1
MODERN APPROACHES TO THE
INTRODUCTION OF SCIENCE INTO
PRACTICE
Abstracts of X International Scientific and Practical Conference
San Francisco, USA
30-31 March 2020 -
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
2
Library of Congress Cataloging-in-Publication Data
UDC 01.1
The X th International scientific and practical conference « MODERN
APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE »
(March 30-31, 2020). San Francisco, USA 2020. 535 p.
ISBN 978-1-64871-895-3
Published by bookwire.com
Text Copyright © 2020 by the Іnternational Science Group(isg-konf.com).
Illustrations © 2020 by the Іnternational Science Group.
Cover design: Іnternational Science Group(isg-konf.com). ©
Cover art: Іnternational Science Group(isg-konf.com). ©
All rights reserved. Printed in the United States of America. No part of this
publication may be reproduced, distributed, or transmitted, in any form or by any
means, or stored in a data base or retrieval system, without the prior written
permission of the publisher.
The content and reliability of the articles are the responsibility of the authors.
When using and borrowing materials reference to the publication is required.
Collection of scientific articles published is the scientific and practical
publication, which contains scientific articles of students, graduate students,
Candidates and Doctors of Sciences, research workers and practitioners from Europe,
Ukraine, Russia and from neighbouring coutries and beyond. The articles contain the
study, reflecting the processes and changes in the structure of modern science. The
collection of scientific articles is for students, postgraduate students, doctoral
candidates, teachers, researchers, practitioners and people interested in the trends of
modern science development.
The recommended citation for this publication is:
Barantsova I., Kotlyarova V., Tkach M., The intercultural dialogue as the basis of
personality development // Modern approaches to the introduction of science into
practice. Abstracts of X International Scientific and Practical Conference. San
Francisco, USA 2020. Pp.43-46.
URL: http://isg-konf.com .
https://primediaelaunch.com/http://isg-konf.com/
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
3
TABLE OF CONTENTS
PEDAGOGICAL SCIENCES
1. Казачінер О. С. ПРОБЛЕМИ СІМЕЙ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДИТИНУ З
ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ
15
2. Задорожна О. Р. ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ТАКТИКИ У СПОРТІ
18
3. Гелеш А. ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ ЕКСПЕРТІВ З
АКРЕДИТАЦІЇ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ В УКРАЇНІ
22
4. Логвіна-Бик Т. А., Бик Н. В. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ НАУКИ В
ПРАКТИКУ
26
5. Гродзь Н. М., Криштанович М. Ф. СУЧАСНІ ІКТ ЯК ЗАСОБИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ
ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ У ТЕХНІЧНИХ ЗВО
ПРИРОДНИЧИХ ДИСЦИПЛІН
31
6. Лавриненко Н. Ю., Лисенко С. А. ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ
СФЕРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ДО НАУКОВОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ
33
7. Форкуца О. А. ІНСТИТУЦІЙНИЙ АУДИТ ТА НОВІ ВИКЛИКИ ЩОДО
ВПРОВАДЖЕННЯ ОСВІТЯНСЬКИХ ПРОЦЕСІВ У ШКОЛАХ
36
8. Варчук Л. В. ОБРАЗ ОПОВІДАЧА СУЧАСНОГО АМЕРІНДІАНСЬКОГО
ЕТНОНАРАТИВУ У ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНОМУ
ВИСВІТЛЕННІ
40
9. Barantsova I., Kotlyarova V., Tkach M. THE INTERCULTURAL DIALOGUE AS THE BASIS OF
PERSONALITY DEVELOPMENT
43
10. Вишневська О. М. ІНКЛЮЗИВНИЙ ЛЯЛЬКОВИЙ ТЕАТРЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ
ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙТА ЖИТТЄВИХ
КОМПЕТЕНТНОСТЕЙДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ
ПОТРЕБАМИ
47
11. Шевчук В. М., Блінніков Г. П., Дем’янюк К. Д. ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ БІОІНДИКАЦІЇ В ОСВІТНЬОМУ
ПРОЦЕСІ КУРСАНТІВ-ПРИКОРДОННИКІВ
51
12. Ніколаєва С. Ю., Черниш В. В. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІТНЬОЇ ПРОГРАМИ
«ВИКЛАДАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ МОВ НА ОСНОВІ
КОМБІНОВАНИХ ТЕХНОЛОГІЙ (АНГЛІЙСЬКА МОВА І
ДРУГА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА МОВА)
55
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
4
13. Монке О. С. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ У
СКЛАДІ СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕЛІ
ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО
МОРАЛЬНО-ДУХОВНОГО ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ
ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ
61
14. Ayziatulova E., Shelestova L., Ayziatulova D. THE EFFECT OF LARGE DOSES OF EXOGENOUS
GONADOTROPIC HORMONES ON THE MORPHOLOGY OF
THE MICE INTERNAL ORGANS IN MODELING OVARIAN
HYPERSTIMULATION SYNDROME
64
15. Lemberskyi O. “NEW APPROACHES OF EDUCATIONAL MANAGEMENT”
68
16. Руденко Л. А., Литвин А. В. САМОСТІЙНЕ НАВЧАННЯ ТА САМОРОЗВИТОК
МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ У КОНТЕКСТІ
ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА
72
17. Буданова В. Є., Буданова Л. Г., Галушко К. М. АКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ
76
18. Останіна Н.С. ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЯК НАПРЯМОК
ПОЗАШКІЛЬНОЇ РОБОТИ
78
19. Семилєткова Н. С. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ВПРОВАДЖЕННЯ ОСВІТИ СТАЛОГО
РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ НА ПРИКЛАДІ ІРПІНСЬКОГО
РЕГІОНУ
81
20. Kyrychenko A. FOREIGN LANGUAGE TEACHING WITH DIGITAL TOOLS:
HOW TO MOTIVATE STUDENTS
85
21. Хлєбік С. Р. МОЛОДІЖНИЙ ТЕАТР ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ
СОЦІАЛЬНО-ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ
88
22. Мідак Л. Я., Берладинюк Х. В., Кравець І. В. ВИВЧЕННЯ АСТРОНОМІЧНИХ ПОНЯТЬ У ПОЧАТКОВІЙ
ШКОЛІ З ВИКОРИСТАННЯМ ТЕХНОЛОГІЇ ДОПОВНЕНОЇ
