-
1
ББК 74.200.5
Б81
Бондаренко М.Б., Костромська А.М., Сивура М.Г.
Виховання духовності і культури. Сценарії виховних заходів.
Випуск №
2. – Немішаєве, 2008.
Художнє оформлення Моос Н.П.
Зміст
1.
Передмова........................................................................................................
2. 2. У скарбничку
куратора...................................................................................
3. 3. Сценарій тематичного вечора „Хай буде вільна Україна на всі
віки, на всі
часи”..............................................................................................................
4.
4. Сценарій: „Київщина: від сивої давнини до сьогодення” –до
75-річчя утворення Київської
області.........................................................................
14.
5. Сценарій : „Запали свічку” до 75-річчя Голодомору на
Україні.............. 28. 6. Сценарій:Сіємо зерна мудрості” – до
95-річчя коледжу........................... 35. 7. Сценарій до дня
захисника Вітчизни:”Нічого в світі кращого нема – як
захищати рідну
Батьківщину”........................................................................
44.
8. „Дзвони Чорнобиля”.
Лінійка-реквієм........................................................
51. 9. Літературно-музична композиція з народознавства „Рушники –
символи
своєрідного літопису
життя”.........................................................................
59.
10. Читацька конференція за книгами С.Смирнова „Сім’я” та
В.Сосніна „Пам’ять серця” – „Наша пам’ять живе у
віках”......................................... 68.
11. Читацька конференція „Літературний
шедевр”........................................... 78. 12. Сценарій
випускного
вечора........................................................................
86. 13. Сценарій до дня працівників сільського господарства „Хвала
рукам, що
пахнуть
хлібом”..............................................................................................
93.
14. Сценарій конкурсу „МІС АГРАРНА
ОСВІТА”......................................... 97.
-
2
Передмова
Сьогодні ми будуємо незалежну, суверенну українську державу і
тому
питання збереження і примноження національної культури, духовних
запитів,
економічних знань є актуальним серед педагогічної
громадськості.
Тільки покоління, сформоване на духовних надбаннях предків,
може
утверджувати нову духовність, творити нові культурні цінності,
гідні нашої
сучасності, продовжувати розвивати культурно-історичні традиції,
забезпечувати
вічність, безсмертя народу.
Наш збірник розрахований для практичного використання у
позакласній
роботі, тому, подані сценарії, методичні рекомендації можуть
бути лише
орієнтирами при проведенні виховних заходів. Він може стати у
пригоді
викладачам, кураторам груп , вихователям навчальних закладів
системи аграрної
освіти.
Тож успіхів Вам у творчій роботі.
Запрошуємо до співпраці з нами!
З повагою упорядники.
-
3
У СКАРБНИЧКУ КУРАТОРУ
o Істинна ціль виховання – це максимальний розвиток особистості
в розумно організованому суспільстві, яке буде служити їй, і
якому
вона сама буде служити.
С.Френе
o Щоб бути гарним викладачем, треба любити, те, що викладає, і
любити тих, кому викладаєш.
В.Ключевський
o Найголовніше – прищепити смак і любов до науки: інакше ми
виховаємо просто віслюків, навантажених книжною премудрістю.
М.Монтень
o Ця зовнішня підтягнутість, почуття форми... визначає і
внутрішній світ поведінки.
А.Макаренко
o У мистецтві немає класифікації, немає етикетів, немає школи
старої чи нової, а є те, що в усі часи хвилює, захоплює,
втішає,
облагороджує, живе, є те, що красиве і благородне
Гіппократ
o Успіх у навчанні – це стежка, що веде до того куточку дитячого
серця, в якому горить вогник бажання бути гарним. Бережіть цей
вогник і цю стежку.
В.Сухомлинський
o Моє найзаповітніше бажання – передати тобі ту життєву
мудрість, яку називають умінням жити.
В.Сухомлинський
o Уміння володіти собою, тримати себе в руках – одна із
найнеобхідніших умов, від яких залежить успіх педагога та його
здоров’я.
В.Сухомлинський
o Найвища мета мистецтва – спонукати битися людські серця, яі
так як серце – центр життя, мистецтво має бути в постійному зв’язку
з
усім моральним і матеріальним життям людства.
Жан Гюго
o o Міркуй як людина діяльна, і дій як людина мисляча.
Навчаючи
інших, люди вчаться самі.
Сенека
o Виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її
не для щастя, а готувати для праці життя.
К.Д.Ушинський
o Розум людини сильніший за її кулаки. Франсуа Рабе
Сценарій тематичного вечора
-
4
“Хай буде вільна Україна на всі віки, на всі часи” Костромська
А.М.- зав.бібліотекою
Мета : поглиблення знань студентів про історію становлення і
розвиток
української державності, формування духовності українського
народу.
На стінах зали –великі аркуші паперу із словами:
“І буде в нас блакитне небо
І буде нива золота” О.Олесь
“Хто не знає свого минулого, той не вартий свого
майбутнього”
М.Рильський
Обладнання: національна символіка, кетяги калини, колоски жита,
пшениці,
вишиваний рушник, хліб-сіль.
Мов червона горобина, моя рідні Україна,
Як каблучка золота, - Дніпро.
Твоя пісня журавлина, твоя мова солов’їна,
Як веселки шовковисте шатро.
І поля твої квітучі, і дніпровські схили-кручі,
І смерек задумливих Карпат,
Не забути на чужині, тільки милій Україні
Сон гойдає рушниками хат.
І сади твої безкраї, і веселка – пісня в гаї,
Немов килим, теплі спориші, а ставки, як ті озерця,
Тягнуть промені до серця
І купають літо в комиші.
Немов нічка горобина, моя ніжна Україна,
Немов стрічка голуба, - Дніпро.
Як троянда пелюсткова, твоя хата чорноброва
Всіх вітає хлібом на добро.
З.П.Бебешко
ВЕДУЧА: За давнім звичаєм вітаю Вас хлібом на вишиванім рушнику.
Хліб - це
символ безконечності життя, вічного оновлення природи. Це знак
Сонця.
Хліб і вишиваний рушник є тими оберегами, які боронять Берегиню
від злих
сил /духів/. Берегиня це наша оселя, все що в ній є. Найбільшою
і найдорожчою
оселею для мене вірю, і для вас, - є земля, на якій ми живемо,
наш рідний край,
мила серцю Україна.
-
5
Україно, земле рідна,
Земле сонячна і хлібна,
Ти навік у нас одна.
