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків 1925 р. тощо (див. Додаток 3).

Документом, що визначив сучасні вимоги міжнародної системи охорони інтелектуальної власності, є Угода про тор-говельні аспекти прав інтелектуальної власності (Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights – TRIPS), під-писана на Уругвайському раунді переговорів (1986-1994 рр.).

Міжнародна система охорони інтелектуальної власності є комплексною та структурованою навколо багатьох міжна-родних угод, ратифікованих різними групами країн. Ці уго-ди мають спільні риси, якими характеризується міжнародна система охорони інтелектуальної власності:

гармонізація національних систем охорони інтелекту-• альної власності;запровадження принципу національного режиму;• встановлення «мінімальних» прав.• 27

Міжнародні угоди, що складають міжнародну систему охорони інтелектуальної власності, мають на меті гармоні-зацію національних систем охорони. При цьому договори і конвенції запроваджують принцип національного режиму, що переслідує дві мети: полегшення міжнародної судової практики та уніфікацію національних режимів охорони ін-телектуальної власності. Відповідно до принципу національ-ного режиму, судові рішення повинні прийматися в країні, в якій власник права інтелектуальної власності звертається за захистом своїх прав, незалежно від його громадянства. Так, судові рішення є послідовними і більш чіткими, а суди більш ефективно можуть тлумачити національні закони. Крім того, принцип національного режиму сприяє покращенню політичних відносин між країнами. 27 Intellectual Property Rights in an Age of Electronics and Information. – www.princeton.edu

86


87

Розділ 3

Всі міжнародні угоди про охорону інтелектуальної влас-ності запроваджують низку «мінімальних» прав, які повинні бути передбачені для іноземних громадян національним за-конодавством країн-учасниць. При цьому країни-учасниці не зобов’язані наділяти цими правами своїх громадян. «Міні-мальні» права призначені гармонізувати різні рівні охорони інтелектуальної власності та забезпечити еквівалентний ре-жим охорони для громадян різних країн. «Мінімальні» права мають тенденцію до розширення – час від часу угоди допо-внюються новими правами, і міжнародний рівень охорони інтелектуальної власності зростає.

У 1992-1993 роках Україна заявила про свої наміри ста-ти правонаступницею щодо чотирьох найбільш важливих угод у сфері охорони інтелектуальної власності, учасником яких був СРСР. Із дев'яти таких міжнародних угод Україна обрала чотири. Цей вибір був зумовлений значенням цих міжнародно-правових документів для розвитку національ-ної системи охорони інтелектуальної власності. Першою з числа країн СРСР Україна заявила про правонаступництво щодо Паризької конвенції про охорону промислової влас-ності, Договору про патентну кооперацію і Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків. У 1993 р. Україна прийняла рішення щодо участі у Всесвітній конвенції про авторське право.

Нижче ми розглянемо основні положення ратифікованих Україною міжнародних договорів і конвенцій, адміністра-тивні функції яких виконує ВОІВ. Ознайомитися з повним текстом цих міжнародно-правових документів читач може за адресою http://www.sdip.gov.ua.

1. Паризька конвенція про охорону промисло-

вої власності – The Paris Convention for the Protection of Industrial Property

До ухвалення міжнародної угоди про охорону промис-лової власності країни мали національні режими охорони.

У другій половині XIX ст. розвиток технологій та міжнарод-ної торгівлі зумовив необхідність гармонізації законодавства у сфері промислової власності.

Паризька конвенція про охорону промислової власності завдячує своїм прийняттям міжнародній виставці винахо-дів, організованій урядом Австро-Угорської Імперії в 1873 р. у Відні. Під час виставки деякі іноземні учасники відмови-лися демонструвати свої винаходи у зв’язку з відсутністю їх-ньої ефективної правової охорони. Внаслідок цього Австро-Угорщина ухвалила спеціальний закон як тимчасовий захід з охорони прав іноземців-учасників виставки. Крім того, того ж року було скликано Віденський конгрес з питань патентної реформи, під час якого розроблялися принципи ефективної патентної системи і який переконав уряди інших країн «дійти згоди з приводу міжнародної охорони патентів якнайшвидше».28

Після Віденського конгресу в Парижі в 1878 р. було скли-кано Міжнародний конгрес із питань промислової власності. Було вирішено, що одна з країн-учасниць організує міжна-родну дипломатичну конференцію та запропонує проект міжнародного документу, що визначить міжнародні стан-дарти охорони винаходів. Цією країною стала Франція. Вона підготувала проект міжнародного документу, яким перед-бачалося створення міжнародного союзу з охорони промис-лової власності. В 1880 р. в Парижі відбулася міжнародна конференція, на якій було ухвалено проект конвенції, що проголосила основні положення сучасної Паризької конвен-ції про охорону промислової власності (Paris Convention for the Protection of Industrial Property). Конвенція була підписана 20.03.1883 р. на міжнародній Дипломатичній конференції в Парижі. Вона була ратифікована 11-ма країнами: Бельгією, Бразилією, Гватемалою, Іспанією, Італією, Нідерландами, Португалією, Сальвадором, Сербією, Францією і Швейцарі-єю. Після набуття чинності до конвенції приєдналися Велика 28 WIPO intellectual property handbook: Policy, law and use. – http://www.wipo.int.

88


89

Розділ 3

Британія, Туніс та Еквадор. Сальвадор, Гватемала і Еквадор пізніше відмовилися від участі в Паризькій конвенції, а в 1990-х рр. знову приєдналися до неї. Кількість членів Паризь-кої конвенції найшвидше зростала протягом першої чверті XX ст. та після Другої світової війни.

Паризька конвенція була переглянута кілька разів після 1883 р. Починаючи з Брюссельської конференції 1900 р. ко-жен перегляд завершувався прийняттям акту до Паризької конвенції. За винятком актів, ухвалених на конференціях у Брюсселі в 1897 і 1900 рр. та Вашингтоні (округ Колумбія) в 1911 р., що втратили чинність, всі інші акти до Паризької конвенції і досі залишаються чинними. Щоправда, більшість країн-членів Паризької конвенції є членами Стокгольмсько-го акту 1967 р.

Паризька конвенція містить положення, які умовно мож-на об’єднати в чотири групи:

положення матеріального права, які гарантують право • кожної країни-учасниці на національний режим;право пріоритету;• положення, які встановлюють права й обов’язки фізич-•

них та юридичних осіб, або положення, які вимагають (чи дозволяють) країнам-учасницям привести національне законодавство у відповідність до конвенції;адміністративні вимоги щодо імплементації конвенції. •

Національний режим охорони промислової власності озна-чає, що кожна країна-учасниця Паризької конвенції повинна наділяти громадян інших країн-учасниць і юридичних осіб, заснованих за законодавством цих країн, таким самим об-сягом прав, які мають її громадяни та юридичні особи. Про це йдеться в статтях 2 і 3 конвенції. Національний режим за-стосовується також до громадян країн, які не є учасницями Паризької конвенції, але проживають у країні-учасниці, або якщо вони здійснюють промислову чи комерційну діяль-ність у такій країні.

Право пріоритету, проголошене Паризькою конвенці-єю, гарантує, що заявник, який звертається за одержанням патенту в одній країні-учасниці конвенції, може викорис-товувати дату своєї першої заявки, поданої в межах однієї з країн-учасниць, як дату наступної заявки до будь-якої іншої країни-учасниці конвенції, якщо він подав цю наступну за-явку в термін до 6-ти (для торговельних марок та промисло-вих зразків) або 12-ти місяців (для патентів та корисних моде-лей) з дати першої заявки. Право пріоритету наділяє важли-вими практичними перевагами заявників, які звертаються за охороною відразу в кількох країнах. Право пріоритету може бути застосовано правонаступником особи, яка звернулася з «першою» заявкою.

Паризька конвенція містить положення про незалежність патентів, відповідно до якого патенти на винаходи, видані громадянам або резидентам країни-учасниці, є незалежни-ми від патентів, виданих на той самий винахід в інших кра-їнах, включаючи країни, які не приєдналися до Паризької конвенції. Це означає, що видача патенту на винахід однією країною не зобов’язує іншу країну-учасницю конвенції ви-дати патент на такий самий винахід. Так само й анулювання або визнання нечинним патенту в одній країні не означає, що патент на цей винахід підлягає анулюванню або визна-нню його нечинним в іншій країні.

Положення Паризької конвенції про торговельні марки встановлюють обов’язок власника торговельної марки вико-ристати зареєстровану марку протягом певного строку. Під «використанням» мається на увазі реалізація товарів, виго-товлених з використанням торговельної марки. Відповідно до конвенції, якщо законодавством країни-учасниці вимага-ється обов’язкове використання торговельної марки, у разі недотримання цієї вимоги протягом певного строку реєстра-ція торговельної марки підлягає анулюванню. Паризькою конвенцією запроваджено принцип незалежності торговель-них марок у різних країнах. Конвенція містить положення

90


91

Розділ 3

щодо визнання торговельних марок добре відомими, відпо-відно до якого охорона добре відомої марки пов’язана не з реєстрацією марки, а з її репутацією.

Паризька конвенція містить положення про промислові зраз-ки, яке зобов’язує країни-учасниці забезпечити охороною цей об’єкт інтелектуальної власності шляхом прийняття спе-ціального законодавства про промислові зразки або застосо-вування щодо них законодавства про авторське право чи не-добросовісну конкуренцію.

Положення Паризької конвенції про географічні зазначен-ня походження товарів зобов’язують країни-учасниці конфіс-ковувати товари, які містять неправомірні зазначення (якщо це передбачено національним законодавством), забороняти їхній імпорт або вживати інші заходи, спрямовані на припи-нення порушень.

Країни-учасниці Паризької конвенції про охорону про-мислової власності об’єднані в Союз з охорони промислової власності, що є юридичною особою міжнародного права і має органи для здійснення певних функцій. Адміністративні завдання Союзу здійснюються Міжнародним бюро, що є на-ступником Бюро Союзу, заснованого Бернською конвенцією про охорону літературних та художніх творів.

Україна успадкувала членство в Паризькій конвенції про охорону промислової власності від СРСР, для якого конвен-ція набрала чинності 01.07.1965 р.

2. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів – The Berne Convention for the Protection of Literary and Artistic Works

Формування міжнародної системи охорони у сфері ав-торського права почалося з середини XIX ст. з ухвалення двосторонніх договорів. Недосконалість охорони, запрова-дженої цими договорами, зумовила необхідність ухвалення Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Розробка конвенції розпочалася в Брюсселі в 1858 р.

на Конгресі авторів творів літератури і мистецтва та була продовжена на конгресах в Антверпені 1861 і 1877 рр. й Па-рижі 1878 р. Після трьох дипломатичних конференцій 9 ве-ресня 1886 р. у Берні була ухвалена Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Конвенція набула чинності у грудні 1887 р. Країни-учасниці Бернської кон-венції утворили Союз з охорони прав авторів на літературні й художні твори.

Бернська конвенція була переглянута кілька разів. Необ-хідність внесення змін викликана розвитком технологій. Перегляди конвенції відбулися в Парижі (1896 р.), Берліні (1908 р)., Римі (1928 р.), Брюсселі (1948 р.), Стокгольмі (1967 р.) та Парижі (1971 р.).

Положення Бернської конвенції підлягали обов’язковому включенню в національні законодавства країн-учасниць у тих випадках, коли національні законодавства був закладе-ний менш сприятливий режим охорони прав авторів.

Конвенцією проголошено принцип національного режи-му та принцип автоматичного характеру виникнення автор-ського права. Відповідно до принципу національного режиму, твори, створені в одній країні-учасниці конвенції, наділя-ються в інших країнах-учасницях тим самим обсягом охоро-ни, який мають громадяни цих країн.

Бернська конвенція проголосила правило, відповідно до якого авторське право на твір виникає автоматично. Автор не повинен реєструвати твір або будь-яким іншим чином звертатися за одержанням охорони. Авторське право вини-кає з факту створення твору і його «фіксації» на матеріаль-ному носієві.

Відповідно до Бернської конвенції, охороні підлягають оригінальні твори у галузі літератури, науки і мистецтва. По-хідні твори (переклади, адаптації, музичні аранжування та інші переробки літературного або художнього твору) охоро-няються як оригінальні твори. Країни-учасниці мають право вирішувати питання про охорону певних категорій творів.

92


93

Розділ 3

Так, вони мають свободу вибору у прийнятті національного законодавства про охорону офіційних текстів законодавчо-го, адміністративного і судового характеру та офіційних пе-рекладів таких текстів, творів прикладного мистецтва, лек-цій, адрес та творів фольклору.

Бернською конвенцією передбачена можливість наді-лення правовою охороною неопублікованого твору, автор якого невідомий, в певній країні-учасниці конвенції, якщо є підстави вважати, що автор твору є громадянином цієї країни. В такому разі призначається компетентний орган, який представляє невідомого автора й охороняє його пра-ва в країнах-учасницях конвенції. В такий спосіб Бернська конвенція забезпечує країни-учасниці можливістю охорони їхніх творів фольклору.

Суб’єктами авторського права є автор і його правонас-тупники. Для деяких об’єктів авторського права, таких як твори кінематографії, Бернська конвенція залишає за краї-нами право визначати в національному законодавстві, хто є суб’єктом авторського права на них.

Ексклюзивними правами автора Бернська конвенція ви-знає право на переклад, відтворення твору будь-яким чином чи в будь-якій формі, виконання драматичного, драматично-музичного та музичного творів, передачу своїх творів в ефір або публічне оприлюднення цих творів будь-яким іншим способом, публічне читання, право дозволяти переробки, аранжування та інші зміни своїх творів, право на кінемато-графічну переробку і відтворення своїх творів та поширення перероблених або відтворених таким способом творів.

Бернська конвенція встановила мінімальні стандарти охо-рони прав авторів та строк авторського права. Мінімальний строк охорони авторського права становить життя автора та 50 років після його смерті. Для деяких категорій творів пе-редбачено винятки. Кінематографічні твори охороняються протягом 50-ти років після оприлюднення твору (або після створення твору). Мінімальний строк охорони фотографіч-них творів становить 25 років з дня створення твору.

Бернська конвенція має зворотню силу, оскільки застосо-вується щодо всіх творів, які на момент набрання конвенцією чинності ще не стали суспільним надбанням у країні їхнього походження у зв’язку із триманням строку охорони.

Бернська конвенція була розроблена в інтересах розви-нутих країн Європи. Після Другої світової війни, коли полі-тична карта світу змінилася, Бернська конвенція була покли-кана вирішувати нові проблеми. Щойно створені держави мали можливість приєднатися до міжнародної системи охо-рони авторського права, запровадженої Бернською конвен-цією. Втім, конвенція не враховувала проблеми нових країн з менш розвиненими економіками. Ці країни були позбавлені доступу до творів, що гальмувало їх технологічний і культур-ний розвиток.

Під час останніх переглядів Бернської конвенції обговорю-валася необхідність приведення міжнародної системи охоро-ни літературних і художніх творів у відповідність до потреб нових країн. Питання про включення до Бернської конвенції спеціального положення про країни, що розвиваються, впер-ше обговорювалося під час Африканської зустрічі з питань авторського права, що відбулася в Браззавілі в 1963 р. Необ-хідність включення цього положення обговорювалася також на конференції в Стокгольмі в 1967 р., під час якої Бернська конвенція була доповнена «протоколом про країни, що розви-ваються», відомим як Стокгольмський протокол. На зустрі-чі в Парижі, скликаній в 1971 р., був ухвалений Додаток до Паризького акту, що передбачив спеціальні можливості для країн, що розвиваються, щодо перекладу й передруку творів іноземного походження.

Бернська конвенція адмініструється ВОІВ. Країни-учасниці конвенції утворюють Союз для охорони прав авто-рів на їхні літературні і художні твори. Країни, які її підписа-ли, наділяються:

членством (правом голосу) в Асамблеї Бернського со-• юзу;

94


95

Розділ 3

правом обирати чи бути обраною до Виконавчого комі-• тету Бернського союзу;автоматичним членством у Координаційному комітеті •

ВОІВ.Будь-яка країна, що не є членом Союзу, може приєдна-

тися до Бернської конвенції. Україна є учасницею Паризь-кого акту до Бернської конвенції на підставі Закону України «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літе-ратурних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року)» від 31.05.1995, що набрав чинності 25.10.1995 р.

3. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків – The Madrid Agreement Concerning the International Registration of Marks

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків ухвалена в Мадриді 14.04.1891 р. Мадридська угода і Прото-кол до неї 1889 р., який набрав чинності в 1895 р., створюють так звану Мадридську систему міжнародної реєстрації знаків, що дозволяє через одну процедуру реєстрації отримати правову охорону торговельної марки у декількох країнах, які підписа-ли Мадридську угоду. Така реєстрація є набагато ефективні-шою, ніж реєстрація торговельної марки у кожній з цих кра-їн окремо. До того, як була створена Мадридська система, не існувало жодного способу зареєструвати торговельну марку один раз, щоб отримати її правову охорону в усьому світі.

Мадридська угода переглядалася кілька разів: у 1900 (Брюссель), 1911 (Вашингтон), 1925 (Гаага), 1934 (Лондон), 1957 (Ніцца) та 1967 (Стокгольм) роках. У 1979 р. до неї були внесені зміни. Причиною прийняття Протоколу до Мадрид-ської угоди 1889 р. була відсутність у Мадридському союзі деяких розвинутих країн, таких як Японія, Велика Британія та США. Метою Протоколу було приведення Мадридської угоди у відповідність до вимог більшості країн.

Заявка на міжнародну реєстрацію може бути подана тільки фізичною або юридичною особою, що проживає чи є грома-дянином (щодо фізичних осіб) або має промислове чи торго-вельне підприємство (щодо фізичних або юридичних осіб) у країні, котра приєдналася до Мадридської угоди. Зазначені особи можуть забезпечити в усіх інших країнах-учасницях охорону своїх знаків, що застосовуються для товарів чи по-слуг і зареєстровані в країні походження, через подання заяв на зазначені знаки до Міжнародного бюро інтелектуальної власності, заснованого при Всесвітній організації інтелекту-альної власності.

Міжнародну реєстрацію знаків здійснює Міжнародне бюро. Датою реєстрації вважається дата подання заявки на міжна-родну реєстрацію в країні походження за умови, що Міжна-родне бюро одержало заявку протягом двох місяців з дати подання. Якщо заявка не була одержана у цей строк, Міжна-родне бюро реєструє заявку за датою її одержання. Реєстра-ція знака в Міжнародному бюро здійснюється строком на 20 років із можливістю продовження на 20-річний строк.

Інформація про зареєстровані знаки публікується у пе-ріодичному журналі, що видається Міжнародним бюро, на основі даних, що містяться у заявці на реєстрацію. Міжна-родне бюро надає компетентним органам країн-учасниць примірники такого періодичного журналу для забезпечення публічності інформації про міжнародну реєстрацію знаків у країнах-учасницях угоди.

Власник міжнародної реєстрації може в будь-який час від-мовитися від охорони в одній чи кількох країнах-учасницях шляхом подачі заяви до компетентного органу своєї країни для повідомлення Міжнародного бюро, яке після цього до-водить цю інформацію до відома країн, яких стосується від-мова.

Країни-учасниці Мадридської угоди утворюють Спеціаль-ний союз з міжнародної реєстрації знаків. Спеціальний союз має Асамблею, що складається з країн, які ратифікували угоду.

96


97

Розділ 3

Функції, пов'язані з міжнародною реєстрацією, а також інші адміністративні функції Спеціального союзу здійснюються Міжнародним бюро, яке веде міжнародний реєстр і видає журнал ВОІВ про міжнародні торговельні марки.

Учасницею Мадридської угоди чи Протоколу до неї може стати будь-яка країна, яка ратифікувала Паризьку конвен-цію про охорону промислової власності. Україна є учасни-цею Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків унаслідок правонаступництва цієї угоди від СРСР. Для СРСР угода набрала чинності 01.07.1976 р.

4. Гаазька угода про міжнародну реєстрацію про-мислових зразків – The Hague Agreement Concerning the International Deposit of Industrial Designs

Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків ухвалена 06.11.1925 р. в межах Паризької конвенції про охорону промислової власності та набрала чинності в 1928 р. Гаазька угода переглядалася кілька разів. Нині чин-ними є два акти до неї: Лондонський акт 1934 р. та Гаазький акт 1960 р. Обидва акти є цілком незалежними один від одно-го, кожен є окремим міжнародним договором.

Станом на 1990 р. лише 29 країн ратифікували Гаазьку уго-ду. До числа її учасниць не входили деякі країни, активні у сфері промислових зразків, – Велика Британія, США, Японія та країни Скандинавії. В 1999 р. була скликана Дипломатич-на конференція, в результаті якої було прийнято Женевський акт, метою якого було приведення системи міжнародної реєстрації у відповідність до національних систем охорони промислових зразків згаданих країн. Женевський акт досі не набрав чинності.

Основною метою міжнародної реєстрації промислових зразків є їхня охорона одночасно в кількох країнах. Для на-буття охорони промисловий зразок депонується до Міжна-родного бюро ВОІВ. Гаазька угода забезпечує правову охорону промислових зразків у країнах-учасницях угоди з мінімаль-

ними витратами та формальностями. Правом депонування промислових зразків до Міжнародного бюро наділені грома-дяни країн-учасниць угоди та особи, які не є громадянами, але постійно проживають у цих країнах або мають реальне, а не фіктивне промислове або торговельне підприємство на їхній території.

Процедура міжнародної реєстрації не вимагає депонуван-ня зразку до національного компетентного органу країни-учасниці. Міжнародне депонування може бути здійснене в Міжнародному бюро безпосередньо або за посередництва національного компетентного органу країни-учасниці, якщо закон цієї країни це дозволяє. Однак національне законодав-ство будь-якої договірної сторони може вимагати, щоб між-народні депонування, щодо яких ця країна є державою похо-дження, здійснювалися через національний компетентний орган. Державою походження, згідно з Гаазькою угодою, визна-ється країна, де заявник має дійсне, а не фіктивне промисло-ве або торговельне підприємство, або якщо заявник має такі підприємства в кількох країнах-учасницях угоди, – країна, яку він вказав у своїй заявці; якщо заявник не має такого під-приємства в жодній з країн-учасниць, – країна, де він має по-стійне місце проживання; якщо він не має постійного місця проживання в жодній країна-учасниці, – країна, громадяни-ном якої він є.

Строк міжнародної реєстрації промислових зразків стано-вить 5 років і може бути продовжений на додаткові 5 років у всіх або деяких країнах-учасницях. Гаазька угода зобов’язує країни-учасниці передбачити в національному законодав-стві мінімальний строк охорони промислових зразків: не менше 10-ти років від дати міжнародної реєстрації (якщо строк реєстрації було продовжено) та не менше 5-ти років від дати міжнародного депонування (якщо реєстрація не продовжувалася).

Міжнародне бюро веде міжнародний реєстр зразків і реє-струє в ньому міжнародні депонування. Міжнародне бюро

98


99

Розділ 3

публікує дані щодо кожної міжнародної реєстрації в періо-дичному бюлетені International Designs Bulletin, який Міжна-родне бюро надсилає до національних компетентних орга-нів країн-учасниць угоди.

Спрощення процедури міжнародної реєстрації промисло-вих зразків і зниження витрат на їхню міжнародну охорону сприяло розвитку міжнародної торгівлі. Охорона промисло-вих зразків у країнах-учасницях Гаазької угоди дозволяє на-ціональним виробникам безпечно експортувати їхні товари до інших країн.

Україна стала учасницею Гаазького і Женевського актів, ухваливши Закон України «Про приєднання України до Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків (Гаазького акту, прийнятого 28 листопада 1960 року, та Женевського акту, прийнятого 2 липня 1999 р.)» від 17.01.2002 р.

5. Всесвітня конвенція про авторське право – The Universal Copyright Convention

Всесвітня конвенція про авторське право була ухвалена як альтернатива Бернській конвенції. ЇЇ прийняття було зумов-лене прагненням США стати учасницею міжнародної угоди про авторське право, а також бажанням інших країн ухва-лити конвенцію з якомога меншою кількістю імперативних умов і формальностей.

Розробка Всесвітньої конвенції про авторське право розпо-чалася в 1948 р. і тривала 3 роки. В 1951 р. було підготовлено проект конвенції, який було представлено на Дипломатич-ній конференції 1952 р. Всесвітня конвенція була ухвалена в Женеві у вересні 1952 р. на міжурядовій конференції за учас-тю 50 країн. Конвенція набула чинності в 1955 р.

У преамбулі конвенції зазначається бажання країн-учасниць забезпечити літературні, наукові й художні твори охороною авторського права, «придатною для всіх націй»: «універсальний режим охорони авторських прав полегшить поши-

рення творів духовної творчості та сприятиме кращому міжна-родному взаєморозумінню».

Оскільки Всесвітня конвенція була створена як доповне-ння до існуючих на той час міжнародних угод про авторське право – Бернської та інших конвенцій,29 – вона містить статті 17-19, які розв’язують проблему співвідношення між поло-женнями цих конвенцій. Відповідно до статті 17, Всесвітня конвенція жодним чином не суперечить положенням Берн-ської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Часто зазначають, що ця норма має радше декларативний характер. Її присутність пояснюється бажанням низки країн передбачити право країн на участь у Бернській конвенції та Бернському союзі. Невід’ємною складовою конвенції є Декла-рація, яка визначила режим охорони авторського права для країн, що були членами Бернського союзу станом на 1 січня 1951 р. або приєдналися до нього пізніше.

Співвідношення між Всесвітньою конвенцією та Міжаме-риканською конвенцією про авторське право на літературні, наукові і художні твори 1946 р. та іншими міжамериканськи-ми конвенціями30 визначається статтею 18. У разі виникнення розходжень між положеннями цих конвенцій перевагу має остання за часом укладення конвенція або угода. Оскільки всі міжамериканські угоди, що є чинними нині, укладені до 29 Йдеться про наступні конвенції:- Конвенція про охорону літературної і художньої власності (Мехіко, 1902 р.); - Конвенція про охорону патентів на винаходи, промислових рисунків і зразків, товарних знаків, торговельних марок і літературної й художньої власності (Ріо-де-Жанейро, 1906 р.);- Конвенція про охорону літературної і художньої власності (Буенос-Айрес, 1910 р.);- Конвенція про охорону літературної і художньої власності, переглянута на VI панамериканській конференції (Гавана, 1928 р.);- Міжамериканська конвенція про авторське право на літературні, наукові і художні твори (Вашингтон, 1946 р.) 30 Див. вище.