РЕАЛЬНОСТІ
93
23. Жоболда Л. А. ЧИМ Я МОЖУ ЗДИВУВАТИ СВОЇХ УЧНІВ
96
24. Soter M. USING ZOOM IN UKRAINIAN TECHNICAL HIGHER
EDUCATION INSTITUTIONS
100
25. Донець В. Г. ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЧИТЕЛІВ В УМОВАХ
ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ
102
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
5
26. Сулаєва Н. В., Вовченко С. В., Ремезова Н. М. ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО
МИСТЕЦТВА ДО ЗВУКОРЕЖИСУРИ МУЗИЧНИХ
ВИХОВНИХ ЗАХОДІВ
105
ECONOMIC SCIENCES
27. Vakulich M., Fisunenko N. DEVELOPING THE METHODOLOGY OF ASSESSING THE
POTENTIAL OF COUNTRIES FOR INVESTMENT CLIMATE
ASSESSMENT: CASE OF UKRAINIAN ECONOMY
108
28. Свічко С. О. ВИКОРИСТАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ В
РЕФОРМУВАННІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОСТОРОВОЇ
ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
111
29. Колодійчук І. А., Колодійчук В. А. ЕКОЛОГООРІЄТОВАНА ЕКОНОМІКА В УКРАЇНІ:
ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ
115
30. Рикун С.С., Нєізвєстна О.В. РОЗРОБКА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ, ЯК ЗАПОРУКА
СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
118
31. Яценко І. В. ІНВЕСТИЦІЙНІ ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ ТА ЇХ ІНДУСТРІЯ
120
32. Метіль Т. К., Щербина В. О. ПРОБЛЕМА ВИБОРУ ПІДХОДІВ ТА МЕТОДІВ
ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ НА СУЧАСНОМУ
ПІДПРИЄМСТВІ
122
33. Шпарик Я. Я. РИНОК ЗЕМЛІ ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ ІПОТЕЧНОГО
КРЕДИТУВАННЯ
127
34. Антоненко В. М. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ: СИСТЕМНІ ОЗНАКИ ТА
ФАКТОРНІ ПІДХОДИ
129
35. Акімова Л. М., Лисачок А. В. ОСНОВНІ ЗАГРОЗИ ІНВЕСТИЦІЙНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ
ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ
134
36. Коваленко Ю. М. ЩІЛЬНІСТЬ ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА
ФІНАНСОВОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ
139
37. Ревуцька А. О. ВПЛИВ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА РИНОК
ПРАЦІ
142
38. Полуяктова О.В., Матюк Т.В. РОЛЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА СУЧАСНОМУ
ЕТАПІ РОЗВИТКУ
146
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
6
39. Гузар Б.С. ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
УКРАЇНИ
149
40. Kravchuk R., Yakimiv I. SOCIAL INNOVATION FROM THE STANDPOINT OF
SUSTAINABLE DEVELOPMENT
154
41. Бруханський Р. Ф. ЯПОНСЬКИЙ АКЦЕНТ ОПТИМІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ
157
42. Обелець Т. В., Кардаш Є. В. РИНОК ПРАЦІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
160
43. Обелець Т. В., Дужак В. В. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ВИНОРОБСТВА В УКРАЇНІ
163
44. Обелець Т. В., Білій В. А. АКТИВНА ПОЛІТИКА ЗАЙНЯТОСТІ І ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ
РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ
166
45. Струк Н. П. ЩОДО ОЦІНКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД
170
46. Дубницький В. І., Науменко Н. Ю., Писарькова В. Р. МЕТОДИКА ЗАХИСТУ ВІД ТАРГЕТОВАНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ
172
47. Калайтан Т. В., Амірова Р. І. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ АВС-АНАЛІЗУ
ПРОДАЖІВ В СИСТЕМІ КОНТРОЛІНГУ ПІДПРИЄМСТВ
РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА
176
48. Воронецька І. С., Кравчук О. О., Петриченко І. І. КОРМОВИРОБНИЦТВО – ОСНОВА РОЗВИТКУ РИНКУ
КОРМІВ
180
49. Dergaliuk B. STRUCTURAL MODERNIZATION OF MULTILEVEL
SYSTEMS AS A WORLDWIDE DEVELOPMENT PROBLEM
184
50. Старушенко Г. А., Базилевський С. В. МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МАТЕМАТИЧНОГО
МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ
РОЗВИТКОМ ТЕРИТОРІЙ
186
51. Cопко В.В., Ромашко О.М. РОЛЬ ЕТИКИ У ПРОФЕСІЇ БУХГАЛЕРА
191
52. Коркуна О. І., Цільник О. Я., Бордун О. В. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В ТУРИСТИЧНІЙ СФЕРІ ЯК
ДЖЕРЕЛО РОЗВИТКУ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО
БІЗНЕСУ
193
53. Когут М. В. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ЧИННИКИ ЇЇ ВПЛИВУ НА ПОВЕДІНКУ
МІЖНАРОДНИХ КОМПАНІЙ
196
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
7
54. Tkachenko K. COMPLEX EVALUATION OF ENTERPRISE INVESTMENT
ATTRACTION
198
55. Світлична В. Ю., Тимошенко К. О. МОДЕРНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМНІ
АСПЕКТИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ
202
56. Світлична В. Ю. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ КРЕДИТНИХ
ПРОЦЕСІВ УСТАНОВАМИ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ
206
57. Андрійчук Ю. А., Рісна Л. А. ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА
ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
210
58. Khanin S. THE FACTORS TO CONTRIBUTE THE ASYMMETRIC
DEVELOPMENT OF THE REGIONS OF UKRAINE
212
59. Пугач В. М. ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
МЕНЕДЖЕРІВ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
214
60. Horemykina Y. INVOLVEMENT OF USERS IN THE EVALUATION OF
SOCIAL SERVICES IN UKRAINE
217
61. Кириченко О. С., Жигалкевич Ж. М., Кириченко С. О. FACTORS OF CRISIS IN THE ENTERPRISES
220
ENGINEERING SCIENCES
62. Корчак М. М. ОБҐРУНТУВАННЯ ДИНАМІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ
РОБОЧОГО ОРГАНУ ДЛЯ СПРЯМУВАННЯ РОСЛИННИХ
ЗАЛИШКІВ НА СМУГИ ОБРОБІТКУ
222
63. Dmytriieva O. PECULIARITIES OF ASSESSING PERFORMANCE OF
TRANSPORT INFRASTRUCTURE ENTERPRISE
229
64. Lapta S., Lapta S., Solovyova O. CALCULATION OF INSULIN THERAPY REGIMES BASED
ON MATHEMATICAL COMPUTER MODELING
232
65. Герасимов С. В., Куценко В. В., Борисенко М. В. СИНТЕЗ ВИМІРЮВАЛЬНОГО СИГНАЛУ ДЛЯ ОЦІНКИ
ТЕХНІЧНОГО СТАНУ РАДІОТЕХНІЧНИХ СИСТЕМ
237
66. Шапенко Є. М. АНАЛІЗ НАПРУЖЕНОСТІ РОБОТИ ВОДІЇВ АВТОБУСІВ В
МІСТАХ
242
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
8