Ти, як мати, найрідніша,
Ти з дитинства наймиліша,
Ти і взимку найтепліша –
Наша отча сторона.
Пісня: Музика В. Кваснецького
Слова П.Мануйла “Ой ти земле моя”
ВЕДУЧИЙ: Ми живемо на Україні, називаємось українцями. Тяжка і
трагічна
наша історія. Сьогодні, друзі, ми перегорнемо сторінки історії
України,
переконаємось, що український народ справедливо називається
народом-
трудівником, народом-поетом, народом-митцем.
Україна – це результат тяжкої боротьби і праці багатьох
поколінь. Наша
Батьківщина дуже древня. За тисячолітню історію над Україною
проносилися
всіляки вітри – на її землі зазіхали з півночі, з півдня, заходу
і сходу. Ми
повернемося думками у Х століття до нашої праматері Київської
Русі, могутньої
і славної держави, силою якої чудувалися греки, могутності якої
боялися
половці і варяги.
З літописних джерел нам відомі імена далекоглядних і мудрих її
правителів,
Олега, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Данила
Галицького.
Князь Володимир свою увагу спрямував на зміцнення й розбудову
Київської
Русі. За його князювання Київська Русь прийняла християнство. Ця
подія
відбулася – 988 р.
І народ за серце і розум
Свого князя шанував:
“Красним сонцем” України
Володимира прозвав
І великий Володимир
Ще і досі не умер,
За його думки великі
Люди борються й тепер...
О.Олесь “Княжна Україна”
ВЕДУЧА: Ми дали світові взірці державної могутності і мудрості –
Київська
Русь за Ярослава Мудрого, явили перший і Європі зразок
демократичної
республіки – наша славна Запорозька Січ, були творцями
найпрогресивнішої
Конституції – Пилипа Орлика.
-
6
Було колись в Україні
Ревіли гармати,
Були колись - запорожці,
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю
Минулося – осталися
Могили на полію
Високії ті могили
Де легко спочити
Козацьке біле тіло
В китайку повите
Високії ті могили
Чорніють як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять
Було колись добре жити
На тій Україні...
“Було колись – минулося...”
Все йде, все минає – і краю немає
Куди ж воно ділося?
Розійшлися гайдамаки,
Куди який знає:
Хто додому, хто в діброву -...
А тим часом стародавню
Січ розруйнували:
Хто на Кубань, хто за Дунай.
Тільки і остались
Що пороги серед степу
Ревуть – завивають:
Ми з нею рідні, ми з одного кореня.
Мабуть один лелека нас приніс.
Батьки у нас безстрашні й непокорені
І матері, посивіли від сліз.
-
7
Минув той час, ті грози від гурчали.
Нові громи схрестились на мечах,
Ми з нею діти однієї печалі,
Себе читаю у її очах.
Минають ночі думами, піснями...
І я минаю... і не минають дні...
Вона мовчить і думає піснями
І не минають лиш її пісні.
Пісня: Муз. Г.Татарченка, сл. В.Крищенка
“Гей, ви, козаченьки”
ВЕДУЧИЙ: Овієні незвичним ореолом постаті славних дочок
України:
Ярославни, Роксолани, Марусі Чурай, Марусі Богуславки. В тяжкі
часи українки
не поступилися мужністю чоловікам. Маруся Богуславка ціною свого
життя
визволила козаків з турецької неволі. Маруся Чурай подарувала
Україні пісні.
Пісня: Муз.Г.Татарченка
Сл. А. Демиденка “Україночка”
ВЕДУЧА: Йшли роки. Минали століття. А люди в думах своїх, як до
забутої
кринички, що вже почала заростати, як до батькової давно не
відвідуваної хати,
поверталися знову і знову до мрії про волю, незалежність. І ніщо
не могло вбити
вільного духу Українського народу. Ні голодомор 1932-33 рр., ні
сталінські
репресії 1936-37рр, ні насильна колективізація на Західній
Україні 1939-40рр.,
нічим не оправдана екологічна та духовна катастрофа. З нашої ж
історії квітнева
чорнобильська ніч 1986 р., Дем’янові лази. Яблунівські криниці
1990 р.
Пісня: Муз М.Куценка
Слова Ю.Карпенка “Поліський краю”
ВЕДУЧИЙ: Верховна Рада України 24 серпня 1991року урочисто
проголосила
Акт незалежності України та створення самостійної держави –
України.
Звучить “Гімн України”
Цей історичний документ виражає волю українського народу, його
право на
самовизначення, передбачене Статутом ООН та іншими
міжнародно-правовими
документами, і продовжує тисячолітню традицію державотворення на
Україні,
стверджуючи, що територія України є неподільною, що на цій
території мають
чинність виключно Конституція – прийнята 28 червня 1996 р. і
закони України.
ЧИТЕЦЬ: Горіння любові – безмежная сила,
Вона нас з нетління в життя воскресила.
Ми любимо матір, дівчину, дружину,
Та серце тобі віддаєм, Україно!
-
8
Бо ти – прапрамати нашого роду.
Від Ігоря й Ольги іде твоя врода,
Незгаснії ніжність, мужність і слава
В руках твоїх сяє предвічна булава.
Гетьманська булава – то гордість безцінна,
Вона воскрешає з могил покоління
І кличе до бою за волю і славу
Вовік невмируща козацька булава.
ЇЇ підняли ми з неволі й руїни
І гордо сказали: Вставай, Україно!
Будь вільна, щаслива від нині навічно
Під небом вселенським прекрасна, велична!
Ти вже розірвала імперськії пута,
Але ще і досі не зовсім розкута.
Нелегко бо зняти прокляті кайдани,
Піднятись із рабства, загоїти рани.
Та полум’я волі тебе зогріває
І пісня крилата на весь світ лунає
Це люд наш преславний уже торжествує,
Любов тобі щиру і серце дарує
То ж йди між народом великого світу,
Братерством єднайся на многії літа
Щоб воля і доля твоя, як калина,
Навіки розквітли, моя Україно!
Д.Іськів “Вставай Україно”.
Пісня: Музика Г.Татарченка
Слова В.Крищенка “Лелека з України”
ВЕДУЧА: Україна – одна з найбільших європейських держав. ЇЇ
площа 604
тисячі квадратних кілометрів. На її території проживає понад
110
національностей. Чисельність населення України становить 49
мільйони
чоловік.
ЧИТЕЦЬ: В красі нетлінній, чарівній
Вона розкрила очі сині...
