1 Тростянецький район Територія - 0,9 тис. км 2 На території району знаходиться 37 населених пунктів. Кількість населення – 38,7 тис. осіб, Сільського – 30,8 тис. осіб Міського – 7,8 тис. осіб Річка: Південний Буг Адміністративний центр району – смт Тростянець Телефонний код : 0-4343 Мапа району Герб району Прапор району Ми просимо всіх у наш край завітати, З хлібом та сіллю зустрінемо вас! В нас слово і пісня веселкою грають, І справи й звитяги – козацькі у нас! Селище міського типу Тростянець, як і багато інших населених пунктів, що розкинулися на цій мальовничій подільській землі, мають героїчну і водночас трагічну історію. Край пам’ятає руйнівні татарські набіги, польське панування, революції, страшний голодомор, репресії, воєнне лихоліття. Та якою б гіркою і болючою не була історія, для багатьох поколінь тростянчан – це ціла біографія, в яку вписано чимало яскравих сторінок трудової звитяги та ратних подвигів. Тож тут завжди пам’ятають і збирають усе до крупинки чим жила рідна земля і хто творив її майбутнє. На карті сучасної Вінниччини обриси Тростянецького району нагадують крилатого птаха в польоті, а серце його – Тростянець. Тростянеччина межує на півночі з Гайсинським, на сході – Теплицьким, на півдні – Бершадським та Чечельницьким, на заході – з Тульчинським і Крижопільським районами Вінниччини.
Transcript
1
Тростянецький район Територія - 0,9 тис. км2
На території району знаходиться 37 населених пунктів.
Кількість населення – 38,7 тис. осіб,
Сільського – 30,8 тис. осіб
Міського – 7,8 тис. осіб
Річка: Південний Буг
Адміністративний центр району – смт Тростянець
Телефонний код : 0-4343
Мапа району
Герб району
Прапор району
Ми просимо всіх у наш край завітати,
З хлібом та сіллю зустрінемо вас!
В нас слово і пісня веселкою грають,
І справи й звитяги – козацькі у нас!
Селище міського типу Тростянець, як і багато інших населених пунктів, що розкинулися на цій мальовничій подільській землі, мають героїчну і водночас трагічну історію. Край пам’ятає руйнівні татарські набіги, польське панування, революції, страшний голодомор, репресії, воєнне лихоліття. Та якою б гіркою і болючою не була історія, для багатьох поколінь тростянчан – це ціла біографія, в яку вписано чимало яскравих сторінок трудової звитяги та ратних подвигів. Тож тут завжди пам’ятають і збирають усе до крупинки чим жила рідна земля і хто творив її майбутнє.
На карті сучасної Вінниччини обриси Тростянецького району нагадують крилатого птаха в польоті, а серце його – Тростянець.
Тростянеччина межує на півночі з Гайсинським, на сході – Теплицьким, на півдні – Бершадським та Чечельницьким, на заході – з Тульчинським і Крижопільським районами Вінниччини.
2
Край розташований у межах Подільської височини, в південно-східній частині Вінницької області, на заході центральної частини України. Унікальність географічного положення регіону визначається як природно-кліматичними умовами правобережної лісостепової зони України, так і відносно рівновіддаленістю від її головних промислово-економічних і торгових центрів.
Водну мережу району становить річка Південний Буг з притоками Сільницею, Тростянцем, Бережанкою, Собом та 69 ставків, водне дзеркало яких становить 844 га. Всього територією краю протікає 15 річок. Південний Буг несе свої води в північно-східній частині регіону біля сіл Четвертинівка, Скибинці, Митківка, Тростянчик, Глибочок на якій побудована і функціонує Глибочанська ГЕС. В надрах землі краю є певний запас мінеральних вод.
З корисних копалин тут добувають граніт, глину, пісок. Глиняні кар’єри працюють у селах Тростянчик, Гордіївка, Савинці, Ободівка, Ілляшівка; піщані та гранітні – Ладижин, Летківка, Губник та Четвертинівка. Клімат регіону помірно-континентальний з вологою нестійкою зимою і теплим літом.
У цьому мальовничому краї зосереджено 24 об’єкти природно-заповідного фонду, в т.ч. 3 загальнодержавного значення: «Гайдамацька балка» на території Ободівської сільської ради, Цибулівське лісництво; красивий Верхівський та Ободівський ландшафтні парки, де ростуть рідкісні дерева – бархат амурський, береза, дуб червоний, тощо; 4 заказники та 12 пам’яток природи місцевого значення; 5 заповідних урочищ.
Окрасою Тростянеччини є ставок «Тростянецький», який визнано об’єктом природно-заповідного фонду. Він вважається орнітологічним заказником місцевого значення.
Та окрім гарного відпочинку на природі, Тростянецька земля буде надзвичайно цікавою для шанувальників археології, адже тут виявлено чимало стародавніх поселень, курганів, могильників різних історичних епох і культур.
Дані археологічних розкопок підтверджують, що вперше територію Тростянеччини заселяли племена ще в період неоліту (8-5 тис. років до н.е.). Відомі в краї три неолітичні стоянки, дві з яких – біля Ладижина та найбільше, площею 300 м2, поблизу с. Скибинці. Його визнано найвизначнішою пам’яткою неолітичної бугодністровської культури в Україні. Тут виявлено залишки жител, речовий інвентар та кремнієві знаряддя.
На теренах краю з 1959 р. проводяться археологічні дослідження залишків трипільської культури (3 тис. років до н.е.). Цікавими та багатими на археологічні знахідки стали трипільські поселення біля Ладижина, Тростянця сіл Гордіївка та Оляниця.
А біля сіл Буди, Четвертинівка, Глибочок, Гордіївка, Тростянчик археологами виявлено велику кількість могильників та поселень епохи бронзи.