67. Kyrychenko S., Tsviakh P. MANAGEMENT OF THE PROCESS OF FORMATION OF
COMMUNICATIONS ON ORGANIZATION WITH THE
PURPOSE OF IMPROVING COMPETITIVENESS
247
68. Салавеліс А. Д., Павловський С. М. РОЗРОБКА ТЕХНОЛОГІЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ХАРЧОВИХ
СУМІШЕЙ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРОБ ШЛУНУОВО-
КИШЕЧНОГО ТРАКТУ
249
69. Polishchuk V., Polishchuk A., Burmyk I. TECHNOLOGY OF MENTOR SELECTION FOR A BEGINNING
SPECIALIST
253
70. Nosova Y., Avrunin O., Khudaieva S. FEATURES OF CREATION TECHNOLOGIES FOR
EDUCATIONAL PANORAMIC VIDEO CONTENT
256
71. Колесникова Т. Н., Сакно О. П., Лиходей А. С. ПРИМЕНЕНИЕ ГИБРИДНЫХ СИЛОВЫХ УСТАНОВОК НА
АВТОМОБИЛЯХ КАК КАРДИНАЛЬНОЕ РЕШЕНИЕ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ И ЭКОЛОГИЧЕСКИХ ПРОБЛЕМ
ТРАНСПОРТА
260
72. Шутюк В. В., Бессараб О. С., Бендерська О. В. ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ СОРТОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙІ
ТЕХНОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ БУРЯКА СТОЛОВОГОНА
ЯКІСТЬ КУПАЖОВАНИХ НАПОЇВ
264
73. Ruban O., Fedorova H. INFORMATION TECHNOLOGY FOR FEATURE SELECTION
USING SPECTRAL CHARACTERISTICS OF NONLINEAR
DYNAMIC OBJECTS
267
74. Андронович Г. М., Бондаренко Ю. В., Білик О. А. НАСІННЯ ЛЬОНУ ЗОЛОТОГО – ПЕРСПЕКТИВНА
СИРОВИНА ДЛЯ СТВОРЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ
ХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ
271
LAW
75. Бортняк В. А., Бортняк К. В. ВИЗНАЧЕННЯ ТА АНАЛІЗ КОНТРОЛЬНИХ
ПОВНОВАЖЕНЬ РАХУНКОВОЇ ПАЛАТИ УКРАЇНИ ЩОДО
АУДИТУ ДЕРЖАВНОГО БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ
274
76. Бєдункова О. О., Клименко В. О., Мороз О. Т. ПРАВОВЕ УРЕГУЛЮВАНЯ РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ
ПОРУШЕНИХ НЕЗАКОННИМ ВИДОБУВАННЯМ
БУРШТИНУ
277
77. Петрів І. М. ФУНКЦІОНУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ЯК НЕОБХІДНА УМОВА РОЗВИТКУ МЕХАНІЗМІВ
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
281
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
9
78. Бачук В. Б. ОСОБЛИВОСТІ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ПРИ
ЗАСТОСУВАННІ ПРОЦЕДУРИ МЕДІАЦІЇ В
КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ
284
79. Захарова О. В., Кунтій А. І. ЗЕЛЕНА КІМНАТА, АНАТОМІЧНІ ЛЯЛЬКИ : ЕФЕКТИВНА
МЕТОДИКА ДОПИТУ ДІТЕЙ
288
80. Корольов В. О. ЩОДО ЗАХИСТУ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ
291
81. Єрьоменко В. О. ПРИЧИНИ ТА УМОВИ НЕЗАКОННОГО ПЕРЕПРАВЛЕННЯ
ОСІБ ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ
294
82. Андрусів У. Б. ПРАВОВА ПРИРОДА ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ
ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ
297
83. Cидляревич І. В. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
В УКРАЇНІ ТА КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
301
84. Савчук О. О., Любчич А. М., Панфілова Д. А. ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРОЄКТУ ЗАКОНУ «ПРО
ДЕРЖАВНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ»: ЗАКОНОДАВЧІ
ІНІЦІАТИВИ
304
85. Shevchenko A., Kydin S., Kapichon O. THE MAIN POINTS OF TEACHING THE DISCIPLINE
"COMPARATIVE HISTORY OF LAW"
309
86. Стецюк С.П. МІСЦЕ МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ У СИСТЕМІ
ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
311
87. Ткачук Т. Ю., Чистоклетов Л. Г., Хитра О. Л. ТЕХНОЛОГІЇ МАНІПУЛЯЦІЇ СВІДОМІСТЮ ТА
СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ: ПИТАННЯ КІБЕРБЕЗПЕКИ
ЛЮДИНИ
314
88. Дарчин В. Б. ВИКОРИСТАННЯ ПОДАТКОВИХ РЕЖИМІВ ДЛЯ
УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАКТИЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
318
MEDICINE
89. Кушнірук Н. А., Демочко Г. Л. ГОМЕОПАТІЯ: ЗА ЧИ ПРОТИ? ЛЖЕНАУКА ЧИ НОВИЙ
СПОСІБ ЛІКУВАННЯ
321
90. Щербак В. О., Присяжний Д. Є., Демочко Г. Л. ДО 210-Ї РІЧНИЦІ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ
ПИРОГОВА
324
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
10
91. Riasna A., Sokolenko V., Sokolenko S. BORRELIA INFECTION OF IXODID TICKS IN THE
TERRITORY OF PARK ZONES OF CHERKASSY
327
92. Май ДоанХоай Линь ХИМИЯ В ПАРФЮМЕРИИ
329
93. Лисаченко О.Д., Шепітько В.І., Борута Н.В. ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ
УМОВАХ, ЯК АНАЛОГ ТРАДИЦІЙНОЇ ФОРМИ ВИВЧЕННЯ
ГІСТОЛОГІЇ, ЦИТОЛОГІЇ ТА ЕМБРІОЛОГІЇ
332
94. Valivodz I., Golovenko N., Larionov V. ADME PROPERTIES AND TENTATIVE IDENTIFICATION OF
METABOLITES OF PROPOXAZEPAM IN MICE BY
RADIOACTIVE CARBON AND UPLC-MS/MS METHODS
335
95. Isaieva O., Avrunin O. POSSIBILITIES OF APPLICATION OF 3D-SCANNING IN
DETERMINING OF DAMAGED AREAS OF SKIN
339
96. Kovalova A., Avrunin O. DEVELOPMENT OF THE SYSTEM OF NON-INVASIVE
EXPRESS DIAGNOSTICS OF MICROCIRCULATION
343
97. Гребенюк Л. В., Боярська Л. М., Іванова К. О. ВПЛИВ ДЕФІЦИТУ ВІТАМІНУ Д НА МІКРОБНУ
КОЛОНІЗАЦІЮ НОСОГЛОТКИ У ДІТЕЙ З
НАЗОФАРИНГЕАЛЬНИМИ ПРОЯВАМИ
ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНОЇ РЕФЛЮКСНОЇ ХВОРОБИ
347
98. Гребенюк Л. В., Боярська Л. М., Іванова К. О. ОБГРУНТУВАННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ ВІТАМІНУ D В
КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ НАЗОФАРИНГЕАЛЬНИХ
ПРОЯВІВ ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНОЇ РЕФЛЮКСНОЇ
ХВОРОБИ
350
99. Литвинец Л. Я., Литвинец-Голутяк У. Е., Литвинец В. Е. ВЛИЯНИЕ ПОЛИМОРФИЗМА ГЕНОВ ГЛУТАТИОН-S-
ТРАНСФЕРАЗ НА ФЕНОТИП БРОНХИАЛЬНОЙ АСТМЫ У
ДЕТЕЙ
353
100. Kolokot N., Siusiuka V., Serhieieva L. OXIDATIVE STRESS MARKERS IN PREGNANT WOMEN
WITH FETUS GROWTH INHIBITION
356
101. Наумова О. МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ СКЛІФОСОВСЬКИЙ:
ЗНГАДУЮЧИ ВЕЛИКОГО ВЧЕНОГО
359
102. Хілкова А.Д. КЛІНІЧНА МЕДИЦИНА СПЕЦИФІКА ТА ОСОБЛИВОСТІ
361
ARCHITECTURE
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
11
103. Smirnova O. THE INTERACTIVE ARCHITECTURAL OBJECTS AS MEANS
OF INNOVATIVE METHODS IN THE HUMAN URBAN
ENVIRONMENT
363
104. Гаврищук В. В. НЕДОЛІКИ ГІДРАВЛІЧНИХ РОЗРАХУНКІВ.