Лани й ліси вклонились ій,
-
9
Воскреслій мрії – Україні.
І мови рідної річки
Злились в одно широке море:
Дзвенять по-рідному пташки,
І степ по-рідному говоре!
Поглянеш в поле на жита;
Цвітуть в житах волошки сині,
І в небі квітка золота!
І небо – прапор України!
О.Олесь
ВЕДУЧИЙ: Вистрадавши, виборовши собі волю, Україна має тепер
свої
державні символи: герб, прапор і гімн, які уособлюють її
історію, її сутність.
В основу сучасного герба нашої держави покладено стародавній
золотий
тризуб на синьому тлі. В історичній літературі тризуб
зустрічається як знак
державності, християнська церковна емблема, геометричний
орнамент,
трисвічник, схематичне зображення лука із стрілою, символ
блискавиці, влади
над трьома світами, емблема, літера.
Вчені дійшли висновку, що поява тризуба на Україні пов’язана
з
дохристиянським культом Сонця-Вогню. Він графічно передавав силу
–
синівське начало.
Тризуб зображають золотим або жовтим на синьому тлі.
Жовто-золотий – це
колір небесних світил, сонячного проміння, без якого неможливе
життя.
Традиція поєднання жовтого і блакитного має на наших землях
глибоке
історичне коріння. Це поєднання ми бачимо на багатьох гербах
козацької
старшини, на козацьких прапорах і відзнаках. Так, гетьман Данило
Апостол мав
відзнаку у вигляді щита, голубе поле якого прикрашали зллоті
зірки. Герб
Богунів теж мав подібний вигляд: щит, на голубому тлі якого
зображені золота
підкова і золотий кавалерський хрест. Тризуб протягом кількох
століть був
поширений у всіх князівствах Київської Русі.
Тризуб був символом влади за часів князювання Володимира
Великого.
Через багато століть боротьби і гніту після проголошення акту
Соборності
України 22 січня 1919 року державним гербом став золоти й тризуб
на синьому
тлі.
Нині національний прапор України має синій і жовтий кольори.
Жовтий
колір – це колір пшеничної ниви, хліба, зерна, золотого сонця,
без якого не
дозрів би хліб; синій - колір чистого мирного неба. Отож, наш
стяг ніби
пшениця у степах під голубим склепінням неба. Він втілює
віковічне прагнення
до миру, праці, краси та багатства рідної землі.
ЧИТЕЦЬ: Над Радою в променях стяг України.
В блакитному небі летять журавля.
-
10
І сонячно сяють грона калини
Ряхтить медуниця в зеленій траві.
Моя Україно! Край, серцю бажаний!
Люблю я безмежно простори твої.
Моя Україно! Моя Україно!
Прекрасна перлина на славній землі.
Під сонцем яскравим Славутич сріблиться
Над хвилями линуть вітри степові.
Колоссям сія золотиста пшениця,
Зростають споруди великі й малі.
Моя Україно! Край, серцю бажаний!
В безсмертних творіннях твій образ живе.
Моя Україно! Моя Україно!
Будуєш сьогодні життя ти нове.
Працюють на пірсах портальнії крани.
Морями й річками пливуть кораблі.
На кручах дніпрових тополі й каштани
Щось шепчуть в задумі, в блакитнім теплі.
Моя Україно! Край, серцю бажаний!
Ти пісня – легенда, ти доля моя.
Моя Україно! Моя Україно!
Полита ти кров’ю і потом земля.
Ти завжди боролась за щастя народу,
І гинули кращі сини у борні...
Тепер піднесла ти свій прапор свободи
Здійснилися мрії твої і мої.
Моя Україно! Край , серцю бажаний!
Тяжкими шляхами до волі ти йшла
Моя Україно! Моя Україно!
Піснями Тараса в безсмертя ввійшла.
Вітчизна кохана – з лісами, садами.
З ланами без краю, для тебе живу.
Вклоняюсь я низько, цілую вустами,
Завжди тебе в серці своєму ношу.
-
11
Моя Україно! Край, серцю бажаний!
Сьогодні у тебе – орлиний політ.
Моя Україно! Моя Україно!
Тебе як державу вже зна увесь світ.
В.Вайло “Моя Україно”
Пісня: Музика М.Куценка
Слова Л.Капусти “Святе це слово Україна
ВЕДУЧА: В основу сучасного державного Гімну покладено мелодію
пісні
композитора М.Вербицького /Х1Х ст../ “Ще не вмерла Україна”.
Спочатку це
був вірш Чубинського, покладений на музику сербської пісні. Його
сприймали
як інтернаціональний гімн по всій Україні. У 1894 році гімн
Чубинського було
виконано на відкритті українського театру в концертному залі
народного дому у
Львові. А з весни 1918 року вже лунав гімн Української народної
Республіки на
мелодію Вербицького. З’явилися й інші патріотичні пісні, які
виконували роль
гімну: це – “Заповіт” /муз. Г.Гладкого на слова Т.Шевченка/,
“Вічний революціонер” /”Гімн” на слова І.Франка/ , але саме
пісня Чубинського-
Вербицького змогла об’єднати навколо себе патріотів одержимих
єдиною метою
– побудови соборної незалежної України.
/Звучить національний Гімн “Ще не вмерла Україна”./
ВЕДУЧИЙ: Україна... В одному слові для нас і навіть для чужинців
бринить
музика смутку і жалю... Україна – країна трагедій і краси,
країна, де найбільше
люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до
народу. Шлях
України позначений високими степовими могилами, руїнами та
прекрасними,
безіменними, невідомо коли і ким складенними піснями...
Українська народна пісня “Стоїть гора високая...”
ЧИТЕЦЬ: Ні, не згине Україна
В печальній юдолі:
Ми відродим землю предків
Для кращої долі.
Розбудуєм , уквітчаєм
Україну гідно.
Чим пишається кохана
Примножимо плідно.
Під знамено синьо-злоте,
Як орли, злітайтесь
Брати й сестри, мови батьків
Ніде не цурайтесь.
-
12
Ще й тризубом освятимо
Незалежність краю
Імена борців за волю
Весь народ хай знає
Дух і крицю загартуєм,
Станемо стосилі,
Щирих друзів любо-радо
Стрінем хлібом-сіллю.
На олтар життя положим
Як доля спіткає
Бо звитяжна предків слава
Над зорею сяє.
Від Дніпра і за Карпати
По всій Україні
І до Криму, і до Сейму
Хай злагода лине!
Чорне море білопінне
Єднай люд, як ріки.