Найбільший курганний могильник біля с. Гордіївка розташований на гребневі водороздільного підвищення між двома притоками річки Південний Буг. Його площа 1,5 га. Вік гордіївських курганів відноситься до періоду середньої та пізньої бронзи (XIV-ІХ ст. до н.е.).
Значну частину колекції прадавнього золота обласного краєзнавчого музею складають саме знахідки із розкопок цього курганного могильника. Це найстародавніше золото, яке зараз є в Україні і Європі.
Вражає багатство поховального інвентарю. Незважаючи на пограбування ще в давні часи, у похованнях було знайдено чималу кількість прикрас із золота, електра, бронзи, бурштину, бронзових ножів (до речі, колекція ножів у Вінницькому краєзнавчому музеї – одна з найбільших у Європі), бронзових та кістяних деталей кінської збруї, глиняного посуду. Знайдені речі унікальні за своєю різноманітністю форм, багатством орнаменту та рівнем технології їх
3
виготовлення. Високохудожній орнамент, що прикрашає знахідки, свідчить про неабиякий художній смак і хист стародавніх ювелірів.
Найчисельнішу групу знахідок складають прикраси. Це – шпильки, браслети та анклети (ножні браслети), скроневі кільця, персні та намиста. Останні становлять окрему групу. В похованнях знайдено понад тисячу ювелірних виробів у вигляді бурштинових намистин і підвісок, різних за формою і розмірами. Музейне зібрання виробів з цього коштовного каменю є однією з найбільших археологічних колекцій у Європі.
Археологічна культура, поховання якої були досліджені в гордіївських курганах, не має аналогів в Україні. Вона, можливо, відноситься до найбільш східної групи, так званої курганної культури. Ця культура датується ХІV-ІХ ст. до н. е. і була розповсюджена на території Центральної Європи.
Розкопані в Тростянецькому районі і поселення раннього залізного віку, який ще називають передскіфським часом (Ладижин, Ободівка, Тростянчик) та скіфські кургани УІІ – до початку ІІ ст. до н.е. (Четвертинівка).
Епоху ІІ-V ст. н.е. представляють пам’ятки черняхівської культури (Оляниця, Скибинці, Тростянчик, Тростянець, Глибочок, Ладижин), де знайдено чорно-коричневу ліпну кераміку, сіру гончарну кераміку, прясла, жорна, кістки тварин. Про значні міжгосподарські та торговельні зв’язки черняхівських племен з країнами Середземномор’я свідчать знахідки великої кількості римських та грецьких монет і виробів.
Велику наукову цінність має стародавнє поселення біля с. Скибинці, де під час археологічних розкопок археологи виявили залишки культур різних періодів: бугодністровської, трипільської черняхівської, епохи бронзи, і нарешті – залишки слов’янського поселення.
З комплексу археологічних знахідок, вирізняються житла з кам’яними печами, посудом, та господарськими ямами, заповненими керамікою. Скибинецькі знахідки, на думку науковців, підтверджують існування на території Побужжя племені антів.
Тут також знайдено литу пластину із зображенням лева в профіль та повернутого у фас. Крім високого рівня художньої майстерності лев цінний і тим, що окремі його частини були заповнені кольоровою емаллю. Пластина виготовлена способом лиття у формі.
Ранньослов’янське поселення У-УІ ст. розташоване в урочищі «Половичі» поблизу Тростянця та м. Ладижина. Пізніше в цих місцях селилися племена уличів, чия територія проживання межувала з Диким полем. Далекі предки вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Земля оброблялася кістяною сохою.
Всього на території району налічується 24 пам’ятки археології, 66 – історії, 2 – архітектури, 2 – культури.
Мальовниче село Четвертинівка – своєрідна візитівка славного козацького минулого Тростянецького району. Розташоване воно за 12 км. на північний схід від райцентру по праву сторону Південного Бугу на обох берегах невеличкої притоки Батіг. Поселення увійшло в історію України завдяки знаменитій Батозькій битві (травень 1652 р.) між селянсько-козацькими загонами під проводом Б. Хмельницького і шляхетськими військами коронного гетьмана М. Калиновського, яка закінчилася цілковитим розгромом 30-тисячного польського війська.
4
Місце битви, згідно з опублікованими джерелами, розгорнулося фактично на території укріпленого польського табору поблизу поселення Батіг, яке розташовувалося у Брацлавському воєводстві. У XVI ст. поселення належало князям Четвертинським, від яких через шлюбні зв'язки перейшло до князя Януша Збаразького. Згодом належало родині Слупичів. Як укріплене поселення згадується у 1640-х роках.
Окрім близько 20 тис. вояків, М. Калиновський зосередив тут 12 тис. кінноти і 8 тис. жовнірів. Але наступ козацьких полків був надзвичайно рішучий і стрімкий. Бій тривав цілий день і закінчився повним розгромом ворога.
Польські загарбники мусили спішно покинути територію Гетьманщини, в певних пунктах якої вони стояли за умовами Білоцерківського миру, і кордон знову проліг по річці Случ, як і за умовами Зборівської угоди 1649 р.
Батозька битва була зразком мужності і військового мистецтва повсталих народних мас, а також вершиною воєнного таланту і майстерності Богдана Хмельницького. Перемогу на Батозькому полі сучасники порівнювали з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами під Каннами у 216 р. до н. е. У с. Четвертинівка нині працює музейний комплекс «Батозька битва», який рішенням сесії Вінницької обласної ради: «Про підсумки обласного конкурсу «Сім чудес Вінниччини», визнано «Перлиною Поділля».