100


101

Розділ 3

ухвалення Всесвітньої конвенції, положення Всесвітньої кон-венції є пріоритетними. Зазначається, що Всесвітня конвен-ція не зачіпає положень інших конвенцій та угод про автор-ське право. Щодо всіх інших дво- і багатосторонніх угод за-стосовується дещо інший принцип. Всесвітня конвенція про авторське право не скасовує двосторонніх або багатосторон-ніх конвенцій чи угод, які діють між країнами-учасницями. У разі виникнення розбіжностей між положеннями таких конвенцій чи угод та положеннями Всесвітньої конвенції, перевагу мають положення останньої.

Всесвітня конвенція про авторське право встановила уні-версальний режим охорони і захисту прав автора на літера-турні, наукові та художні твори на міжнародному рівні. Кон-венція регламентує порядок публікації творів, оформлення авторства, гарантії матеріальних і нематеріальних прав авто-рів. Конвенція містить положення щодо перекладу літера-турних творів.

Усі суперечки між країнами-учасницями Всесвітньої кон-венції, які виникають у зв’язку з конвенцією або щодо тлу-мачення її положень, передаються на розгляд Міжнародного суду. Країни-учасниці зобов’язуються застосовувати заходи, необхідні для забезпечення виконання положень конвенції.

СРСР приєднався до Всесвітньої конвенції про охорону ав-торського права в 1973 році. Правовою підставою для участі України в конвенції стала Постанова Верховної Ради України «Про участь України у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 року» від 23.12.1993 р., що набула чинності 17.01.1994 р.

6. Ніццька угода про Міжнародну класифіка-цію товарів і послуг для реєстрації знаків – The Nice Agreement Concerning the International Classifi cation of Goods and Services for the Purposes of the Registration of Marks

Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків була підписана 15.06.1957 р. і на-брала чинності в 1961 р. Ніццька угода була переглянута у

Стокгольмі в 1967 р. та в Женеві в 1977 р. (Женевський акт). У 1979 р. до Ніццької угоди внесені зміни.

Міжнародна класифікація складається з переліку класів (міс-тить 34 класи товарів і 8 класів послуг), який супроводжуєть-ся, в разі потреби, поясненнями, а також із абеткового пере-ліку товарів і послуг із зазначенням класу, до якого належить кожний товар або послуга. Міжнародна класифікація товарів і послуг складена англійською та французькою мовами. Офі-ційні тексти класифікації також викладені датською, іспан-ською, італійською, китайською, литовською, македонською, нідерландською, німецькою, норвезькою, польською, порту-гальською, російською, словенською, хорватською, чеською, шведською та японською мовами.

Ніццькою угодою передбачено, що компетентні органи країн-учасниць повинні включати в офіційні документи та публікації про реєстрацію знаків номери класів класифіка-ції, до яких належать товари чи послуги, для яких реєстру-ється знак. Факт включення будь-якого найменування до абеткового переліку жодним чином не впливає на права, що можуть існувати на це найменування. Країни-учасниці само-стійно визначають обсяг правової охорони знаків.

Країни-учасниці Ніццької угоди залишають за собою пра-во використовувати міжнародну класифікацію, запровадже-ну угодою, як основну або допоміжну систему. Це означає, що ці країни мають можливість застосування національної системи класифікації знаків, одночасно з міжнародною кла-сифікацією товарів і послуг за Ніццькою угодою.

Приєднавшись до Ніццької угоди про Міжнародну класи-фікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, країна автома-тично стає членом Ніццького союзу та його Асамблеї. Країни-учасниці угоди входять також до Комітету експертів, осно-вними функціями якого є ухвалення рішень про внесення змін до класифікації та направлення країнам рекомендацій, що полегшують використання класифікації і забезпечують її однакове застосування.

102


103

Розділ 3

Ніццька класифікація товарів і послуг постійно онов-люється. Перший повний проект абеткового переліку було складено в 1935 р. На Ніццькій Дипломатичній конференції в 1957 р. було ухвалено змінений проект переліку. З того часу деякі товари, зазначені в переліку, зникли з ринку, а техно-логічний прогрес сприяв введенню в обіг багатьох інших. До алфавітного переліку товарів і послуг час від часу вносяться наступні зміни:

видалення найменувань;• додавання товару або послуги до переліку;• зміна найменування товару або послуги;• перенесення товару або послуги з одного класу до ін-•

шого.Будь-яка країна, що не є членом Ніццького союзу, може

приєднатися до Ніццької угоди, якщо ця країна є учасни-цею Паризької конвенції про охорону промислової власнос-ті. Україна ратифікувала Ніццьку угоду на підставі Закону України «Про приєднання України до Ніццької угоди про Між-народну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків» від 01.06.2000 р., що набрав чинності 23.06.2000 р.

7. Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мов-лення (Римська конвенція) – The International Convention for the Protection of Performers, Producers of Phonograms and Broadcasting Organizations (Rome Convention)

Фонографічна індустрія першою усвідомила необхідність охорони суміжних прав. Перші пропозиції щодо забезпечен-ня охороною прав виробників фонограм і виконавців базу-валися на нормах авторського права. Необхідність охорони суміжних прав обговорювалася Бернським союзом з охоро-ни літературних і художніх творів на Дипломатичній кон-ференції в Римі ще в 1928 р. Пізніше, в 1934 р., Міжнародна конфедерація спілки авторів та композиторів (the International

Confederation of Societies of Authors and Composers) та Міжна-родна конфедерація грамофонної індустрії (the International Confederation of the Gramophone Industry) уклали угоду, відповід-но до якої під час наступного перегляду Бернської конвенції планувалося прийняття окремого додатку, який би забез-печив охорону фонограм від неправомірного відтворення та право виробників фонограм на справедливу винагороду за оприлюднення фонограм. Міжнародна організація праці (International Labour Organization) з 1926 р. також виявляла за-цікавленість в охороні прав виконавців. Проекти міжнарод-ної конвенції про охорону суміжних прав були розроблені за сприяння Бюро Бернського союзу, однак їх доопрацюван-ня було призупинене Другою світовою війною. Після закін-чення війни робота над проектом конвенції активізувалася. Остаточно проект Міжнародної конвенції про охорону ін-тересів виконавців, виробників фонограм і організацій мов-лення було ухвалено під час Дипломатичної конференції в Римі 26 жовтня 1961 р.

Під час Дипломатичної конференції в Римі було прийня-то рішення, що Римська конвенція має забезпечити зв’язок між авторським правом і суміжними правами. Це рішення знайшло втілення в статті 1 Римської конвенції: «Охорона, що надається цією конвенцією, не стосується і жодним чином не впливає на охорону авторських прав на твори літератури й мис-тецтва. Тому жодне з положень цієї конвенції не може розглядати-ся як таке, що завдає шкоди цій охороні».

Охорона прав виконавців, виробників фонограм і орга-нізацій мовлення, передбачена Римською конвенцією, ба-зується на принципі національного режиму, проголошеному Бернською конвенцією. Відповідно до нього, виконавці, ви-робники фонограм і організації мовлення країн-учасниць конвенції мають в інших країнах-учасницях права, нарівні з їхніми громадянами.

«Мінімальна» охорона проголошена конвенцією у формі права виконавців, виробників фонограм і організацій мов-

104


105

Розділ 3

лення забороняти певні дії без їхньої згоди. Зокрема, вико-навці можуть забороняти:

використання без їхньої згоди виконання в телерадіопе-• редачі або здійснення публічного виконання за винятком випадків, коли використовуване для телерадіопередачі або для публічного виконання вже було передане в ефір раніше або здійснюється з використанням запису;запис без їхньої згоди виконання, яке раніше не запису-•

валося;відтворення без їхньої згоди запису виконання, якщо •

первинний звуковий запис був здійснений без їхньої зго-ди або відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку виконавці дали свою згоду, тощо.

Виробники фонограм користуються правом дозволяти або забороняти пряме або опосередковане відтворення своїх фо-нограм. Організації мовлення мають право дозволяти або за-бороняти ретрансляцію своїх телерадіопередач, запис телера-діопередач, відтворення записів телерадіопередач, виготовле-них без їх згоди, публічне сповіщення телепередач, якщо воно здійснюється в місцях, де з публіки береться платня за вхід.

Конвенцією передбачено строк охорони тривалістю 20 ро-ків, відлік якого розпочинається з кінця року, коли був здій-снений запис фонограм і включених до них виконань; мали місце виконання, не включені до фонограм або мала місце передача в ефір.

Країнам-учасницям конвенції дозволяється передбачати в національному законодавстві певні винятки з режиму охоро-ни, проголошеного Римською конвенцією, зокрема щодо:

використання фонограм в особистих цілях; • використання коротких уривків як супроводу повідо-•

млення про поточні події; короткочасного звукового запису, здійснюваного орга-•

нізацією мовлення на своєму власному обладнанні і для своїх власних передач; використання винятково в навчальних або науково-•

дослідних цілях.

Україна ратифікувала Міжнародну конвенцію про охоро-ну інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення на підставі Закону України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, вироб-ників фонограм і організацій мовлення» від 20.09.2001 р., який набрав чинності 26.10.2001 р.

8. Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин – The International Convention for the Protection of New Varieties of Plants

Міжнародна конвенція з охорони нових сортів була розро-блена зусиллями двох організацій – Міжнародної асоціації з охорони промислової власності (International Association for the Protection of Industrial Property (AIPPI) та Міжнародної асоціа-ції розробників сортів рослин (International Association of Plant Breeders (ASSINSEL). У 1952 р. відбувся Конгрес Міжнародної асоціації з охорони промислової власності, під час якого було прийняте рішення про необхідність запровадження охоро-ни сортів рослин. Учасники Конгресу, втім, не дійшли згоди щодо форми охорони сортів рослин. В 1956 р. Міжнародна асоціація розробників сортів рослин скликала міжнародну конференцію для розгляду питання щодо ухвалення міжна-родної угоди про охорону сортів рослин. Проект Міжнарод-ної конвенції з охорони нових сортів рослин обговорювався протягом 1957-1961 р. Конвенція була підписана 2 грудня 1961 р. і набрала чинності в 1968 р. Вона була переглянута в 1972, 1978 і 1991 роках.

Дія Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин розповсюджується на всі сорти рослин, незалежно від способу їхнього відтворення чи технології, використаної для їхнього створення. Відповідно до конвенції, договірні сторони взяли на себе зобов’язання створити національні системи охорони прав на сорти рослин, що мають відповідати міжнародним принципам охорони.

Міжнародною конвенцією з охорони нових сортів рослин

106


107

Розділ 3

передбачені умови надання охорони сортам рослин: новиз-на, відмінність, однорідність і стабільність. Сорт вважається новим, якщо на дату подання заявки про набуття права селек-ціонера, розмножувальний або рослинний матеріал цього сорту не продавався або в інший спосіб не передавався тре-тім особам селекціонером або за його згодою для викорис-тання сорту на території договірної сторони, де було подано заявку, за рік до цієї дати, а на території іншої держави, де було подано заявку, – раніше за 4 роки.

Критерій відмінності визначається конвенцією як власти-вість сорту відрізнятися від будь-якого іншого сорту, існу-вання якого на момент подання заявки є загальновідомим. Зокрема, подання заявки на надання права селекціонера або на внесення іншого сорту до офіційного реєстру сортів у будь-якій країні вважається таким, що робить цей сорт за-гальновідомим з дати подання заявки, за умови, що заявка спричинює надання права селекціонера або внесення згада-ного іншого сорту до офіційного реєстру сортів, залежно від ситуації.

Сорт вважається однорідним, якщо, з урахуванням припус-тимого варіювання, внаслідок особливостей розмноження, він є достатньо однорідним за відповідними обов’язковими ознаками.

Нарешті, щодо стабільності конвенція зазначає, що ста-більним визнається сорт, якщо його відповідні ознаки за-лишаються незмінними після неодноразового розмноження або, у разі особливого циклу розмноження, наприкінці кож-ного такого циклу.

Відповідно до конвенції, селекціонер має право вибирати країну, до органу якої він хоче подати свою першу заявку на набуття права селекціонера. Селекціонер, який належним чином подав заявку на надання охорони сорту в одній із до-говірних сторін, протягом 12 місяців користується правом пріоритету на подання заявки на набуття права селекціоне-ра на той самий сорт до органу будь-якої іншої договірної

сторони. Рішення про надання сортові охорони приймається за результатом експертизи, під час якої перевіряється відпо-відність сорту зазначеним вище критеріям.

Конвенція зобов’язує країни-учасниці вживати заходи для захисту прав селекціонера, починаючи з дати подання заяв-ки чи її опублікування до дати надання такого права. Такі заходи повинні гарантувати селекціонерові право на спра-ведливу винагороду у разі порушення його прав протягом зазначеного вище періоду.

Визначаючи обсяг прав селекціонера на нові сорти рос-лин, конвенція оговорює дії, які вимагають дозволу селек-ціонера:

виробництво чи репродукція (розмноження);• доведення до кондицій для розмноження;• пропонування для продажу;• продаж чи будь-яка інша форма збуту;• експорт;• імпорт.•

Конвенція встановлює мінімальний строк охорони сорту, що не може бути меншим 20-ти років від дати надання права селекціонера. Мінімальний строк охорони нових сортів де-рев і винограду не може бути меншим 25-ти років від зазна-ченої дати.

Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин проголосила створення Міжнародного союзу з охорони но-вих сортів рослин (International Union for the Protection of New Varieties of Plants – UPOV), що є незалежною міжнародною міжурядовою організацією зі штаб-квартирою в Женеві. Між-народний союз тісно співпрацює з ВОІВ. Генеральний секре-тар UPOV є Генеральним директором ВОІВ. Штаб-квартира Міжнародного союзу з охорони нових сортів рослин розта-шована у тому ж приміщенні, що і ВОІВ.

Конвенція відкрита для участі всіх країн. Україна стала її учасницею на підставі Законів України № 209/95 і 60/V «Про приєднання України до Міжнародної конвенції з охорони нових сор-тів рослин» від 02.06.1995 і 02.08.2006 відповідно.

108


109

Розділ 3

9. Конвенція про заснування Всесвітньої організа-ції інтелектуальної власності (Стокгольмська конвен-ція) – Convention Establishing the World Intellectual Property Organization

Конвенція про заснування ВОІВ підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і набрала чинності в 1970 р. ВОІВ є спеціа-лізованим агентством ООН, створеним у 1967 р. для забез-печення міжнародної охорони інтелектуальної власності й заохочення творчої діяльності. До створення ВОІВ її функції виконувало Об'єднане міжнародне бюро з охорони інтелек-туальної власності (від фр. Bureaux Internationaux Réunis pour la Protection de la Propriété Intellectuelle (ВІRРІ) – організація, ство-рена в 1893 р. для адміністрування Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів та Паризької кон-венції про охорону промислової власності на базі об'єднання Міжнародних бюро Бернської і Паризької конвенцій. Сток-гольмською конвенцією BIRPI було замінено на ВОІВ.

Відповідно до статті 3 Стокгольмської конвенції, ВОІВ створена з метою сприяння охороні інтелектуальної власнос-ті на міжнародному рівні шляхом співробітництва країн та їхньої взаємодії з міжнародними організаціями. Для досяг-нення своєї мети ВОІВ:

сприяє розробці заходів, спрямованих на вдосконалення • охорони інтелектуальної власності та гармонізацію націо-нальних законодавств у цій сфері;виконує адміністративні функції Бернського і Паризь-•

кого союзів;може взяти на себе адміністрування будь-якої міжнарод-•

ної угоди про охорону інтелектуальної власності;сприяє укладенню міжнародних угод про охорону інте-•

лектуальної власності;надає юридичну й технічну допомогу у сфері охорони •

інтелектуальної власності тим країнам, що її потребують;упорядковує і розповсюджує інформацію про охорону •

інтелектуальної власності, здійснює дослідження у цій сфері й публікує результати досліджень.

ВОІВ виконує адміністративні функції низки міжнарод-них угод у сфері охорони інтелектуальної власності (див. До-даток 2):

Паризька конвенція про охорону промислової власності;• Бернська конвенція про охорону літературних і худож-•

ніх творів; Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;• Гааз ька угода про міжнародну реєстрацію промислових •

зразків;Всесвітня конвенція про авторське право;• Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і •

послуг для реєстрації знаків;Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконав-•

ців, виробників фонограм і організацій мовлення; Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин;• Договір про патентну кооперацію;• Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм •

від незаконного відтворення їхніх фонограм;Будапештський договір про міжнародне визнання депо-•

нування мікроорганізмів з метою патентної процедури;Договір про закони щодо товарних знаків;• Договір ВОІВ про авторське право;• Договір ВОІВ про виконання і фонограми;• Договір про патентне право;• Найробський договір про охорону Олімпійського символу.•

Вищим керівним органом ВОІВ є Генеральна асамблея, якою призначається керівний склад ВОІВ. Генеральна асамблея представлена країнами-учасницями Мадридської конвенції, які мають бути також і членами Бернського або Паризького союзів. Кожна країна має один голос, незалежно від кількості її населення та розміру членських внесків.

Органом, що приймає рекомендації щодо охорони інте-лектуальної власності та затверджує програму юридичної і технічної допомоги, є Конференція, яка представлена країнам-учасницями конвенції, незалежно від того, чи є вони члена-ми будь-якого союзу.

110


111

Розділ 3

Для надання консультацій з адміністративних, фінансо-вих та інших питань Генеральній асамблеї, Конференції і Ге-неральному директору створюється Координаційний комітет ВОІВ. Він представлений державами-членами Мадридської конвенції, що є членами Виконавчого комітету Бернського або Паризького союзів.

Керівником Секретаріату ВОІВ є Генеральний директор, який обирається Генеральною асамблеєю строком не менше ніж на 6 років. Генеральний директор представляє ВОІВ.

Учасницею Стокгольмської конвенції може стати будь-яка країна, член Бернського або Паризького союзів, або інша кра-їна, що є членом ООН або будь-якої спеціалізованої устано-ви ООН чи Міжнародного агентства з атомної енергії, або ж запрошена до участі Генеральною асамблеєю. Україна стала учасницею Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності 24.04.1970 р.

10. Договір про патентну кооперацію – The Patent Cooperation Treaty

Для розв’язання деяких проблем національних патентних систем у вересні 1966 р. виконавчий комітет Міжнародного (Паризького) союзу з охорони промислової власності запро-сив Об’єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності (BIRPI), попередника ВОІВ, для дослідження мож-ливих способів спрощення роботи національних патентних відомств. У наступні роки під час зустрічей BIRPI було розро-блено проект договору. В червні 1970 р. Дипломатична кон-ференція, скликана у Вашингтоні (округ Колумбія) ухвалила Договір про патентну кооперацію, який набрав чинності 24 січня 1978 р. Станом на 1 червня 1978 р. його членами стали 18 країн. Країни, що приєдналися до Договору про патентну кооперацію, утворили Союз для співробітництва у галузі по-дання заявок на охорону винаходів.

Як випливає з назви, Договір про патентну кооперацію є угодою, укладеною з метою міжнародної співпраці країн у

сфері патентів. Часто зазначають, що він став найважливішим, після Паризької конвенції, досягненням у сфері міжнарод-ної охорони патентів. Договором про патентну кооперацію було раціоналізовано порядок подачі, пошуку та експертизи заявок про одержання патенту і розповсюдження технічної інформації, що міститься в них. Договір розвиває положення Паризької конвенції про охорону промислової власності. Він є спеціальною угодою, відповідно до Паризької конвенції.

Договір про патентну кооперацію:засновує міжнародну систему подачі до патентного ві-•

домства єдиної заявки на одержання патенту (міжнарод-ної заявки), чинної в країнах-учасницях договору, зазна-чених заявником у цій заявці;передбачає єдину експертизу міжнародної заявки за •

формальними ознаками;встановлює процедуру міжнародного опублікування •

міжнародних заявок у звітах, а також надання звітів ком-петентним органам країн-учасниць.

Міжнародна заявка на одержання патенту може бути пода-на громадянином або резидентом країни-учасниці договору до національного компетентного органу або Міжнародного бюро. Датою подання міжнародної заявки вважається дата одержання компетентним органом заявки на одержання патенту. Міжнародна заявка повинна містити заяву, опис винаходу, один чи кілька пунктів формули винаходу, одне чи кілька креслень (якщо це необхідно) і реферат. Країни-учасниці не можуть установлювати в національному законо-давстві додаткові вимоги до форми чи змісту міжнародної заявки, крім передбачених Договором про патентну коо-перацію та Інструкцією до нього. Відповідно до Інструкції, один примірник міжнародної заявки зберігається в органі, що одержав заявку, один примірник пересилають до Міжна-родного бюро і ще один – до компетентного міжнародного пошукового органу, про який ітиметься нижче.

За кожною міжнародною заявкою проводиться міжнарод-ний пошук, що означає пошук патентних документів та іншої

112


113

Розділ 3

технічної літератури. Міжнародний пошук проводиться на основі формули винаходу з урахуванням опису винаходу і креслень (якщо такі є). Міжнародний пошук здійснюється міжнародним пошуковим органом, яким може бути або на-ціональний орган, або міжурядова організація. Міжнародні пошукові органи призначаються Асамблеєю Союзу для спів-робітництва у галузі подання заявок на охорону винаходів. Міжнародний пошуковий орган повинен відповідати вимо-гам, передбаченим Інструкцією до Договору про патентну кооперацію (зокрема, вимоги щодо персоналу і документа-ції). За результатами міжнародного пошуку складається звіт, який направляється міжнародним пошуковим органом заяв-нику і до Міжнародного бюро.

Міжнародне бюро здійснює публікацію міжнародних заявок по закінченні 18 місяців від дати пріоритету певної заявки. Опубліковані дані про міжнародні заявки Міжнародне бюро на періодичній основі надсилає до країн-учасниць договору.

Після одержання заявником звіту за результатами міжна-родного пошуку він може звернутися за проведенням між-народної попередньої експертизи для одержання попереднього і консультативного висновку, чи відповідає заявлений винахід вимогам патентоспроможності – новизні, винахідницькому рівню та промисловій придатності. Висновок міжнародної попередньої експертизи пересилається заявникові та до Між-народного бюро.

Учасницею Договору про патентну кооперацію може ста-ти будь-яка країна-член Міжнародного союзу із охорони про-мислової власності. СРСР ратифікував Договір про патентну кооперацію 29.03.1978 р.

11. Конвенція про охорону інтересів виробників фо-нограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (Женевська конвенція) – Сonvention for the Protection of Producers of Phonograms Against Unauthorized Duplication of Their Phonograms (Geneva Convention)

Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм, відома як Же-невська, ухвалена Міжнародною конференцією держав з охорони фонограм, скликаною в Женеві 18-29 жовтня 1971 р. Женевська конвенція ухвалена 29 жовтня 1971 р. і набула чинності 18 квітня 1973 р.

Відповідно до Женевської конвенції, країни-учасниці зобов’язані охороняти права виробників фонограм, які є громадянами інших країн-учасниць, від виробництва копій фонограм без згоди виробника і ввезення таких копій кож-ного разу, коли виробництво або ввезення їх здійснюється з метою публічного розповсюдження, а також від розповсю-дження цих копій.

Країни-учасниці зберігають за собою право вирішувати, за допомогою яких правових норм запроваджувати положен-ня Женевської конвенції в національне законодавство: нор-ми авторського права або законодавства про недобросовісну конкуренцію, кримінальні санкції тощо. Крім цього, країни-учасниці можуть визначати в національному законодавстві строк охорони фонограм. Цей строк, однак, не може бути мен-шим за 20 років, що обчислюються з кінця року, в якому було здійснено перший запис фонограми, або з кінця року, коли фонограма вперше була оприлюднена.

Статтею 6 Женевської конвенції передбачене право країн-учасниць установлювати обмеження прав виробників фоно-грам. Зокрема, це стосується включення до національного законодавства таких країн положення про обов'язкові ліцензії. Втім, конвенцією зазначається, що обов’язкові ліцензії мо-жуть бути передбачені тільки за наступних умов:

відтворення має на меті використання фонограми ви-• нятково з метою навчання або наукових досліджень;ліцензія чинна тільки для відтворення фонограми на те-•

риторії країни-учасниці, компетентні органи якої видали ліцензію, і не буде використана для експорту примірників фонограм;

114


115

Розділ 3

відтворення, здійснене на підставі ліцензії, передбачає • право на справедливу винагороду, яка визначається зга-даними органами з урахуванням, зокрема, кількості виго-товлених копій.

У конвенції зазначається, що вона не може обмежувати або завдавати шкоди правам авторів, виконавців, виробни-ків фонограм або органів радіомовлення, гарантованим на-ціональним законодавством або міжнародними угодами. Дія конвенції не розповсюджується на фонограми, записані до набуття нею чинності на території певної країни.

Конвенцією передбачено, що Міжнародне бюро ВОІВ зби-рає і публікує інформацію про охорону фонограм. Країни-учасниці повідомляють Міжнародне бюро про ухвалення нових законів у сфері охорони фонограм. Міжнародне бюро ВОІВ виконує цю функцію у співробітництві з Організацією Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури та Між-народною організацією праці.

Україна ратифікувала конвенцію на підставі Закону Укра-їни «Про приєднання України до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року» від 15.06.1999 р., який вступив в силу 29.06.1999 р.

12. Будапештський договір про міжнародне визна-ння депонування мікроорганізмів з метою патент-ної процедури – The Budapest Treaty on the International Recognition of the Deposit of Microorganisms for the Purposes of Patent Procedure

Будапештський договір про міжнародне визнання депону-вання мікроорганізмів з метою патентної процедури є спеці-альною угодою, відповідно до ст. 19 Паризької конвенції про охорону промислової власності. Будапештський договір під-писаний у Будапешті 28.04.1977 р. і набув чинності в 1980 р.

Розкриття інформації про винахід (як правило, шляхом надання письмового опису) є передумовою одержання па-

тенту на винахід. У разі, якщо винахід стосується мікроорга-нізмів або їхнього використання, такого опису недостатньо для забезпечення суспільства інформацією про винахід. Тому порядок видачі патенту в багатьох країнах передбачає, окрім надання опису винаходу, вимогу щодо депонування зразка мікроорганізму до спеціалізованої установи. Патентні відом-ства часто не обладнані спеціальним устаткуванням, необхід-ним для одержання і зберігання таких зразків. Забезпечення відомств необхідними умовами для зберігання мікроорганіз-мів вимагає значних фінансових витрат. Для уникнення цих витрат і для створення умов, за яких одноразового депону-вання мікроорганізму було б достатньо для проходження па-тентної процедури, було укладено Будапештський договір.

Основним положенням договору є те, що країни-учасниці, які дозволяють чи ставлять вимогу щодо депонування мікро-організмів для одержання патенту, визнають депонування мікроорганізмів у будь-якому міжнародному органі з депо-нування (стаття 3(1)(а)). Іншими словами, для проходження патентної процедури в країні-учасниці договору достатньо депонувати мікроорганізм до певного міжнародного органу з депонування.