Матір Божа, Україну
Збережи навіки!
Творча праця людей вільних
Хай плекає ниву
Тополина, солов’їна
Всміхнено-щаслива.
Ні, не згине Україна!
Відродиться мила.
Свій народ вона до щастя
Піднесе на крилах
А. Полторацький
Пісня: музика Ю.Шамо
Слова Л.Забашти “Мій отчий дім”
ВЕДУЧА: Немає на світі кращого неба, ніж небо України, немає
кращої землі,
ніж наша Україна.
Любіть Україні, як сонце любіть!
-
13
Як вітер і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить
Любіть у годину негоди.
Любіть Україні у сні й наяву
Вишневу свою Україні
Красу її вічно живу і нову
І мову її солов’їну
Юначе!
Хай буде для неї твій сміх
І сльози і все до загину...
Не можна любити народів других
Коли ти не любиш Вкраїну...
Дівчино!
Як небо її голубе
Люби її кожну хвилину
Коханий любить не захоче тебе
Коли ти не любиш Вкраїну...
Любіть у труді, у коханні, в бою
Як пісню, що лине зорею
Всім серцем любіть Україну свою
І вічні ми будемо з нею
В.Сосюра
ВЕДУЧИЙ: У серпні 1991 року прийняли Акт проголошення
незалежності
України, продемонструвавши тим самим вікове прагнення нашого
народу бути
господарем у своєму власному домі і самому вирішувати, як нам
жити, куди йди,
з ким дружити.
Як справжні оптимісти і патріоти своєї держави, ми мусимо ще
більше
згуртуватися довкола її знамена, трудитися і вчитись в її ім’я,
боронити її від
стороніх зазіхань. Побажаймо цього собі у такий великий і
радісний день – День
незалежності України.
Щоб жили вічно щастя, віра і любов,
Щоб люди на Землі стали добріші
Щоб клімат миру й дружби потеплішав,
Щоб в кожного була своя квартира, хата,
Щоб дурнів не було у нас багато,
-
14
Щоб Президент привів всіх до порядку,
Хто любить беззаконня й безпорядки.
Щоб всі старі горя-біди не знали,
В достатку вік свій доживали
Щоб не боялася родити мати,
Що немовля не буде чим їй годувати,
Щоб у майбутнє нас вела така дорога,
Що не потрібна буде з-за кордону допомога,
Щоб кожний з нас лиш тим гордився,
Що в Україні народився.
Гр.Яковчук
Пісня: Музика Віктора Лісовоза
Слова Вадима Крищенка “Кришталеві чаші”
Сценарій
« Київщина: від сивої давнини до сьогодення» До 75 річчя
утворення Київської області.
Бондаренко М.Б. – ст.. бібліотекар
Мета: Ознайомити студентів з історією Київщини, її символікою,
видатними
людьми; виховувати любов до рідного краю.
Обладнання: символіка Київщини: прапор, герб, карта Київщини,
діапроектор,
магнітофон , книжкова виставка «Немає кращої землі, ніж та, що
зветься рідним
краєм»..
Звучить пісня «Києве мій» (муз.І.Шамо, сл. Д.Луценка)
Вступне слово бібліотекаря:
27 лютого 1932 року була утворена Київська область. Рішенням
облради в 1999
році запроваджено обласне свято «День Київської області», яке
відзначається 27
лютого.
Утворення Київської області було лише важливим формальним
адміністративним
актом, бо Київщина завжди була самодостатнім, колоритним
регіоном, з чітко
вираженими господарсько-економічними особливостями, своєрідними
рисами
побуту, духовного життя людей.
-
15
Тут зароджувалися й міцніли державотворчі традиції українського
народу. Це на
Київщині започаткувалася Київська Русь, це тут народилося і
слово «Україна».
Наш край завжди був і залишається серцем держави.
День області – це свято всіх, хто народився, жив і живе на
щедрій землі Київщини.
Сьогодні ми пройдемося сторінками історії Київщини – від сивої
давнини до
сьогодення.
СТОРІНКА ПЕРША
«Київщина на карті України» (На екрані карта Київшини)
Заквітчана любистком та льонами,
В колисці трав і пісні солов’я,
Живе в душі, омріяна віками,
Київщина, моя свята земля.
Київська область розташована у північній частині України – в
басейні ріки Дніпро
та його приток – Росі, Десни, Ірпеня, Трубіжу, Припяті та інших.
Адміністративна
область розділяється на 25 районів. До її складу входять 10 міст
обласного та 14
районного підпорядкування, 30 селищ міського типу, 1220
сільських населених
пунктів.
Територія області – 28,4 тис.кв.км (4,7 % площі України). Межує
з Житомирською,
Вінницькою, Черкаською, Полтавською, Чернігівською областями, а
також із
Гомельською областю Республіки Білорусь.
Населення – 1849,6 тис. осіб (3,7% жителів України).
Густота населення – 65 осіб на 1 кв. км. Міське населення
становить 57,9%,
сільське – 42,1% загальної чисельності.
Рельєф області – переважно рівнина. У південній частині її
територію перетинають
яри та балки. Грунт здебільшого чорноземно-лучний,
дерново-підзолистий та
лесовидно-суглинчастий (понад 60% - сільгоспугіддя), Клімат
–
помірноконтинентальний.
Корисні копалини: торф, буре вугілля, пісок для виробництва
скла, вапняки,
цегельно-черепична глина, граніт, є родовища бурштину.
Київщину пронизує 177 річок, Найважливіша водна артерія – Дніпро
(протяжність
у межах області 246 км), його притоки – Припять, Тетерів,
Ірпінь, Рось, Десна,
Трубіж. В області є 13 водосховищ, понад 2000 ставків, майже 750
невеликих озер.
-
16
СТОРІНКА ДРУГА
«Символіка Київської області»
Гімн Київської області прийнятий 14 січня 2002 року сесією
Київської обласної
Ради. Авторами Гімну є А.Черняхівський (вірші) та Г.Татарченко
(музика).
Зустрічає сонце співом солов’їним
Край ланів широких і лісів розмай –
Київщина рідна – серце України,
Древній і прекрасний хліборобський край.
У містах і селах над Дніпром і Россю
Розцвітай веселкою, щастям розцвітай,
Щоб в добрі і злагоді нам усім жилося,
Київщино мила, ти наш рідний край.
Із твого коріння витоки держави,
Від часів прадавніх йде твій родовід.