Тут є на що подивитися. Турботливо доглянута Богданова криниця, з якої, за переказами, козаки пили воду. Можна побачити козацький камінь якраз на тому місці, де козаки вбрід переходили річку, побувати у Кривавому яру, по якому, як свідчить історія, текла кров і козаків, і шляхтичів. Та історичний маршрут починається від обеліска Козацької слави, збудованого вдячними нащадками на честь 350-річчя Батозької битви.
Перша документальна згадка про районний центр краю – Тростянець датується 1598 р. За переказами, стародавнє поселення існувало і раніше на південний захід від сучасного, але його пограбували і вщент спалили іноземні завойовники. Згодом люди осіли на теперішньому місці, у долині річки Нетеки. Новому поселенню спочатку дали назву Адамгород, але невдовзі повернули стару, яка, очевидно, походить від слів «тростина», «трясовина», бо місцевість у долині була дійсно досить заболочена і густо вкрита очеретом.
Через село пролягав відомий Шпаків тракт, що сполучав північно-західні райони України з узбережжям Чорного моря. 29 разів цією широкою дорогою здійснювали набіги на Тростянець загони турків і татар. Відомо, що вже 1629 р. жителі Тростянця платили податки з 765 димів.
У першій половині ХVІІ ст. Тростянець неодноразово переходив від одного власника до іншого (Вишневецькі, Потоцькі, Собанські). Його мешканці в основному були кріпаками. Поміщицький гніт призводив до втечі кріпаків з маєтку. Тому чимало з них брали участь у Визвольній війні українського народу проти польської шляхти.
1649 р. Тростянець увійшов до складу Брацлавського полку. З 1797 р., згідно з новим адміністративним поділом, містечко увійшло до Брацлавського повіту Подільської губернії.
У 90-х рр. XVIІІ ст. тут діяли два винокурні заводи, 1834 р. став до ладу цукровий завод Потоцького – один з перших заводів на Поділлі. Пізніше збудували млин, олійню, крупорушку.
Собор Різдва Богородиці с.Четвертинівка
5
1861 р. у Тростянці було реконструйовано цукровий завод і він завдяки цьому став одним з найбільших в Україні. На ньому працювало 270 робітників. Завод виробляв 80 тис. пудів цукру на рік. Підприємство було спільною власністю французького акціонерного товариства та російських підприємців. Керував ним француз Георг Каміл Транкуа. Через три роки (1864 р.) товариство купило ще й винокурний завод, розташований неподалік, та обладнало його під виробництво спирту з меляси основного підприємства, який почав виробляти до 100 тис. декалітрів спирту на рік.
1884 р. до містечка від залізничної станції Демківка провели залізничну колію, яка зв’язала Тростянець з магістраллю Одеса-Київ. Працювали друкарня та палітурна майстерня.
Відомо, що в кінці ХІХ ст. у Тростянці (з передмістями Витягайлівкою та Качурівкою) мешкало 3338 православних, 78 католиків, 3 сектанти-розкольники, 1573 євреїв – всього 5052 мешканців. Тут знаходилося волосне управління, поштово-телеграфна контора, функціонували міська лікарня та лікарня при цукровому заводі. Діяли дві церковно-парафіяльні школи, двокласне училище при цукровому заводі та три єврейські молитовні школи. При училищі відкрили першу бібліотеку.
Радянську владу в Тростянці встановлено в січні 1918 р. У період громадянської війни Тростянець неодноразово ставав місцем запеклих боїв. Перебував він під владою німецько-австрійських окупантів, Директорії та більшовиків. На початку травня 1919 р. за закликом Постника, воєнрука Савинецького волревкому, селяни сіл Демківка, Олександрівка, Летківка, Капустяни, Китайгород, Козинці, Савинці та ін. повстали проти влади більшовиків. Одночасно до повстанського руху, під проводом Древіцького, «народного військового комісара», вчителя за професією, приєдналися й мешканці Тростянця, а також деякі червоноармійці – росіяни.
Головою Тростянецького повстанського комітету був Касіян Карлович Вознюк, колишній директор гімназії. Та вже у кінці травня 1919 р. повстання було жорстоко придушене більшовицькими каральними частинами. Понад 400 жителів були по-звірячому закатовані і страчені, їх майно пограбовано.
У краї розпочалося повсюдне встановлення радянських порядків, відновлення та будівництво заводів, закладів соціально-культурної сфери, створення колгоспів.
Страшним лихом для жителів району став голод 1932-1933 рр. З’явилися активісти, які вдень з гострими довгими штиками ходили дворами у пошуках прихованого хліба, картоплі, буряків, забираючи майже всю їжу і навіть одяг. А вночі під дулами гвинтівок забирали з домівок «ворогів народу». Лише в селищі Тростянець від голоду померло близько 400 мешканців. Відомо, що у травні 1933 р., у самий пік голодомору в село Паланки приїхав секретар райкому партії Горохов. До нього звернулися колгоспники, які в цей час проривали буряки, і почали просити допомоги. Горохов цинічно відповів: «Вы лодыри, бездельники, не хотите работать, поэтому пухнете и подыхаете. Лодырям мы помогать не будем, а наоборот – поможем вам подохнуть». Такою жорстокою і цинічною влада була всюди. Не оминули район і сталінські репресії.
Особливим трагізмом в історії краю відзначаються й роки Великої Вітчизняної війни. 25 липня 1941 р. фашисти окупували Тростянець. Десятки людей було закатовано, сотні відправлено до таборів смерті, понад 460 юнаків та дівчат вивезено до фашистської Німеччини.
Майже 20 тисяч тростянчан воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, понад 5 тис. з них загинули. За героїзм і мужність багатьох нагороджено орденами і медалями, 6 стали Героями Радянського Союзу: Мазур Трифон Григорович (с. Савинці), Могильчак Іван Лазарович (с. Демидівка), Надутий Михайло Іванович (с. Цибулівка), Наконечний Анатолій Гаврилович (м. Ладижин), Смовзюк Леонтій Семенович (с. Скибинці), Сокур Петро Трохимович з (с. Демківка). Тимофій Омелянович Грубий став Повним кавалером орденів Слави.