Міжнародним органом з депонування визнається наукова установа, де зберігаються мікроорганізми, яка набула відпо-відного статусу згідно з договором. Установа з депонування набуває статусу міжнародного органу з депонування внаслі-док письмового повідомлення, адресованого Генеральному директору країною-учасницею, на території якої розташову-ється така установа, або міжурядовою організацією промис-лової власності.

Додатком до Будапештського договору була прийнята Ін-струкція про міжнародне визнання депонування мікроорга-нізмів з метою патентної процедури від 31.01.1981 р.

Очевидною перевагою Будапештського договору є можли-вість заявника заощадити витрати на одержання міжнарод-ної правової охорони винаходу. Адже замість депонування

116


117

Розділ 3

мікроорганізму до установ кількох країн, до яких заявник ба-жає подати заявку на одержання патенту, достатньо депону-вати мікроорганізм лише до одного міжнародного органу.

Будь-яка країна-учасниця Паризького союзу із охорони промислової власності може стати учасницею Будапешт-ського договору. Україна ратифікувала його на підставі За-кону України «Про приєднання України до Будапештського догово-ру про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури від 28 квітня 1977 року та Інструкції до нього від 31 січня 1981 року» від 01.11.1996 р., що вступив в силу 02.07.1997 р.

13. Договір про закони щодо товарних знаків – The Trademark Law Treaty

Договір про закони щодо товарних знаків ухвалений 27 жовтня 1994 р. на Дипломатичній конференції в Жене-ві, він набрав чинності 1 серпня 1996 р. Метою договору було спрощення й гармонізація адміністративних проце-дур подання національних заявок на одержання охорони торговельних марок. Положення договору доповнюються Інструкцією до нього.

Договір застосовується до знаків щодо товарів (товарні знаки) або послуг (знаки обслуговування). Не всі країни здій-снюють реєстрацію знаків на послуги, але, приєднавшись до договору, вони беруть на себе зобов’язання реєструвати їх. Окрім цього, країни-учасниці договору повинні застосо-вувати до знаків обслуговування відповідні положення Па-ризької конвенції про охорону промислової власності.

Договір про закони щодо товарних знаків не вимагає від країн-учасниць бути задіяними в інших міжнародних уго-дах. Однак, як зазначено вище, стаття 15 договору вимагає від країн-учасниць дотримання положень Паризької конвен-ції про охорону промислової власності. Крім цього, країни-учасниці повинні застосовувати Ніццьку класифікацію для визначення класів товарів та послуг у заявці.

Договір не застосовується до колективних, сертифікацій-них та гарантійних знаків, оскільки реєстрація цих знаків вимагає виконання спеціальних умов, визначених законо-давством кожної країни. Голографічні знаки та знаки, які не складаються з візуальних позначень (зокрема звукові та ню-хові знаки) також виключені з кола об’єктів охорони за дого-вором, оскільки лише деякі країни забезпечують їх охороною у національному законодавстві.

Заявка на реєстрацію марки може стосуватися кількох то-варів і послуг. Так, відомство повинно прийняти заявку до розгляду, незалежно від належності товарів або послуг, щодо яких подана заявка, до різних класів Ніццької класифікації. Така заявка підлягає єдиній реєстрації.

Стаття 3 договору визначає вичерпний перелік реквізитів заявки на реєстрацію марки, що можуть вимагатися за зако-нодавством країн-учасниць. Зокрема, це ім'я та адреса заяв-ника або його представника; заява про оскарження пріорите-ту раніше поданої заявки; зображення знаку; транслітерація та переклад знаку чи певних його частин; назви товарів або послуг, щодо яких вимагається реєстрація знаку, згрупова-них за класами згідно з Ніццькою класифікацією тощо.

Договором встановлено, що датою подання заявки є дата отримання компетентним органом певного переліку інфор-мації. Такий перелік є вичерпним і включає відомості, що дозволяють ідентифікувати заявника: зокрема, інформація, достатня для встановлення поштового контакту із заявником або його представником, якщо такий є; зображення знаку, щодо реєстрації якого подана заявка; перелік товарів або по-слуг, щодо яких подано заявку тощо. Договором зазначаєть-ся, що країни-учасниці можуть передбачати в національно-му законодавстві, що датою подання заявки вважається дата сплати мита. Втім, ця вимога може бути застосована країна-ми, які заявили про неї на дату приєднання до договору.

Реєстрація товарів або послуг повинна зазначати назву цих товарів або послуг, відповідно до класів за Ніццькою класифікацією. При цьому кожній групі такої класифікації

118


119

Розділ 3

повинен передувати номер класу, до якого належить група товарів або послуг.

Строк реєстрації знаку становить 10 років і може бути про-довжений на наступний 10-річний строк. При цьому дого-вором визначається право країн-учасниць вимагати, щоб продовження реєстрації здійснювалося за умови подання за-явки, яка може містити наступну інформацію: ім'я та адресу власника реєстрації або представника; номер відповідної ре-єстрації; дату подання первинної заявки чи дату здійснення відповідної реєстрації; назви внесених у реєстр товарів та по-слуг, яких стосується клопотання про продовження реєстра-ції, тощо.

Право на участь у Договорі про закони щодо товарних знаків має будь-яка країна-учасниця ВОІВ, у якій реєстрація знаків може здійснюватися національним компетентним ор-ганом, органом іншої країни-учасниці ВОІВ, органом між-урядової організації, членом якої є ця країна, або спільним для групи країн-учасниць ВОІВ органом.

Україна ратифікувала Договір про закони щодо товарних знаків на підставі Закону України «Про ратифікацію Договору про закони щодо товарних знаків» від 13.10.1995 р., що набрав чинності 01.08.1996 р.

14. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) про авторське право. Договір ВОІВ про виконання і фонограми – The World Intellectual Property Organization Copyright Treaty. The World Intellectual Property Organization Performances and Phonograms Treaty

Договір ВОІВ про авторське право та Договір ВОІВ про виконання і фонограми є міжнародними договорами, укла-деними країнами-членами Всесвітньої організації інтелекту-альної власності 20 грудня 1996 р. в Женеві.

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів після її прийняття в 1886 р. переглядалася кілька ра-зів. Останні перегляди мали місце в 1967 (Стокгольмський) та

1971 (Паризький) роках. Конференції, на яких переглядалася конвенція, скликались у зв‘язку з необхідністю її оновлення, викликаною технологічним прогресом. Зокрема, для внесен-ня змін щодо охорони об’єктів у сфері звукозапису, фотоін-дустрії, радіо, кінематографу та телебачення.

Розробка проектів двох міжнародних договорів про охо-рону авторського права і суміжних прав відбувалася на двох форумах – у межах ГАТТ (під час Уругвайського раунду пе-реговорів) та ВОІВ. Розробка проектів договорів активізува-лася після прийняття Угоди ТРІПС. Урешті в 1996 р. Дипло-матична конференція ВОІВ прийняла два договори – Дого-вір ВОІВ про авторське право і Договір ВОІВ про виконання і фонограми.

Договір ВОІВ про авторське право – The World Intellectual Property Organization Copyright Treaty

Під час розробки проекту Договору ВОІВ про авторське право стало зрозуміло, що метою цього документу є розши-рення норм Бернської конвенції та включення положень, які б дали відповідь на питання, зумовлені розвитком цифрових технологій.

Договір ВОІВ про авторське право є спеціальною угодою в значенні статті 20 Бернської конвенції про охорону літе-ратурних і художніх творів. Відповідно до ст. 20 конвенції, уряди країн Бернського союзу залишають за собою право вступати у спеціальні угоди, які надають авторам ширші, ніж встановлені Бернською конвенцією, права, або містять інші положення, які не суперечать конвенції. Стаття 1(2) Догово-ру зазначає, що ніщо в Договорі ВОІВ про авторське право не змінює зобов'язання, взяті на себе країнами-учасницями Бернської конвенції.

Договором ВОІВ про авторське право автори літературних та художніх творів наділені винятковим правом дозволяти пу-блічне розповсюдження оригіналу і примірників своїх творів шля-хом продажу або іншої передачі права власності (стаття 6(1)).

120


121

Розділ 3

Відповідно до Бернської конвенції, це право стосується тільки творів кінематографії. Зазначене положення є важливим уточ-ненням норм Бернської конвенції та Угоди ТРІПС.

Договір ВОІВ про авторське право розширив обсяг прав автора на публічне розповсюдження твору на всі категорії творів. У статті 8 договору зазначається, що, в рамках Берн-ської конвенції автори літературних і художніх творів ко-ристуються винятковим правом дозволяти будь-яке розпо-всюдження своїх творів через дротові або недротові засоби зв'язку, включаючи розповсюдження творів у такий спосіб, що уможливлює доступ до таких творів у будь-якому місці і в будь-який час за власним вибором користувача.

Договором передбачене виключне право дозволяти комер-ційний прокат для публіки оригіналів або примірників певних категорій творів: комп’ютерних програм, кінематографічних творів і творів, втілених у фонограмах.

Країни-учасниці договору зобов’язані передбачити засо-би правового захисту від оминання технічних засобів, які за-стосовуються авторами для запобігання порушенням їхніх прав.

Стаття 9 договору виправляє дискримінаційне поло-ження про строк охорони фотографічних творів, скасовую-чи зобов’язання країн застосовувати положення статті 7 (4) Бернської конвенції, яке передбачає щодо фотографічних творів скорочений строк охорони у 25 років.

В окремих випадках, якщо це не завдає шкоди нормаль-ному використанню твору і невиправдано не утискає автора в його законних правах, країни-учасниці договору можуть передбачити в національному законодавстві обмеження прав авторів літературних та художніх творів. Утім, це положення не розширює і не звужує права країн застосовувати в наці-ональному законодавстві обмеження прав авторів, як це пе-редбачено Бернською конвенцією.

Учасницею Договору ВОІВ про авторське право може ста-ти будь-яка країна-учасниця ВОІВ. Україна ратифікувала

цей Договір на підставі Закону України «Про приєднання Украї-ни до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право» від 20.09.2001 р., який набрав чинності 26.10.2001 р.

Договір ВОІВ про виконання і фонограми – The World Intellectual Property Organization Performances and Phonograms Treaty

Договір ВОІВ про виконання і фонограми пов’язаний з Міжнародною конвенцією про охорону інтересів виконав-ців, виробників фонограм і організацій мовлення (Рим-ською конвенцією) та Угодою ТРІПС. У цілому, застосу-вання положень Римської конвенції не є обов’язковим для країн-учасниць Договору ВОІВ про виконання і фонограми. Договір містить посилання лише на деякі положення Рим-ської конвенції та повторює її структуру (зокрема, стаття 2 договору «Визначення» містить дефініції, наведені у статті 3 Римської конвенції).

Договір ВОІВ про виконання і фонограми визначає осо-бисті немайнові й майнові права виконавців і майнові пра-ва виробників фонограм (зокрема, право на відтворення, розповсюдження і прокат виконань, право на винагороду за ефірне мовлення і оприлюднення для широкого загалу), зобов’язання договірних сторін щодо забезпечення ефектив-них засобів правового захисту від оминання існуючих тех-нічних засобів тощо. Договором передбачений принцип на-ціонального режиму, проголошений щодо суміжних прав Уго-дою ТРІПС. Країни-учасниці мають забезпечити громадянам інших країн-учасниць такий самий режим, який вона надає своїм громадянам щодо виняткових прав, проголошених До-говором ВОІВ про виконання і фонограми.

Положення про особисті немайнові права виконавців розви-ває статтю 6bis Бернської конвенції. Відповідно до договору, незалежно від майнових прав виконавця, та навіть у разі пе-редачі їх третій особі виконавець має право вимагати визна-

122


123

Розділ 3

ння його виконавцем власних виконань і заперечувати про-ти будь-якого перекручення, спотворення або іншої зміни своїх виконань, які можуть завдавати шкоди його репутації. Ці права зберігаються після смерті автора до закінчення дії майнових прав та здійснюються особами країни-учасниці договору або установами, уповноваженими законодавством цих країн-учасниць.

Договір наділяє виконавців і виробників фонограм прак-тично такими самими майновими правами, що їх проголошує Угода ТРІПС (статті 14.1 і 14.4). Виконавці і виробники фо-нограм користуються винятковим правом дозволяти пряме або непряме відтворення своїх виконань, записаних на фо-нограми, будь-яким способом і в будь-якій формі, дозволяти комерційний прокат для публіки, доведення до загального відома оригіналу і примірників таких виконань шляхом про-дажу їх або іншим чином. Стаття 15 договору наділяє ви-конавців і виробників фонограм правом на винагороду за ефірне мовлення та оприлюднення, проголошеним статтею 12 Римської конвенції.

Щодо не записаних виконань виконавці мають винятко-ве право дозволяти ефірне мовлення та оприлюднення для широкого загалу своїх не записаних виконань, за винятком випадків, коли виконання вже передавалося в ефір, а також право на запис таких виконань.

Положення договору щодо зобов’язання країн-учасниць забезпечити в національному законодавстві ефективні засоби правового захисту від оминання застосованих технічних засобів повторюють статтю 11 Договору ВОІВ про авторське право.

Договором встановлено, що строк охорони прав виконавців становить 50 років. Його відлік починається з кінця року, коли виконання було записане на фонограмі. Цей строк відрізняється від строку охорони, передбаченого Угодою ТРІПС. Згідно з Угодою, відлік строку охорони починається з кінця календарного року, коли було зроблено запис твору, або коли твір було виконано.

Країни-учасниці договору можуть передбачити в націо-нальному законодавстві такі види обмежень прав виконавців і виробників фонограм, які передбачені їхнім національним за-конодавством щодо охорони авторського права на літератур-ні й художні твори.

Учасницею Договору ВОІВ про виконання і фонограми може стати будь-яка країна-учасниця ВОІВ. Україна всту-пила до договору, ухваливши Закон України «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної влас-ності про виконання і фонограми» від 20.09.2001 р., що набрав чинності 26.10.2001 р.

15. Договір про патентне право – The Patent Law Treaty

Договір про патентне право підписаний 1 червня 2000 р. в Женеві 53-ма країнами та Європейською патентною органі-зацією. Договір ухвалено з метою впорядкування формальної процедури визначення дати подачі заявки на патент, форми та змісту цієї заявки. Договір про патентне право встановлює максимальні стандарти, що їх можуть передбачати країни-учасниці в національному законодавстві щодо формальних вимог до заявки.

Датою подачі заявки є дата одержання компетентним органом:

заявки;• інформації про заявника, яка дозволяє визначити його •

особу та зв’язатися з ним;опису (або креслення) винаходу. •

Договором передбачені єдині міжнародні вимоги щодо національних та регіональних заявок. Установлюючи у статті 6(1) вимоги щодо форми і змісту міжнародної заявки, Договір про патентне право посилається на Договір про па-тентну кооперацію.

124


125

Розділ 3

Договором передбачене право заявника здійснювати в патентному органі певні дії через свого представника. Ви-няток складають наступні дії:

звернення для встановлення дати подачі заявки на одер-• жання патенту;сплата збору;• видача відомством розписки або повідомлення щодо •

будь-якої процедури, передбаченої вище;надання копії попередньої заявки для встановлення •

дати подачі, якщо частина опису або креслення була від-сутня у попередній заявці;надання копії раніше поданої заявки для встановлення •

дати подачі, якщо опис або креслення були замінені по-силанням на раніше подану заявку (стаття 7(2)).

Стаття 10 визначає умови визнання патентну нечинним. Патент не може бути анульований цілком або частково або визнаний нечинним без надання власнику можливості про-тягом необхідного і достатнього періоду часу представити зауваження у зв’язку з передбачуваним анулюванням або визнанням патенту нечинним та внести необхідні зміни й виправлення.

Додатком до Договору про патентне право є Інструкція, яка містить правила щодо адміністративних вимог, питань або процедур та деталізує положення договору. Передба-чивши уніфіковані формальні вимоги щодо подачі заявки на патент, Договір про патентне право та Інструкція до ньо-го знизили витрати винахідників і заявників на одержання патенту та підвищили ефективність національних патент-них органів.

Учасницею Договору про патентне право може стати будь-яка країна, яка підписала Паризьку конвенцію про охорону промислової власності. Україна ратифікувала до-говір, ухваливши Закон України «Про приєднання України до Договору про патентне право» від 22.11.2002 р., який набрав чинності 30.06.2003 р.

16. Угода про торговельні аспекти прав інтелекту-альної власності (Угода ТРІПС)31 – Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights (TRIPS)

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної влас-ності (Угода ТРІПС) визначила сучасні вимоги міжнародної системи охорони інтелектуальної власності. На Уругвай-ському раунді переговорів (1986-1994 рр.) було вирішено, що Угода ТРІПС установить мінімальні стандарти охорони інте-лектуальної власності та юридичну відповідальність за недо-тримання зобов’язань країнами-учасницями. Угода ТРІПС є багатосторонньою торговельною угодою, обов’язковою для членів Уругвайського раунду. Приєднання до Угоди ТРІПС є необхідною умовою для всіх країн, що вступають до СОТ. Угода визначає режим охорони таких об’єктів інтелектуаль-ної власності, як винаходи, торговельні марки, твори, секре-ти виробництва тощо.

Угода ТРІПС встановила уніфіковані стандарти охорони і зобов’язала країни-учасниці поширити правову охорону на «віртуально всі сфери технологій, що визнаються розвинени-ми патентними системами»; збільшити строк дії патенту до 20 років та забезпечити «правове визнання виняткового права власників патентів на імпорт товарів, що містять об’єкти ін-телектуальної власності». В основу Угоди ТРІПС покладено концепцію охорони інтелектуальної власності, відповідно до якої права власників домінують над інтересами суспільства.

Ухвалення Угоди ТРІПС стало результатом зусиль приват-ного сектору США. Наприкінці 1970-х – на початку 80-х рр. виробники сільськогосподарських хімікатів, розробники комп’ютерних програм, відео- та музична індустрії, фарма-цевтичні компанії США відчули необхідність у вдоскона-ленні охорони інтелектуальної власності і прийнятті угоди глобального значення у сфері інтелектуальної власності. 31 Повний текст Угоди ТРІПС українською мовою див. Потєхіна В. Інтелектуальна власність. Навч. посібник. Київ: ЦУЛ, 2008. – 413 с.

126


127

Розділ 3

До таких громадських організацій належали Міжнародний Альянс інтелектуальної власності (International Intellectual Property Alliance), Спілка фармацевтичних виробників США (Pharmaceutical Manufacturers of America), Асоціація виробників хімічної промисловості (Chemical Manufacturers Association), На-ціональна Асоціація сільськогосподарських хімікатів (National Agricultural Chemicals Association), Рада з експорту автомобілів (Auto Exports Council), Корпорація власників інтелектуальної власності (Intellectual Property Owners Inc.) тощо.

Проект Угоди ТРІПС було розроблено спільними зусил-лями Комітету інтелектуальної власності, розвинутих країн Європи та Японії на основі законодавства країн центру. Про-ект було представлено в 1988 р. в Секретаріаті ГАТТ. Кілько-ма роками потому, у 1994 р., на Уругвайському раунді пере-говорів була підписана Угода ТРІПС.

Угода передбачила наступні базові стандарти охорони ін-телектуальної власності, що їх мають передбачити в націо-нальному законодавстві країни-учасниці:

строк охорони майнових прав автора має становити не • менш як 50 років після смерті автора, для фільмів та фото-графій – відповідно 50 та 25 років з моменту створення;авторське право виникає автоматично і не може залежа-•

ти від виконання жодних формальностей, таких як реє-страція твору; комп'ютерні програми повинні охоронятися як літера-•

турні твори; термін охорони майнових прав, що надаються патентом, •

має становити не менш як 20 років. кожна країна-учасниця застосовує щодо громадян ін-•

ших країн-учасниць принцип національного режиму. Угода ТРІПС містить положення, спрямовані на розви-

ток конкурентних відносин (зокрема, положення про пара-лельний імпорт, обмеження ексклюзивних прав, обов’язкові ліцензії тощо). Ст. 6 Угоди ТРІПС дозволяє застосування процедури паралельного імпорту, що базується на принципі

«вичерпання прав», відповідно до якого власник права інте-лектуальної власності не може забороняти використання і перепродаж товарів, якщо такі товари законним шляхом по-трапили на ринок з волі самого власника. В багатьох країнах доктрина втілюється у процедурі видачі ліцензії, яка надає покупцеві право вільно розпоряджатися запатентованим продуктом. Продаж запатентованого продукту означає для покупця придбання ним ліцензії на патент з усіма правами власника, включаючи право на перепродаж. Доктрина «ви-черпання прав» первісно застосовувалася на внутрішньому ринку. Пізніше країни почали запроваджувати цей принцип у міжнародних відносинах: власник права інтелектуальної власності не вправі забороняти паралельний імпорт про-дукту, якщо цей продукт потрапив на ринок певної країни з дозволу власника або в інший дозволений законодавством спосіб. На думку деяких фахівців, застосування принци-пу «вичерпання прав» у сфері охорони здоров’я має вкрай важливе значення. Імпорт запатентованих фармацевтичних препаратів з країн, де їхній продаж здійснюється за нижчими цінами, в ті регіони, де низька платоспроможність населен-ня, дозволить краще забезпечувати людство життєво важли-вими товарами.

Ст. 30 Угоди ТРІПС визначає в загальному вигляді обмежен-ня ексклюзивних прав на патент, що їх застосовують країни-учасниці в національному законодавстві. Згідно з Угодою ТРІПС, країни застосовують різноманітні обмеження прав власників на патенти – такі, як використання винаходу в до-слідницьких цілях, в освітній діяльності, для експериментів, для виготовлення фармацевтичних препаратів, добросовіс-не використання винаходу третіми особами до подання за-явки на патент. Обмеження прав власників шляхом надання можливості використовувати винахід з метою дослідження або експерименту є важливим інструментом розвитку інно-ваційної діяльності. Право використання винаходу в експе-риментальних цілях сприяє інноваційному процесу, адже є

128


129

Розділ 3

законодавчо закріпленою можливістю потенційного винахід-ника на вдосконалення запатентованого винаходу. В деяких країнах (зокрема у США) експериментальна та дослідниць-ка діяльність без дозволу власника патенту можлива лише в наукових цілях. У країнах Європи використання винаходу в експериментальних цілях дозволяється також із метою одер-жання доходу (в комерційній діяльності). Іншим важливим обмеженням є право використання винаходу для виготов-лення фармацевтичної продукції. Така можливість вклю-чає право на розробку фармацевтичних препаратів шляхом здійснення експериментів, одержання ліцензій від органів охорони здоров’я до закінчення строку патенту, тощо. Пер-шими право на використання винаходу з метою виготовлен-ня фармацевтичної продукції застосували в національному законодавстві Сполучені Штати, згодом – Канада, Австралія, Ізраїль та деякі інші країни.

Обов’язкові (примусові) ліцензії є дозволом уряду на викорис-тання патенту на винахід або іншого об’єкту права інтелек-туальної власності третіми особами без дозволу власника. Ст. 31 Угоди ТРІПС містить невичерпний перелік обставин, за яких власник права інтелектуальної власності зобов’язаний видати ліцензію на певний об’єкт інтелектуальної власності. До таких обставин, зокрема, належать випадки загрози на-ціональній безпеці, надзвичайні ситуації, некомерційне ви-користання винаходу урядом.

Важливе значення для розвитку конкурентних відносин та інноваційного прогресу має ст. 1.1 Угоди ТРІПС, відповідно до якої спосіб імплементації положень Угоди може бути віль-но визначений межами національного права та практикою його застосування певною країною. Країни-учасниці Угоди ТРІПС по-різному імплементують рамкові положення Уго-ди в національному правовому полі. Отже, хоча міжнародні правила охорони прав інтелектуальної власності покликані слугувати уніфікації правового поля різних країн, норми

Угоди ТРІПС мають гнучкий характер, що дозволяє країнам, що розвиваються, враховувати особливості економічного роз-витку під час формування національних режимів охорони прав інтелектуальної власності. Положення Угоди ТРІПС мають бути використані країнами у вигідному для них на-прямку з метою підвищення рівня конкурентоспроможнос-ті національної інноваційно-технологічної бази та розробки ефективної системи охорони прав інтелектуальної власності.

Угода ТРІПС стала результатом цілеспрямованих зусиль американського бізнесу та інструментом втручання США в національні економіки країн периферії. Уругвайські пере-говори поклали початок структурній перебудові глобальної економіки.

130

ОХОРОНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА СУСПІЛЬНИЙ РОЗВИТОК

131

Розділ 4

РОЗДІЛ 4ОХОРОНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

ТА СУСПІЛЬНИЙ РОЗВИТОК

Інтелектуальна власність призначена забезпечувати сус-пільний розвиток. Певний рівень охорони прав інтелекту-альної власності є необхідним для забезпечення власників правами на використання результатів їхньої інноваційної діяльності та науково-технічного прогресу. Однак встанов-лення монополії на права інтелектуальної власності (шляхом запровадження занадто високих стандартів охорони) може спричинити збідніння «банку знань» людства. У зв’язку з технологічним прогресом і гармонізацією національних ре-жимів охорони прав інтелектуальної власності в напрямку уніфікації сучасні тенденції формування системи охорони прав загрожують незбалансованістю такої системи із сус-пільними інтересами.

Проблема обміну результатами інтелектуальної діяль-ності пов’язана з розмежуванням учасників відносин інте-лектуальної власності на дві категорії – власники таких прав (винахідники, автори, їхні правонаступники) і користувачі інформації та технологій. Ця проблема проявляє себе на двох рівнях – в обмеженні доступу суспільства до інформа-ції і технологій та в нерівномірності обміну інформацією і технологіями між країнами. У другому випадку власниками прав інтелектуальної власності виступають розвинуті країни. Вони створюють нові технології. Країни, що розвиваються, відтворюючи такі технології, виконують роль користувачів. Права інтелектуальної власності спричиняють нерівномір-ний (односторонній) обмін інформацією і технологіями та нееквівалентний розподіл доходів між учасниками відносин

інтелектуальної власності. Проблема нерівномірного обмі-ну інформацією і технологіями ускладнюється постійним підвищенням рівня охорони прав інтелектуальної власнос-ті, що спричиняє монополію власників та такі права.

Після ухвалення Угоди ТРІПС розпочалася дискусія про суперечливий вплив міжнародної системи охорони прав ін-телектуальної власності на економічний, соціальний і куль-турний розвиток. Набуваючи все більших масштабів, ця дискусія розгортається у зв’язку з підвищенням рівня охо-рони прав інтелектуальної власності та уніфікацією націо-нальних режимів охорони. Підвищення рівня охорони інте-лектуальної власності спричиняє зростання цін на інформа-цію і технології. Це відповідає інтересам розвинутих країн. Країни, що розвиваються, навпаки, відчувають негативний вплив таких змін.