Працьовиті люди – міць твоя і слава –
Творять нову повість полум’яних літ.
Під блакиттю неба в золоті колосся
Ти побідоносно до вершин злітай,
Щоб усе намріяне у житті збулося,
Київщино люба, ти наш славний край.
Щоб усе намріяне у житті збулося,
Київщино рідна, розцвітай!
Оркестровий та пісенний варіанти Гімну Київської області
використовуються під
час урочистих церемоній та обласних святкувань. Якщо виконується
Державний
гімн України, то Гімн області звучить після нього.
Герб Київської області (Прийнято 2 лютого 1999 року сесією
Київської обласної
ради).
-
17
Герб Київської області складається з великого щита, увінчаного
золотою
князівською діадемою. Щит Герба має класичну форму із
загостреною посередині
нижньою частиною і розділений на верхнє (блакитне) та нижнє
(зелене) поле. На
верхньому полі щита розміщується зображення святого Юрія-Георгія
на білому
коні в золотому облаштунку та шоломі, пурпуровому плащі із
списом у руках та
німбом навколо голови. Постать вершника повернута до глядача
правим боком у
русі зліва направо. Піднятав права рука святого Юрія-Георгія
тримає списа, ліва на
рівні пояса – спис і вуздечку. Права нога у червоному чоботі
закладена в стремено.
Збруя і сідло оздоблені деталями червоного і коричневого
кольорів. Зображення
коня і вершника розміщується на верхньому і частково на нижньому
полях. Кінь
стоїть на нижньому полі з піднятим правим переднім копитом. Тут
же зображено
повернутого коричневого змія зі складеними крилами і червоними
очима та
пащею, яка пронизана списом, що тримає святий Юрій-Георгій.
Внизу щит
прикрашений двома дубовими гілками із зеленим листям та
коричневими
жолудями, а також шістьма колосками пшениці, які розташовані
симетрично по
три колоски з обох боків.
Діадема має дев’ять сегментів:
У центральному сегменті діадеми розміщується зображення постаті
Христа-
Спасителя з німбом. У сегментах праворуч від Христа-Спасителя –
зображення
святого князя Володимира з німбом над головою, за ним – князя
Ярослава
Мудрого. У сегментах ліворуч від Христа-Спасителя – зображення
святої княгині
Ольги з німбом над головою, за нею – Анни Ярославни. У третьому
та четвертому
сегментах праворуч і ліворуч від Христа-Спасителя зображено
стилізований
орнамент. Щит має розміри ширини і висоти у співвідношенні 19 до
23.
Прапор Київської області (Прийнято 2 лютого 1999 року сесією
Київської
обласної ради).
Прапор Київської області – це прямокутне полотнище, яке
складається з трьох
рівних за шириною вертикально розташованих смуг: центральна з
них – жовтого
кольору, крайні – синього. Співвідношення ширини прапора до його
довжини 2:3.
На центральній смузі розміщується зображення постаті святого
Юрія-Георгія та
змія у пропорціях, які характерні для Герба області.
СТОРІНКА ТРЕТЯ
«Колиска української державності»
(На екрані краєвиди Київщини)
Горджусь я тобою, Київський краю,
І славне минуле у серці несу.
З тобою радію, тобі я співаю,
-
18
Підношу над світом твою я красу.
Тут звичаї древні, традиції вічні,
Від роду до роду, як совість твоя!
І мамина пісня – то казка одвічна,
Київська земле – навіки моя!
Знайдені під час археологічних розкопок матеріальні залишки
свідчать, що за часів
пізнього палеоліту (давнього кам 'яного віку) 20-15 тисяч років
тому в середньому
Подніпров'ї жили первісні люди. Вони займалися мисливством та
рибальством.
Їхні стоянки, залишки кам 'яних знарядь праці виявлено на
території Києва,
Фастова, поблизу Яготина.
У У1 – 1У тис. до н.е. в долинах і на берегах Дніпра та Ірпеня
жили люди так
званого неолітичного періоду. Вони вже знали керамічний посуд,
розводили
тварин. Очевидно на цей період припадають і перші спроби
землеробства.
Найбільша колекція знахідок цього періоду на Київщині зібрана в
долині річки
Тетерів, в Чорнобильському та Іванківському районах, напроти
Києва на території
колишньої Микільської Слобідки. Всього на Київщині розкопано до
60
неолітичних поселень. Племена, про які йдеться, були етнічно
сформовані в У тис.
до н.е. і проіснували до другої половини Ш тис. до н.е.
Культура, яка прийшла на зміну пізньокраміньйонській на терени
сучасної
Київщини в Ш тис. до н.е., особливо значуща. Йдеться про
трипільську культуру.
Назва її походить від села Трипілля, що в Обухівському районі,
де вперше було
відкрито археологічні пам'ятки цієї доби. Згодом її матеріальні
рештки знаходили
майже по всій Україні.
Часи трипільської культури були найспокійнішими та
найблагодатнішими для
тогочасного населення краю, поки людство не вступило в так
званий бронзовий
вік.
В період Ранньої бронзи на Київщині панівне становище завоювали
племена так
званої ямної культури, назва якої походить від характерного типу
поховання
покійників у сидячому положенні в ямах, під курганними
насипами.
До цього періоду належить ще одна група племен, що проживали на
півночі
теперішньої Київщини. Їх культуру було названо за особливістю
керамічних
виробів культурою багатоваликової та шнуркової кераміки.
Існували ці племена у
П – 1 тис. до н.е. Вчені їх вважають праслов'янами.
Весь цей період називають доісторичним, бо звідти не дійшли до
нас писемні
пам’ятки.
-
19
У УП – на поч. У1 ст. до н.е. весь придніпровсько-київський
регіон був насичений
елементами скіфської культури.
Осіле населення Київщини, втягнуте в орбіту бурхливого і
войовничого життя
Скіфської держави, мусило дбати про свою безпеку самостійно.
Так, з метою
самооборони розпочалося спорудження укріплених городищ.
З поступовим занепадом могутності степових скіфів, який припадає
на Ш ст. до
н.е., спосіб життя в середньому Подніпров’ї повертається в
доскіфське русло, що
свідчить про міцність і своєрідність сформованого раніше
етнічного та
культурного ядра місцевого населення. Хоча в Кагарлицькому,
Миронівському та
Тетіївському районах сучасної Київщини трапляються окремі речі
та курганні
поховання сарматів (Ш-П ст. до н.е.), але ці кочові завойовники
значно менше
впливали на узвичаєний спосіб життя краю.