6
У населених пунктах краю споруджені пам’ятники і меморіальні комплекси загиблим воїнам у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. В смт Тростянець споруджено меморіали пам’яті загиблим в роки революції, громадянської і Великої Вітчизняної воєн, жертвам політичних репресій і голодоморів, воїнам - інтернаціоналістам. В с. Цибулівка знаходиться меморіальний комплекс пам’яті євреїв, які загинули від рук гітлерівських загарбників 1941 р. в місцевому гетто.
Сьогодні в краї добре розвинута харчова галузь, що представлена шістьма підприємствами: ВАТ «Тростянецький м’ясокомбінат», ДП «Тростянецький спиртовий завод», АТЗТ «Тростянецький молочний завод», ЗАТ «Капустянський цукор», ТОВ Агрофірма «Ободівський цукор», ТОВ «Тростянецький міжгосподарський комбікормовий завод», які виробляють м’ясо і субпродукти, ковбасні вироби, цукор-пісок, спирт ректифікований, цільномолочну продукцію, масло тваринне, казеїн. ВАТ «Тростянецьке РП «Агромаш» проводить ремонт сільськогосподарської техніки. З сільськогосподарських культур вирощуються зернові, цукрові буряки, соняшник, соя та ріпак.
У Тростянці діють районний Будинок культури, спорткомплекс «Колос», музична школа.
Щедра тростянецька земля і на видатних людей. Серед них: кандидат сільськогосподарських наук М.Ф Паламарчук, кандидат хімічних наук М.Д. Мазуренко винахідник Т.П.Марчук, який має 12 авторських свідоцтв, художники В. Дяченко, С.Христич, П.Кравчик, І.Балухатий, Т.Харковенко, В.Дяченко та письменники К.Курашкевич, В.Грінчак, К.Лісовський, Д.Черевичний, різьбяр по дереву С.М. Себряков та ін.
З вдячністю мешканці краю згадують першого секретаря райкому компартії України В.С. Гудиму, який прийшов працювати у район після його відновлення далекого 1965 р. Він був ініціатором і натхненником не лише багатьох реконструкцій і новобудов. Василь Степанович багато уваги приділяв житловому будівництву, благоустрою Тростянця, його озелененню. При ньому окрасою центральної площі і всього селища стала знаменита арка до виплеканого ним нового парку понад мальовничим ставом. Тоді у Тростянці виросли знамениті липові алеї, верби, нові насадження біля меморіалу загиблим воїнам та районного Будинку культури. Витвором його рук є мальовничий міні-дендропарк біля колишнього райкому партії (нині музична школа).
Ця земля подарувала світові талановитого художника О. Новаківського, творчість якого вважається цілою епохою в українському малярстві кінця ХІХ - початку XX ст. На думку мистецтвознавців, він був неперевершеним у майстерності колористичного вирішення живописних полотен. Палітра його настільки багата й насичена дзвінкими кольоровими сполученнями, що живопис мимоволі асоціюється з музикою. Його постать заслужено стоїть в одному ряду з такими видатними представниками європейського символізму як П. Гоген і М. Врубель. Народився цей видатний майстер у гарному українському селі Нова Ободівка, де встановлено пам’ятник славнозвісному земляку.
З с. Верхівка відомий український письменник Кузьма Кіндратович Гриб, автор творів воєнної тематики «Бойове завдання», «Побратими», «Зрадливі кульбаби», «Климко», «Перший постріл», «Партизанські таємниці», «За Унавою – партизани» та ін. В них – правдиві сторінки власного нелегкого бойового шляху у Великій Вітчизняній війні. Перебуваючи на окупованій території, він організував з учнів місцевого технікуму підпільну патріотичну групу, яка згодом перетворилася в партизанський загін, що діяв у басейні річки Унави на Черкащині. К. Кіндратович Гриб особисто писав, друкував і розповсюджував серед населення листівки, відозви, заклики. У грудні 1943 р., в одному з боїв, з якими загін проривався з оточення назустріч Червоній армії, Кузьма Гриб був поранений і захоплений у полон. На допитах в Уманській в’язниці фашисти скалічили його і прирекли на смерть. Та завдяки щасливому випадку йому з шістьма бойовими побратимами вдалося втекти і перебратися до своїх. У післявоєнний період зазнав репресій. Покарання відбував у Мордовських таборах без права листування й одержування посилок.
7
Верхівка багата й на історичні пам’ятки, бо це одне з найдревніших сіл краю. В історичних джерелах вказується, що воно засноване у ХІІІ- ХУ ст. Тут збереглися рештки валів колишньої фортеці, що слугувала оборонним пунктом для захисту польсько-литовських володінь від нападу кримських татар та турків.
У ХІХ ст. Верхівка славилася як значний торговельно-ремісничий осередок. А сьогодні візитівкою села є величний палац, у якому вже 82 роки працює сільськогосподарський технікум. Звів його пан Собанський для своєї коханки у 1894 р. У другій половині ХІХ ст. таких палаців не було більше ні в кого. Збудований він у стилі еклектизму, тобто поєднанні елементів романського і пізньоготичного архітектурних стилів. Водночас із будівництвом палацу, на пагорбі і навколо нього було закладено 21 га парку. Висаджувалися рідкісні дерева, які доставляли з усіх куточків світу. І зараз радують зір бархат амурський, береза, дуб червоний. Всього ж у парку майже 100 видів насаджень. Студенти технікуму дбайливо доглядають свій парк та його тінисті доріжки. Сьогодні технікум є підрозділом Вінницького державного аграрного університету. Справжньою гордістю Верхівського освітнього закладу є навчально-дослідний полігон «Дні поля», де відбуваються навчання фермерів області.