На міжнародному рівні основний внутрішній конфлікт системи охорони прав інтелектуальної власності полягає в загостренні проблеми світової економічної нерівності, спричиненої нав’язуванням розвинутими країнами і транс-національними корпораціями єдиних стандартів охорони прав інтелектуальної власності. Запровадження уніфікова-ної системи охорони інтелектуальної власності в країнах з докорінно різним рівнем економічного розвитку в умовах глобалізації має суперечливий вплив на економіку країн, що розвиваються. Для розв’язання проблеми світової еконо-мічної нерівноваги необхідним є застосування диференці-йованого режиму охорони прав інтелектуальної власності, що має встановлюватися з урахуванням показників стану національної економіки кожної країни. Концепція дифе-ренційованого режиму охорони прав інтелектуальної влас-ності відповідає Угоді ГАТТ і полягає в застосуванні щодо країн периферії режиму охорони з певними винятками для забезпечення останніх адекватними умовами участі у світо-вій торгівлі.

132

... ОХОРОНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У ЧАСІ Й ПРОСТОРІВіра Валлє ОХОРОНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА СУСПІЛЬНИЙ РОЗВИТОК

133

Розділ 4

1. Виклики сучасній системі охорони прав інте-лектуальної власності

Науково-технічний розвиток зумовив суперечності в су-часній системі охорони прав інтелектуальної власності. Тех-нологічні відкриття вплинули як на міжнародну правову систему, так і на міжнародні економічні й політичні відноси-ни. Виклики сучасної системи охорони прав інтелектуальної власності пов’язані з наступним:

нерівноправність обміну інформацією і технологіями • між країнами;утиски розвинутими країнами економічних інтересів •

країн, що розвиваються; обмеження доступу країн, що розвиваються, до інфор-•

мації як перешкода їхньому економічному, соціальному і культурному розвитку;активізація правопорушень у сфері інтелектуальної •

власності («піратства»);необхідність поширення правової охорони на нові тех-•

нології, на які не розповсюджується охорона прав інтелек-туальної власності.

Нерівноправність обміну інформацією і технологіями між країнами

Розвиток інформаційних і комунікаційних технологій зна-чно активізував обмін інформацією, товарами і послугами між країнами. Зростання обсягів і темпів обміну інформаці-єю та новітніми технологіями в умовах глобалізації не визнає національних кордонів. Національний суверенітет країн об-межується. Події, які відбуваються в одній країні, мають від-чутний вплив на інші країни. В таких умовах національні рі-шення у сфері охорони прав інтелектуальної власності мають ухвалюватися в контексті міжнародної системи охорони.

Обмін інформацією і новітніми технологіями між країна-ми має нееквівалентний характер. Це зумовлює нерівність у розподілі доходів між країнами, що призводить до заго-стрення світової економічної нерівності. Раніше міжнародні

економічні зв’язки розвивалися переважно між колоніаль-ними імперіями (британською, французькою, німецькою, голландською) і тільки пізніше – між самими метрополія-ми. Сучасні процеси глобалізації розгортаються передусім між розвинутими країнами і лише в другу чергу стосуються країн із нижчим рівнем економічного розвитку (периферії). Основною формою інтернаціоналізації господарського жит-тя тривалий час була міжнародна торгівля між метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировинні товари. Нині напрямки і товарний склад міжнародної торгівлі значно змінилися, товарообіг між роз-винутими країнами здійснюється насамперед наукомістки-ми високотехнологічними товарами.

Проведені Міжнародним валютним фондом дослідження виявили показники нерівномірності потоку інформації та обміну нею між країнами. Згідно з результатами дослідження світової торгівлі 1999 р., США отримали 36,5 млрд. дол. США від експорту товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності, сплативши іншим країнам 13,3 млрд. дол. Таким чином, прибуток США становив понад 23 млрд. американ-ських дол.32 Жодна інша країна не мала прибутку, вищого за 1 млрд. дол. США. Велика Британія була другою за обягом чистого прибутку (900 млн. дол. США). Франція, Німеччина, Канада, Австралія зіткнулися з проблемою дефіциту товарів інтелектуальної власності, в той час як бідні країни взагалі не отримали доходу від міжнародного обміну технологіями та інформацією.

Проблема нерівномірності розподілу доходів від інтелек-туальної власності між країнами ускладнюється у зв’язку з підвищенням рівня міжнародної охорони прав інтелекту-альної власності. Основний внутрішній конфлікт міжнарод-ної системи охорони прав інтелектуальної власності полягає у встановленні монополії розвинутих країн і транснаціо-нальних корпорацій на права інтелектуальної власності, які 32 International Monetary Fund: Balance of Payments, 2001. – Vol. 55.3.

134


135

Розділ 4

за своїм призначенням мають бути суспільними та слугувати інтересам людства.

Утиски розвинутими країнами економічних інтересів країн, що розвиваються

Інформація є цінним економічним ресурсом і важливим фактором виробництва, визначним чинником економіки і міжнародної конкурентоспроможності. Застосування інфор-маційних технологій у виробничому процесі сприяє підви-щенню продуктивності виробництва. Усвідомлення цього визначило політику розвинутих країн щодо забезпечення ефективної міжнародної охорони інтелектуальної власності. При цьому часто ототожнюється ефективність охорони з її високим рівнем – тобто з високими стандартами охорони ін-телектуальної власності.

Розвинуті країни чинять тиск на країни, що розвиваються, для нав’язування міжнародної охорони прав інтелектуальної власності на власних умовах. Необхідність встановлення ви-сокого рівня міжнародної охорони вони зазвичай аргумен-тують тим, що досконала охорона є передумовою техноло-гічного прогресу та підвищення рівня світової економіки. Розвинуті країни наполягають на уніфікації охорони інте-лектуальної власності, що означає приведення національних режимів охорони інтелектуальної власності у відповідність до певних (часто занадто високих) стандартів. Вимога щодо приведення законодавства країн, що розвиваються, до цих міжнародних стандартів висувається як попередня умова міжнародного інвестування.

З прийняттям Угоди ТРІПС США розпочали практику тиску на країни-учасниці шляхом ініціювання спорів з при-воду невиконання вимог Угоди. США чинять тиск на краї-ни, що розвиваються, шляхом щорічного моніторингу стану охорони інтелектуальної власності у світі (складання «Спис-ку 301») та укладання двосторонніх договорів про інтелек-туальну власність, спрямованих на встановлення зон віль-

ної торгівлі (наприклад, Угода між США та Йорданією про створення вільної торгової зони від 2000 р.); регіональних торгових договорів (зокрема, Андський торговий преферен-ційний Акт від 1991 р., змодельований на основі ініціативи Карибського басейну 1980-х рр.).

Засобами впливу США на економічні інтереси країн є програми преференційних режимів, такі як Загальна систе-ма преференцій (Generalized System of Preferences), Ініціатива Карибського басейну та Андський Акт про торговельні пре-ференції (Andean Trade Preferences Act). Такі програми забезпе-чують безтарифний імпорт груп товарів до певних країн за умови дотримання визначених вимог, включаючи «адекват-ну та ефективну» охорону прав інтелектуальної власності. Відповідно до Генеральної системи преференцій та Ініціати-ви Карибського басейну, надання іншим країнам торгових пільг з боку США залежить від дієвості охорони прав інте-лектуальної власності в цих країнах.

Наприклад, у березні 1998 р. ТП США позбавив Гондурас частини привілеїв у зв’язку з «піратською» діяльністю у сфері застосування телевізійних супутникових сигналів. Сполуче-ні Штати погрожували застосуванням санкцій щодо Китаю за порушення прав інтелектуальної власності (зокрема, по-рушення прав виробників аудіовізуальної продукції).

Розвинуті країни здійснюють досить агресивну політику щодо країн, що розвиваються. При цьому перші не врахо-вують рівень економічного розвитку країн, на які чиниться тиск. Така агресивна непоміркована політика урядів роз-винутих країн загрожує зниженням рівня добробуту країн, щодо яких застосовуються санкції.

Обмеження доступу країн, що розвиваються, до інфор-мації як перешкода їхньому економічному, соціальному і культурному розвитку

Інформація, товари та послуги, що містять об’єкти інте-лектуальної власності, набувають все важливішого значення

136


137

Розділ 4

для економічного, соціального і культурного розвитку країн. З розвитком міжнародної системи охорони інтелектуальної власності в напрямку уніфікації національних режимів охо-рони для країн, що розвиваються, все актуальнішими стають проблеми доступу до інформації. Ця проблема набуває полі-тичного забарвлення. Країни розглядають охорону інтелек-туальної власності в контексті обміну й доступу до інформа-ції та новітніх технологій. У цих умовах міжнародна система охорони інтелектуальної власності стає предметом політич-них суперечок між країнами.

Уніфіковані стандарти, що їх встановлює міжнародна система охорони інтелектуальної власності, часто є занадто високими для країн, що розвиваються. Міжнародна система охорони створює монополію розвинутих країн і ТНК на зна-ння і технології, підвищуючи ціни на такі технології та об-межуючи доступ країн, що розвиваються, до інформації та технологій. Це призводить до обмеження конкурентоспро-можності останніх і негативно позначається на їхньому еко-номічному розвитку.

Зазначають, що міжнародна охорона інтелектуальної власності є регулятором процесів обміну інформацією і пе-решкодою для доступу до цієї інформації країн, що розви-ваються. Найбільше занепокоєння викликає обмеження до-ступу країн, що розвиваються, до інформації і технологій у сфері медицини, сільського господарства, освіти тощо. Ви-словлюється думка про те, що патенти не повинні обмежува-ти доступ до життєво важливих фармацевтичних препаратів. Найчастіше відзначають країни, що розвиваються. Розвинуті країни не погоджуються з цим, адже вони витрачають значні ресурси на дослідження й розвиток фармацевтичних пре-паратів і сподіваються відшкодувати свої інвестиції завдяки реалізації продукції на зарубіжних ринках. Неоднозначним є ставлення до патентування сортів рослин. Оскільки країни, що розвиваються, не мають технологій для розвитку селек-ційної роботи в рослинництві, вони змушені купувати нові

сорти у розвинутих країн. Перші при цьому зазначають, що розвинуті країни використовують їхні природні ресурси за-для власного збагачення.

Активізація правопорушень у сфері інтелектуальної власності («піратства»)

Науково-технічний прогрес сприяє спрощенню техно-логічного процесу відтворення інтелектуальних товарів та зменшенню фінансових ресурсів на таке відтворення. Це зу-мовлює збільшення кількості правопорушень і складність ви-явлення порушень прав інтелектуальної власності. При цьо-му останнє десятиріччя характеризується не тільки зростан-ням кількості порушень у сфері інтелектуальної власності, а й тим, що такі порушення нині стосуються ширшого спек-тру об’єктів інтелектуальної власності: комп’ютерних про-грам, біотехнологічної та фармацевтичної продукції тощо. Причинами активізації неправомірної діяльності у сфері ін-телектуальної власності є:

високі доходи від незаконного використання прав інте-• лектуальної власності; низький ризик виявлення правопорушень у зазначеній •

сфері, що пов’язано з недостатнім правовим регулюван-ням відносин інтелектуальної власності у більшості країн світу і нематеріальним характером інтелектуальної влас-ності; зменшення фінансових ресурсів, необхідних для не-•

санкціонованого відтворення об’єктів інтелектуальної власності.

В умовах технологічного прогресу виробництво товарів не вимагає значних витрат. Відповідно до даних досліджень Ор-ганізації економічного співробітництва та розвитку (1998 р.) і Міжнародної торгової палати (1997 р.), кількість несанкці-онованих товарів досягла 5-7% світової торгівлі (близько 250 млрд. євро за рік). Найбільших масштабів «піратство» дося-гло у сфері виробництва аудіовізуальної продукції. В 2000 р. майже 9 млн. аудіовізуальних товарів (CD, DVD, аудіокасе-

138


139

Розділ 4

ти) були конфісковані митними органами ЄС. Європейська комісія зазначає, що «піратство» підриває ринок художніх творів та промислових товарів, спричиняє вкрай негативний вплив на інвестиційну та інноваційну діяльність і розвиток малих підприємств в ЄС. Виробництво «піратських» фар-мацевтичних препаратів, медичного обладнання, харчових продуктів, алкогольних напоїв, сигарет, іграшок, деталей для літаків та автомобілів є небезпечним для суспільства. До 1999 р. Світова організація з охорони здоров’я виявила близь-ко 770 «піратських» фармацевтичних препаратів, більшість із яких не містили активних інгредієнтів, а до складу деяких навіть входили небезпечні речовини. В 1995 р. в Нігерії вна-слідок вживання «піратського» фармацевтичного препарату загинуло 2500 осіб, у Гаїті того ж року загинуло 89 осіб. Така статистика доводить небезпечний характер «піратства». Крім цього, «піратство» призводить до втрат значних сум податко-вих платежів як у країні походження товару, так і в країні-споживачеві.

Хоча найчастіше «піратство» розглядається як серйозна проблема, яка підриває права власників і вкрай негативно позначається на інтересах суспільства, неправильно вважати, що «піратство» є абсолютним «злом». Від об’єкту інтелекту-альної власності, що відтворюється, режиму його охорони та характеру його використання залежить вплив, що його чи-нить таке використання на інтереси власника і суспільства. Нижче наведені випадки, коли «піратство» може позитивно впливати на інтереси власників прав та суспільства.

Необхідність поширення правової охорони на нові тех-нології, на які не розповсюджується охорона права інте-лектуальної власності

Науково-технічний прогрес зумовлює виникнення новіт-ніх технологій та необхідність поширення правової охорони на ці технології. Деякі країни періодично переглядають на-ціональне законодавство та вносять зміни до нього для роз-

повсюдження правової охорони на нові технології. Інші ж не здійснюють таких переглядів. Це призводить до ускладнення охорони інтелектуальної власності на міжнародному рівні.

Охорона комп’ютерних програм є вдалим прикладом того, як країни застосовують цілком різні підходи до охорони одного й того самого об’єкту інтелектуальної власності. По-треба в охороні комп’ютерних програм виникла в середині XX ст. Оскільки Сполучені Штати були країною з найбільш розвиненим ринком комп’ютерних програм, вони перши-ми усвідомили необхідність їхньої охорони. Після тривалих дебатів щодо концепції охорони комп’ютерних програм у 1980 р. США прийняли зміни до Закону про авторське право 1976 р., передбачивши охорону програм нормами авторсько-го права (докладніше про охорону комп’ютерних програм див. розділ 1). Деякі інші країни також забезпечили охорону у межах авторського права (Австрія, Велика Британія, Індія, Іспанія, Італія, Канада, Корея, Німеччина, Фінляндія, Фран-ція, Швеція тощо). Інші ж застосовують спеціальний підхід до охорони комп’ютерних програм (Японія).

Іншим прикладом того, як запровадження новітніх техно-логій ускладнює гармонізацію охорони інтелектуальної влас-ності на міжнародному рівні, є виникнення репрографічних технологій. Їхнє розповсюдження підриває права власників на винагороду, якщо їхні твори відтворюються. Для розв’язання цієї проблеми деякі країни в національному законодавстві пе-редбачили для власників право на грошову компенсацію за використання їхніх творів. Німеччина, наприклад, запрова-дила положення про обов’язкові ліцензії, що дозволяють ав-тору одержати справедливе відшкодування за комерційне ви-користання його творів. Франція в Законі про фінанси 1976 р. впровадила податок на продаж та імпорт репрографічних копіювальних машин. Частина доходів, одержаних від збору цього податку, виплачується власникам авторського права.33 33 Intellectual property rights in an age of electronics and information. – www.princeton.edu.

140


141

Розділ 4

Ці два підходи до забезпечення прав власників на відшкоду-вання є настільки різними, що виникає проблема гармоніза-ції законодавства у цій сфері на міжнародному рівні.

Виникнення новітніх технологій вимагає перегляду зако-нодавства про охорону інтелектуальної власності на періо-дичній основі для розширення кола об’єктів охорони та за-безпечення власників правами на ці об’єкти, а суспільства – правом на технологічний прогрес.

2. Значення охорони інтелектуальної власності для економічного, соціального і культурного розвитку

Підвищення рівня охорони прав інтелектуальної влас-ності на національному і міжнародному рівнях спричинило критичні зауваження щодо впливу цих прав на суспільний розвиток. З 1980-х рр. у літературі про охорону інтелекту-альної власності дедалі частіше почали з’являтися аргумен-ти щодо негативного впливу авторського права і патентів на економічний, соціальний і культурний розвиток країн. Ці аргументи можна звести до наступного:

патентна охорона обмежує доступ населення країн, що • розвиваються, до фармацевтичних препаратів; охорона сортів рослин позбавляє фермерів можливості •

займатися традиційною для них діяльністю;норми авторського права спричиняють уповільнення •

обміну інформацією між країнами, що негативно впливає на рівень освіти і культури населення країн, що розвива-ються.

Патенти та охорона здоров’яПатенти мають украй важливе значення для фармацев-

тичних компаній. Вони забезпечують останнім упевненість у тому, що в разі розробки комерційно успішного препара-ту фармацевтичні компанії можуть повернути інвестиції та одержати прибуток. Зазначають, що фармацевтична інду-стрія є однією з галузей промисловості, якій патенти забез-печують найвищі доходи.

Після прийняття Угоди ТРІПС деякі країни і неурядові ор-ганізації почали висловлювати незадоволення щодо зв’язку між патентами та цінами на фармацевтичні препарати. Від-повідно до ст. 27.2, 27.3 та 27.1 Угоди ТРІПС, країни-учасниці взяли на себе зобов’язання захищати всі патентоспроможні фармацевтичні продукти патентами. Введення вимоги щодо патентування фармацевтичних препаратів викликало слуш-ні закиди щодо антигуманного характеру патентної політи-ки, дисбалансу суспільних і комерційних інтересів. Вимога щодо патентування фармацевтичної продукції стала серйоз-ною проблемою для країн, що розвиваються, оскільки озна-чала підвищення цін на неї.

Рух проти патентування фармацевтичних препаратів значною мірою пов’язаний з епідемією СНІДу, яка набула загрозливих масштабів у країнах Африки. Населення аф-риканських країн та інших країн, що розвиваються, не має змоги купувати фармацевтичні препарати за тими цінами, що їх встановлюють фармацевтичні корпорації. В 1997 р. ЮАР прийняла закон, яким дозволялося ввозити в країну за-патентовані ліки, вироблені або реалізовані на ринку іншої країни, з дозволу власника патенту. Наприклад, проданий в Індії препарат дозволено ввозити в Африку (доктрина «па-ралельного імпорту», передбачена міжнародним торговим правом).34 Уряд США почав чинити тиск на ЮАР з приводу прийняття цього закону. Міжнародна асоціація з питань ін-телектуальної власності охарактеризувала дії США як тиск на владу ЮАР з тим, щоб ЮАР не дозволила обов’язкового ліцензування або паралельного імпорту. Через торгове пред-ставництво уряд США звернувся до уряду ЮАР з вимогою внести зміни до закону. В 1998 р. США включили ЮАР до списку кандидатів на введення торговельних санкцій. У тому ж році понад 40 фармацевтичних компаній ініціювали в су-

34 Drahos P. Braithwaite J. Information Feudalism: Who owns the knowledge economy? – New York: Th e New York Press, 2003. – P. 37.

142


143

Розділ 4

дах ЮАР процеси проти дій уряду ЮАР, який звинувачував-ся в порушенні норм міжнародного права щодо патентів на фармацевтичну продукцію. Вимоги до уряду ЮАР у межах цих судових процесів зводилися до зобов’язання ЮАР пова-жати патенти незалежно від того, як це відіб’ється на бороть-бі зі СНІДом в ЮАР. З приводу цього Лоуренс Лессіг у своїй книзі «Вільна культура» зазначає:

Припинивши поставку ліків від ВІЛ в Африку, уряд Сполу-чених Штатів не намагався зберегти препарати для громадян США... Потік, який Сполучені Штати зупинили, був притоком знань – інформації про те, як використати препарати, що є [на ринку] в Африці, і створити на їхній основі ліки, здатні врятува-ти 15-30 мільйонів життів. Втручаючись, Сполучені Штати не прагнули захистити комерційні інтереси своїх фармацевтичних компаній... Заборона паралельного імпорту цих препаратів не мо-гла суттєво підвищити обсяги продажу американських компаній. Справа в іншому. Аргументом на користь обмеження потоку ін-формації, необхідної для врятування мільйонів життів, була недо-торканність власності. 35

Противники патентування фармацевтичних препаратів пропонують таке розв’язання проблеми обмеженого доступу до фармацевтичних препаратів. На їхню думку, на деяких ринках ліки повинні продаватися за значно нижчою ціною. Наприклад, компанії «Merck» та «Bristol-Myers Squibb» запро-понували здійснювати продаж виготовлених ними фарма-цевтичних препаратів від СНІДу за ціною, що не приносить їм жодного прибутку. На думку критиків, утім, запропонова-ні цими компаніями ціни все одно є вищими, ніж вони могли б бути у разі створення препаратів-генериків. Деякі корпора-ції пішли ще далі у забезпеченні країн Третього світу ліками. Компанія «Boehringer Ingelheim» безоплатно надавала медичні препарати країнам, що розвиваються, в межах програми за-побігання передачі СНІДу від матері до дитини. 35 Лессиг Л. Свободная культура. – М.: «Прагматика Культуры», 2000. – С. 235.

Негативні відгуки щодо діяльності фармацевтичних кор-порацій лунають із приводу тиску останніх на уряди країн, що розвиваються, з вимогою припинити виготовлення гене-риків у країнах, в яких не передбачена їхня охорона патента-ми. Корпорації докладають значних зусиль для припинення імпорту препаратів-генериків. Південноафриканська асоціа-ція мультинаціональних фармацевтичних корпорацій (South African Pharmaceutical Manufacturers Association) порушила су-дове провадження проти уряду у зв’язку з намірами остан-нього прийняти законодавство, яке б дозволило паралель-ний імпорт генериків. Асоціація переконувала, що наміри уряду запровадити таке положення суперечать Угоді ТРІПС. Засудження громадською думкою дій асоціації сприяло при-пиненню без подальшого розгляду цієї справи.

Противники патентної охорони фармацевтичних препа-ратів пропонують запровадити не тільки послаблення па-тентної охорони як можливий спосіб допомогти країнам пе-риферії у боротьбі з найнебезпечнішими захворюваннями. Іншим шляхом розв’язання цієї проблеми може бути повне фінансування досліджень у сфері медицини, надання подат-кових пільг для заохочення таких досліджень або забезпечен-ня країн, що розвиваються, необхідними фармацевтичними препаратами на безоплатній основі або за пільговими ціна-ми. Розв’язанням проблеми забезпечення населення бідних країн фармацевтичними препаратами може стати диферен-ційований підхід до встановлення цін у цих країнах, залеж-но від показників їхнього економічного розвитку. Фармацев-тичні компанії, проте, попереджають, що надання будь-яких привілеїв країнам, що розвиваються, знизить інвестиції в до-слідження фармацевтичних препаратів.

Негативний вплив патентів у сфері медицини проявляєть-ся також у тому, що фармацевтичні компанії часто викорис-товують патенти для обмеження конкуренції. Вони патенту-ють нові методи виготовлення фармацевтичних препаратів, нові види активних інгредієнтів або їхніх комбінацій, що є

144


145

Розділ 4

більш ефективними або не мають певних побічних ефектів. При цьому фармацевтичні компанії ставлять за мету запобі-гання одержанню конкурентом патенту, обмежуючи конку-ренцію на ринку та гальмуючи інноваційну діяльність.

Фармацевтичні компанії використовують законодавство про торговельні марки для розширення свого монопольно-го становища на ринку. Запатентованим фармацевтичним препаратам часто надається назва торговельної марки, а не родова назва. Інші виробники не можуть використати таку ж торговельну марку для позначення своєї продукції. У зв’язку з цим конкуренти не мають рівних можливостей для просу-вання своєї продукції на ринку.

Сільське господарство та охорона прав на сорти рослин

Гармонізація охорони інтелектуальної власності на міжна-родному рівні позначилася негативним чином на сільському господарстві та охороні прав на сорти рослин.

Відповідно до Угоди ТРІПС, країни-члени СОТ повинні забезпечити охорону прав інтелектуальної власності на сор-ти рослин. При цьому вони вільні обирати спосіб охорони – у формі патентів або іншим чином через запровадження спеціального національного режиму охорони. На практиці країнами найчастіше застосовується режим охорони сортів рослин, проголошений Міжнародною конвенцією з охорони нових сортів рослин (про конвенцію див. розділ 3).

Напередодні прийняття Угоди ТРІПС загострилася дис-кусія між представниками біотехнологічної промисловості, з одного боку, та спілками американських фермерів, захис-никами довкілля, об’єднаннями з питань захисту прав лю-дини та споживачів, з іншого. В 1993 р. на етапі переговорів про прийняття Угоди ТРІПС тисячі індіанських фермерів протестували проти Угоди, аргументуючи свою позицію тим, що імплементація положень цього міжнародного доку-

менту обмежить їхні права на зберігання і створення нових видів насіння.36

Набула значних масштабів кампанія проти біопіратства. Біопіратством вважається несанкціоноване вилучення гене-тичних ресурсів і традиційних знань у суспільства. На думку противників біопіратства, ТНК дещо змінюють запозичені у суспільства винаходи біотехнологічної індустрії, одержують патенти на них, а потім здійснюють продаж продукції насе-ленню за високими цінами. На думку прихильників такої по-зиції, американські корпорації є найбільшими «піратами» в біотехнологічній індустрії.

Противники високого рівня охорони інтелектуальної власності стверджують, що охорона прав на сорти рослин спричинила виникнення вкрай несприятливої ситуації: вер-тикальна інтеграція корпорацій, зайнятих селекційною ді-яльністю та переробкою агрохімічної та харчової продукції, призвела до зосередження до 30% світового ринку насіння у десятьох ТНК. У зв’язку з цим зазначається, що фермери тра-диційно вирощували, зберігали насіння, здійснювали екс-периментальну діяльність із ним, примножуючи біологічне розмаїття планети. Така практика була припинена з при-йняттям у серпні 1994 р. Конгресом США змін до Закону про охорону сортів рослин, згідно з якими продаж та зберігання насіння без одержання дозволу та сплати роялті стали вважа-тися незаконними.