Землі Київщини були джерелом розселення слов’ян – носіїв
розвинутої
землеробської культури. З Ш – П ст. до н.е. і аж до П ст. н.е.
безпосередньо
формуються слов’янські племена, а не території Київщини домінує
плем’я полян.
Воно заселяло правий берег середньої течії Дніпра переважно між
Россю та
Ірпенем. Тільки північ області між Тетеревом і Прип’яттю
заселяли древляни.
В цей час почав формуватися і слов’янський язичницький культ
вірувань,
відголоски якого відчутні й у сьогоднішніх традиційних обрядах –
Купала,
Обжинки, Коляда тощо.
На середину 1 тис. н.е. припадає і утворення перших слов’янських
міст –
укріплених поселень з розвинутими ремісничими цехами, військом,
старшинним
керівництвом. Полянином був, згідно з літописом, і засновник
Києва Кий,
діяльність якого відносять до У1 ст. н.е. З цього періоду
літопис називає
угрупування східних слов’ян «княжіннями», а осіб, що їх
очолюють, - князями.
Відтоді увійшло до вжитку і саме поняття Київщина - околична
земля столиці.
До визначних міст Київщини, заснованих за княжої доби, належать
Переяслав,
Білгород, Вишгород, Василів, Богуслав та Юр’їв. Вони швидко
розбудовуються,
укріпляються, і стають значними ремісничо-торговельними та
оборонними
центрами..
Київщина користується всіма перевагами свого географічного
положення, швидко
розвивається самобутня і багатогранна її культура внаслідок
прийняття
християнства. Зводяться православні храми, біля них
зосереджується писемність,
літописання, бібліотеки. Знаменитий збірник юридичних
давньоруських законів
Київської Русі – «Руська правда» - був укладений у Вишгороді за
часів правління
Ярослава Мудрого в Х1 ст.
У 1037 р. Ярослав Мудрий засновує при Софійському соборі першу
на Русі
бібліотеку. Тут зберігаються, переписуються і перекладаються
унікальні рукописи.
-
20
Відтоді книгозбірні засновують і в інших містах Київщини.
Переяслав, Вишгород
та Київ стали центрами літописання. «Повість минулих літ» ченця
Києво-
Печерської лаври Нестора є енциклопедією знань про слов’янське
життя, зокрема
про Київщину.
Перша літописна згадка назви «Україна» теж зафіксована на
Київщині в ХП ст.
Київські князі приділяють велику увагу оборонному укріпленню
південних
рубежів Київської Русі, які збігаються із сьогоднішньою
південною межею
Київської області. Кілька ліній так званих Змієвих валів на
півдні Київщини, що
тягнулися на сотні кілометрів, були майже нездоланними на шляху
кінного
кочівника.
У 1032 році Ярослав Мудрий заснував на високому скелястому
березі Росі
городище-фортецю і назвав його на честь свого християнського
імені Юр’їв
(теперішня Біла Церква).
Та попри всі оборонні старання київських князів, Київська Русь
постійно зазнає
страшних ударів від войовничих південних сусідів, спершу
печенігів, а згодом
половців. Останній раз печеніги напали на Київ у 1036 році. На
київському
престолі сидів Ярослав Мудрий. Він і повів киян у бій. Битва
відбулася під самими
стінами міста. Руські вої здобули перемогу.
Сурми зазоріли,
Коні одуріли,
Заступили сонце
Половецькі стріли,
Лічить мати втрати,
Мила з туги мліє...
Отака історія В пісні пломеніє.
Благодатними були для Київщини часи правління Володимира
Мономаха. Він
присмирив половецьку орду на цілих 50 років, об’єднавши більшу
частину
держави, налагодив широкі міжнародні зв’язки. Але вже невдовзі
після його смерті
Київ знову переходить із рук в руки. А на початку ХШ ст. Руська
держава
розпадається на окремі князівства з новими політичними центрами.
Київ втрачає
своє верховне значення над іншими князівствами, залишаючись лише
центром
Київської землі та релігійним центром Русі.
Уже на початку ХП ст. на історичній арені з’являється
монголо-татарська орда.
-
21
У 1224 р. вперше зустрілося руське військо з татаро-монголами.
Через 15 років
орди Батия ступили на землю Київщини. Першим містом, яке
зустріло навалу
кочівників, був Переяслав. Вистояти він не не зміг, місто було
повністю спалене.
Розлились пожари
Попід чорні хмари.
Витоптали землю кляті яничари.
Плаче в полі вітер і сліпа бандура...
Отака історія - Українська дума.
Після цього походу хан Менке з лівого берега підступив до Києва.
Зруйнувавши і
пограбувавши все Київське лівобережжя, орда рушила на Чернігів,
який після
виснажливих боїв було спалено.
Перепочивши рік у степах, татари переправилися через Дніпро і
рушили на захід,
змітаючи оборонні лінії Київщини. Багаточисленна орда обступила
Київ. Татари
вже мали великий досвід взяття укріплених міст. Золоті ворота
були взяті, бої
перекинулися на вулиці міста під стіни святої Софії. Останні
захисники Києва
трималися в Десятинній церкві, аж поки вона не рухнула і не
поховала їх під під
під своїми руїнами.
У часи монголо-татарської навали Київська земля хоч і зазнала
руйнувань, але не
втратила свого значення. Київщина залишалася князівством, а Київ
– столицею
Південної Русі.
Після монголо-татарського нашестя Київська земля входила
спочатку до складу
Великого князівства Литовського, а згодом була складовою
частиною Речі
ПосполитоЇ.
Національно-визвольна війна 1648-1654 рр. не тільки докорінно
змінила політичну
та економічну ситуацію в Україні, а й створила умови для нового
адміністративно-
територіального поділу.
Йшли за кревну справу,
Здобували славу, Закотили долю
Панові під лаву.
На столі у глеках
Крові чорні вина...
Отака історя, Отака гостина.
-
22
Після Національно-визвольної війни і до 1792 р. більша частина
території України
знаходилася в межах двох держав – Росії та Речі Посполитої. Це
вплинуло і на
адміністративно-територіальний поділ. Протягом тривалого часу
Київщина була
розділена між двома державами, а Київ, Димер і Васильків
виконували роль
прикордонних міст у с кладі Росії. У 1793 році Київщина була
лише намісництвом
у складі генерал-губернаторства, а через два роки Київська
губернія функціонувала
як окрема адміністративна одиниця. Вона знаходилася лише на
правому березі
Дніпра і включала значні ділянки території сучасних Київської,
Житомирської,
Вінницької та Черкаської областей і в такому вигляді фактично
збереглася до 1917
року.