Родом з с. Олександрівка ще один талановитий майстер слова – Анатолій Агафонович Бортняк, лауреат літературних премій ім. Володимира Сосюри, Степана Руданського, Євгена Гуцала, Олекси Гірника, Михайла Коцюбинського, Олександра Копиленка та трьох міжнародних літературних премій (США).
У творчому доробку письменника понад 30 книжок віршів і поем, сатиричних і гумористичних творів. Він – влучний, дотепний і гострий пародист. Є в нього й книга бесід про культуру української мови «Ну що б, здавалося слова…». Нині проживає і працює у Вінниці.
Шанувальникам поезії російського поета О.С. Пушкіна буде цікаво дізнатися, що дорогою у гості до пана Собанського з Тульчина в Ободівку, через Тростянець поет написав чарівні рядки вірша, присвячені не менш чарівній доньці пана, Кароліні:
«Я рожден, чтобы любить
И следовать за Вами …»
Окрасою Тростянеччини є її мальовничі навколишні села з неповторними природними пейзажами, археологічними знахідками, героїчною минувшиною та наповненим працею сьогоденням. Вражають своєю красою краєвиди села Тростянчик, розташованого на правому березі річки Південний Буг. Тростянчик, колись звався Костянтингородом. Тут виявлено трипільське поселення І пол. ІІІ тис. до н.е., кургани і поселення інших культур.
Серед мальовничої природи Тростянеччини, в долині річки з гарною назвою Бережанка за 25 км. на південний захід від районного центру лежить село Савинці. Старожили розповідають, що на місці сучасного поселення колись були непрохідні ліси і чагарники. За переказами, в давні часи у верхній частині балки майбутнього села оселився Сава Осадчук з двома синами, що потерпали від жорстокого панського гніту. З його імені і пішла назва місцини. Під час монголо-татарської навали село неодноразово спалювали і грабували. Свого часу графи Потоцькі продали ці землі панам Собанським і Бжозовським. 1750 р. в селі збудували церкву і корчму. Діяла й двокласна церковно-приходська школа.
На південному сході району знаходиться багате на історичні події село Ободівка. До того ж це ще й рекреаційна зона краю. Тут, на межі з Бершадським районом серед соснового лісу, поблизу мальовничих ставків розмістилися оздоровчі табори для дітей «Сосновий бір» та «Колос» ( с. Ободівка, тел.: 8 (04343) 5-12-35).
8
Ці придатні для життя землі люди почали заселяти ще в сиву давнину. Свої перші поселення вони заснували біля привабливого пагорба «Миска», на берегах живописної річечки Берладинки, яка несе свої води у головну водну артерію Вінниччини – Південний Буг. Археологічні знахідки, архівні документи, перекази свідчать про те, що у X ст. тут існувало велике городище з високорозвинутою культурою.
До складу нинішньої Ободівської сільської ради входить Ободівка та село Бережанка.
У XVI ст. ці села існували під назвами Бадівка і Татарівка. 1569 р. подільський пан Ободівський, що володів на той час Бадівкою, змінив назву на Ободівка, вирішивши таким чином увічнити себе в історії краю. У XIX ст. було змінено і назву Татарівки на Бережанку. А своєю попередньою назвою Татарівка завдячує першим поселенцям, татарам, які свого часу оселилися у цих гарних для проживання місцях.
Головний корпус палацу Собанських,
XIX ст. с.Верхівка
Головні ворота палацу Собанських, XIX ст. с.Верхівка
Нинішня Ободівка цікава для туристів своїм пейзажним парком та палацом родини Собанських. Його будівництво у 1763 р. розпочав граф Йосип Потоцький, ще до придбання Ободівки Собанськими. А рід Собанських з’явився у селі 1787 р. Тож палац був добудований Міхалем Собанським. На початку ХІХ ст. біля маєтку, на основі природного лісу, ірландським паркобудівничим Д. Маклером, був розбитий чудовий парк з оранжереєю та екзотичними рослинами. На жаль, сьогодні палацо-парковий комплекс переживає не найкращі часи. Він потребує значних ремонтних робіт. У липні 2007 р. сюди приїжджали нащадки Собанських, які просили місцевих жителів зберегти палац хоча б у тому вигляді, в якому він перебуває нині, до кращих часів, коли його буде відновлено і повернуто на службу людям. Ободівка чекає небайдужих людей, українських спонсорів і меценатів.
«Родзинкою» села є також місцевий пагорб «Миска», який ще називають «Семениха». Цікаво, що пагорб має вигляд перевернутої миски, тож не випадково спостережливі і дотепні місцеві жителі назвали його «Мискою». У XIII ст. він використовувався як укріплення для захисту від монголо-татарської навали. Його круті схили були укріплені двома ровами з насипами, які збереглися і нині. Неподалік від «Миски» знаходиться більш давня археологічна пам’ятка – скіфський курган. У 2005 р. для збереження унікального природного середовища місцевості, було створено ландшафтний заказник «Миска» загальною площею 87,7 га., окрасою якого є аж чотири цілющих джерела. Рельєф місцини важкодоступний, це й зумовило збереження тут різноманітної рідкісної степової рослинності, занесеної до «Червоної книги».
У селі створено невеличкий, проте унікальний приватний тваринний куточок у якому проживають типові представники фауни краю: лані, дикі кабани, різні породи овець та коні, що дає можливість ближче познайомитися із тваринним світом цієї місцевості. Цікавими для туристів стануть і кінні екскурсії неповторними краєвидами ландшафтного заказника «Миска».
Всі бажаючі можуть також стати учасниками регіонального музичного фестивалю «Ободівка – мелодійний край Поділля», започаткованого з ініціативи сільського голови К. Ременюка та директора музичної школи В. Ременяка.