РОЗРАХУНКОВИЙ ПОХИЛ АВТОМОБІЛЬНИХ ДОРІГ
367
105. Лук’янченко О. О., Костіна О. В. МОДЕЛЮВАННЯ СЕЙСМІЧНОЇ РЕАКЦІЇ КАРКАСНИХ
БУДІВЕЛЬ
372
106. Chubarova D. FORMATION OF ZERO ENERGY PARKINGS
374
107. Бубела А. В. ДОСЛІДЖЕННЯ РОБОТИ ПІЩАНИХ ДРЕНАЖНИХ ШАРІВ
В ДОРОЖНІХ КОНСТРУКЦІЯХ
376
PHILOLOGICAL SCIENCES
108. Kushmar L., Kolot L., Dubinina O. EMOTIONAL & SOCIAL INTELLIGENCE AMONG ENGLISH
LANGUAGE TEACHERS
378
109. Slyva V. SEMANTIC PECULIARITIES OF ENGLISH SURMAMES
383
110. Рубцова К. В. ЕТНОМОВНА АСИМЕТРІЯ В ХУДОЖНЬОМУ ПЕРЕКЛАДІ:
ПРОБЛЕМА ЛАКУНАРНОСТІ
387
111. Плотнікова Н. В. ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ
ПЕРЕКЛАДІ ВУЗЬКОГАЛУЗЕВОЇ ЛЕКСИКИ
392
112. Каданер О. В. БЕЛЛЕТРИСТ - «РЕАКЦИОНЕР» Б.М. МАРКЕВИЧ В
КРИТИЧЕСКИХ ОЦЕНКАХ СОВРЕМЕННИКОВ
397
113. Токарєва Д. Г. ЗМІСТОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВЛАСНИХ НАЗВ У
РЕКЛАМНОМУ ТЕКСТІ
401
114. Davydenko N. THE DIFFERENCE BETWEEN HISTORICAL AND LEGAL
TERMS MAGDEBURG AND GERMAN LAW
405
115. Бачинська Г. В., Вербовецька О. С. МЕТАФОРА В ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ СЕРГІЯ ОСОКИ:
ГРАМАТИЧНИЙ АСПЕКТ
409
MARKETING
116. Дубневич Ю., Дубневич Н. РОЗВИТОК СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙУКРАЇНИ В УМОВАХ
РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ
413
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
12
117. Коляда С. П. ЗАВДАННЯ ВІЗІЇ В ОРГАНІЗАЦІЇ
416
118. Крюкова І. О., Шушулков С. Д. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ
УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМ КАПІТАЛОМ ЯК ІНСТРУМЕНТ
СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВАРТІСТЮ БІЗНЕСУ
420
119. Ізюмцева Н. В., Іванова Є. С. ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ У СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ
ОРГАНІЗАЦІЇ
424
120. Сазонова Т. О. САМОМОТИВАЦІЯ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ВЛАСНОЇ
ЕФЕКТИВНОСТІ ПЕРСОНАЛУ
427
121. Буркало Т. М., Кириченко С. О. ОСОБЛИВОСТІ МАРКЕТИНГУ АУДИТОРСЬКИХ ПОСЛУГ
В УКРАЇНІ
431
122. Дерев’янко М. П., Ізюмцева Н. В. АДАПТИВНИЙ СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ЗМІН
434
123. Ізюмцева Н. В., Василенко А. В. РОЛЬ ЛІДЕРІВ КОРПОРАТИВНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ
436
124. Ізюмцева Н. В., Чуйков А. В. КОРПОРАТИВНА КУЛЬТУРА ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЕФЕКТИВНОСТІ МЕНЕДЖМЕНТУ В ОРГАНІЗАЦІЇ
439
125. Voronina V., Ishcheikin T. CONTROL OF INVENTORIES IN GENERAL SYSTEM OF
STRATEGIC MANAGEMENT ENTERPRISE
442
PHILOSOPHY
126. Зацепіна Н. О. ФЕНОМЕН РЕЛІГІЙНОГО ТУРИЗМУ
446
127. Samborsky S. HUMAN AWARENESS OF OBJECTIVE REALITY
450
128. Дудченко В. С., Вольська А. О., Дужева О. Г. ГЛОБАЛЬНА КРИЗА І ДУХОВНІ ПЕРСПЕКТИВИ
ЛЮДСТВА
454
BIOLOGICAL SCIENCES
129. Шкуропат А. В., Ванцовська М. РЕАКЦІЯ АКТИВАЦІЇ: ЕЛЕКТРОФІЗІОЛОГІЧНІ КОРЕЛЯТИ
ТА ОСОБЛИВОСТІ ДИНАМІКИ В ОНТОГЕНЕЗІ
457
130. Osipov M., Maslovata S., Palyvoda N. HARMFUL CONSEQUENCES OF TOPPING FOR GREEN
PLANTINGS
460
131. Розборська Л. В. ФОТОСИНТЕТИЧНІ ПОКАЗНИКИ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ НА
ТЛІ ЗАСТОСУВАННЯ ГЕPБІЦИДУ І PЕГУЛЯТОPА PОСТУ
РОСЛИН
463
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
13
132. Швець В. А. ІНТЕНСИВНІСТЬ ПЕРЕКИСНОГО ОКИСНЕННЯ ЛІПІДІВ
ПРИ АДАПТАЦІЇ ДО ФІЗИЧНОГО НАВАНТАЖЕННЯ В
УМОВАХ ВПЛИВУ ІНТЕРЛЕЙКІНУ-2
467
HISTORY
133. Томак Н.В., Томак В.О. ЛЮБОВ ДО ПРАЦІ – ПОТРЕБА, ВИМОГА ЧИ ВИКЛИК
ЧАСУ
470
134. Казьмирчук Г. Д., Казьмирчук М. Г. ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ИСТОРИЧЕСКОЙ
КОНЦЕПЦИИ ДЕКАБРИСТОВ
474
135. Царук В. Ю. ІСТОРИЧНИЙ ГЕНЕЗИС ОБЛІКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
477
136. Каминская Е. А., Федорченко О. В. «АНТИДЗВОНОВА» КАМПАНІЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ У
ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1920-Х – 1930-І РР. (НА ПРИКЛАДІ
ХЕРСОНСЬКИХ ЦЕРКОВ)
480
137. Бердар Я. П. ЧЕХОСЛОВАЦЬКО-УГОРСЬКА ВІЙНА 1919 РОКУ
484
POLITICAL SCIENCES
138. Андрієнко М. В., Жукова І. В., Каршиєва А. І. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ МЕДІАЦІЇ ЯК ОДНІЄЇ ІЗ ФОРМ
ОПТИМІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ КОМУНІКАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
487
139. Панасенко О. І. АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ НАУКИ ПІАРУ У ПОЛІТИЧНИХ
ЦІЛЯХ
491
TECHHOLOGY
140. Ковтун Д. В. УДОСКОНАЛЕННЯ МОДЕЛІ МОНІТОРИНГУ ПРОЦЕСУ
ВИРОБНИЦТВА ОКАТИШІВ ЗАЛІЗНОЇ РУДИ
494
141. Федотова М. О., Трушаков Д. В., Прокопенко Т. О. ПРО ОДИН ІЗ СПОСОБІВ СТАБІЛІЗАЦІЇ ВИСОТИ
КИПЛЯЧОГО В ЗЕРНОСУШАРЦІ КАСКАДНОГО ТИПУ
498
142. V. Grechko, I. Strashynskyi, Pasichnyi V. THE RESEARCH OF THE EMULGATING ABILITY OF THE
CHIA SEEDS MEAL PELLETS AND PSYLLIUM CELLULAR
TISSUE AND THE ENDURANCE OF THE EMULSIONS
BASED ON THEM
503
143. Чабанова О. Б., Ткаченко Н. А., Білобров С. В. РОЗРОБКА ТЕХНОЛОГІЇ ПЕКТИНОВМІСНОГО СУХОГО
ПРОДУКТУ З КОРИ ДЕРЕВ ХВОЙНИХ ПОРІД
506
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
14
144. Пасічний В. М., Чебаненко Х. В. ПОРІВНЯННЯ ВПЛИВУ β-ЦИКЛОДЕКСТРИНУ З ЙОДОМ
НА ФУНКЦІОНАЛЬНО-ТЕХНОЛОГІЧНІ
ХАРАКТЕРИСТИКИ ФАРШЕВИХ СИСТЕМ ТЕФТЕЛЕЙ ТА
ФРИКАДЕЛЬОК
508
145. Fursik O., Strashynskyi I. ALTERNATIVE SOURCES OF PROTEIN IN THE FOOD
INDUSTRY
512
AGRICULTURAL SCIENCE
146. Бутенко А. О., Ільченко В. О., Давиденко Г. А. ПЕРЕВАГИ ВИРОЩУВАННЯ СУМІШОК ОДНОРІЧНИХ
КОРМОВИХ КУЛЬТУР
515
147. Заболотний О.р І., Заболотна А. В. ПРОДУКТИВНІСТЬ КУКУРУДЗИ НА ЗЕРНО ЗА ДІЇ
ГЕРБІЦИДУ ЕЛЮМІС® 105 OD, М.Д. ТА
МІКРОБІОЛОГІЧНОГО ПРЕПАРАТУ БІОКОМПЛЕКС АТ
519
148. Леонтюк І. Б., Ковтунюк З. І. ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ РЕГУЛЯТОРІВ РОСТУ