У роки громадянської війни, визвольних змагань українського
народу в 1918-1920
роках були спроби переглянути адміністративно-територіальний
поділ України,
але воєнно-політична нестабільність не дали змоги впровадити цей
устрій в життя.
Після підписання союзного договору 1922 р. Укураїна є частиною
СРСР. Її закони
створюються на основі загальносоюзних, а
адміністративно-територіальний поділ
затверджується конституційно. Дата утворення Київської області –
27 лютого 1932
року.
Київська область на час її створення була найбільшою в Україні,
займала 10,5 млн
.га, що становило 24% від усієї земельної площі республіки, а її
населення
досягало понад 8 млн. осіб. З часом гігантські розміри області
виявилися
незручними для управління. У 1937, 1939 та 1954 роках частина
районів відійшла
до новостворених областей – Житомирської, Полтавської,
Кіровоградської,
Вінницькоі та Черкаської.
Голодомор 1932-1933 років пройшов і Київщиною. Особливо
постраждав
Білоцерківський район. Опухлі, вмираючі від голоду люди
тягнулися до міс,
сподіваючись на шматок хліба. Секретний звіт Київського
обласного відділу ДПУ,
поданий голові ДПУ УРСР, містить таку статистику кількість
населених пунктів,
уражених голодом, по області – 829, кількість голодуючих сімей
по області –
26525, кількість дорослих голодуючих по області – 93636,
голодуючих дітей по
області – 112199, кількість опухлих – 47392, кількість померлих
по області –
12801, випадків людоїдства по області – 72.
Напад Німеччини на Радянський Союз відразу втягнув Україну у вир
страшної
війни. Вже 22 червня 1941 р. німецькі літаки бомбили Київ та
інші українські
міста. Область дала армії відразу 450 тисяч воїнів. Тисяча
чоловіків і жінок були
мобілізовані в народне ополчення. Вони рили окопи, будували
укріплення.
Окупувавши Київську область, німці перетворили її на сировинний
придаток. На
окупованих землях набирав сили партизанський рух. Підпільна
організація діяла у
Фастівському районі під керівництвом професора Київського
медінституту
П.М.Буйка. Була потужна підпільна організація на Білоцерківщині.
Почалося
масове вивезення в Німеччину на примусові роботи працездатної
молоді. З
-
23
Київської області було відправлено до Німеччини майже 170 тис.
осіб. Підпільні
організації різними методами перешкоджали цьому.
18 вересня 1943 року радянські війська вступили на територію
Київщини. Першим
був визволений районний центр Вища Дубечня. Наприкінці вересня
від окупації
було очищено всю лівобережну частину області. В безперервних
боях за Київ уже
з правого берега, з так званих Букринського і Лютізького
плацдармів, минув
жовтень. Сюди було стягнуто величезні сили Радянської армії, і 6
листопада вона
вступила в Київ.
У листопаді було звільнено Васильків, Фастів, Макарів, Обухів,
Іванків, на початку
1944 року – Білу Церкву, Смілу, Богуслав, Кагарлик, Миронівку,
Ржищів,
Ставище, Таращу, Тетіїв, Узин. У березні 1944 року завершилось
визволення
Київщини.
Німецько-фашистські загарбники завдали величезної шкоди містам і
селам
Київщини. Повністю або частково було зруйновано і спалено 9 міст
і 388 сіл. Без
житла залишилися майже 1 млн. осіб. Було перетворено на руїни
понад 6 тисяч
промислових підприємств.
Перша повоєнна п'ятирічка (1946 – 1950) мала на меті підняти
промисловість і
сільське господарство.
З 1959 по 1970 роки було споруджено Київську ГЕС, с тали до ладу
заводи
порошкової металургії, пластмасових виробів у Броварах, цукровий
завод у
Яготині, консервний завод у Богуславі, Трипільська ДРЕС,
почалося спорудження
Чорнобильської атомної станції.
У 80-і роки перші горбачовські реформи не встигли дати свої
плоди, як 26 квітня
1986 року вибухнув реактор Чорнобильської АЕС. Тягар катастрофи
ліг на плечі
народу, і Київщина постраждала першою. Змінились світогляд,
психологія, настрої
людей.
Чорнобиль зранив твою душу,
Але признатись зараз мушу:
Тебе ніколи не покину,
Загинеш ти – і я загину! – написав місцевий поет-аматор Юрій
Карпенко.
Очевидно саме від Чорнобиля почався відлік новітньої історії
України, яка через
п'ять років всенародним референдумом була проголошена суверенною
незалежною
державою.П
Принципово нові процеси розпочалися і на Київській землі.
-
24
СТОРІНКА ЧЕТВЕРТА
«Київщина сьогодні»
(На екрані краєвиди Київщини)
Як і в минулому, сучасна Київщина є одним з найважливіших
регіонів України.
Основу промислового потенціалу області становлять понад 330
великих і середніх
підприємств. Загальнодержавне значення мають мають такі як:
Трипільська ТЕС,
Броварський завод порошкової металургії, найбільший у Європі
Київський
картонно-паперовий комбінат (м .Обухів), а також відомий далеко
за межами
України товаровиробник шин ВАТ «Росава», хімічного обладнання –
ВАТ
«Червоний жовтень», виробник екскаваторів – ВАТ «Борекс» та
ін.
Київська область має високорозвинуте сільськогосподарське
виробництво. У
загальному обсязі валової продукції сільського господарства
продукція
рослинництва займає майже 60%, тваринництва – 40%. За обсягами
виробництва
основних видів сільськогосподарських культур Київська область
займає одне з
провідних місць серед інших регіонів України.
Київщина вкрита густою мережею автомобільних і залізничних
шляхів, загальна
протяжність яких становить відповідно 8200 і 800 км. Через її
територію проходять
міжнародні експреси у майже всі держави Європи.
Аеропорт міжнародного класу «Бориспіль» - найбільші повітряні
ворота України.
Він забезпечує регулярні авіарейси більш як у 30 держав
світу.
Київська область є батьківщиною фундаментальних наукових
досліджень. Світове
визнання здобули селекційні розробки Миронівського
науково-дослідного
інституту селекції та насінництва імені В.М.Ремесла.
Інститут садівництва Української академії аграрних наук
розробляє наукові основи
інтенсифікації технологій садівництва, ягідництва,
розсадництва.