Політичні суперечки між країнами розпалюються у зв’язку з незадоволенням країн периферії тим, що їхні природні ре-сурси «експлуатуються» розвинутими країнами з метою зба-гачення останніх. У зв’язку з цим країни, що розвиваються, зазначають:

Як можливо те, що ми, фермери [з Середнього Сходу], витра-тили 10 000 років для культивації та вирощування наших рос-лин, а потім хтось із Заходу попрацював над цим 10 років, і після 36 Sullivan P. Value-driven intellectual capital: How to convert intangible corporate assets into market value. – John Wiley & Sons, Inc., 2000. – 276 p.

146


147

Розділ 4

цього це стало називатися «інтелектуальною власністю» і стало патентоспроможним? 37

У багатьох країнах, що розвиваються, значна частина на-селення займається сільським господарством. Фермери цих країн одержують доходи від зберігання, обміну і розмножен-ня насіння. Міжнародна конвенція з охорони прав на нові сорти рослин обмежує права фермерів купувати насіння з джерел, інших, ніж оригінальні. Звісно, ціна «оригінально-го» насіння є значно вищою. Компанії, зайняті розробкою і виготовленням насіння, зазначають, що у фермерів немає необхідності купувати насіння сортів рослин, що підлягають охороні. Останні можуть і надалі практикувати вирощуван-ня сортів рослин, які не охороняються. Тоді права фермерів не будуть обмежуватися правовою охороною сортів рослин. Щоправда, такі поради звучать непереконливо.

Угода ТРІПС надає країнам-учасницям певну свободу щодо запровадження національної охорони нових сортів рослин. Деякі країни використовують цю можливість, на-приклад, доповнюючи національне законодавство положен-ням про те, що фермери можуть купувати насіння будь-де, а насіння, на яке розповсюджується охорона, має відповідати значно вищому рівню якості.

Парламент Індії ухвалив законодавство, яке гарантувало фермерам право зберігати та продавати насіння сортів рос-лин, що охороняються. Закон Індії про охорону сортів рос-лин та прав фермерів передбачив додаткові, порівняно з Міжнародною конвенцією з охорони прав на нові сорти рос-лин, положення, які забезпечили охорону інтересів фермерів і установ приватного сектору, зайнятих виведенням сортів. Законом проголошене право фермерів зберігати, використо-вувати, обмінювати та продавати насіння розроблених ними сортів рослин, що підлягають правовій охороні, якщо про-37 Hilts Ph. Battles sprout over world seed supply: Bureaucrats and nations grapple with changes of neglect and genetic imperialism. //Th e Washington Post. – Nov. 4, 1985. – P. A3.

даж здійснюється не з метою подальшого відтворення сорту в комерційних цілях. Цей закон вдало імплементував Угоду ТРІПС, врахувавши специфічні соціально-культурні інтер-еси різних груп виробників в Індії – від компаній приватного сектору до фермерів і громадських дослідницьких установ.

Організація африканської єдності (Organization of African Unity) розробила проект закону для прийняття його країнами-учасницями, відомий як Африканський типовий закон про охорону прав місцевих громад, фермерів та се-лекціонерів і регулювання доступу до біологічних ресурсів. Законопроект Організації африканської єдності передбачає права фермерів на:

охорону їхніх традиційних знань щодо генетичних ре-• сурсів рослин і тварин;одержання винагороди за використання генетичних ре-•

сурсів рослин і тварин;участь у прийнятті рішень, зокрема з питань зберігання •

та використання генетичних ресурсів рослин і тварин;зберігання, використання, обмін та продаж насіння сор-•

тів рослин;використання сортів рослин, що охороняються відповід-•

но до цього закону, для розробки нових сортів.Свобода вибору способу охорони прав на сорти рослин,

проголошена Угодою ТРІПС і Міжнародною конвенцією з охорони нових сортів рослин, має бути використана краї-нами, що розвиваються, для піднесення національного сіль-ського господарства.

Освіта і культура Як зазначено вище, систему охорони інтелектуальної

власності часто засуджують за дисбаланс інтересів прав влас-ників і суспільства. Ця проблема проявляється в обмеженому доступі населення країн, що розвиваються, до інформації та технологій. Як наслідок, негативного впливу зазнають сфери освіти і культури.

148


149

Розділ 4

Одним із проявів проблеми нееквівалентного обміну тех-нологіями та інформацією між країнами є обмеження до-ступу країн, що розвиваються, до комп’ютерних програм. Можна виділити два різновиди комп’ютерних програм: такі, що є власністю певного власника протягом строку дії автор-ського права на них; ті, що є доступними та існують, зокре-ма, в просторі Інтернету, і є результатом спільного внеску кількох розробників. Найвідомішими програмами першого типу є «Windows» та «Word». На відміну від програм, що є за-гальнодоступними, програми першого типу є підконтроль-ними певному власникові (такому, як, наприклад, компанія «Microsoft»). Користувач може одержати ліцензію на вико-ристання такої програми на визначених власником умовах. Плата за використання програми компанії «Microsoft» є до-сить високою і встановлюється без урахування фінансових можливостей певного регіону (очевидно, що вони є різними, наприклад, для Оксфордського або Гарвардського універ-ситетів та навчальних закладів Азії, Африки чи Південної Америки). Більш того, в межах ліцензії на свої програмні продукти компанія «Microsoft» зберігає за собою ексклюзивні права на всі вихідні коди програм, у той час як зміна, вдоско-налення ресурсних кодів є єдиним способом розробки нових комп’ютерних програм. Тому не дивно, що протести проти узурпації знань комп’ютерної індустрії компанією «Microsoft» набувають усе більш серйозного характеру, а дії компанії тлумачаться судами як недобросовісна конкуренція, котра стримує розвиток комп’ютерних технологій у світі.

Видавництва країн, що розвиваються, зустрічаються з проблемами перекладу творів і одержання прав на опублі-кування книг. У 1960-х рр. у деяких країнах Африки та Азії виникла незгода з певними положеннями Бернської конвен-ції та концепції авторського права в цілому. Такі протисто-яння були зумовлені, передусім, неможливістю видавництв країн, що розвиваються, перекладати літературні твори на національні мови та придбавати ліцензії для повторного

опублікування творів, опублікованих раніше, але не розпо-всюджуваних на території Азії або Африки (або ж ціна на які була занадто високою). В 1971 р. Бернська конвенція була доповнена Паризьким актом, метою прийняття якого було розв’язання проблем країн, що розвиваються. Паризьким ак-том була передбачена можливість для країн, що розвивають-ся, одержувати від власників прав інтелектуальної власності обов’язкові ліцензії на переклад творів для потреб освіти та здійснення наукових досліджень. Утім, проблема доступу де-яких країн до літератури існує й зараз через неоднозначне тлумачення у додатку до Бернської конвенції терміну «краї-на, що розвивається».

Досить гостро постає проблема ускладнення доступу до творів фольклору, створених у результаті компіляції мате-ріалу традиційного твору або внесення незначних змін до нього. В 1996 р. німецька група «Enigma» випустила хіт «По-вернення до чистоти», 5 млн. примірників якого були роз-продані в різних регіонах світу. Розкриваючи передісторію виникнення цього музичного твору, зазначимо, що ця пісня була виконана фольклорною групою з Тайваню, що прибула на гастролі на запрошення Міністерства культури Франції. Міністерство випустило компакт-диск концерту тайванської групи і пізніше здійснило його продаж музичному магна-ту М. Крету, який записав музичний твір на диску групи «Enigma». Такі дії фактично не можна кваліфікувати як не-правомірні, оскільки, відповідно до класичної теорії автор-ського права (втіленої як в положеннях Бернської конвенції, так і в нормах Угоди ТРІПС), твір підлягає охороні, якщо він є оригінальним, втілений на матеріальному носієві та має творчий характер. Тайванському музичному твору бракува-ло оригінального характеру, оскільки твір був народною піс-нею. Так, зазначаючи, що усна література і народні твори не можуть вважатися інтелектуальною власністю певної особи, видавець із Кенії Г. Чавака пояснює:

150


151

Розділ 4

В результаті… компіляції матеріалу та оприлюднення мате-ріалу певною особою (найчастіше – в розвинутих країнах) твір набуває авторського права, і ніхто не зможе використовувати твір без її дозволу.38

3. Охорона інтелектуальної власності: права влас-ників або інтереси суспільства Власники прав проти суспільства: довічна боротьба

інтересівСкладні процеси у сфері інтелектуальної власності при-

звели до появи радикальних рухів опонентів системи охоро-ни, які дотримуються досить екстравагантних поглядів. Нині в США популярною течією є лівий рух противників автор-ського права, що був започаткований Л. Лессігом та одержав назву «Copy Left». На думку Л. Лессіга і його послідовників, прагнення правонаступників авторського права якомога до-вше зберігати контроль за використанням творів є зрозумі-лим, однак така монополія негативно впливає на інтереси суспільства.

На думку Дж. Глассмана, наукового співробітника Аме-риканського інституту підприємництва (American Enterprise Institute), запровадження системи охорони інтелектуальної власності стало однією з причин того, що технологічний про-грес перетворився «зі шляху до свободи на шлях до рабства».

Противники авторського права вважають, що вже най-ближчим часом може виникнути ситуація, за якої стане не-можливим використовувати тексти й цитати у нових творах. Саме тому юрист Дж. Циттран, засновник дослідницького Центру Беркмана з питань Інтернету та суспільства (Berkman Center for Internet and Society), вважає, що дії американських 38 Chavaka H. International copyright and Africa: Th e unequal exchange /In: P. Altbach (ed.) Сopyright and development: Inequality in the information age. – Chestnut Hill, Mass.: Bellagio Publishing Network Research and Information Center, 1995. – P. 20.

законотворців, спрямовані на охорону інтелектуальної влас-ності, є «неконституційними і фанатичними».

Дослідник Р. Бойнтон дійшов висновку, що єдиним віль-ним простором, де закони авторського права поки що без-силі, залишається мережа Інтернет. Однак і тут ситуація змінюється з часом. Кіновиробники та компанії звукозапису використовують програми, які дозволяють викривати корис-тувачів, що здійснюють неправомірний запис кінофільмів та музичних творів. Нещодавно було розроблене програмне за-безпечення, призначене для пошуку в мережі Інтернет час-тин тексту, скопійованих з того чи іншого джерела. До таких програм належать, зокрема, «WCopyfi nder» і «iThenticate», що використовуються юридичними фірмами, котрі захищають інтереси письменників та журналістів.

Нині дослідники у сфері інтелектуальної власності ведуть дискусії щодо проблеми суспільного призначення авторсько-го права. Оцінюючи вплив глобалізації у сфері авторського права, Сенат США зазначив:

Уніфікація законодавства про авторське право є вкрай важли-вою для стимулювання вільного надходження захищених творів на ринки та забезпечення використання комерційної вартості та-ких творів на світових ринках на користь американських власни-ків авторського права.39

На думку А. Сторі, американські законодавці, проголо-шуючи подібні гасла, не переймаються проблемами охоро-ни, скажімо, досягнень національної культури Нігерії або ж Бразилії, а переслідують у цих країнах інтереси власних ви-робників (зокрема, компанії «Microsoft») або останнього гол-лівудського блокбастеру).40

У розділі 1 ми зазначали, що до XVIII ст. авторське право в Англії було монополією королівської влади, яка зберігала 39 U.S. Releases Special 301 Report on Intellectual Property, May 1, 2003. – http://www.usembassy.it .40 Global intellectual property rights: Knowledge, access and development. /Edited by Drahos P. and Mayne R. – Palgrave: Oxfam, 2002. – P. 130.

152


153

Розділ 4

контроль над друком і продажем книжок протягом століть. Влада торговців книгами заважала розвитку просвітництва. Держава захищала це монопольне право, не беручи до ува-ги ані інтереси автора, ані суспільства. Це відбувалося доти, доки парламент не усвідомив, що для розвитку літературної діяльності необхідно забезпечити конкуренцію між книготор-говцями. В 1709 р. парламент Англії обмежив строк охорони авторського права, чим забезпечив можливість вільного опу-блікування книг будь-яким видавцем після закінчення цього строку. Обмеження охорони авторського права тривалістю 21-м роком забезпечило розвиток конкуренції серед видавців та літературної творчості. Після закінчення 21-річного стро-ку авторського права почало зростати занепокоєння книгови-давців з приводу втрати їхнього довічного права на опублі-кування книг. У 1735 і 1737 рр. вони спробували переконати парламент у необхідності продовження строку авторського права. Парламент відхилив їхнє прохання. В одному листі від 1735 р., адресованому членові парламенту, щодо законопро-екту, який перебував на розгляді в Палаті громад, ішлося:

Не бачу причини для надання додаткового строку, який, зо-крема, приведе врешті-решт до поновлення дії авторського пра-ва знову і знову, як тільки закінчиться попередній строк. Варто цьому законопроекту пройти, і він запровадить насправді дові-чну монополію – одіозне, з точки зору закону, явище. Вона спри-чинить параліч торгівлі, охолодить освіту, не принесе вигоди авторам, тільки ляже тяжким податковим тягарем на громад-ськість. І все це тільки заради того, щоб збільшити особисту вигоду книготорговців.41

Інтереси книготорговців зводилися до монопольного прибутку. Вони не дбали про права автора. Як зазначив Раймонд Паттерсон, «видавці турбувалися про авторів рівно настільки ж, наскільки господар ранчо про свою худобу».42 Одер-41 Лессиг Л. Свободная культура. – М.: «Прагматика Культуры», 2000. – С. 107.42 Patterson R. Free speech, copyright, and fair use. //Vanderbilt Law

жавши відмову парламенту, торговці книгами звернулися до суду з позовами щодо встановлення необмеженого строку ав-торського права. Ці судові позови не були задоволені.

Масову політичну реакцію викликало запровадження в 1774 р. доктрини суспільного надбання. Ця подія означала завершення монополії книготорговців і початок ери розви-тку культури в Англії. В Шотландії люди святкували її на ву-лицях. У журналі «Edinburgh Advertiser» повідомлялося:

Жодна приватна подія до цього часу не привертала такої уваги публіки… Святкування в Единбурзі на честь перемоги над літера-турною власністю: вогнища та ілюмінації.43

Реакція видавців у Лондоні була протилежною. З цього приводу «The Morning Chronicle» писав:

Згідно з прийнятим рішенням, активи майже в двісті тисяч фунтів загальної вартості, чесно набуті на публічному ринку і які ще вчора вважалися власністю, тепер перетворилися на ніщо. Книготорговці Лондона і Вестмінстера, багато з яких продавали свої будинки і маєтки для купівлі авторського права, тепер розоре-ні, а ті, хто після тривалих років праці вважали, що забезпечили гідне матеріальне становище своїм сім’ям, тепер залишилися без копійки за душею, і їм нічого заповідати своїм нащадкам.

Прийняття Закону Анни 1709 р. і введення доктрини сус-пільного надбання стали чи не найважливішими подіями в історії авторського права – а саме, в історії запровадження ба-лансу між інтересами автора і суспільства.

Показовою з точки зору боротьби за інтереси суспільства є справа, ініційована програмістом Еріком Елдредом у 1999 р. для оскарження рішення Конгресу США про продовження строку охорони авторського права. Мотивом для позову став задум Елдреда створити безкоштовну електронну бібліоте-ку творів, що перебувають у суспільному надбанні. Одним із творів, який Елдред планував розмістити у своїй бібліотеці,

Review. – 40, 1987. – P. 28. 43 Лессиг Л. Свободная культура. – М.: «Прагматика Культуры», 2000. – С. 110.

154


155

Розділ 4

був збірник віршів Р. Фроста «New Hampshire», який мав пе-рейти у суспільне надбання в 1998 р. На заваді цьому стало прийняття Закону про продовження строку авторського пра-ва Сонні Боно44 (Sonny Bono Copyright Term Extension Act), який продовжив строк авторського права на 20 років. Ця справа була першою спробою оскарження практики продовження строків авторського права Конгресом.

Як було зазначено вище, Конституція США містить по-ложення, відповідно до якого Конгрес наділений повнова-женням «сприяти прогресу у сфері науки… шляхом забезпечення авторів та винахідників ексклюзивним правом обмеженої трива-лості на їхні твори й відкриття». Основою аргументації по-зивача у справі стало те, що продовження Конгресом строку авторського права суперечить положенню Конституції щодо повноваження останнього забезпечувати авторів та винахід-ників «ексклюзивним правом обмеженої тривалості».

Вдаючись до деталей прийняття оскаржуваного закону, зазначимо, що 10 з 13-ти ініціаторів закону в Палаті пред-ставників одержали внески від політичного комітету ком-панії «Disney». Із 12-ти сенаторів, що підтримували проект, 8 одержали пожертвування.45 Американська асоціація компа-ній звукозапису (Recording Industry Association of America (RIAA) та Американська асоціація кінематографістів (Motion Picture Association of America (MPAA) витратили понад півтора міль-йона доларів на лобіювання своїх інтересів у виборчому ци-клі 1998 р. і виплатили понад 200000 доларів як пожертву на виборчі кампанії.46 44 Закон прийнятий зусиллями Сонні Боно (Sonny Bono), конгресмена, в минулому – музиканта, який вважав, що авторське право має бути довічним.45 Associated Press. Disney lobbying for copyright extension no Mickey Mouse eff ort; Congress OKs bill granting creators 20 more years. //Chicago Tribune. – 1998. – P. 22.46 Brown N. Fair use no more?: Copyright in the information age. – http://www.cis.ohio-state.edu.

Окружний суд у Вашингтоні (округ Колумбія) відхилив вимоги Е. Елдреда. Сесія апеляційного суду округу Колумбія також відмовила у задоволенні його вимог. Урешті, Верхо-вний суд закріпив рішення апеляційного суду. Газета «New York Times» висловилася про це рішення наступним чином:

У підсумку рішення Верховного суду дозволило побачити початок занепаду суспільного надбання і народження довічного авторського права. Суспільне надбання було великим експериментом, якому не можна дозволити відійти назавжди. Можливість вільно творити на основі всього творчого багажу людства є однією з причин того, що ми живемо в часи такого плідного творчого бродіння. 47

Історії відомі випадки, коли закон підпорядковувався технологічному прогресу, а також випадки, коли комерцій-ні інтереси групи людей ставали на заваді запровадженню нових технологій. Прикладом першого випадку можна вва-жати справу, ініційовану фермером Косбі проти уряду США в 1945 р. До того часу законодавство США передбачало, що власник земельної ділянки володіє не тільки поверхнею зем-лі, а й надрами аж до ядра землі, а також усім простором над землею, до невизначених меж. Непохитність цього по-ложення була поставлена під сумнів розвитком авіації. У по-зові Косбі йшлося про те, що уряд порушує право приватної власності фермера на землю, коли військові літаки проліта-ють над його землею. Справа розглядалася Верховним судом, який визнав «давність доктрини загальноприйнятого закону про власність на землю, що простирається до меж всесвіту». Втім, суддя Дуглас поставив цю давню доктрину під сумнів:

У сучасному світі цій доктрині немає місця. Повітряний про-стір є суспільним надбанням, як постановив Конгрес. Якби це було не так, то кожен трансконтинентальний переліт спричиняв би для авіаперевізника численні судові позови про вторгнення в межі чужої власності. Це суперечить здоровому глузду. Визнання прав приватної власності на повітряний простір стало би на заваді 47 Лессиг Л. Свободная культура. – М.: «Прагматика Культуры», 2000. – С. 223.

156


157

Розділ 4

транспортному сполученню, суттєво перешкодило би управлін-ню польотами і розвитку авіації в інтересах всього суспільства, а також перетворило би на приватну власність те, що по праву може належати лише всьому суспільству.48

У випадку справи Косбі закон підлаштувався під сучасні технології та проголосив право суспільства на прогрес.

Але не завжди закон стоїть на боці прогресу. Доля справи часто залежить від впливовості її учасників, чиї комерційні інтереси задіяні. Наступна історія ілюструє, як впливова ор-ганізація здатна гальмувати технологічний прогрес, що за-грожує її інтересам. У 1933 р. винахідник Едвін Говард Арм-стронґ одержав чотири патенти на винахід – радіо частотної модуляції (FM). До того часу існувало радіо амплітудної мо-дуляції (AM). Радіо частотної модуляції відрізнялося напро-чуд чистим сигналом за значно меншої потужності сигналу. На той час Армстронґ працював у компанії «RCA», яка домі-нувала на ринку АМ-трансляцій. Винахід Армстронґа загро-жував діяльності «RCA». У зв’язку з винайденням FM-радіо президент «RCA» Девід Сарнофф зазначив: «Я не очікував, що він [Е. Армстронг] почне революцію – породить цілу чортову ін-дустрію, котра стане суперничати з RCA». Ось як Л. Лессіг оці-нює вплив винаходу Армстронґа на радіоінсдустрію:

FM-радіо, якби йому дозволили розвиватися безперешкодно, спричинило би... повний перерозподіл сил в радіоіндустрії..., і, врешті-решт, призвело б до краху системи АМ-радіо ..., на якій RCA побудувала свою могутність.49

У 1936 р. «RCA» найняла колишнього керівника Феде-ральної комісії США з питань зв’язку (Federal Communications Commission – FCC) та доручила йому переконати комісію ви-ділити спектр частот таким чином, щоб позбавити FM-радіо можливості мовлення. Врешті, після закінчення Другої сві-тової війни Федеральна комісія США з питань зв’язку при-48 Див. вище. – С. 34.49 Lessig L. Man of high fi delity: Edwin Howard Armstrong. – Philadelphia: J. B. Lipincott Company, 1956. – P. 209.

йняла нормативи, направлені на викорінення FM-радіо. Без жодних юридичних підстав «RCA» оголосила патенти Арм-стронґа нечинними. Протягом шести років винахідник вів боротьбу за свої права, а в 1954 р. наклав на себе руки.50

В історії інтелектуальної власності комерційні інтереси впливових компаній часто вирішували долю технологічного прогресу. Ці компанії неодноразово використовували закон для захисту своїх інтересів від нових, більш прогресивних технологій. Л. Лессіг зазначає:

У світі, де конкуренти-інноватори вимушені чинити опір не тільки ринку, й урядові, носіям нового ні за що не домогтися успі-ху. Це світ застою і стагнації, що наростає. Це Радянський Союз за часів Брежнєва.51

У зв’язку з цим варто зазначити, що роль права інтелекту-альної власності повинна зводитися не до підтримки певного бізнесу, а до стимулювання технологічного прогресу через забезпечення власників правами, а суспільства – доступом до результатів інтелектуальної діяльності. Якщо завданням права інтелектуальної власності стане підтримка комерцій-них інтересів певної групи людей за рахунок інтересів усіх інших, прогрес у сфері науки і культури стане неможливим.

«Піратство» – злочин чи спосіб сприяння техноло-гічному прогресу

«Якщо «піратство» означає використання творчої власнос-ті інших без дозволу, якщо правильним є постулат «якщо є цінність, то є право», то вся історія індустрії контенту – це історія піратства. Всі основні сучасні напрямки «великих ме-діа» – кіно, звукозапис, радіо і кабельне телебачення – породжені піратством, якщо визначати його так», – зазначає Л.Лессіг у книзі «Вільна культура».

50 Лессиг Л. Свободная культура. – М.: «Прагматика Культуры», 2000. – С. 35-37.51 Див. вище. – С. 135-136.

158


159

Розділ 4

Відомо, що видатний аніматор Уолт Дисней створив біль-шість своїх творів, запозичивши сюжети і персонажів у інших авторів. Наведемо перелік лише деяких таких робіт Диснея: «Білосніжка» (1937), «Пінокіо» (1940), «Бембі» (1942), «По-пелюшка» (1950), «Аліса в країні чудес» (1951), «Робін Гуд» (1952), «Пітер Пен» (1953), «Спляча красуня» (1959), «101 дал-матинець» (1961) тощо. Відомо також, що герой мультфільма У. Диснея Міккі Маус є запозиченим персонажем. У 1928 р. комік Бестер Кітон створив свій останній кінофільм «Паро-плав Білл-молодший», що набув значної популярності в епо-ху німого кіно. Створений пізніше У. Диснеєм мультфільм «Пароплав Біллі» став анімаційною пародією на згаданий кі-нофільм Б. Кітона. Всі ці та деякі інші роботи були створені У. Диснеєм із запозиченням ідей, що перебували на той час у суспільному надбанні. Ці ідеї на той час були відносно но-вими, адже строк авторського права становив усього 30 років. За таких умов Уолт Дисней міг створювати свої мультфіль-ми, використовуючи твори, що лише після 30-річного строку охорони ставали суспільним надбанням.

На думку Л. Лессіга, кіноіндустрія Голівуду створена «пі-ратами». На початку ХХ ст. продюсери і режисери мігрували зі Східного узбережжя в Каліфорнію для уникнення тиску у зв’язку з неправомірним використанням патентів винахід-ника у сфері кіновиробництва Томаса Едісона. Т. Едісон за-снував Кінематографічну патентну компанію (Motion Picture Patents Company – MPPC) для здійснення контролю за своїми патентами. Продюсери і власники кінотеатрів відмовляли-ся платити за ліцензії Едісона. Вони використовували неле-гальне обладнання та імпортували кінокартини, створюючи свій підпільний ринок.52 Урешті, виробники кінофільмів пе-редислокували свою діяльність до Голівуду, що ускладнило здійснення контролю за патентами Т. Едісона Кінематогра-

52 Лессиг Л. Свободная культура. – М.: «Прагматика Культуры», 2000. – С. 75-76.

фічною патентною компанію.53 Один із коментаторів описує ці події таким чином:

У той час по всій країні множилися в неймовірній кількості де-шеві кінозали, і патентна компанія… створила силовий підрозділ під назвою «Головна кінокомпанія», який повинен був не допускати на ринок «не ліцензованих» конкурентів. Її тактика примусу уві-йшла до легенд. «Головна кінокомпанія» конфісковувала неліцензо-ване обладнання, переривала демонстрації неліцензованих фільмів у кінотеатрах і успішно монополізувала ринок прокату, скупивши всі кінобіржі США, за винятком однієї, якою володів незалежний Уільям Фокс, котрий не визнав головування тресту навіть після відкликання у нього ліцензії.54

Вище йшлося про негативний вплив «піратства» на права власників, інтереси суспільства й економіку. Ставлення до несанкціонованого використання, виробництва і розповсю-дження об’єктів інтелектуальної власності («піратства») є не-гативним. «Піратство» розцінюється як протиправна діяль-ність, що спричиняє значні збитки власникам прав на такі об’єкти. Наведені нижче аргументи доводять, що в певних випадках «піратство» навіть позитивно впливає на інтереси власників прав, а тому не може розглядатися винятково як негативне явище.