НА КАПУСТІ ЦВІТНІЙ
522
СHEMISTRY
149. Poltavets V., Vargalyuk V., Shevchenko L.
APPLICATION OF MnOX – BASED ELECTRODES INTO THE
INDUSTRIEL PRODUCTION OF ELECTRIC BOILERS
525
ART HISTORY
150. Шафарчук Т. Г., Десятникова Н. Л. ДО ПИТАННЯ АУТЕНТИЧНОГО ВИКОНАННЯ
СТУДЕНТАМИ-ВОКАЛІСТАМИ ТВОРІВ СТАРОВИННИХ
МАЙСТРІВ
528
TOURISM
151. Джинджоян В.В. ПОЄДНАННЯ СОЦІАЛЬНИХ І КОМУНІКАТИВНИХ
ФУНКЦІЙ В РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМ ОСВІТНЬОГО
ТУРИЗМУ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ЇХ КОНКУРЕНТНИХ
ПЕРЕВАГ
531
INFORMATION, ITS IMPACT ON SOCIAL AND TECHNICAL PROCESSES
15
PEDAGOGICAL SCIENCES
ПРОБЛЕМИ СІМЕЙ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДИТИНУ З
ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ
Казачінер Олена Семенівна д.пед.н., доцент
Харківський національний педагогічний університет
імені Г.С.Сковороди
В сучасному світі захист дітей, сім’ї, забезпечення рівних можливостей та
реалізації прав для всіх, особливо найвразливіших, груп населення набуває
пріорітетності. В світлі цього підходу, актуального і для нашої країни,
допомога сім’ям, що виховують дітей з обмеженими можливостями, є особливо
важливою.Збільшення кількості дітей з особливими потребами є великою
проблемою для України. Воно зумовлене цілим рядом різноманітних
екологічних, соціальних, економічних та інших чинників, що негативно
впливають на загальне здоров’я населення [1].
Дослідники звертають увагу на виключну роль сім’ї, як середовища для
життя, розвитку і виховання дитини, особливо для дітей з функціональними
порушеннями, адже для них родина є ще й першим і основним реабілітаційним
середовищем.
У психолого-педагогічній науковій літературі розглядаються питання
соціальної адаптації та соціалізації дітей із особливими потребами як важливої
складової загального процесу допомоги родині (М.Николаєв, Л.Яскал);
досліджуються різні типи сімей, особливості їх функціонування (Є.Артамонова,
О.Кононко); технологічний аспект соціально-педагогічної роботи з сім’ями
(А.Капська, Н.Заверико); висвітлюються особливості роботи з родинами, які
виховують дитину з інвалідністю (Н.Грабовенко, І. Іванова); правовий аспект
соціального захисту даної категорії (Л.Дроздова та ін.); психологічна допомога
родині дитини з особливими потребами (Є.Волкова, С.Шаховська); питання
інклюзивної освіти (А.Колупаєва) [3, c. 419]. Втім, на нашу думку, питання
проблем сімей, які виховують дитину з особливими освітніми потребами, у
науковій літературі висвітлено недостатньо.
Для дитини зі стійкими порушеннями розвитку значення родини значно
зростає. З народженням дитини сім’я переживає сильний психологічний стрес,
що веде до змін структури, функціонування та взаємин у родині. Народження
дитини з аномаліями розвитку часто сприймається як катастрофа, руйнування
всіх життєвих планів. Наслідком цього стають сімейні конфлікти, розлучення,
відмова від дитини тощо. Збереження сім’ї, налагодження нормальних
взаємовідносин стає актуальною проблемою для дорослих її членів [3, с. 419].
Вивченню процесу адаптації до стресу сімей, які мають дітей з
порушеннями у розвитку, учені надають особливого значення. Детальну
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
16
періодизацію кризових станів емоційної сфери батьків запропонував
Е.Шухардт [4]:
1. Невизначеність (стан панічного жаху перед невідомим, шок, відчуття
краху «нормального» життя).
2. Визначеність (суперечність між розумінням проблеми на раціональному
рівні та заперечення її існування на емоційному).
3. Агресія (поява негативних почуттів, емоційних спалахів, гніву).
4. Активна, безрезультативна, хаотична діяльність (нераціональні спроби
опанувати безвихідь ситуації, пошук чудодійного зцілення).
5. Депресія (відчуття апатії, втоми, безвихідності, спустошеності, відчаю).
6. Прийняття проблеми (віднаходження нового сенсу життя).
7. Активізація (прийняття проблеми, розкриття внутрішнього потенціалу,
активна побудова та реалізація життєвих планів).
8. Солідарність (створення об’єднань з іншими батьками, які мають
аналогічні проблеми).
У сім’ях із неприйняттям дитини з особливими потребами ставлення батьків
характеризується її емоційним відторгненням, невмінням створювати ситуацію
спільної діяльності, неадекватним стилем виховання, недостатньою потребою
спілкування з дитиною, відсутністю взаємодопомоги, наявністю деструктивних
настанов. Найпоширенішими помилковими настановами батьків є: неприйняття
ситуації («За що мені таке?!»); перенесення провини на дитину («Безпорадна
істота! Стільки сил, грошей — усе безрезультатно!»); пошук винних («Це все
твоя «гнила» кров!»); фальшивий сором («Мені неприємно та соромно, що в
мене «ненормальна» дитина); синдром жертви («У мене немає життя!»);
комплекс провини («Це мене Бог покарав! Мій борг — спокутувати провину»);
самоприниження («Я завжди була нещаслива. Тільки зі мною може таке
трапитися!»); манія «особливості» («Наша родина особлива, не така, як усі»);
споживацькі потреби («Нам повинні усі йти назустріч – у нас таке горе!»);
«убивча» жалість («Ця дитина така безпорадна! Вона нікому не потрібна такою.
Без мене вона загине!»)
Наявність таких настанов призводить до погіршення родинного клімату,
зациклювання на власних проблемах, до почуття безвиході, створює напружену
емоційну атмосферу, підштовхує до непродуманих вчинків, порушує взаємини
між членами сім’ї, ускладнює ситуацію соціалізації дитини, виключає
співпрацю та підтримку, демонструє небажання батьків допомогти дитині.
Ставлення батьків до дітей з особливими потребами в цілому має такі
загальні риси: жалість, опіка, контроль, надмірна батьківська турбота,
надзвичайна відданість або ж має суперечливий характер і супроводжуватися
емоційним відторгненням хворої дитини, що може виявляється навіть у
жорстокому поводженні з нею.
Психологічні особливості прийняття батьками дітей із особливими
потребами можна поділити на адекватні та неадекватні. Під адекватним
прийняттям розуміють прийняття батьками особистості дитини з особливими
потребами такою, якою вона є, зі всіма її позитивними та негативними
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
17
індивідуально-психологічними рисами. Під неадекватним прийняттям мають на
увазі неприйняття батьками особистості такої дитини, її психологічне
відторгнення. Останнє проявляється у негативному ставленні до її потреб,
інтересів, до її розвитку, постійна тривога за неї, яку вони у будь-якому віці
сприймають як маленьку та беззахисну тощо) [2, с. 109].