9
Добратися до села просто, адже через Ободівку проходять дві автотранспортні загальнодержавні магістралі що з’єднують південні та центральні області України з західними та Молдовою.
Для шанованих гостей Ободівський туристичний центр проводить захоплюючі подорожі історичними місцями Тростянеччини: Четвертинівка – знаменита Батозька битва, Верхівка – палац та чудовий парк пана Ф. Собанського, с. Нова Ободівка – місце народження видатного художника О. Новаківського, Цибулівське лісництво біля с. Бережанка, де росте старий дуб-Гордій, якому понад 600 років.
У Цибулівці можна помилуватися й ще двома могутніми дубами, які місцеві жителі називають «Громовик» і «Дідусь» а також неповторними лісовими масивами «Гайдамацький Яр» і «Гвинтове урочище». А ще тут можна побачити Маруньків сад, Замчище або Поруби, Худенкову криницю, "Панькове узгір'я". Всі ці унікальні природні пам’ятники взяті під охорону, біля кожної з них встановлено спеціальний знак де вказано назву та чим цінна та чи інша пам’ятка.
Перша ж згадка про село Цибулівку відноситься до ХVІІІ ст. Архівні документи свідчать про те, що коли Правобережна Україна належала Речі Посполитій, на цій території масово почали селилися литовці, про що свідчать прізвища односельчан – Літовчуки. У місцевому краєзнавчому музеї зберігаються старовинні мідні ключі великого розміру, на яких написи зроблені литовською мовою. У польських документах за 1784 р., що знаходяться у місцевій церкві, значиться, що правобережна частина села називалася «Старо-Цибулівкою» і відносилася до Брацлавського повіту. До речі, перші його жителі річку Берладинку чомусь називали Шарабак, а потім Гниловоди.
У ХVІІІ ст. Цибулівка належала Єлені Потоцькій, яка потім передала її Феліксу Собанському. 1772 р. у Новій Цибулівці була збудована церква Святого Архангела Михаїла, 1876 р. звели новий храм і у Старій Цибулівці, який освятили на честь благородного князя Олександра Невського. При церквах були збудовані житла для священиків та церковно-приходські школи.
Мешканцям села довелося пережити два страшних голодомори: 1932-1933 та 1946-1947 рр. За даними старожилів померло біля 1500 чоловік дорослих та 750 дітей. Щоб вижити, частина жителів емігрувала на Західну Україну, а також до Польщі та Канади.
Найпівденніше село району – Торканівка. На його території у сиву давнину жили первісні люди, про що свідчать різноманітні знахідки кам’яних знарядь праці. Причому залишків подібних стоянок тут виявлено декілька. Розселенню у цих краях стародавніх людей сприяли гарні природні умови для їх проживання: річка, яка забезпечувала мешканців питною водою і рибою, територія села з усіх сторін оточена лісами із значною кількістю диких тварин.
У 1975 р. під час будівництва шосейної дороги в урочищі «Пісок» робітники розкопали скелет мамонта. Зараз він зберігається у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї.
Достовірних даних про дату заснування села немає. Ймовірно, воно було засноване в кінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст., про що свідчить запис у «Подільських єпархіальних відомостях» за 1901 р., де йдеться про те, що у 1742 р. в селі збудували церкву, а звідси можна зробити припущення, що село засноване значно раніше і на середину ХУІІІ ст. у ньому вже проживала достатня кількість жителів для зведення храму.
У ті часи село знаходилося на кордоні Брацлавського воєводства з турецькими володіннями і тому часто потерпало від турецьких і татарських набігів. За переказами, одного разу вдосвіта, на Великдень, коли більша частина жителів села стояла навколо церкви, чекаючи освячення паски, на село напали татари. Вони вирізали всіх людей, що прийшли до храму. Трупів було так багато, що хоронити на кладовищі їх було нікому, а тому людей поховали тут же, біля церкви. Назва
10
села безперечно пов’язана з близькістю поселення до таких небезпечних ворогів, як турки і татари й пішла від двох слів – «туркова нивка» – Турканівка – Торканівка.
Між іншим, на карті Брацлавського воєводства, складеній у 1782 р. назву села дано латинським алфавітом Turkanivka. Другим доказом зв’язку походження назви села з турецько – татарськими набігами є те, що сусіднє з Торканівкою село до двадцятих років ХХ ст. називалося Татарівкою (нині Бережанка).
Історія Торканівки тісно пов’язана з гайдамацьким рухом кінця ХVІІІ ст., про що свідчать назви окремих урочищ Слава, Гайдамацький яр, розташованих у навколишніх лісах
Цікаву минувшину мають й інші населені пункти краю, приміром Гордіївка, яку 1629 р. повністю зруйнували татари. У центрі села розмістився парк, у якому налічується 14 видів дерев і кущів і живе багато дрібних ссавців та гніздяться птахи. За селом – розкішний фруктовий сад, де ростуть яблуні, черешні, вишні, сливи, абрикоси, персики, горіхи. Серед розмаїття лікарських рослин знаходиться пасіка. Тож можна лише собі уявити настільки корисний і смачний з неї мед. Вздовж річки Нетеки є багато цілющих джерел. А у «Буртовому яру» розмістилася чудодійна криничка із назвою «Вдовинна». Незвичайна вона тим, що коли місцеві жителі разом із священиком літньої посухи її почистять, то невдовзі обов’язково іде рясний дощ, такий необхідний під час польових робіт.