Підвищення попиту на інтелектуальний товар«Піратське» розповсюдження примірників інтелектуаль-

ного товару сприяє просуванню товару на ринки та є фак-тором підвищення попиту на сам товар або додаткові про-дукти до нього. Навіть «піратство» на ринку комп’ютерного забезпечення, що є постійним джерелом занепокоєння ком-паній комп’ютерної індустрії, спричиняє не лише збитки для виробників комп’ютерного забезпечення. «Піратство» може сприяти ствердженню позицій власника права на ринку і 53 Edidin P. La-La Land: Th e Origins. // New York Times. – Aug 21, 2005. – P. 4.2.54 Aberdeen J. A. Hollywood renegades: Th e society of independent motion picture producers. // Cobblestone Entertainment. – 2000.

160


161

Розділ 4

слугувати фактором підвищення попиту на додаткові про-дукти виробника. Під додатковими продуктами розуміють так звані пов’язані товари; ціна одного з таких товарів завжди прямо залежить від попиту на інший.

«Пірати» не є потенційними покупцямиВідсутність можливості або бажання «пірата» сплатити

ціну за інтелектуальний товар може означати, що такий по-рушник не є потенційним покупцем, тому власник автор-ського права так чи інакше навряд чи одержав би дохід від нього.

«Піратський» примірник поступається якістю оригіналуУ разі відтворення книг якість друку, паперу або ж об-

кладинки не буде аж настільки визначальним фактором для запобігання відтворенню оригіналів. Однак у випадку відтворення ексклюзивних творів мистецтва цей фактор ві-діграватиме важливу роль. Скопійований примірник твору мистецтва, як правило, настільки поступається якістю оригі-налові, що не в змозі справити негативний вплив на ринок, або спричинити зниження ціни на оригінал. За приклад ві-зьмемо картину Рембрандта в оригіналі, ціна якої, зрозумі-ло, за будь-яких обставин буде вищою за ціну копії. Навпаки, розповсюдження примірників такого твору може мати по-зитивний вплив на вартість оригіналу, оскільки слугуватиме останньому рекламою. Втім, розповсюдження таких примір-ників може позбавити автора прибутку від продажу похідних творів – плакатів, листівок з зображенням картини тощо.

Копіювання твору вимагає часу, по закінченні якого твір може втратити свою цінність на ринку

Хоча науково-технічний прогрес і скоротив витрати часу на виготовлення «піратських» примірників твору, у певних випадках воно вимагає часу. Це стосується, наприклад, так званих «короткочасних» творів (стаття в газеті), на які попит є високим протягом обмеженого часу і різко зменшується з його плином. Вартість таких творів відшкодовується за ко-

роткий період, який часто буває меншим за час, необхідний для створення неправомірних примірників такого твору та викиду їх на ринок. Або вистави, пік зацікавленості глядачів якими обмежений. Відтворювачеві знадобиться тривалий час для придбання сценарію та втілення його в життя (підбору акторів, постановника тощо). За цей час інтерес глядацької аудиторії зменшиться і попит знизиться.

Використання в мережі Інтернету захищеного матеріа-лу, недоступного у торговій мережі

Користувачі Інтернету часто використовують мережу для доступу до творів, які відсутні у продажу. Це стосується «ста-рих» творів, які втратили популярність і не мають попиту, а тому їх неможливо знайти у торговій мережі. Такі твори не-доступні через те, що видавець не бачить економічного сен-су в їхньому перевиданні. В такому разі, коли правовласник більше не здійснює продажу захищеного авторським правом матеріалу, економічний визиск від «скачування» цих творів у мережі Інтернету відсутній.

З огляду на нематеріальний і кумулятивний характер інтелектуальної власності порушення авторського права відрізняється від порушення матеріальних прав власни-ка. Часто зазначають, що кожен скопійований твір прирів-нюється до непроданого. Втім, можна поставити під сумнів знак рівності між «перекачуванням пісні» та крадіжкою СD, який традиційно наводять для ілюстрації шкідливого впли-ву «піратства» на економічні інтереси власників. Яскравий приклад з історії індустрії звукозапису США, яка доводила прямий зв’язок між завантаженням звукозаписів з Інтернету та зниженням обсягів продажу продукції в 1981 р. на 11,4%. Проте незабаром розпочало мовлення MTV, і обсяг продажу продукції звукозапису знову зріс.55

У 2002 р. Американська асоціація компаній звукозапису повідомила, що обсяг продажу дисків зменшився на 8,9% – з 55 Лессиг Л. Свободная культура. – М.: «Прагматика Культуры», 2000. – С. 89.

162


163

Розділ 4

882 млн. до 803 млн. штук, а доходи знизилися на 6,7%.56 У зві-ті Асоціації за 2003 р. зазначено, що за останні 4 роки постав-ки музичних записів у США впали на 26% – з 1,16 млрд. до 860 млн. штук у 2002 р. (кількість відвантажених дисків). Те-пер звернімося до даних Американської асоціації компаній звукозапису щодо кількості альбомів, завантажених з мере-жі Інтернету – 2,1 млрд. альбомів за той же період, протягом якого обсяг продажу дисків становив 803 млн. штук. Отже, хоча безкоштовно було «скачано» в 2,6 рази більше CD, ніж продано, доходи від продажу впали всього на 6,7%. Таким чи-ном, можна зробити висновок, що якби кожне завантаження альбому було еквівалентне втраченому продажу та позбавля-ло автора доходів, індустрія звукозапису США в 2002 р. мала б стовідсоткове падіння обсягу продажу. Тобто копіювання творів з Інтернету та крадіжка CD не є тотожними.

Боротьба з «піратством» іноді набуває абсурдного харак-теру. В 1979 р. компанія «Universal City Studios» подала позов проти компанії «Sony Corp. of America» у зв’язку з виробни-цтвом останньою відеомагнітофону «Betamax», який, як за-являв позивач, дозволяв споживачам порушувати авторське право. «Betamax» мав кнопку «запис», призначену для запису кінофільмів і телепередач, які підлягали охороні авторським правом. На думку «Universal City Studios», позивач був част-ково відповідальним за зазіхання на авторські права. На боці позивача виступив президент Американської асоціації кіне-матографістів Джек Валенті. У зверненні до Конгресу США Джек Валенті заявив:

Не слід бути обізнаним у сфері маркетингу або креативного мислення, щоб усвідомити масштаби спустошення на післяпро-катному ринку, спричиненого сотнями мільйонів записів, що за-гублять майбутнє творчої спільноти в цій країні. Це просто пи-тання основ економіки і здорового глузду… Дозволивши власникам відеомагнітофонів вільно копіювати в обхід закону про авторське 56 Recording Industry Association of America, 2002 Yearend Statistics.

право і не створивши механізму компенсації правовласникам, ми позбавляємо власників права на їхню власність – ексклюзивного права контролювати використання своїх творів, тобто стежи-ти за тим, хто може копіювати [результати] їхньої творчості й одержувати від цього прибуток.57

Справа розглядалася Верховним судом США протягом восьми років. Тим часом виїзна сесія окружного апеляційного суду, до юрисдикції якого входив Голівуд, постановила, що, створивши відеомагнітофон «Betamax», «Sony Corp. of America» несе відповідальність за спричинені цим відеомагнітофоном порушення авторського права. Втім, Верховний суд скасував це рішення і постановив, що створення копій кінофільмів і телевізійних програм для домашнього перегляду не складає порушення авторського права та є «добросовісним викорис-танням». Суд вирішив, що виробники приладів домашнього відеозапису не можуть бути відповідальними за порушення. У рішенні суду зазначалося:

Авторське право ніколи не надавало власнику прав повного контролю за всіма можливими видами використання його твор-чості. 58

Завершуючи роздуми щодо «піратства», зазначимо, що будь-які результати інтелектуальної діяльності створюють-ся на основі та з використанням існуючих ідей, які часто є об’єктом правової охорони. Межа між «піратством» і запози-ченням ідей для створення нових інтелектуальних продуктів є досить умовною. Вона може змінюватися залежно від того, в чиїх інтересах кваліфікується таке «запозичення».

Не можна виправдовувати комерційне «піратство». Не-правомірне використання об’єктів інтелектуальної власнос-ті з метою одержання прибутку є правопорушенням. Якщо твір або винахід неправомірно відтворюються з комерційною

57 Уривок промови Д. Валенті запозичений з книги Л. Лессіга «Вільна культура». 58 Sony Corp. of America v. Universal City Studios, Inc., 464 U.S. 417, 1984.

164


165

Розділ 4

метою без здійснення жодного творчого внеску до об’єкту відтворення, таке «піратство» спричиняє лише шкоду ін-тересам власників і не має жодного позитивного ефекту для технологічного або культурного прогресу. Але не будь-яке «піратство» є цілком негативним явищем. Певні різновиди «піратства» корисні та продуктивні для суспільного розви-тку. Звідси випливає висновок: новітні технології не повинні ставати інструментом крадіжки інтелектуальної власності. Але й закон не повинен чинити перешкод для помірковано-го доступу суспільства до інформації та технологій.

Про баланс між правами власників та суспільними інтересами

Оцінюючи сучасну систему охорони інтелектуальної влас-ності, Л. Лессіг зазначає:

Ніколи раніше в нашій історії у меншості не було законного права контролювати в нашій культурі так багато, як нині. 59

Історія права інтелектуальної власності свідчить про те, що в різні часи режим охорони переглядався для врівнова-ження прав авторів і винахідників та інтересів суспільства. Але щоразу, коли виникали нові технології, ця рівновага порушувалася. І знову виникала необхідність перегляду ре-жиму охорони інтелектуальної власності для досягнення за-значеного балансу. Сучасний режим охорони давно перестав бути рівноправним, а тому вимагає перегляду задля досяг-нення балансу між інтересами власників і суспільства.

Зазначимо правові положення, які застосовуються в су-часній системі охорони інтелектуальної власності для врів-новаження прав власників і суспільства. В законодавстві про авторське право такими положеннями є:

автоматичний характер виникнення авторського права • (не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеці-

59 Лессиг Л. Свободная культура. – М.: «Прагматика Культуры», 2000. – С. 165.

альне його оформлення, а також виконання будь-яких ін-ших формальностей);правова охорона поширюється тільки на форму вира-•

ження твору, а не на будь-які ідеї, теорії, принципи, ме-тоди, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття;можливість некомерційного використання твору в інтер-•

есах суспільства, якщо це виправдано поставленою метою (навчання, з інформативною метою тощо).

У патентному праві для досягнення балансу між правами власників та інтересами суспільства застосовуються:

вимога щодо розкриття інформації про винахід у заяв-• ці про одержання патенту й опублікування таких відо-мостей;положення про умови патентоспроможності, яким пови-•

нен відповідати винахід для одержання правової охорони;право суспільства використовувати винахід з некомер-•

ційною, науковою або експериментальною метою, за над-звичайних обставин тощо;положення про примусове відчуження прав на винахід в •

інтересах суспільства в деяких випадках.Сучасна система охорони інтелектуальної власності не

встигає за новими технологіями і вимагає постійного онов-лення. Законодавство має встановлювати баланс між корис-тю від ексклюзивного права власника і додатковим наванта-женням на суспільство. Цей баланс повинен переглядатися завжди разом із впровадженням нових технологій. Адже в умовах технологічного буму ми маємо справу з постійною зміною середовища й умов функціонування системи охо-рони інтелектуальної власності. Завданням цієї системи має стати забезпечення власників доходами, а суспільства – пра-вом на технологічний прогрес.

Як зазначено вище, проблема нерівноправного обміну ін-формацією і технологіями проявляє себе у двох вимірах – як проблема дисбалансу між інтересами власників і суспільства

166


167

Розділ 4

та дисбалансу між країнами з різним рівнем економічно-го розвитку. На міжнародному рівні проблема дисбалансу виникла внаслідок уніфікації правового поля у сфері інте-лектуальної власності. Угода ТРІПС, Бернська і Паризька конвенції містять положення, якими встановлені мінімальні стандарти охорони інтелектуальної власності. Втім, жоден з цих правових документів не встановлює максимальних стан-дартів. До того ж рівень охорони інтелектуальної власності постійно підвищується.

За останні 30 років строк авторського права збільшився втричі. Коло об’єктів авторського права значно розширило-ся. Поняття порушення авторських прав також стало шир-шим – майже будь-які дії тепер можна кваліфікувати як не-правомірне відтворення.

Відповідно до Бернської конвенції, строк авторського пра-ва до недавнього часу становив життя автора плюс 50 років після його смерті, а за ініціативою урядів США і ЄС він був подовжений до 70 років (Франція та Німеччина, щоправда, застосовували 70-річний термін дії ще до прийняття Євро-пейської Директиви 1993 р.). Тенденція збільшення строку авторського права означає збідніння «суспільного архіву» творів унаслідок встановлення тривалішого періоду їхнього перебування у статусі приватної власності. Запровадження тривалішого строку авторського права обмежує розвиток творчої діяльності суспільства, науки і культури та, врешті-решт, порушує права людини (такі, наприклад, як право на знання, свободу слова тощо), адже законодавчо закріплена заборона суспільству використовувати певний твір виклю-чає можливість створювати нові оригінальні твори на основі створених раніше.

Правила охорони інтелектуальної власності вимагають перегляду. Строк авторського права має бути скорочений, щоб забезпечувати стимул до творчості. Обмежень прав ав-тора на користь суспільства можна було б не застосовувати,

якби строк охорони авторського права був коротшим. Ав-торам слід надати можливість продовження строку їхнього авторського права, але певним чином цей термін обмежити. При цьому таке продовження повинно здійснюватися за умо-ви виконання автором певних формальностей та сплати дер-жавного мита. Врешті, необхідно передбачити заборону про-довжувати термін дії авторського права щоразу, коли цього вимагають комерційні інтереси певної групи людей.

У розділі 3 ми зазначали, що відповідно до Угоди ТРІПС, спосіб імплементації її положень може бути вільно визначе-ний межами національного права та практикою його засто-сування певною країною. Угода ТРІПС дозволяє урядам ви-користовувати патенти для суспільних, некомерційних цілей без одержання дозволу власника патенту. Згідно з Угодою ТРІПС, країни застосовують різноманітні обмеження прав власників на патенти (використання винаходу в дослідниць-ких цілях, в освітній діяльності, для експериментів, виготов-лення фармацевтичних препаратів тощо). Країни, що розви-ваються, мають застосовувати ці положення в національному законодавстві.

Завершуючи наші міркування щодо необхідності пере-гляду сучасного режиму охорони інтелектуальної власності, наведемо висловлювання Л. Лессіга:

Право повинно регулювати певні сфери культури, але тільки там, де це регулювання суспільно корисне.

168

ВИСНОВКИ

169

Віра Валлє

ВИСНОВКИ

1. Етапи еволюції авторського права Найдавніші згадки про охорону прав на твори сягають XV

ст. Перші привілеї на друк книг видала республіка Венеція в 1469 і 1486 рр. Починаючи з XVI ст. землі сучасної Німеччи-ни, Франція та Англія почали надавати привілеї на друк тво-рів. У цих трьох країнах одночасно закладалися засади того, що нині називають авторським правом (див. Додаток 1).

На ранньому етапі становлення авторського права до ува-ги не бралися ані права автора, ані важливість культурного розвитку, а визнавалися лише інтереси видавців. Контроль за друком і продажем книг протягом XVI-XVIIІ ст. в Англії зберігала королівська влада. Ранні нормативні акти в галузі літератури спрямовувалися здебільшого не на охорону ін-тересів авторів, а на стимулювання діяльності видавців. До XVIII ст. охоронялися лише права видавців. Це був період монополії монарха й очевидного домінування прав видавців над правами автора.

Середина XVI ст. позначилася запровадженням в євро-пейських країнах цензури на твори, яка панувала протягом 150-ти років. Період цензури розпочався з прийняттям в Ан-глії в 1538 р. декларації про цензуру, після чого декрет про цензуру прийняла Венеція в 1545 р. У 1547 р. указ про запро-вадження контролю за цензурою книг видано у Франції, а в 1549 р. прийнято Саксонський закон про друк і цензуру.

Першим сучасним законом про авторське право вважають Закон королеви Анни 1709 р., який припинив монополію Організації книговидавців і вперше визнав права автора на твір. Він обмежив монополії, котрі в той час набували загроз-ливого характеру в Англії. Закон перемістив акцент охорони

з прав видавця на права автора. З цього часу автор став цен-тральною фігурою у відносинах авторського права. Іншим важливим досягненням Закону Анни було запровадження інституту суспільного надбання. Закон значно розширив доступ суспільства до літературних творів. Ця подія озна-менувала завершення монополії книготорговців і початок культурного розвитку. Прийняття Закону Анни і введення доктрини суспільного надбання стали чи не найважливіши-ми подіями в історії авторського права.

У XVIII ст. в Англії (а в XIX ст. і в США) набула розвитку судоваї практика з питань авторського права. Ухвали в цих справах пізніше заклали основи сучасної системи охорони авторського права.

Прийняття Бернської конвенції про охорону літератур-них і художніх творів 1886 р. поклало початок етапу інтерна-ціоналізації авторського права. Бернська конвенція утворила так звану Бернську систему охорони авторського права. Од-ночасно з її виникненням розвивалася американська система міжнародної охорони авторських прав, заснована Конвенці-єю про літературну і художню власність, укладеною в Мон-тевідео в 1889 р. В 1952 р. була прийнята Всесвітня конвенція про авторське право.

2. З історії патентуІсторія свідчить, що перші спроби забезпечити винаходи

охороною мали місце в XIV ст. В 1331 р. в Англії було надано перший патентний лист. З XV ст. республіка Венеція розпо-чала регулярно надавати привілеї на винаходи. В XVI ст. пер-ші патенти були надані на території сучасної Німеччини і Франції. Детально про первинні джерела у сфері патентного права див. Додаток 1.

Патенти зародилися у Венеції. Вже в XV ст. Венеція ста-вилася до них як до інструменту заохочення винахідництва. Вважають, що історія патентів на винаходи бере початок з

170

... ОХОРОНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У ЧАСІ Й ПРОСТОРІВіра Валлє ВИСНОВКИ

171

Віра Валлє

Декрету Венеції про охорону промислових пристроїв 1474 р., відомого як Венеціанський статут. Венеціанський статут за-провадив положення, які заклали підґрунтя сучасної патент-ної системи (вимога щодо новизни винаходу, обмежений строк чинності права на винахід, поняття порушення патен-тів тощо). Протягом наступних двох століть ці положення були перейняті країнами Європи. Першою європейською країною, яка їх запозичила, була Англія.

Подальшого розвитку патенти набули на землях сучасної Німеччини, Франції та Англії. Патенти, які видавалися ні-мецькими землями, були досить близькими за своєю приро-дою до сучасних. Вони беззаперечно визнавали право вина-хідника і не залежали від політичної волі монарха. Натомість в Англії протягом тривалого часу патенти були монополією королівської влади і могли бути відкликані або продовжені парламентом. У 1623 р. за часів короля Джеймса І парламент Англії прийняв відомий Статут про монополії, який суттєво обмежив владу короля.

Наприкінці XIX – початку XX ст. роль патенту зросла і роз-почався етап розвитку антимонопольного законодавства та судової практики. З середини XIX ст. в Європі і США акти-візувався розгляд судами справ про патенти. Цей період по-значилася опором патентній системі. Постало питання щодо економічної доцільності існування патентної системи. Біль-шість справ про патенти закінчувалися прийняттям рішень про нечинність патентів, а власники патентів усе частіше звинувачувались у встановленні монопольно високих цін на винаходи. Після епохи судового скептицизму, який панував більшу частину XX століття, в 1980-ті рр. значення патентів підвищилося. З цього часу вони стали вважатися цінним еко-номічним ресурсом.

Період інтернаціоналізації патентного права розпочався наприкінці XIX ст. і пов’язаний з необхідністю гармонізації законодавства у сфері промислової власності, викликаною

розвитком технологій і міжнародної торгівлі. Прийняття Па-ризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р. започаткувало період укладення країнами міжнародних угод у сфері промислової власності.

3. Про міжнародну систему охорони інтелектуальної власності

Засади міжнародної системи охорони інтелектуальної власності були закладені в другій половині XIX ст. Розбудо-ва міжнародної системи охорони інтелектуальної власності розпочалася з прийняттям Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р. та Бернської конвенції 1886 р. про охорону літературних і художніх творів.

Міжнародна система охорони інтелектуальної власності спрямована на формування на глобальному рівні єдиних підходів до забезпечення охорони. Міжнародне регулюван-ня у сфері інтелектуальної власності відбувається в межах угод, прийнятих ВОІВ, якими закріплені обов’язкові для всіх країн-учасниць стандарти охорони. Ці стандарти, призначе-ні гармонізувати режими охорони інтелектуальної власності у країнах-учасницях, мають тенденцію до підвищення. Від-повідно рівень міжнародної охорони інтелектуальної влас-ності постійно зростає, що відбувається з ініціативи розвину-тих країн та відповідає їхнім інтересам.

Україна є учасницею низки угод, адміністративні функції яких виконує ВОІВ:

Паризька конвенція про охорону промислової власнос-• ті;Бернська конвенція про охорону літературних і худож-•

ніх творів;Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;• Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових •

зразків;Всесвітня конвенція про авторське право;•

172

... ОХОРОНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У ЧАСІ Й ПРОСТОРІВіра Валлє ВИСНОВКИ

173

Віра Валлє

Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і • послуг для реєстрації знаків;Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконав-•

ців, виробників фонограм і організацій мовлення (Рим-ська конвенція);Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин;• Конвенція про заснування Всесвітньої організації інте-•

лектуальної власності;Договір про патентну кооперацію;• Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм •

від незаконного відтворення їхніх фонограм (Женевська конвенція);Будапештський договір про міжнародне визнання депо-•

нування мікроорганізмів з метою патентної процедури;Договір про закони щодо товарних знаків; • Договір ВОІВ про авторське право;• Договір ВОІВ • про виконання і фонограми;Договір про патентне право • (див. Додаток 2).

Аналізу основних положень зазначених міжнародних угод присвячений розділ 3 цієї книги.

4. Виклики сучасної системи охорони інтелектуальної власності

Сучасний етап розвитку права інтелектуальної власності розпочався з прийняттям в 1994 р. Угоди ТРІПС, яка призвела до неоднозначних наслідків для економічного, соціального і культурного розвитку країн. Підвищення рівня охорони ін-телектуальної власності спричиняє зростання цін на інфор-мацію і технології. Це відповідає інтересам розвинутих країн, які нав’язують країнам, що розвиваються, надвисокі стандар-ти охорони. Останні втрачають доступ до інформації, техно-логій і життєво важливих ресурсів. Запровадження уніфіко-ваної системи охорони інтелектуальної власності у країнах з докорінно різним рівнем економічного розвитку має супер-ечливий вплив на економіку країн, що розвиваються.

Проблеми сучасної системи охорони інтелектуальної власності можна звести до наступних:

нерівноправність обміну інформацією і технологіями • між країнами;утиски розвинутими країнами економічних інтересів •

країн, що розвиваються; обмеження доступу країн, що розвиваються, до інфор-•

мації як перешкода їхньому економічному, соціальному і культурному розвитку;активізація правопорушень у сфері інтелектуальної •

власності («піратства»);необхідність постійного розширення правової охорони •

на нові технології, що виникають у результаті науково-технічного прогресу.

Високі стандарти охорони, запроваджені Угодою ТРІПС, унеможливили доступ країн, що розвиваються, до інформа-ції і технологій. Наслідки прийняття Угоди є досить серйоз-ними для країн, що розвиваються:

патенти обмежують доступ населення країн, що розви-• ваються, до фармацевтичних препаратів; вимога щодо патентування сортів рослин позбавляє •

фермерів можливості займатися традиційною для них ді-яльністю;норми авторського права негативно позначаються на •

сферах освіти і культури країн, що розвиваються (зокрема, це проявляється у проблемі доступу населення цих країн до комп’ютерних технологій, творів фольклору тощо).

5. Про комерційні інтереси приватного сектору як рушій-ну силу сучасних процесів у сфері охорони інтелектуальної власності

В історії інтелектуальної власності комерційні інтереси приватного сектору часто визначали напрямки охорони ін-телектуальної власності та вирішували долю технологічного прогресу. В розділі 4 ми простежили роль приватного секто-

174


175

ру в лобіюванні законодавства про охорону інтелектуальної власності на прикладі прийняття Угоди ТРІПС і Закону про продовження строку авторського права (Закон Сонні Боно). Ми також бачили, як комерційні інтереси впливової органі-зації вирішили долю винахідника Г. Армстронґа і винайде-ного ним FM-радіо. Це закономірно призводить до роздумів про сучасну роль права інтелектуальної власності та поро-джує питання про те, чи не виступає воно інструментом ма-ніпулювання сильніших над слабшими.

Завданням права інтелектуальної власності є забезпечення власників економічними правами, а суспільства – правом на культурний і технологічний прогрес. Охорона інтелектуаль-ної власності не повинна бути абсолютною. Адже будь-які ре-зультати інтелектуальної діяльності створюються на основі та з використанням існуючих ідей, які часто є об’єктом правової охорони. Блокування доступу до інформації унеможливлює будь-який прогрес. Охорона інтелектуальної власності має забезпечувати баланс між користю від ексклюзивного права власника і додатковим навантаженням на суспільство.

Історія права інтелектуальної власності свідчить про те, що в різні часи режим охорони переглядався для урівнова-ження необхідності забезпечити авторів і винахідників сти-мулом творити з одночасною необхідністю організувати доступ суспільства до творів і винаходів. Але кожного разу, коли виникали нові технології, ця рівновага порушувалася. Режим охорони інтелектуальної власності вимагав перегля-ду. Сучасний режим охорони давно перестав бути рівноправ-ним, а тому вимагає оновлення для досягнення балансу між правами власників і суспільства. Завданням системи охорони інтелектуальної власності має стати забезпечення власників доходами, а суспільства – правом на суспільний розвиток.

ЛІТЕРАТУРА

Лессиг Л.1. Свободная культура. – М.: «Прагматика Культуры», 2000. Aberdeen J. 2. A. Hollywood renegades: Th e society of independent motion picture producers. // Cobblestone Entertainment. – 2000.Abrams, Howard B.3. Th e historic foundation of American copyright law: Exploding the myth of common law copyright. //Wayne Law Review. – 1983. – Vol. 29. – № 3. Alikhan S., Mashelkar R.4. Intellectual property and competitive strategies in the 21st century. – New York: Kluwer Law International, 2004. Altbach Ph.5. Th e subtle inequalities of copyright. – In: Copyright and development: inequality in the information age. – Boston: Bellagio Publishing Network, 1995.Anderson R., Gallini N.6. Competition policy and intellectual property rights in the knowledge-based economy. – Calgary: University of Calgary Press, 1998. Armstrong E.7. Before copyright: Th e French book-privilege system 1498-1526. – Cambridge University Press: Cambridge, 1990. Bently L., Sherman B.8. Intellectual property law. – New York: Oxford University Press, 2001. Branscomb A.9. Who owns information? From privacy to public access. – New York, NY: BasicBooks, 1994. 10. Chavaka H. International copyright and Africa: Th e unequal exchange /In: P. Altbach (ed.) Сopyright and development: Inequality in the information age. – Chestnut Hill, Mass.: Bellagio Publishing Network Research and Information Center, 1995. 11. Coulter M. Property in Ideas: Th e Patent Question in Mid-Victorian England. – Kirksville, MO: Th omas Jeff erson Press, 1991. 12. Drahos P., Braithwaite J. Information Feudalism: Who owns the knowledge economy? – New York: Th e New York Press, 2003. 13. Dutton H. Th e Patent System and Inventive Activity during the Industrial Revolution, 1750-1852. – Manchester, UK: Manchester University Press, 1984.