Таким чином, наприкінці тез ми можемо дійти висновку про те, що
Проблеми дисгармонійності родинної атмосфери, неконструктивність моделей
дитячо-батьківських взаємин, неадекватність стилів виховання дітей з
відхиленнями у розвитку обумовлюються характером і ступенем вираженості
порушень у дитини, їх незворотністю, тривалістю; особистісними якостями
батьків, їхніми психологічними особливостями; родинними ціннісними
орієнтаціями; ступенем освіченості батьків; соціальним середовищем та
умовами, які перешкоджають реалізації батьками своїх виховних завдань тощо.
Успішність соціальної адаптації дитини з особливими потребами залежатиме
від оптимального виконання сім’єю низки специфічних функцій: емоційного
прийняття, реабілітаційної, корекційно-освітньої, адаптативної, функції
соціалізації, професійно-трудової, особистісно-орієнтованої, рекреаційної.
Список літератури
1. Майструк Н.О., Лучаківська А.Р. Проблеми сімей, що виховують дітей з
обмеженими фізичними можливостями в сучасній україні в контексті
соціальної роботи. – Режим доступу:
https://ela.kpi.ua/bitstream/123456789/5445/1/10%20-%203%287%29%20-
%2013.pdf
2. Макаренко О.М., Голубєва М.О., Джугля І.О. Психологічні особливості
батьківського ставлення до дітей із особливими потребами // Міжнародний
психіатричний, психотерапевтичний та психоаналітичний журнал. – 2017. –
№1, 2(35-36). – С. 107-110.
3. Соловйова Т. Соціально-педагогічна робота з сім’ями, які виховують
дитину з інвалідністю, в закладах дошкільної освіти // Педагогічні науки:
теорія, історія, інноваційні технології. – 2018. – № 5 (79). – С. 418-429.
4. Ткачева В.В. О некоторых проблемах семей, воспитывающих детей с
отклонениями в развитии // Дефектология. – 2010. – № 4. – С. 3-9.
https://ela.kpi.ua/bitstream/123456789/5445/1/10%20-%203%287%29%20-%2013.pdfhttps://ela.kpi.ua/bitstream/123456789/5445/1/10%20-%203%287%29%20-%2013.pdf
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
18
ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ТАКТИКИ У СПОРТІ
Задорожна Ольга Романівна кандидат наук з фізичного виховання та спорту
доцент кафедри теорії спорту та фізичної культури
Львівський державний університет фізичної культури
імені Івана Боберського
Тактика є одним з базових термінів, покладених в основу управління
змагальною діяльністю у різних видах спорту. Теоретичні основи тактики як
мистецтва вмілого використання власних технічних, фізичних та вольових
можливостей, з урахуванням особливостей підготовленості суперника та
конкретної ситуації, що склалася в сутичці та під час змагань, а також побудови
планів поєдинку були закладені у 60-70-х рр. минулого століття у працях зі
спортивної боротьби [3], фехтування та боксу [2]. У той час тактику розглядали
виключно через призму теорії і практики військової справи, проводячи
відповідні паралелі та аналогії. Головними термінами, якими послуговувалися
науковці, були «стратегія» і «тактика». Перша уособлювала найвищий вищий
рівень знань і практичної діяльності, що забезпечує досягнення заданих цілей
на основі реалізації найважливіших закономірностей, що діють в конкретній
області, постановки відповідних завдань, вибору форм, засобів, шляхів і
методів їх вирішення [5]. Друга завжди була підпорядкована першій та
означала теорію і практику організації та проведення спеціалізованої
діяльності для досягнень цілей в конкретних конфліктних ситуаціях на підставі
принципів, схем і норм поведінки, сформульованих виходячи з певних правил
[5]. Л. Г. Рижкова [6] зазначає, що більшість досліджень того часу мали
практично єдині теоретичні основи в розумінні тактики як мистецтва створення
і використання сприятливих ситуацій, а також ефективного застосування
прийомів нападу і оборони або побудови планів поєдинку. Натомість якісні
зміни в уявленнях про тактику відбулися під впливом ідей та розробок щодо
рефлексивного аналізу конфлікту, учасники якого відображають в своєму
мисленні міркування один одного. Найбільш значущими з цієї точки зору були
дослідження В. С. Келлера у фехтуванні [2] та А. Н. Ленца у спортивній
боротьбі [3].
Розвиток спортивної науки загалом та розширення кола емпіричних знань
що управління поведінкою суперника у конфліктній взаємодії призвели до
появи великої кількості робіт, у яких розгляд тактики не обмежувався
виключно теорією війни. Призмами, крізь які автори інтерпретували тактику,
були різні теорії: предметно-перетворювальна, або теорія індивідуальної
діяльності, прийняття рішень, інформації [1, 2, 3, 6]. При цьому розуміння
тактики крізь призму теорії війни, запропоноване В. С. Келлером [2] до
сьогодні залишається фундаментальним.
Нагромадження великого масиву емпіричних та теоретичних знань
призвело до появи великої кількості визначень терміну «тактика». Аналіз
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
19
досліджень упродовж останніх десяти-п’ятнадцяти років свідчить про те, що
все рідше автори послуговуються тлумаченням тактики як теорії та практики
організації та проведення спеціалізованої діяльності [5]. Значно частіше
науковці застосовують вужчі дефініції, такі як «тактика змагальної діяльності»,
«тактика поєдинку», «тактика прийому».
На думку В. В. Гожина [1], різноманіття визначень понять тактики у спорті
пов’язано із суб’єктивним сприйняттям авторів її визначальної ланки. У
більшості робіт сприйняття тактики як теорії і практики організації та
проведення спеціалізованої діяльності звужується до цілеспрямованих способів
використання технічних прийомів в тактичних діях для вирішення змагальних
завдань з урахуванням правил змагань, позитивних і негативних характеристик
підготовленості (своєї, партнерів і противника), а також умов середовища [6].
Це визначення використовується як базове для розуміння терміну «тактика
змагальної діяльності». Певною мірою його можна вважати універсальним для
спорту загалом. Проте інші дефініції, притаманні для різних видів спорту, у
тому числі спортивних єдиноборств, все частіше суперечать одна одній. Якщо у
70-х рр. «стратегія» позиціонувалася виключно як директива, «тактика» як
спосіб її виконання [7], то сьогодні однозначної відповіді на запитання, що є
стратегією, а що тактикою, немає.
У різні роки авторами були здійснені спроби узагальнення та класифікації
обидвох термінів, проте уніфікований підхід знайдено не було. Більше того, у
значній кількості науково-методичних джерел поняття тактики часто
ототожнюється з тактичною підготовкою, тактичною підготовленістю та
індивідуальним стилем змагальної діяльності. Аналіз науково-методичної
літератури з питань тактичної підготовки та тактичної підготовленості вказує
на наявність двох визначень тактики. У більш широкому розумінні тактика
представляє собою теорію і практику підготовки, організації та проведення
спеціалізованої діяльності для досягнення цілей в конкретних конфліктних
ситуаціях на підставі принципів, схем і норм поведінки, сформульованих
виходячи з певних правил [2]. З цієї точки зору тактику частково можна
розглядати як окремий розділ конфліктної діяльності. Однак у соціальній
психології конфлікт розглядається дещо ширше та відображає 1) зіткнення
різноспрямованих сил, інтересів, цінностей, поглядів, позицій, думок, суб’єктів
взаємодії; 2) суперечність, яка виникає між людьми у зв’язку з вирішенням тих
або інших питань соціального й особистого життя; 3) прагнення однієї сторони
утвердити свою позицію, в той чай як інша сторона протестує проти
неправильної оцінки її діяльності; 4) суперечність, яка важко вирішується і
пов’язана з гострими емоційними переживаннями. Водночас В. С. Келлер
наголошує, що такі варіанти трактування поняття конфлікту недоцільно
екстраполювати на спортивну діяльність загалом та спортивні єдиноборства
зокрема. Враховуючи наявність конфліктної взаємодії між спортсменами у
процесі окремого поєдинку або змагань загалом, він пропонує визначати
тактику як цілеспрямовані способи використання технічних прийомів в
тактичних діях для вирішення змагальних завдань з урахуванням правил
змагань, позитивних і негативних характеристик підготовленості (своєї,
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
20
партнерів та суперника), а також умов середовища [2]. За таких умов тактика
трансформує індивідуальну діяльність у конфліктну.