Інститут картоплярства Української академії аграрних наук є
головною установою
науково-методичного центру з проблем картоплярства.
У Київській області знаходиться також Інститут механізації та
електрифікації
сільського господарства, що розробляє та впроваджує у
виробництво новинки
сільгосптехніки.
1. У регіоні функціонують 3 вищі навчальні заклади, 7 навчальних
закладів 1-П рівнів акредитації, 22 профтехучилища, вища
педагогічна школа
кобзарського мистецтва, 794 державні денні загальноосвітні школи
і 4
приватні.
-
25
СТОРІНКА П'ЯТА
«Талантами уславлена земля».
Краса і щедрість Київської землі завжди живили творчу наснагу
тих, хто прагнув
висот у науці, мистецтві, спорті, хто шукав неповторних слів,
образів, барв. Багато
наших земляків збагатили своїм талантом і працею не лише
вітчизняну, а й світову
науку і культуру.
З Київщиною тісно пов'язане ім'я Великого Кобзаря. В 40-х роках
Х1Х ст.
Т.Г.Шевченко побував у багатьох броварських селах. Його поеми
«Катерина»,
«Сотник», «Княжна» мають броварську основу.
У 1843 р. Т.Шевченко відвідав Баришівку. Він оглянув околиці
містечка,
розкопаний стародавній курган. Враження від цих відвідин лягли
додатковими
даними для написання твору «Розрита могила».
Бував Т.Шевченко в Березані, Білій Церкві, Борисполі, а також у
Богуславі, звідки
був родом його друг Іван Сошенко.
Оспівана в думах і піснях Богуславщина дала світові людей, які
зробили вагомий
внесок в історію і культуру нашої держави.
Декілька століть підряд співали кобзарі та лірники по містах і
селах, на битих
шляхах народну думу про Марусю Богуславку. Захоплена в полон
татарами, вона
пройшла тяжкий довгий шлях від рідного міста до Криму, пережила
весь тягар
невільницького торгу і була продана в Туреччину. Турецький паша,
дружиною
якого вона стала, довірив їй ключі від тюрми-темниці, в якій
тридцять років
мучилися 700 козаків-невільників. У Марусі не згасла любов до
рідної землі. Вона
визволила невільників. Зараз у Богуславі стоїть пам'ятник
Марусі.
З Богуславщиною пов'язане ім'я українського композитора і
хорового диригента,
письменника-етнографа Олександра Кошиця, який здобув освіту у
Богуславському
духовному училищі. Він був диригентом знаменитих хорів в Україні
та пропагував
українську пісню в світі.
Земле Київська, правічна й молода,
З твоїх джерел дозволь води напитись.
а цій землі, на цій, і більш ніде,
Міг Нечуй-Левицький народитись.
На благодатній землі Київщини, серед прекрасної природи і добрих
людей
народився і виріс письменник Іван Нечуй-Левицький. Краса й
поезія рідного краю
полонили Івана з дитинства, до них він повернеться не раз в
творах на побутові та
історичні теми, образ Надросся пройде червоною ниткою через усю
творчість
-
26
письменника, назавжди залишиться для нього зразком чудової
української
природи.
Бориспільщина – батьківщина відомого українського етнографа,
фольклориста і
вченого, автора слів Гімну України. У 1863 році в журналі «Зоря»
був
опублікований вірш поета «Ще не вмерла Україна», який, згодом
покладений на
музику М.Вербицьким, став національним гімном України, а з
набуттям нею
незалежності – державним. Похований П.Чубинський на рідному
хуторі поблизу
м.Борисполя.
Біжить над Россю стежка злету
Зорі Поповича Павла.
Дороги університету
Ведуть науку до села.
Київщина – рідна земля Павла Романовича Поповича,
льотчика-космонавта, двічі
Героя Радянського Союзу. Народився майбутній космонавт 1930 року
в м.Узині
Білоцерківського району в сім'ї робітників. У 1962 році здійснив
перший у світі
груповий політ в космос. Другий політ він здійснив у 1974 році.
Нагороджений
багатьма орденами і медалями.
Великої слави на Київщині зажила подвижницька діяльність
видатного
українського театрального діяча Леся Курбаса, яка розпочалася на
Білоцерківщині
в 1920 році.
Обухівщина, де народився видатний поет Андрій Малишко, свято
береже пам'ять
про нього: батьківський двір перетворено на садибу-музей родини
Малишків, його
іменем названо вулицю, на якій він жив і школу, де навчався. В
народі сучасна
Обухівщина має і другу назву – Малишків край.
Надзвичайно багата талантами і Сквирська земля. З нею пов'язане
життя багатьох
відомих людей. Це актор і драматург Іван Карпенко-Карий, поет
Максим
Рильський, прозаїк Микола Зарудний, художник І.Саханов.
І не дивно, що в такому багатому на творчість середовищі зростає
музично-
обдароване, нове покоління молодих талантів. Таїсія Повалій з
Шамраївки
Сквирського району та Олена Янчук (Росава) зі Сквири вражають
нас своїм
талантом та творчим зростанням.
З Переяславським краєм пов'язано ім'я Григорія Сковороди. У 1753
році він займав
посаду учителя поезії в Переяславському колегіумі. Для своїх
слухачів він написав
курс поетики, де правила були сформульовані простіше і
зрозуміліше. Тепер це
Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет і
носить він ім'я
Григорія Сковороди.
-
27
Яготинщина – голубоокий край річок, озер, ставків, широкополих
ланів, край
закоханих у рідну землю трудівників. Серед видатних імен
яскравою зіркою сяє
ім'я народної художниці України Катерини Білокур з с.Богданівки.
Її шлях до
визнання був довгий і тернистий. Та самобутні твори художниці,
напоєні
дивовижною красою, зачарували світ. Пабло Пікассо назвав
Катерину Білокур
геніальною.
В Іванківському районі народилася і творила видатна народна
художниця Марія
Приймаченко. Її ім'я прославило наш край на весь світ. Мистецтво
відомої
художниці продовжує своє життя в картинах її сина Приймаченка
Федора
Васильовича – заслуженого художника України, лауреата премії ім.
Катерини
Білокур.
На славній Поліській землі народилися: народний артист Броніслав
Брундуков,
відомий композитор Андрій Демиденко, художники Валерій Сюрха та
Валерій
Кот, академік Анатолій Радзіховський – наш випускник.
Краю квітучий, поліський!
Славний район Бородянський
Рідній столиці близький