176 177

14. Eaton S. A Treatise on the law of property in intellectual productions. – Little, Brown, & Co., 1879. 15. Edidin P. La-La Land: Th e Origins. // New York Times. – Aug 21, 2005. 16. Einhorn M. Media, technology, and copyright integrating law and economics. – Northampton, MA: Edward Elgar, 2004. 17. Fishman S. Legal guide to web & software development. – Berkeley, CA: Nolo, 2007. 18. Fishman S. Th e public domain: How to fi nd & use copyright-free writings, music, art & more. – Berkeley, CA: Nolo, 2006. 19. Freeman L. Information ethics privacy and intellectual property. – Hershey, PA: Information Science Pub., 2005. 20. Gallini N. Th e economics of patents: Lessons from recent U.S. patent reform. //Journal of Economic Perspectives 16(2). – 2002. Global intellectual property rights: Knowledge, access and 21. development. /Edited by Drahos P. and Mayne R. – Palgrave: Oxfam, 2002. 22. Hilts Ph. Battles sprout over world seed supply: Bureaucrats and nations grapple with changes of neglect and genetic imperialism. //Th e Washington Post. – Nov. 4, 1985. International Monetary Fund: Balance of Payments, 2001. – Vol. 23. 55.3. 24. Jaff e A., Lerner J. Innovation and its discontents: How our broken patent system is endangering innovation and progress, and what to do about it. – Princeton University Press, 2007. 25. Kastriner L. Th e revival of confi dence in the patent system. //Journal of the Patent and Trademark Offi ce Society 73. – 1991. 26. Landes D. Unbound Prometheus: Technological Change and Industrial Development in Western Europe from 1750 to the Present. – Cambridge: Cambridge University Press, 1969. 27. Landes W., Posner R. Th e economic structure of intellectual property law. – Th e Belknap Press of Harvard University Press, 2003. 28. Lessig L. Free culture: Th e nature and future of creativity. – New York: Penguin Books, 2005.

29. Lessig L. Man of high fi delity: Edwin Howard Armstrong. – Philadelphia: J. B. Lipincott Company, 1956. 30. Lessig L. Th e future of ideas: Th e fate of the commons in a connected world. – New York: Random House, 2001. 31. Loewenstein J. Th e author’s due: Printing and the prehistory of copyright. – Chicago: Th e University of Chicago Press, 2002. 32. Machlup F. An Economic Review of the Patent System. – Washington, DC: U.S. Government Printing Offi ce, 1958. 33. May C., Sell S. Intellectual property rights: A critical history. – Boulder, Colo.: Lynne Rienner Publishers, 2006. 34. Mills O. Biotechnological inventions: Moral restraints and patent law. – Burlington, VT: Ashgate, 2005. 35. Patterson R. Copyright in historical perspective. – Nashville: Vanderbilt University Press, 1968. 36. Patterson R. Free speech, copyright, and fair use. //Vanderbilt Law Review. – 40, 1987. 37. Peloso J. Intellectual Property (Reference shelf ). – Bronx, NY.: H.W. Wilson Co., 2003. 38. Ricketson S., Ginsburg J. International copyright and neighbouring rights: Th e Berne Convention and beyond. – New York: Oxford University Press, 2006. 39. Sell S. Private power, public law. Th e globalization of intellectual property rights. – Th e George Washington University: Cambridge University Press, 2003. 40. Sullivan P. Value-driven intellectual capital: How to convert intangible corporate assets into market value. – John Wiley & Sons, Inc., 2000. 41. Tebbel J. A history of book publishing in the United States. – Vol. 1. – New York: R. R. Bowker, 1972. Th e digital dilemma: Intellectual property in the information 42. age. – Committee on Intellectual Property Rights in the Emerging Information Infrastructure: National Research Council, 2000. 43. Vaidhyanathan S. Copyrights and Copywrongs: Th e rise of intellectual property and how it threatens creativity. – New York: New York University Press, 2001.

178 179

44. Wallerstein M., Mogee M., Schoen R. Global dimensions of intellectual property rights in science and technology. – National Research Counsil, 1993. 45. Webster N. Origin of the copy-right laws. //A Collection of Papers on Political, Literary and Moral Subjects. – New York: Webster & Clark, 1843. 46. Wegner H. Patent law in biotechnology, chemicals and pharmaceuticals. – New York: Stockton Press, 1994. 47. Yu P. Intellectual property and information wealth: issues and practices in the digital age. – Westport, Conn.: Praeger Publishers, 2007.

Електронні джерела

A brief history of the patent law of the United States. – h1. ttp://www.ladas.com/Patents/USPatentHistory.html.Brown N.2. Fair use no more?: Copyright in the information age. – http://www.cis.ohio-state.edu.Devaiah V.3. A history of patent law. – http://www.altlawforum.org.Flynn W. J.4. Patents since the Renaissance. – http://www.booklocker.com.Intellectual property rights in an age of electronics and 5. information. – www.princeton.edu.Khan B.6. An economic history of patent institutions. //EH.Net Encyclopedia, edited by R. Whaples. – http://eh.net/encyclopedia/article/khan.patents.Primary sources on copyright (1450-1900). – http://copyright-7. project.law.cam.ac.uk.U.S. Releases Special 301 Report on Intellectual Property, May 1, 8. 2003. – http://www.usembassy.it.WIPO intellectual property handbook: policy, law and use. – 9. http://www.wipo.int.

Vira Vallee

HERITAGE OF JAMES I AND QUEEN ANNE OF ENGLAND:INTELLECTUAL PROPERTY PROTECTION IN TIME AND SPACE

CONTENTS OF THE BOOK

Introduction .............................................................................................................................. 5

CHAPTER I. COPYRIGHT EVOLUTION ................................................................... 91. Before Copyright ...................................................................................................... 9

Italy ..............................................................................................................................11Germany ....................................................................................................................13France .........................................................................................................................20England .......................................................................................................................24U.S.A. ..........................................................................................................................30

2. Th e Emergence of Modern Copyright: Great Britain and the U.S. (XVIII – XIX) ...............................................................33

Copyright internationalization ..............................................................................43New technologies and intellectual property law (computer programs) ......................................................................46

CHAPTER II. PATENT HISTORY ...............................................................................511. Roots of Patent Law .................................................................................................51

Italy ..............................................................................................................................51Germany .....................................................................................................................54France ........................................................................................................................57Netherlands ...............................................................................................................60England .......................................................................................................................62U.S.A. ..........................................................................................................................67Japan ............................................................................................................................71

2. Development of the Modern Patent System (XIХ – XX) ..............................72Patent evolution (the U.S. experience) .................................................................76Change of the patent concept in the second half of XIX century .................77

CHAPTER III. INTERNATIONAL INTELLECTUALPROPERTY PROTECTION SYSTEM .........................................................................81

1. Th e Paris Convention for the Protection of Industrial Property .......................862. Th e Berne Convention for the Protection of Literary and Artistic Works .........903. Th e Madrid Agreement Concerning the International Registration of Marks ... 944. Th e Hague Agreement Concerning the International Deposit of Industrial Designs .........................................................................................965. Th e Universal Copyright Convention ......................................................................98

180 181

6. Th e Nice Agreement Concerning the International Classifi cation of Goods and Services for the Purposes of the Registration of Marks ............... 1007. Th e International Convention for the Protection of Performers, Producersof Phonograms and Broadcasting Organizations (Rome Convention) .............. 1028. Th e International Convention for the Protection of New Varieties of Plants ............................................................................................. 1059. Convention Establishing the World Intellectual Property Organization ...... 10810. Th e Patent Cooperation Treaty ............................................................................. 11011. Сonvention for the Protection of Producers of Phonograms Against Unauthorized Duplication of Th eir Phonograms (Geneva Convention ............................................................11212. Th e Budapest Treaty on the International Recognition of the Deposit of Microorganisms for the Purposes of Patent Procedure .............11413. Th e Trademark Law Treaty ...................................................................................11614. Th e World Intellectual Property Organization Copyright Treaty. Th e World Intellectual Property Organization Performances and Phonograms Treaty ...............................................................................................11815. Th e Patent Law Treaty ...........................................................................................12316. Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights (TRIPS) ....................................................................125

CHAPTER IV. INTELLECTUAL PROPERTY PROTECTIONAND PUBLIC WELFARE................................................................................................130

1. Challenges of the Modern Intellectual Property Protection ...................1322. Intellectual Property Protection and Social Development .......................140

Patents and public health ......................................................................................140Agriculture and plant variety protection .............................................. 144Education and culture ..........................................................................................147

3. Intellectual Property Protection: Th e Holders’ Rights and Public Interests ..........................................................150

Rights holders against the society: Perpetual confl ict of interests ...............150Piracy: Crime or fuel of technological progress? ............................................157Towards intellectual property protection balance ..........................................164

Concluding Th oughts ...........................................................................................................168Bibliography ..........................................................................................................................175Summary (in English) .........................................................................................................181ANNEXES .............................................................................................................................190

SUMMARY

Vira Vallee HERITAGE OF JAMES I AND QUEEN ANNE OF ENGLAND:

INTELLECTUAL PROPERTY PROTECTION IN TIME AND SPACE

In 1623, while under the reign of James I of England, the Parliament adopted the Statute of Monopolies, the critical document in the evolution of patent law. It restricted the Crown’s power so that the King could only issue letters patent to the inventors of original inventions for a fi xed number of years. In 1709, the Parliament of England implemented the fi rst copyright law known as the Statute of Anne which replaced the monopoly enjoyed by the Stationer’s Company granted in 1557. Th ese two events are considered the start of the contemporary intellectual property law.

What happened before this and which are the development trends of the modern intellectual property law? Concept of intellectual property law has changed many times over the centuries until we received the modern IPRs protection system. Ranging from ancient Greeсe to present time, the book presents evolution of intellectual property law. It reviews history of copyright and patents in Italy, Germany, France, England and the USA from the 15th century till today and discovers challenges of the current intellectual property protection regime.

Stages of Copyright EvolutionFrom about A.D. 500 through 1500, the keeper and reproducer of

books was the church using the labor of monks for producing books. One of the earliest copyright disputes took place in 557 A.D. between Abbot Finnian of Moville and St. Columba over St. Columba’s copying of a Psalter belonging to an Abbot. Th e dispute over ownership of the copy led to the battle known as the Battle of Cooldrumman, in which 3,000 men were killed.

182

... INTELLECTUAL PROPERTY PROTECTION IN TIME AND SPACEVira Vallee SUMMARY

183

Vira Vallee

In 1469, the fi rst known printing monopoly was granted to a German master printer, Johannes of Speyer, conceding a fi ve-year exclusive right to print in Venice and its dominions. Th e fi rst European legislative act to recognize the author’s copyright was the Venetian Decree on author-printer relations issued in 1545.

Th e fi rst privileges for books covering the whole territory of the Holy Roman Empire were granted in 1501 by the Imperial Senate to a Humanists’ academy «Sodalitas» founded by Conrad Celtis. Th ese privileges refer to the territory of the present-day Germany. Th e fi rst known in France privilege was granted to Eloy d’Amerval for his poem «Le Livre de la diablerie» in 1507. In England the fi rst royal printing privilege was issued to the works printed by Richard Pynson, the King’s printer between 1508 and 1530. Th is privilege provided for prevention of the unauthorized reproduction of works after publication.

With the emergence of the moveable printing press in England in 1476, the Crown realized the immense opportunity that the printing press gave authors wishing to publish tracts inimical to its interest. In 1538, it passed a law requiring printers to receive authorization to print books. Any rights that came with the printed works belonged to the printer, not the author. Copyright began as a method for the government control content. Similar laws on censorship were introduced in Venice (1545), France (1547) and Germany (1549).

In the 16th and early 17th centuries, the English Crown regulated the book trade by conferring grants of exclusive patents to print particular books. In 1557, the Queen of England Mary I chartered a guild of printers and booksellers known as the Stationers’ Company. It was a monopoly whose members were empowered to search, seize, and burn all prohibited books, and to imprison any person found to be printing without a license. From 1557 to 1641, the English Crown exercised authority over printing and the Stationers’ Company. By vesting a printing monopoly in the Stationers Company, the Crown managed to control virtually all publishing in the realm. Stationers’ monopoly survived the massive parliamentary and judicial attacks

(such as those for salt and vinegar), but ultimately even this 150-year old monopoly ended, replaced by the world’s fi rst copyright act, the Statute of Anne in 1709.

In 1709, Parliament passed a remarkable statute that for the fi rst time protected the rights of authors rather than publishers of books. It was the Statute of Anne which represented a careful balancing of interests. Th e Statute of Anne established provisions which became basis for the modern copyright. It was the predecessor for the fi rst U.S. national copyright law adopted in 1790. Th e rest of the world also has adopted the English model to foster creativity by indirectly creating economic incentives for authors to create the works.

Th e modern copyright protection system was signifi cantly infl uenced by court rulings in the following cases: Burnet v. Chetwood in connection with derivative works (England, 1721); Gyles v. Wilcox regarding the fair use doctrine (England, 1741); Millar v. Taylor with regards to the «literary property» concept (England, 1769); Donaldson v. Becket on the length of copyright protection and public domain (England, 1774); Wheaton v. Peters in connection with the copyright term limitation (USA, 1834); Folsom v. Marsh regarding the fair use doctrine (USA, 1841); Stowe v. Th omas on the scope of copyright protection (USA, 1853).

In 1886, the Berne Convention established the recognition of a common copyright amongst several sovereign nations. International recognition of copyright was also provided by the Universal Copyright Convention of 1952. Contrary to the copyright tradition, the Berne Convention stated that copyright is granted automatically to creative works and an author does not have to register or otherwise apply for copyright to obtain copyright protection.

Patent History EssayTh e original use of patents had little to do with the present

assumption that patents are an eff ective instrument for stimulating and rewarding inventions and innovations. In the beginning, patents referred to letters patent issued by European monarchs for

184


185

Vira Vallee

the discoveries. Letter patent was fi rst issued in England in 1331. Staring from the 15th century, Venice regularly granted privileges for inventions.

Patents as “intellectual property” can be traced to Renaissance Italy, from where they spread to Europe and then to England. In 1421, the Florentine architect Filippo Brunelleschi received a three year patent for a barge with hoisting gear, that carried marble along the Arno river. Patents were systematically granted in Venice as of 1450 (mostly in the fi eld of glass making). As Venitians emigrated, they sought similar patent protection in their new homes. Th is led to the diff usion of patent systems to other countries. Th e fi rst patent law was Venetian Republic’c Decree of 1474. It established the linkage between the granting of the privilege and the undertaking of an invention. In the 14th century, the granting of patents has been an important tool to encourage innovation.

Th e fi rst patents on the territory of the present-day Germany and France were issued in the 18th century. Th ose issued in Germany were quite close by their nature to the modern patents. Th ey granted their owners with the unchallenged rights and did not depend on the political power.

Th e origins of the contemporary patent law lie in the English Crown’s grants of privileges to foreign tradesmen and craftsmen in the 14th and 15th centuries to spur the adoption of modern manufacturing methods. In England patents initially emerged as a special privilege that was granted by the heads of government. During the 16th century patents were granted to people who didn’t make any discoveries at all. Among the 50 patents granted by Queen Elizabeth I of England were awards that gave their recipients the exlusive right to manufacture and sell such basic goods as salt, vinegar, sulphur, and paper. Many of these awards went to royal favorites as rewards for their loyalty. Disadvantage of that patent system was that the Queen had total freedom as to when and how many rights to grant. In 1603, after the Queen’s death, the courts ruled that patents are only legal when they benefi t the public as a whole.

James I of England revoked all existing monopolies and declared that they were only to be used for “projects of new invention”. Th is was incorporated into the Statute of Monopolies in which Parliament restricted the Crown’s power explicitly so that the King could only issue letters patent to the inventors or introducers of original inventions for a fi xed number of years.

During the period of America’s Th irteen Colonies, a few inventors were able to obtain patents to produce and sell their inventions. Th ese monopolies were granted by petition to a given colony’s legislature. In 1646, for example, the Province of Massachusetts Bay granted inventor Joseph Jenks Sr. the exclusive right to set up water mills using a speedier engine he had developed for making edged tools, such as scythes. Th e fi rst Patent Act of the U.S. Congress was passed on April 10, 1790, titled «An Act to promote the progress of useful Arts».

In the 18th century, two modern principles of patenting emerged in Great Britain: patents should be granted only for new and important discoveries, and that the breadth of the patent grant should be proportional to the size of the discovery made. By the end of the 18th century, the patent system was sparking controversy in England. Patent applicants had to pass a multi-step process to get a patent. Th e costs of patents were very high. In 1883, patents became less expensive. Th e process for obtaining a patent was formalized to ensure that grants were issued only to true inventions.

At the same time when the patent system was being solidifi ed in England and the United States, there was a broad anti-patent movement in Europe. Some critics posed philisophic arguments regarding owners of intellectual ideas. Others raised a question whether innovations should be rewarded by society. Many alternatives were discussed. However, they were also bitterly criticized. Th e peak of the European anti-patent movement was the abolition of the Dutch patent system in 1869.

Internationalization of the patent law started in the end of the 19th century with the adoption of the Paris Convention for the Protection of Industrial Property (1883).

186


187

Vira Vallee

Global IP Protection SystemGrowth of international trade and development of knowledge and

technology required development of the international IP protection system. Until the end of the 19th century, IP protection covering patents and copyrights was strictly a national matter. Multilateral agreements aimed at IP protection harmonization, fi rst adopted in the late 19th century, attracted a widening membership over the course of the 20th century.

Th e current global IPRs protection system is represented by the following international agreements:

● Paris Convention for the protection of industrial property;● Berne Convention for the protection of literary and artistic works;● Madrid Agreement concerning the international registration of marks;● Universal Copyright Convention;● Hague Agreement concerning the international deposit of industrial designs;● Nice Agreement concerning the international classifi cation of goods and services for the purposes of the registration of marks;● International Convention for the protection of performers, producers of phonograms and broadcasting organizations (Rome Convention);● International Convention for the protection of new varieties of plants;● Convention establishing the WIPO;● Patent cooperation Treaty;● Сonvention for the protection of Producers of phonograms against unauthorized duplication of their phonograms (Geneva Convention);● Budapest Treaty on the international recognition of the deposit of microorganisms for the purposes of patent procedure;● Trademark law Treaty;

● WIPO copyright Treaty and WIPO performances and phono-grams Treaty;● Patent law Treaty;● TRIPS Agreement. Intellectual asset owners interested in securing the value abroad

of their IPRs have regularly pressed for international harmonization of intellectual property standards. States around the globe are on the way of converging upon the uniform IP standards in areas of patents, copyrights, trademarks, industrial designs etc. Th ese standards are shifted to the higher level than previously prevailed in domestic law: longer terms of protection, fewer exceptions to the scope of rights. No doubt, global IP protection is important for knowledge and technology development and economy growth. However, to which extent this protection should go?

TRIPS Agreement signifi cantly expanded the rights of IP owners, increased the range of regulatory standards that states are obliged to implement and institutionalized greater substantive convergence of national IP systems. TRIPS has resulted in a signifi cant shift in the balance in the IPR regime away from the public interest towards the monopolistic privileges of IPR holders. It has established a “one-size-fi ts-all” system of IPRs where the same standards are applicable to all countries. Th is approach is a great disservice for the peripheral countries. Globalization of intellectual property by establishing uniform standards around the world raises the problem of tradeoff between the center and periphery and incentive-access disbalance. Globalization of domestic IPR systems in the world of deep inequalities is a direct assault on the economic rights of the poor.

While uniform IP protection hinders access to knowledge and subsequently negatively aff ects poor countries, diff erential global protection (regime that vary depending on economic indicators of each state) may become an eff ective solution for benefi ting the peripheral economies.

188


189

Vira Vallee

Private Rights v. Public WelfareTh e paradox of intellectual assets is that without property rights

these assets will be underproduced, but with property rights they will be underused. Th e challenge in area of IP protection is to strike a balance – enough protection to encourage innovation, but not so much that the social good is not served.

Th e problem of asymmetry between IP rights holders and society is caused by introduction of stricter laws on IPRs. No doubt, the present IPRs system is heavily titled in favour of holders of IPRs and against the public interest. Th is system resulted in a range of problems:

● inequal information exchange between the core and periphery;● the jacking up of prices of consumer goods (including some essential

items as medicines) by companies owning IPRs, reducing consumers’ access and aff ecting their welfare;

● the high costs of fi rms in the peripheral countries which have to pay high royalties for use of technology (or are unable to get permission from IPRs holders) aff ecting the capacity of such countires to modernise;

● phenomenon of “biopiracy” in which corporations (mainly of the core) have been able to patent biological resources and the knowledge for their use.

IP discontent takes place globally and locally. On the global level uniform IP protection imposing high standards on the countries with unequal economies establishes monopoly of the core and multinational corporations for knowledge and technology. Th is increases prices on technologies and negatively aff ects periphery competitiveness. IP discontent is explained by diff erent roles of the participants of IP rights exchange – rights-holders (inventors, authors or their assignees) and users of knowledge and technology. In this context the core countries generating intellectual property are more likely to be rights-holders, while the periphery countries getting technologies from the center are users of IP rights. Th us, IP rights are accumulated in the center while peripheral states are isolated from the knowledge exchange. Th is inequality results in blocking

economic development of the peripheral countries. Th e later are overwhelmingly dependent on innovations made in the core.

On the local level the modern IP system also became a regime of control. Th e EU legislators and U.S. Congress followed by other countries have signifi cantly extended copyright term. Now copyright ownership is stretched to 70 years. Rather than allowing IP to enter into the public domain, extended copyright term expands the realm of IP control. An increasing amount of IP remains controlled, under ownership’s copyright, for a longer time. As Lawrence Lessig said during his interview with Sean Pollack in February 2002, “[Y]ou’re not creating incentive to produce anything new, you are just granting monopoly control for certain speech in exchange for nothing granted to the public”.

In addition, IP law sometimes locks down the technological progress. Th is happened to the great inventor Edwin Howard Armstrong who discovered FM radio technology. Armstrong’s invention threatened the empire of RCA – the dominant player in the then dominant radio AM market. Law worked tragically for the inventor. His patents were declared invalid. Following 6-years patent war, Armstrong committed suicide. As proved by this case, the future of technological progress depends largely on the power of the parties to stifl e the eff ect of technological change.

History of IP law illustrates that IP protection regime was revised periodically in order to balance the holders’ rights and the public access to information. Every time with the appearance of new technologies the achieved balance was destroyed. Th is was the reason for the next legislative revisions. Due to the rapid technological change of the 20th century the current IP protection system is not benefi cial to the public while it is heavily shifted in favour of the IPRs holders. We need to develop the global approach to IP protection and to draft legal provisions aimed at imbalancing of the holders’ material rights with the society’s chance for development.

ДОДАТО

К 1

Перви

нні джерела у сф

ері інтелектуальної

власності

(145

0-19

00 рр.

)1

1 Складено автором з використанням

даних

сайту

http

://w

ww

.cop

yrig

hthi

stor

y.or

g/se

lect

ed_d

ocum

ents

/.

Да

таФ

ра

нц

іяН

іме

ччи

на

Іта

лія

Ан

глія

СШ

А

13

31

Патентний

лист на

торгівлю

в Англії видано

Джону Кем

пу

14

16

Перший

привілей

Венеції на

винахід

14

21

Ексклюзивний

привілей

Ради

Флоренції надано

Ф

. Бруне

-лескі

на його

винахід

– човен

14

49

Патентний

лист Генрі

VI

на строк

20-ти

років

14

69

Перший

привілей

Венеції на

друк

14

74

Декрет Республіки

Венеція

про

охорону

пром

ислових пристроїв

(Венеціанський

статут)

14

86

Привілей письменнику

Марку

Антоніо

Сабелліко

14

92

Привілей на

систему

тренування

пам

’яті

видано

Венецією

Петрусу

Францискусу

де

Равенна

14

98

Патент на

техніку

друку музичних творів

Оттавіано

Петруччі

15

01

Привілей асоціації

Sod

alita

s R

hen

ana

C

eltic

a на

опублікування

збірки

творів

поетеси

Гросвіти

(Hro

swith

a)

15

03

Привілей Альду Мануцію

на

типографію

15

07

Привілей Е.д’Ам

ервалю

на

поему

«Le

livre

de

la

dea

ble

rie»

15

11

Привілей А.

Шліку

на

книгу

«Sp

iege

l der

O

rgel

mac

her

und

O

rgan

iste

n»

15

12


твори

Дж

.Штадіуса

15

13

Привілей Ю

. Россліну

на книгу

«Der

R

osen

gart

en»

15

16

Ексклюзивне право на

друк

та продаж

поеми

«Orl

and

o Fu

rios

o»

письменника

Л.

Аріосто

15

17


друк книги

«Граматика»

Е.Сам

паха

, наданий баварським

князем

Вільгельмом

Декрет про

відносини

у

сфері друку

15

18

Привілей Р.