Використання різних дефініцій, підміна понять, необґрунтоване
виокремлення одних та абстрагування від інших, на нашу думку, створюють
серйозні перешкоди для формування та розвитку тактичної майстерності
спортсменів. Ефективне удосконалення останньої можливе лише у випадку
розгляду тактики як цілісної системи. Найбільш вдалою з цієї точки зору, на
нашу думку, була спроба Г. С. Туманяна [7] уніфікувати співвідношення
термінів «стратегія» і «тактика». Першим висновком автора був такий:
стратегія і тактика завжди існують разом на чотирьох рівнях – на рівні
виконання конкретних технічних прийомів, на рівні поєдинку, на рівні турніру,
на рівні системи змагань. Другий висновок стосувався сфери прояву стратегії і
тактики – автор переконаний, що обидві є видами діяльності спортсмена.
Незважаючи на те, що ці висновки були зроблені на підставі аналізу
особливостей змагальної діяльності у спортивній боротьбі, вважаємо
можливою їх екстраполяцію на інші види спортивних єдиноборств. Схожої
думки дотримуються М. М. Ковилін та А. А. Передельський [4], інтерпретуючи
тактику як специфічну діяльність, що є продуктом тактичного мислення.
Водночас автори акцентують увагу на тому, шо існування тактики не може
обмежуватися виключно сферою специфічної діяльності. Вона відображається
у тактичному мисленні, тактичній діяльності, тактичному плануванні.
Виходячи з вище наведеного, можна зробити висновок, що тактика є не
лише багаторівневим, а й багатовимірним явищем. Сьогодні найбільш
дослідженими є рівні: тактичної взаємодії з суперником (використання
технічного прийому у конкретний момент поєдинку), поєдинку (вибір
індивідуального стилю змагальної діяльності) та, частково, рівень змагань. При
цьому тактика на рівні системи змагань залишається поза увагою науковців.
Водночас не вирішеною залишається проблема розгляду тактики як цілісної
системи, для якої характерна наявність структурних елементів,
закономірностей та взаємозв’язків між ними, площин існування та рівнів
реалізації. Більше того, інтерпретація тактики як базового терміну управління
змагальною діяльністю спортсменів потребує переосмислення з урахуванням
багатьох чинників: комерціалізації спорту, зростання соціальної значущості
перемог на змаганнях різного рівня, не обмежуючись Іграми Олімпіад,
підвищення конкуренції на світовій арені, особливостей комплектування складу
учасників Ігор Олімпіад, розширення календаря змагань тощо.
Список літератури
1. Гожин В. В. Основные тенденции технико-тактической направленности тренировочного процесса в спортивной борьбе // Теория и практика физической
культуры. – 2009.
2. Келлер В. С. Исследование деятельности спортсменов в вариативных конфликтных ситуациях [Текст] : Автореферат дис. на соискание ученой
степени доктора педагогических наук. (13.00.04) // Гос. центр. ин-т физ.
культуры. – Москва : [б. и.], 1975. – 32 с.
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
21
3. Ленц А. Н. Тактика в спортивной борьбе // М. : Физкультура и спорт, 1967. – 214 с.
4. Передельский А. А., Ковылин М. М. Поединок – основной метод педагогики единоборств // Теория и практика физ. культуры. – 2014. – № 11. –
0,17 п.л.
5. Платонов В. Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и ее практические приложения : учеб-ник [для тренеров] : в 2 кн.
Киев. Олимп. лит., – 2015. – Т 1. – 680 с.
6. Рыжкова Л. Г. Тактическая информация о построении схваток, ситуационных компонентах подготовки и применения действий в поединке
фехтовальщиков // Теория и практика физ. культуры. – 2009. – № 11. – С. 79–80.
7. Туманян, Г. С. Стратегия подготовки чемпионов : настольная книга тренера // Москва : Советский спорт, 2006. – 496 с.
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
22
ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ ЕКСПЕРТІВ З
АКРЕДИТАЦІЇ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ В УКРАЇНІ
Анна Гелеш кандидат історичних наук
заступник начальника навчально-методичного відділу
Національного університету «Львівська політехніка»
У сфері вищої освіти України, що сформувалася за останні роки, кожен
заклад вищої освіти (ЗВО) для того, щоб забезпечити отримання студентом
дипломів державного зразка повинен проходити процедуру акредитації, що є
одним із основних інструментів зовнішнього забезпечення якості вищої освіти.
Зовнішнє забезпечення якості вищої освіти є вимогою сучасності, ключовим
принципом Болонської декларації та незаперечним пріоритетом для
академічної спільноти і державної освітньої політики країн Європи та інших
розвинених країн світу.
Закон України «Про вищу освіту» [1] визначає акредитацію як процедуру
оцінювання освітньої програми та/або освітньої діяльності ЗВО за цією
програмою на предмет відповідності стандарту вищої освіти, спроможності
виконати вимоги стандарту та досягти заявлених у програмі результатів
навчання відповідно до критеріїв оцінювання якості освітньої програми з
урахуванням стандартів і рекомендацій із забезпечення якості в Європейському
просторі вищої освіти [2, 3]. До недавнього часу в Україні не існувало системи
зовнішнього забезпечення якості вищої освіти, а акредитацію освітніх програм
здійснювало Міністерство освіти і науки України. На сьогодні ключовим
органом цієї процедури є Національне агентство із забезпечення якості вищої
освіти (Національне агентство), створення якого передбачено Законом України
«Про вищу освіту» [1].
Відповідно до положення «Про акредитацію освітніх програм, за якими
здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти», розробленого Національним
агентством акредитаційна експертиза складається з декількох етапів, одним з
яких є формування незалежної експертної групи. Експертна група формується у
складі трьох осіб із рівноправно залучених представників освіти, студентства та
бізнесу. Основними завданнями, що поставлені перед експертною групою є:
вивчення відомостей про самооцінювання, доданих до них матеріалів та інших
матеріалів, що стосується освітньої програми та діяльності ЗВО за цією
програмою; виїзд до ЗВО з метою уточнення фактів, вказаних у відомостях про
самооцінювання, опитування представників заінтересованих сторін про освітню
програму та діяльність ЗВО за цією програмою; формування рекомендацій
щодо вдосконалення якості освітньої діяльності за цією програмою, а також
складання звіту про результати акредитаційної експертизи.
З огляду на це, перед Національним агентством постала проблема добору
експертів з акредитації освітніх програм з усіх спеціальностей, які володіють
потрібними знаннями, уміннями та навичками, що дають їм змогу ефективно
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
23
здійснювати оцінювання якості освітніх програм та освітньої діяльності ЗВО за
цими програмами, а також розробляти рекомендації щодо покращення якості
вищої освіти.
На сьогодні в Україні вже існує окремий досвід підготовки експертів з
акредитації освітніх програм, яка здійснюється Національним агентством. З
2019 року Національним агентством розроблено програму навчання та
тестування експертів на предмет наявних в них знань і вмінь, потрібних для
проведення акредитаційної експертизи. Програма складається із двох частин:
лекційний курс на платформі Prometheus «Експерт з акредитації освітніх
програм: онлайн тренінг» та очний тренінг з тестом опісля для кандидатів, які
були допущені до навчання та успішно пройшли тест на платформі Prometheus.