Село Олександрівка розкинулося по обидва боки цієї ж таки невеликої річки Нетеки Як і більшість тростянецьких сіл, воно славиться своєю чудовою природою і працьовитими людьми. У пам’яті старих людей лишилися перекази про давнє минуле поселення. Вони свідчать, що в давнину на місці теперішньої Олександрівки існувало містечко Славгород. Десь у ХV-XVI ст. на нього доволі часто нападали турки і татари, які спустошували і руйнували його. Під час одного з чергових нападів турки, забрали у полон всіх працездатних чоловіків а жінок, старих і дітей знищили. Саме ж селище повністю спопелили. Лише через кілька десятків років в цій місцевості поселився чоловік на прізвище Вербицький. Невдовзі біля нього стали будувати собі помешкання й інші втікачі, і згодом тут виникло село під назвою Вербецьке. Через певний час село вкотре було зруйноване турками, а його населення знищене. Далі народний переказ розповідає, що в кінці XVI на початку XVII ст. у цій місцевості поселився втікач Олександр, від імені якого і походить теперішня назва села. У XVIII ст. село було закріпачене. Спочатку воно належало поміщику Зайцю, якого народний переказ характеризує, як надзвичайно жорстокого і злого володаря. За незначні провини він катував селян різками. І взагалі, горе було тому кріпакові, який випадково зустрічався з паном під час об’їзду ним своїх земель.
Пізніше село стало вотчиною магната Потоцького потім Собанського. У кінці 80-90 рр. ХІХ ст. нащадок Собанського склав договір з французьким товариством про будівництво у Тростянці цукрового заводу. Згідно з договором, Собанський зобов’язувався забезпечувати підприємство сировиною – цукровими буряками. При недотриманні умов угоди, Собанський мав виплатити французьким власникам певну суму штрафу. Французи достроково збудували завод. А от Собанський не зумів налагодити своєчасного постачання цукрових буряків, бо селяни навколишніх сіл просто не вміли їх вирощувати. Тож Собанський, заборгувавши французькому товариству чималу суму грошей, змушений був віддати всі землі навколо Тростянця, у тому числі і Олександрівку підприємливим французам…
Важливим населеним пунктом в історії становлення Тростянецького району є й село Капустяни, що розташоване на західних межах району. За переказами старожилів, воно засноване у 1376 р. Його першим поселенцем був Григорій Капуста, який і дав назву селу.
Ще одне гарне село Ілляшівка запрошує всіх бажаючих помилуватися його мальовничою природою та самобутніми краєвидами. Лежить воно по течії тихоплинної річки Тростянець, притоки Південного Бугу.
11
За деякими відомостями, на території сучасного села було колись велике містечко Ляш, яке з часом зруйнувалося і залишилося село Ілляшівка. Справжній час заснування як містечка Ляш, так і сучасного села Ілляшівка – невідомий. Проте відомо, що місцеві жителі свого часу займалися таким нечесним видом промислу як конокрадство. Та після виселення 15 сімей, люди, на щастя, припинили цим займатися.
У 1795 р. в селі була збудована гарна дерев’яна церква за сприяння тодішнього священика Михайла Братчуковського. 1864 р. на зібрані кошти, прихожани звели нову. Діяла й церковно-приходська школа.
На півночі Тростянеччини розмістився стародавній Ладижин – місто обласного підпорядкування, у якому є чимало цікавого та історично цінного. Зокрема, сліди двох поселень доби неоліту та двох ранньослов’янських поселень VІ-VІІІ ст. На думку дослідників, назва містечка тотожна із стародавнім Лодяжином, що походить від імені язичницької богині Лади. В історичних документах Ладижин згадується ще й у зв’язку з гайдамаччиною, де в густому лісі ховалися народні месники. Цей ліс і досі називають Гайдамацьким. За радянських часів біля Ладижинського водосховища збудували одну з найпотужніших в Україні електростанцій.
Тростянецький край славиться цілою плеядою неперевершених народних умільців, майстерність яких важко переоцінити. Це і дерев’яні панно майстра з с. Демидівка Л. Слободянюка, вироби якого не можна назвати різьбою по дереву, бо надто вже великі і об’ємні його роботи як для цього виду мистецтва. Крім картин з дерева, він займається виготовленням меблів, продукції щоденного вжитку.
Справжньою народною перлиною є ткані сорочки Н. Колодеєвої з Тростянця. Усе в її домі з натурального льону, конопель, вовни й пуху – ковдри, покривала, килими, одяг, фіранки. Тканина, виготовлена нею власноруч, відрізняється м’якістю та ніжністю. Можна лише здогадуватися, наскільки комфортно почувається тіло у такому одязі, який влітку не парить, а взимку зігріває. Ніна Павлівна носить виключно одяг власного виробництва.
Завітавши до мальовничого села Гордіївка, ви познайомитеся як за давніми народними звичаями грають весілля. А ще тут проживає майстриня, яку знають і поважають усі односельці. Це – вишивальниця Ганна Петрівна Дідур. Її затишна оселя перетворилася у справжній музей, музей таланту, теплоти душі й кольорового світу, який господиня створила своїми золотими руками. Тож полюбляють заходити сюди сусіди, родичі і просто шанувальники української вишивки, щоб помилуватися рушниками, серветками, скатертинами, подушками, сорочками та блузами. Найбільше Ганна Петрівна любить вишивати сюжетні композиції на історичні, релігійні теми, побутові сценки з минулого рідного села: «Іван Царевич», «Козаки під Батогом», панно пам’яті жертвам голодомору 1932-1933 рр., портрети Шевченка, Пушкіна. Одна з останніх її робіт зображує старовинне подільське село. Тут видно хати криті соломою, вітряки, біля річки жінка білить полотно, селянин, що їде з млина, криниця-журавель і багато мальовничих подільських садків.