Пінсону

на

друк

книг

15

31

Декрет про

заборону

повторного

друку

твору

(Bas

el P

rin

ters

Sta

tute

),

що встановив строк

охорони творів

3 роки

Привілеї Папи

Римського

Клемента

VI

I на друк

творів

Маккіавелі, надані

видавцям

А. Бладо

та

А.Г’юнті

15

33

Розгляд перш

ої

судової справи

Sch

ott

v. E

gen

olp

h щодо

неправом

ірного

опублікування твору

15

38

Королівська

декларація

Генрі V

III про

заборону

неліцензованого друку

літератури

15

41

Попередження

М

.Лютера

до видавців

у перекладі Біблії

німецькою

мовою

15

45

Ліцензія

А. Каталано

на метод

навчання

грам

атики у школі

Венеціанський

декрет

про відносини автора

і видавця

15

47

Королівський указ

про

контроль

факультету

теології в Парижі за

цензурою

книг

15

49

Саксонський закон про

друк

і цензуру

(Sax

on

Pri

ntin

g an

d C

enso

rshi

p

Act

)

Декрет Венеції про

створення Гільдії

видавців

та торговців

книгам

и

15

51

Перший

у Франції

патент

на процесс

виробництва скляного

посуду

строком

10 років

видано

Т. М

утіо

15

52

Патентний

лист

на виробництво

норм

анського

скла

видано

Генрі Сміту

15

53

Патент Р

. Тоттела

на

друк

книг про звичаєве

право

15

57

Хартія

Організації

книговидавців

(Sta

tion

er’s

Roy

al

Cha

pte

r)

15

66

Декрет про

друк і

видавництво книг

(Sta

r C

ham

ber

Dec

ree)

15

86

Декрет про

друк і

видавництво книг

(Sta

r C

ham

ber

Dec

ree)

, доповнена версія

15

94

Привілей строком

21

рік на

винахід

Галілео

–

зрош

увальну маш

ину

16

03

Декрет Венеції про

привілеї

на нові

книги та

відтворені

прим

ірники

(Dec

ree

on

Pri

vile

ges

for

New

Boo

ks

and

Rep

rin

ts)

Справа

Dar

cy v

. Alle

in

16

08

Наказ

про

привілеї

та цензуру

Рудольфа

ІІ (Im

per

ial P

rin

ting

Sta

tute

)

16

18

Патентний

лист короля

щодо регулювання

діяльності торговців

книгам

и і видавців у

місті Парижі

16

24

Статут про

монополії

(Sta

tute

of M

onop

olie

s)

16

34

Рішення

Ради

кардинала Рішельє

про відмову у видачі

патенту

Ж. Б

. Мору

(Jea

n B

aptis

te M

orin

) на

метод

визначення

географічної довготи

16

37

Декрет про

друк

літературних

творів

(S

tar

Cha

mb

er D

ecre

e)

16

43

Звернення Організації

книговидавців до

Верховного суду

парлам

енту

16

46

Патент на мотор

для

водяного

млина

видано

Дж

. Дженксу штатом

Массачусетс

16

49

Патент на арифмом

етр

видано

Б. Паскалю

(B

lais

e P

asca

l)

16

50

Стаття А.

Вітре

(An

toin

e Vi

tre)

про

продовження

чинності привілеїв

та їхнє

значення для

суспільства

16

60

Декрет Ради короля

про

гравюри

Указ

про

франкфуртських

видавців

16

62

Наказ

про

привілеї та

цензуру Леопольда І

(нова редакція

наказу

1608

р.)

Ліцензійний Закон

16

65

Декрет і

положення

Ради

короля про

привілеї

на друк

«старих»

і нових книг

16

67

Договір

між

Дж

.Мілтоном

і С.Сіммонсом

про

опублікування твору

«Par

adis

e Lo

st»

16

72

Перший

у Північній

Ам

ериці привілей на

друк

Дж

. Ушерові

(штат

Массачусетс

)Закон про авторське

право

16

76


про

заборону

відтворення

творів

скульптури

16

85

Наказ

про

привілеї та

цензуру

(третя

редакція

наказів

1608

і 16

62 рр.

)

16

86

Статути

і декрети про

видавців

та торговців

книгам

и у Парижі

16

90

Мем

орандум

про

опозицію

між

торговцями книгам

и Парижа і провінцій

16

99

Закон про

повноваження

Королівської академії

наук

щодо здійснення

експертизи

винаходів

17

01


про

регулювання торгівлі

книгам

и

17

09

Закон королеви

Анни

17

14

Декрет про

образотворче

мистецтво

17

21

Справа

Bur

net

v.

Che

twoo

d про

опублікування твору у

перекладі

17

23

Кодекс про торгівлю

книгам

и

17

25

Мем

орандум

Луї

д’Ерікура до

Хранителя

печаток Арменонвіля

Мем

орандум

П.-Ж

. Блонделя

про

зловживання

торговців

книгам

и та

видавців

Парижа

17

35

Закон про авторське

право на

гравю

ри

17

37

Справа

Bal

ler

v. W

atso

n

17

38

Дисертація Йоганна

Турнейсена

про

неправом

ірне

відтворення книг

17

41

Справа

Gyl

es v

. Wilc

ox

Справа

Pop

e v.

Cur

l

17

47

Лист

В. Варбуртона до

членів

парламенту

щодо

літературної

власності

(«A

Let

ter

from

an

A

utho

r, to

a M

emb

er o

f P

arlia

men

t con

cern

ing

Lite

rary

Pro

per

ty»)

17

49

«Спр

ава

де К

реб

ійо»

17

59

Авторський

договір

між

автором

Ж

. Б. д

’Анвілем

та

трьома його

книговидавцями

17

62

Королівська

декларація

про

наділення винахідників

привілеями

Справа

Ton

son

v. C

ollin

s

17

63

Лист

Дені Дідро

про

авторське право до

Адміністрації з питань

продажу книг

17

65

Заснування

Ф

. Е. Рейхом

Асоціації

німецьких

видавців

і прийняття

Статуту

асоціації

17

69

Справа

Mill

ar v

. Tay

lor

17

73

Саксонський Статут

Справа

Hin

ton

v.

Don

ald

son

17

74

Справа

Don

ald

son

v.

Bec

kett

17

76

Мем

орандум

Готьє

про привілеї

на

торгівлю

книгами

та

продовження

строку цих

привілеїв

17

77


про

строк чинності привілеїв

Справа

Bac

h

v. L

ongm

an

Декларація короля

про

скульптури

й живопис

Мем

орандум

Ляге про

привілеї

17

78

Cправа

Lia

rdet

v. J

ohn

son

17

80


про

драм

атичні

твори

17

81

Австрійські статути

про цензуру і друк

Справа

Nic

colo

Pez

zan

aПерший

у США привілей

надано

Ендрю

Ло

17

83

Закон штату

Коннектикут

про

заохочення

розвитку


й талантів

17

85

Есей

І. Канта

«Пр

о не

прав

омір

ніст

ь пе

ред

рук

у»

17

86

Декрет про

опублікування музичних

творів

17

89

Положення

Конституції

США про патенти й

авторське право

17

90

Стаття Й

. Ф. Ганса

про шкідливість

неправом

ірного

друку

в

Німецькій

імперії


право СШ

А (C

opyr

ight

Act

)

Закон про патенти СШ

А (P

aten

t Act

)Патент на метод

створення вуглекислого

калію

видано С.

Гопкінсону

17

91

Закон про патенти

17

93

Декрет про

право

власності авторів

на

літературні і

художні

твори

Закону

про

патенти

СШ

А (P

aten

t Act

)

17

94

Договір

між

Ф

.Шиллером

і видавцем

Й.Ф

.Котта

про авторське право на

внески

до журналу

«Die

H

oren

»

Прусська Книга

статутів

17

98

Справа

B

eckf

ord

v. H

ood

Закон про заохочення

розвитку

мистецтва

створення нових

моделей

та зліпків

бю

стів

18

00

Зміни до

Закону

про патенти

1791

р.

18

01


право

18

02

Зміни до

Закону про


США

1790

р. (

щод

о р

озш

ирен

ня п

ерел

іку

об’є

ктів

охо

рон

и)

18

09

Перший

у США патент

видано

жінці

Мері

Діксон Кіз

18

10

Книга

статутів

Бадену

Кримінальна книга

законів королівства

Баварії

18

14


право

18

15

Петиція

видавців

до Віденського

Конгресу

«Пр

о кр

изу

в то

ргі

влі к

нига

ми

в

Нім

еччи

ні, с

прич

инен

у ні

мец

ьким

и

вида

вцям

и»

18

21

Нотатки

про

інтелектуальну

власність у праці Гегеля

«Еле

мен

ти ф

ілос

офії

прав

»

18

27

Договори між

Пруссією

та

іншим

и німецьким

и державам

и про

взаємний захист

18

28

Трактат про

закони

літературної

власності

адвоката

Р. М

агхема

18

29

Закон Гессена про


Справа

Pen

noc

k v.

Dia

logu

e

18

30

Статут Спілки видавців

музичних творів

18

31

Зміни до

Закону

1790

р. про

авторське

право СШ

А (п

ерш

ий п

ерег

ляд)

18

32

Cправа

Gra

nt

v. R

aym

ond

18

33

Закон про право

власності на драм

атичні

твори

18

34

Справа

Whe

aton

v.

Pet

ers

18

35

Закон про лекції

18

36

Зміни до

Закону СШ

А 17

93 р

. про

патенти

(п

ерег

ляд)

18

37

Прусський

закон

про


18

38

Закон про міжнародне


18

39

Зміни до

Закону СШ

А 17

93 р

. про

патенти

18

40

Двосторонній договір

між

Австрією

та

Сардинією

18

41

Справа

Fol

som

v. M

arsh

18

42

Зміни до

Закону

про авторське право

1814

р.

18

44


Закон Саксонії про

охорону прав

на твори


й мистецтва

Зміни до

Закону про

міжнародне авторське

право

1838

р.

18

46


між

Пруссією

та

Великою

Британією


між

Пруссією

та

Великою

Британією

Закон Австрії про

охорону літературних

і художніх творів

від

неправом

ірного

передруку

18

47

Fore

ign

Rep

rin

ts A

ct

18

50

Справа

Hot

chki

ss

v. G

reen

woo

d

18

51

Конвенція

про

авторське право між

Францією

і Великою

Британією

Конвенція

про

авторське право між

Францією

і Великою

Британією

18

52



Зміни до

Закону про

міжнародне авторське

право

1838

р.

Закон про внесення

змін

до законодавства

про патенти

18

53

Справа

Sto

we

v.

Thom

as

18

56

Зміни до

Закону

США

1790

р. про


(щод

о пу

бліч

ного

вик

онан

ня

драм

атич

них

твор

ів)

18

62


право на

твори

образотворчого

мистецтва

18

65

Закон Баварії про


Зміни до

Закону

США

1790

р. про


(щод

о ф

отог

раф

ій)

18

66

Закон про права

правонаступників

та

законних

представників

авторів

Справа

Suf

folk

Mfg

. Co.

v.

Hay

den

18

70

Закон про права автора

на

літературні, музичні

й

драм

атичні

твори

Зміни до

Закону СШ

А 17

90 р

. про

авторське

право

(др

угий

пе

рег

ляд)

Зміни до

Закону про

патенти

1793

р.

ДОДАТО

К 2

Міжнародн

і договори,

адм

іністратив

ні фун

кції яких

вик

онує

ВОІВ

1

1 Дані про

міжнародні угоди

запозичені

з сайту

http

://w

ww

.sdip

.gov

.ua.

Да

та і

міс

це

пр

ий

ня

ття

На

зв

а

до

кум

ен

туД

ата

і м

ісц

е

вн

есе

нн

я з

мін

Да

та і

під

ста

ва

п

ри

єд

на

нн

я У

кр

аїн

и

Да

та н

аб

уття

чи

нн

ост

і дл

я

Ук

ра

їни

18

83

,2

0 б

ер

ез

ня

Па

ри

ж

Паризька конвенція

про охорону

пром

ислової

власності

Перегляди

: 19

00

(Брю

ссель)

, 19

11 (Ваш

ингтон

), 19

25

(Гаага

), 19

34

(Лондон)

, 19

58

(Лісабон

), 19

67

(Стокгольм

)

Зміни:

197

9

—

25

.12

.19

91(Д

ата

на

бутт

я чи

нн

ості

для

СР

СР

–

01

.07

.19

65

)

18

86

,9

ве

ре

сня

Бе

рн

Бернська

конвенція

про охорону

літературних

і художніх творів

Перегляди

: 18

96

(Париж

),19

08

р (Берлін)

, 19

28

(Рим

), 19

48

(Брю

ссель)

,19

67

(Стокгольм

), 19

71 (П

ариж

)

31.0

5.1

99

5(Н

а п

ідст

ав

і За

кон

у У

кра

їни

«П

ро

пр

иєд

на

нн

я У

кра

їни

до

Бер

нсь

кої к

онв

енц

ії п

ро

охор

ону

літе

ра

тур

ни

х і х

удож

ніх

тв

орів

[Па

ри

зько

го а

кта

в

ід 2

4 л

ип

ня

19

71

рок

у, з

мін

еног

о 2

жов

тня

19

79

рок

у]»)

25

.10

.19

95

18

91

,1

4 к

віт

ня

Ма

др

ид

Мадридська угода

про міжнародну

реєстрацію

знаків

Перегляди

: 19

00

(Брю

ссель)

,19

11 (Ваш

ингтон

), 19

25

(Гаага

), 19

34

(Лондон)

, 19

57 (Н

іцца

), 19

67

(Стокгольм

)

Зміни:

19

79

—

25

.12

.19

91(Д

ата

на

бутт

я чи

нн

ості

для

СР

СР

-

01

.07

.19

76

)

18

76

Закон про права на

твори образотворчого

мистецтва

18

77


18

79

Справа

Bak

er v

. Sel

den

18

82


між

Швейцарією

і Францією


між

Швейцарією

і Францією

18

83


право Швейцарії

18

86

Бернська

конвенція

про

охорону літературних

та

художніх творів

18

91



18

92


між

Німецькою

імперією

і СШ

А


між

Німецькою

імперією

і СШ

А

18

97

Зміни до

Закону СШ

А 17

90 р

. про

авторське

право

(щодо публічного

виконання музичних

творів

)

19

01


право

19

03

Справа

Ble

iste

in

v. D

onal

dso

n

Lith

ogra

phi

ng

Co.

19

25

, 6

ли

сто

па

да

Гаазька угода

про міжнародну

реєстрацію

пром

ислових

зразків

—

17.0

1.2

00

2(Н

а п

ідст

ав

і За

кон

у У

кра

їни

«П

ро

пр

иєд

на

нн

я У

кра

їни

до

Гаа

зько

ї уго

ди п

ро

між

на

род

ну

реє

стр

ац

ію п

ром

исл

ови

х зр

азк

ів [Г

аа

зько

го

акт

а, п

ри

йн

ятог

о 2

8 л

ист

опа

да 1

96

0 р

оку,

та

Жен

евсь

кого

акт

а, п

ри

йн

ятог

о 2

ли

пн

я 1

99

9 р

оку]

»)

19

52

,6

ве

ре

сня

Же

не

ва

Всесвітня конвенція

про авторське право

195

2 року

(Женевська

конвенція)

1971

(Париж

)

23

.12

.19

93

(На

під

ста

ві П

оста

нов

и В

ерхо

вн

ої Р

ади

Укр

аїн

и

«Пр

о уч

аст

ь У

кра

їни

у В

сесв

ітн

ій к

онв

енц

ії п

ро

ав

тор

ське

пр

ав

о 1

95

2 р

оку»

)

17.0

1.19

94

19

57

,1

5 ч

ер

вн

я

Ніц

ца

Ніццька

угода

про Міжнародну

класифікацію

товарів

і послуг для реєстрації

знаків

Перегляди

: 19

67

(Стокгольм

),19

77 (Ж

енева)

Зміни:

19

79

01.0

6.2

00

0(Н

а п

ідст

ав

і За

кон

у У

кра

їни

«П

ро

пр

иєд

на

нн

я У

кра

їни

до

Ніц

цьк

ої у

годи

пр

о М

іжн

ар

одн

у кл

аси

фік

ац

ію т

ова

рів

і п

ослу

г дл

я р

еєст

ра

ції

зна

ків

»)

23

.06

.20

00

19

61

,2

6 ж

ов

тня

Ри

м

Міжнародна конвенція

про охорону інтересів

виконавців

, виробників

фонограм

і організацій

мовлення

(Рим

ська

конвенція)

—

20

.09

.20

01(Н

а п

ідст

ав

і За

кон

у У

кра

їни

«П

ро

пр

иєд

на

нн

я У

кра

їни

до

Між

на

род

ної

кон

вен

ції

пр

о ох

орон

у ін

тер

есів

ви

кон

ав

ців

, ви

роб

ни

ків

фон

огр

ам

і ор

ган

іза

цій

мов

лен

ня»

)

26

.10

.20

01

19

61

,2

гр

удн

яП

ар

иж

Міжнародна конвенція

з охорони нових сортів

рослин

Перегляди

: 19

72

, 19

78

,19

91 (Ж

енева)

02

.06

.19

95

(На

під

ста

ві З

ако

ну

Укр

аїн

и №

20

9/9

5 «

Пр

о п

ри

єдн

ан

ня

Укр

аїн

и д

о М

іжн

ар

одн

ої к

онв

енц

ії п

о ох

орон

і нов

их

сор

тів

рос

лин

»);

02

.08

.20

06

(На

під

ста

ві З

ако

ну

Укр

аїн

и 6

0-V

«П

ро

пр

иєд

на

нн

я У

кра

їни

до

Між

на

род

ної

кон

вен

ції

з ох

орон

и н

ови

х со

рті

в р

осли

н»)

29

.07.

199

5;

12

.09

.20

06

19

67

, 1

4 л

ип

ня

Сто

кго

ль

м

Конвенція

про

заснування

Всесвітньої організації

інтелектуальної

власності

197

9

19.0

9.1

96

82

6.0

4.1

970

19

70

,1

9 ч

ер

вн

яВ

аш

ин

гто

н

Договір

про

патентну

кооперацію

Перегляди

: 19

79

, 19

84

—

25

.12

.19

91(Дата набуття

чинності для СРСР

- 29

.03.

1978

)

19

71

,2

9 ж

ов

тня

Же

не

ва

Конвенція

про

охорону інтересів

виробників

фонограм

від незаконного

відтворення їхніх

фонограм

(Женевська

конвенція)

—

15.0

6.1

99

9(Н

а п

ідст

ав

і За

кон

у У

кра

їни

«П

ро

пр

иєд

на

нн

я У

кра

їни

до

Кон

вен

ції

пр

о ох

орон

у ін

тер

есів

ви

роб

ни

ків

ф

оног

ра

м в

ід н

еза

кон

ног

о в

ідтв

орен

ня

їхн

іх ф

оног

ра

м в

ід 2

9 ж

овтн

я 1

97

1 р

оку»

)

29

.06

.19

99

19

77

, 2

8 к

віт

ня

Буд

ап

еш

т

Будапештський

договір

про міжнародне

визнання

депонування

мікроорганізмів

з

метою

патентної

процедури

—

01.1

1.19

96

(На

під

ста

ві З

ако

ну

Укр

аїн

и «

Пр

о п

ри

єдн

ан

ня

Укр

аїн

и д

о Б

уда

пеш

тськ

ого

дого

вор

у п

ро

між

на

род

не

ви

зна

нн

я де

пон

ува

нн

я м

ікр

оор

ган

ізм

ів з

мет

оюп

ате

нтн

ої п

роц

едур

и в

ід 2

8 к

віт

ня

19

77

рок

у та

Ін

стр

укц

ії до

ньо

го в

ід 3

1 с

ічн

я 1

98

1 р

оку»

)

02

.07.

1997

19

94

,2

8 ж

ов

тня

Же

не

ва

Договір

про

закони

щодо товарних

знаків

—13

.10

.19

95

(На

під

ста

ві З

ако

ну

Укр

аїн

и «

Пр

о р

ати

фік

ац

ію

Дог

овор

у п

ро

зако

ни

щод

о то

ва

рн

их

зна

ків

»)

01.0

8.1

99

6

19

96

,2

0 г

руд

ня

Же

не

ва

Договір

Всесвітньої

організації


власності (ВОІВ

) про


—

20

.09

.20

01(Н

а п

ідст

ав

і За

кон

у У

кра

їни

«П

ро

пр

иєд

на

нн

я У

кра

їни

до

Дог

овор

у В

сесв

ітн

ьої о

рга

ніз

ац

ії ін

теле

ктуа

льн

ої в

ласн

ості

пр

о а

вто

рсь

ке п

ра

во»

)

26

.10

.20

01

19

96

,2

0 г

руд

ня

Же

не

ва

Договір

Всесвітньої

організації


власності (ВОІВ

) про

виконання і фонограми

—

20

.09

.20

01(Н

а п

ідст

ав

і За

кон

у У

кра

їни

«П

ро

пр

иєд

на

нн

я У

кра

їни

до

Дог

овор

у В

сесв

ітн

ьої о

рга

ніз

ац

ії ін

теле

ктуа

льн

ої

вла

снос

ті п

ро

ви

кон

ан

ня

і фон

огр

ам

и»)

26

.10

.20

01

20

00

,1

че

рв

ня

Же

не

ва

Договір

про патентне

право

—

22

.11.

20

02

(На

під

ста

ві З

ако

ну

Укр

аїн

и

«Пр

о п

ри

єдн

ан

ня

Укр

аїн

и д

о Д

огов

ору

пр

о п

ате

нтн

е п

ра

во»

)

30

.06

.20

03 ДОДАТОК 3

Статистичні дані з видачі патентів у Франції, Великій Британії, Сполучених Штатах Америки і Німеччині впродовж 1790-1960 років 1

Рік видачі

ФранціяВелика Британія

Сполучені Штати Америки

Німеччина

1790 — 68 3 —1791 34 57 33 —1792 29 85 11 —1793 4 43 20 —1794 0 55 22 —1795 1 51 12 —1796 8 75 44 —1797 4 54 51 —1798 10 77 28 —1799 22 82 44 —1800 16 96 41 —1801 34 104 44 —1802 29 107 65 —1803 45 73 97 —1804 44 60 84 —1805 63 95 57 —1806 101 99 63 —1807 66 94 99 —1808 61 95 158 —1809 52 101 203 —1810 93 108 223 —1811 66 115 215 01812 96 119 238 21813 88 142 181 21814 53 96 210 11815 77 102 173 101816 115 118 206 101817 162 103 174 161818 153 132 222 181819 138 101 156 101820 151 97 155 101821 180 109 168 111822 175 113 200 81823 187 138 173 221824 217 180 228 25

1 Khan B. An Economic History of Patent Institutions. EH.Net Encyclopedia, edited by R. Whaples. - http://eh.net/encyclopedia/article/khan.patents.

1825 321 250 304 171826 281 131 323 671827 333 150 331 691828 388 154 368 871829 452 130 447 591830 366 180 544 571831 220 150 573 341832 287 147 474 461833 431 180 586 761834 576 207 630 661835 556 231 752 731836 582 296 702 651837 872 256 426 461838 1312 394 514 1041839 730 411 404 1251840 947 440 458 1561841 925 440 490 1621842 1594 371 488 1531843 1397 420 493 1601844 1863 450 478 1581845 2666 572 473 2561846 2750 493 566 2521847 2937 493 495 3291848 1191 388 583 2561849 1953 514 984 2531850 2272 523 883 3081851 2462 455 752 2741852 3279 1384 885 2721853 4065 2187 844 2871854 4563 1878 1755 2761855 5398 2046 1881 2871856 5761 1094 2302 3931857 6110 2028 2674 4141858 5828 1954 3455 3751859 5439 1977 4160 3841860 6122 2063 4357 5501861 5941 2047 3020 5511862 5859 2191 3214 6301863 5890 2094 3773 6331864 5653 2024 4630 5571865 5472 2186 6088 6091866 5671 2124 8863 5491867 6098 2284 12277 7141868 6103 2490 12526 8281869 5906 2407 12931 6161870 3850 2180 12137 6481871 2782 2376 11659 4581872 4875 2771 12180 9581873 5074 2974 11616 11301874 5746 3162 12230 12451875 6007 3112 13291 1382

1876 6736 3435 14169 19471877 7101 3317 12920 16041878 7981 3509 12345 42001879 7828 3524 12165 44101880 7660 3741 12902 39601881 7813 3950 15500 43391882 7724 4337 18091 41311883 8087 3962 21162 48481884 8253 9983 19118 44591885 8696 8775 23285 40181886 9011 9099 21767 40081887 8863 9226 20403 38821888 8669 9309 19551 39231889 9287 10081 23324 44061890 9009 10646 25313 46801891 9292 10643 22312 55501892 9902 11164 22647 59001893 9860 11600 22750 64301894 10433 11699 19855 62801895 10257 12191 20856 57201896 11430 12473 21822 54101897 12550 14210 22067 54401898 12421 14167 20377 55701899 12713 14160 23278 74301900 12399 13710 24644 87841901 12103 13062 25546 105081902 12026 13764 27119 106101903 12469 15718 31029 99641904 12574 15089 30258 91891905 12953 14786 29775 96001906 13097 14707 31170 134301907 13170 16272 35859 132501908 13807 16284 32735 116101909 13466 15065 36561 119951910 16064 15269 35141 121001911 15593 17164 32856 126401912 15737 15814 36198 130801913 15967 16599 33917 135201914 12161 15036 39892 123501915 5056 11457 43118 81901916 3250 8424 43892 62711917 4100 9347 40935 73991918 4400 10809 38452 73401919 10500 12301 36797 77661920 18950 14191 37060 144521921 17700 17697 37798 156421922 18300 17366 38369 207151923 19200 17073 38616 205261924 19200 16839 42584 181891925 18000 17199 46432 158771926 18200 17333 44733 15500

1927 17500 17624 41717 152651928 22000 17695 42357 155981929 24000 18937 45267 202021930 24000 20888 45226 267371931 24000 21949 51761 258461932 21850 21150 53504 262011933 20000 17228 48807 217551934 19100 16890 44452 170111935 18000 17675 40663 161391936 16700 17819 39831 167501937 16750 17614 37738 145261938 14000 19314 38102 150681939 15550 17605 43118 165251940 10100 11453 42323 146471941 8150 11179 41171 148091942 10000 7962 38514 146481943 12250 7945 31101 148831944 11650 7712 28091 —1945 7360 7465 25712 —1946 11050 8971 21859 —1947 13500 11727 20191 —1948 13700 15558 24007 —1949 16700 20703 35224 —1950 17800 13509 43219 —1951 25200 13761 44384 277671952 20400 21380 43717 371791953 43000 17882 40546 371131954 34000 17985 33910 191401955 23000 20630 30535 147601956 21900 19938 46918 181501957 23000 25205 42873 204671958 24950 18531 48450 198371959 41600 18157 52509 225561960 35000 26775 47286 19666

ДЛЯ НОТАТОК

ДЛЯ НОТАТОК ДЛЯ НОТАТОК

З питань замовлення та придбання літератури звертатися за адресою:

ВИДАВНИЦТВО «ÄÓÕ ² Ë²ÒÅÐÀ»Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Україна, 04070, м. Київ, вул. Волоська, 8/5, кімн. 210. Тел./факс: +38(044) 425-60-20

E-mail: [email protected] (відділ збуту);[email protected] (видавництво)Надаємо послуги: «Книга – поштою»

Date post:	06-Mar-2023
Category:	Documents
Upload:	independent
View:	1 times
Download:	0 times

СПАДОК ДЖЕЙМСА І ТА КОРОЛЕВИ АННИ: ОХОРОНА...

Documents