Лекційний курс на платформі Prometheus представлений у вигляді
презентацій складається з трьох модулів, які охоплюють такі основні теми:
Європейські стандарти і практики, нормативний контекст, права та обов’язки
експертів, акредитаційна експертиза та критерії оцінювання якості освітньої
програми (критерій 1-10). Завершальним етапом лекційного курсу є онлайн
тест, який складається із 50 питань та оцінюється за 100 бальною шкалою
(мінімальний прохідний бал становить не менше 80 балів) та сертифікація.
Для проведення очних тренінгів Національним агентством було
підготовлено кваліфікованих тренерів, які проводять навчання. Впродовж двох
днів очного тренінгу кандидатів в експерти навчають:
аналізувати відомості про самооцінювання, які подають ЗВО;
планувати акредитаційний візит на основі аналізу відомостей про самооцінювання, складати програму візиту;
ідентифікувати проблемні моменти (конфліктні ситуації), які можуть виникати під час проведення виїзної акредитаційної експертизи у ЗВО;
підсумовувати судження про освітню програму у звіті з акредитаційної експертизи і надавати оцінку відповідно до критеріїв;
надавати консультації представниками ЗВО щодо покращення якості їх освітньої програми та діяльності ЗВО за цією програмою;
правил етичної поведінки експерта під час виїзної акредитаційної експертизи, зокрема щодо спілкування, зовнішнього вигляду тощо.
Зазначимо, що під час тренінгу тренери використовують різноманітні
форми та методи навчання, зокрема кейси, групова робота із ідентифікації
поставлених завдань, симуляції тощо.
В результаті, претендентів, які успішно пройшли всі етапи навчання та
зарекомендували себе як потенційно професійні експерти з акредитації освітніх
програм, Національним агентством проводиться засідання, на якому
приймається рішення про включення їх у додаток до реєстру експертів з
акредитації освітніх програм.
Зважаючи на те, що упродовж вересня-грудня 2019 року вже відбулися
перші акредитаційні експертизи освітніх програм ЗВО України за новою
системою, більшість експертів мали можливість застосувати отримані знання
на практиці під час роботи в експертних групах. З метою визначення
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
24
ефективності навчання експертів, організації нового акредитаційного процесу,
підтримки Національного агентства, а також виявлення найважливіших
проблемних питань та шляхів вдосконалення підбору і роботи експертних груп,
спільно з членами Національного агентства, автором проведено опитування
серед експертів. У дослідженні взяло участь 256 експертів з різних областей
України із числа здобувачів та представників освіти, які були включені до
складу експертних груп та проводили акредитаційні експертизи освітніх
програм.
Одним із суттєвих завдань анкетування було визначення рівня корисності
проведеного навчання для експертів. Відповідно до отриманих даних
визначено, що в цілому навчання для експертів було корисним (Рис. 1.).
Рис. 1. Оцінка рівня корисності навчання експертів з акредитації освітніх
програм
Так, 51,2% респондентів визначають проведене навчання Національним
агентством дуже корисним, 25,4 % та 16,4% - трошки нижчий рівень
корисності. Як позитивний факт можна відмітите те, що ніхто з респондентів не
вважає, що навчання для експертів це марно витрачений час.
Таким чином, автором доведено, що навчання експертів з акредитації
освітніх програм є корисним та необхідним, а дана тематика є актуальною і
потребуючою у проведенні подальших досліджень. В подальшому планується
опублікувати результати дослідження в повному обсязі, на основі яких
узагальнити пропозиції і коментарі респондентів та розробити рекомендації
щодо вдосконалення системи підготовки експертів з акредитації освітніх
програм.
Список літератури:
1. Закон України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 р. № 1556-VII [Електронний документ] // Відомості Верховної Ради України. – 2014. – № 37-
38. – С. 2716. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-
18/ed20150529.
2. Положення «Про акредитацію освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» від 11.07.2019 р. № 977, зареєстроване в
Міністерстві юстиції України 08.08.2019 р. за № 880/33851.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18/ed20150529https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18/ed20150529
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
25
3. Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти [ESG], ухвалено на Міністерській конференції у Єревані
14-15 травня 2015 р.
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
26
СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ НАУКИ В
ПРАКТИКУ
Логвіна-Бик Тетяна Анатоліївна к.пед.н., доцент
Мелітопольський державний педагогічний університет
імені Богдана Хмельницького
Бик Наталя Володимирівна магістр практичної психології
Мелітопольський державний педагогічний університет
імені Богдана Хмельницького
В даний час в сучасній науковій картині світу відбуваються кардинальні
зміни, які вимагають переглянути існуючий світогляд та її соціально-
гуманітарну складову. Розвиток цивілізації сприяє виникненню спочатку
інтегрованих міжгалузевих технологій, а в даний час – надгалузевих
технологій, прикладами яких є інформаційні технології та нанотехнології.
Інтеграція та інтернаціоналізація освітніх систем сприяє взаємопроникненню
культур, обміну інформацією та досвідом, науковою та академічною
мобільністю, що веде до можливості використання і оволодіння різноманітними
педагогічними концепціями та методиками, взаємне визнання дипломів. З
іншого боку, глобалізації властива така універсалізація, що часто веде до
дестабілізації національно-державних освітніх систем.
Як зазначає Mezirow J., що зміни перетворення – це найбільш ефективний
процес навчання, який включає в себе усвідомлення шляхів, в яких
невисловлені припущення обмежують і спотворюють способи, за допомогою
яких ми здобуваємо сенс з оточуючого нас світу [4]. Ці невисловлені
припущення мають два виміри: 1. Звички, очікування, які служать фільтрами
для формування обмеження або зміни значення сприйняття індивідом. 2. Точки
зору, переконання, судження, відносини. У зв'язку зі стрімким розвитком науки
і техніки, зростанням знань в розвинених країнах, затребуваністю у
висококваліфікованих кадрах, їх мобільністю, виникає явище «економіки
знань». Освіта стає підлеглою логіці маркетизації, і Burge Roberts вважає, що
соціальні можливості впливають на мотивацію навчання.
Burge Roberts виділив п'ять характеристик учнів, які існують у всіх типах
навчального середовища: 1. Мотиваційні спонукання до дії. 2. Стадія розвитку.
3. Гендерні відмінності. 4. Відмінності в культурі. 5. Стилі навчання [3].
Освітня політика в системі освіти повинна бути спрямована на високу якість
освітніх послуг на базі інтеграції наукового і освітнього процесів, використання
різних методів навчання сучасної вищої освіти, розвиток дистанційного і
мережевого навчання; якісне навчально-методичне забезпечення і сучасна
матеріально-технічна база; чітка професійна орієнтація, яка забезпечує високий
попит на випускників; високий рівень самостійності в навчанні та активна
MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE
27
участь студентів у науково-дослідній роботі; можливість різнобічного розвитку
студентів та викладачів; вдосконалення механізмів та інфраструктури
підвищення кваліфікації та перепідготовки викладацьких кадрів. Що стосується
освіти, то існує поняття «освітнього ландшафту», тобто освітнього простору,
заснованого на різнорідних компонентах, які не прив'язані до території, які не
знають державних кордонів, не пов'язані історичними рамками минулого,
теперішнього або майбутнього. Це структура, яка постійно рухається і
неоднорідна за своїм складом. Найближче поняття до розуміння освітнього
ландшафту – це дистанційні та мережеві структури навчання, альтернативні
форми навчання, неформальна освіта [1].
Освіта в значній мірі стандартизується, набуваючи транскордонні та
транскультурні хар