При Тростянецькому районному будинку культури створено любительське об’єднання «Вишиванка», що зібрало вишивальниць з усього Тростянецького району. Зустрічаючись разом, вони обмінюються між собою досвідом та передають його молоді. Серед них: Н.Кульчицька, що вишиває чудові картини-пейзажі та картини-натюрморти; Любов Кіщук надає перевагу вишивці на релігійну тематику; весільні та пасхальні рушники творить Б.Українець.
Незабутнє враження справляють рушники, вишиті гладдю та хрестом Л. Хауляк з с. Демидівка та вишиті вироби стрічкою Любові Косенко з Тростянця.
Відоме з давніх давен у краї й мистецтво витинанки, яке вернула до життя Людмила Панасенко. В її роботах можна побачити різний орнамент, символи і своєрідну техніку виконання.
12
У виробах з дерева Володимира Чернявського вдало поєднуються традиційні і сучасні мотиви. Вишуковує Володимир потрібні шматки деревини і різьбить оригінальні композиції, віддаючи перевагу сюжетам з буття козаків та їхньої звитяги.
А Галині Іванівні Ткач майстерність писати самобутні писанки передала її мати Олександра Микитівна, а та, у свою чергу, перейняла це мистецтво від своєї неньки. Серед її писанок є такі, що придумала сама, а є й класичні-народні: сорок клинців, що пишуться на Сорок святих, зламаний хрест, вітрячок, берегиня та ін. Полюбляє ця талановита жінка ще й вишивати та співати українські пісні.
Відчуваючи своє національне коріння художник-маляр Василь Слободянюк з Четвертинівки, змальовуючи фольклорні сцени, пов’язані з життям своїх односельчан. Традиційну українську ляльку-мотанку виготовляє народна майстриня Любов Шпирко з с. Летківка.
Тростянчани люблять і шанують українську народну пісню. Тут створено чимало фольклорних колективів, як мають високі звання «народний» та «зразковий». Більше двадцяти років співають народні пісні і дарують їх людям учасники фольклорного колективу «Тростянчанка» районного Будинку культури. З народної батьківської пісні народилися співочі колективи «Діброва» (с. Глибочок) та «Надбужанка» (с. Тростянчик).
Тут не лише зберігається, а й відтворюється чимало традиційних обрядів краю: «Весілля», «Андріївська калита», «Обжинки», «Зелені свята», «Різдвяна зірка».
Всі, хто полюбляє мандрувати, вміє дивуватися, закоханий у природу, вивчає народні звичаї і обряди, розуміється на археології знайдуть у цьому самобутньому краї чимало «родзинок».
До визначних пам’яток краю належать:
1. Палац, парк Собанських, ХІХ ст. (с. Верхівка).
2. Парк ХІХ ст. (с. Верхівка).
3. Водяний млин (с. Глибочок.)
4. Глибочанська ГЕС, початок 50-х рр. ХХ ст. (с. Глибочок)
5. Капустянський цукровий завод, 1853р. (с. Капустяни)
6. Цукровий завод, 1884р. (с. Ободівка)
7. Палац, парк Собанських, ХІХ-ХХ ст. (с. Ободівка)
8. Храми та церкви сіл: Верхівка, Гордіївка, Ободівка, Н.Ободівка, Олександрівка, Оляниця, Цибулівка, Тростянчик, Северинівка, Торканівка.
12. Пам’ятне місце Батозької битви 1652 р. (с. Четвертинівка)
13
Пам'ятний знак на честь
перемоги війська Б.Хмельницького з польськими
загарбниками
Криниця 1652 р, з якої пили воду козаки Б.Хмельницького під час
битви.
Туристичні маршрути
Братські могили, пам’ятники періоду громадянської війни: с. Красногірка, смт. Тростянець, м. Ладижин.
Індивідуальні могили, пам’ятні місця, пов’язані з подвигами партизан і підпільників в роки Великої Вітчизняної війни: с. Верхівка, Ободівка, Торканівка, Глибочок, смт. Тростянець
Слов’янське городище Х – ХІ ст.ст. до н.е., с. Ободівка.
Палацо – парковий комплекс Собанських, ХІХ ст., с. Верхівка
Комплекс цукрового заводу, с. Капустяни.
Комплекс садиби Собанських ХІХ-ХХ ст., с. Ободівка
Єврейські містечка – смт. Тростянець, с. Ободівка
Могили жертвам голодомору: смт. Тростянець, с. Олександрівка, Четвертинівка, Ободівка.
Гайдамаки на Тростянеччині: с. Цибулівка, Ободівка.
Історія Батозької битви, с. Четвертинівка.
Гетто та братські могили жертв фашизму: с. Цибулівка. Верхівка, Ободівка, Бережанка.
Видатні люди району: с. Ободівка, Олександрівка, Верхівка, смт. Тростянець.
Районна державна адміністрація – вул. Леніна, 37,
тел.:2-22-05
Районна рада – вул. Леніна, 37,
тел.: 2-22-60, 2-23-89
14
Відділ культури і туризму – вул. ХХ Партз’їзду,1,
тел.:2-22-31.
Районний будинок культури – вул. .Леніна, 66,
тел.: 2-19-87
Районний народний краєзнавчий музей – вул. Леніна,92,
т.2-27-48,
працює з 10.00 до 17.00, вих.: пн., пт., вхід вільний.
Ободівський державний краєзнавчий музей – с. Ободівка,
тел.: 5-15-37,
працює з 10.00 год. до 18.00 год., вих.: пн., сб., вхід вільний
Четвертинівський музей-комплекс «Батозька битва», історії села Четвертинівки –
с. Четвертинівка,
тел.: 26-6-79,
працює з 9.00 до 18.00, вих. пн., пт., вхід вільний
Сфера послуг:
Відділення«Укрпошта» – вул. Леніна,47, тел: 2-26-58,
Відділення «Укртелеком» – вул. Леніна,47, т.2-27-75
